История Полтавы

Филянский, Николай Григорьевич

• 

Подробности

Просмотров: 27807

Філянський, Микола Григорович — Филянский Николай Григорьевич — (6/19.12.1873, с. Попівка Мирогордського пов. — 12.01.1938, Запоріжжя) — літератор, художник, науковець.

Народився в сім'ї священика. Закінчив Лубенську гімназію, природниче відділення фізико-математичного факультету Московського університету (1898 p.), навчався в художній студії В. Серова та архітектурній майстерні проф. Й. Шехтеля. За фахом — геолог, спеціаліст у галузі будівельних матеріалів. Як експерт приїздив до Полтави під час спорудження будинку губернського земства і захищав проект В. Кричевського. Влітку 1904 р. подорожував Лівобережною Україною, вивчаючи стан пам'яток народної архітектури та інших старожитностей. У 1906—1918 рр. працював на Уралі, де здійснював технічне керівництво товариством "Русский мрамор", обраний дійсним членом Уральського товариства шанувальників природознавства. Після революції повернувся на батьківщину, працював у Яреськівській агрошколі та Сорочинському лісництві. Згодом зажив слави як один із найкваліфікованіших музейних працівників України. Працював науковим співробітником Полтавського краєзнавчого музею (1924-1925 pp.), Соціалістичного музею ім. Артема у Харкові (1925-1930 pp., директором створеного власноруч Музею Дніпробуду в Запоріжжі (1930-1937 pp.), брав участь в оформленні експозицій Центрального історичного музею в Києві (1936-1937 рр.).

Перші поетичні твори М. Філянського з'явилися у 1906 p. і викликали неоднозначну оцінку критики. Всі, однак, зійшлися на тому, що українське письменство поповнилося молодим талантом. У 1909-1919 рр. поет виступав з віршами у часописах "Літературно-науковий вісник", "Рідний край", "Промінь", "Сяйво". Після повернення в Україну підготував до видання поетичну книжку "Шукаю тих", але вона так і не побачила світ. У 1920-х рр. друкував поезії в журналі "Червоний Шлях" і видав окрему збірку.

У жовтні 1937 p. був заарештований і звинувачений в належності до антирадянської контрреволюційної диверсійно-терористичної організації. Вишукування в наукових експедиціях пам'яток культури, їх опис, замалювання і фотографування було кваліфіковане як виконання завдання німецької розвідки скласти для неї детальний путівник по Україні. За вироком Військової колегії Верховного суду СРСР був розстріляний.

Твори: збірки — "Лірика" (1906 p.), "Calendarium" (1911 p.), "Цілую землю" (1928 p.); розвідки, есе, подорожні нариси — "Архітектура і художня промисловість нового стилю" (1903 p.), "Спадщина України: нарис південноросійської народної творчості" (1905 p.), "Майбутнє української архітектури" (1913 р.), "Від порогів до моря" (1928 p.); наукові статті в зб. "Полтавщина" (1927 p.), журналі "Знання" (1927-1931 pp.); переклади лібрето опери "Пікова дама", поезій Г. Сковороди на сучасну мову; акварелі пам'яток Києва, краєвидів Полтавщини.

Джерело:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я.   Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор.198

 

М. Г. Філянський. Мал. В. П. Кричевського

Філянський, Микола Григорович (06/18.12. 1873, м-ко Попівка, тепер с. Миргородського р-ну Полтавської обл. – 12.01.1938, м. Київ) – поет, аквареліст, критик мистецтва.

Виходець із священицького роду. Закінчив Лубенську гімназію, Московський університет (1899), відвідував художню студію В. Сєрова та архітектурну майстерню Ф. Шехтеля. Як геолог працював на Уралі, у добу УНР мешкав у м-ках Яреськи й Сорочинці на Миргородщині, з 1924 працював у музеях Полтави, Харкова, Запоріжжя. Незаконно репресований і розстріляний.

Авт. розвідок та есеїв, присвячених українській архітектурі та мистецтву, передусім церковній доби Гетьманщини. У 1904 здійснив поїздку Лівобережною Україною, дослідив сакральну архітектуру, речі церковного богослужіння, давні рукописи євангелій, взірці народного мистецтва, що слугували для культових відправ. Відзначав, що в українській культурі «бачимо риси, вироблені місцевими умовами життя», акцентував на національних особливостях церковного мистецтва, на потребі збереження його унікальних пам’яток. Цінність мають й мальовані Ф. надбанні хрести церков у м-ку Комишня Миргородського пов., с. Свиридівка Лохвицького пов., м-ка Лютенька Гадяцького пов. Як мистець малював краєвиди Полтавщини, храми й старосвітські архітектурні пам’ятки Києво-Печерської лаври (1936).

