История Полтавы

Шмит (Шмидт), Федор Иванович

• 

Подробности

Просмотров: 8880

Шміт (Шмідт), Федір Іванович (Федір-Карл-Ернст; 15(03).05.1877 — 10.11, за ін. даними, 03.12. 1937) — мистецтвознавець, історик, археолог, візантолог, музеєзнавець, педагог, громад. діяч. Професор (1912). Дійсний член ВУАН (1921). Позаштатний академік Рос. академії історії матеріальної к-ри (1919). Член Історико-філологічного товариства при Харківському університеті, Українського наукового товариства, Рос. асоціації НДІ сусп. наук, Нім. археол. ін-ту, Болг. археол. ін-ту та ін.

Н. в м. Санкт-Петербург у сім’ї держ. службовця. Навч. на історико-філол. ф-ті Петерб. ун-ту у проф. А.Прахова (1895—1900). 1901—04 — професорський стипендіат у Рос. археол. ін-ті в Константинополі, 1908—12 — його вчений секретар. Провів серію досліджень творів візант. мист-ва на території Греції та Малої Азії, у т. ч. арх-ри та мозаїк церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Нікеї (нині м. Ізнік, Туреччина) 7—11 ст. та монастирської церкви 11 ст. в Неа Моні на о-ві Хіос в Егейському морі. 1909 захистив підготовлену під кер-вом Ф.Успенського дис. на тему: "Кахрие-Джами: история монастыря Хоры, архитектура мечети, мозаики нарфиков", здобув учений ступінь магістра історії й теорії мист-ва. 1912 переїхав до Харкова, де очолив кафедру історії та теорії мист-в Харків. ун-ту, із 1919 — декан історико-філол. ф-ту. Викладав на Вищих жін. курсах, у Харків. худож. уч-щі, [Полтавському універсітеті]. Викладацьку роботу поєднував з активною діяльністю в галузі дослідження і збереження вітчизн. культ. спадщини, багато зробив для реорганізації музейної справи в Україні. Один із фундаторів харків. університетської школи мистецтвознавства. 1918 головував у Комісії по охороні пам’яток старовини і мист-ва при Харків. історико-філологічному т-ві, очолював Софійський к-т, створений при митрополиті Київському та Галицькому Антонії (Храповицькому) для всебічного дослідження і реставрації Софійського собору. 1919—20 завідував музейною секцією Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини, 1920 — його голова. Заснував у Харкові Музей дитячої худож. творчості (1920) та секцію по вивченню дитячої худож. творчості при Психоневрологічному ін-ті. Влітку 1919 підписав колективний лист-звернення харків. інтелігенції до вчених Заходу з протестом проти червоного терору, що серед іншого стало приводом для його арешту в грудні 1920. Весною 1921 засуджений Харків. революц. трибуналом до 3-х років примусових робіт умовно. 1921 обраний академіком по кафедрі заг. історії мист-ва ВУАН і переїхав до Києва. Очолював створену у квітні 1921 з його ініціативи у складі ВУАН Софійську комісію, а в серпні 1921 — засновану за його участю Археологічну комісію ВУАН. 1922 обраний головою Всеукраїнського археологічного комітету, ініціював створення н.-д. кафедри мистецтвознавства та керував її роботою. Ш. був одним з ініціаторів заснування Лаврського музею культів та побуту (1923—24 — його директор), очолював музей Софійського собору. Із 1921 — професор Київ. архіт. ін-ту і Музично-драм. ін-ту ім. М.Лисенка, професор і ректор (1922—24) Київ. археол. ін-ту. Наприкінці 1924 виїхав до Ленінграда (нині м. С.-Петербург). 1924—30 — директор Держ. ін-ту історії мист-в, із 1925 — професор Ленінгр. ун-ту. За участі Ш. був наданий статус музеїв комплексам Гатчини (нині місто Ленінгр. обл., РФ), Дитячого Села (нині м. Пушкін), Петергофа (обидва нині у складі м. С.-Петербург). Із 1930 — керівник відділу середньовічних к-р Європи і Передньої Азії Держ. академії матеріальної к-ри. Влітку 1930—33 здійснював археол. дослідження в Криму.

