Пильчиков, Дмитрий Павлович

Пильчиків (Пильчиков), Дмитро Павлович [26.10(7.11).1821 — 5(17).10.1893] — український громадський і культурний діяч, педагог.

Народився на Херсонщині. Після закінчення в 1863 історико-філологічного ф-ту Київського ун-ту Пильчиков працював помічником бібліотекаря в цьому ж університеті . В 1846-64 викладав у Полтавському кадеському корпусі. В 1846 познайомився з Т. Шевченком і вступив до Кирило-Мефодіївського Братсва. В 1860-70-х рр. брав участь у національно-демократичному русі, був членом і активним пропагандистом українофільства у Полтавській Громаді. В 1870-х рр. підтримував зв'язки з галицькими громадськими і культурними діячами, та з М. Драгомановим. У 1873 П., перебуваючи у Львові, став фундатором літературного товариства ім. Т. Шевченка (згодом — наукове Товариство ім. Т. Шевченка). Помер у Харкові.

М. Ерстенюк (Львів).

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. http://history.franko.lviv.ua

 

Пильчиков, Дмитро Павлович (08.11(26.10).1821 — 05(17).10.1893)

В історії громадсько-культурних рухів 2-ї половини XIX сторіччя, що мали місце на Полтавщині, Дмитро Павлович Пильчиков залишив помітний слід. Хоча його поховано у Харкові (останні роки життя він мешкав у сім’ї сина — М. Пильчикова, відомого вченого-фізика), але саме Полтава заслужила право на довічне пошанування пам’яті цієї людини. Бо Полтаві, Полтавщині Дмитро Пильчиков віддав кращі роки свого життя і праці і кращі сили своєї діяльної натури в полтавській "Громаді".

Письменник Олександр Кониський, який протягом 1858 — 63 років ішов поруч з Пильчиковим і поділяв з ним нелегку працю, згадував: "Не було тоді такої події громадсько-поступової, щоб біля неї не працював Пильчиков — коли не яко ініціатор, то яко робітник. Недільні і суботні школи (їх було в Полтаві, місті невеликому, з 30-ма тисячами людности, — п’ять), щоденна школа, народні читання, народна бібліотека, народний театр, літературно-музичні ранки і вечори, публічні відчити, дівоча гімназія й таке інше — з усім отим з’єднано наймення і праця Пильчикова".

Національна свідомість "громадців" (а до товариства входили також Єлизавета Милорадович, В. Лобода, брати В. і П. Трунови, В. Кулик та ін.) була досить високою і реалізувалася, насамперед, в їх ставленні до народної освіти, рідної школи і книжки. У березні 1862 року Дмитро Пильчиков і Віктор Лобода в листі до чернігівського етнографа С. Носа кликали гуртуватися в боротьбі за право України навчати своїх дітей рідною мовою і долучили до листа копію петиції до Петербурзького комітету грамотності. Вони просили міністра державних маєтностей зареєструвати підручники української мови для сільських шкіл, в тому числі й видані в Полтаві. Не відомо, яка була відповідь, але цей крок, напевно, їм теж було поставлено у вину, коли на початку 1863 року одного за одним висилали з Полтави "за распространение малорусской пропаганди".

Біографія Дмитра Пильчикова скупа зовнішніми фактами. Про себе він дбав мало, на перше місце ставив працю. Не просто так О. Кониський називав його "великим трудівником".

Дмитро Пильчиков, за одними даними, народився на Херсонщині, за іншими — в Полтаві. Виховувався в міщанській сім’ї. На початку 40-х років навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету імені Святого Володимира. Розповідали, що на лекції він ходив рідко, бо віддавав.перевагу самоосвіті ("книжки з рук не випускав"). З особливою увагою ставився до літописів і володів літописною мовою не згірш за рідну.

