История Полтавы

Первомайский, Леонид Соломонович (Гуревич Илья Шлемович)

• 

Подробности

Просмотров: 50136

Первомайський, Леонід Соломонович — Первомайский Леонид Соломонович — [справжн. — Гуревич Ілля Шльомович; 4/17.04.1908, м. Костянтиноград, тепер м. Красноград Харківської обл. — 09.12.1973, Київ] — письменник, поет.

Народився в сім'ї ремісника-палітурника. Дитинство і юність провів на Полтавщині. Навчався у Констянтиноградській гімназії, з 1920 р. — Конградській семирічній трудовій школі. З 1922 р. працював на Карлівському цукрозаводі, потім бібліотекарем Зачепилівського районного сельбуду, завідував хатою-читальнею. У 1925 р. переїхав до Лубен, де працював у робітничому клубі, редакції місцевої газети "Червона Лубенщина". Входив до Лубенської філії літературного об'єднання "Плуг". Із 1926 р. працював у Харкові в редакціях газет, журналів і видавництв. Належав до літорганізацій "Молодняк", ВУСПП. Із 1934 р. жив у Києві.

Перебуваючи в українському оточенні, перейнявся багатством української культури та літератури. Перший твір — прозовий ескіз "А над полем постріл..." — надрукував у полтавській газеті "Червоний юнак" у 1924 р. Проза, поезія й драматургія 1920—1930-х рр. позначена романтичним сприйманням громадянської війни і соціалістичного будівництва: зб. оповідань "Комса" (1926 р.), повісті "Земля обітована" (1928 р.), "В повітовому масштабі" (1930 р.), зб. поезій "Терпкі яблука" (1928 р.), "Пролог до гори" (1932 р.), п'єси "Комсомольці" (1929 р.), "Невідомі солдати" (1930 р.), "Ваграмова ніч" (1933 р.). У роки Великої Вітчизняної війни був інструктором фронтового радіомовлення, фронтовим кореспондентом "Правды". Проза воєнного часу зібрана в книзі "Атака на Ворсклі" (1946 р.), поезія — в книзі "Солдатські пісні" (1946 р.). Романтизація революції й радянської дійсності позитивно оцінювалася критикою. Водночас письменника звинувачували за "космополітизм" і "націоналізм". У поемі "Казка" (1958 р.) вбачали настрої занепадництва й песимізму. В посталінську добу в прозі й поезії Л. Первомайського увиразнився нахил до масштабного бачення, філософських узагальнень. Одним із кращих прозових творів радянської літератури став роман "Дикий мед" (1963 р.). Письменник виступав також як літературний критик і теоретик: "З щоденника поета" (1956 р.), "Творчий будень" (1967 р.). Нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ст. Лауреат Сталінської премії (1944 р.). Зібрання творів у 7 томах вийшло в Києві у 1968-1970 рр.

Джерело:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор.198

 

Первомайський, Леонід Соломоновим (17(04).05.1908 — 09.12.1973)

Коли Леонід Соломоновим помер, Дмитро Павличко сказав про нього такі виважені слова: "Він був могутнім робітником української культури, однаково сильним у всіх жанрах літератури. Здається, то не один чоловік написав, бо одному й не під силу написати стільки, бути таким розмаїтим і довершеним в кожному ділі". Поет, прозаїк, драматург, перекладач, публіцист... Писав про себе: "Батьківщині, котру любив не за хліб її, а за живу душу, якою натхнула вона мої пісні, віддаю все, чим жила душа". Вірив: "Майбутнє вернеться до моїх писань...", "Уроки" Л. Первомайського не застаріють.

В одному з віршів, присвячених Полтавщині, читаємо такі рядки: "В дитинстві я на Полтавщині жив, На березі ріки Берестової". Звідси, від цієї річечки, що тече в околицях колишнього міста Костянтинограда Полтавської губернії (тепер — Красноград на Харківщині), й беруть початок зв’язки Леоніда Первомайського з полтавським краєм. А ці зв’язки зачіпають і Полтаву, і Лубни, і ще інші місця. У вірші "Полтава", написаному ще на початку 30-х років, сказав:

П’янить мене стиглий весняний день,
Садів облога стоглаба.
Якими словами, яких пісень
Оспіваю тебе, Полтаво?

За його власними словами, це місто було йому "сяйними дверима і початком важкого шляху, що веде до гори". Справді, у Полтаві в газеті "Червоний юнак" в 1924 році надруковано його перший прозовий ескіз "А над полем постріл...". Пізніше він скаже: "Я звик вважати себе полтавчанином..."

Л. Первомайський народився 17 травня 1908 року в сім’ї ремісника-палітурника. У Краснограді він провів дитинство і шкільні роки. Учився спершу в початковій школі, потім у місцевій гімназії, а з 1920 року — в семирічній трудшколі. В 14 років почав власний трудовий шлях. З 1922 року він працює на Карлівському цукрозаводі, потім стає бібліотекарем Зачепилівського райбудинку селянина, завідує хатою-читальнею. 1925 року юнак переїжджає до Лубен, працює в робітничому клубі, а потім переходить до редакції місцевої газети "Червона Лубенщина". В цій газеті все частіше з’являються його нариси, статті, вірші, молодий письменник стає членом Лубенської філії літорганізації "Плуг".

