История Полтавы

Луначарский, Анатолий Васильевич

Подробности

Просмотров: 91258

Луначарський, Анатолій Васильович (1875—1933) — радянський державний діяч, письменник, літературний критик, мистецтвознавець, академік АН СРСР (з 1930 р.).

Народився у Полтаві в сім'ї дрібного чиновника. У 1886—1895 рр. навчався в гімназії у Києві; у 1895—1898 рр. жив у Швейцарії (навчався в Цюріхському університеті), Франції, Іспанії. У 1900—1904 рр. — на засланні за революційну діяльність. З 1904 р. — в еміграції. У 1917 р. повернувся в Росію, прийнятий у більшовицьку партію. У 1917—1929 — нарком освіти РРФСР, з 1927 р. — одночасно на дипломатичній роботі. У 1933 р. призначений повпредом СРСР в Іспанії. У своїх лекціях і працях писав про Т. Г. Шевченка, М. М. Коцюбинського, про п'єси Л. Українки, М. Г. Куліша та ін. У травні 1920 р. приїздив у Полтаву з агітпоїздом "Жовтнева революція". Зустрічався з В. Г. Короленком, листувався з ним. Відвідав тоді ж Кременчук, у 1925 р. — Полтаву. На будинку № 9/1 по Першотравневому пров. [в якому народився А.В. Луначарський] встановлено меморіальну дошку А. В. Луначарському. До 1999 р. його ім'я носила вулиця.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 494-495

Луначарський, Анатолій Васильович (11/23.11.1875, Полтава — 26.12.1933, Ментона, Франція) — радянський державний діяч, письменник, літературний критик, мистецтвознавець, академік АН СРСР(1930 р.).

Народився в сім'ї чиновника. Навчаючись в 1-й Київській гімназії (1886—1895 pp.), під впливом товаришів-поляків в 17-річному віці став марксистом. У Цюріхському університеті (1895 — 1898 рр.) студіював природознавство і філософію. Повернувшись у 1898 р. в Росію, працював у московському комітеті РСДРП. Був заарештований, але за відсутністю серйозних доказів відпущений на поруки до батька в Полтавську губернію. Звідси перебрався до Києва, де випадково був заарештований в іншій справі і ув'язнений на два місяці в Лук'янівку. Випущений на волю, знову заарештований у московській справі і замкнутий в Таганську тюрму на 8 місяців. Після цього тимчасово висланий до Калуги, а у 1900 р. — на 3-річне заслання у Вологодську губернію. В очікуванні судового вироку працював у Полтавському губернському земстві, організував у Полтаві марксистський гурток. Після закінчення терміну заслання в 1903 р. повернувся до Києва, працював у газеті "Киевские отклики". Незабаром виїхав до Швейцарії, де брав участь в редагуванні більшовицьких видань "Вперед" і "Пролетарий", виступав з політичними і філософськими доповідями. З початком революції 1905 р. прибув до Москви, увійшов до редакції "Новой жизни". Уникаючи переслідувань, наступного року емігрував до Італії. Там у 1909 р. разом з російським філософом і політичним діячем О.О. Богдановим (1873—1928) організував групу "Вперед" і взяв участь у редагуванні її журналу. Тоді ж випустив 2-томну працю "Релігія і соціалізм", яка була неоднозначно сприйнята в партійних колах. У 1911 р. переїхав до Парижа. З початком Першої світової війни приєднався до інтернаціоналістів, разом з Л. Д. Троцьким був співредактором антимілітаристського журналу "Наше слово". Згодом поселився в Швейцарії, де продовжував літературну працю. Після Лютневої революції 1917 р. повернувся в більшовицький табір, вступивши до РСДРП (б) з групою т.зв. "міжрайонців". Прибувши до Петрограда, працював в міській думі. Після жовтневого перевороту був включений до складу першого радянського уряду як нарком освіти. Працював на цьому посту до 1929 р. (в 1927—1933 рр. одночасно перебував на дипломатичній роботі).

Джерело:

Білоусько О. А., Мирошниченко В. І. Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII - початок XX століття. Стор. 196-197