Скінчивши навчання, Пильчиков жив якийсь час у Києві, де завів дружбу з Костомаровим, Кулішем, Шевченком, Білозерським, Маркевичем і пристав до їхнього товариства, що отримало назву Кирило-Мефодіївського. Йому пощастило не потрапити під слідство в цій справі завдяки тому, що студент Петров якось пропустив у доносі його ім’я. У Полтаві Пильчиков посів у Кадетському корпусі місце викладача історії, пізніше — політекономії і статистики. У другій половині 50-х років (а це був час громадського піднесення на Україні після поразки Росії в Кримській війні) Дмитро Павлович став ініціатором багатьох корисних справ у культурному житті Полтави. О. Кониський змалював симпатичну постать "громадця" Пильчикова в повісті "Юрій Горовенко" в образі Дмитра Пучки. І в художній творчості, і в своїх спогадах Кониський показав його людиною "живою, чуткою до всього доброго, з душею поетичною, з глибоким переконанням українським, з широкими поглядами політичними".

Дмитро Пильчиков мав великий вплив на молодь, яку він свідомо гуртував навколо себе. У нього дома (в Полтаві та ки) щосуботи збиралися його учні, і він серед них був схожий на "батька-проводиря". Дорослі теж шанували його за розважливість і розум, освіченість і педагогічний такт. А педагог із нього був неабиякий. Ніхто й не помічав, як переймався думками вчителя і йшов услід за ним. Його хата й справді була "огнищем", горном, де гартувалися молоді душі.

Пильчиков разом із друзями-"громадцями" брав участь у посадженні Шевченкового дуба в колишньому саду Гуссона на Павленківській околиці Полтави, і це лише один приклад його патріотичного ставлення до особи і пам’яті Т. Г. Шевченка. Зв’язок з великим поетом підтримувався і через недільні школи, і через українські книжки, в тому числі Шевченків "Кобзар", які він поширював між людей. І навіть тоді, коли вийшов на пенсію і, виїхавши з Полтави, жив у Херсоні чи Одесі, він залишався відданим ідеям Т. Г. Шевченка і Кирило-Мефодіївського товариства Робив це негаласливо, але духовно заглиблено, переконливо. До речі, є відомості, що, вчителюючи в Херсоні, Дмитро Павлович мав вплив на молодого Івана Тобілевича. Широко відомий і той факт, що Пильчиков влітку 1873 року одвіз до Галичини гроші від Є. Милорадович на організацію славнозвісного Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка, котре існує й нині. У Львові, в залі цього товариства, ще наприкінці минулого століття висіли портрети почесних його членів Єлизавети Милорадович, Дмитра Пильчикова та Михайла Жученка. Усі вони полтавці, і це робить честь Полтаві, якою слід пишатись завжди.

Джерело:

http://www.pollitra.pi.net.ua

 

Пильчиков, Дмитрий Павлович, статский советник, сын купца, род. в 1821 г. В 1843 г. окончил Киевский университет действительным студентом, а в 1846 г. удостоен степени кандидата отд. философского факультета. 24 июля 1846 г. принят учителем истории в Петровский Полтавский кадетский корпус и 5 июня 1858 г. определен наставником-наблюдателем в том же корпусе. В 1864 г., по болезни, убыл в отставку.

Скончался в Харькове в 1893 г.

Был женат; 1 сын.

Во Львове, пишет С. Л. Чудновский в Историческом Сборнике № 1 за 1907 г. (отрывки из воспоминаний 1872—1873 г., стр. 350), я встретился с бывшим моим учителем истории Дмитрием Павловичем Пильчиковым, сыгравшем не малую роль в развитии "украинофильства" в России. Положительно влюбленный в "Украину", о которой он не мог говорить без слез умиления, Пильчиков всецело отдал всю свою продолжительную жизнь пропаганде украинофильства. С обширными историческими знаниями, глубоко убежденный патриот Украины Дмитрий Павлович своим пламенным красноречием привлекал к себе сердца чистых и благородных юношей и успешно вербовал их в свою веру. Я познакомился с Пильчиковым еще гимназистом 6 класса, когда он перевелся в Херсон преподавателем истории из Полтавы, в кадетском корпусе которого он воспитал не мало полезных граждан для Украины. Склад моего мышления не располагал меня примкнуть к украинофильству, но я с наслаждением проводил у Пильчикова несколько вечеров в неделю, жадно прислушиваясь к его богатым по содержанию и весьма красивым по форме рассказам из истории Украины и увлекательным призывам к юношеству. Дмитрий Павлович займет, конечно, почетное место на страницах истории украинофильского движения...

