Конституционно-Демократическая Партия (Кадеты)

Конституційно-Демократична Партія (Кадети) (з квітня 1906 - Партія Народної Свободи) - російська ліберальна партія. Установчий з'їзд партії відбувся в жовтні 1905 у Москві. Ядро партії складали члени “Союзу Визволення” та “Союзу Земців-Конституціоналістів”, нелегальних ліберальних організацій, що існували протягом 1903-1905. Остаточно партія конституювалася на другому з'їзді у січні 1906, що проходив у Петербурзі. Були внесені поправки до програми партії та обраний її Центральний Комітет. Друковані органи партії - газета “Речь” (1906-18) і журнал “Вестник Партии Народной Свободи” (1906-08; 1917). Головну роль у керівництві партії відігравали П. Мілюков, В. Маклаков, А. Шингарєв, П. Струве, Й. Гессен, В. Набоков, кн. Д. Шаховской, кн. Павло і Петро Долгорукови, І. Петрункевич та ін. У політичній частині програма К. виступала за перетворення Росії в конституційну і парламентарну монархію з кабінетом міністрів, відповідальним перед двопалатним парламентом, що вибирався на основі всезагального виборчого права. Програма партії включала вимоги свободи слова, совісті, зібрань, недоторканості особи та життя і т.п. У національному питанні К. визнавали право на розвиток національної культури неросійських народів, але були проти перебудови Росії на засадах автономії чи федерації (автономні права в межах імперії визнавалися лише за Польщею і Фінляндією). На поч, 1914 лідер К.П.Мілюков виступив на засіданнях Думи проти заборони святкування 100-річчя з дня народження Т.Шевченка. Третина програми партії (19 параграфів із 57) була присвячена соціальній політиці. Її аграрна частина передбачала наділення землею безземельних і малоземельних селян за рахунок державних, удільних, кабінетських та монастирських земель, а також часткового відчуження приватновласницьких угідь за умови компенсації їх власникам державою за справедливою, а не ринковою вартістю. У робітничому питанні програма вимагала поширення законодавства на всі види найманої праці, поступового введення 8-годинного робочого дня, права робітників на страйки і утворення організацій, обов'язкового державного страхування тощо. К. виступали прихильниками мирного, конституційного розвитку Росії, відмовляючись від радикальних методів боротьби з урядом. У 1906 партія налічувала 70-100тис. членів. У І Державній Думі К. здобули 179 із 478 депутатських місць і стали керівним центром Думи. Її головою було обрано кадета С.Муромцева. У II Державній Думі партія К. одержала 98 із 518 місць, зберігаючи роль “центру”. Головою Думи став Ф. Головін. Маючи 54 депутатські мандати у III Державній Думі, К. перебували в опозиції до уряду. В IV Державній Думі партія була представлена 58 депутатами (всього обрано 438), але значно активізувала свою парламентську діяльність і винесла на розгляд Думи ряд важливих законопроектів - про свободу совісті й преси, недоторканість особи, загальне виборче право та ін. З початком Першої світової війни 1914-18 К., які раніше, виступали проти можливої участі Росії у війні, заявили про своє об'єднання з урядом і про необхідність відкласти політич­ну боротьбу до переможного завершення війни. Лютнева революція 1917 змінила становище партії К., яка відіграла помітну роль у діяльності Тимчасового Уряду, сформованого 2(15).3.1917. До його першого складу від К. увійшли П. Мілюков, А. Шингарєв, М. Некрасов, О. Мануйлов. До нового уряду, сформованого 5(18).5.1917, входили члени партії А. Шингарєв, М. Некрасов, О. Мануйлов, Д. Шаховський. Представники К. (Ф. Кокошкін, С. Ольденбург, П. Юреньов, А. Карташов) були у складі нового каоліційного уряду, утвореного 24.7(6.8).1917. В 1917 в партії налі­чувалось бл. 50 тис. членів.

