История факультета филологии и журналистики (к 95-летию основания)

Подробности: Просмотров: 50687

Міністерство освіти і науки України
Полтавський державний педагогічний університет
імені В. Г. Короленка

Історія

факультету філології та журналістики

(до 95-ліття)

Полтава
2009

— 2 —

УДК 378.096 "451.95": [81 + 070]
ББК 74.584.(4 Укр – 4 Пол)

Історія факультету філології та журналістики (до дев’яностоп’ятиліття заснування вишу). – Полтава, 2009. – 62 с.

У виданні розглянуто основні події становлення й функціонування філологічного факультету (зараз – факультет філології та журналістики) Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, подано інформацію про життя й діяльність людей, які зробили вагомий внесок у розвиток факультету за дев’яностоп’ятилітній період існування вишу. Для викладачів, учителів, студентів.

На першій сторінці обкладинки: угорі – корпус № 1 Полтавського державного педагогічного університету (колишня 2-а чоловіча гімназія), побудований у 1903 р., відновлений після Великої Вітчизняної війни за проектом архітекторів П.П. Черняховця та Г.О. Борщ; унизу – корпус № 2 Полтавського державного педагогічного університету, побудований у 1977 р. за проектом архітекторів І.В. Криницького та М.А. Деренька.

Авторський колектив:

проф. М.І. Степаненко, проф. З.О. Валюх (розділ "Кафедра української мови");
доц. В.А. Мелешко, викл. Ю.О. Волощук (розділ "Кафедра української літератури");
доц. О.В. Орлова, доц. Л.А. Чередник (розділ "Кафедра зарубіжної літератури");
проф. Н.Ф. Баландіна, доц. Н.І. Криницька (розділ "Кафедра загального і слов’янського мовознавства та журналістики");
доц. Н.Г. Вишня, доц. Л.Л. Король, ст. викл. Н.А. Кришталь, ст. викл. Л.М. Черчата (розділ "Кафедра іноземних мов");
ст. викл. Ю.А. Бардакова, ст. викл. Б.В. Стороха (розділ "Кафедра романо-германської філології");
зав. каф. англійської філології Т.В. Луньова (розділ "Кафедра англійської філології");
доц. Н.І. Криницька (розділ "Сторінки історії факультету").

Редакційна колегія:

доц. В.В. Кононенко (відповідальний за випуск),
доц. Н.І. Криницька,
доц. А.В. Оголевець,
доц. Л.А. Чередник.

У праці використано архівні дані й матеріали видань "Історико-філологічному – 80: минуле і сьогодення [упоряд. Л.Л. Безобразова, Б.В. Год, О.П. Єрмак, В.Є. Лобурець, Н.В. Хоменко]. – Полтава, 1998. – 36 с.", "Історія Полтавського педагогічного університету в особах : матеріали конференції, присвяченої 80-річному ювілею інституту / відп. ред. П.В. Киридон. – Полтава: Кларисса, 1995. – 172 с.", "Історія Полтавського педагогічного університету в особах (на посвяту 90-річчя заснування навчального закладу) [упоряд. В.О. Пащенко, О.П.Єрмак, М.В. Гриньова, Н.Д. Карапузова, П.А. Кравченко, Ю.Д. Москаленко, Н.В. Хоменко, літ. ред. Д.В. Горбачук]. – Полтава: АСМІ, 2004. – 176 с.", "Слов’янський збірник. – Випуск 7. – Полтава, Слов’янський клуб, 2008. – 442 с.".

Друкується за рішенням ученої ради Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка: протокол № 3 від 29 жовтня 2009 року.

[Автор сайту висловлює щиру подяку Наталії Ігорівні Криницькій за надані матеріали і допомогу у їх публікації - Т.Б.]

— 3 —

Слово декана

Дорогі друзі!

Щиро вітаю всіх викладачів, аспірантів, студентів і випускників із 95-річчям факультету філології та журналістики Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка!

Наш факультет є правонаступником філологічного, а той, у свою чергу, – першого у виші історико-філологічного факультету. Створений у буремному 1914 році, він пройшов тими ж важкими шляхами минулого століття, що і вся наша країна, але навіть у найгірші часи саме "любов до слова", тобто філологія, єднала тих, хто працював і навчався на факультеті, не даючи згаснути вогнику культури.

95 років для вишу – це термін, що дозволяє говорити про існування стійких традицій і викладацьких династій, про науково-педагогічний внесок навчального закладу до розвитку держави. Ми пишаємося іменами випускників нашого вишу А.С. Макаренка й В.О. Сухомлинського, які прославили Полтавщину в усьому світі, адже професійне зростання цих педагогів відбувалося й під впливом творчого середовища, атмосфери інтелігентності й демократизму, якими із самого початку відрізнявся історико-філологічний факультет. Існує сентенція Вільяма Артура Уорда: "Посередній учитель викладає, добрий учитель пояснює, видатний учитель показує, геніальний учитель надихає". Здатністю надихати на навчання були наділені сотні викладачів і випускників факультету різних років, і про це свідчить уся його історія, що відображає вплив кожного старшого покоління на молоде – цю естафету поколінь, яка є можливою лише за умови поваги й любові молоді до своїх наставників.

Наближаючись до столітнього ювілею факультету, слід ушанувати пам’ять багатьох людей, які роками віддано працювали на педагогічній ниві: і відомих освітян, і видатних науковців, і скромних працівників, і загиблих та забутих викладачів, адже про деяких не залишилося навіть тоненької особової справи в архіві, оскільки під час Великої Вітчизняної війни частина документів згоріла. Низький уклін усім їм – і тим, кого ми змогли згадати у цьому виданні, і тим, про кого, на жаль, не знайшли відомостей. Навіть коли горять рукописи та зраджує людська пам’ять, залишається щось високе й вічне, для якого важко дібрати слова навіть філологам… Завдяки всім цим людям наш рідний факультет живе, бринить його поетична душа, відроджуючись разом із появою кожного талановитого студента, який "має в серці те, що не вмирає…". Так хай і далі ця душа живе й злітає високо на своїх міцних крилах, хай гріє та не обпікає її сонце, даруючи всім нам здоров’я, енергію та наснагу!

В. В. Кононенко, декан факультету філології та журналістики, кандидат історичних наук, доцент

— 4 —

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ ФАКУЛЬТЕТУ

Історія факультету філології та журналістики Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка – одного з найстаріших вишів із підготовки освітянських кадрів України – є справжнім літописом усіх подій, характерних для вітчизняної науки й педагогічної діяльності протягом останнього століття. Цей літопис було започатковано 1914 р. створенням у Полтаві Учительського інституту й історико-філологічного факультету, котрі стали основою майбутнього навчального закладу.

Учительський інститут, який готував кадри для народної освіти, розпочав свою діяльність 1 липня 1914 р. Його першим директором (тобто ректором) був талановитий педагог із передовими поглядами Олександр Костянтинович Волнін (1872-1942). Випускник Московської духовної академії, магістр богослов’я, він згодом відійшов від релігії, отримав освіту історика в Київському університеті й розпочав діяльність директора Великосорочинської вчительської семінарії. Очоливши Учительський інститут у Полтаві, О.К. Волнін за короткий час сформував перший невеликий, але дружний викладацький колектив. Заклад забезпечував ґрунтовну історичну й філологічну підготовку випускників. Філологічні дисципліни викладав Ф.В. Лисогорський, історичні – В.Н. Тарасов. В інституті панувала "високоінтелігентна й відверта атмосфера", як підкреслювалось у прощальному листі викладачів інституту з приводу переведення О.К. Волніна на інше місце роботи в 1917 р. Одним із перших вихованців інституту був великий педагог ХХ століття Антон Семенович Макаренко, який неодноразово говорив про вплив О.К. Волніна на формування своєї професійної позиції: "Він був завжди справжньою людиною і… виховував у нас найкращі людські прагнення".

О.А. Левитський

Після Лютневої революції 1917 р., в умовах піднесення українського національного руху, громадськість Полтавщини на чолі з Олексою Августиновичем Левитським (1872-1947) – видатним педагогом, обдарованим філологом, керівником товариства "Просвіта", "справжнім українським патріотом", за словами Г.Г. Ващенка, – порушила клопотання про заснування в Полтаві історико-філологічного факультету державного університету. Ще до його створення на громадських засадах, знов за ініціативою О.А. Левитського, у місті розпочав діяльність лекторій Центрального народного музею Полтавщини, який отримав назву Українського народного університету (про це зокрема згадує історик діаспори С. Наріжний у праці "Полтавський університет". – Париж, 1930. – С. 2).

Очолював заклад археолог В.М. Щербаківський; лекції читали філолог, мистецтвознавець і фольклорист В.О. Щепотьєв, історик Л.В. Падалка, археолог і краєзнавець М.Я. Рудинський та інші провідні науковці Полтави. Товариство збирало кошти, налагоджувало контакти й запрошувало до співпраці професорів Харкова, улаштовувало українські книгозбірні (за книжками О.А. Левитський виїжджав до Києва, Львова й навіть Відня), провадило курси української мови та ін. Досвід, накопичений Українським народним університетом, згодом було використано при створенні вищих навчальних закладів міста та в їх діяльності.

Восени 1917 р. діячі Полтавської губернської управи та Товариства споживчих спілок звернулися до керівництва Харківського університету з проханням допомогти у створенні в місті історико-філологічного факультету. Передбачалось, що факультет стане структурною частиною Українського університету в Полтаві.

Через рік, восени 1918 р., у Полтаві розпочав роботу історико-філологічний факультет Харківського університету як самостійний вищий навчальний заклад. Незабаром у місті почали також функціонувати природничий і медичний факультети Українського університету.

— 5 —

Деканом історико-філологічного факультету став історик І.Ф. Рибаков, продеканом – Н.Ю. Мірза-Авак’янц, згодом відома дослідниця історії України XVII-XVIII століть. Для читання лекцій на факультеті запрошувалися провідні фахівці Харківського університету – професори Д.І. Багалій, В.О. Барвінський, Є.В. Кагаров, М.Ф. Сумцов. З полтавських професорів і доцентів викладацьку роботу вели філологи В.О. Щепотьєв, О.Т. Бузинний, філософи О.І. Левицький, І.Я. Чаленко, психологи Г.Г. Ващенко, Л.Д. Синицький, історик О.М. Васильєва та ін.

Історико-філологічний факультет орендував приміщення в будинку на перетині вулиць Стрітенської (нині вулиця Комсомольська) і Шевченка (нині – вул. Шевченка, 20). За гетьмана П. Скоропадського фінансування факультету здійснювалось державною скарбницею, а в 1919-1920 рр. – полтавською просвітницькою організацією Товариства споживчих спілок "Українська культура". Протягом 1918-1921 рр. тут навчалося близько 400 студентів.

Суттєвої реорганізації в роки громадянської війни зазнав і Учительський інститут у Полтаві, у 1917-1919 рр. очолюваний О.А. Левитським. У 1919 р. він був перетворений на педагогічний інститут із чотирирічним терміном навчання й набув статусу вищого навчального закладу. У січні 1920 р. колегія губернського відділу народної освіти затвердила статут вишу, який отримав назву Полтавського українського педагогічного інституту. До складу інституту ввійшов і історико-словесний відділ.

Підозріле ставлення радянської влади до національної вищої школи стало причиною того, що діяльність Українського університету в Полтаві в 1920-1921 рр. поступово згасала. Що стосується історико-філологічного факультету Харківського університету в Полтаві, то його 22 квітня 1921 р. об’єднали з педагогічним інститутом. Реорганізований у такий спосіб навчальний заклад став іменуватися Вищим інститутом народної освіти (ІНО). Він мав два відділи – словесно-історичний (із соціально-історичним і літературно-мистецьким факультетами) та природничо-математичний. З липня 1921 р. словесно-історичний відділ, де навчалося 290 студентів, розміщувався в будинку колишньої приватної гімназії Н.О. Старицької (зараз на цьому місці на вул. Куйбишева знаходиться Полтавська гімназія № 6), з 1927 р. – у будинку колишньої чоловічої гімназії (нині – старий корпус університету, вул. Остроградського, 2), а перед Великою Вітчизняною війною – у приміщенні колишньої Полтавської жіночої художньо-ремісничої школи ім. С.С. Хрульова (ріг вулиць Луначарського та Жовтневої).

В.О. Щепотьєв

Першим ректором ІНО в 1921-1923 рр. був відомий учений – філолог, краєзнавець, культурний і громадський діяч Володимир Олександрович Щепотьєв (1880-1937). Після закінчення Петроградської духовної академії з 1917 р. по 1928 р. він працював у Полтаві професором української та зарубіжної літератури й мовознавства. В.О. Щепотьєв мав блискучий талант лектора, приваблював викладачів і студентів своєю ерудицією і глибокою людяністю. Учений-патріот став одним із фундаторів і головою Полтавського наукового товариства при Всеукраїнській академії наук, членом комісії, що займалася виданням творів українських класиків, та етнографічної комісії при ВУАН.

У важкі роки після громадянської війни, коли інститут очолював В.О. Щепотьєв, нормальній роботі закладу заважала нестача палива, гасу, меблів, підручників. Студенти та співробітники ІНО власноруч заготовляли дрова на відведеній для цього лісовій ділянці. Навчання проводилося лише у вечірні години, бо вдень студенти працювали, щоб заробити гроші на прожиття. Матеріальне становище викладачів у ці роки також було вкрай незадовільним: "академічний пайок" вони отримували нерегулярно, видача одягу, взуття й палива суворо нормувалася. Проте навіть у цих умовах викладачі словесно-історичного факультету, зокрема професори Н.В. Мірза-Авак’янц,

— 6 —

М.Ф. Сумцов, А.Т. Бузинний, О.І. Білецький, І.В. Шаль, П.І. Ритер, О.І. Прийма, робили все залежне від них для забезпечення навчального процесу.

У період НЕПу (1921-1929 рр.) матеріальне становище студентів і викладачів дещо поліпшилось. Більшість студентів звільнялися від плати за навчання, половина з них отримували стипендію. У 1924 р. здійснено першу спробу впорядкувати штатне навантаження викладачів. Це дозволило їм мати гарантовану заробітну плату, що забезпечувала мінімальні життєві потреби. Покращилися й умови організації навчального процесу: з 1924 р. відновлюється навчання зранку; в інституті обладнуються навчальні кабінети, зокрема суспільствознавства, мови й літератури, мистецтвознавства, краєзнавства.

Сприятливі умови для підготовки філологів та істориків склалися й завдяки проведенню у 1920-ті роки політики українізації. Провідну роль у здійсненні українізації відігравали кафедри історії України, історії української літератури, української мови, мистецтвознавства. У 1920-1933 рр. в інституті плідно працював видатний український педагог, фольклорист, етнограф, хореограф, хормейстер, композитор Василь Миколайович Верховинець (Костів) (1880-1938). Уся його творча й педагогічна діяльність пройнята національним духом, ідеєю відродження української культури. Керуючи кафедрою мистецтвознавства в ІНО, професор В.М. Верховинець створив студентський хор і хореографічний ансамбль, що на високому професійному рівні пропагували українську народну творчість. Матеріали українознавчого змісту широко публікувались у "Записках Полтавського ІНО", які почали видаватися з 1924 р.

У 1920-ті й на початку 1930-х років Полтавський ІНО не уник різного роду радикальних експериментів у народній освіті (створення факультетів старшого й молодшого концентрів, запровадження "бригадно-лабораторного методу", "Дальтон-плану" тощо). Ті викладачі, що порушували нову "комплексну" систему, уважалися контрреволюціонерами.

1930-го року Полтавський ІНО реорганізовано в Інститут соціального виховання (ІСВ) із двома факультетами – дошкільним і шкільним (до складу останнього і входило історико-філологічне відділення). З 1931 р. в інституті починає діяти і заочний відділ. При ІСВ також до 1940 р. працювали денний і вечірній робітфаки для підготовки вступників із числа робітничо-селянської молоді. Термін навчання в ІСВ – три роки – установлювався за рахунок скорочення годин на вивчення теоретичних курсів, що, звичайно, негативно вплинуло на якість підготовки вчителів.

Філологічний факультет уперше відокремлюється від історичного завдяки новій реорганізації, що відбулася в серпні 1933 р.: Полтавський інститут соціального виховання перетворено на педагогічний інститут, який складався з чотирьох факультетів із чотирирічним терміном навчання.

У 1933-1934 рр. директором Полтавського педінституту був доцент Петро Михайлович Койнаш, фахівець з історії України. Він виявився прекрасним організатором викладацького колективу – вимогливим і водночас чуйним, уважним і тактовним. З метою поглиблення наукової підготовки за ініціативою П.М. Койнаша організовано редколегію "Наукових праць Полтавського педінституту", де він обіймав посаду редактора. Дослідник також підготував монографію "Жовтень на Полтавщині", яка, на жаль, так і не дійшла до читачів, бо зберігалася у спецфонді республіканської бібліотеки й лише 1991 р. була оприлюднена.

У січні 1930 р. у Харкові першим в історії інституту успішно захистив дисертацію "Творчість Мирослава Ірчана" видатний мистецтвознавець і перекладач Григорій Йосипович Майфет. 1933-го року в Полтавському педінституті було відкрито аспірантуру з української, російської та зарубіжної літератур. Керівником аспірантів зі спеціальності "українська література" був прекрасний фахівець Юрій Юхимович Циганенко, який читав курс історії української літератури та методику викладання літератури у вищій школі. Підготовку аспірантів із російської літератури здійснював

— 7 —

доцент Володимир Степанович Оголевець – обдарований філолог, юрист, музикознавець і композитор. Серед його аспірантів – М.А. Крестінін, І.Т. Чирко, А.М. Гуренко та і. Крім викладачів інституту, з аспірантами працювали вчені, запрошені з Харківського університету, зокрема О.Г. Розенберг і З. Панасенко.

В. С. Оголевець

Аспірантура інституту дала два випуски. У 1935-36 рр. її закінчили А.М. Гуренко, К.І. Козубенко, Т.І. Марусенко, І.Т. Чирко, П.К. Падалка, П.Ю. Кикоть, які пов’язали свою подальшу долю з Полтавським педагогічним інститутом. Напередодні війни К.І. Козубенко захистив при Харківському університеті кандидатську дисертацію на тему "Фольклор у творчості Марка Вовчка" і став завідувачем кафедри української літератури. А.М. Гуренко тривалий час працював заступником декана мовно-літературного факультету й викладав зарубіжну літературу.

У 1935 р. в Україні проводилася реорганізація й укрупнення факультетів педагогічних інститутів. У зв’язку з цим до Полтави прибули студенти-філологи з Кременчуцького, Лубенського й Сумського педінститутів, у яких філологічні факультети закривалися. 1936-го року знову був відкритий Полтавський учительський інститут, що готував учителів із неповною вищою освітою. Фактично учительський інститут став відділенням педагогічного, оскільки матеріально-технічна база в них була єдиною, а викладачі педінституту працювали одночасно і в учительському інституті. З двох факультетів учительського інституту найбільшим був мовно-літературний факультет.

Напередодні війни філологічний (мовно-літературний) факультет Полтавського педагогічного інституту, деканом якого з 1937 р. по 1941 р. був І.Т. Чирко, розширюється й за контингентом студентів значно переважає інші факультети. Так, на 1 вересня 1940 р. стаціонарно в педінституті навчалося 1143 студенти, з них на філологічному факультеті – 657 осіб. Відповідно на факультеті концентрувались і найбільш досвідчені кадри викладачів.

В. О. Сухомлинський

Визначний український педагог Василь Олександрович Сухомлинський, який навчався в Полтавському педінституті в 1936-1938 рр., із вдячністю згадував викладачів, які "нам, майбутнім філологам, зуміли заронити в серце, розум живі зерна любові до слова, до літератури". Доцент Артем Амвросійович Москаленко, що викладав курс мовознавства й сучасну українську мову, за словами В.О. Сухомлинського, "прищепив чутливість до чистоти, виразності мови", "навчив нас дорожити своїми переконаннями". Професор російської мови Борис Давидович Рабинович учив студентів над усе цінувати істину. Викладач західноєвропейської літератури Андрій Михайлович Гуренко вимагав обов’язкового читання художніх творів. Викладачі української літератури Петро Костянтинович Падалка і Ксенофонт Іванович Козубенко запам’яталися В.О. Сухомлинському розповідями про літературну Полтавщину. Доцент Володимир Степанович Оголевець, який викладав теорію літератури та історію російської літератури, заохочував вдумливо читати художні твори, був природженим вихователем, приваблював енциклопедичними знаннями, стрункістю викладу, бездоганним літературним мовленням.

Завдяки спілкуванню з такими викладачами В.О. Сухомлинський мав усі підстави твердити, що йому випало щастя вчитися в цьому навчальному закладі, "бо нас, двадцятирічних юнаків і дівчат, оточувала в Полтавському педагогічному інституті атмосфера творчої думки, допитливості, жадоби до знань".

— 8 —

Однак 1930-ті роки для інституту були надзвичайно тривожними. Успіхи й невдачі, які переживала країна в умовах тоталітарної системи, певною мірою відбивалися й на співробітниках і студентах. Випускник 1933 р. М.К. Пойдеменко згадував: "Учитися було важко. Був період зловісного голодомору. Але бажання набути вищу освіту, стати педагогом змушувало терпіти всі знегоди й лиха. Була стипендія, давали картки на хліб і також на сніданки, обіди й вечері. Однак для молодих людей усього того було так мало, що завжди ходили напівголодними, виснаженими".

Пекельна сталінська репресивна машина в кінці 1930-х років знищила десятки ні в чому не винних педагогів і студентів Полтавського педагогічного інституту: були розстріляні або загинули в таборах І.М. Онісін, В.О. Щепотьєв, П.М. Койнаш, Н.Ю. Мірза-Авак’янц, А.Т. Бузинний, В.М. Верховинець, О.С. Панкратьєв та інші.

З початком Великої Вітчизняної війни багато викладачів і студентів-випускників Полтавського педінституту зі зброєю в руках стали на захист рідної землі. Відзначився в оборонних боях 1941 р. лейтенант О.Й. Данисько; воював із фашистами й готував снайперів офіцер І.Т. Чирко; командував стрілецькою ротою при визволенні Полтави у вересні 1943 р. кавалер багатьох бойових нагород М.В. Семиволос; закінчив війну у Відні авіатор М.А. Крестінін; з липня 1941 р. по травень 1945 р. пройшов фронтовими дорогами старшина-танкіст П.К. Падалка; брав участь у боях семи фронтів Вітчизняної війни помічник начальника штабу з розвідки О.К. Міщенко; служив телефоністом у стрілецькому полку В.Я. Савельєв; у 1942-1943 рр. була медсестрою О.Ф. Ганич; лише в жовтні 1945 р. демобілізувався у військовому званні капітана Д.І. Ганич; нагороджений орденом Червоної Зірки та трьома медалями молодший лейтенант Г.Т. Линник.

У період дворічної німецько-фашистської окупації Полтави інститут не працював. Частину його матеріальних цінностей було вивезено до Тюмені. У тилу країни кували на трудовому фронті перемогу евакуйовані співробітники інституту, зокрема філологи М.Ф. Кривчанська, О.І. Чуругіна та ін.

Деякі викладачі інституту, що волею обставин залишилися на окупованій території, брали участь у підпільно-партизанському русі. Викладач російської мови О.П. Бєляєва стала членом підпільної групи Я.М. Мисецької, яка діяла в Полтаві з травня 1942 р. до звільнення міста. За завданням керівника групи О.П. Бєляєва писала й розповсюджувала антифашистські листівки серед трудящих Полтави й Великої Багачки.

23 вересня 1943 р. після кровопролитних боїв війська 2-го Українського фронту визволили Полтаву від німецьких окупантів. Приміщення педагогічного інституту були повністю зруйновані, майно розграбоване. Проте вже 15 листопада 1943 р. Полтавський педінститут відновив роботу. У процесі підготовки до занять провели реєстрацію студентів старших курсів, здійснили набір першокурсників. Заняття розпочались у кількох пристосованих будиночках по вулиці Сковороди. На філологічному факультеті тоді нараховувалось 8 груп (174 студенти).

Перший після визволення Полтави декан факультету М.С. Воскресенський так пригадує цю подію: "Я як декан мовно-літературного факультету мав провести в перший день занять загальнофакультетські збори. Зібралися в зовсім порожній кімнаті… Я і студенти стояли, бо не було на чім сісти. "Дорогі товариші, після двох років перерви ми знов сьогодні зібралися, щоб…" – розпочав я своє вітальне слово. Але щось стиснуло горло. Щоб заспокоїтись, став дивитись у вікно. Через хвилину-дві набрався сил і подивився на слухачів: сльози, нестримні сльози залили обличчя студенток. Ці збори були найурочистішими зборами".

Доцент Микола Сергійович Воскресенський запам’ятався колегам і студентам як кваліфікований і досвідчений викладач, чуйна, інтелігентна людина. Уродженець Орловської губернії, випускник історико-філологічного факультету Варшавського університету (філіал у Ростові-на-Дону), він багато років працював викладачем російської й західноєвропейської літератури в харківських вишах, став кандидатом наук перед початком війни. Голод змусив хворого на сухоти доцента з родиною переїхати в 1942 р. до

— 9 —

Полтави, де після визволення, крім посади декана, він обіймав посади завідувача кафедри загальної літератури й заступника директора з навчальної роботи.

До завершення війни після М.С. Воскресенського обов’язки декана філологічного факультету з грудня 1943 р. по серпень 1944 р. виконував професор С.М. Смоленський, а з серпня 1944 р. по липень 1945 р. – доцент В.Ф. Осмоловський. Усі вони були переведені на роботу в Західну Україну.

