История Полтавы

Шахрай, Василий Матвеевич

Подробности

Просмотров: 39331

Шахрай, Василь Матвійович — Шахрай Василий Матвеевич — (літ. псевд.: В. Скоровстанський; 30.01/11.02.1888, с. Харківці Пирятинського пов. — 1919) — політичний діяч, публіцист, основоположник ідеології національного комунізму.

Народився в заможній козацькій сім'ї. Закінчив Пирятинське міське училище і Феодосійську вчительську семінарію. У 1907—1912 рр. вчителював на Херсонщині. У 1912 р. вступив до Петербурзького інституту вищих комерційних знань. Деякий час належав до УСДРП, з 1913 р. — член більшовицької партії. З початком Першої світової війни мобілізований до армії, закінчив розквартироване в Полтаві Віленське військове училище і був призначений його викладачем у чині прапорщика. Після Лютневої революції активно зайнявся політичною діяльністю. Став одним із організаторів Полтавської ради р. д., увійшов до Полтавського комітету РСДРП, обирався делегатом І Всеросійського з'їзду рад, разом із С. Мазлахом заснував і редагував більшовицьку газету "Молот". Підтримав Перший Універсал Центральної Ради, домігся його схвалення Полтавською організацією РСДРП. Декларував лояльність до УЦР і після Жовтневого перевороту. Серед інших більшовиків України вирізнявся своїми поглядами на національне питання. У грудні 1917 р. був учасником Всеукраїнського з'їзду рад у Києві, де єдиний із більшовиків висловився за мирне порозуміння з УЦР. Потім взяв участь у роботі першого Всеукраїнського з'їзду рад у Харкові. Увійшов до ЦИКУК та більшовицького уряду, обійнявши посаду народного секретаря військових справ (грудень 1917 — лютий 1918 pp.). Входив до складу радянської делегації на Берестейську мирову конференцію. Протестуючи проти відверто декоративних функцій "українського" уряду, подав у відставку. Проте у березні 1918 p. повернувся до роботи, як секретар земельних справ. У 1918 p., відступаючи перед німецькими військами, евакуювався до Росії. Працював у Саратовському політвідділі Українського відділу Наркомату РСФРР у справах національностей. У 1918—1919 рр. виступив із працями, де теоретично розробив засади українського комунізму. У роботі "Революція на Україні" (Саратов, 1918 p.) наголошував, що національне питання потребує власного вирішення, а твердження, ніби соціалізм його автоматично розв'язує, є помилковим. У найвідомішій книзі "До хвилі. Що діється в Україні і з Україною" (Саратов, 1919 p., у співавторстві з С. Мазлахом) відстоював самостійність і соборність України, критикував національну політику В. Леніна. Був виключений з КП(б)У із забороною займати посади в державних органах. Весною-влітку 1919 р. напівлегально перебував на Полтавщині, вчителював у селах Пирянського  повіту. З наступом білих відмовився евакуюватися в тил, добровільно зголосившись до праці в протиденікінському підпіллі на Кубані. Прибувши до Катеринодара, не знайшов обіцяних явок і зв'язків, був схоплений і вбитий білогвардійцями.

З книги В. Шахрая і С. Мазлаха "До хвилі" (1919 p.):

"...головною тенденцією українського національно-визвольного руху є конституювання українським народом себе, незалежно від старих кордонів, яко націю, яко незалежний, самостійний державно-політичний організм".

"[Вирішення] ...національних рухів є одне: повна демократія. А повна демократія означає організацію національних держав".

"Українське національне питання, коли не буде вирішене зараз, у революційну добу, коли воно буде передано у наслідство історії, як іржа буде точити соціяльно-економічний і культурно-політичний розвиток і України й сусідніх держав".

Джерело:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор. 19-20

Світлина: Шахрай Василь Матвійович - Вікіпедія