История Полтавы

Евгений (Булгарис, Элевферий)

• 

Подробности

Просмотров: 67031

Евгений Булгар (Булгарис), по происхождению грек, хиротонисан из иеромонахов в архиепископа 1-го октября 1775 года. По незнанию им русского языка определен был 28 июля 1776 г. при нем администратор по делам архимандрит Феоктист Мочульский, впоследствии архиепископ Курский. 5-го мая 1779 года Евгений, по прошению, уволен на покой в Полтавский же монастырь, с пенсионом в 1500 руб. в год, и жил в нем до 1781 года, а затем переехал в Херсон, где поселился в подаренном ему князем Г. А. Потемкиным доме и оставался здесь до февраля 1787 года (время путешествия Императрицы в Крым), после чего отправился в Петербург. Скончался в 1806 году, 27 мая, в С.-Петербургской Александро-Невской лавре, где он жил в последние свои годы (с 1801 года) и погребен в той же лавре 29 мая в Федоровской церкви ^*.

^* О нем: "История Рос. иер.", изд. 1827 г., ч. 1, стр. 284. "Энциклопедический словарь, составленный русскими учеными и литераторами", Спб., 1863 г., т. I, отд. I, стр. 19—20. "Полтавские Епархиальные Ведомости", 1877 г., ч. н., №№ 22 и 23, стр. 961—996, 1118—1136. "Древняя и Новая Россия", 1876 г., т. I, № 3, стр. 209—223, статья профессора А. С. Лебедева. "Словарь о бывших в России писателях", изд. 2, т. 1, стр. 145—163.

Источник:

Бучневич В. Е. Записки о Полтаве и ее памятниках. 2-е изд. Исправл. и дополн. Полтава. 1902 г. Стр. 191

Портрет: http://eparhia.dp.ua

 

Євгеній (Булгаріс Єлевферій) (02.08.1716, о-в Корфу, Греція – 27.05.1806, м. С.-Петербург, Росія) – вчений-енциклопедист, педагог, перекладач, церковний діяч, проповідник, архієпископ.

Нар. на грецькому острові в сім’ї болгарських переселенців. Дитиною залишився без матері, а після того, як батько одружився вдруге, виховувався дядьком Альвізієм. Поч. освіту отримав у місцевого вчителя, ієромонаха Іеремії. Потім слухав лекції вчених Вікентія Дамоди в Кафелонії, Афанасія в Арті, Мефодія Анфракіта в Яніні. 1739 висвячений в ієродиякона з іменем Євгеній. Своїм блискучим обдаруванням Є. звернув на себе загальну увагу і на кошти янінських громадян 1740 був відправлений для подальшого навчання в Італію. Поступив у Падуанськнй університет, де вивчав латинську, італійську, французьку та єврейську мови з їхніми літературами, а також математику. Був проповідником у Венеції, потім учителем у різних містах, у т. ч. у Константинополі. Набув великої популярності. Багаті грецькі купці Моруцці запросили Є. в Яніну на посаду ректора місцевого училища. Оскільки до прибуття Є. запропоноване йому місце було зайняте, Моруцці на власні кошти 1742 спорудили нове училище, назвавши його своїм іменем, а Є. призначили його першим наставником. Звинувачений заздрісниками у вільнодумстві, Б. 1750 переїхав до македонського м. Казань, а звідти – на запрошення Константинопольського патріарха Кирила VІ – до Афону. 1753–1757 працював викладачем богослов’я у грецькій духовній академії, заснованій у Ватопедському монастирі. За блискучу викладацьку майстерність завоював славу «нового Платона». До Є. число учнів в академії не перевищувало 20, а при ньому виросло до 200. Але ченці звинуватили Є. в «недостатньому послухові св. церкві» і він змушений був покинути Афон. Деякий час очолював патріаршу академію в Константинополі. Проте й патріарх невдовзі негативно поставився до думок Є., вбачаючи в них неприйнятні «новини». Це змусило Є. на поч. 1760-х перебратися до Німеччини, де йому запропонували посаду проф. Лейпцігського університету. Врешті Фрідріх ІІ порекомендував Є. російській імператриці Катерині ІІ, яка запропонувала вченому перекласти з французької на новогрецьку мову «Наказ Ее Императорского Величества, Екатерины II учрежденной комиссии о составлении проекта нового уложения». Після завершення пер. Є. було запропоновано переселитися в Росію. 1771 він одержав місце придворного б-каря. З відкриттям Слов’яно-Херсонської єпархії Б. 30.08.1771 з повеління Катерини ІІ був висвячений в ієромонаха, а 09.09.1775 указом Св. Синоду призначений єпископом Слов’янським і Херсонським з місцем перебування у Полтавському Хрестоздвиженському монастирі.