Факультет працював у дві зміни, через холод узимку викладачі та студенти під час занять не знімали верхнього одягу, не вистачало підручників, паперу й письмового приладдя, увечері інститут освітлювався гасовими лампами та каганцями. У вільний від занять час студенти розбирали руїни, доглядали за пораненими воїнами в госпіталях. Незважаючи на складні умови, колектив факультету повністю виконав навчальний план 1943-1944 рр. У 1944 р. проведено перший після відновлення роботи інституту випуск молодих спеціалістів: мовно-літературного факультету педагогічного інституту – 18 осіб, мовно-літературного факультету учительського інституту – 68.

По закінченні Великої Вітчизняної війни склалися більш сприятливі умови для розвитку інституту. На роботу та навчання поверталися демобілізовані воїни, поступово відбудовувалися інститутські приміщення, поліпшувалися матеріальні умови навчання й побуту викладачів і студентів.

У кінці 1945 р. мовно-літературний факультет знов очолив Іван Трохимович Чирко – колишній фронтовик, автор "Збірника стрілецьких завдань для стрілків-снайперів" (1944 р.). Його "морально стійкий", за свідченням колег, характер відповідав вимогам суворого повоєнного часу. Селянський син, випускник Полтавського ІНО, І.Т. Чирко мав досвід роботи вчителем у Полтавській області, згодом закінчив аспірантуру й захистив дисертацію "В.Г. Короленко й народничество". У 1947 р. він змінив свого наукового керівника В.С. Оголевця на посаді завідувача кафедри російської та загальної літератури. Після війни на посаді декана І.Т. Чирко пропрацював п’ятнадцять років.

На двох відділеннях мовно-літературного факультету педагогічного інституту (російської мови й літератури та української мови й літератури) у 1945-1946 навчальному році здобувало вищу освіту 286 студентів, а на двох аналогічних відділеннях мовно-літературного факультету учительського інституту – 109 студентів. На цих факультетах функціонувало 16 кафедр, де працював 51 викладач.

У грудні 1946 р. Полтавському педагогічному інституту присвоєно ім’я В.Г. Короленка.

У 1951 р. історичний факультет знов об’єднали з філологічним (деканом до 1959 р. продовжував працювати доцент І.Т. Чирко). Історико-філологічний факультет мав три відділи: історії, української мови й літератури, російської мови та літератури. Із середини 1950-х до кінця 1960-х років підготовка фахівців на факультеті здійснювалась за трьома спеціальностями – "українська мова, література та історія", "російська мова, література та історія", "російська мова, література, музика і співи", але вже із середини 1960-х років набір студентів знову проводиться за моноспеціальностями.

У повоєнні роки поступово зростає науковий рівень професорсько-викладацького складу історико-філологічного факультету. Успішно захистили дисертації колишні випускники Полтавського педінституту М.А. Крестінін, П.Ю. Кикоть, М.Ф. Кривчанська, Т.І. Марусич, В.Я. Матвєєва, П.К. Падалка, Л.Л. Рогозін, І.Т. Чирко. У той же час на факультет приходять після закінчення вищих навчальних закладів, аспірантури або переводяться з інших педінститутів філологи М.Т. Безкишкіна, Г.Н. Ворона, Г.П. Денисовець, П.С. Дудик, П.К. Загайко, О.К. Міщенко, Є.Є. Радченко, В.Я. Савельєв, дещо пізніше Д.І. Ганич, О.Ф. Ганич та інші. Частина з них уже мала наукові ступені і вчені звання, інші в короткий термін захистили дисертації, стали провідними викладачами, посіли відповідальні посади в інституті.

Усі перші післявоєнні ректори інституту – Ф.А. Редько (1944-1949 рр.), І.Я. Кирса (1949-1952 рр.), Д.С. Нененко (1952-1953 рр.) – історики за фахом.

— 10 —

У 1959-1964 рр. деканом історико-літературного факультету працював Павло Мусійович Денисовець, людина нелегкої життєвої долі. Син репресованого в 1937 р. як "ворог народу" селянина, він із великими труднощами вступив на історичний факультет Київського університету. У роки Великої Вітчизняної війни П.М Денисовець став штурманом, здійснив 540 бойових вильотів. Про один із його подвигів розповів у своїй книзі "Крила Перемоги" маршал авіації С.Г. Руденко. Закінчивши навчання після війни, П.М Денисовець захистив кандидатську дисертацію, працював у ряді педінститутів доцентом, завідувачем кафедри, ректором. Полтавський період став найбільш плідним у його науковій діяльності. У 1969 р. П.М Денисовець першим із гуманітаріїв інституту захистив докторську дисертацію з історії колгоспного будівництва в Україні. З 1961 р. по 1964 р., коли він готував докторську дисертацію, посаду декана обіймав кандидат економічних наук, доцент В.Г. Євтушенко.

Понад вісімнадцять років (1953-1971 рр.) на посаді ректора вишу працював його випускник 1930-х років, фронтовик Михайло Васильович Семиволос. За його плечима теж було героїчне воєнне минуле: командир стрілецької роти, а згодом і батальйону, М.В. Семиволос пройшов окопи Сталінграда, визволяв Україну, Румунію, Угорщину й Чехословаччину. Зовні суворий і небагатослівний, ректор турботливо ставився до викладачів і студентів. Основними напрямками його діяльності стали зміцнення кадрового потенціалу за рахунок захисту викладачами дисертацій (М.В. Семиволос починає вирішення цього питання із себе, захистивши в 1955 р. кандидатську дисертацію з української літератури), поліпшення навчального процесу і створення для нього відповідної матеріальної бази. При М.В. Семиволосі в 1955 р. була завершена відбудова головного корпусу інституту по вулиці Остроградського, 2, у 1966 р. уведений в експлуатацію гуртожиток № 2 по вулиці К. Маркса (зараз – вул. В. Козака).

У 1971-1975 рр. ректором інституту знов був історик – О.К. Зубань.

Викладачі факультету на чолі з ректором М.В. Семиволосом (1970 р.)
Верхній ряд (зліва направо): доц. Н.В. Брік (Хоменко), проректор, доц. В.П. Мирний, ректор М.В. Семиволос, доц. П.С. Дудик, ст. викл. Г.Г. Сидорова; середній ряд (зліва направо): доц. М.І. Малич, доц. М.А. Крестінін, декан О.К. Міщенко, заступник декана А.П. Тюнін, викл. Н.А. Вакуленко; нижній ряд: (зліва направо): доц. А.С. Голубицький, доц. Г.Н. Ворона, доц. С.О. Данішев, доц. В.Я. Савельєв, ст. викл. А.М. Дяченко

— 11 —

У 1966 р. на базі історико-літературного факультету знов утворено два факультети – історичний і філологічний. Деканом філологічного факультету з 1966 р. по 1974 р. був Олександр Кирилович Міщенко – виходець із робітничої донбаської родини, випускник Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, герой-фронтовик, доцент і завідувач кафедри російської літератури, надзвичайно порядний, пунктуальний, справедливий, вольовий і вимогливий керівник. Усі, хто працював із ним, відзначають глибокі знання О.К. Міщенка в тій царині, яку він обрав на все життя, – у царині російської радянської літератури. До думок і порад О.К. Міщенка прислухалися як колеги, так і студенти.

Викладачі інституту на чолі з ректором І.А. Зязюном (1984 р.)
Верхній ряд (зліва направо): доц. К.М. Ширяєва, доц. М.І. Малич, декан факультету доц. О.Д. Бондаревська, проректор із виховної роботи ст. викл. М.В. Нещадіна, проректор заочного відділу доц. Г.Т. Линник, заст. декана доц. Н.Г. Марченко, доц. В.В. Березовська, доц. А.В. Оголевець; середній ряд (зліва направо): заст. декана ст. викл. В.О. Пащенко, ст. викл. А.П. Тюнін, ст. викл. Л.К. Константиновська, ст. викл. Я.Г. Вовк, доц. О.К. Міщенко, ст. викл. Г.Г. Сидорова, викл. Г.М. Козуб, викл. Л.І. Яковенко, зав. каф. російської мови доц. Л.Л. Безобразова; нижній ряд (зліва направо): викл. В.В. Лучик, доц. Д.І. Ганич, ст. викл. М.Ф. Собко, ст. викл. Г.Г. Сидорова, викл. В.І. Мацапура, викл. О.В. Сидоренко, викл. А.А. Лучик, викл. С.О. Лебеденко, доц. С.В. Ніколенко

Важко переоцінити значення для вишу діяльності ректора Полтавського педагогічного інституту в 1975-1990 рр., доктора філософських наук, професора, дійсного члена АПН України Івана Андрійовича Зязюна, якому інститут завдячує справжнім творчим піднесенням. Позитивні зміни відбувались і на факультетському рівні: було завершене спорудження навчального корпусу № 2, де зараз розміщується факультет філології та журналістики, для студентів-філологів збудовані гуртожитки по вулиці К. Маркса, істотно зміцнилася матеріальна база факультету, поліпшилось естетичне виховання студентів.

Після призначення І.А. Зязюна міністром народної освіти України в 1990 р. ректором інституту (1990-1999 рр.), а згодом університету (1999-2008 рр.) став доктор

— 12 —

історичних наук, професор, член-кореспондент АПН України, заслужений працівник народної освіти України Володимир Олександрович Пащенко. Перший досвід організаторської роботи він набув, протягом кількох років працюючи заступником декана філологічного факультету. У часи, скрутні для держави й вищих навчальних закладів зокрема, очолюючи колектив вишу, В.О. Пащенко робив усе можливе для підвищення наукового потенціалу та збереження матеріальної бази інституту, приділяючи багато уваги і своїй викладацькій діяльності на кафедрі історії України та науковому керівництву аспірантами-істориками.

З 1975 р. по 1989 р. посаду декана обіймала кандидат філологічних наук, доцент Ольга Дмитрівна Бондаревська (детальніше про неї розповідається в розділі "Кафедра української мови"). Після значної реорганізації філологічного факультету, коли в 1989 р. на його базі утворили два факультети – української філології та російської філології, О.Д. Бондаревська ще шість років (до 1996 р.) очолювала й факультет української філології. Без перебільшення можна стверджувати, що цю турботливу й вимогливу жінку пам’ятають і по-доброму згадують тисячі вчителів-словесників, які навчалися на факультеті в той час, коли його очолювала О.Д. Бондаревська. Донька сільського вчителя, фахівець із граматики української мови, людина обов’язку, чудовий організатор, вона створила у виші справжню родину філологів-однодумців, представники якої досягли значних наукових висот і зараз сприяють розвитку університету.

Н.В. Хоменко

Деканом факультету російської філології з 1989 р. по 1996 р. була кандидат філологічних наук, доцент Наталія Василівна Хоменко – випускниця Полтавського педагогічного інституту 1950-х років. Вона стала й деканом філологічного факультету, який було знов утворено як самостійний структурний підрозділ педінституту в 1996 р. після об’єднання факультетів української та російської філології. Інтелігентна, вольова, принципова, Н.В. Хоменко роками віддано працювала заради поліпшення навчально-виховного процесу й наукової роботи, зростання кадрового рівня викладачів, зміцнення матеріально-технічної бази факультету. Під її керівництвом філологічний факультет отримав кваліфікаційну характеристику підрозділу четвертого рівня акредитації, значно розширився і зміцнів професійно: були відкриті й проліцензовані нові спеціальності, сформувалося нове відділення – іноземне, де студенти вивчають англійську, німецьку, французьку, іспанську мови, створені умови для написання й захисту кандидатських і докторських дисертацій тощо. З ім’ям Н.В. Хоменко пов’язано формування традиції проведення наукових конференцій, присвячених життю й творчості видатних полтавців Миколи Гоголя, Івана Котляревського, Володимира Короленка. Н.В. Хоменко доклала зусиль до відновлення в 1999 р. виходу у світ наукового публіцистичного художньо-літературного альманаху "Рідний край" (біля його витоків в 1905 р. стояли, зокрема, Панас Мирний та Олена Пчілка). На факультеті відновлений випуск газети "Філолог", створені нові колективи художньої самодіяльності: фольклорний гурт "Жива вода", театр "Факультет F", ансамбль бандуристок та ін.

М.І. Степаненко

У 2005-2009 рр. на посаді декана філологічного фа-культету (з 2007 р. – факультет філології та журналістики) працю-вав доктор філоло-гічних наук, заслужений діяч науки і техніки України, академік Академії наук вищої освіти України Микола Іванович Степаненко. Натхненний мово-знавець, чудовий лектор, людяний і об’єктивний керівник, він досяг підвищення статусу вишу на

— 13 —

всеукраїнському рівні, сприяв довгоочікуваному відкриттю на базі факультету спеціальності "журналістика". Наукові й організаторські здібності М.І. Степаненка здійснили вплив не тільки на викладачів-філологів, а й на колег з інших факультетів: у 2009 р. він стає ректором Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.

Слід зазначити, що протягом років факультет був активним учасником національного літературного процесу. Згадаємо лише окремі імена відомих словотворців та дослідників, доля яких була пов’язана з нашим вишем: перекладач, член Національної спілки письменників України (НСПУ) І.Т. Бабич, мовознавець, редактор, член Полтавської спілки літераторів (ПСЛ), лауреат премій В.Г. Короленка і Л.П. Бразова Л.Л. Безобразова, поет-гуморист, сатирик, член ПСЛ О.І. Білан, поет, прозаїк М.С. Білецький, літературознавець, редактор Н.І. Білик, поетеса, публіцист, член Національної спілки журналістів України (НСЖУ) та ПСЛ Н.С. Близнюченко (Жовнір), прозаїк, публіцист, член НСПУ Л.П. Бразов, поетеса, прозаїк, член ПСЛ Н.Ф. Гриб, поет, публіцист, член ПСЛ М.М. Гургуц, літературознавець, критик О.Й. Данисько, літературознавець, критик, прозаїк, член Конгресу літераторів України, ПСЛ і НСЖУ А.М. Дяченко, поет Ю.З. Жилко, літературознавець, критик П.К. Загайко, літературний краєзнавець А.Т. Залашко, публіцист, поет В.К. Захарченко, прозаїк, дитяча письменниця, лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка та літературної премії ім. Лесі Українки О.Д. Іваненко, прозаїк Я.Г. Іванюк, поет В.С. Капелюха, поетеса З.С. Колишкіна, поетеса О.І. Кондратенко, критик, літературознавець, член НСПУ А.І. Костенко, літератор-краєзнавець, член ПСЛ В.О. Коцюмаха, літературознавець, критик М.А. Крестінін, літературознавець, критик А.Ю. Кузьменко, прозаїк, критик О.Д. Кузьменко, літературознавець, прозаїк, член НСПУ К.О. Лаврунов, літературознавець, перекладач, член НСПУ Г.Й. Майфет, письменник-прозаїк, педагог А.С. Макаренко, поет, прозаїк Г.М. Манов, літературознавець, критик, член НСЖУ В.І. Мартусь, літературознавець, критик Н.Г. Марченко, літературознавець-краєзнавець П.І. Матвієнко, літературознавець В.І. Мацапура, поет, прозаїк, член НСПУ П.К. Мостовий, поетеса, член НСЖУ Л.А. Нестуля, поет, публіцист, видавець, член НСПУ Т.Г. Нікітін, літературознавець, член ПСЛ О.М. Ніколенко, поетеса, член НСЖУ і НСПУ Л.М. Овдієнко, поет-пісняр, член ПСЛ С.М. Онищенко, літературознавець, критик П.К. Падалка (Падалко), поет, новеліст, член НСЖУ і ПСЛ В.М. Писаренко, поет-лірик М.К. Пойдеменко, прозаїк, публіцист, краєзнавець, член НСЖУ і ПСЛ В.І. Посухов, літературознавець Є.Є. Радченко, поет, літературознавець, краєзнавець, член НСПУ П.П. Ротач, поет М.П. Сайко, літературознавець, краєзнавець В.В. Сарапин, прозаїк, член НСПУ М.М. Стеценко, прозаїк, поет-пародист, перекладач, член НСПУ, НСЖУ і ПСЛ П.С. Стороженко, поет, член ПСЛ В.О. Судаков, письменник, публіцист, педагог В.О. Сухомлинський, поет-лірик, член НСПУ і ПСЛ В.О. Тарасенко, літератор, мистецтвознавець Л.Г. Тесленко, публіцист, критик, член НСЖУ Н.С. Турчина, поетеса, член НСПУ і ПСЛ Н.Н. Харасайло, літературознавець, критик Н.В. Хоменко, поетеса, член ПСЛ В.А. Хоружа, поет, член НСПУ І.Г. Червоніщенко, критик, літературознавець, член НСПУ і НСЖУ А.Ф. Чернишов, літературознавець, краєзнавець В.В. Чирка, поет, прозаїк, драматург, член НСПУ Б.М. Чіп, поет, член ПСЛ Г.З. Шнапер, поет, член НСПУ Я.І. Шутько, поетеса Л.Г. Ярош.

Зараз (станом на 1 вересня 2009 р.) на факультеті філології та журналістики навчається 1604 студенти (1101 – на стаціонарі, 498 – на заочному відділі та 5 – на екстернаті).

Факультет готує фахівців денного відділення за такими спеціальностями: "українська мова і література" (з ІІ курсу надаються спеціалізації: одна з іноземних мов (англійська, німецька, французька, іспанська); редагування літературних та освітніх видань; художня культура), "журналістика", "англійська, російська мови і зарубіжна

— 14 —

література", "англійська, німецька мови і зарубіжна література", "німецька, англійська мови і зарубіжна література". На заочному відділенні здобуваються спеціальності "українська мова і література", "українська мова і література та іноземна мова (англійська або німецька) і зарубіжна література", "англійська, французька мови і зарубіжна література", "англійська мова та зарубіжна література", "німецька мова та зарубіжна література". Підготовка фахівців ведеться за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: бакалавр, спеціаліст, магістр. Магістратура працює зі спеціальностей "українська мова та література" й "іноземна мова (англійська, німецька) та зарубіжна література".

У зв’язку з розширенням набору спеціальностей і спеціалізацією протягом останнього десятиліття на факультеті збільшилася кількість випускаючих кафедр, зріс їх науковий потенціал. Кожна із семи кафедр є прикладом гармонійної взаємодії представників різних поколінь. Про це свідчать, зокрема, пропоновані історії кафедр, написані їх викладачами зі вдячністю до минулого, увагою до сучасного й відповідальністю перед майбутнім.

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

М.І. Степаненко, З.О. Валюх

Стратегію мовної підготовки в Полтавській області ось уже 95 літ визначає Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка. Кваліфікацію "учитель української словесності" здобули тисячі випускників цього вищого навчального закладу. Серед них К.О. Ходосов − учитель-практик, заслужений учитель України, член Спілки журналістів СРСР, кандидат педагогічних наук і автор кількох підручників для школи, методичних посібників з української літератури для вчителів-словесників, понад 100 статей на методичні теми; Г.П. Півторак – доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, завідувач відділу загальнославістичної проблематики і східнослов’янських мов Інституту мовознавства імені О.О. Потебні НАН України; О.К. Безпояско − кандидат філологічних наук, колишній співробітник Інституту української мови НАН України та ін. Спочатку мовно-літературна підготовка здійснювалася в Полтавському учительському інституті, пізніше в Полтавському інституті народної освіти, Полтавському інституті соціального виховання, Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка, Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка.

Основним підрозділом, що впроваджує пріоритетні напрями стратегії мовної освіти, є кафедра української мови. Її історія нерозривно пов’язана з процесом становлення педагогічного університету. У свій час на кафедрі української мови працювали відомі лінгвісти й літературознавці: М.Х. Сумцов, А.А. Москаленко, С.П. Самійленко, М.Ф. Алефіренко, М.В. Скаб, М.С. Скаб.

Мета пропонованого розділу – подати історію кафедри української мови Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка в життєписах, тобто представити біографічні відомості про людей, які очолювали кафедру української мови, працювали її викладачами. Опис зосереджується в основному на повоєнному періоді, оскільки архівні матеріали, що стосуються довоєнного часу, не збереглися, а деякі одержані свідчення потребують уточнення.

В усі часи філологічний факультет був одним із найчисленніших, мав добрі традиції, які передавалися від однієї студентської генерації до іншої. Загалом його структура, кадровий склад сформувалися в кінці 30-х – на початку 40-х років. На кафедрі української мови в передвоєнні роки працювали Є.М. Кудрицький, Л.Ю. Догадько, К.М. Кузьмич, М.Ф. Кривчанcька, Л.Л. Рогозін, В.Я. Матвєєва, О.П. Кустоляк. Усі члени кафедри готували кандидатські дисертації, виступали з доповідями на наукових та методичних семінарах, демонстрували досить високий рівень своєї науково-методичної

— 15 —

освіченості. У плані науково-дослідної роботи кафедри зазначено, що Є.М. Кудрицький, приміром, досліджував мову творів Лесі Українки; Л.Ю. Догадько працював над темою "Паратаксис і гіпотаксис в українській мові"; у колі наукових зацікавлень О.П. Кустоляка перебували питання методики викладання мови в старших класах середньої школи. Зазначимо, що викладачі були надзвичайно перевантажені через недостатнє кадрове забезпечення, оскільки в останній передвоєнний рік контингент студентів значно зріс: усього на мовно-літературному факультеті навчалося 657 студентів, із них на українському відділенні − 372.

Роботі кафедри української мови, як і всій освіті, завадила Велика Вітчизняна війна. Восени 1941 р. заняття в педагогічному інституті було припинено. Навчальний процес відновився після звільнення Полтави від німецько-фашистських окупантів. Уже в жовтні 1943 р. розпочала свою діяльність кафедра української мови у складі Є.М. Кудрицького, М.Ф. Кривчанської, Л.Л. Рогозіна, В.Я. Матвєєвої, І.С. Циганенка.

У 1944-1946 рр. кафедру української мови очолював Євген Михайлович Кудрицький. Народився він 1894 р. в м. Коростишеві Київської області в сім’ї вчителя. Середню освіту здобув у Житомирській другій гімназії, вищу – у Київському університеті (відділ класичної філології історико-філологічного факультету). З 1919 р. викладав українську мову й літературу в середній та вищій школах. З 1933 р. працював у Полтавському педагогічному інституті. У 1937 р. Євгена Михайловича звільнено з роботи, як говорив він сам, за "приписувані" "націоналістичні твердження". Учений змушений був залишити Полтаву й податися до Києва, де короткий час викладав у педагогічному інституті (на кафедрі української мови в цьому навчальному закладі залишився один викладач, усі інші були репресовані). Того ж року Є.М. Кудрицького заарештовано й притягнено до судової відповідальності (засуджено спочатку на 10 років, а потім на 4 роки). Так він опинився на Далекому Сході. Як свідчить М.А. Жовтобрюх, Євгена Михайловича врятувала дружина, яка поїхала до Москви, була на прийомі у К.Є. Ворошилова й домоглася перегляду справи. 1940 р. його виправдано й надано змогу повернутися на кафедру української мови. Після війни переїхав на свою батьківщину − до Житомира, де й працював у педінституті до кінця життя. Є.М. Кудрицький знав грецьку, латинську, англійську, німецьку, французьку, польську, російську, українську мови. Цікавився проблемами походження української мови, процесом формування української літературної мови середини XIX ст. У кінці 60-х років, коли Інститут мовознавства імені О.О. Потебні збирався опублікувати "Грамматику словенску" Івана Ужевича, написану латинською мовою, а присвячену мові староукраїнській, за ініціативою М.А. Жовтобрюха саме Є.М. Кудрицькому було доручено перекласти цю граматику українською мовою, з чим він блискуче справився (див.: [Кудрицький Є.М. Іван Ужевич − український граматист ХVІІ ст. − і його праця // Мовознавство. − 1970. − № І]).

Основним завданням кафедри української мови протягом двох повоєнних років була робота з поліпшення мовної культури студентів, удосконалення їхньої грамотності. Ці проблеми постійно перебували в полі зору викладачів кафедри. Так, на одному з її засідань у листопаді 1944 р. розглядали декілька питань: "1. Самостійна робота студентів. 2. Про розвиток культури мови. 3. Про заходи з підвищення культури мови студентів. 4. Перевірка грамотності студентів. 5. Викладання практичного курсу української мови на перших курсах усіх факультетів". Останнє питання, на думку членів кафедри, потребувало особливої уваги.

З огляду на окреслені проблеми кафедра виробила спеціальні рекомендації, як-от: членам кафедри української мови підготувати доповіді для читання їх на різних факультетах на теми: "Особливості української літературної вимови", "Новий український правопис", "Українська літературна мова і говірки Полтавщини", "Завдання вчителя української мови щодо розвитку української літературної мови учнів"; усім кафедрам інституту не менше двох разів на семестр розглядати питання про підвищення мовної

— 16 —

культури студентів (усна і писемна мова, правопис і стиль) та запровадити низку заходів, зокрема: вибірково перевіряти писані студентами матеріали; уточнити кількість студентських письмових робіт різного виду, перевіряти їхнє літературне оформлення незалежно від навчальної дисципліни, пильно стежити за усним мовленням в аудиторії та поза її межами й негайно виправляти помилки, у стіннівках інституту започаткувати розділ із питань мовознавства; через Інститут удосконалення вчителів та облвно провести диктант, розрахований на студентів І курсу, у 9-10-х класах шкіл міста та райцентрів Полтавщини, аби виявити ступінь грамотності учнів у середній школі.