Ш. є автором 13 книг і бл. 100 опубл. статей з історії мистецтва античності, Візантії, епохи Відродження, худож. к-ри Давньої Русі, України, Середньої Азії, з проблем заг. історії, теорії мист-ва, музеєзнавства, охорони пам’яток старовини і мист-ва, психології і соціології худож. творчості, сучасного худож. процесу, — у т. ч. нім., англ., франц., болг., укр. мовами. У період діяльності в Україні висунув і обґрунтував осн. положення теорії прогресивного циклічного розвитку мист-ва, які виклав у книзі "Искусство: основные проблемы теории и истории" (Л., 1925). Створив школу вчених-мистецтвознавців, серед яких — К.Берладіна, В.Богословський, Б.Бутник-Сіверський, С.Гейченко, Д.Гордєєв, Н.Коцюбинська, П.Кульженко, Б.Руднєв, С.Таранушенко та ін.

У листопаді 1933 був ув’язнений, у березні 1934 засуджений до 5-ти років таборів із заміною на заслання до Акмолінська (нині м. Астана, Казахстан). 1935 переведений у Ташкент (нині столиця Узбекистану), де працював у Держ. музеї мист-в Узбецької СРР.

У серпні 1937 знову заарештований. 10 листопада (за ін. даними, 3 грудня) того ж року страчений у Ташкенті. Місце поховання не відоме.

1956 реабілітований.

2007 засновано премію НАН України ім. Ф.Шміта за видатні наук. роботи в галузі мистецтвознавства і культурології.

Ковпаненко Н.Г.

Праці:

Мозаики и фрески Кахриэ-Джами. «Известия Русского археологического института в Константинополе», 1903, вып. 8

Софийский собор в Киеве. «Светильник», 1913, № 8

Законы истории: Введение к курсу всеобщей истории искусств. Х., 1916

Заметки о поздневизантийских храмовых росписях. «Bизантийский временник», 1916, т. 22, вып. 1—2

Искусство, его психология, его стилистика, его эволюция. Х., 1919

Исторические, этнографические, художественные музеи: Очерк истории и теории музейного дела. Х., 1919

Мистецтво старої Руси-України. Х., 1919 Предмет и границы социологического искусствоведения. Л., 1927

Музейное дело: вопросы экспозиции. Л., 1929

Эски-Керменская базилика. «Известия Государственной академии истории материальной культуры», 1932, т. 12, вып. 1—8 (Готский сборник)

Література:

Сумцов Н.Ф. Труды Ф.И. Шмита по истории искусства. Х., 1912

Банк А.В. Ф.И. Шмит: К 90-летию со дня рождения. «Византийский временник», 1969, № 30

Ушакова Н.И. Проблема философии истории в трудах Ф.И. Шмита. В кн.: Философия, история, современность. Л., 1973

Прокофьев В.Н. Ф.И. Шмит (1877—1941) и его теория прогрессивного циклического развития искусства. В кн.: Советское искусствознание’80, вып. 2. М., 1981

Білокінь С. Українська зірка вченого. «Пам’ятки України», 1987, № 1

Нестуля О.О. Понад усе ставив істину. В кн.: Репресоване краєзнавство. К., 1991

Афанасьев В.А. Федор Иванович Шмит. К., 1992

Чистотинова С.Л. Ф.И. Шмит. М., 1994

Исмагулова Т. и др. Шмит Ф.И. В кн.: Люди и судьбы: Биобиблиографический словарь востоковедов — жертв политического террора в советский период (1917—1991). СПб., 2003

Побожій С.І. З історії українського мистецтвознавства. Суми, 2003

Ковпаненко Н.Г. Шміт Федір Іванович. В кн.: Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України: Біографічний довідник, ч. 2. К., 2005

Собор лиц: Сборник статей. СПб., 2006

Джерело:

Ковпаненко Н.Г. ШМІТ Федір Іванович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shmit_F

Фотографія: https://ru.wikipedia.org/wiki/Шмит,_Фёдор_Иванович