01.10.1775 у Москві, у Миколаївському грецькому монастирі, у присутності імператриці, Б. був хіротонісаний в архієрея, а 23.10.1775 прибув до Полтави. Архієпископ-грек був знавцем багатьох європейських мов, але не знав російської, тож його перекладачем і безпосереднім помічником став настоятель монастиря архімандрит Феоктист (Мочульський). Відразу після прибуття до Полтави Є. доручив йому заснувати в Хрестоздвиженському монастирі невеличку школу півчих із 10 хлопчиків, які вміли читати і писати. Невдовзі на базі цієї школи з ініціативи Є. у Полтаві було створено Слов’янську (Полтавську Слов’янську) семінарію. Одним із безпосередніх помічників Є. у цій справі став полтавський протопіп і член духовної консисторії Яким Яновський. Для розміщення семінарії колишній гетьман Малоросії граф К. Г. Розумовський віддав свій будинок. Керував семінарією співвітчизник Є. ієромонах Никифор Феотокіс.

У трав. 1779 Є., посилаючись на слабке здоров’я і старість, попросився на покій, рекомендувавши на своє місце Н. Феотокіса. У серпні того ж року Є. отримав звільнення з пенсією 1500 руб. річно. Він продовжував жити в Хрестоздвиженському монастирі, займався науковою роботою, цікавився життям семінарії. 1781 переїхав до Херсона і поселився у будинку, подарованому йому кн. Г. О. Потьомкіним. У Херсоні Є. захопився історією і склав хронологічний перелік давніх народів, які проживали на узбережжі Чорного моря. 1786 він зустрічався з венесуельським мандрівником Мірандою, показував йому свою б-ку і праці. Пізніше Міранда згадував: «Євгеній був гідний поваги. Його лисина (коли він знімав мітру) і борода надавали його бюсту цілком грецького вигляду, і мені здавалося, що я бачу точний оригінал того, що в мармурі залишили нам славні античні майстри цієї нації».

Під час відвідин Херсона Катериною ІІ 13.05.1787 Є. виголосив на честь імператриці привітальну промову грецькою мовою. За це імператриця звеліла видати йому 2 тис. руб., а також дала дозвіл переїхати до С.-Петербурга і усамітнитися в Олександро-Невській лаврі для продовження наукових студій. Пом. Є. на 91 році життя, залишивши після себе 40 опубл. і 10 рукописних праць із різних галузей знань. Похов. у Федорівській церкві С.-Петербурга. Свою багату б-ку за життя заповів новозаснованій С.-Петербурзькій духовній академії.

1767 патріарх Константинопольський Самуїл увів Є. у звання «рефендарія Вселенського Апостольського престолу Константинопольського». Вчений обирався почесним членом С.-Петербурзької АН (1776), Лондонської академії старожитностей, членом С.-Петербурзького економічного товариства (1792). 1797 імператор Павло І нагородив Є. орденом св. Олександра Невського, а 1805 імператор Олександр І пожалував алмазну панагію.

Пр.: Orthodoxos homologia (грец.); Zchdiasma peri tes aniexithrescheias (грец., 1768), у додатку до перекл. Вольтерового «Essai historique et critique sur les dissensions des eglises de Pologne»; Theologia dogmatiche (грец.); Eсatontaeteris ton apo Christu soteros evavthropesantos he prote (грец.,1805); Adoleschia philotheos (грец., Т. I–II, 1801); Како униатов воссоединять с православной церковью // Христово Чтение. – 1886; Историческое разыскание о времени крещения великой княгини Ольги. –СПб., 1792; Рассуждение, в котором доказывается достоверность книг евангельских. – М., 1803; Рассуждение против ужасов смерти. – М., 1805.

Літ.: Tedeon М. Chronica tes patriarchices Academias (грец.). – Константинополь, 1883; Zathas. Neoellenice philologia (грец.). – Афіни, 1868; Лебедев А. П. История греко-восточной церкви под властью турок. – 2-е изд. – СПб., 1904; Странник. – 1876. – № 7; Херсонские епарх. ведомости. – 1863. – №№ 11, 12; 1875. – № 7; Н. Б. Евгений Булгарис // Энц. слов. / Изд. Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. – СПб.: Типо-литограф. И. А. Ефрона, 1893. – Т. XI. – Кн. 21; Мазанов П. Полтавский Крестовоздвиженский монастырь // ПЕВ.ЧН. – 1882. – № 15; Каторский А.П. Состояние православного восточного монашества со времени завоевания Константинополя турками (1453). – Казань, 1919. – С. 359-361; Жук В. Н. Де навчався І.П. Котляревський та хто був у числі його учителів? // Жук В. Н., Пустовіт Т. П., Фісун М. А., Ханко В. М. Наш рідний край (З історії освіти на Полтавщині в дореволюційний період). – Вип. 12. – Полтава: Друкарня вид-ва «Полтава», 1991; Жук В. Н. Полтавський Хрестовоздвиженський монастир. Статті з історії монастиря з коментарями та фотоілюстраціями. – Полтава: Друкарня вид-ва «Полтава», 1993.