Однією з проблем кафедри української мови була недостатня кількість підручників. Тому викладачі почали створювати науково-методичні розробки, що мали прикладний характер. Одну з таких розробок "Про правопис е-и в іншомовних словах", автор якої – старший викладач кафедри української мови Л.Л. Рогозін, визнано особливо цінною для викладання у виші та в шкільному курсі української мови. У січні 1947 р. її рекомендували для апробації Інститутові вдосконалення вчителів. Лев Львович Рогозін народився 1902 р. в с. Мантурове Мантурівського району Курської області. З 1903 р. родина Рогозіних проживала в с. Нові Санжари, що на Полтавщині. Закінчив трирічні педагогічні курси (1921 р.), Полтавський інститут соціального виховання (1933 р.), Полтавський педагогічний інститут (1936 р.). Учителював у школах Новосанжарського району, у навчальних закладах м. Полтави. З 1938 р. Лев Львович працював на кафедрі української мови. У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему "Прикладка в українській мові", а в 1957 р. став доцентом кафедри. Основні публікації Л.Л. Рогозіна: "Критерії знаходження прикладки"; "До питання про прикладку"; "Невідокремлені прикладки в структурі складного слова"; "Прикладка в структурі словосполучення"; "Відокремлені прикладки". Похований у м. Полтаві.

З обстежених архівних документів довідуємося про те, що в Полтавському педагогічному інституті серйозну увагу приділяли дотриманню мовного режиму. Українська мова, незважаючи на відсутність закону про її статус, попри насильницьке російщення, була панівною в системі викладання. Учена рада не лише дотримувалася формальної вимоги щодо проведення лекцій, практичних і семінарських занять українською мовою, але й дбала про її досконалість. У лютому 1946 р. було ухвалено: "В усіх галузях створити мовний режим, відповідно до якого кожен викладач і робітник інституту вважав би себе зобов’язаним подавати своєю мовою зразки мовної культури для студентів". До виконання згаданої ухвали найактивніше долучилася кафедра української мови.

У 1946 р. керівником кафедри української мови призначено Костянтина Михайловича Кузьмича. Він народився 1896 р. в сім’ї селянина-бідняка у Віленській губернії (Литва). 1937 р. закінчив повний курс Полтавського державного педагогічного інституту, здобув спеціальність вчителя мови і літератури середньої школи. У Полтавському педінституті на посаді викладача мови та літератури працював з 1936 р. (у 1936-1937 рр. поєднував навчання й викладацьку діяльність). 3 1946 р. до останніх днів життя (1954 р.) виконував обов’язки завідувача кафедри української мови.

У цей час кафедра української мови активно обмінювалася науково-методичним досвідом роботи з кафедрами української мови Одеського державного університету та Київського педагогічного інституту. У полтавських викладачів з’явилася можливість складати кандидатські іспити, ознайомлюватися з тематикою кандидатських дисертацій. З архівних матеріалів відомо, що правом скласти кандидатські іспити в Одеському державному університеті імені І.І. Мечникова скористалася викладачка кафедри української мови В.Я. Матвєєва. Комісія у складі Н.І. Букатевича та А.А. Москаленка високо оцінила її знання.

Віра Яківна Матвєєва народилася 1907 р. в м. Полтаві в сім’ї робітника-залізничника. Закінчила мовно-літературний факультет Полтавського педагогічного інституту (1938 р.). З 1938 р. і до виходу на пенсію (1967 р.) В.Я. Матвєєва працювала асистентом, а згодом старшим викладачем кафедри української мови цього ж навчального

— 17 —

закладу. У 1961 р. захистила кандидатську дисертацію на тему "Лексика українського художнього промислу Полтавської області (вишивання, ткацтво, килимарство)". Тематика її наукових досліджень − семантична структура, функціональна природа лексики на позначення художнього промислу. Похована в м. Полтаві.

Як засвідчують протоколи засідань, одним із важливих напрямків наукових пошуків викладачів кафедри української мови стало створення словників. Особливо відзначилися в галузі лексикографії М.Ф. Кривчанська, яка працювала над укладанням "Словника гончарної професійної мови Полтавської області", та А.Є. Багмет, що уклав "Синонімічний словник української мови". Кафедра української мови на своєму засіданні 14 жовтня 1946 р. обговорила працю А.Є. Багмета і прийняла ухвалу: "Просити Держвидав України і АН України видати словник якнайшвидше".

Андрій Євгенович Багмет народився 1887 р. в с. Максимівці Карлівського району Полтавської області в селянській родині. Освіту вчителя мови і літератури здобував у Полтавському інституті народної освіти (1920-1924 рр.). Після його закінчення до 1928 р. працював учителем мови і літератури в системі шкіл для дорослих у м. Полтаві. За цю роботу був нагороджений спеціальним нагрудним знаком. З 1939 р. він − викладач кафедри української мови Полтавського педагогічного інституту. А.Є. Багмет − автор "Збірника українських прислів’їв" та "Збірника вправ з орфографії", що побачив світ у видавництві "Радянська школа". У 1941 р. розпочав роботу над укладанням "Синонімічного словника української мови". У 1943 р. його було заарештовано, як значиться у справі, для перевірки того, що він робив під час окупації. 10 лютого 1944 р. Андрія Євгеновича звільнено з-під арешту у зв’язку з припиненням справи. Йому дозволили працювати в радянських установах, як і раніше. У травні 1945 р. А.Є. Багмета зараховано науковим працівником Інституту мовознавства АН України (з перебуванням у Полтаві) й доручено впорядкування зібраних ним матеріалів для синонімічного словника української мови. У липні 1946 р. він відновлює свою роботу на кафедрі української мови, а в травні 1947 р. захищає кандидатську дисертацію на тему "Принципи побудови синонімічного словника української мови". До середини липня 1951 р. кандидат філологічних наук А.Є. Багмет обіймав посаду старшого викладача. Він читав історичну граматику української мови, історію української літературної мови та діалектологію. Маловідомим фактом біографії А.Є. Багмета є те, що він написав лібрето опери "Від усього серця", постановка якої відбулася 1950 р. на сцені Великого театру опери і балету в Москві.

Матеріали особової справи А.Є. Багмета засвідчують, що наказом від 13 липня 1951 р. його звільнено з роботи, зокрема й за те, що він "над підвищенням свого ідейного рівня зовсім не працював, не опрацював навіть "Короткого курсу історії ВКП(б)", "перебудову викладання на основі Сталінського вчення про мову проводив надзвичайно мляво й неохоче".

Очевидно, це звільнення було одним із наслідків розпочатої в кінці 40-х років нової хвилі сталінських репресій, коли науковій і творчій інтелігенції висувалися звинувачення в буржуазно-націоналістичних поглядах, космополітизмі та інших надуманих "злочинах". Так, протокол засідання вченої ради інституту 3 лютого 1949 р. зафіксував, що "Багмет має методологічні хиби в лекціях з історії мови, про початок української орфографії; у нього не було погодження питання про походження української мови з викладачем історії Кушнірчуком". А з протоколу засідання вченої ради від 13 травня 1949 р. дізнаємося, що Андрія Євгеновича, як він сам висловився, безпідставно звинувачують у націоналізмі.

У протоколах засідань ученої ради педагогічного інституту впродовж 1948-1950 рр. постійно нотувалося те, як перебудовують свою роботу кафедри: "викорінюють випадки лібералізму, викривають націоналістичні помилки в підручниках, підносять ідейно-політичний рівень лекцій, рішуче поліпшують ідейно-політичну роботу серед студентів, посилюють роботу проти низькопоклонства перед буржуазною культурою і наукою Заходу, виступають проти проявів аполітичності й безідейності, будь-яких виявів ворожої ідеології".

— 18 —

Щодо кафедри української мови, то вона, як зазначив заступник ректора інституту з навчально-наукової роботи С.О. Данішев у своїй доповіді на засіданні вченої ради 26 січня 1948 р., "не все зробила, хоч і перебудувала значною мірою свою роботу". Одним з істотних недоліків у роботі кафедри було названо "недостатньо проведену критику підручника А.А. Москаленка". Зокрема, як наголосив доповідач, В.Я. Матвєєва "жодного разу не виступила з критикою націоналістичних помилок Москаленка".

Підручник "Історична граматика української мови" відомого мовознавця, дослідника питань історії української мови, діалектології, історії мовознавства, сучасної української літературної мови, лексикології Артема Амвросійовича Москаленка, який у 30-ті роки працював у Полтавському педагогічному інституті, зазнав нищівної критики, "ідейного розгрому" 1947 року. Підготувавши книгу до друку, автор надіслав її на рецензію кафедрі української мови й одержав схвальний відгук та рекомендацію до видання масовим накладом. Проте пізніше, виконуючи настанови Міністерства вищої освіти про боротьбу з ворожими теоріями в мовознавстві та керуючись ідеологічними вказівками партійних документів, кафедра української мови на своєму засіданні 15 жовтня 1947 р. мусила прийняти ухвалу, у якій, зокрема, зазначалося, що в широкій рецензії на підручник з історичної граматики не взято до уваги його вступну частину. Отже, кафедра "прогледіла націоналістичне трактування "української держави" і походження та розвитку української мови". З огляду на це було накреслено низку заходів, що передбачали вилучення "Історичної граматики" з інститутських фондів та кабінету мови; проведення на всіх курсах усіх факультетів спеціальних бесід із критикою праць А.А. Москаленка, а також із критикою власних помилок, допущених у викладацькій роботі; пропагування "правильної" концепції етногенезу слов’ян за працями Удальцова, Державіна, Обнорського, згідно з якою російська, українська та білоруська мови мають спільне походження.

Основні питання ідеологічної роботи в 1948-1949 навчальному році кафедра української мови узгоджувала з іншими кафедрами, а в науковій роботі "цілком із кафедрою російської мови". Усе це, звичайно, заважало нормальній роботі, обмежувало наукову та навчальну діяльність мовознавців.

Проте в 1950-1951 навчальному році перед кафедрою постають нові завдання: вона має знову "докорінно перебудувати свою роботу відповідно до настанов великого вождя Й.В. Сталіна", бо побачили світ його "геніальні" праці з питань мовознавства. Це означало, що у вивченні мовознавчих предметів необхідно було "класти в основу всієї роботи сталінське вчення про мову". Усі підручники й програми з лінгвістичних дисциплін, якими користувалися раніше, були вилучені як шкідливі й антинаукові.

Кафедра української мови, керуючись директивними матеріалами Міністерства освіти СРСР та УРСР, розробила спеціальні заходи для популяризації вчення вождя про мову. Було укладено новий план роботи, розпочато читання на всіх факультетах педінституту нового курсу "Основи сталінського вчення про мову". Серед переліку тем наукових досліджень кафедри української мови в 1950-1951 навчальному році знаходимо такі: "Учення Сталіна про основний словниковий запас і словниковий склад мови", "Сталінське вчення про граматику, граматичну будову мови", "Порівняльно-історичний метод у мовознавстві", "Походження російської національної мови", "Походження української національної мови" та ін. Завідувач кафедри К.М. Кузьмич постійно доповідає на засіданнях ученої ради інституту про хід перебудови викладання української мови "на основі вчення товариша Й.В. Сталіна про мову".

Стратегія мовної освіти інституту знову була спрямована в нове русло після ХХ з’їзду КПРС, який відбувся 14-25 лютого 1956 р. У робочі плани кафедри української мови були внесені зміни згідно з його рішеннями. У лекціях і на практичних заняттях уже потрібно було "широко висвітлювати успіхи вітчизняної та зарубіжної науки".

У цей час склад кафедри української мови поповнили нові викладачі: П.С. Дудик, М.Т. Безкишкіна, Г.П. Денисовець, Н.Г. Вахній, М.Л. Семенюченко. З 1955 р. на посаді завідувача працює М.Ф. Кривчанська.

— 19 —

Марія Феодосіївна Кривчанська народилася 1911 р. в с. Іванівцях Знаменського району Кіровоградської області в учительській сім’ї. Після закінчення семирічки в 1928 р. вступила до Полтавського інституту соціального виховання, який закінчила 1931 р. Працювала вчителькою. З 1936 р. вона асистент кафедри української мови Полтавського педагогічного інституту, а з 1940 р. − старший викладач. У 1955 р. захистила кандидатську дисертацію на тему "Лексика гончарного промислу Полтавської області". Протягом 1955-1958 рр. очолювала кафедру української мови. Марія Феодосіївна досліджувала в синхронному і діахронному планах лексику гончарного промислу, зокрема назви посуду на Полтавщині. 1972 р. пішла на заслужений відпочинок. Останні роки проживала в Києві, де й похована.

Марія Тимофіївна Безкишкіна народилася 1918 р. в с. Петрушівці Миропільського району Сумської області в селянській сім’ї. Закінчила філологічний факультет Харківського університету в 1945 р. Працювала літературним редактором обласної газети "Радянська Буковина". З 1946 р. по 1955 р. Марія Тимофіївна була асистентом, потім старшим викладачем кафедри української мови Глухівського учительського, згодом педагогічного інституту. З 1955 р. викладала в Полтавському педагогічному інституті. Кандидатську дисертацію на тему "Лексика українських говірок північно-східних районів Сумщини" захистила в 1965 р. Мала друковані праці з лексикології, фразеології, стилістики, історичної граматики, порівняльної типології східнослов’янських мов: "Фразеологія коноплярства, прядіння і ткацтва", "Про назви рослин конопель на Сумщині", "Садок вишневий коло хати…", "До проблеми генезису відмінкової парадигми іменників" (статті). У співавторстві нею підготовлені навчальні посібники: "Історична граматика української мови: таблиці" (співавтори М.Ф. Кривчанська, Г.Г. Сидорова), "Порівняльна граматика української і російської мов" (співавтор М.І. Степаненко), "Історична граматика української мови" (співавтор М.І. Степаненко), "Порівняльна граматика української і російської мов: Збірник вправ і завдань" (співавтор М.Ф. Алефіренко). Похована в м. Полтаві.

П.С. Дудик

Протягом 1958-1972 рр., у часи "хрущовської відлиги", кафедру української мови очолював Петро Семенович Дудик. Народився він 1926 р. в с. Косинь Влодавського повіту (Люблінське воєводство, Польща). З 1944 р. родина Дудиків проживає в Україні. Петро Семенович закінчив Рівненський педінститут (1947 р.), Дніпропетровський університет (1951 р.), аспірантуру при Інституті мовознавства імені О.О. Потебні АН Української РСР (1954 р.). У Полтавському педагогічному інституті працював з 1954 р. по 1972 р. (старший викладач, з 1958 р. – завідувач кафедри української мови, з 1962 р. – проректор із навчальної і наукової роботи, з 1968 р. – проректор із наукової роботи). 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему "Неповні й еліптичні речення в сучасній українській літературній мові". Учений продовжив досліджувати цю граматичну проблему і 1974 р. захистив докторську дисертацію.

Петро Семенович – відомий в Україні лінгвіст. Ним підготовлені монографії "Неповні речення в сучасній українській мові" (К.: Наук. думка, 1958), "Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення" (К.: Наук. думка, 1973), посібники для студентів філологічних факультетів та учнів загальноосвітніх шкіл: "Словосполучення в українській літературній мові" (К., 1998), "Із синтаксису простого речення" (Вінниця, 1999), "Стилістика української мови" (К.: Видавничий центр "Академія", 2005), "Вивчення української мови у 7 класі" (К.: Рад. школа, 1979). Він один із авторів колективної монографії "Синтаксис словосполучення і простого речення", підручників "Вступ до мовознавства", "Українська мова" (для педагогічних училищ), "Рідна мова" (8-9 кл.), "Українська мова" (7-8 кл.), навчальної програми для студентів-філологів "Сучасна українська мова", академічного курсу "Сучасна українська мова"

— 20 —

(розділи "Односкладні речення", "Неповні речення", "Еквіваленти речень"). З 1972 р. Петро Семенович працює на кафедрі української мови у Вінницькому державному педагогічному інституті (нині Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського) (завідувач кафедри української мови, з 1995 р. – професор цієї кафедри).

У 60-ті роки викладачі кафедри української мови здійснювали велику науково-методичну та виховну роботу, підтримували зв’язки з учителями області, вивчали досвід передових словесників, співпрацювали з методичними службами області. П.С. Дудик та Л.Л. Рогозін уклали програму із сучасної української літературної мови для студентів філологічних факультетів педагогічних інститутів. Г.П. Денисовець та П.С. Дудик надавали допомогу працівникам засобів масової інформації Полтавщини, виступали перед громадськістю міста з питань мови і стилю газет, консультували колективи редакцій деяких районних газет тощо.

У "Наукових записках" кафедри української мови 1961 р. опубліковано статтю студентки ІV курсу Ніни Жигилій "Нерозкладні словосполучення та вивчення їх у школі". Згодом Ніна Василівна Жигилій стане викладачем, а потім і завідувачем кафедри української мови.

Та нову хвилю українізації заступила нова, не менш вишколена, ніж раніше, хвиля російщення. З початку 70-х років інститут працює в умовах двомовності, викладання ведеться двома мовами – українською і російською. Державна політика культивує мову російську і знепотужнює мову титульної нації.

Керівником кафедри української мови в 1972-1979 рр. була Ганна Пилипівна Денисовець. Народилася 1921 р. в с. Засулля Сенчанського району Полтавської області в родині селянина-бідняка. Закінчила Київський педагогічний інститут, мовно-літературний факультет (1946 р.) і аспірантуру при цьому ж вищому навчальному закладі (1949 р.). У Полтавському педагогічному інституті працювала з 1957 року. 7 років − з 1972 р. по 1979 р. − Ганна Пилипівна очолювала кафедру української мови. Захистила кандидатську дисертацію на тему "Активізація навчальної діяльності учнів на уроках української мови (при вивченні морфології)" у 1967 р. Нею надруковані праці з проблем методики викладання української мови в школі: "Добір вправ на закріплення", "Наочність як засіб активізації навчальної діяльності учнів", "Вивчення деяких розділів теми "Прикметник" у 5 класі", "Поради до вивчення розділу "Словотвір", "Проблемні завдання на уроках української мови", "Вивчення теми "Числівник" у 6 класі", "Вивчення особових займенників у школі". Довгий час працювала доцентом кафедри. Похована в м. Полтаві.

М. Ф. Алефіренко

У наступні п’ять років − з 1979 р. по 1984 р. − кафедру української мови очолював Микола Федорович Алефіренко. Народився він 1946 р. на Донбасі. Закінчив філологічний факультет Харківського університету. Досліджує проблеми загальної і слов’янської фразеології, лінгвокультурології та семасіології. Кандидатська дисертація присвячена компаративній фраземіці, докторська − фраземотвірним властивостям одиниць різних мовних рівнів. Микола Федорович підготував кількасот наукових праць, з-поміж них монографії, підручники, навчальні посібники: "Теоретичні питання фразеології" (Харків: Вища школа, вид-во при Харк. ун-ті, 1987), "Фразеология в системе современного русского языка" (Волгоград: Перемена, 1993), "Спорные проблемы семантики" (Волгоград: Перемена, 1999), "Теория языка. Введение в общее языкознание" (Волгоград: Перемена, 1998), "Проблемы фразеологического значения и смысла (в аспекте межуровневого взаимодействия языковых единиц)" (Астрахань: Изд-во Астраханского гос. пед. ин-та, 2000) (у співавторстві). Нині Микола Федорович працює в Бєлгородському державному університеті (Росія).

— 21 —

З 1984 р. по 1989 р. завідувачкою кафедри української мови була Ніна Василівна Жигилій. Народилася 1938 р. в с. Базилевщині Машівського району Полтавської області. Закінчила історико-філологічний факультет Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г. Короленка в 1962 р. 7 років викладала в школі українську мову та літературу. З 1969 р. працювала на кафедрі української мови Полтавського педагогічного інституту. Дисертацію на тему "Дієслівно-іменні словосполучення на вираження просторових відношень" захистила в 1975 р. Вона автор 30 наукових праць. У співавторстві з Г.П. Денисовець підготувала посібник "Основи культури мовлення". Викладала сучасну українську мову у Слупській вищій школі (Польща). Деякий час працювала доцентом кафедри українознавства і гуманітарної підготовки Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка. Нині вона перебуває на заслуженому відпочинку.

З історією кафедри тісно пов’язані імена Наталії Іллівни Казирод та Ольги Дмитрівни Бондаревської. Наталія Іллівна Казирод народилася 1953 р. в с. Куст-Кущі Кобеляцького району Полтавської області. Навчалася в Кременчуцькому педагогічному училищі (1968-1972 рр.), у Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка (1973-1977 рр.), в аспірантурі при Київському державному педагогічному інституті (1982-1985 рр.) (дисертацію захистила 1988 р.; предмет її дослідження − становлення флективної системи іменників родового і знахідного відмінків [діахронний аспект]). На кафедрі української мови Полтавського педагогічного інституту працювала з 1978 р. по 1995 р. У 1995 р. передчасно пішла з життя. Похована в рідному селі.

О.Д. Бондаревська

Про Ольгу Дмитрівну Бондаревську слід сказати окремо, бо її пам’ятає не одна тисяча вчителів-словесників в Україні, у Казахстані, в Узбекистані. Про неї знають передовсім ті, хто навчався на філологічному факультеті Полтавського педагогічного інституту в період із 1966 р. по 1999 р. Тридцять три роки працювала ця жінка у вищій школі, двадцять один рік очолювала філологічний факультет, який готував учителів для України, Казахстану, Узбекистану. Для історії тридцять три роки − це мить, для людського життя − ціла епоха. Ольга Дмитрівна навчала і виховувала в педагогічному інституті майже своїх ровесників, згодом своїх дітей, а пізніше й онукам давала путівку в життя. Сьогодні вона може сміливо, чесно дивлячись у вічі будь-кому, сказати: "Я просто йшла, у мене нема зерна неправди за собою". Студентам і колегам вона імпонувала своїм високим професіоналізмом, закоханістю в рідне слово, гострим розумом, справедливістю. Декан філологічного факультету вміла добре висварити й по-материнськи захистити своїх вихованців, знала про них дуже багато, але ніколи не виносила лихого на люди.

Шлях у науку О.Д. Бондаревської нелегкий. Народилася 1936 р. в с. Корсунівці Лохвицього району Полтавської області в сім’ї сільського вчителя. Закінчила Лохвицьке педагогічне училище, працювала вихователькою дитячого будинку, мріяла про вищу освіту, про філологію. І мрія здійснилася: у 1957 р. вона стала студенткою історико-філологічного факультету Полтавського педагогічного інституту. Учитися було неважко, бо за плечима мала хай і невеликий, але досвід. Захоплюється лінгвістикою, студіює серйозні мовознавчі праці. Неабиякі філологічні здібності запримітили в студентки Ольги Пономаренко викладачі, націлювали юну дослідницю на майбутню наукову діяльність. У 1962 р. вона одержала диплом учителя української мови і літератури та історії. Після закінчення інституту працювала вчителем-словесником у школі, а з 1966 р. викладала мову в Полтавському педагогічному інституті. Найбільше зацікавлення викликає граматика, тому предметом свого дослідження обрала таку цікаву, не з’ясовану на той час лінгвістичну проблему, як синтаксична однорідність. 1973 р. в Інституті мовознавства імені О.О. Потебні захистила кандидатську дисертацію на тему "Синтаксична однорідність в українській мові". Її науковим керівником був відомий у

— 22 —

лінгвістичному світі вчений Арнольд Панасович Грищенко. Своїм дослідженням Ольга Бондаревська зробила помітний вклад у розвиток теорії семантичного синтаксису. На її численні праці, опубліковані в солідних мовознавчих виданнях, з питань граматики, лінгвостилістики, лінгводидактики покликаються сучасні вчені. Ті, хто благословляв Ольгу Дмитрівну на наукову стезю, сподівалися, що вона сягне найвищих висот − стане доктором наук. Але, на жаль, цього не відбулося. Насамперед тому, що пані Бондаревська не вміла й не хотіла робити похапцем кілька справ. Вона присвятила своє життя філологічному факультетові, дбала про його розвій, зростання наукового потенціалу. Її учні − Наталія Казирод (нині покійна), Наталія Варава, Ганна Радько, Віра Мелешко, Віта Сарапин, Світлана Соколова, Тетяна Ніколашина, Наталія Зінченко, Ірина Кибальна, Ніна Степаненко, Микола Степаненко − стали кандидатами філологічних наук, продовжують справу своєї вчительки в Полтавському педагогічному університеті. Діяльність ветерана праці Ольги Дмитрівни Бондаревської високо оцінена. Вона удостоєна звання "Відмінник народної освіти України", "Відмінник народної освіти Казахстану", "Відмінник народної освіти СРСР", нагороджена орденом "Знак Пошани", Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України.

Варто зазначити, що саме Ольга Дмитрівна Бондаревська на засіданні вченої ради інституту 5 вересня 1988 р. рішуче заявила: "На раді факультету ми вирішили звернутися до Міністерства освіти УРСР з проханням ліквідувати нерівноправність учителів української і російської мови (російську мову вивчають у підгрупах). На українське відділення філологічного факультету йдуть ті, хто має дуже слабку підготовку й загальний розвиток". Цей сміливий крок декана філологічного факультету можна розцінити як першу ластівку національного оновлення в Україні, що розпочиналося з мови.

З 1989 р. на посаді завідувача кафедри працює Микола Іванович Степаненко. Народився в с. Великоселицьке Оржицького району Полтавської області. Закінчив Кременчуцьке педагогічне училище (1978 р.), філологічний факультет Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г. Короленка (1982 р.), аспірантуру при Київському державному педагогічному інституті (1989 р.). Кандидатську дисертацію на тему "Синтаксична і семантична сполучуваність прикметників у сучасній українській мові" захистив у 1989 р. 2005 р. захистив докторську дисертацію на тему "Семантична і формально-граматична структура речень із просторовими поширювачами". З 2006 р. Микола Іванович професор, з 2008 р. – академік АН вищої освіти України.