1926 року він уже в Харкові, працює в редакції дитячого журналу "Червоні квіти"; у видавництві "Плужанин" виходить перша збірка оповідань "Комса". Письменник стрімко входить у літературу новими книжками: "Земля обітована", "День новий" (обидві — 1927), "Плями на сонці" (1928), "Околиці" (1929), перша збірка віршів "Терпкі яблука" (1929). Особливо плідними були 30-і роки, коли Л. Первомайський випустив понад десять поетичних збірок ("Моя весела молодість", "Лірика" та ін.), низку прозових і драматичних творів ("Комсомольці", "Ваграмова ніч", "Містечко Ладеню" та ін.).

В роки війни Л. Первомайський був військовим кореспондентом радіомовлення Південно-Західного фронту, а з березня 1943 року — фронтовим кореспондентом "Правды". В цей час виходять його книжки "День народження" і "Земля", удостоєні в 1944 році Державної премії. В повоєнний час письменник працював у галузі поезї, прози, дитячої творчості, багато перекладав. Вийшли збірки: "Слов’янські балади", "Атака на Ворсклі" (1946), "Молодість брата" (віршований роман, 1947), "На крутих берегах" (1954), "Щастя для всіх" (1955), "Невигадане життя" (1958), "Материн солодкий хліб" (1960), "Замість віршів про кохання" (1962), "З глибин. Балади народів світу", "Слово" (1960), "Між бурями" (1967), "Уроки поезії" (1968), "Древо пізнання" (1971), посмертно — збірка "Вчора і завтра" (1974) та "Хай лишається вогонь ("З неопублікованої спадщини") (1983). Найбільший прозовий твір письменника — роман про Велику Вітчизняну війну "Дикий мед" (1963), згодом екранізований. У 1968 — 1970 роках вийшло зібрання творів у 7 томах.

Перу письменника належать статті на літературні теми, глибокі роздуми про літературу і мистецтво. Більшість із них зібрані в книгах "Творчий будень" (1967) та "З щоденника поета" (1956). Л. Первомайський листувався з багатьма письменниками, його листи є важливою часткою творчої спадщини опубліковані у збірнику "Хай лишається вогонь".
В одному з віршів 50-х років, написаному під впливом "пережитого й незабутого", поет роздумує про щастя й робить такий несподіваний висновок:

А щастя? Хмарка над Берестовою,
Де тиха ряска в березі цвіла
І жайворон бринів над головою...

Ці рядки зайвий раз нагадують про те, чого вартий для письменника рідний край, його природа і враження, пережиті в дитинстві і юності. Вийшовши в 14 років з дому, Леонід Первомайський все життя повертався до своїх духовних витоків.

Джерело:

Петро Ротач, "Колоски з літературної ниви" - http://www.pollitra.pi.net.ua

 

Первомайский, Леонид Соломонович (псевдоним, настоящее имя Илья Шлемович Гуревич; 1908, местечко Константиноград, Полтавская губерния, ныне город Красноград, Харьковская область, – 1973, Киев), украинский поэт, прозаик и драматург. Сын переплетчика; мать Первомайского, белошвейка, любила песни на идиш. Первомайский рано пристрастился к чтению; после революции учился в гимназии, затем — в трудовой школе. С 15 лет работал на сахарном заводе, затем библиотекарем, режиссером в молодежном клубе, секретарем редакции районной газеты. Вступив в комсомол (1924), порвал с еврейской культурной и языковой средой, но предпочел родному языку не русский (ср. Э. Багрицкий, М. Светлов), а украинский.

В 1924 г. в Полтавской газете "Червоный юнак" был напечатан один из его рассказов, в 1925 г. в журнале "Плужанын" — стихотворение "Мы". Сборник рассказов "Комса" вышел в свет в 1926 г.; в 1928 г. — повесть "Земля обетованная" и рассказ "День новый". Первый сборник стихотворений "Терпкие яблоки" появился в 1929 г., пьеса "Комсомольцы" (1929) поставлена в 1930 г. Первомайский был военным корреспондентом на фронтах 2-й мировой войны, удостоен боевых наград, а в 1946 г. — Сталинской премии.

Многие из произведений Первомайского имели шумный успех, неоднократно переводились и переиздавались; на украинском языке четыре раза выходили в свет многотомные собрания его произведений. В 1949 г. Первомайский наряду с другими украинскими писателями-евреями (Е. Адельгеймом, С. Голованивским и многими другими) подвергся грубой травле с обвинениями в "национализме" (в частности, в том, что в его творчестве заметно влияние Х. Н. Бялика). В конце 1950 г. вышел в свет новый сборник стихотворений Первомайского на украинском языке, а в 1952 г. — на русском, но публикации стали "выборочными". Ограничения особенно коснулись произведений с еврейской тематикой. Так, одна из наиболее популярных пьес Первомайского "Местечко Ладеню" (1934), поставленная на многих сценах, в том числе в лучшем украинском театре "Березиль", не была включена ни в трехтомное собрание его сочинений (1958–59), ни в семитомное (1968–70).