В Україні ідеї К. поширювалися, в основному, в середовищі наукової інтелігенції. До партії належав ряд відомих українських діячів, серед яких І. Лучицький, Ю. Соколовський, Л. Яснопольський, В. Науменко, Б. Бутенко, Ф. Штейнгель, І. Шраг, Д. Григорович-Барський, П. Смирнов, М. Василенко та ін. У Києві К. видавали газету “Свобода і Право”. Намагаючись перебудувати Росію у демократичну республіку, більшість К. водночас виступали проти національно-політичних вимог Української Центральної Ради. У 1918 К. М. Василенко, А. Ржепецький, С. Гутник, Б. Бутенко, Ю. Соколовський, І. Кістяківський входили до складу Ради Міністрів Української Держави.

Після захоплення влади більшовиками 28.11(11.12).1917 радянський уряд видав декрет, що проголошував К. “партією ворогів народу”. Керівники партії підлягали арешту і суду  революційного трибуналу. К. пішли у підпілля,  брали активну участь у “білому” русі. Частина членів партії емігрували за кордон. У травні 1921 в Парижі відбувся з'їзд членів ЦК партії, який закінчився розколом. На чолі “демократичної групи”, яка в 1924 оформилася в “республікансько-демократичне об'єднання”, став П. Мілюков. Друга частина членів партії на чолі з Й. Гессеном і А. Камінкою групувалася навколо газети “Руль”. На поч. 1990-х рр. діяльність партії в Росії була відновлена. Лідером партії є М. Астаф'єв.

Т.Полещук (Львів).

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. (http://history.franko.lviv.ua)

Ссылки на эту страницу


1 В десятую годовщину
[В десяту річницю 22.1.1918-22.1.1928] – Андриевский Виктор (речь на торжественной академии в украинской станице при г. Калише 22.1.1928) // Тиражом "Лагеря". Калиш. 1928. Типография издательства "Черномор"
2 Воспоминания (1861-1907)
[Спогади (1861-1907)] – Євген Чикаленко. // Українська вільна академія наук у США. Нью-Йорк. 1955
3 Дневник (1907-1917)
[Щоденник (1907-1917)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1907-1917). – К.: Темпора, 2011.
4 Дневник (1918-1919)
[Щоденник (1918-1919)] – Євген Чикаленко. // К.: Темпора, 2011.
5 Из былого. Том І. 1917-й год на Полтавщине
[З минулого. Том І. 1917-ий рік на Полтавщині]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1921
6 Из былого. Том ІІ. От Гетмана до Директории
[З минулого. Від Гетьмана до Директорії]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1923.
7 Имшенецкий, Яков Кондратьевич
[Імшенецький, Яків Кіндратович] (1858—1938), общественный и политический деятель, статистик, публицист, депутат 1-и Государственной думы от Полтавской губернии
8 Кияницын, Владимир Сергеевич
[Кіяніцин, Володимир Сергійович] вице-президент Общества сельского хозяйства, государственный и земский деятель
9 Мои воспоминания о давнем прошлом (1901-1914 годы)
[Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Издательский союз "Тризуб". Виннипег, Манитоба. 1949
10 Науменко, Владимир Павлович
[Науменко, Володимир Павлович] (1852–1919), украинський журналист, филолог, педагог, этнограф, общественный деятель
11 Николай Михновский (Очерк общественно-политической биографии)
[Микола Міхновський (Нарис суспільно-політичної біографії)] – Андриевский Виктор. // Визвольний шлях. Видає "Українська видавнича спілка" — 1974. — № 6 (315). Річник XXVII — С. 588-617
12 Партии и политические объединения
[Партії та політичні об'єднання] - пункт меню
13 Русь-Украина и Московщина-Россия
[Русь-Україна та Московщина-Россія] – Историко-политическое исследование Лонгина Цегельского. С картой Украины. Второе, переработанное издание. Царьград. Из типографии Союза освобождения Украины. 1916
14 Соколовский, Юрий Юрьевич
[Соколовський, Юрій Юрійович] (1875,Полтава—1922), общественный и государственный деятель
15 Украинский университет в Полтаве
Украинский университет в Полтаве Віктор Андрієвський. Український університет у Полтаві // Календар-альманах "Дніпро" на звичайний рік 1938. Річник XV. Львів. 1937. Накладом Українського Товариства Допомоги Емігрантам з України у Львові (Ринок, 10). Стop. 97-102.

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
4149 4390 0512 1235