Він автор понад 350 статей, 12 монографій, кількох навчальних посібників, співавтор колективних монографій. З-поміж них: "Просторові поширювачі у структурі простого речення" (Полтава: АСМІ, 2004), "Патріарх українського мовознавства (до 100-річчя з дня народження професора Михайла Жовтобрюха)" (Полтава: АСМІ, 2005), "Академік Арнольд Панасович Грищенко" (Полтава: АСМІ, 2006), "Рідне українське слово" (Полтава: АСМІ, 2006), "Прикметниково-іменникові словосполучення в сучасній українській мові (формально-синтаксичний і семантичний аналіз)" (Полтава: Вид-во "Полтава", 1992), "Взаємодія формально-граматичної і семантичної валентності у структурі словосполучення та речення" (К.: Український мовно-інформаційний фонд, 1997), "Історія української мови" (К.: Український мовно-інформаційний фонд, 1998), "Українське рідне слово" (Полтава: АСМІ, 2003), "Рідне українське слово" (Полтава: АСМІ, 2005), "Літературні музеї Полтавщини" (Полтава: АСМІ, 2005), "Публіцистична спадщина Олеся Гончара (мовні, навколомовні й деякі інші проблеми)" (Полтава: АСМІ, 2008), "Науковий доробок Михайла Жовтобрюха" (Полтава: Вид-во "Полтава", 2007), "Порівняльна граматика української і російської мов" (Полтава: Полтава, 1991) (у співавторстві з М.Т. Безкишкіною), "Історична граматика української мови" (Полтава,

— 23 —

1997) (у співавторстві з М.Т. Безкишкіною). За його редакцією вийшли у світ "Новітній російсько-український словник" та "Новітній українсько-російський словник" (обсяг кожного 100 000 слів).

Основне коло наукових зацікавлень − граматика української мови, семантична і формально-граматична структура речення, проблеми соціолінгвістики. Микола Іванович є головним редактором 12 збірників наукових праць викладачів і 10 збірників наукових праць студентів, у яких відбиті результати досліджень мовознавців і студентів-філологів над комплексною темою "Слово і його системні зв’язки в мові й мовленні", яку опрацьовують на кафедрі української мови Полтавського державного педагогічного університету. У вересні 2005 р. професор Степаненко очолив філологічний факультет. Микола Іванович – заслужений діяч науки і техніки України (2009 р.), лауреат премії імені Панаса Мирного (2003 р.) та імені Івана Котляревського (2008 р.). 2009 р. його обрано ректором Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.

З. О. Валюх

Значний вклад у розвиток лінгвістики, у справу підготовки вчителів-словесників робить мовознавець, доктор філологічних наук, професор, дослідник українського словотвору і граматики Зоя Орестівна Валюх. Вона − доброзичливий і водночас вимогливий педагог, який щиро вболіває за утвердження українського слова.

Народилася Зоя Орестівна Валюх (у дівоцтві – Нестеренко) 1954-го року на Полтавщині. 1973 р. вступила на філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Після закінчення університету працювала вчителем мови й літератури в Північному Казахстані. З 1980 р. її життєвий і науковий шлях проліг до Полтави. У Полтавському педагогічному університеті Зоя Орестівна працює із серпня 1984 р., спочатку старшим викладачем, а потім доцентом кафедри російської мови, пізніше – кафедри загального та російського мовознавства. З 1993 р. вона – доцент кафедри української мови. Саме тут, на кафедрі української мови, Зоя Орестівна почала невтомно працювати над докторською дисертацією "Типологія словотвірних парадигм іменника в українській мові", яку успішно захистила в лютому 2006 р. У цьому дослідженні вона запропонувала парадигматичний принцип словотвірної типології і вперше в українському мовознавстві створила словотвірну парадигматику іменника. Зоя Орестівна Валюх успішно працює в різних галузях лінгвістики, передусім у словотворі й морфології. Загалом у її науковому доробку понад 130 праць, серед яких монографія "Словотвірна парадигматика іменника в українській мові" (2005 р.) та численні статті. Вона виступила відповідальним редактором збірника наукових праць "Проблеми сучасної філології: лінгвістика, літературознавство, лінгводидактика".

Енергійна, відкрита і щира в спілкуванні, уважна й чуйна до колег, аспірантів і студентів, Зоя Орестівна Валюх завжди готова передавати їм свої знання й досвід.

Сьогодні на кафедрі української мови працює 14 викладачів, які досліджують різні галузі лінгвістики: фонетику, фонологію, фоностилістику, словотвір, морфологію, синтаксис, функціональну граматику, соціолінгвістику, лінгводидактику. Серед них доктор філологічних наук, професор М.І. Степаненко, доктор філологічних наук, професор З.О. Валюх, кандидати філологічних наук, доценти Л.Ф. Українець, В.М. Єрмак, Т.І. Ніколашина, Л.О. Сологуб, Н.С. Степаненко, І.Г. Павлова, Н.В. Котух, старший викладач Н.П. Лебідь, асистенти І.М. Браїлко, С.П. Галаур, Г.О. Кудряшов, С.О. Педченко, Р.Г. Шрамко.

Професор М.І. Степаненко, доценти В.М. Єрмак, Т.І. Ніколашина, Л.О. Сологуб, Н.С. Степаненко, І.Г. Павлова, Н.В. Котух, старший викладач Н.П. Лебідь, асистенти С.П. Галаур, Г.О. Кудряшов, С.О. Педченко, Р.Г. Шрамко − випускники філологічного факультету Полтавського державного педагогічного інституту (університету) імені В.Г. Короленка.

— 24 —

Викладачі кафедри української мови (зліва направо): аспірант Г.О. Кудряшов, аспірант Р.Г. Шрамко, аспірант І.Ю. Носенко, аспірант С.О. Педченко, доц. Н.С. Степаненко, зав. кафедри, проф. М.І. Степаненко, доц. Л.О. Сологуб, проф. З.О. Валюх, доц. Л.Ф. Українець, доц. Т.І. Ніколашина, лаборант О.С. Варченко

Кафедра української мови продовжує славні традиції своїх попередників, готуючи науковців, висококваліфікованих учителів рідної мови та літератури, дбає про те, щоб українська мова активно розвивалася на теренах Полтавщини − споконвічно українського краю, якому доля відвела історичну й географічну центральність, колиски української національної літературної мови.

Стоять (зліва направо): доц. Л.Ф. Українець, доц. Л.О. Сологуб, доц. Н.В. Котух, викл. С.О. Педченко, доц. І.Г. Павлова; сидять (зліва направо): ст. викл. Н.П. Лебідь, доц. В.М. Єрмак

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

В.А. Мелешко, Ю.О. Волощук

Кафедра української літератури, якою керує кандидат філологічних наук, доцент Віра Анатоліївна Мелешко, − одна з найстаріших у Полтавському державному педагогічному університеті, її день сьогоднішній глибоко вкорінений у славних досягненнях і традиціях попередніх часів. Навчальна та наукова діяльність доцентів О.Ф. Ганич, П.К. Падалки, Є.Є. Радченка, І.Г. Бацули, Ф.М. Неборячка,

— 25 —

П.К. Загайка, В.І. Мартуся, які працювали на кафедрі десятки років, є прикладом і стимулом для теперішніх викладачів.

Сьогодні важко повірити в те, що спочатку кафедра української літератури була майже виключно чоловічим царством. Але поступово колектив фемінізувався, аж до сьогоднішнього виключно жіночого складу. Одне викладацьке покоління, котре працювало на кафедрі від 50-х до 80-х років ХХ століття, представляють О.Й. Данисько, П.К. Падалка, Є.О. Сверстюк, О.Ф. Ганич, І.Г. Бацула, П.К. Загайко, Є.Є. Радченко. Інше – молодше, активне в 1980-90-х роках: В.І. Мартусь, Т.О. Лещенко, Г.І. Радько, Н.І. Зінченко, В.А. Мелешко. Згодом кафедру поповнили С.В. Семенко, Ю.М. Масельська, С.В. Ленська Г.М. Білик, В.В. Сарапин, А.О. Виговська, Н.М. Кірієнко, О.А. Зелік, Л.І. Лисенко, Ю.О. Волощук, Т.С. Петренко, М.І. Свалова.

Таким чином, кафедра об’єднує представників різних поколінь, але всі вони − однодумці, невтомні трудівники, прекрасні знавці філології. Нинішній склад кафедри: доценти В.А. Мелешко, Н.І. Зінченко, С.В. Ленська й Г.І. Радько, докторант С.В. Семенко, старший викладач Г.М. Білик, викладачі А.О. Виговська, Ю.О. Волощук, М.І. Свалова, О.А. Зелік. Кафедрали розробили й викладають студентам цілу низку літературознавчих і фольклорно-етнографічних дисциплін: усну поетичну творчість, теорію та історію літератури, літературне краєзнавство, дитячу літературу, текстознавство та ін.

Не можна не сказати добрих слів про тих, хто стояв біля витоків кафедри, ─ науковців, педагогів, відданих своїй праці.

Г.Й. Майфет

Григорій Йосипович Майфет народився 1 серпня 1903 р. в м. Ромнах на Сумщині в родині священика. У 1924 р. закінчив Полтавський ІНО, фізико-математичний факультет. Одночасно слухав лекції відомого літератора і мистецтвознавця В.О. Щепотьєва. Це й визначило його покликання.

Літературну діяльність Г. Майфет почав з 1925 р., опублікувавши в журналі "Музика" роботу "Дані красного письменства про вплив музики на людину в освітленні рефлексології". Учителював. З 1926 р. заочно навчався в аспірантурі Харківського інституту імені Т. Г. Шевченка. Успішно захистив у січні 1930 р. дисертацію "Творчість Мирослава Ірчана". У 1931-1934 рр. викладав західноєвропейську літературу в Полтавському інституті соціального виховання (з 1933 р. – Полтавський педагогічний інститут). Поліглот, вільно володів англійською, французькою, німецькою, італійською та іспанською мовами. За період 1925-1934 рр. написав понад сотні літературно-критичних праць з питань української та зарубіжної літератур, з-поміж яких: "Матеріали до характеристики творчості П.Г. Тичини" (1926 р.), "Природа новели" (1928-1929 рр.), "Із студій над поетичними варіантами" (1931 р.) та ін. 27 березня 1935 р. письменника репресовано. Покарання відбував на Білому морі, потім у Воркуті. З 1946 р. – на поселенні в с. Канін на р. Печорі. 25 грудня 1950 р. справу Г.Й. Майфета переглянуто, і його заарештовано вдруге й заслано на поселення в Комі АРСР (м. Сиктивкар). Реабілітований тільки 1956-го року. Відомо, що він приїздив до Полтави, однак місцева влада чинила йому перепони в наданні роботи за фахом та житла. Г.Й. Майфет був вимушений повернутися на старе місце заслання на Печорі. У вересні 1975 р. покінчив життя самогубством.

Поліна Юхимівна Кикоть народилася 1908 р. в Новосанжарському районі Полтавської області, закінчила Полтавський педагогічний технікум 1924 р., Полтавський педагогічний інститут 1930 р., аспірантуру з літератури в Полтаві 1936 р. Від 1936 р. до 1941 р. була деканом мовно-літературного факультету Тираспольського педінституту в Молдавії. У 1941-1943 рр. працювала учителем російської літератури та заступником директора середньої школи (м. Красноярськ), у 1944-1948 рр. була інструктором відділу шкіл Полтавського обкому партії. У 1948 р. стала старшим викладачем української

— 26 —

літератури в Полтавському педінституті. Учений ступінь кандидата філологічних наук отримала у 1953 р. після захисту дисертації "Творчість В. Стефаника довоєнного часу". У 1955 р. стала доцентом кафедри української літератури, викладала курс української літератури ХІХ та ХХ століть, написала розділ "Дожовтнева українська література" в підручнику для 7 класу середньої школи. Нагороджена медаллю "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.", значком "Відмінник народної освіти". Працювала на кафедрі до 1967 р.

Петро Костьович (Костянтинович) Падалка (інший варіант прізвища – Падалко) народився 5 вересня 1909 р. у с. Крутий Берег нині Лубенського району в родині селянина-бідняка. У 1928-1931 рр. навчався на мовно-літературному факультеті Полтавського ІНО. Товариші згадують спокійний, лагідний характер Петра, його скромність і почуття гумору. Пропрацювавши на посаді вчителя української мови та літератури в Дніпропетровській області, він закінчив аспірантуру в рідному виші й готувався до захисту кандидатської дисертації "Драматургія І. Микитенка". У молодого вченого вже були серйозні наукові статті про творчість Т. Шевченка, виступи на престижних республіканських конференціях, присвячених творчості І. Франка. Але дослідницькі плани порушила війна: з 3 липня 1941 р. по 10 листопада 1945 р. старшина танкових військ Петро Падалка боронив Батьківщину. Був поранений, але переможцем повернувся до рідного інституту. У 1949 р. П.К. Падалка став кандидатом філологічних наук, доцентом кафедри української літератури, завідувачем кафедри на багато років, помітною фігурою поміж громадських діячів обласного масштабу. У співавторстві з колегами О.Й. Даниськом і П.Ю. Кикоть він у післявоєнний період створив кілька навчальних книг для середньої школи: хрестоматія з української літератури для 7 класу видана в 1953 р. і в 1957 р., шість видань (1960-1966 рр.) витримав підручник для 8 класу "Українська література", а подібний підручник для 7 класу перевидавали одинадцять разів. Проте своєю головною роботою доцент Падалка вважав викладацьку, аудиторну. Був переконаний, що для справжньої підготовки до двох академічних годин треба витратити не менше двох днів. Сумлінну працю П.К. Падалки високо оцінено: орденом Знак Пошани в 1954 р., Грамотою Міністра освіти України в 1965 р., почесним званням "Відмінник народної освіти" в 1970 р.

Петро Костьович був людиною дуже доброї душі, чудовим сім’янином – про це згадує і його онука, відома телеведуча Марічка Падалко. Він завжди вчив колег та студентів: "Якщо ти бажаєш комусь неприємності, добре подумай – і не зроби!". Створив на кафедрі надзвичайно доброзичливу атмосферу. У час людської підозріливості та повсюдних доносів і стеження був дуже делікатним та щирим у стосунках з викладачами. П. К.Загайко згадує, як у 60-х роках розповідав на лекції студентам про поезію Василя Симоненка й торкнувся питання про націоналізм, який у той час викривали й вишукували у творчості та діяльності письменників. Один студент, можливо, провокатор, запитав у Петра Костьовича: "А що таке націоналізм?", викладач дав неоднозначну відповідь: "Підіть почитайте твори Я. Галана". Після цього на інститутських зборах ректор засудив Петра Костьовича за нечіткість відповіді, адже з неї незрозумілою була позиція викладача щодо націоналізму. Саме П.К. Падалка попередив П.К. Загайка про можливу небезпеку подальших допитів, радив, як себе тримати в разі подібних неприємностей, адже людська гідність та дружба була для нього вище, ніж партійні гасла.

Олександр Йонович Данисько народився 11 вересня 1913 р. в с. Лисиче Карлівського району Полтавської області. Навчався спершу в Полтавській кооперативній профшколі (з 1928 р.), потім у Полтавському інституті соціального виховання на відділі мови та літератури. Закінчив інститут у 1933 р. У 1933-1935 рр. працював викладачем української мови та літератури в Полтавській радянській партійній школі, у 1935-1936 рр. перебував у Радянській армії. У 1937-1941 рр. працював у Полтавській міжобласній школі підвищення кваліфікації колгоспних працівників. Навчався в той же час у Полтавському педагогічному інституті на мовно-літературному факультеті, закінчив четвертий курс у

— 27 —

1938 р. та отримав диплом із відзнакою учителя української мови та літератури. У червні 1941 р. мобілізований в армію, де перебував до липня 1946 р., був командиром. За воєнні подвиги отримав два ордени Червоної Зірки в 1945 р. та 1946 р. і дві медалі в 1946 р. З вересня 1946 р. працював старшим викладачем кафедри української літератури ПДПІ імені В. Г. Короленка. З 1963 р. був заступником декана історико-філологічного факультету. У 1965 р. нагороджений значком "Відмінник народної освіти". У 1976 р. звільнений з посади старшого викладача у зв’язку з пенсійним віком, потім знову переобраний на цю посаду на кілька місяців. Дружина Олександра Йоновича Марія Феодосіївна Кривчанська працювала на кафедрі української мови нашого вишу. Хоч кандидатську дисертацію Олександр Йонович так і не захистив, був дуже цікавим як лектор, прекрасно знав і викладав фольклор та давню літературу.

Друковані праці: "Українська усна народна творчість", "Москаль-чарівник" І.П. Котляревського", "І.П. Котляревський і народнопоетична творчість", писав розділи до "Хрестоматії з української літератури для 7 класу" про Т. Шевченка, М. Коцюбинського, І. Микитенка.

Іван Гаврилович Бацула народився 8 червня 1915 р. в с. Зозівка Липовецького району Вінницької області. У 1935-1937 рр. навчався на відділі української мови та літератури Вінницького учительського інституту. Отримав диплом викладача російської мови і літератури в Одеському державному педагогічному інституті імені К.Д. Ушинського в 1938 р. Перш ніж стати викладачем української літератури у вищому навчальному закладі, деякий час (1937-1941 рр.) працював учителем української та російської літератури в середніх школах Одеської, Іркутської, Тамбовської областей. Окремою сторінкою життя стали воєнні роки. 15 липня 1941 р. Іван Гаврилович добровільно пішов до армії, навчався у ІІ Тамбовському піхотному училищі. У 1941 р. під час оборони Москви був поранений і після лікування в Джамбульському госпіталі працював завідувачем райвно в м. Зиряновськ Східно-Казахстанської області, а в 1944-1946 рр. − інспектором шкіл м. Проскурів Хмельницької області, інспектором шкіл і завідувачем облвно м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). У 1946 р. нагороджений значком "Відмінник народної освіти". У 1946-1951 рр. був викладачем української літератури Коломийського педучилища. У 1958-1962 рр. обіймав посаду старшого викладача мови та літератури Ізмаїльського та Криворізького педінститутів. В Ізмаїльському педінституті розпочав роботу над дисертацією "Літературно-критична діяльність Івана Франка (на матеріалі "Літературно-наукового вісника")". У 1962-1963 рр. очолив загальнонауковий факультет Криворізького педінституту Дніпропетровської області та до 1964 р. викладав українську літературу на цьому ж факультеті. Диплом кандидата філологічних наук отримав у 1964 р. Як докторську дисертацію планував захищати монографію "Наукова фантастика в українській радянській літературі".

На кафедру української літератури Полтавського державного педагогічного інституту прийшов у 1967 р. 1971 р. затверджений у званні доцента. Звільнений із посади доцента кафедри української літератури 1982 р. у зв’язку з виходом на пенсію.

Володів німецькою та польською мовами. Викладав Іван Гаврилович теорію літератури. Колеги характеризують його як рафінованого інтелігента, викладача, який читав академічні лекції, мав золоті руки, був різьбярем та теслею, добре малював, сам обладнав кабінет української літератури, написав для нього краєвид Полтави та портрет І.П. Котляревського; говорив про себе, що міг би бути архітектором. Друковані праці публікував в основному в наукових записках різних вишів України: "Іван Франко про специфіку літературної критики", "Максим Рильський про естетичні погляди Івана Франка", "П.Г. Тичина про світогляд Івана Франка", "Природа поетичної фантазії в інтерпретації Івана Франка", "Проблема краси в поезії Івана Франка".

— 28 —

Є.Є. Радченко

Євген Євдокимович Радченко народився 1 вересня 1918 р. в с. Ємчиха Миронівського району Київської області. У 1933-1937 рр. навчався в Корсунському педтехнікумі, рік працював у школі, у 1938 р. вступив до Київського педінституту імені М. Горького, після закінчення ІІІ курсу евакуйований разом з інститутом в м. Лебедин Сумської області, а пізніше в Ашхабад, де й отримав спеціальність учителя російської мови та літератури в місцевому педінституті в 1942 р. Під час війни, будучи з 1942 р. студентом МДУ, виїхав з університетом в м. Свердловськ, працював там на оборонному заводі наркомату боєприпасів. По війні поновився в Свердловському університеті, перевівся в Київський університет, але складні матеріальні умови змусили Євгена Євдокимовича у 1945-1946 рр. припинити навчання та заробляти на хліб у газеті "Київська правда". Диплом зі спеціальності "українська мова та література" з кваліфікацією "філолог" Євген Євдокимович отримав після продовження навчання в Київському державному педагогічному університеті (1946-1948 рр.). У 1950-х роках працював викладачем та старшим викладачем української літератури в Дрогобицькому педінституті, у 1961-1962 рр. навчався в однорічній цільовій аспірантурі при Інституті літератури АН УРСР. 1963 р. Євгенові Євдокимовичу присуджений учений ступінь кандидата філологічних наук. У 1962-1966 рр. був в. о. доцента кафедри української літератури Дрогобицького педагогічного інституту. Рішенням Ради ПДПІ імені В.Г. Короленка в 1967 р. обраний за конкурсом на посаду в. о. доцента кафедри української літератури, у 1969 р. призначений завідувачем кафедри української літератури, а з 1979 р. обіймав вакантну посаду доцента кафедри. Коло наукових зацікавлень становила творчість І. Франка та В. Сосюри. Серед великої кількості написаних ним наукових праць не можна не згадати такі: "І.Я. Франко (Нарис життя та творчості)", "Безсмертя великого каменяра", "Творчість В. Сосюри 30-х років", "Традиції Т.Г. Шевченка у творчості В. Сосюри", "Володимир Сосюра" (монографія). Перебуваючи у 1978 р. на стажуванні в Києві, працював над темою "Володимир Сосюра у взаємозв’язках зі слов’янськими літературами". Звільнився з посади доцента кафедри 1986 р. у зв’язку з виходом на пенсію. Викладачі й колишні його вихованці згадують про нього як про мудрого наставника, котрий любив студентів та активізував їх на лекціях, створюючи проблемні ситуації, змушуючи всю групу активно працювати. Навчав цієї методики і молодих колег. Любив перевіряти студентів на знання художніх текстів, звертаючи їхню увагу на деталі в змісті твору, в авторській мові. Розвивав літературні смаки студентів, досліджував їхню поетичну творчість.

Федір Матвійович Неборячок народився 17 серпня 1919 р. в с. Михайлівка Гайсинського району Вінницької області. Після навчання на робітфаці при Київському лісотехнічному інституті вступив на філологічний факультет Одеського університету в 1937 р., закінчив три курси, потім перевівся до Львівського університету, поближче до старенької матері та брата-офіцера. З початком війни працював вахтером на військовому заводі в м. Ташкент, а коли в сусідню Туркменію евакуювався Одеський університет, поновився в числі студентів. Восени 1943 р. закінчив університет; був направлений до Ашхабадського військового училища, а по його закінченні − в діючу армію. Після демобілізації в 1945 р. вступив до аспірантури Львівського університету. З 1949 р. працював викладачем кафедри української літератури Львівського університету, з 1953 р. – доцентом, а з 1960 р. по 1971 р. очолював кафедру. Ступінь кандидата філологічних наук отримав у 1952 р. У 1971-1973 рр. працював на посаді завідуючого відділом літератури Інституту суспільних наук АН УРСР. З 1965 р. по 1973 р. був відповідальним редактором Республіканського збірника "Українське літературознавство". У 1973 р. став проректором із наукової роботи ПДПІ імені В.Г. Короленка, доцентом інституту, займався не лише організацією наукової діяльності вишу, а й читав курс радянської літератури для студентів філологічного факультету. 1981 р. призначений на посаду доцента кафедри української літератури, у 1982 р. звільнений у зв’язку з виходом на пенсію та знову зарахований на ту ж таки посаду. Знав польську та болгарську мови. Колишні студенти

— 29 —

Федора Матвійовича зазначають, що читав він дуже цікаві лекції з літератури ХХ століття. Як живі поставали перед слухачами письменники, багатьох з яких Федір Матвійович знав особисто.

Друковані праці: "Максим Рильський. Літературно-критичний нарис", "Іван Франко – перекладач Пушкіна", "Іван Франко і революційні письменники Західної України", "Пушкін українською мовою", "Традиції Стефаника в західноукраїнській літературі", "Нове про Степана Тудора", "Шевченко у творчості Рильського", "Я. Галан – співець возз’єднання", "Образ Івана Франка у творчості Малишка", "Максим Рильський – новеліст", "Максим Рильський – літературознавець" та багато-багато інших цікавих розвідок.

Ольга Федорівна Ганич народилася в с. Дирдино Городищенського району Черкаської області 1922 р., у 1938-1944 рр. навчалася в Київському державному університеті імені Т.Г. Шевченка. У 1941-1942 рр. була медсестрою військових госпіталів у містах Київ, Харків, Томськ. У 1943-1944 рр. навчалася у Вищій партійній школі при ЦК ВКП (б). У 1945-1947 рр. працювала старшим викладачем кафедри української літератури Черкаського державного педагогічного інституту, з 1947 р. по 1955 р. ─ старшим викладачем кафедри української літератури Мелітопольського державного інституту. У 1954 р. їй присуджено вчений ступінь кандидата філологічних наук рішенням Ради Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. З 1955 р. по 1963 р. працювала на посаді старшого викладача, а потім − доцента кафедри української літератури Запорізького державного інституту імені М. Горького, з 1963 р. була доцентом кафедри методики викладання літератури Київського державного педагогічного інституту імені М. Горького. З 1964 р. по 1970 р. – доцент кафедри української літератури Запорізького державного педагогічного інституту.