Итак, я нашел во Львове Д. П. Пильчикова и громадное удовольствие, видя, каким глубоким уважением и каким высоким почетом он пользовался в этом центре свободной части Украины. К нему являлись, как бы на поклон, все лучшие представители львовской украинской интеллигенции — профессора, приват-доценты, адвокаты, деятели "Просвиты" и др. Пильчиков пользовался здесь весьма широкой и громкой известностью, так как в юности еще он был близок к кружку Костомарова и Шевченко, и с тех пор продолжал неизменно служить идеям и задачам кружка. Если в России Пильчикова тогда знали лишь немногие, близко с ним соприкасавшиеся, то в Галиции, а в особенности во Львове, имя его пользовалось большой и завидной популярностью. В данный момент он был во Львове особенно желанным гостем, так как он привез значительные денежные средства, предоставленные в его распоряжение М-ми для основания общества и "Друкарни" имени Шевченко.

"В Полтаве главным деятелем разработки мечты братства о демократическом и федеративном устройстве государственной жизни у славянских племен, и в частности у народа "украинского" явился старый братчик, преподаватель кадетского корпуса, Д. П. Пильчиков 1).

1) Происхождение и сущность Украинофильства, А. В. Стороженко, стр. 33.

Он старался распространять свои демократические идеи среди Полтавской молодежи. Его довольно важная роль в истории украинофильства заключается в том, что он явился главным инициатором устройства в Галиции Общества (товарищества) имени Шевченко. В Полтаве Пильчиков привлек к своему делу богатую даму, Елис. Ив. Милорадович, которая охотно занималась благотворительностью, увлекалась демократизмом и попала под влияние Пильчикова и некоторых его приятелей — Стронина, Конисского и др. Она дала в распоряжение Пильчикова весьма значительную сумму денег (9.000 гульденов), которую Д. П. Пильчиков отвез в 1873 г. во Львов, где и основал, с помощью пожертвования г-жи Милорадович, общество имени Шевченко, которое сыграло (и играет и теперь) очень большую роль в истории украинского движения".

"Вряд ли ныне кому в Харькове известны и памятны имена Дм. Павл. Пильчикова и М. В. Жученка, а между тем этим двум скромным, небогатым людям из местной Харьковской интеллигенции удалось сделать большое, важное культурное дело, заложить за границей росток многоветвистого научного учреждения имени Шевченка 2).

2) Вестн. Харьк. Историко-филологическ. О-ва, вып, 1, 1911.

Д. П. Пильчиков (р. в 1821, умер в Харькове в 1893 г.), личный приятель Шевченка, участвовал в знаменитом по своим гуманным началам Киевском Кирилло-Мефодиевском братстве. Он состоял преподавателем в Полтавск. к. к., в конце жизни проживал в Харькове; в глубокой старости он еще живо интересовался общественными вопросами; полуслепой старик был постоянным посетителем читальни в новооткрытой общественной библиотеке. Любовь к знанию, к науке он воспитал в сыне своем, в последствии известном профессоре Харьковского технологического института. Известный украинский писатель, автор лучшей биографии Шевченко, Конисский на основании личного близкого знакомства с Д. П. Пильчиковым дал следующую характеристику его личности и совершенного им во славу Шевченко подвига: "Людина жива, чутка до всього доброго, вільного, прекрасного, людина жвава, перенятлива, з душею поетичною, з глибокими українскими переконаннями, з широкими політичними поглядами і здоровенною історичною ерудицією... Коло нього гуртовались як безусі молодята, так и люди дорослі. Живучі якось-то в Одесі він умовив Олену Іванівну Милорадович дати гроші на національну справу (8 тис. руб.) і сам відвіз їх в Галичину, яко фонд на организацію Товариства імені Шевченка. Таким чином дійсним осадчим Товариства був. Д. П. Пильчиков". ("Зоря" 1894, № 4. Портрет П. в книге Конисского о Шевченко.)

