Примаков, Виталий Маркович

Примаков Віталій Маркович

Примаков, Віталій Маркович — Примаков Виталий Маркович — (18/30.12.1897, с. Шумани Чернігівської губ. — 11.04.1937) — військовий діяч, командарм 2-го рангу.

Народився в сім'ї сільського вчителя, що пишався своїм козацьким походженням. За допомогою батька в дитинстві навчився добре їздити верхи та влучно стріляти. З 1909 р. вчився в Чернігівській гімназії. Жив у сім'ї Коцюбинських як прийомний син. Згодом одружився на доньці письменника Оксані. У 1912 р. вступив до студентського революційного гуртка, що перебував під впливом більшовиків. Досягнувши призовного віку, ухилився від служби, демонстративно поширюючи листівки антивоєнного змісту. За цю "більшовицьку агітацію" був засуджений на довічне заслання у Сибір.

Після Лютневої революції 1917 р. повернувся на Вкраїну в ореолі борця і революціонера. Вів більшовицьку агітацію серед солдатів 13-го запасного полку в Чернігові. Був делегований на II Всеросійський з'їзд рад у Петрограді. Взяв участь у більшовицькому перевороті, на чолі загону червоної гвардії бився з полками Краснова під Гатчиною. Як чекіст і більшовик-українець, у грудні 1917 р. на прохання радянського уряду України був командирований до Харкова. Там у січні 1918 р. сформував із "прозрілих" солдатів 2-го полку петлюрівської армії курінь Червоного Козацтва, який згодом перетворився на полк, бригаду, дивізію, корпус. Ця військова частина мала почасти український характер, але ядро складали латиші, угорці та росіяни, посади політкомісарів займали переважно євреї. Під проводом В. Примакова "червоні козаки" протягом 1918—1921 рр. билися проти німців, петлюрівців, денікінців, вранґелівців, махновців, поляків, завоювавши славу однієї з кращих бойових одиниць РСЧА.

Талановитий командир Червоного козацтва збагатив історію військового мистецтва розробкою і втіленням на практиці теорії глибоких кавалерійських рейдів в запілля противника. Загалом здійснив 14 таких рейдів по тилах С. Петлюри, А. Денікіна, Ю. Пілсудського. Не програв жодного важливого бою. Відзначався жорстокістю до ворогів, за самочинні розстріли був навіть підданий суду ВЦВК.

Після припинення бойових дій на фронтах громадянської війни виступав за експорт комуністичної революції. Відома телеграма червоних козаків у зв'язку з наміром В. Леніна взяти участь у Генуезькій конференції: "Товариш Ленін може їхати в Геную, але тільки після того, як туди ввійде Червона армія". В 1923 р. закінчив Вищі військово-академічні курси. У 1924—1925 рр. — начальник Вищої кавалерійської школи в Ленінграді. Згадуючи свого вчителя, тодішній курсант Г. Жуков писав: "Усі ми були впевнені, що з його здібностями він стане воєначальником великого масштабу". Проте після повалення Л. Троцького армійська кар'єра його соратника загальмувалася. У II пол. 1930-х рр. В. Примаков працював таємним військовим радником при Національній армії Китаю (1925—1926 pp.), військовим аташе в Афганістані та Японії (1927—1930 pp.). Створив у китайській армії першу модерну кінноту та написав перший Польовий статут. В Афганістані на прохання поваленого Аманулли-хана очолив його військо в боротьбі з мусульманськими заколотниками і переміг їхнього вождя Баче-Саккао. Водночас організовував боротьбу з повстанцями-басмачами в Середній Азії. У 1931 р. вчився в академії Генштабу Німеччини, після чого прийняв під командування кавалерійський корпус (наймолодший за віком комкор у Червоній армії). В 1933—1935 рр. — заступник командуючого Північно-Кавказького ВО, заступник інспектора вищих військових навчальних закладів. Службу поєднував із літературними вправами. Автор статей з військово-теоретичних питань, нарисів та спогадів, в яких всіляко підносив власну роль у війні: "Гражданская война на Украине", "Рейды конницы", "Тактические задачи германского генштаба", "Афганистан в огне", "По Японии", "Записки волонтера". На повідомлення про голод в Україні відгукнувся циклом віршів: "А теперь на просторе / У бескрайнего моря / Вольный труд на степях процветает,/Люд рабочий живет,/Звонко песни поет...". У 1935 р. призначений заступником командуючого Ленінградського ВО. Член ЦВК УССР, РСФРР, СССР (1917-1936 pp.). Один із 33 героїв РСЧА, нагороджених трьома орденами Червоного Прапора. Проте вважав себе обділеним почестями. Демонстративно носив не три ромби, а чотири.

У червні 1937 р. заарештований у справі М. Тухачевського. Звинувачений в участі у антирадянській троцькістській військовій організації в Червоній армії, 9 місяців не визнавав себе винним, в т. ч. на засіданні Політбюро за участю Й. Сталіна. Після застосування тортур "зізнався" у злочинах, яких не коїв, більше того, звів наклепи на 40 інших воєначальників. Розстріляний за присудом Верховного Суду СРСР.

Источник:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор. 55

Фото - http://www.gorodlgov.ru/?q=node/1028

Ссылки на эту страницу


1 Личности - П
[Особистості - П] - пункт меню
2 Полтава в 1918 году
Наталія Дорошенко-Савченко. Полтава в 1918 році // Календар-альманах "Дніпро" на звичайний рік 1938. Річник XV. Львів. 1937. Накладом Українського Товариства Допомоги Емігрантам з України у Львові (Ринок, 10). Стop. 88-97.
3 Репрессированные
[Репресовані] - пункт меню
4 Уборевич, Иероним Петрович
[Уборевич, Ієронім Петрович] (1896—1937), советский военачальник, командарм 1-го ранга
5 Указатель улиц
[Покажчик вулиць]

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
4149 4390 0512 1235