История Полтавы

Куракин, Алексей Борисович

• 

Подробности

Просмотров: 78913

Князь Алексей Борисович Куракин.

Куракин, Алексей Борисович, князь, родился 19 сентября 1759 года. Он был правнуком Бориса Ивановича Куракина, свояка Петра Великого и внучатым племянником графа Панина. Его родной брат Александр воспитывался вместе с цесаревичем Павлом Петровичем.

Знатность рода и большие связи способствовали возвышению его на служебном поприще. По обычаю того времени, князь начал службу в гвардий прапорщиком. В 1779 году был камер-юнкером. В 1780 г. был избран петербургским дворянством в заседатели верхнего земского суда. В 1786 г. был пожалован камергером.

В 1795 г. получил чин тайного советника. При вступлении на престол Императора Павла I был назначен главным директором Ассигнационного Банка, а с декабря 1796 г. генерал-прокурор и присутствующий в Совете Государя, затем министр уделов и канцлер Российских орденов; 5 апреля 1797 г. получил чин действительного тайного советника, а 19 декабря получил высший орден св. Андрея Первозванного. 20 января 1797 г. велено присутствовать в Сенате, но вскоре после этого, не смотря на эти награды, был уволен Павлом I от всех должностей.

При вступлении на престол Императора Александра 1, ему вторично было повелено присутствовать в Сенате, а 4 февраля был назначен малороссийским генерал-губернатором.

С 1807- 1810 г. министр внутренних дел, а затем член Государственного Совета, при чем неоднократно исправлял должность председателя Государственного Совета. В 1826 г. - канцлер Российских орденов. Скончался в 1829 году, 30 декабря, на 71 году от рождения.

Вот, что рассказывает князь о своей службе. "Около 50 лет провел я в гражданской службе: из оных более 13 занимался при генерал-прокуроре, заведовавшем в то время все по государству дела гражданские, полицейские и финансовые. Начав тут службу в низших должностях, я обязан был сам обрабатывать и приводить к концу все дела через что входил во всю подробность оных и приобретал практически познание о их ходе. Потом удостоен был отправлением должности генерал-прокурора, служащим в звании генерал-губернатора и возведен к занятию места министра внутренних дел, чем самым имел новый случай заниматься всеми почти частями внутреннего правления государства. Наконец, комиссия о прекращении заразы, Высочайше на меня возложенная, подала мне особенный случай видеть самому все непорядки и злоупотребления по губерниям ныне существующие" ¹⁾.

---

¹⁾ Архив Куракина, XVIII в. т. I. XXIII стр. Куракин был председателем комиссии по вопросу "О чуме", появившейся во время русско-турецкой войны 1828 года.

Кн. Куракин был, несомненно, видный деятель. Необыкновенно трудолюбивый и хорошо образованный, он вникал во все и обладал инициативой и большой настойчивостью. Очень ласковый в обращении, обходительный, доступный, он был весьма требователен, всегда опирался на закон и преследовал его нарушения. Аристократ по рождению, он был истинным вельможей, любил роскошную жизнь, обстановку и нередко давал роскошные обеды, на которые удостаивались приглашения высшие чины администрации и суда. И. П. Котляревский, известный малорусский поэт, проживавший в то время в Полтаве, после выхода в отставку, посвятил князю похвальную "Оду", долго ходившую в рукописных списках. П. А. Кулиш, впервые напечатавший ее ¹⁾, находил, что она наполнена грубой лестью, но с этим трудно согласиться. Несомненно, что в ней есть и преувеличение заслуг кн. Куракина (иначе она не была бы одой в том смысле, как тогда понимали этот род лирики), но в общем Котляревский был прав, когда хвалил князя за его трудолюбие, правосудие и защиту слабых. Будучи личным свидетелем деятельных забот кн. Куракина о вдовах, сиротах, об устройстве больниц и т. п., Котляревский мог совершенно искренно желать, чтобы он, как можно долее, оставался правителем края, о нуждах которого так заботился.

---

¹⁾ В "Основе", 1861 г., январь, 251—255.

Будь здоров из новым годом
И над нашим ще народом
Ще хоть трохы попануй...
Трохы!.. ой, колы б багацько!..
Бо ты нам и пан, и батько...

Это был администратор много сделавший для Полтавы и для губернии и все за 6 лет пребывания на этом посту.

См. о нем наш биографический очерк "Кн. А. Б. Куракин, первый малороссийский генерал-губернатор", со многими рисунками 1913 г., где на основании архивного материала описана его деятельность. В этом труде указано не мало наших работ, заметок, печатавшихся в разное время, о времени его управления краем, составленный на основании архивного материала.