Источники:

А. Д. Ромашкевич. Материалы к истории Петровского Полтавского кадетского корпуса с 1-го октября 1912 г. по 1-е октября 1913 г. Год десятый. Полтава. 1913. Стр.118-120

Ссылки на эту страницу


1 Воскресные школы
[Недільні школи]
2 Воспоминания (1861-1907)
[Спогади (1861-1907)] – Євген Чикаленко. // Українська вільна академія наук у США. Нью-Йорк. 1955
3 Годы моего учения в Петровском-Полтавском кадетском корпусе
[Роки мого навчання в Петровському-Полтавському кадетському корпусі] - Бутовский А. Д. // Петроград. Типография М. М. Стасюлевича, Вас. ост., 5 лин., 28. 1915 г.
4 Городской сад, парк "Победа"
[Міський сад, парк "Перемога"]
5 Громады
[Громади] - полулегальные организации украинской демократической интеллигенции
6 Деятели культуры
[Діячі культури] - пункт меню
7 Институт благородных девиц
Институт благородных девиц
8 Исторический очерк Петровского Полтавского кадетского корпуса ( 1)
[Історичний нарис Петровського Полтавського кадетського корпусу] - Павловский Иван Францевич. Полтава. 1890
9 Исторический очерк Петровского Полтавского кадетского корпуса (10)
[Історичний нарис Петровського Полтавського кадетського корпусу] - Павловский И. Ф. Полтава. 1890. Список бывших служащих в Петровско-Полтавском кадетском корпусе
10 Кирило-Мефодиевское общество
Кирило-Мефодиевское общество
11 Личности - П
[Особистості - П] - пункт меню
12 Материалы к истории Петровского Полтавского кадетского корпуса (10)
[Матеріали до історії Петровського Полтавського кадетського корпусу] - с 1-го октября 1912 г. по 1-е октября 1913 г. Год десятый. Собрал полковник А. Д. Ромашкевич. Полтава. 1913.
13 Милорадович, Елисавета Ивановна
[Милорадович, Єлисавета Іванівна] (урожд. Скоропадская; 1832—1890), общественная деятельница, меценатка, графиня
14 Научное общество им. Т. Шевченко (НТШ)
Научное общество им. Т. Шевченко (НТШ)
15 Общественные деятели
[Громадські діячі] - пункт меню
16 Педагоги. Деятели образования
[Педагоги. Діячі освіти] - пункт меню
17 Первое дополнение к "Краткому биографическому словарю ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века"
[Перше доповнення до "Короткому біографічного словника вчених і письменників Полтавської губернії з половини XVIII століття"] - Павловский И. Ф. // Полтава. Т-во Печатного Дела (тип. бывш. Дохмана), 1913 г.
18 Петровский Полтавский кадетский корпус
[Петровський Полтавський кадетський корпус]
19 Пильчиков, Николай Дмитриевич
[Пильчиков, Микола Дмитрович] (1857,Полтава—1908), физик, профессор
20 Полтава. Историческая справка
Полтава. Историческая справка
21 Полтава. Исторический очерк
Полтава. Исторический очерк. Авторский коллектив. Полтава: Полтавский литератор, — 280 с, ил. + 24 с. вкл.
22 Полтавский институт благородных девиц Мазанов
Полтавский институт благородных девиц. Мазанов Петр Иванович. Полтава, 1898
23 Полтавский кадетский корпус в первые годы его существования
[Полтавський кадетський корпус у перші роки його існування] - Домонтович Михаил Алексеевич (воспитанник ППКК 1847 г.)
24 Преподаватели ППКК
[Викладачі ППКК] - пункт меню
25 Рудченко, Иван Яковлевич
[Рудченко, Іван Якович] (1845—1905), фольклорист, писатель, литературный критик
26 Украинское национально-освободительное движение на Полтавщине в начале XX века (1900-1916 гг.)
[Український національно-визвольний рух на Полтавщині на початку XX століття (1900–1916 рр.)] - Ревегук В. Я.
27 Уния
Уния - подпольный кружок народнического направления

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
4149 4390 0512 1235