Зустріч студентів філологічного факультету з доцентом кафедри української літератури, ветераном Великої Вітчизняної війни Ольгою Федорівною Ганич (вересень 2004 року)

У 1970 р. обрана за конкурсом на посаду доцента кафедри української літератури Полтавського державного педагогічного інституту. Як учасник бойових дій та працьовита, сумлінна громадянка, Ольга Федорівна нагороджена грамотою Верховної Ради Казахської РСР за роботу на побудові Кзил-Ординського каналу; має медалі "За Перемогу над Німеччиною", "Двадцять років Перемоги", "П’ятдесят років Збройних сил СРСР". Вийшла на пенсію 1986 р., але працювала на кафедрі до 1998 р., що доводить її потрібність для вишу як спеціаліста та високу кваліфікацію викладача. Колом її наукових зацікавлень була сучасна література, життя та творчість Павла Тичини. О.Ф. Ганич має солідний список друкованих праць, зокрема "Відображення життя в ліриці", "Вивчення

— 30 —

творчості Павла Тичини в школі", "Вивчення ліричних творів у старших класах", "Мати і дитя у творчості Т. Шевченка".

Колишні студенти згадують її як цікаву викладачку, сувору, вимогливу та чесну. Ольга Федорівна привчала студентів читати тексти, критично мислити. Саме від неї дізнавалися про заборонені тоді імена письменників доби Розстріляного Відродження. Як голова секції літератури й мистецтва обласного відділу Всесоюзного товариства "Знання" читала багато лекцій для вчителів та населення міста, організовувала літературно-мистецькі вечори в інституті, виступала на багатьох інститутських та республіканських конференціях. Чоловік Ольги Федорівни Дмитро Ганич був завідувачем кафедри російської мови. Подружжя викладачів виховало трьох дітей: доньок Жанну та Тетяну, які пішли вчительською стежкою, та сина Леоніда, який закінчив Запорізький машинобудівний інститут.

П.К. Загайко

Петро Кузьмич Загайко народився 13 липня 1928 р. у с. Зіболки Жовківського повіту Львівського воєводства в родині українських патріотів: батько очолював місцеву "Просвіту" імені Івана Франка, активно протидіяв політиці полонізації. У 1947-1952 рр. П.К. Загайко навчався у Львівському державному університеті імені І.Я. Франка. Після кількамісячного вчителювання на Тернопільщині вступив до аспірантури Інституту суспільних наук АН УРСР за спеціальністю "давня українська література". Перебування в аспірантурі стало часом наукового, ідейного і творчого зростання Петра Кузьмича, тут він зблизився з відомим поетом і громадським діячем Дмитром Павличком, дружба з яким триватиме багато років. У 1955 р. П.К. Загайка направлено до Полтавського педінституту викладачем української літератури. Протягом 1955-1967 рр. він працював асистентом кафедри української літератури, у 1967-1970 рр. – старшим викладачем, у 1970-1997 рр. – доцентом, у 1979-1991 рр. – завідувачем кафедри. 1967 р. П.К. Загайко захистив кандидатську дисертацію, у 1974 р. отримав звання доцента.

Петро Кузьмич умів помітити в студентів "живчик", залучав їх до наукової та творчої роботи; саме він створив при кафедрі мистецький центр "Заспів" у 1963-1964 рр. Формував зі студентів майстрів слова, сприяв молодим працівникам, залишав найкращих студентів на кафедрі та був для них наставником. З його легкої руки стали викладачами Г.І. Радько та Т.О. Лещенко. Читав давню літературу, літературу зламу ХІХ-ХХ століть, вимагав знати тексти напам’ять і сам оздоблював лекції прекрасним виразним читанням віршів та прозових уривків. За рішенням вченої ради був занесений на дошку пошани. Почувши одного разу запальний виступ Петра Кузьмича на інститутських зборах, ректор І.А. Зязюн сказав: "От таким має бути завідувач кафедри" – і невдовзі після того призначив його – безпартійного – завідувачем кафедри української літератури. Петро Кузьмич блискуче виконував свої обов’язки до виходу на пенсію в 1991 р. Доцентом кафедри працював до 1997 р. Проте й сьогодні викладачі не втрачають зв’язку з патріархом кафедри, а Петро Кузьмич залишається з нами своїм мудрим словом, теплою підтримкою, глибиною спогадів.

П.К. Загайко – відмінник народної освіти, ветеран праці, почесний зіболчанин, нагороджений медаллю А.С. Макаренка (1985 р.). Він – знаний в Україні й за кордоном учений, науковий доробок якого складають десятки статей, посібники й монографії.

Євген Олександрович Сверстюк народився 13 грудня 1928 р. у с. Сільце Горохівського району Волинської області в селянській родині. Навчався у Львівському державному університеті, на відділенні логіки і психології філологічного факультету (1947-1952 рр.), потім став аспірантом Науково-дослідного інституту психології Міносвіти України (1953-1956 рр.). Працював викладачем кафедри української літератури Полтавського педагогічного інституту у 1956-1959 рр. Курс літератури читав, спираючись на С. Єфремова. Є.О. Сверстюк відкрито говорив студентам про русифікацію

— 31 —

українського населення, виступав проти дискримінації української культури, тому змушений був звільнитися. Потім був старшим науковим працівником НДІ психології (1959-1960 рр.), завідуючим відділу прози журналу "Вітчизна" (1961-1962 рр.), старшим науковим працівником відділу психологічного виховання НДІ психології (1962-1965 рр.), відповідальним секретарем "Українського ботанічного журналу" (1965-1972 рр.).

Його звільняли з роботи в 1959, 1960, 1961, 1965 рр. за виступи проти дискримінації української культури, а 1972 р. – за промову на похороні Д. Зерова. У січні 1972 р. заарештований і в березні 1973 р. засуджений за виготовлення й розповсюдження документів "самвидаву" на сім років таборів (відбував покарання у ВС – 389/36 у Пермській області) та п’ять років заслання (з лютого 1979 р. – столяр геологічної експедиції в Бурятії). З жовтня 1983 р. до 1988 р. працював столяром на Київській фабриці індпошиву № 2.

Зараз Є.О. Сверстюк – доктор філософії, головний редактор газети "Наша віра", президент Українського пен-клубу. Автор книг, численних есе і статей з літературознавства, психології й релігієзнавства; поезій, перекладів із німецької, англійської, російської мов. У 1995 р. став лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка за книгу "Блудні сини України", у 2008 р. Указом Президента України нагороджений орденом Свободи "…за видатні заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності України, мужність і самовідданість у відстоюванні прав і свобод людини, плідну літературно-публіцистичну діяльність та з нагоди Дня Свободи".

Володимир Іванович Мартусь народився 15 травня 1935 р. в с. Пришиб Шишацького району Полтавської області, закінчив Харківський державний бібліотечний інститут та отримав кваліфікацію "методист та викладач клубної справи" в 1957 р. У 1957-1958 рр. працював директором Карлівського районного будинку культури, у 1958-1971 рр. був літературним працівником газет "Комсомолець Полтавщини", "Ленінським шляхом", "Ленінська зміна", "Зоря Полтавщини". 1970 р. нагороджений медаллю "За доблесну працю". У 1971-1977 рр. працював старшим викладачем кафедри історії КПРС і філософії Полтавського сільгоспінституту, 1978 р. був доцентом Рівненського інституту культури. Диплом кандидата філологічних наук отримав у 1972 р. за рішенням ради Донецького державного університету. Дисертація мала тему "Проблема позитивного героя в радянській сатирі". У 1981 р. Володимиру Івановичу присвоєне звання доцента по кафедрі філософії. Доцентом кафедри української літератури став у 1982 р. Працював на кафедрі до 1998 р.

Був ерудованим в різних галузях, зокрема добре знав право та юриспруденцію. Цікавився літературним краєзнавством, займався виданням міських газет. Опублікував багато статей у журналах "Прапор", "Народна творчість та етнографія", "Вітчизна", як-от: "Про деякі особливості образу Енея в поемі І. Котляревського у світлі проблеми позитивного героя в сатирі", "І. Котляревський і музика", "Пісні Григорія Сковороди", "Полтавська тема (Л. Толстой і Полтавщина)", "Спалах далекої зірки (про творчість А. Свидницького)". Особливо слід відзначити важливість серії його книг "Полтава. Літературно-мистецькі сторінки" та "Полтава. Страницы литературы и искусства" 1972 та 1973 років видання. Багато праць присвятив модному тоді питанню "Ленін та література", розкриваючи його в низці статей та книг.

Володимир Олександрович Тарасенко народився 23 жовтня 1948 р. в с. Бориси Глобинського району Полтавської області. У 1966-1970 рр. закінчив філологічний факультет нашого вишу, отримавши кваліфікацію учителя за спеціальністю "українська мова та література". У студентські роки був активним членом мистецького центру "Заспів" та редактором заспівчанської газети. Працював на кафедрі асистентом у 1976-1978 рр. Звільнився у зв ’язку з переходом на посаду завідуючого відділом пропаганди і культурно-масової роботи обкому ЛКСМУ. Нині Володимир Тарасенко – знаний поет, член Національної спілки письменників України, ніжний лірик, автор багатьох поетичних збірок, серед яких велику популярність мають збірки "О, як би я тебе любив!" та "Веселий

— 32 —

гусачок". На початку 2000-х років вийшла у світ і отримала широкий розголос та визнання поема Володимира Олександровича "Апостол праведної ліри" − чи не єдиний твір ХХІ століття про Панаса Мирного.

Тетяна Олександрівна Лещенко пройшла довгий шлях від студентки ПДПІ імені В. Г.Короленка до доцента кафедри української літератури. Щира полтавка (народилася в с. Малі Будища на Полтавщині), надзвичайно обдарована дівчина закінчила школу із золотою медаллю. Педінститут закінчила 1978 р. з відзнакою і в 1978 р. стала асистентом кафедри. У 1981-1984 рр. навчалася в аспірантурі Київського державного педагогічного інституту імені О.М. Горького. У 1984 р. повернулася на кафедру української літератури на посаду старшого викладача та заступника декана філологічного факультету. У 1985 р. отримала вчений ступінь кандидата філологічних наук, у 1988 р. стала доцентом кафедри та заступником декана по роботі з національними групами. У 1993 р. звільнилася за власним бажанням, нині працює в Полтавській медичній академії та підтримує дружні зв’язки з кафедрою.

Викладачі кафедри української літератури (зліва направо): доц. Г.І. Радько, доц. Н.І. Зінченко, доц. С.В. Ленська, ст. викл. Г.М. Білик, доц. В.А. Мелешко, доц. С.В. Семенко, асист. А.О. Виговська

Викладачі, які працюють сьогодні, продовжують справу своїх старших колег. Доценти В.А. Мелешко, Н.І. Зінченко, С.В. Ленська й Г.І. Радько ведуть змістовні наукові спецкурси, зокрема: "Український неокласицизм", "Жанрово-стильові модифікації української поезії першої половини ХХ століття", "Український літературознавчий процес 90-х рр. ХХ − початку ХХІ ст.", "Мала проза Івана Франка: жанрові різновиди, художні особливості", "Вічні образи" в українській літературі", "Світова та українська модерна драма", "Поети празької школи", "Біблія та українська література", "Літературна критика", "Сонети Дмитра Павличка", "Лауреати Шевченківської премії", "Сучасна українська література", "Український еміграційний роман 20-60-х років ХХ століття" та інші. Кожного навчального року оновлюються плани практичних занять і списки науково-методичних джерел, що викликано новим баченням літературознавчих проблем.

Викладачі постійно стежать за розвитком літературознавчої науки, упроваджують нові методи, що дозволяє активізувати навчальний процес, домогтися високого рівня

— 33 —

знань. Так, викладач О.А. Зелік нагороджена Міжнародною україно-німецькою премією в номінації "Літературознавство" (квітень 2004 р., м. Київ).

Усі викладачі є керівниками курсових і дипломних студентських проектів. Окремі дослідження були представлені на Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт, і їхні автори зайняли призові місця. Так, Четиркіна Анна (У-52; науковий керівник доц. Г.І. Радько) посіла 3 місце у ІІ етапі Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт (м. Умань, 2008 р.), Возна (Волощук) Юлія (У-54; науковий керівник доц. В.А. Мелешко) − 2 місце у ІІ етапі Всеукраїнської студентської олімпіади (м. Херсон, 2007 р.), Литвиненко Світлана (У-43; науковий керівник доц. В.А. Мелешко) − 2 місце у ІІ етапі Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт (м. Умань, 2007 р.). Лауреатами конкурсу імені Олени Теліги стали студентки V курсу Аліна Вожегова та Віра Чиж (2007 р.).

Викладачі кафедри керують науковим гуртком (доц. Н.І. Зінченко) та проблемними групами (доц. В.А. Мелешко, доц. Н.І. Зінченко, доц. С.В. Ленська, доц. Г.І. Радько, ст. викл. Г.М. Білик та викл. Ю.О. Волощук), члени яких ─ студенти другого-п’ятого курсу ─ займаються поглибленим студіюванням наукових проблем.

Члени кафедри проводять значну наукову роботу. Їхні публікації з’являються у фахових журналах, наукових збірках. На кафедрі вже традиційно виходить збірник наукових праць викладачів "Актуальні проблеми літературознавства": надруковано 4 випуски. Останній – "Актуальні проблеми літературознавства. Доля українських літературних родин, репресованих у роки сталінщини: Збірник статей / За ред. В.А. Мелешко, Г.М. Білик. – Випуск 3. – Полтава, 2009". У збірнику вміщено статті, які висвітлюють життя та творчість літературних родин, репресованих у 30-ті роки ХХ століття. Віддаючи шану пам’яті митцям слова, з котрими жорстоко розправилася тоталітарна держава, науковці повертають загалові цілий пласт української літератури. Інша група статей демонструє нові підходи до аналізу творчості письменників попередніх літературних епох.

Викладачі кафедри – постійні учасники міжнародних і всеукраїнських наукових конференцій, а також їх організатори. Протягом останнього десятиліття проведено дві значні міжнародні конференції: "Іван Котляревський та українська культура ХІХ-ХХ століття" (2003 р.) та "Феномен Олеся Гончара в духовному просторі українства" (2008 р.), чотири всеукраїнські конференції: "Олександр Ковінька і сучасна українська література" (2000 р.), "Літературне краєзнавство: проблеми, пошуки, перспективи" (2001 р.), "Українська преса початку ХХ ст. як націотворчий чинник" (2005 р.), "Іван Котляревський та українська культура ХІХ-ХХ століття" (2009 р.), чотири регіональні: "Витязь молодої української поезії" – Василь Симоненко (до 70-річчя від дня народження письменника)" (2005 р.), "Місце Івана Франка в історії української літератури" (2006 р.), "Інноваційні технології у викладанні української літератури" (2008 р.), круглий стіл "Соломія Павличко в літературознавстві зламу сторіч" (2009 р.).

Члени кафедри постійно контактують зі школами міста й області, є науковими консультантами в освітніх закладах нового типу – ліцеях, гімназіях, навчально-виховних комплексах.

Кафедра української літератури веде різноманітну виховну роботу. Традиційними стали літературні вечори, присвячені ювілеям письменників, зустрічі з письменниками міста та області, літературні конкурси, фестивалі української літератури, Шевченківське свято, читацькі конференції. Викладачі В.А. Мелешко, Г.І. Радько, Н.І. Зінченко виступають на обласному та міському радіо й телебаченню, несучи слухачам красу й силу українського художнього слова. Зокрема, Г.І. Радько взяла участь у таких телепередачах: прямий ефір ТРК Лтава "Четверті півні", присвячений дню народження А.С. Малишка, 14 листопада 2008 р.; 30-хвилинна радіопередача, присвячена творчості й пам’яті Олени Теліги (2007 р.). Н.І. Зінченко підготувала до ювілею І. Нечуя-Левицького виступ на радіо "Духовний потенціал Івана Нечуя-Левицького" (листопад 2008), виступ на радіо

— 34 —

"Життєвий шлях І.П. Котляревського у документах, спогадах, матеріалах" (вересень 2008 р.), виступ на тему "Маловідомі імена в українській літературі: Кирило Тополинський" (2007 р.) в передачі рубрики "Скарби національної культури". В.А. Мелешко підготувала цикл радіопрограм "Духовна криниця" для участі в 11-му обласному конкурсі "Ми – українці". Зайняла ІІ місце в номінації "Художньо-мистецькі програми" (вересень – грудень 2006 р.). Узяла участь в телепрограмі "Сторінки історії", присвяченій 100-річчю від дня народження поетки Олени Теліги (15 лютого 2007 р.). Підготувала цикл радіопрограм "Духовна криниця", відзначений грошовою премією. Узяла участь у телепроекті "Сторінки історії", виступивши з матеріалами про Олену Телігу та Василя Стуса, та в телепередачі "Четверті півні". До весни 2009 р. викладачі кафедри (Г.М. Білик, Ю.О. Волощук) опікувалися факультетською газетою "Філолог". Г.М. Білик редагує науково-публіцистичний літературно-художній альманах "Рідний край".

Учасники Всеукраїнської наукової конференції
"Іван Котляревський та українська культура ХІХ –ХХІ століть" (жовтень 2009 р.)

Працюють кафедрали і з творчо обдарованими студентами. Так, діяльність театру "Факультет F" забезпечує директор доцент Г.І. Радько. За участю театру поставлено п’єсу Я. Стельмаха за романом Ірвінга Шоу "Так закінчилось літо" (листопад 2008 р.); до Міжнародного дня театру відбувся показ водевілю В. Сологуба "Біда від ніжного серця" (31 березня 2009 р.); до 200-річчя М. Гоголя приурочений показ сцени із "Сорочинського ярмарку" (7 квітня 2009 р.).

Мистецький центр "Заспів" (керівник – асист. Ю.О. Волощук) видрукував "Поетичні студії – 2008: Літературний альманах. Випуск ІІ. – Полтава, 2008. – 248 с." В альманасі представлені проби пера студентів факультету філології та журналістики, котрі гуртуються навколо мистецького центру, а також твори випускників факультету, які й сьогодні залишаються друзями "Заспіву". Це низка поетичних та прозових творів, що свідчать: потяг до прекрасного живе в душах філологів і поети нашого факультету шанують та продовжують традицію, започатковану ще в 1964 р. П.К. Загайком. Збірка видана з ініціативи кафедри української літератури та членів мистецького центру. У різні роки "Заспівом" керували Т. Лещенко, Ю. Масельська, Г. Білик, В. Сарапин, О. Григоренко та Б. Стороха. Активним членом "Заспіву" був студент, а потім асистент кафедри, нині знаний у Полтаві та Україні письменник В. Тарасенко. Кафедра та "Заспів"

— 35 —

навчали та виховували також таких письменників, як Т. Голобородько, Б. Чіп, Б. Харчук, Є. Найчук, М. Леонович. Нинішні кращі заспівці – це студенти й випускники В. Ткаченко, К. Левченко, Я. Кримпоха, С. Одаренко, О. Маляренко, М. Олійник-Локай, Р. Каднай, І. Гредасова, І. Домненко, К. Гаркот, А. Свічкар, К. Тютюнник, К. Стрєльнікова, І. Костюченко, Ю. Іванов.

Викладачі кафедри української літератури (зліва направо):
асист. Т.С. Петренко, доц. В.А. Мелешко, асист. Ю.О. Волощук, доц. С.В. Семенко

14 березня 2009 р. в МАЗі відбувся літературний перфоменс "Бочкозаспів", проведений мистецьким центром "Заспів" (Полтава, факультет філології та журналістики) та літературною організацією "Бочка" (Харків). Усі, хто відвідав захід, мали змогу побачити, якою є сучасна поезія – шаленою, неформальною, у переважній більшості верлібровою та міською. Порадували всіх присутніх своєю музикою полтавські групи "Немає часу" та "Міські вогні". У травні та червні були проведені літературно-мистецькі заходи "Шахівниця життя" та "Заспів. Режим он-лайн".

Кафедра підтримує міжнародні зв’язки з кафедрою слов’янських мов філологічного факультету університету імені Матея Бела в Банській Бистриці (Словаччина) та кафедрою української філології Варшавського університету (завідувач кафедри проф. Стефан Козак).

КАФЕДРА ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

О.В. Орлова, Л.А. Чередник

Історія кафедри – це передовсім історія людей, котрі працювали в різні часи, але всі разом вони творили сучасне обличчя кафедри зарубіжної літератури. У Полтавському державному педагогічному університеті зберігаються архівні матеріали, починаючи з 1935 р. Кафедра російської та світової літератури входила тоді до складу мовно-літературного відділу – саме таку назву мав філологічний факультет педагогічного інституту.

У 1938 р. в інституті відбулася реорганізація, у результаті якої було створено дві самостійні літературні кафедри – кафедра російської та кафедра світової літератури. Ці кафедри проіснували до 1945 р. Назва кафедри, з якої було вилучено російську літературу, доволі часто змінювалася й мала такі версії – усесвітньої літератури (1937 р.), західноєвропейської літератури (1938 р.), світової літератури (1940 р.), зарубіжної літератури (1941 р.), усесвітньої літератури (1943 р.), загальної літератури (1944-1945 рр.).

— 36 —

З 1946 р. кафедра отримала назву, яка з деякими змінами проіснувала до 1980-х років, – кафедра російської та зарубіжної літератури. Кафедрою зарубіжної літератури вона називається з 1996 р. і справедливо вважається однією з найстаріших кафедр університету, що має багаті науково-методичні та педагогічні традиції.

У різні роки кафедру очолювали: доцент В.С. Оголевець (1935-1941, 1943-1947 рр.), старший викладач А.М. Гуренко (1937-1939 рр.), доценти М.В. Судейкін (1940-1941 рр.), М.С. Воскресенський (1943-1945 рр.), І.Т. Чирко (1947-1958 рр.), О.К. Міщенко (1960-1969 рр.), В.І. Масик (1970-1974 рр.), Н.В. Хоменко (1975-1996 рр.), професор О.М. Ніколенко (з 1996 р.).

Володимир Степанович Оголевець – людина енциклопедичних знань, вдумливий науковець. В.С. Оголевець народився в Полтаві в 1884 р., отримав дві базові освіти, закінчивши історико-філологічний (1907 р.) та юридичний (1915 р.) факультети Київського університету. Його посібник "Слово о полку Игореве: Руководство для учащихся и для самообразования" (1913 р.) та підручник "Грамматика русского языка" (1914-1915 рр.) були рекомендовані Міністерством народної освіти для середніх навчальних закладів. У 1929 р. В.С. Оголевець пов’язав свою долю з Полтавським педагогічним інститутом, де читав курси західноєвропейської та російської літератури, теорії літератури та історії літературної критики. У 1933-1935 рр. Володимир Степанович керував роботою аспірантів, чотири з яких стали кандидатами філологічних наук; у 1936 р. отримав звання доцента літературознавства. З 1935 р. по 1941 р. і з 1943 р. по 1947 р. він завідував кафедрою російської та загальної літератури.

О.Ф. Лосєв

До роботи в Полтавському педагогічному інституті залучалися видатні філологи свого часу: російський професор О.Ф. Лосєв (1939-1941 рр.) – літературознавець та філософ зі світовим ім’ям, автор відомих робіт "Історія античної естетики", "Знак, символ, міф" (Олексію Федоровичу як репресованому вченому не дозволялося тоді працювати в столичних вищих навчальних закладах); харківський професор О.Г Розенберг (1935-1936 рр.), один із членів авторського колективу широко відомої збірки літературних пародій "Парнас дибом"; доцент із Харкова З. Панасенко.

На кафедрі в довоєнні та воєнні роки працювали професори Г.Й. Майфет та Ю.Ю. Циганенко, доцент М.М. Койнаш, старші викладачі А.М. Гуренко та В.М. Тітов. Хвиля репресій боляче вдарила по кафедрі. У 1934 р. був заарештований та засуджений на десять років видатний мистецтвознавець і перекладач Г.Й. Майфет, автор унікальної монографії "Природа новели" (1928-1929 рр.), де глибоко проаналізовано грецьку, італійську та англійську новелістику.

Наукові та методичні основи викладання російської та зарубіжної літератури були створені філологами, що плідно працювали на кафедрі в різні часи: доц. М.А. Крестініним (1946-1974 рр.), доц. Г.Н. Вороною (1955-1980 рр.), доц. В.В. Березовською (1954-1998 рр.), доц. А.М. Дяченком (1960-1973 рр.), доц. В.В. Синицьким (1966-1999 рр.), доц. А.П. Тюніним (1971-1986 рр.), доц. Н.Г. Марченко (1975-2005 рр.), доц. В.О. Смирновим (1982-1984 рр.), ст. викл. Т.М. Горєвою (1987-1996 рр.), ст. викл. Н.М. Пономарьовою (1987-1995 рр.), ст. викл. С.П. Пушніковим (1944-1957 рр.), ас. О.О. Пушкалюк (1984-1995 рр.) та ін.

По праву хранителькою історії і традицій кафедри вважають кандидата філологічних наук, доцента Валентину Василівну Березовську, яка присвятила кафедрі понад 43 роки чесної й самовідданої праці.

В.В. Березовська народилася в c. Сари Гадяцького району Полтавської області в 1929 р. Зразком для неї завжди був батько Василь Павлович Березовський – порядний, безкомпромісний, справедливий, відданий справі викладач, який працював на фізико-

— 37 —

В. В. Березовська

математичному факультеті Полтавського педагогічного інституту в повному розумінні слова до останніх днів життя. Після закінчення аспірантури при Київському університеті (тема дисертації була пов’язана із творчим становленням Льва Толстого-баталіста)

В.В. Березовська в перші роки викладацької діяльності (1954-1962 рр.) читала курси російської літератури ХІХ-ХХ ст. З 1962 р. Валентина Василівна зосередила увагу на зарубіжній літературі: античній, середніх віків, доби Відродження, класицизму й Просвітництва. Її чіткі й інформативно насичені лекції були продуманими до кожної деталі й на довгі роки закарбовувалися в пам’яті слухачів. Про принциповість і вимогливість В.В. Березовської й дотепер згадують покоління випускників. Проте ставлення до навчання ніколи не заважало викладачеві мати спільну мову зі студентами, багато з яких знайшло в ній щирого друга й порадника. "Усе моє життя пов’язане з інститутом", – говорить Валентина Василівна, і в її словах немає перебільшення: вона й зараз живе спогадами про студентів, заняття й творчі вечори та не втрачає інтересу до проблем кафедри.