Первомайский — признанный мастер стиха. Осваивая в украинской поэзии темы, порожденные жестокой ломкой традиционного жизненного уклада, Первомайский с большой осторожностью вводил в литературу разговорную лексику своего поколения и приемы модернистской поэзии, в частности, В. Маяковского. Первомайский опирался в целом на литературную традицию, восходящую к Т. Шевченко, И. Франко и Лесе Украинке. Романтика войны, комсомольской жертвенности и "прорыва в будущее" совмещаются в его творчестве с постоянным обращением к "вечным" темам поэзии и с тончайшей любовной лирикой. Новации Первомайского в области поэтических жанров и формы — он ввел в украинскую литературу жанр романа в стихах ("Молодость брата", 1947), некоторые стихотворения не делил на строки, располагая в подбор, как прозу, — отличались сдержанностью и строгим вкусом. Велик вклад Первомайского в практику поэтического перевода — он перевел на украинский язык фольклорные баллады более 40 народов (в том числе еврейские), стихи поэтов многих стран (наиболее близки были ему Г. Гейне и Ш. Петефи, сменивший родной словацкий язык на венгерский и ставший лучшим поэтом Венгрии).

В поэзии Первомайский шел от "высокого" стиля ранних стихотворений к суровому реализму стихов и поэм военной поры; в прозе заметно обратное движение — от раннего "бытописательства" (с налетом "революционной" романтики) к "балладному", романтическому стилю романа "Дикий мед" (1963). Пронизаны романтикой и его драматические произведения.

Еврейская тематика постоянно присутствовала в творчестве Первомайского. В ранних "бытописательских" рассказах и повестях она занимает ведущее место; ей посвящены повесть "Земля обетованная", рассказы "Зонтик Пинхуса-Моти" (1926), "В переплетной" (1928), "Из Песни Песней" (1935), "Одна ночь из детства Илюши" (1937), а также драма "Местечко Ладеню". Впоследствии эта тема в прозе и драматургии приглушается, но еврейские персонажи присутствуют и в драме "Олекса Довбуш" (1940), и в мемуарах. В лирике Первомайского еврейские мотивы более редки, но в ряде стихотворений поэт говорит о своем происхождении ("Егише Чаренцу", 1935) или варьирует темы песенного фольклора на идиш (цикл "Местечко Ладеню", 1928–31). Глубоко лиричный образ матери поэта с ее песнями возникает на страницах его поэтического дневника, отрывки из которого под названием "Творческие будни" опубликованы отдельным изданием в 1967 г. и — в другом составе — в седьмом томе собрания его сочинений в 1970 г. Элементы стилистики поэтических страниц Библии использованы в рассказе "Из Песни Песней" и — особенно выразительно — в стихотворении "Прозрение" (сборник "Уроки поэзии, 1968), где заметно влияние книги Исайи. В том же сборнике еврейской теме посвящены и стихотворения "Алонсо Добрый" (памяти М. Светлова), "Спиноза", "Майданек", "В Бабьем Яре". С наибольшей поэтической силой трагедия Катастрофы отражена в поэме "Сильнее смерти" (1954) с использованием стилистики Песни Песней и реминисценцией "Сильна, как смерть, любовь" (Песнь 8:6).

Книги Первомайского переведены на русский, немецкий, венгерский, белорусский и многие другие языки. Сборник его стихотворений в переводе на идиш под редакцией И. Фефера "Майн фрейлехе югнт" ("Моя веселая молодость", 1934) вышел в свет в Харькове.

Источник:

http://www.eleven.co.il/

 

Первомайский, Леонид Соломонович (настоящие имя и фамилия Илья Шлемович Гуревич) (1908, Константиноград Полтавской губ. - 1973, Киев), писатель. Писал на украинском языке. Печататься начал в 1924 г. В первых произведениях ("Зонтик Пинхуса-Моти", 1926; "В переплетной", 1928; "Местечко Ладеню", 1934; "Из Песни Песней", 1935 и др.) описывал быт еврейского местечка послереволюционного периода. В дальнейшем многие произведения Первомайского были посвящены комсомолу 1920-1930-х гг. ("Комса", 1926, "Неизвестные солдаты", 1931). В 1929 г. дебютировал как поэт, впоследствии и как драматург. В 1941 -1945 гг. - военный корреспондент фронтовых газет и газеты "Правда". Военная тема стала основной в творчестве Первомайского. Послевоенные произведения Первомайского посвящены теме Катастрофы ("Майданек", "В Бабьем Яре", "Сильнее смерти", 1954). В 1949 г. в период "борьбы с космополитизмом" подвергся критике, был обвинен в национализме. Перевел на украинский язык Г. Гейне, Ш. Петефи, Ю. Фучика. Лауреат Сталинской премии (1946). Соч.: Огни на Карпатах. М., 1945; Слово. Киев, 1960; Дикий мед. М., 1963; Соч., т. 1-7. Киев, 1968-70.

Источник:

Мучник A.M. Євреї і Полтавщина. Історія... Імена... Долі... Полтава: "Оріяна", 2005. Стор. 69