Пр.: Наследие Украины. Очерк малорусского народного творчества // Искусство. – М., 1905. – № 3. – С. 27-35; Передрук: Спадщина України. Нарис південно-руської народності // ПЄВ. – 1994. – Ч. 2. – С. 5-7, 1995–1996. – Ч. 3. – С. 14-15, 1997. – Ч. 4. – С. 20-29; Будущее украинской архитектуры // Украинская жизнь. – М., 1913. – № 2. – С. 60-69.

Літ.: Ротач П. Охоронець безцінної спадщини // Ротач П. Біля гнізда соловейка. Літ.-краєзнавчі студії. – Полтава, 1993. – С. 111-124; Ханко, 2005. – С. 282-285; Граб В. І. У лещатах ДПУ. Нариси про безпідставно репресованих діячів вітчизняної науки та культури. – Полтава, 1999. – С. 96-102; РІ-5, 2007. – С. 614-618.

В. М. Ханко

Джерело:

Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009 - http://history-poltava.org.ua

 

М. Г. Філянський у 1930-ті роки (http://poltava-repres.narod.ru/)

Філянський,  Микола Григорович (18(6).12.1873 - 12.01.1938)

Український поет Микола Григорович Філянський — "безпосередній попередник київських неокласиків, представників високого мистецтва української новітньої поезії" (Яр Славутич). Справді, і вони, наші знамениті неокласики, і молодий Павло Тичина багато чого взяли від цього поета, "своєрідного співця рідної землі". А проте, радянська література не визнала цього поета, а політична система знищила його як свого ворога. Минуло багато десятиліть, перш ніж стало можливим видати його "Поезії" (1988) і в повний голос заявити, що "Микола Філянський "не тільки один з визначних поетів початку XX ст.", а що "його творчість — невід’ємна ланка загального літературного процесу в історичній перспективі" (В. Шевчук), тобто без творчості М. Філянського не скласти повного уявлення про українську літературу.

Микола Філянський народився у селі Попівці на Миргородщині в сім’ї священика. У 80-х роках він навчається в Лубенській гімназії, а потім вступає на відділ природничих наук фізико-математичного факультету Московського університету і в 1898 році успішно закінчує його з дипломом І ступеня. Крім того, у Москві він відвідував заняття художньої студії В. О. Сєрова та майстерні відомого архітектора Й. М. Шехтеля. 1903 року він перебуває у Франції, де вдосконалює свої знання і уміння з архітектури, малярства, геології, цікавиться французькою поезією і мистецтвом школи барбізонців. А вже наступного року Микола Філянський складає у Москві, в Технічно-будівельному комітеті Міністерства внутрішніх справ, іспити на право фахівця з будівельних робіт. Як свідчив С. Таранушенко, Микола Григорович як експерт приїздив до Полтави під час будівництва губернського земського будинку і захищав проект В. Кричевського.

Все літо 1904 року Філянський подорожує Лівобережжям України, вивчаючи стан, в якому знаходились історичні пам’ятки народної архітектури та інші старожитності. На матеріалі власних спостережень і розшуків він пише розвідку під назвою "Спадщина України: Нарис південноросійської народної творчості" (опублікований 1905 року в журналі "Искусство"). У цій праці, позначеній рисами всебічної ерудиції автора, акцентується, зокрема, на значенні музеїв як скарбниць народного духу — в майбутньому Філянський стане одним із найкваліфікованіших музейних працівників України.

Дослідник зібрав багато цікавих зразків церковного будівництва і визначив його форми та особливості. Не пройшов він мимо церковних ризниць, де протягом XVII — XVIII століть відклалися унікальні вжиткові речі, які вироблялися в усіх сферах народного життя. З жалем відзначав він нерозуміння багатьма людьми вартості старожитностей. І закликав до збереження народної творчості. У згаданій статті прозвучав голос патріота. "Спадщина України" частково була ілюстрована власними фотознімками і малюнками, а решту своєї колекції Микола Григорович передав до Полтавського земського музею.

У 1906 — 18 роках Філянський жив і працював на Уралі, де здійснював технічне керівництво товариством "Російський мармур". Цей період мало вивчений. Відомо тільки, що 1914 року його обрано дійсним членом Уральського товариства шанувальників природознавства. Саме в цей період у Москві виходять дві збірки поета — "Лірика" (1906) і "Calendarium" (1911).

Перша збірка викликала неоднозначну оцінку. Відгук М. Коцюбинського мовби тінню покрив усю творчість Філянського. Критик у збірці побачив тільки "темне, каламутне і хаотичне". В той же час Олена Пчілка визнала оригінальність і талант молодого поета, а в збірці "Лірика" відчула "життя серця з його жадобою світла, щастя". Були й інші доброзичливі оцінки, які загалом можна звести до вислову М. Зерова (хоч і пізнішого часу): "висока "Лірика".

У згаданій збірці можна знайти всю гаму настроїв поета: то він сумує, складаючи молитву "дням давно минулим", то проймається бурхливою жадобою життя ("І млієш весь, і слухаєш, і ловиш щастя сни"); то закликає пити "з чари чар земних" ("хай туга серцем не керує"), то в поспіху за швидкоплинністю життя земного нагадує про "останній тяжкий судний час". О. Пчілка, виходячи з тези, що "краще всього не обмежувать творчість поета якимись певними вимогами", знаходила в поезії Філянського "багато милого", "особливі рухи душі", і робить загальний висновок, що книжка є "видатним з’явиськом у нашім письменстві".