В. В. Синицький

Ще однією легендарною особистістю є доцент Віталій Віталійович Синицький: коли випускники факультету згадують про нього, їхні обличчя неодмінно сяють, ніби повертаючи світу ту енергію душевності й оптимізму, яку роками дарував їм цей натхненний, мудрий і дотепний викладач. В.В. Синицький народився в с. Опішне Полтавської області в 1936 р. Його мати Любов Йосипівна була вчителем, працювала директором Новосанжарської середньої школи, батько Віталій Миколайович героїчно воював, став інвалідом Великої Вітчизняної війни І групи. Після закінчення в 1960 р. Дагестанського державного університету (м. Махачкала) В.В. Синицький у 1960-1964 рр. працював учителем російської мови, літератури та історії, а з 1962 р. – заступником директора в середній школі № 2 на залізничній станції Каягент (зараз – Каякент) в Дагестанській АРСР. У 1964-1967 рр. Віталій Віталійович навчався в аспірантурі з російської літератури в Московському обласному педагогічному інституті ім. Н.К. Крупської, працюючи над інноваційною темою "Основні проблеми радянської науково-фантастичної літератури". Науковий керівник роботи академік В.Р. Щербина, відомий дослідник творчості Олексія Толстого, порадив молодому колезі простежити розвиток традицій зачинателя російської наукової фантастики у творах братів А. та Б. Стругацьких, А. Дніпрова та ін.

Учасники наукової конференції (зліва направо):
В.В. Березовська, О.К. Міщенко, Т.М. Конєва,
Н.В. Хоменко, Л.Л. Мельник

У 1966 р. В.В. Синицький почав працювати на кафедрі російської і зарубіжної літератури Полтавського педагогічного інституту; у 1970 р. вдало захистив дисертацію, ставши першим із викладачів кафедри, хто захистився в Москві, проклавши науковий шлях для інших полтавців: Н.В. Хоменко, Н.Г. Марченко, Т.М. Конєвої. Протягом 1973-1975 рр. В.В. Синицький виконував обов’язки заступника декана філологічного факультету, з 1974 р. по 1999 р. обіймав посаду доцента. Його викладацький талант нікого зі слухачів не залишав байдужим: Віталій Віталійович читав складні курси усної народної творчості, давньоруської літератури, російської літератури XVIII-XIX століть, літератури народів СРСР настільки цікаво й зрозуміло, що його предмети для багатьох майбутніх філологів стали улюбленими. Справжньої майстерності досяг В.В. Синицький у викладанні усної народної творчості, поєднуючи народну мудрість і поетичність із власним артистизмом та гумором.

— 38 —

Я. Г. Вовк

Ярослава Григоровича Вовка добре знають викладачі університету як толерантну та інтелігентну людину. Він народився в 1944 р. у Львівській області, після закінчення в 1967 р. Львівського державного університету ім. Івана Франка два роки працював у школі. У Полтавському інституті викладав із 1970 р. – спочатку на кафедрі іноземних мов, бо мав подвійну спеціальність "філолог та викладач іспанської мови", а з 1982 р. по 2009 р. – на кафедрі зарубіжної літератури. У 1984 р. захистив в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка дисертацію на тему, яка цікавила його ще зі студентських років: "Іспанська поезія в українських перекладах і критиці" (керівник – ст. наук. співроб. В.С. Харитонов).

Більше 100 наукових статей, розвідок, поетичних перекладів має у своєму доробку викладач. Серед них публікації у фахових виданнях Полтави, Києва, Львова, стаття у п’ятитомному енциклопедичному виданні "Українська література в загальнослов’янському та світовому літературному контексті" (1990-1995 рр.). Вільне володіння іспанською мовою дозволило Ярославу Григоровичу перекладати твори улюбленого поета – Гарсіа Лорки.

Н. Г. Марченко

Наталія Григорівна Марченко, як і В.В. Березовська, є представницею педагогічної династії університету: її батько Григорій Іванович Кулик був чудовим викладачем-істориком. Н.Г. Марченко народилася в Києві в 1946 р., закінчила філологічний факультет Полтавського педагогічного інституту в 1968 р. У 1975 р. Наталія Григорівна почала роботу на кафедрі російської і зарубіжної літератури рідного інституту, де викладала літературу ХІХ століття та сучасну російську літературу. Скромність, порядність, людяність, соціальна активність завжди відрізняли Н.Г. Марченко. У колі її наукових інтересів були проблеми літературних взаємозв’язків. У 1980 р. Н.Г. Марченко захистила дисертацію в Московському обласному педагогічному інституті ім. Н.К. Крупської на тему "Тип оповіді у сучасній радянській прозі" під керівництвом проф. М.В. Мінокіна; у 1982 р. отримала звання доцента. Проблеми поетики стали головними в її науковій роботі. Творчий доробок А. Чехова, Л. Толстого, а особливо В. Короленка цікавив науковця передовсім як класична школа стильових традицій російської літератури. Тривалий час доц. Н.Г. Марченко була сумлінним відповідальним секретарем усіх наукових конференцій, які проводилися на кафедрі.

З 1996 р. кафедру зарубіжної літератури очолює доктор філологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії імені Івана Франка, обласної премії імені Панаса Мирного, міської премії імені В.Г. Короленка, член Полтавської спілки літераторів Ольга Миколаївна Ніколенко. Народившись у 1966 р. в Полтаві, вона все своє життя пов’язала з рідним містом. У 1987-1988 рр. працювала вчителем російської літератури в СШ № 28 м. Полтави. Закінчивши аспірантуру в Київському державному педагогічному інституті імені О.М. Горького й захистивши в 1990 р. кандидатську дисертацію "Людина і суспільство в прозі А. Платонова" (керівник – проф. І.Т. Крук), О.М. Ніколенко прийшла працювати в Полтавський державний педагогічний інститут імені В.Г. Короленка на кафедру російської та зарубіжної літератури. У 1996 р. після перебування в докторантурі Харківського державного

— 39 —

педагогічного університету імені Г.С. Сковороди захистила докторську дисертацію "Жанр антиутопії в російській літературі XX століття" (консультант – проф. М.Ф. Гетьманець), ставши наймолодшим доктором наук в Україні. З того ж року очолює кафедру зарубіжної літератури, де створила потужний колектив педагогів-однодумців, наукову школу "Традиції та новаторство в літературі".

О. М. Ніколенко

О. М. Ніколенко керує виконанням держбюджетної теми "Громадянське ви-ховання молоді за-собами літератури". Має понад 300 наукових та науково-методичних публікацій, серед них – 15 посіб-ників, підручників, монографій. Підруч-ники О. М. Ніколенко із зарубіжної літератури для 8 класу (2008 р.), для 9 класу (2009 р.), посібники "Бароко. Класицизм. Просвіт-ництво" (2003 р.), "Поезія французького символізму" (2004 р.), "Романтизм у поезії" (2004 р.), "Вивчення зарубіжної літератури в 7 класі" (2004 р.), "Вивчення зарубіжної літератури в 9 класі" (2005 р.), "Сучасний урок зарубіжної літератури" (2005 р.) та ін. рекомендовані Міністерством освіти і науки України до широкого використання в навчальних закладах. Спільно з видавництвом "Ранок" (Харків) заснувала книжкові серії для вчителів-словесників України: "Скарбниця словесника", "Авторський урок", "Вивчення зарубіжної літератури в школі", відзначені дипломами міжнародних книжкових ярмарків (2004 р., 2005 р., 2006 р.). Посібники О.М. Ніколенко "Бароко. Класицизм. Просвітництво" і "Поезія французького символізму" визнані кращими в номінації "літературознавство" у Всеукраїнському конкурсі "Книга року – 2004".

О.М. Ніколенко – автор понад 45 телевізійних передач про українських та зарубіжних письменників на УТ-1, УТ-2 Національного телебачення України (1988-2000 рр.). У 2009 р. у складі творчої групи Полтавської державної телерадіокомпанії "Лтава" О.М. Ніколенко виступила автором і ведучою трьохсерійного документального фільму "Дороги Гоголя", відзначеного Державною премією імені Івана Франка. За велику науково-дослідницьку роботу О.М. Ніколенко нагороджена грамотами Міністерства освіти України (2001 р., 2007 р.), Академії педагогічних наук України (2006 р.), Полтавської обласної державної адміністрації (2003 р., 2008 р.), медаллю імені М.В. Гоголя від Уряду Росії.

Проф. О.М. Ніколенко та актор Богдан Чернявський із членами Полтавського земляцтва м. Санкт-Петербург М. Воликом і Г. Вершиніним під час зйомок фільму "Дороги Гоголя" (робочий момент зйомок)

— 40 —

О.М. Ніколенко займає активну громадську позицію. З 2006 р. – депутат Полтавської обласної ради, розробник обласних програм "Увічнення пам’яті видатних земляків", "Болонський процес і вища освіта Полтавщини", схвалених сесіями Полтавської обласної ради.

У 2006-2008 рр. обіймала посаду проректора з навчально-методичної роботи, а у 2006-2009 рр. – голови методичної ради Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.

З 2000 р. – член спеціалізованої ради із захисту докторських і кандидатських дисертацій Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського. У 2002-2008 рр. – член експертної ради Вищої атестаційної комісії України. У 2003-2008 рр. О.М. Ніколенко була залучена до викладання теорії жанрів і стилів та французької літератури в магістеріумі Національного університету "Києво-Могилянська академія". Член редколегії та автор постійних рубрик у всеукраїнських виданнях: "Всесвітня література в навчальних закладах України", "Русская словесность", "Філологічні науки. Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка". У 1999-2002 рр. О.М. Ніколенко – головний редактор всеукраїнського науково-методичного часопису "Всесвітня література та культура в навчальних закладах України".

Сьогодні на кафедрі працює 11 викладачів: доктори наук, професори О.М. Ніколенко (з 1990 р.), В.І. Мацапура (з 1982 р.), Л.В. Дереза (з 1988 р.), кандидати наук, доценти Т.М. Конєва (з 1979 р.), О.В. Орлова (з 1988 р.), Н.І. Тарасова (з 1994 р.), Т.В. Кушнірова (з 2001 р.), Л.А. Чередник (з 2007 р.), М.О. Зуєнко (з 2006 р.), асистенти А.М. Чеботарьова (з 2006 р.), І.В. Фісак (з 2009 р.).

Кафедра має великий науковий потенціал, який реалізується в наукових статтях, монографіях, підручниках. Загальна тема, над якою працює кафедра зарубіжної літератури, – "Актуальні проблеми вивчення світової літератури в середніх і вищих навчальних закладах".

Стоять (зліва направо): доц. О.В. Орлова, доц. Н.І. Тарасова, проф. Л.В. Дереза, доц. М.О. Зуєнко, ас. А.М. Чеботарьова, доц. Л.А. Чередник, асп., лаборант О.А. Куць; сидять (зліва направо): доц. Т.М. Конєва, проф. О.М. Ніколенко, доц. Я.Г. Вовк, проф. В.І. Мацапура

Доктор філологічних наук, професор Валентина Іванівна Мацапура (народ. у 1953 р.) на кафедрі зарубіжної літератури працює з 1982 р. Закінчила філологічний факультет Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка. У 1989 р. після

— 41 —

В. І. Мацапура

закінчення аспірантури Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка захистила кандидатську дисертацію "Сприйняття творчості Пушкіна в український дореволюційний період (проблема читача)".

У 2002 р. після перебування в докторантурі Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди захистила докторську дисертацію "Українська тема в російській літературі першої половини XIX століття (проблеми еволюції, міфологізації, інтертекстуальності)".

В.І. Мацапура – автор понад 150 наукових праць, опублікованих в Україні та за її межами (зокрема в Росії та Польщі), а також монографії "Україна в російській літературі першої половини ХІХ століття" (2001 р.).

У 2009 р. за велику науково-дослідницьку роботу В.І. Мацапура нагороджена медаллю імені М.В. Гоголя від Уряду Росії у зв’язку з 200-річчям від дня народження письменника.

Л. В. Дереза

Доктор філологічних наук, професор Людмила Василівна Дереза (народ. у 1961 р.) після закінчення Полтавського державного педагогічного університету (1984 р.) чотири роки працювала в школі. Після дострокового закінчення аспірантури Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди в 1997 р. захистила кандидатську дисертацію "М.М. Язиков і російська літературна казка 30-х років XIX ст.". На кафедрі зарубіжної літератури працює з 1988 р. У 2005 р. після перебування в докторантурі Дніпропетровського національного університету захистила докторську дисертацію "Російська літературна казка першої половини XIX ст. у системі жанрів романтизму". Л.В. Дереза є автором двох монографій: "Російська літературна казка першої половини XIX ст. у системі жанрів романтизму" (2005 р.), "Російська літературна казка першої половини ХІХ століття: Проблеми поетики " (2003 р.) – та понад 100 наукових праць з проблем історії та теорії зарубіжної літератури.

Кафедра зарубіжної літератури – визнаний лідер Полтавського державного педагогічного університету в науковій роботі. Два останніх навчальних роки поспіль викладачі кафедри на чолі із завідувачкою проф. О.М. Ніколенко посідають перше місце в рейтингу наукового потенціалу вишу. Колективом кафедри підготовлено підручники та посібники для учнів старших класів із грифом Міністерства освіти і науки України: Зарубіжна література. 11 клас / За ред. О.М. Ніколенко. – К.: Академія, 1998; Зарубіжна література. 10 клас / За ред. О.М. Ніколенко. – К.: Академія, 1999; Л.А. Чередник. Зарубіжна література. 8 клас: Комплексний зошит для контролю знань. – Х.: Ранок, 2009.

Викладачами кафедри створено навчально-методичні посібники з курсу зарубіжної літератури, теорії літератури та методики викладання зарубіжної літератури в школі за кредитно-модульною системою оцінки знань студентів. Кафедра зарубіжної літератури відповідно до реформування роботи вищих закладів України працює за кредитно-модульною системою організації навчального процесу з 2006-2007 навчального року. З першого року впровадження нової системи роботи на кафедрі були визначені пріоритетні напрямки викладацької діяльності в умовах модульного дозування навчального матеріалу та активного контролювання студентської самостійної та індивідуальної роботи. Такими напрямами роботи кафедри були визначені:

1) навчально-методична робота зі структурування навчального матеріалу літературознавчих курсів за змістовими модулями, з визначенням головних навчально-пізнавальних, інформаційних та комунікативних компетенцій, якими повинні оволодіти

— 42 —

студенти у процесі навчання цих дисциплін; створення інфраструктури навчального процесу (методичні посібники, підручники, тести, комплексні завдання);

2) навчально-організаційна робота з обґрунтування та визначення обсягу, видів та форм організації самостійної та індивідуальної роботи студентів із кожного змістового модуля й поточного, модульного та підсумкового контролю;

3) моніторингова робота з визначення ефективності впровадження КМСОНП у викладання конкретної дисципліни.

На кафедрі зарубіжної літератури ефективно працює аспірантура зі спеціальності 10.01.02 – російська література. Керують аспірантами доктори філологічних наук, професори О.М. Ніколенко, В.І. Мацапура, Л.В. Дереза. Протягом 2000-2009 рр. захищено 15 кандидатських дисертацій з актуальних проблем літератури під керівництвом проф. О.М. Ніколенко, 2 кандидатські дисертації під керівництвом проф. В.І. Мацапури, 1 кандидатська дисертація під керівництвом проф. Л.В. Дерези.

У травні 2009 р. на кафедрі зарубіжної літератури відкрито докторантуру зі спеціальності 10.01.02 – російська література. До неї вступила доц. Т.В. Кушнірова (науковий консультант – проф. О.М. Ніколенко).

Відкриття музейної кімнати "М.Гоголь і Україна" 10 березня 2009 р. у Полтавському державному педагогічному університеті. Екскурсію для учасників міжнародної наукової конференції "Микола Гоголь: витоки творчості", присвяченої 200-річчю М.Гоголя, проводить завідувач кафедри зарубіжної літератури проф. О.М. Ніколенко

Зусиллями викладачів кафедри із 1982 р. проводяться Гоголівські читання. До 200-річчя М. Гоголя проведено Міжнародну конференцію "Микола Гоголь: витоки творчості". Викладачами кафедри оформлено музейну кімнату "Гоголь і Україна". Усього кафедра опікується двома іменними кімнатами – В.Г. Короленка та М.В. Гоголя, де викладачі та студенти проводять екскурсії про життя й творчість видатних письменників для школярів і громадськості Полтавщини. Традиційними для науковців країни є Короленківські читання, які періодично проводить кафедра зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету, що носить ім’я великого письменника-гуманіста.

На кафедрі зарубіжної літератури студенти активно залучаються до організації позааудиторної роботи: літературних вечорів, драматичних інсценізацій, літературознавчих конференцій та семінарів. Традиційним стало проведення "Старовинного фестивалю" (проф. О.М. Ніколенко та доц. М.О. Зуєнко), Шекспірівських

— 43 —

вечорів (доц. Н.І. Тарасова), конференції "Письменники – Нобелівські лауреати" (доц. Т.М. Конєва).

При кафедрі зарубіжної літератури діє постійний семінар для вчителів міста й області "Новітні технології викладання зарубіжної літератури" (керівники – проф. О.М. Ніколенко, доц. О.В. Орлова), на якому обговорюються проблеми інноваційних методів навчання та виховання, проводяться експерименти з упровадження нових форм роботи в навчальних закладах.

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОГО І СЛОВ’ЯНСЬКОГО МОВОЗНАВСТВА
ТА ЖУРНАЛІСТИКИ

Н.Ф. Баландіна, Н.І. Криницька

Кафедру було створено у вересні 2007 р. разом із відкриттям на філологічному факультеті спеціальності "журналістика" на базі кафедри загального та слов’янського мовознавства – однієї з найстаріших в університеті, яка за час свого існування пережила багато реорганізацій і мала декілька назв: кафедра російської мови, кафедра російської мови з методикою її викладання, кафедра загального і російського мовознавства. Ця надзвичайно потужна та кваліфікована кафедра була організована одночасно з відкриттям інституту й завжди забезпечувала високий рівень підготовки вчителів-мовників, які й зараз викладають в Україні, Росії, Казахстані, Узбекистані, Польщі, Болгарії, Німеччині, Чехії, Словаччині, Сербії.

Протягом другої половини ХХ століття кафедрою керували: доц. В.Я. Савельєв – яскравий викладач, глибокий науковець, фахівець із мови художнього твору; доц. Д.І. Ганич – визначний лексикограф, що стояв біля витоків сучасного українського словникарства; проф. В.О. Горпинич – відомий мовознавець, дослідник проблем словотвору, топонімії та антропонімії; доц. Л.Л. Безобразова – талановитий морфолог і лінгвостиліст; проф. М.Ф. Алефіренко – видатний фразеолог і лінгвокультуролог (про нього розповідається в розділі "Кафедра української мови") та ін. У різні роки на кафедрі працювали обдаровані вчені й педагоги: проф. З.О. Валюх, проф. О.А. Колесников, проф. А.А. Лучик, проф. В.В. Лучик, проф. М.В. Скаб, проф. М.С. Скаб, доц. С.І. Алексєєнко, доц. Н.А. Борисенко, доц. Н.А. Вакуленко, доц. М.П. Волочай, доц. О.О. Григор’єва, доц. В.М. Єрмак, доц. Г.М. Козуб, доц. Л.В. Колесникова, доц. С.О. Лебеденко, доц. Г.Т. Линник, доц. А.В. Оголевець, доц. Л.О. Сологуб, доц. Н.І. Тарасова, ст. викл. М.І. Бойко, ст. викл. А.І. Каган, ст. викл. М.В. Нещадіна, ст. викл. Г.Г. Сидорова та ін.

Багато з них здобули значних наукових успіхів: проф. М.Ф. Алефіренко є дійсним членом Російської Академії Соціальних Наук; доц. Н.А. Борисенко – автор підручників із російської мови, за які стала лауреатом Державної премії Російської Федерації; проф. З.О. Валюх завідує кафедрою філологічних дисциплін психолого-педагогічного факультету ПДПУ імені В.Г. Короленка; почесний академік, радник Президії АН ВО України проф. В.О. Горпинич відзначений нагородою Ярослава Мудрого АН ВО України; проф. О.А. Колесников був проректором із наукової роботи й завідувачем кафедри загального мовознавства та слов’янських мов Ізмаїльського державного гуманітарного університету, яку зараз очолює його дружина доц. Л.В. Колесникова; проф. А.А. Лучик керувала кафедрою філологічних дисциплін Кіровоградського державного педагогічного університету імені В. Винниченка, а її чоловік проф. В.В. Лучик – кафедрою української мови цього вишу, зараз обидва науковці викладають на кафедрі української мови Національного університету "Києво-Могилянська академія"; проф. М.С. Скаб – завідувач кафедри історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича.

— 44 —

Найбільш ґрунтовно на кафедрі російської мови розроблялися такі напрямки: фразеологія (проф. М.Ф. Алефіренко, доц. Л.М. Корнєва, доц. М.П. Волочай), словотвір (проф. В.О. Горпинич, проф. З.О. Валюх, доц. В.М. Єрмак), лінгвістичний аналіз тексту (доц. Л.Л. Безобразова, доц. А.В. Оголевець, доц. О.Ю. Тупиця), ономастика (доц. С.О. Лебеденко), українсько-російська мовна інтерференція (доц. Н.А. Борисенко), що реалізувалися на заняттях відповідних проблемних груп та в наукових роботах студентів. З цих же проблем проводилися й науково-практичні конференції всеукраїнського та міжнародного масштабу. Крім того, організовувалися конференції, присвячені видатним колегам (Ганичевські читання, Савельєвські дні тощо).

В.Я. Савельєв

Розповімо про окремих викладачів кафедри детальніше. Двадцять років (1947-1967 рр.) кафедрою російської мови завідував кандидат філологічних наук Володимир Якимович Савельєв. В.Я. Савельєв народився в м. Скопін Рязанської губернії в 1908 р., навчався в 1-му Московському державному університеті й 2-му Московському державному педагогічному інституті, де й розпочав після випуску викладацьку кар’єру. Володимир Якимович мав виразне літературне обдарування, писав вірші й у молодості, за свідченням його доньки Л.В. Савельєвої, належав до оточення В.В. Маяковського. Одруження з Наталією Сергіївною Данилевською, полтавкою, правнучкою О.С. Пушкіна й правнучкою сестри М.В. Гоголя, сприяло переїзду В.Я. Савельєва до нашого міста. Полтавському педагогічному інституту В.Я. Савельєв віддав 30 років – рівно половину свого недовгого життя. Його педагогічна діяльність переривалась лише під час війни – спочатку через окупацію міста, а потім у зв’язку зі службою в діючій армії. Енциклопедично освічена людина, яка володіла, крім рідної російської, українською, чеською, болгарською, німецькою мовами, ґрунтовно знала світову літературу, цікавий оповідач, прекрасний педагог, фахівець із мови художнього твору, він не тільки виховував сотні студентів, а й був добрим порадником для своїх молодших колег.

Д. І. Ганич

Значне місце в духовній спадщині нашого народу посідає кандидат філологічних наук Дмитро Іванович Ганич – видатний український і російський мовознавець, лексикограф, граматист, дериватолог, завідувач кафедри російської мови (1968-1979 рр.). Він народився в 1919 р. в с. Татаринівка Сквирського району Київської області в сім’ї селянина-середняка. Шлях Д.І. Ганича від студентської лави Київського університету до інститутської кафедри був типовим для філологів його покоління і тривав чотири фронтових роки – тільки Перемога дозволила реалізувати життєві плани: із серпня 1945 р. талановитий філолог викладає російську мову в педагогічних вишах України (спочатку в Черкасах, потім у Мелітополі, Запоріжжі, Києві, Житомирі, а з 1968 р. – у Полтаві) й веде інтенсивну наукову роботу (захистив кандидатську дисертацію 1953 р.). Д.І. Ганич був автором затвердженої Міністерством освіти УРСР програми поглибленої перепідготовки учителів російської мови в педвузах України, розділів "Словотвір" та "Морфологія" навчального посібника з російської мови для студентів педвузів. У співавторстві з І.С. Олійником він створив "Русско-украинский словарь" і "Словник лінгвістичних термінів", якими послуговуються й сьогодні. Широта душі, веселість, доброзичливість, любов до життя – ті риси характеру визначного науковця, про які згадують усі його колеги та студенти.

— 45 —

Л. Л. Безобразова

Однією з цих колег є кандидат філологічних наук, доцент Лариса Леонідівна Безобразова, донька письменника Леоніда Петровича Бразова (народ. у 1948 р. у Полтаві). Л.Л. Безобразова закінчила Полтавський педагогічний інститут із відзнакою (1970 р.) та аспірантуру при Казанському державному університеті (захистила дисертацію в 1979 р. в Інституті мовознавства АН УРСР). З 1970 р. працювала на кафедрі російської мови, у 1979 р. стала старшим викладачем, звання доцента отримала в 1984 р. Яскравий викладач-інтелектуал із творчим підходом до кожної проблеми, Л.Л. Безобразова проводила заняття із сучасної російської літературної мови і з методики викладання російської мови. З 1981 р. вона більше двадцяти п’яти років очолювала кафедру російської мови, по-материнськи опікуючись молодими фахівцями, багатьом із яких допомогла розкрити дослідницький потенціал. Під керівництвом Л.Л. Безобразової було захищено кандидатську дисертацію. За роки роботи в університеті викладач підготувала більше трьох тисяч фахівців для України, Росії, Польщі, Словаччини, Сербії, Узбекистану, Казахстану. Задовго до впровадження Болонської системи почала працювати за кредитно-модульною системою, свій досвід узагальнила в написаних і випущених посібниках. Два терміни Л.Л. Безобразова була головою профспілкового комітету університету, близько 15 років – головою методичної ради, деканом підготовчого факультету ПДПУ імені В.Г. Короленка.