Укажем в общих чертах, что им сделано за шестилетнее управление краем:

1) открыты больницы (так называемые богоугодные заведения) в Полтаве и Чернигове и в некоторых уездных городах этих губерний,

2) родильные приюты,

З) богадельни,

4) при нем впервые введено было в Малороссии привитие оспы,

5) открыты аптеки в Полтаве и Чернигове,

6) устроен ботанический сад при богоугодном заведении,

7) переведена торговля в Ромнах за город, на площадь, где был выстроен контрактовый дом и этим переводом ярмарки он улучшил и возвысил торговлю известной в то время Ильинской ярмарки,

8) при нем устроены смирительные и рабочие дома,

9) при нем началось обустройство городов, для чего он исходатайствовал большие суммы, он расширил черту городов, составил планы не только губернских, но и уездных городов,

10) он выработал условия, на которых выдавались обывателям ссуды для постройки домов в Полтаве и Чернигове, в чем ощущалась большая надобность, особенно, с преобразованием их в губернские города, 11) при нем установлена граница Малороссии и прибавлены по три уезда к Полтавской и Черниговской губерниям,

12)  по его инициативе открыты гимназии в Полтаве и Чернигове,

13)  в этих же городах были учреждены "дома для воспитания бедных дворян",

14) по его инициативе открыто первое техническое училище в Малороссии "ремесленное училище в Чернигове", при чем устав школы начертан был до мельчайших подробностей самим князем Куракиным,

15) он старался завести народные училища и при нем была составлена первая сеть народных школ в губерниях, но, за отсутствием средств и учительского персонала, к подготовке которого он открыл курсы при черниговской гимназии, это не осуществилось.

16) по его инициативе сооружен памятник в столетие полтавской битвы,

17) по его предписанию введено совершение 26 июня панихиды на Шведской могиле,

18) он ходатайствовал об ассигновании сумм на постройку соборов в Кременчуге, Прилуках и др.

19) ему обязан город Полтава, что получает до сей поры субсидию от казны за магистратских крестьян,

20) он ходатайствовал о прорытии канала на р. Остре,

21) Полтава обязана ему, что имеет хороший городской сад, часть которого князь выпросил для города у С. М. Кочубея, а другую, прилегающую к этому участку, он купил и подарил городу,

22) благодаря его просвещенному содействию, мы имеем первое статистическое описание Полтавской губернии, предпринятое визитатором Харьковского учебного округа Тимковским,

23) он устроил работные дома,

24) он устроил в Кременчуге училищную фабрику для евреев, целью которой было развитие сукноделия среди населения и дать бедным евреям возможность, по окончании обучения, устраивать суконные фабрики при субсидии от казны,

25) с целью снабжения сукнами армию, он выписал немцев из за границы и основал немецкие колонии в Полтаве, Кременчуге и Константинограде и т. п.

Мы не говорим о менее важных улучшениях и нововведениях князя Куракина. Не говорим о построении правительственных зданий, что сделал бы на его месте и другой администратор. Надо сказать, что кн. Куракин, просвещенный, деятельный и умный администратор, пользовался доверием Императора Александра I. Хорошо к нему относились государственные деятели того времени, Кочубей, Трощинский, Новосильцев, Лопухин и др., что дало ему возможность иметь успех в своих ходатайствах, а главное, в ассигновании ему необходимых средств. Не мало ему помогал в этом случае видный государственный деятель того времени, его родной брат кн. А. Б. Куракин. Не упоминаем здесь об организации им полиции, заботе о благоустройстве городов и т. п.

Такова была деятельность князя Куракина. Не будет ошибкой сказать, что им сделано очень много и мы не знаем, со времени учреждения Полтавской губернии, другого администратора, который бы сделал так много для управляемых им губерний. Для Малороссии это историческая личность. Прав был И. П. Котляревский, воспевший его деятельность в своей "Оде". Прав был и сам кн. Куракин, писавший своему брату: "вы не скажете, что я дремлю, мой друг, не правда ли"? И действительно, он не дремал!...

Его биография см. рус. биограф, словарь 567—572 стр.; Иванове — Опыт биографии генерал-прокуроров; Шильдер — "Император Александр I", Варадинов — История министерства внутренних дел 1, Вигель, Записки; Бантыш-Каменский — Словарь достопамятных людей и др.

Источник:

Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. Полтава, 1914. Стр.33-37

 

Генерал-губернаторы.