Друга збірка — "Календаріум" — тематично і настроєво Дуже мало відмінна від першої. Хіба що зникла певна хаотичність, думки і настрої набрали більшої чіткості, "строгості", як каже М. Зеров. Але й тут поет залишається співцем інтимних переживань, пов’язаних зі змінами в природі, і свого власного світовідчуття. "Мій храм земний в гріхах і сквернах весь", :— заявляє поет, і тому звертає погляд до природи, в ній знаходить втіху душі: "Мій бог — краса землі!".

Свої настрої Микола Філянський розкладає стосовно пір року. Крізь смуток осіннього пригасання природи пробивається зачарування світом, вдячність "сирій землі": "за дні, за ночі, що минули, за думи, що навік заснули, за чари, що не встиг допить", — і бажання весни: "...бо знаєш, в час весни, як холод, сум, нудьгу знесуть весняні води, — ти вернеш знов собі бучні свої пісні". Тут привертає увагу автобіографічний вірш "Грудня день 6-й". Це той день, коли поет "рідне слово... над колисковою почув". Воно його назавжди зачарувало. У вірші проголошується відданість Україні. Поет і померти хотів би під "рель і ніжних кобз ридання" та звуки рідного слова.

До речі, образи бандури, релі (ліри) часто зустрічають-ся у віршах Миколи Філянського. Він і сам добре грав на скрипці, гітарі, релі, знав багато різних пісень і добре співав. Поет визнавав велику силу української пісні: "Вона одна — на крилах! Вона... і в душу ввірветься, і в серці продзвенить!"

У 1909 — 19 роках Філянський виступав з віршами в таких виданнях як "Літературно-науковий вісник", "Досвітні огні", "Промені", "Шлях" та ін. У 1918 — 20 роках, вже після повернення в Україну, поет готував до видання кілька книг нових творів, але вони не вийшли. Вірші поета перекладались на інші мови (в архіві В. Брюсова зберігається переклад вірша "В діброві" ("В дубовой роще").

Після повернення в 1918 році на батьківщину Микола Григорович працював у Яреськівській агрошколі (це село він знав і любив ще з юнацьких літ) та Сорочинському лісництві. Влітку 1924 року стає науковим працівником Полтавського історико-краєзнавчого музею, вивчає корисні копалини Полтавщини, пише дві наукові праці "Геологічний огляд та "Підземні води" (збірник "Полтавщина", 1927). З 1925 року Філянський у Харкові, в музеї ім. Артема. В журналі "Знання" в 1927 — 31 роках з’явилось близько 20 його науково-популярних статей. А в журналі "Червоний шлях" друкуються вірші "Асканія-Нова", "Геній волі", "Образи", "Співай же, серце" та інші. З початком будівництва Дніпрогесу Микола Григорович вирушає в експедицію до порогів і збирає матеріали історичного, культурного і господарського значення, на основі яких 1928 року видає книжку "Від порогів до моря". Енциклопедизм знань автора вражав критиків. Не можна не помітити в ній і зв’язку між стилем цього нарису і поетичного циклу "В пилу сандалів", що ввійшов до третьої збірки поета "Цілую землю" (1928). Такі вірші, як "Сім день", "Над порогами", були "дорожніми етюдами", що виникли під час цієї подорожі.

Філянський був вправним фотографом і брав участь у фотоконкурсах. 1933 року видали йому похвальний лист за "здібність та виявлену ініціативу по вишукуванню пам’яток культури". 1936 року за дорученням Українського музейного містечка в Києві (територія Лаврської фортеці) він змальовував пам’ятки давнини, що підлягали до знищення. В 1936 — 37 роках допомагав оформляти Центральний історичний музей у Києві. У ці роки постійним місцем проживання Філянського було місто Запоріжжя, де він організував і очолював музей Дніпровського будівництва. Тут 11 жовтня 1937 року він і був заарештований у власному помешканні. При обшуку в нього забрали старенький фотоапарат, кілька облігацій, кістяний ніж для розрізування книг... Його звинуватили в належності до міфічної антира-дянської контрреволюційної диверсійно-терористичної організації, куди нібито був завербований ще в 1926 році М. Хвильовим і мав завдання написати для німецької розвідки путівник по Україні. 11 січня 1938 року Військова колегія Верховного суду СРСР у Києві розглянула справу М. Філянського і винесла вирок про розстріл, що й було виконано на другий день. У 1959 році письменник був реабілітований.

Поетична спадщина Миколи Григоровича Філянського, як і його наукові, мистецькі та краєзнавчі праці, є цінним надбанням української культури.

Источник:

http://www.pollitra.pi.net.ua