Коло наукових інтересів філолога охоплює історичний синтаксис, морфологію сучасної російської та української мови, лінгвістичний аналіз тексту. Л.Л. Безобразова – автор 300 наукових публікацій. Дослідниці не чужі й питання літератури: з-під її пера вийшли статті, присвячені творчості О. де Бальзака, А. Камю, Х. Кортасара, сучасним українським письменникам. Помітним явищем стала книга Л.Л. Безобразової "Вибране". Надзвичайно вагомим є внесок Лариси Леонідівни в розвиток наукового й культурного життя Полтави в ролі президента Слов’янського клубу (що об’єднує інтелігенцію міста), члена Полтавської спілки літераторів, багаторічного відповідального редактора альманаху "Слов’янський збірник", "Збірника наукових праць ПДПУ" та інших видань (загалом під її редакцією вийшло більше 100 наукових збірників).

Л.Л. Безобразова – відмінник освіти України, лауреат премій: обласної – імені Л.П. Бразова та міської – імені В.Г. Короленка. За велику науково-дослідницьку роботу неодноразово нагороджувалася грамотами Верховної Ради України, міської ради та обласної державної адміністрації.

Г. Г. Сидорова

Випускники факультету 1950-80-х років із вдячністю й повагою згадують старшого викладача Галину Григорівну Сидорову – надзвичайно інтелігентну, порядну, скромну людину. Г.Г. Сидорова народилася в 1923 р. в м. Конотоп Сумської області в родині вчителів, у 1940-1948 рр. навчалася на російському відділенні філологічного факультету Київського державного університету, потім у 1948-1955 рр. викладала на кафедрі російської мови Глухівського педінституту, а наступні майже тридцять років (1955-1984) працювала на кафедрі російської мови Полтавського педагогічного інституту.

Чудовий фахівець з історичної граматики російської мови, давньослов’янської мови й діалектології, Г.Г. Сидорова завжди ретельно продумувала методику викладання тих складних курсів, які читала, тонко поєднуючи скрупульозну вимогливість і об’єктивність (отримати в неї вищий бал могли тільки дійсно кращі студенти) із людяністю й почуттям гумору.

— 46 —

Г. Т. Линник

Енергійним, справедливим, людяним запам’ятався студентам і колегам доцент Григорій Трохимович Линник. Він народився в селянській родині в с. Горобіївка Канівського району Київської (тепер Черкаської) області в 1921 р. З 1939 р. по 1948 р. доля Григорія Трохимовича була пов’язана з Радянською армією, що загартувала дух простого українського хлопця: за мужність і відвагу колишній командир батареї гарматної артилерійської бригади Г.Т. Линник має орден Червоної Зірки та три медалі. Після війни герой-фронтовик декілька років працював учителем української та російської мови й директором середньої школи, закінчив Київський педагогічний інститут (1953 р.) й аспірантуру по кафедрі російської мови того ж інституту (1957 р.). У 1956 р. Г.Т. Линник починає діяльність на посаді асистента кафедри російської мови Полтавського педінституту: веде заняття із сучасної російської мови та методики викладання російської мови в середній школі. Постійна робота над самовдосконаленням та надзвичайна працьовитість Г.Т. Линника відображені в скупих рядках його біографії: у 1964 р. він стає старшим викладачем; з 1966 по 1975 рр. працює проректором по заочній освіті; протягом 1966 р. виконує обов’язки заст. декана історико-філологічного факультету, а в 1967-1968 рр. – завідувача кафедри російської мови; у 1971 р. захищає дисертацію "Лексика роману М.Ю. Лермонтова "Герой нашого часу"; у 1975 р. отримує звання доцента.

Н. А. Вакуленко

У 1956 р. разом із Г.Т. Линником розпочала роботу на кафедрі Наталія Архипівна Вакуленко – фахівець із сучасної російської мови, жінка, яку студенти й колеги називали зразковим викладачем за поєднання внутрішньої та зовнішньої краси, високу культуру мовлення, силу характеру і стриманість. Н.А. Вакуленко народилася в м. Житомир у 1929 р. у родині вчителів. Зі вдячністю вона згадує своїх викладачів Київського педагогічного інституту (у 1953 р. Н.А. Вакуленко закінчила російське відділення, а в 1956 р. – аспірантуру цього вишу), полтавських колег (В.Я. Савельєва, М.І. Бойко, А.І. Каган, Г.Г. Сидорову та ін.), які допомогли їй зробити перші успішні кроки на шляху філолога й педагога. Однією з перших у Радянському Союзі Н.А. Вакуленко звертається до дослідження мовних особливостей прози В.Г. Короленка (дисертацію захищено в 1970 р.). На кафедрі російської мови викладач працювала до 1978 р.: її подальша доля пов’язана з історією психолого-педагогічного факультету ПДПУ, де Наталія Архипівна ще багато років була на посаді доцента кафедри педагогіки й методики початкового навчання та кафедри філологічних дисциплін. Значним етапом у житті Н.А. Вакуленко стало викладання російської мови за кордоном: 1977 р., 1978 р. – у Словаччині, протягом 1980-1983 рр. – у Польщі. У буремні часи руху "Солідарності", коли на вулицях стояли танки, доцент кафедри російської філології Вищої педагогічної школи м. Слупськ Н.А. Вакуленко з гідністю й тактовністю несла іноземним студентам свою любов до російської культури, ставши авторитетом для багатьох польських колег і слухачів.

М. В. Нещадіна

Одним із ветеранів кафедри була Маргарита Валентинівна Нещадіна, яка служила університету вірою і правдою до останніх днів. Вона народилася в 1931 р. в м. П’ятигорськ Ставропольського краю в родині службовців, отримала кваліфікацію філолога, викладача російської мови й літератури в Київському державному університеті в 1956 р. Надзвичайні організаторські здібності й сила характеру визначили життєвий шлях М.В. Нещадіної, яка з молодості зосередилася на громадській та адміністративній діяльності, працюючи, зокрема, інструктором Полтавського міськкому комсомолу, міськкому партії, Полтавського обкому КП України. Асистентом кафедри російської мови М.В. Нещадіна стала в 1964 р., з 1971 р. обіймала посаду старшого викладача, з 1980 р. була проректором інституту з ідейно-виховної роботи, з 1996 р. – завідувачем курсів післявузівської перепідготовки вчителів, керівником служби післядипломної освіти педагогічних працівників, з 1997 р. – беззмінним завідувачем педагогічної практики університету.

— 47 —

А. В. Оголевець

Донька В.С. Оголевця, професіонал із великої літери, ерудований науковець із гострим аналітичним розумом, блискучий стиліст і вимогливий педагог Анна Володимирівна Оголевець народилася в Полтаві в 1926 р., закінчила російське відділення мовно-літературного факультету Полтавського педінституту в 1950 р. (диплом із відзнакою). Після шістнадцяти років роботи в середній школі розпочала діяльність викладача інституту. Кандидат філологічних наук (захистила дисертацію1977 р.), доцент А.В. Оголевець працювала на кафедрах російської мови та згодом української мови в 1966-2002 рр. Сфера її наукових інтересів включає історичну лексикологію та семасіологію російської мови, методику викладання російської та української мови й лінгвоестетичний аналіз ліричної поезії (створено адекватну методику такого аналізу, яка дає можливість осягнути глибинний смисл тексту). Аналіз поезій Т.Г. Шевченка, зроблений А.В. Оголевець на замовлення редакції Шевченківської енциклопедії, яку з 2002 р. готує Інститут літератури імені Т. Шевченка НАНУ, прийнятий до друку.

В. М. Єрмак

Однією з кращих учениць Г.Г. Сидорової по праву вважається кандидат філологічних наук Валентина Миколаївна Єрмак (Снігуренко) – знавець давньослов’янської мови й історичної граматики російської мови. В.М. Єрмак народилася 1946 р. в с. Фощовка Хорольського району Полтавської області у вчительській родині, у 1964-1969 рр. навчалася на філологічному факультеті Полтавського педінституту за спеціальністю "російська мова, література і співи" (протягом трьох років навчання була Короленківським стипендіатом). Асистент кафедри російської мови в 1969-1973, 1977-1983 рр. та кафедри української мови в 1973-1977 рр., аспірант Київського державного педагогічного інституту в 1983-1984 рр., старший викладач кафедри російської мови в 1984-1991 рр., доцент кафедри загального і російського мовознавства з 1991 р., В.М. Єрмак завжди залишалася привітною, скромною, зібраною, працьовитою, даруючи навколишнім тепло й бадьорість. З 1992 р. Валентина Миколаївна розпочала плідну працю на посаді доцента кафедри української мови, вражаючи нові покоління студентів ґрунтовними знаннями й чіткістю викладення матеріалу.

О.А. Колесников

Багатогранною особистістю й талановитим ученим був Олександр Андрійович Колесников, який працював на кафедрі в 1972-1979 рр. Уродженець Харкова (народ. у 1938 р.), випускник Ростовського морехідного училища (виконуючи обов’язки матроса й помічника капітана, відвідав багато країн) і згодом Ростовського державного університету, він закінчив аспірантуру з російської мови при Кримському педінституті та в 1974 р. захистив кандидатську дисертацію. У Полтавському педінституті О.А. Колесников викладав загальне мовознавство та історичну граматику російської мови, а коло наукових інтересів лінгвіста, який завжди був в авангарді сучасної йому науки, охоплювало також теоретичну граматику й соціолінгвістику. Його учні – Г.М. Козуб, Т.М. Конєва, Н.І. Тарасова, Т.В. Тукова та ін. – завдячують багатьма своїми науковими успіхами саме О.А. Колесникову, котрого згадують як справжнього Вчителя, людину надзвичайно творчу й порядну. Після роботи в ПДПІ вчений більше двадцяти років працював в Ізмаїльському державному педагогічному інституті. Доцент, завідувач кафедри загального мовознавства та слов’янських мов, старший науковий співробітник, доктор філологічних наук, професор, проректор із наукової роботи – такі основні етапи професійної діяльності О.А. Колесникова в цьому виші.

— 48 —

С. О. Лебеденко

Помітним явищем став прихід на кафедру в 1980 р. Світлани Олексіївни Лебеденко – чарівної жінки, натхненного науковця, універсального викладача, здатного на високому рівні читати курси зі вступу в мовознавство, загального мовознавства, сучасної російської мови, історичної граматики російської мови, давньослов’янської мови тощо. С.О. Лебеденко народилася в 1955 р. в м. Сніжне Донецької області в родині шахтаря, закінчила Дніпропетровський державний університет (1977 р.) та аспірантуру при кафедрі російської мови того ж вишу (1980 р.). Тема дисертаційного дослідження С.О. Лебеденко пов’язана з ономастикою, а саме – з вивченням прізвищ мешканців м. Дніпропетровськ. Ніколи не припиняючи активної дослідницької діяльності, у Полтавському педагогічному інституті Світлана Олексіївна обіймала посади асистента, старшого викладача, доцента кафедри російської мови (звання отримано в 1987 р.), зав. кафедри російської мови і методики її викладання (1986 р.), заступника декана з ідейно-виховної, а пізніше – наукової роботи. Усе зроблене С.О. Лебеденко завжди було якісним, що викладач демонструє і зараз, працюючи на Полтавському факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Тепер на кафедрі одинадцять викладачів (штатних і сумісників): один доктор філологічних наук – Н.Ф. Баландіна, два кандидати філологічних наук – К.В. Дегтярьова, Л.М. Корнєва, п’ять асистентів – А.П. Безноса, О.І. Мокляк, В.І. Омеляненко, С.В. Шебеліст, І.А. Вітряк.

Кафедра загального і слов’янського мовознавства та журналістики

— 49 —

З 2004 року кафедру очолює Н. Ф. Баландіна, доктор філологічних наук, професор. Н.Ф. Баландіна – фахівець у галузі славістики, автор монографії, п’яти підручників для ЗНЗ, дев’яти навчальних посібників та 150 наукових статей. Нею ведеться активна підготовка наукових кадрів через аспірантуру.

Проф. Н. Ф. Баландіна на семінарі з аспірантами

На кафедрі читаються лінгвістичні дисципліни (теорія мови, історія лінгвістичних учень, основи наукових досліджень, сучасна українська мова, сучасна російська мова, польська мова та ін.) та дисципліни із соціальної комунікації (тележурналістика, радіожурналістика, реклама та PR та ін.). Для викладання журналістських курсів запрошуються кращі професори з інших вузів України – Києва, Донецька, Харкова, а журналісти-практики проводять свої майстер-класи.

Студенти перших-третіх курсів навчаються за кредитно-модульною системою. Їхньою науковою роботою – курсовими, дипломними та магістерськими дослідженнями – керують досвідчені викладачі. На кафедрі діє дві проблемні групи, найактивніші студенти з яких беруть участь у конкурсах наукових робіт та в студентських конференціях. Асистенти А.П. Безноса і О.І. Мокляк формувалися як молоді науковці саме в таких проблемних групах.

Викл. А. П. Безноса на заняттях із польської мови

Члени кафедри під керівництвом проф. Н.Ф.Баландіної вже четвертий рік працюють над фундаментальною науковою темою "Оптимізація формування комунікативної компетенції особистості засобами мови". Результатом розробки цієї теми тільки в 2008 р.

— 50 —

є видання колективної монографії "Комунікативне навчання мови: формування мовленнєвої і соціокультурної компетенцій", підручника "Русский язык: Учебник для 8-го класса общеобразовательных учебных заведений с украинским языком обучения", навчального посібника "Українська мова: Розвиток ситуативного мовлення". Підручник проходить апробацію в ЗНЗ України.

Друкована продукція членів кафедри

Проф. Н.Ф.Баландіна і доц. К.В.Дегтярьова обговорюють концепцію підручника

Кафедра систематично проводить науково-практичні конференції та семінари. За два останніх роки було проведено одну міжнародну і одну всеукраїнську конференцію: "Текст як об’єкт лінгвістичного дослідження та засіб навчання мови", "Журналістика, філологія та медіаосвіта", у яких взяли участь провідні українські й зарубіжні вчені.

Пленарне засідання Всеукраїнської наукової конференції "Журналістика, філологія, медіаосвіта"

— 51 —

Щоб залучити талановиту молодь, кафедра проводить профорієнтаційну роботу. Уже завоював популярність конкурс творчих робіт випускників шкіл. Кращі роботи оприлюднені в альманасі "Допис у газету". Крім того, викладачі кафедри консультують редколегію факультетської студентської газети "Фіж-ка".

Викл. О. І. Мокляк з редколегією факультетської газети "Фіж-ка"

Значна увага приділяється й позааудиторній роботі майбутніх учителів та журналістів. Уже традиційно викладачі кафедри проводять щороку День слов’янської писемності та День толерантності. Куратори дбають про формування полікультурної особистості та про моральне й естетичне виховання студентів.

Доц. Л. М. Корнєва разом зі своєю кураторською групою

Кафедра підтримує наукові зв’язки з навчальними закладами інших країн – Чехії, Польщі, Росії, а також з Інститутом мовознавства НАН України. У межах цієї співпраці читаються лекції, проводяться семінари, реалізуються наукові та прикладні проекти.

КАФЕДРА ІНОЗЕМНИХ МОВ

Н.Г. Вишня, Л.Л. Король, Н.А. Кришталь, Л.М. Черчата

Кафедру іноземних мов у Полтавському державному педагогічному інституті було засновано 1939 р., хоча, як твердять задокументовані в архівних джерелах факти, іноземні мови посідали належне місце в професійній підготовці майбутнього вчителя з часу заснування вишу (1914 р.). Тоді в Полтавському вчительському інституті вивчалися латинська, німецька, французька мови. З ініціативи директора інституту О. К. Волніна

— 52 —

книгозбірня закладу регулярно поповнювалась іншомовними джерелами, які викладачі й студенти використовували для підготовки до занять та саморозвитку.

У спогадах літературознавця й перекладача Г.Й. Майфета, який навчався в інституті на початку 1920-х років, зазначається: "Тогочасному керівництву… пощастило добре впорядкувати й викладання іноземних мов… Англійську мову викладав Донат Федорович Сергієв, поліглот петербурзької лінгвістичної школи, ґрунтовно обізнаний чи не з усіма романськими й германськими європейськими мовами. Вивченням французької мови керувала Марія Олексіївна Дейнеко, з дивовижною легкістю переходячи з рідної української на французьку, володіючи обома напрочуд добірно. Професором німецької мови став Ярослав Федорович Неврлі… Ярослав Федорович з’являвся на лекції, мовляв, із порожніми руками – без портфеля, книжок, записок, маючи все в голові, миттєво орієнтуючись у будь-яких підручниках… І хоч зараз життя вже невблаганно прямує до свого природного кінця, утім сумовита тиша крихітної кімнати, вщент заповненої книжками, по сей день лунає самотньою бесідою з Байроном чи Шекспіром, Гюго чи Меріме, Гейне чи Цвейгом – з тими одвічними друзями, які ще ніколи нікого не зрадили, не зраджують і повіки не зрадять. І крізь їхні сторінки дивляться на мене дорогі керівники, які навчили мене мовчазній розмові без посередництва перекладу". (Спогади Г.Й. Майфета з особистого архіву Г.П. Кочура.).

У 30-х роках ХХ сторіччя викладачі іноземних мов Інституту соціального виховання (так у ті часи називався наш виш) належали до кафедри мовознавства, очільником якої був професор В.М. Гуссов – знаний фахівець із західноєвропейської літератури. Курс іноземної мови вели: доцент І.А. Волинський, викладачі В.І. Гуссова, Е.Я. Штеккер, О.І. Чуругіна. Архівні джерела повідомляють, що 1935 р. в інституті, крім традиційних німецької та французької, викладалась екзотична на той час мова – есперанто (В.Х. Клименко).

У 1936-му у виші організували кафедру російської та іноземних мов, у штаті якої працювало вісім осіб. Того ж року навчальний план закладу вперше збагативсь іще однією іноземною мовою – англійською, викладачем якої стала А.І. Сичова, німка за національністю, безпартійна. Оттоліна-Адель Іванівна вільно володіла німецькою, французькою, англійською мовами і влилася до викладацького колективу ПДПІ, маючи в особистому професійному арсеналі тридцять п’ять років педагогічного стажу (почала трудову діяльність 1901 р. в Полтавській приватній жіночій 8-класній гімназії В. Ахшарумової та в Приватному комерційному училищі А. Байєра). Сумлінна трудова діяльність досвідченого викладача фатально перервалася 12.04.1944 р.: А.І. Сичову було заарештовано й засуджено Особливою нарадою при НКВС СРСР 6.05.1944 р. за статтею 54-1 "а" КК УРСР до 5 років заслання у Новосибірську обл. (Російська Федерація)". Полтавська обласна прокуратура реабілітувала безвинну жертву комуністичного терору лише 25 липня 1989 р. (посмертно).

Пам’ятною історичною датою, до якої волею долі причетна А.І. Сичова, справедливо вважати 1939 рік. Першого вересня того року розпочалося літочислення нового структурного підрозділу – кафедри іноземних мов. Наказом директора було затверджено перший викладацький склад, а саме:

Сичова Адель Іванівна, 1878 р. народ., – завідувач кафедри; освіта – Харківська восьмикласна німецька гімназія, курси іноземних мов (німецької, англійської, французької) при Марбургському університеті (м. Кассель, м. Гессен-Нассау, м. Марбург, Німеччина), чотирирічна фонетична школа Дослідного інституту Ленінградського університету, Московський державний інститут іноземних мов (1939 р.);

Баканова Маргарита Рудольфівна, 1898 р. народ., – викладач; освіта – дворічні курси іноземних мов (м. Ленінград);

Волощук Ксенія Василівна, 1888 р. народ., – викладач; освіта – Полтавська жіноча гімназія, курси іноземних мов (м. Париж, Франція), курси іноземних мов (м. Полтава);

— 53 —

Леонтовська Любов Петрівна, 1878 р. народ., – викладач; освіта – Московський державний інститут іноземних мов;

Ткаченко Віра Автономівна, 1897 р. народ., – викладач; освіта – Полтавський державний педагогічний інститут (1938 р.);

Чорбінська Віра Євгеніївна, 1888 р. народ., – викладач; Петербурзька імператорська жіноча гімназія, трирічні курси французької мови (м. Ленінград), мовні курси (м. Париж, Франція);

Чуругіна Ольга Іванівна, 1895 р. народ., – викладач; освіта – гімназія, трирічні курси іноземних мов (м. Гренобль, Франція);

Штеккер Емма Яківна, 1879 р. народ., – викладач; освіта – Московський державний інститут іноземних мов (1937 р.).

У зв’язку із суттєвим збільшенням академічного обсягу дисципліни "Іноземна мова" нечисленний жіночий колектив не лише злагоджено працював над розробленням дидактичного супроводу, проведенням методсемінарів, упровадженням ефективних форм і методів аудиторної та позанавчальної роботи, а й намагався донести до вихованців сутність місії педагога, прищепити їм високі зразки інтелігентної поведінки, поваги до культурних цінностей.

На жаль, утіленню творчих планів перешкодила війна. Із наближенням фронту 1941 року навчання в інституті припинилося, незначну частину майна інституту, у т. ч. найцінніші іншомовні видання, евакуювали до Тюмені.

Повернувшись з евакуації, працівники ВНЗ побачили чорні руїни на місці ошатних корпусів педінституту. Напіввідбудований виш розпочав свою роботу у жовтні 1943 р., а 15 листопада 244 першокурсники знову взялися до опанування іноземних мов (головно, німецької і французької). Умови праці були екстремальними: не вистачало підручників, аудиторій (на 25 груп студентів їх припадало лише 13). Однак у неопалюваних приміщеннях, без електроосвітлення, студенти ПДПІ наполегливо вивчали військову термінологію, інтерпретували повідомлення радянського Інформбюро, читали й перекладали тексти, виконували граматичні вправи, готували політінформації та повідомлення іноземними мовами, відвідували засідання гуртків німецької й англійської мови.

У повоєнний період колектив кафедри (О.К. Бєлікова, В.Ф. Верезомська, К.В. Волощук, В.А. Ткаченко, Н.К. Цигунова, О.І. Чуругіна) не шкодував сил на відновлення знищеної матеріальної бази, допомагав Інститутові вдосконалення вчителів у методичній роботі.

10 грудня 1943 р. на посаду завідувача кафедри іноземних мов призначено ст. викл. Ольгу Іванівну Чуругіну. Крім традиційних посадових обов’язків, керівник і працівники кафедри регулярно читали лекції населенню міста, військовослужбовцям, колгоспникам Полтавського району. Викладачі (В.А. Ткаченко, Н.К. Цигунова, О.І. Чуругіна) працювали над укладанням підручника для сьомого класу середньої школи, збірки ідіоматичних і фразеологічних висловів, методичних рекомендацій тощо.

Упродовж 50-х-60-х років ХХ сторіччя посилився ідеологічний пресинг на освітні інституції з боку держави, що негайно відбилося на змісті навчальних програм з іноземної мови: належало реорганізувати роботу, керуючись сталінським ученням про мову. Пріоритетними пунктами робочих навчальних планів визначалися, наприклад, такі: "Як К. Маркс, Ф. Енгельс і В. Ленін вивчали іноземну мову", "Як В. Ленін писав свої шкільні твори", "Як дорогий товариш Й. Сталін вивчив іноземну мову" та ін. Стало нормою заучування біографій вождів, перекладання творів класиків марксизму-ленінізму, пропагандистських газетних передовиць. В обов’язки викладачів уходило суворе дотримання культури мовлення й уважне ставлення до мовлення і поведінки студентів як у стінах закладу, так і в громадських місцях. Утім, незважаючи на шквал догматичних інструкцій згори, викладачі (О.І. Чуругіна – завідувач, В.П. Фесенко, А.М. Хабад, В.А. Ткаченко, Л.Д. Цвік, І.В. Бондаренко, В.П. Валуєв та інші) удосконалювали методику викладання курсу іноземної мови, відвідували уроки в школах і консультували

— 54 —

вчителів, готували змістовні методичні доповіді, організовували науково-практичні конференції, вечори іноземної мови, допомагали студентам випускати стіннівки трьома мовами (німецькою, французькою, англійською). У ті роки було введено посаду лаборанта кафедри й уперше обладнано довгоочікуваний кабінет іноземних мов.

Упродовж 60-х-70-х років ХХ сторіччя кафедра славилася натхненною працею кандидата філологічних наук, доцента В.В. Бєлого, старших викладачів І.Т. Бабича, В.П. Андерш, Н.Д. Волкової, А.Ф. Дзюбенка, В.П. Валуєва, Я.Г. Вовка, В.М. Котельчук, В.М. Костенка, Г.М. Кудрявцевої, О.С. Кузнєцової та інших.

Зазначимо, що студенти ПДПІ вивчали іноземні мови з першого по п’ятий курс, а випускники складали державний іспит. Спираючись на архівні дані, констатуємо: десятки студентів Полтавського педагогічного захищали свої дипломні роботи іноземними мовами.

