Народное жилище
- Подробности
- Просмотров: 9218
Народне житло — найдавніший, історично сформований різновид народної архітектури. На Полтавщині, як і в інших районах України, житло називалось "хатою", що означає як житлове приміщення, так і всю будівлю. Хата з садибою була основою забудови сіл і міст (до 2-ї половини 19 ст.). Будувалися причілком до вулиці, чолом на південь. До хати з чільного боку прилягав чистий двір, з тилу — город, які огороджувалися тином. У дворі були повітка з загаткою (огорожа для худоби), загони для свиней, саж, шопа для зпарядь праці. На городі стояла клуня та погрібник.
Планування житла на Полтавщині суттєво не відрізняється від інших районів України. Найрозповсюдженішими були типи: хата з сіньми, хата з сіньми і коморою, хата на дві половини. Зустрічалося і більш складне планування: хата з хатиною, сіньми і коморою. Спільними характерними рисами та елементами будівництва хати були: 1 — однакові принципи побудови плану; 2 — однакове розташування в інтер'єрі печі, полу, столу, вікон, дверей; З — єдність конструктивно-будівельних засобів, притаманних дерев'яному будівництву.
На Полтавщині для зведення хати використовували зруб з дубових, липових, рідше соснових брусів із залишками на кутах. Традиційним був квадратний план з стороною 4,5—6,0 м. Перші вінці — підвалини (великого перетину дубові кругляки) вкладалися на стояни (пні), вкопані вертикально в землю по кутах та у середині кожної стіни. У південних районах (Новосанжарському, Карлівському, Кобеляцькому) хату зводили "на сохах" — стовпах, закопаних у землю по кутах хати та приблизно через один метр в площині кожної стіни. Площини між стовпами заплітали лозою, після чого валькували глиняним замісом. Вище вікон по стовпах вкладався зруб в 3—4 вінці (ощіп). Стіни обмазували глиняним замісом і білили. Дахи робилися чотирисхилі, солом'яна покрівля укладалася по латах на крокви, які встановлювалися на верхні вінця зрубів та прогони звисів даху. Схили даху робилися невисокими, без острішків та розвиненого гребня.
При вільній забудові дворів на Полтавщині хата була окремою, самостійною спорудою, відкритою з усіх боків. Її план часто доповнювався гайком, розвиненими піддашшями (звисами даху на стовпах і кронштейнах — "кониках"), які робилися з чола і причілків. Нерідко за хатою робилися притули.
Просторове рішення інтер'єру хати визначалося своєрідним зонуванням. Внутрішній простір розкривався з боку входу, який прорізали у пороговій (сінешній) стіні ліворуч (праворуч) від поздовжнього сволока, покладеного по середині хати на причілкову та порогову стіни. Центральна вісь умовно розмежовувала хатній простір на дві функціональні зони. Простір праворуч (ліворуч) від осі забезпечував потреби відпочинку. Тут розташовувалися піл, піч, запічок. Ліворуч (праворуч) від осі — простір для життєвої діяльності та господарювання, який ще називався "чистою" половиною. Праворуч (ліворуч) від входу зводили піч, яка займала майже четверту частину хатнього простору. Основою печі був "піл" — площина піднята над долівкою на 0,8 м, на якій розводився вогонь. Настелялася з товстих дощок по брусах, які спиралися на стовпчики, закопані в землю. Поверх дошок робився шар глини на черепках або цегли. Піл поділявся па дві функціональні зони: припічок (глибиною 0,4 м) і піч — простір за припічком аж до напільної стіни. Над полом зводилося склепіння з вогнетривкої цегли, а між припічком і піччю робився отвір для закладання палива та посуду з стравами в піч, який заставлявся заслінкою. Над припічком зводився комин, чи комини з кахлів або вогнетривкої цегли. Над комином робилася "шия" — вивід для диму через каглу (отвір в трубі порогової стіни) у бовдур (димар, плетений з лози, що ставився в сінях). Над склепінням за комином викладався цеглою "чирінь" — місце для відпочинку на печі (запічок), який освітлювався невеликим віконцем у напільній стіні. Простір під полом печі використовувався для утримання взимку дрібних тварин. Четверта частина простору хати перед піччю призначалася для домашнього господарювання. Відповідно до цього в інтер'єрі вбудовувалися лави, мисник, полиці та ін.
За піччю на площі, яка теж дорівнює четвертій частині хатнього простору, клали піл — місце для відпочинку і сну. Набирався з товстих дощок, що клалися одним кінцем на лаву біля печі, а другим на лаву попід причілковою стіною. Біля полу до поперечного сволока чіпляли колиску. Попід чільну та причілкову стіни встановлювались широкі 0,5 м лави. Почесним місцем у хаті був красний кут ("на покуті") — простір, обмежений чільною та причілковою стінами. На покуті стояв стіл, накритий скатертиною, на який клали хліб та сільничку. На покуті на різьблених божниках ставили ікони, прикрашені рушниками; перед образом до стелі чіплялася лампадка. Красний кут найкраще освітлювався двома вікнами в чільній та причілковій стінах.
Стеля в хаті робилася невисокою — до 2,5 м. Долівка — з жовтої глини по трамбованому сухою глиною грунті, мастилася раз у два тижні. Піч, стіни та стеля мастилися білою глиною. Зустрічалися хати з "митими стінами". Миті стіни, елементи хатнього устаткування (стіл, лави, мисник, полиці та ін.) робилися з гладко обтесаного і гебльованого дерева з відкритою фактурою. В оздобленні житла широко використовувалися вироби декоративно-прикладного вжиткового мистецтва: килими, ковдри, рушники, кераміка, сніцарські вироби, різьблений з дерева посуд та ін.
Зовні три стіни хатнього зрубу (чільну, причілкову та задвірну) клинцювали — оббивали дубовими тиблями, обмазували товстим шаром глиняного замісу і мастили білою глиною. По низу обкладали високою (0,65 м від землі) призьбою. Вхід з чистого двору до житла здійснювався через сіни, які робилися з дерев'яних пластин, забраних у шули, що приставлялися до випусків вінців зрубів хати та комори. Окремі двері прорізали в задвірній стіні для виходу на город. Через сіни здійснювався зв'язок з хатою, коморою та горищем. Тут зберігалися збруя, коси, граблі, ціп та ін. знаряддя. У куті, що прилягав до хатнього зрубу, робився ослін, на який ставили відро з водою та кварту. До сіней прилягав зруб комори, в якій зберігалися цінні речі, запаси провізії. Літом в коморі міг хтось спати, на весілля тут — перша ніч молодих. Зруб комори робився з пластин. Зовні зруби сіней і комори, як правило, не мастилися.
З народним житлом були пов'язані численні вірування й обряди, які свідчать, що в минулому людина в будівництві відбивала не лише прагматичні, але й світоглядні та мистецькі надбання. Будівля мислилася як модель природи, всесвіту, що захищає не лише фізично, але й духовно. Житло сприймалося органічною частиною оточуючої природи. Саме в цьому — основа мистецьких надбань народу, плідності народної творчості, яка надихнула весь рукотворний світ людини від середовища до будівлі та найдрібнішої речі.
Джерело:
Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 576-578