О. А. Білоусько, В. Н. Жук.

Джерело:

Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009 - http://history-poltava.org.ua

Портрет: http://eparhia.dp.ua

 

Булгарі, Євгеній (Булгар, Булгарис, Булгаріс, Болгарський, Вулгарис) Євгеній (світське ім’я – Елевферій (Єлефтерій); 22(11).08.1716– 09. 07(27.06).1806) – церк. та освіт. діяч, науковець, письменник. Почесний чл. Петерб. АН (1776). Н. на о-ві Корфу (нині Керкіра, Греція) в родині чиновника венеціанської адміністрації на Іонічних о-вах. Навч. в грец. школах, Падуанському ун-ті (Італія). 1739 прийняв постриг, з 1742 викладав у містах Яніна, Козані (обидва Греція), на Афоні, в Стамбулі.

1764 замешкав у Лейпцигу, ввійшов до заснованого кн. Ю. Яб- лоновським наук.-літ. т-ва, надрукував "Логіку" (зб. давніх і нових філос. текстів), переклади з Вольтера, причому трактат "Про розбрат поміж церков Польщі", в якому франц. мислитель захищав православних Речі Посполитої, Б. супроводив власними міркуваннями про свободу вірувань (пізніше він, автор терміна "культотолеранція", виступав за навернення уніатів до православ’я).

1769 в Берліні познайомився з прусським королем Фрідріхом II. 1770 переклав грец. мовою ств. Катериною II "Наказ" комісії з укладання нового Уложення. На запрошення рос. уряду влітку 1771 прибув до Санкт-Петербурга. Маючи репутацію найосвіченішого грека, виконував обов’язки придворного бібліотекаря та експерта з різних галузей знань. Того ж року переклав з італ. мови брошуру "Прагнення греків до Європи християнської" Антона Джики (Гики), підготував трактати про критичний стан Осман. імперії, про залюднення пд. Російської імперії тощо.

1772 закликав європ. монархів згуртуватися проти султана. В останній період російсько-турецької війни 1768–1774 написав кілька агітаційних тв., об’єднаних рефреном "Нехай загине Карфаген", а після укладення Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 – "Переможну пісню на підписання миру з Портою Оттоманською". Переклав грец. мовою оду рос. поета Василя Петрова, присвячену Г. Потьомкіну.

1776 оселився у Полтаві, призначений архієпископом новоств. Слов’ян. та Херсон. єпархії з резиденцією у Хрестовоздвиженському монастирі. Відкрив місц. шк. співаків (півчих), 1778 перетворив її на уч-ще, передавши кер-во викликаному ним з-за кордону Никифору Феотокі, а кураторство – бунчуковому товаришеві П. Паскевичу (у подарованому К. Розумовським приміщенні).

1779 Б. зосередився на наук. і літ. діяльності (на архіпастирській каф-рі його замінив Н.Феотокі). Після 1781 перебував у Херсоні. Підтриманий Г. Потьомкіним, досліджував, зокрема, минуле Новоросії, історію сарматів, Київської Русі, а також творчість Ф. Прокоповича, С. Яворського.

Повернувшись до С.-Петербурга (1787), опубл. свої пер. з лат. мови на грец. Вергілієвих "Георгік" (1786) і "Енеїди" (1791– 92) з коментарями й присвятами Катерині II та Г.Потьомкіну. Рос. було перекладено його оригінальні праці – "Историческое разыскание о времени крещения российской великой княгини Ольги" (СПб., 1792), "Ответ митрополиту римско-католической церкви Станиславу Сестренцевичу на вопрос его “Каким языком говорили древние сарматы?”" ("Вестник Европы", 1805, № 9).

1801 усамітнився в Олександро-Невській лаврі в С.-Петербурзі, де по смерті й був похований 1806. Рукописи заповів ніжин. купцям-доброчинцям братам Зосимам (Зосимадам), решту майна – реліг. та освіт. закладам.

Літ.: Евгений [Болховитинов Е.]. Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина греко-российской церкви, ч. 1–2. СПб., 1827; М.М. Евгений Булгарис и Никифор Феотокитос, предтечи умственного и политического пробуждения греков. "Москвитянин", 1844, № 2; Лебедев А. Евгений Булгарис, архиепископ Славенский и Херсонский. "Древняя и новая Россия", 1876, № 3; Batalden S. Catherine II’s Greek Prelate: Eugenios Voulgaris in Russia, 1771–1806. New York, 1982; Арш Г.Л. Евгений Булгари в России. "Вопросы истории", 1987, № 4; Терентьева Н. Греческие просветители Евгений Булгарис и Никифор Феотоки. В кн.: Подвижники й меценати: Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVII–XIX ст. К., 2001.

П.Г. Усенко.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України

Портрет: http://eparhia.dp.ua