1) По разделении Малороссийской губерний на две — Черниговскую и Полтавскую, первым Малороссийским генерал-губернатором был действительный тайный советник князь Алексей Борисович Куракин, Высочайше назначенный 4-го февраля 1802 года; 24 ноября 1807 года назначен министром внутренних дел. Скончался в С.-Петербурге 30-го декабря 1829 г. ^*).

---

^*) См. о нем: "Журнал Минист. Народ. Проев". 1839 г., ч. 22, стр. 1—8 и "Словарь достопамятных людей русской земли" Д. Н. Бантыш-Каменского, Спб. 1847 г., ч. 2, Е.—П., стр. 224—237.

Источник:

Бучневич В. Е. Записки о Полтаве и ее памятниках. 2-е изд. Исправл. и дополн. Полтава. 1902 г. Стр. 39

 

Куракін, Олексій Борисович (10.09.1759—30.12.1829) — князь, державний діяч, дійсний таємний радник, генерал-губернатор Малоросії (1802—1807 pp.).

Аристократ за походженням. Знатність роду і великі зв'язки при дворі сприяли блискучій кар'єрі. Провів близько 50 років на службі у чотирьох царів, посідав найвищі державні посади, здобув величезний адміністративний досвід.

У Полтаві завів правила поводження, подібні до придворних. За 6 років правління зробив для краю чимало добрих справ: навів порядок у діяльності судових інституцій; домігся відкриття казенних лікарень, аптек, богаділень, пологових приютів; вперше запровадив щеплення від віспи; сприяв заснуванню навчальних закладів; надавав позички для приватного будівництва; влаштовував ботанічні й міські сади. О. Куракіну належала ідея створення нового центру Полтави, реалізована його наступниками. Не без гордості за зроблене князь писав брату: "...вы не скажете, что я дремлю, мой друг, не правда ли?". Свідок діяльності генерал-губернатора І. Котляревський присвятив йому оду "Пісня на Новий 1805 год Пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну". В ній він хвалив князя за працелюбність, правосуддя, захист слабих і щиро бажав, аби князь якомога довше залишався правителем краю.

Джерело:

Білоусько О. А., Мирошніченко В. І. Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII — початок XX століття. Стор. 16-17

 

Куракін, Олексій Борисович, його діяльність на посаді генерал-губернатора Малоросії в 1802—1807

К. (19.09.1759—30.12.1829) — рос. держ. діяч, сенатор (з 1796), дійсний таємний радник (з 1797), князь. Перший генерал-губернатор новоствореного Малоросійського генерал-губернаторства у складі Полтавської губернії та Чернігівської губернії. Походив із відомого аристократичного роду князів Куракіних, які відзначилися на дипломатичній службі. Н. в м. Москва. Здобув домашню освіту, яку поглибив слуханням лекцій у Нідерландах. Кар’єру розпочав військовим, згодом служив у суд. установах. Належав до діячів катерининської доби (див. Катерина II). При імп. Павлові I був генерал-прокурором Правительствуючого Сенату. Організував банк для допомоги дворянам, 1797 облаштував держ. кінські з-ди, заснував юнкерську школу при Сенаті. Потрапив у монаршу немилість і був звільнений зі служби. Поновлений на держ. посадах імп. Олександром I, став сенатором 1-го департаменту Сенату та головою Комісії для перегляду карних справ, що були відкриті до сходження на престол імп. Олександра I. 4 лют. 1802 призначений на посаду генерал-губернатора в Малоросію.

Розглядав Малоросію як окрему «країну» у складі Російської імперії, а тому з’єднав в одне управління землі «між річками Оріллю та Берестовою» й уточнив їхній внутр. адм. поділ, цим самим істотно зміцнив цей істор. регіон. На той час це відповідало планам імп. Олександра I з проведення часткової децентралізації та федералізації існуючого адм.-тер. устрою Рос. імперії. За роки перебування на посаді генерал-губернатора Малоросії К. здійснив тут низку заходів для зменшення відмінностей між загальноімперськими й місцевими правовими і управлінськими традиціями, зокрема, у становій, госп., законодавчій та соціокульт. сферах. Водночас він переконував центр. владу в тому, що Малоросія потребує більш гнучкого врядування, ніж внутр. губернії, оскільки найкращим засобом боротьби з укр. сепаратизмом є не уніфікаторські чи силові заходи, а ефективне й оперативне управління на місцях. Формуючи політику центру в питанні впорядкування місц. соціальної структури і наближення її до загальнорос., запропонував Сенату чіткі правові норми щодо того, кого вважати козаком, а кого — селянином, і разом з тим ратував за повернення козакам права вільно розпоряджатися земельною власністю. Його всепідданішу записку «О позволении малороссийским козакам распоряжаться недвижимыми их имениями, на древних их правах и привилегиях, Малороссии жалованных» було покладено в основу відповідного указу імператора від 28 черв. 1803. Аби уникнути соціальної напруги, спричинюваної безземеллям козаків, підтримав пропозицію херсон. військ. губернатора А.-Е. де Рішельє переселити 25 тис. козаків на пд., де на той час були вільні для обробітку землі, розробив відповідний план і втілив його в життя.