В.В. Бєлий

Колишній завідувач кафедри іноземних мов Владлен Вікторович Бєлий – постать, без перебільшення, унікальна: відважний снайпер-герой Великої Вітчизняної війни, видатний учений-лінгвіст, поліглот. Зараз 80-літній доктор філологічних наук, професор мешкає в м. Арад (Ізраїль), як і раніше, володіє англійською, українською, російською, німецькою, французькою, болгарською, італійською, іспанською, шведською, іншими європейськими мовами, розмовляє японською, бере участь у наукових форумах, пише монографії і вірші. Учений планетарного рівня, В. В. Бєлий має диплом Американського Біографічного інституту, яким засвідчується обрання його Людиною 1998 року й нагородження Почесною Золотою Медаллю другого тисячоліття. Колишнього завідувача кафедри іноземних мов ПДПІ визнано одним із 500 провідних учених нашого сторіччя (2000 р.).

І. Т. Бабич

Нетлінним скарбом загального доробку кафедри іноземних мов були й назавжди залишаться перлини літературного перекладу члена Спілки письменників СРСР і УРСР, відомого перекладача Івана Трохимовича Бабича. Його невтомний геній наблизив твори Ю. Дольд-Михайлика, Н. Забіли, П. Загребельного, В. Земляка, А. Головка, О. Гончара, Г. Квітки-Основ’яненка, М. Стельмаха І. Франка й інших українських письменників до багатомільйонної читацької аудиторії франкомовних країн світу. Його самовіддана праця на літературній і педагогічній ниві є взірцем високого професіоналізму, виняткової порядності, незрадливої любові до французької й української мов. Іван Трохимович пішов із життя раптово, сповненим наснаги задумів, але його досконалі роботи несуть сучасним зарубіжним читачам харизматичне сяйво української культури. Зокрема, переклади І. Бабича ввійшли до франкомовної Антології української літератури від ХІ до ХХ століть ("Anthologie de la littérature ukrainienne du X^e au XX^e siècle"), котра 2004 року за сприяння ЮНЕСКО вийшла друком у Парижі і в Києві.

Добру славу залишив по собі завідувач кафедри іноземних мов 1974-1978 рр. старший викладач А.Ф. Дзюбенко. Декілька поколінь випускників ПДПІ вдячні своєму наставникові за мудрість, за рідкісні чесноти педагога і Людини.

Із 1978-го по 1994 рік кафедру іноземних мов очолював кандидат філологічних наук, доцент С.І. Алексєєнко, який, спираючись на кращі традиції, дбав про динамічний розвиток колективу. У той період чимало викладачів кафедри зреалізували можливість удосконалити фахові знання в зарубіжних вишах Великобританії, Німеччини, Франції чи на дворічних Вищих педагогічних курсах іноземних мов столичних міст. Л.Б. Алефіренко, Л.В. Данилюк, Н.Г. Вишня, В.В. Кононенко, С.Д. Щербина захистили кандидатські дисертації, здобули звання доцентів.

— 55 —

1983 р. інститут розпочав підготовку майбутніх учителів іноземних мов (англійської, а згодом і німецької). Колишні студенти першого випуску (1988 р.) завдячують своїми знаннями й уміннями доцентам Л.Б. Алефіренко і Л.В. Данилюк, яким випало на долю першими в історії ПДПУ викладати англійську як мову майбутнього фаху.

Студенти різних спеціальностей щиро захоплювалися майстерністю й особистісними якостями В.П. Андерш, Л.Б. Алефіренко, І.Т. Бабича, Д.Г. Білоконя, Н.Д. Волкової, Н.Г. Вишні, В.І. Герасимчук, Р.В. Глущенко, І.Г. Губіної, Л.В. Данилюк, О.Г. Данилюк, А.Ф. Дзюбенка, Р.І. Дмитренко, В.В. Кононенка, В.М. Костенка, В.М. Котельчук, Г.М. Кудрявцевої, В.О. Лапочки, К.І. Мізіна, І.І. Перець, Т.М. Щевлюкової, Н.О. Шахової, Н.Г. Кравцової, С.Д. Щербини та інших. Дійову допомогу в підготовці лекційних і семінарських занять надавали старші лаборанти В.А. Тимчук, М.І. Прядун.

З 1975 р. по 1991 р. в інституті успішно працював Клуб інтернаціональної дружби "Сузір’я рівних" (керівник – доц. Л. В. Данилюк). На фото: учасники КІДу на чолі з Л. В. Данилюк під час зустрічі з канадкою Ганною Польовою (у центрі)

З 1994 р. посаду завідувача кафедри обіймає кандидат філологічних наук, доцент Н.Г. Вишня. Нині колектив кафедри іноземних мов (доценти С.І. Алексєєнко, Н.Г. Вишня, Л.Л. Король, старші викладачі В.М. Дузенко, Н.А. Кришталь, М.С. Купар, Г.С. Сосой, І.М. Тимінська, Н.В. Цехановська, Л.М. Черчата, викладачі О.Ф Піскова, Л.В. Станіславська, Т.В. Чеснакова, О.М. Шевченко, М.О. Шиловська, В.О. Черненко) забезпечує викладання таких дисциплін: "Практичний курс іноземної мови", теоретичні курси зі спеціальності "Інформатика та англійська мова і зарубіжна література", "Іноземна мова" на всіх факультетах Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. З метою ефективного формування іншомовної комунікативної компетенції студентів і магістрантів університету в навчальному процесі творчо застосовуються сучасні методики й технології викладання іноземних мов.

Один із пріоритетів діяльності кафедри – наукова робота викладачів і студентів. Пишаємося певними здобутками в цій царині: успішно захистили кандидатські дисертації Л.Л. Король (2007 р.) і Н.В. Цехановська (2009 р.); завідувач кафедри доц. Н.Г. Вишня – член наукової групи "Grupo de Іnvestigacion ucm 930235 Fraseologia y Paremiologia Universidad Complutense de Madrid", учасник міжнародної програми "Європейський пареміологічний мінімум. Іспанський пареміологічний мінімум" (2005-2008 рр.).

Покладаємо наукові сподівання на ст. викл. Н.А. Кришталь, викл. О.М. Шевченко, які завершують роботу над дисертаційними дослідженнями, а також на наших аспірантів: ст. викл. М.С. Купар, ст. викл. І.М. Тимінську, ст. викл. Л.М. Черчату, сумісників М.О. Шиловську, В.О. Черненко.

— 56 —

Стоять (зліва направо): ст. викл. М.С. Купар, викл. О.М. Шевченко, ст. викл. Н.А. Кришталь, ст. викл. Н.В. Цехановська, викл. Т.В. Чеснакова, ст. викл. Л.М. Черчата, викл. М.О. Шиловська; сидять: доц. Л.Л. Король, доц. С.І. Алексєєнко, доц. Н.Г. Вишня, ст. викл. І.М. Тимінська, викл. О.Ф. Піскова

Сучасні наукові інтереси кафедри охоплюють проблематику пареміології, компаративної лінгвістики, лінгвістики тексту, лінгвокраїнознавства, педагогіки, методики викладання іноземних мов та ін. Із року в рік результати наукового пошуку викладачів публікуються в провідних наукових виданнях України та зарубіжжя, збірниках матеріалів міжнародних, усеукраїнських і регіональних науково-практичних конференцій.

Колектив кафедри іноземних мов ПДПУ розв’язує завдання адаптації навчальних програм до умов кредитно-модульної організації навчального процесу, організації самостійної роботи студентів і магістрантів, оновлення навчальних матеріалів. Доц. Л.Л. Король, ст. викл. Г.С. Сосой, ст. викл. І.М. Тимінська, ст. викл. Л.М. Черчата, викл. О.М. Шевченко, викл. М.О. Шиловська підготували й апробували низку навчальних і навчально-методичних посібників для студентів денної і заочної форми навчання.

За результативну наукову роботу викладачі кафедри неодноразово нагороджувалися грамотами ректорату Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.

На кафедрі щорічно проводяться студентські читання "Кроки в науку", олімпіади, працюють "Іспанський клуб", кімната-музей І.Т. Бабича, гуртки і проблемні групи; виходять друком часопис "Євробюлетень", збірка наукових праць "Іноземні мови у вищих навчальних закладах", де висвітлюються актуальні аспекти теорії й практики іноземних мов.

Отже, кафедра іноземних мов – одна з найстаріших кафедр Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка – має багатонадійні перспективи академічного й наукового розвитку.

КАФЕДРА РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Ю.В. Бардакова, Б.В. Стороха

Кафедра романо-германської філології була створена 1996 року. Її попередником є загальноінститутська кафедра іноземних мов, що існувала з 20-х рр. ХХ століття й діє донині. Після виокремлення кафедри романо-германської філології її завідувачем стала ст. викл. Ю.В. Бардакова – випускниця факультету іноземних мов Харківського державного університету імені О.М.Горького, досвідчений викладач і методист німецької мови. З 2006 р. кафедру очолює доц. В.В. Кононенко – талановитий організатор і мудрий

— 57 —

керівник. З 1982 року по 2009 рік він пройшов шлях від випускника факультету німецької мови Київського державного педагогічного інституту іноземних мов до декана факультету філології та журналістики ПДПУ імені В.Г. Короленка.

З моменту утворення кафедри її члени викладали на філологічному факультеті англійську, німецьку, французьку, а також латинську мови. Нині, оскільки існує окрема кафедра англійської філології, кафедра романо-германської філології зосереджується на викладанні німецької, французької, іспанської та латинської мов.

На сьогодні працівниками кафедри є справжні фахівці – кандидат історичних наук, доцент В.В. Кононенко, кандидати філологічних наук, доценти С.І. Алексєєнко, Н.Г. Вишня, Я.Г. Вовк, Т.І. Перепелиця, кандидат економічних наук, доц. А.М. Онищенко, кандидат педагогічних наук, старший викладач Л.В. Шаповалова, старші викладачі Ю.В. Бардакова, О.Г. Данилюк, Г.В. Филь, З.М. Таран, Б.В. Стороха, О.Б. Кирильчук, О.В. Григоренко, викладачі В.В. Бабенко, Ю.І. Петренко, О.О. П’ятак, Л.В. Юрашко, К.М. Шаповал, Ю.А. Ошкодьорова, О.О. Бардакова, Л.С. Скубій, Г.С. Славко, С.М. Ківшик.

Стоять (зліва направо): ст. викл. Б.В. Стороха, доц. А.М. Онищенко, ст. викл. О.В. Григоренко, доц. В.В. Кононенко, ст. викл. Г.В. Филь, викл. О.О. П’ятак, викл. Ю.І. Петренко, викл. Л.В. Юрашко, викл. В.В. Бабенко; сидять: ст. викл. О.Г. Данилюк, ст. викл. Ю.В. Бардакова, викл. К.М. Шаповал, ст. викл. Л.В. Шаповалова

Наукові інтереси членів кафедри охоплюють різноманітні аспекти: В.В. Кононенко вивчає засоби інформації ФРН та українсько-німецькі економічні зв’язки; Ю.В. Бардакова й О.Г. Данилюк мають наукові публікації та методичні посібники з питань лінгвістики й дидактики німецької мови та літератури; О.О. Бардакова та О.І. Ніконенко під керівництвом видатного мовознавця-германіста, автора трьох підручників, доктора філологічних наук, професора В.К. Зернової досліджують словотвір сучасної німецької мови; Н.Г. Вишня є відомим знавцем пареміології; З.М. Таран цікавиться латинськими запозиченнями в українській мові; О.В. Григоренко та Б.В. Стороха присвячують наукові розвідки німецькомовній літературі; О.Б. Кирильчук працює над проблемою формування комунікативних навичок та вмінь ділового мовлення студентів-філологів педагогічних вузів; Ю.І. Петренко цікавиться німецькою антропонімікою, зокрема німецькими прізвищами, О.О. П’ятак – гетеронімами та ін.

— 58 —

Викладачі кафедри підтримують тісні зв’язки з посольствами ряду зарубіжних країн та культурними центрами. Л.В. Шаповалова співпрацює з Посольством Франції в Україні (з аташе по культурі) та Французьким культурним центром, бере активну участь у семінарах, що організовуються цими установами. Б.В. Стороха та О.В. Григоренко завдяки своїй тісній співпраці з посольством Австрії в Україні, посольством Німеччини в Україні проявили себе активними учасниками семінару, присвяченого питанням розвитку австрійської літератури при вищезгаданій амбасаді, а також є учасниками двох програм: GIP – партнерської програми Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАНУ та Вільного університету м. Берлін; VAP – програми імені В.Адмоні для аспірантів-германістів.

Кафедра співпрацює з університетом м. Ландау (Німеччина), коледжем ім. Теодора Гойса та німецькими містами-партнерами м. Полтави.

З 1998 до 2006 року кафедра співпрацювала з Osteuropazentrum’ом університету Гогенгайм (Штуттгарт, Німеччина), котрий діє при фонді Роберта Боша, і на партнерських умовах на кафедрі працювали такі лектори-викладачі німецької мови, як Антьє Шуберт (1998-2000), Торстен Ортель (2000-2002), Крістіне Галлер (2002-2003), Ніколь Гьофнер (2003-2005), Беньямін Гільде (2005-2006).

У квітні 2008 р. лекторка з Німеччини пані Гудрун Райнш провела практичні заняття з фонетики німецької мови на ІІІ курсі.

Кафедра підтримує зв’язки з представництвом Німецької служби академічних обмінів ДААД (НСАО) (Німеччина) у м. Харків в особі пана Маттіаса Цилліха.

Викладачі кафедри, зокрема О.В. Григоренко, О.Б. Кирильчук, О.О. П’ятак, Б.В. Стороха, отримують різноманітні ґранти для здійснення наукового дослідження, а також стипендії для мовного стажування.

Протягом останніх років активізувалася діяльність викладачів зі здобуття наукового ступеня. Навчання в аспірантурі та написання дисертаційних досліджень здійснили чи продовжують Л.В. Шаповалова, О.В. Алманова, О.В. Дмитренко, В.В. Бабенко, О.І. Ніконенко, О.О. Бардакова, І.В. Єлізар’єва, Б.В. Стороха, О.В. Григоренко.

Майже щороку кафедрою самостійно або ж у співпраці з іншими університетськими кафедрами чи полтавськими вишами проводяться наукові конференції; остання – VII Міжнародна науково-практична конференція "Лінгвістичні та методичні проблеми навчання мови як іноземної" – відбулася 16-17 травня 2008 р. Викладачі беруть участь у конференціях, які відбуваються в Україні та за кордоном (у Німеччині, Іспанії, Італії тощо).

Стоять (зліва направо): ст. викл. О.Б. Кирильчук, викл. Л.С. Скубій, ст. викл. Г.В. Филь, ст. викл. З.М. Таран, викл. Ю.А. Ошкодьорова, доц. Т.І. Перепелиця, викл. О.О. Бардакова; сидять (зліва направо): викл. Г.С. Славко, викл. С.М. Ківшик, викл. О.В. Алманова

— 59 —

КАФЕДРА АНГЛІЙСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Т.В. Луньова

Кафедру англійської філології створено у 2004 р. на базі кафедри англійського та слов’янського мовознавства у відповідності до сучасних тенденцій розвитку вищої освіти, потреб оновлення й конкретизації фахової підготовки учителів іноземних мов. Попередником кафедри англійської філології була кафедра романо-германської філології, котра розпочала діяльність у 1996 р., виокремившись з однієї з найстаріших кафедр Полтавського педагогічного університету – загальноінститутської кафедри іноземних мов.

З моменту утворення кафедри англійської філології як окремого структурного підрозділу її очолювала кандидат філологічних наук, доцент Л.Б. Алефіренко.

З 2005 р. кафедру очолює кандидат філологічних наук Т.В. Луньова.

Успадкувавши найкращі традиції кафедр-попередників, кафедра англійської філології здійснює свою діяльність відповідно до нових вимог до вищої освіти в Україні в цілому та викладання англійської мови зокрема.

Кредо кафедри – "Scientia vita est" ("Знання – це життя").

Стоять (зліва направо): доц. Л.Б. Алефіренко, волонтер Корпусу Миру США в Україні Кірстен Гібутовськи, доц. О.О. Копач, зав кафедри Т.В. Луньова, викл. С.М. Лесь, викл. І.О. Олійник, доц. Н.І. Криницька; сидять (зліва направо): викл. М.М. Коваленко, доц. В.Л. Кравченко, ст. викл. Т.М. Щевлюкова, доц. Н.Г. Кравцова, ст. викл. Н.О. Шахова

Утілюючи кредо в практику викладання англійської мови, викладачі кафедри поєднують творчість із методологічною вивіреністю та систематичністю. Традиційні напрямки діяльності кафедри – навчальна, методична, наукова та виховна робота – наповнюються новим змістом в умовах реформування вищої освіти України. Так, приєднання до Болонського процесу, запровадження комунікативного підходу до викладання іноземних мов та процеси інтернаціоналізації освіти окреслюють площину сучасної роботи кафедри.

Працюють на кафедрі досвідчені викладачі, креативні науковці, фахові методисти, талановиті педагоги: кандидати наук, доценти Т.В. Луньова, Л.Б. Алефіренко, Л.В. Данилюк, О.О. Копач, Н.Г. Кравцова, В.Л. Кравченко, Н.І. Криницька, О.А. Разуменко; старші викладачі Є.В. Вєнєвцева, І.І. Капустян, В.О. Лапочка, М.Г. Плоткіна, Н.О. Шахова, Н.С. Шкарупа, Т.М. Щевлюкова; викладачі І.М. Білоус, В.В. Гриценко, Т.С. Займак, М.М. Коваленко, Н.В. Колбіна, Г.М. Медведь, О.Ф. Найдьон, Т.О. Недовіс, І.О. Олійник, Н.А. Повстяна, О.О. Пономаренко, А.Г. Портяна.

— 60 —

Стоять (зліва направо): викл. Т.О. Недовіс, викл. А.Г. Портяна, доц. Н.Г. Кравцова, ст. викл. Н.С. Шкарупа, доц. О.О. Копач, доц. В.Л. Кравченко, ст. викл. В.О. Лапочка, ст. викл. І.І. Капустян, викл. Т.С. Займак, викл. В.В. Гриценко, доц. Л.Б. Алефіренко, викл. О.О. Пономаренко, викл. І.М. Білоус; сидять (зліва направо): викл. О.Ф. Найдьон, викл. М.М. Коваленко, зав кафедри Т.В. Луньова, ст. викл. Т.М. Щевлюкова, доц. Л.В. Данилюк, викл. І.О. Олійник, викл. Н.А. Повстяна, доц. Н.І. Криницька

Кафедра бере участь у підготовці фахівців зі спеціальностей 6.020203 "Філологія. Мова та література (англійська, німецька)", 6.020203 "Філологія. Мова та література (німецька, англійська)", 6.010100 "Педагогіка і методика середньої освіти. Мова та література (англійська, німецька)", 6.010100 "Педагогіка і методика середньої освіти. Мова та література (німецька, англійська)", 7.010103 "Педагогіка і методика середньої освіти. Мова та література (англійська, німецька)", 7.010103 "Педагогіка і методика середньої освіти. Мова та література (німецька, англійська)", 7.010103 "Педагогіка і методика середньої освіти. Мова та література (російська, англійська)", 8.010103 "Педагогіка і методика середньої освіти. Мова та література (англійська, німецька)", 6.020203 "Філологія. Українська мова та література. Мова та література (англійська)", 7.010103 "Педагогіка і методика середньої освіти. Українська мова та література. Мова та література (англійська)".

Запровадження нових технологій у навчальний процес здійснюється на кафедрі англійської філології із урахуванням Рекомендацій Ради Європи з мовної освіти, насамперед настанови на застосування діяльнісно орієнтованого підходу, що базується на комунікативних потребах тих, хто вивчає іноземну мову, та використанні засобів і методів, які допоможуть задовольняти ці потреби. Визнання діяльнісно орієнтованого, або комунікативного, підходу пріоритетним у викладанні англійської мови обумовило необхідність переосмислення традиційних принципів навчання та запровадження нових форм роботи зі студентами, тому викладачі кафедри організують вивчення англійської мови таким чином, щоб опанування необхідного програмового матеріалу здійснювалося через особистісну діяльність студентів. Відповідно перевага надається діяльнісно й інтелектуально орієнтованим завданням над формальними мовними вправами, а також завданням, виконання яких передбачає інтеграцію різних видів мовленнєвої діяльності, над завданнями, спрямованими на розвиток одного виду мовленнєвої діяльності. На кафедрі активно поповнюється аудіо- та відеотека, викладачі вдосконалюють методи та форми роботи з автентичним аудіо- та відеоматеріалом. Для читання лекцій та проведення семінарських занять використовуються можливості візуального представлення інформації за допомогою програми PowerPoint. На кафедрі створено "Поличку молодого дослідника", яка містить сучасні закордонні наукові видання, а також автореферати дисертацій, захищених викладачами кафедри протягом останніх років.

— 61 —

Завдяки гранту від Корпусу Миру США в Україні на кафедрі з 2007 р. функціонує комп’ютерна лабораторія з вивчення англійської мови, оснащена сучасними комп’ютерами, мультимедійним проектором та забезпечена фаховими навчальними програмами.

Викладачі кафедри працюють над розробкою наукової теми "Лексика і граматика сучасної англійської мови в системно-структурному, когнітивному, функціональному і лінгводидактичному описі". З 2007 р. кафедра щорічно випускає збірник наукових розвідок викладачів "Англійська філологія: проблеми лінгвістики, літературознавства, лінгвометодики". Викладачі кафедри друкуються у фахових виданнях України, а також у професійних закордонних виданнях. З року в рік кількість публікацій зростає. Крім того, викладачі кафедри виступають із науковими доповідями на міжнародних та всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях.

Кафедра є ініціатором проведення ряду наукових конференцій. 26 березня 2009 р. кафедрою було проведено Всеукраїнську науково-практичну Інтернет-конференцію "Концептологія в системі гуманітарних наук" за допомогою програми Skype в режимі реального часу. Формат цієї конференції надав можливість дослідникам актуальних питань концептології віртуально зустрітися та обговорити теоретичні й практичні проблеми і перспективи концептології як нової наукової дисципліни в системі гуманітарного знання. Основними тематичними напрямками роботи конференції були проблеми концептуалізації та категоризації у світлі лінгвістики, літературознавства, педагогіки та лінгвометодики. Було також окреслено подальші перспективи співпраці та прийнято рішення зробити цю конференцію щорічною. Матеріали конференції видруковано у вигляді збірника, а також розміщено на сайті ПДПУ.

З 2007 р. щорічно наприкінці лютого кафедра проводить Всеукраїнську студентську науково-практичну конференцію "Пріоритети сучасної філології: теорія і практика", на яку з’їжджаються більше 100 учасників з різних вишів України. Матеріали конференції публікуються у збірнику наукових праць студентів..

Щороку на кафедрі виконується значна кількість курсових, дипломних та магістерських робіт. На кафедрі діють також студентські наукові гуртки. Під керівництвом викладачів кафедри вже другий рік поспіль студенти посідають призові місця на Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт.

Засідання кафедри англійської філології

— 62 —

На кафедрі щомісячно відбуваються дискусії в рамках наукового та методичного семінарів, на яких викладачі обговорюють актуальні проблеми лінгвістики, літературознавства та методики викладання англійської мови.

Свою кваліфікацію викладачі кафедри регулярно підвищують у Полтавському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені М.В.Остроградського, у провідних вишах України, а також завдяки грантам за кордоном (США, Швеція, Угорщина).

Викладачі кафедри є членами професійних організацій Асоціації викладачів англійської мови як іноземної (TESOL), Української асоціації дослідників англійської мови (USSE), Російського товариства з вивчення культури США (RSACS), Європейської асоціації американістів (EAAS) та Центру американських літературних студій в Україні (CALSU).

Кафедра співпрацює з середніми навчальними закладами м. Полтави, з іншими вшами України, з Центром американських літературних студій в Україні (м. Київ).

Особливу увагу кафедра англійської філології приділяє розвиткові міжнародних зв’язків. Тривалий час кафедра плідно співпрацює з Лі-університетом (м. Клівленд, штат Теннессі, США). У рамках цієї співпраці щороку викладачі кафедри приймають делегацію викладачів та студентів Лі-університету, які проводять семінарські заняття з практичного курсу англійської мови, а також беруть участь у неформальних диспутах із проблем освіти, глобалізації, ролі молоді в сучасному світі тощо. З 2004 р. кафедра здійснює співробітництво з Університетом м. Йонгчопінг (Школа Освіти і Комунікації) (Швеція) за програмою в рамках проекту "Цінності. Демократія. Освіта". Учасниками проекту є вищі навчальні заклади Швеції, Данії, Росії, України. У рамках цієї програми відбуваються обміни викладачами та студентами між різними університетами, проводяться міжнародні конференції. Кафедра має позитивний досвід співпраці з Корпусом Миру США в Україні. У 2008 році започатковано співпрацю з Клівлендським університетом (м. Клівленд, штат Огайо, США).

Делегація Лі-університету в ПДПУ (сидять: другий зліва – проф. В.О. Пащенко, третя зліва – координатор проекту від України доц. Л.В. Данилюк, п’ятий зліва – координатор проекту від США Джо Хігінбосем))

Ссылки на эту страницу

1	Багмет, Андрей Евгеньевич [Багмет, Андрій Євгенович] (1887—1966), словарник, писатель и фольклорист
2	Литвиненко, Алла Ивановна [Литвиненко, Алла Іванівна] (р.1968), искусствовед, музыкант, краевед, педагог, кандидат искусствоведения
3	Указатель книг и статей по названиям [Покажчик за назвами] - пункт меню
4	Университеты, академии, институты [Університети, академії, інститути] - пункт меню

История Полтавы

История факультета филологии и журналистики (к 95-летию основания)

Ссылки на эту страницу