Був ініціатором проведення урядової політики, що сприяла поглибленій кооптації малорос. дворянства в загальнорос. структури. Зокрема, 1806 організовував ополчення та загони ландміліції, започатковував нові посади для дворян у держ. місц. установах. Однак не знайшов спільної мови з малорос. шляхтою в питанні наділення її відповідними військ. рангами при переведенні в дворянство, її петиції затримав у себе і передав їх на розгляд Комітету міністрів Російської імперії лише під час перебування міністром внутр. справ Рос. імперії — після виникнення для імперії зовніш. воєн. загрози 1809. Не підтримуючи місц. дворянство в його намаганнях зрівняти колиш. малорос. чини (див. Козацька старшина) з рос. дворянськими, підштовхнув його (укр. дворянство) до регіональної консолідації й пошуків ним свого істор. коріння та уславлення минулого Гетьманщини. Аби зменшити сепаратистські настрої серед укр. дворянства, К. мав намір здійснити нове генеральне межування, однак дворянські депутатські збори не підтримали його почину. Подолати або хоча б зменшити їхній (укр. дворянства) абсентеїзм (від лат. absens — відсутній; ухиляння виборців від участі у виборах; систематична відсутність представників колегіальних органів на засіданнях) він намагався шляхом активнішого їх залучення до загальнодерж. справ.

Звернув увагу центр. влади на занепад тих повітових містечок, що в минулому були прикордонними, а нині, втративши відповідний геогр. статус, зберегли, однак, свій колиш. правовий статус, через що дворянство відмовлялося споруджувати там будинки, бо це мало наслідком виконання в них постоєвої повинності. За його ініціативи імп. Олександр I звільнив такі будинки від згаданої повинності. Окрім того, царський уряд надав 800 тис. рублів позики для буд-ва в таких містечках адм. помешкань, судів, шкіл, богаділень, приміщень дворянських зборів, лікарень. К. організовував на підлеглих йому територіях профілактичне щеплення віспи, відкривав аптеки, облаштовував робітні будинки та в’язниці. Особливу увагу він приділяв розбудові Полтави як регіонального центру Лівобережної України. За його сприяння в Полтаві було відкрито г-зію, а в Чернігові — г-зію та ремісниче уч-ще. Він безпосередньо опікувався буд-вом поштових станцій та доріг, що зв’язували містечка з центром.

Для з’ясування наявних природних ресурсів України та їх мобілізації К. організовував проведення детального геогр. опису підлеглих йому територій, вивчення їх госп. та кліматичних особливостей, дослідження тут корисних копалин. Щоб спонукати селян і козаків до інтенсивного господарювання, запросив до Малоросії нім. колоністів, фахівців з виготовлення сукна. Щоб сприяти залученню до госп. діяльності в Малоросії євреїв, заснував для них у Кременчуці школу-фабрику.

Царський уряд призначив К. відповідальним за увічнення перемоги Росії в Полтавській битві 1709, її 100-річчя відзначалося 1809. Кошти на спорудження пам’ятника генерал-губернатор відшукав на місці.

1807 К. був переведений до Санкт-Петербурга і призначений міністром внутр. справ Рос. імперії. На цій посаді сприяв упорядкуванню діяльності мін-ва та його чиновницького апарату. Від 1810 — чл. Державної думи. Від 1821 — голова Департаменту держ. економії.

Похований у маєтку Куракіно Малоархангельського пов. Орловської губернії.

Літ.: Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини 1760—1830. К., 1996; Студьонова Л. Чернігівські князі, полковники, губернатори. Чернігів, 1998; Шандра В.С. Малоросійське генерал-губернаторство, 1802—1856: функції, структура, архів. К., 2001; Її ж. Генерал-губернаторства в Україні: XIX — початок XX ст. К., 2005.

В.С. Шандра.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України