История Полтавы

Реконструкция трубки-голландки - прикладного артефакта времен Северной войны

Подробности

Просмотров: 11368

Реконструкція люльки-голландки — вжиткового артефакту
часів Північної війни

Сучасні тенденції розвитку історичної науки невпинно призводять до переосмислення ролі та місця практичної реконструкції в процесі дослідження подій минулого; виокремлення нових методів, насамперед тих, що здатні сприяти науковому відтворенню матеріальної та духовної культури минулих поколінь. Реконструкція, як правило, передбачає гармонійно та контекстно поєднане  відтворення, як матеріального, так і духовного аспектів буття об’єкту дослідження, його структурних та ієрархічних зв’язків, предметно-детальної відповідності.

Цінність методу полягає не лише в унаочненні процесу та результату, але й у надглибокому опрацюванні  доступних джерел та матеріалів  на підготовчій стадії, розширенні  бази  знань дослідника.  Опрацювання даних з їх наступною структуризацією,  оформлення остаточної мети у вигляді  сформульованого завдання, дозволяє перевести реконструкцію з проміжної стадії теоретизування до фінальної — втілення. Як правило подібний науковий процес потребує досить значних  затрат часу, а також матеріалу для отримання бажаного результату. Основна складність полягає в необхідності опрацювання великої кількості матеріалів, джерел, археологічних знахідок. Саме цей інформаційний масив дозволяє  зрозуміти специфіку та сутність  будь-якого виробу ототожнюваного з певним проміжком часу.  В якості унаочнюючого прикладу пропонується результат авторської практичної реконструкції люльки-голландки.

Люлька-голландка. Не секрет, що у ХVІІ-ХVІІІ ст. широкого вжитку у військовому побуті європейських армій набуває «Голландка». Цей різновид люльки був поширений у середовищі офіцерів європейських армій; в Україні подібні  люльки дозволяла собі, зазвичай, лише козацька старшина. Як правило ці артефакти були вишуканої форми, здебільше білого чи теракотового кольорів, а також гладкими, добре лощеними.

Зберігалися вони у спеціальних чохлах, виготовлених з дерева та шкіри. Подібна нагальність була викликана тим, що завдяки своїй формі ці люльки були досить крихкими і швидко ламалася. Відомі випадки, коли за один день походу солдат міг розбити всі люльки які були в нього при собі (від 3 – 6). Також до складу комплекту входили  жаровні, що слугували для її розпалення. Реконструкцію даних предметів ми  розглянемо нижче.

Можна констатувати той факт, що кожен майстер індивідуально підходив до процесу виготовлення люльки. В залежності від своїх навичок гончар міг використовувати велику кількість способів виготовлення люльок, або покладаючись на свої наробки запропонувати щось нове. До уваги пропонується один із способів виготовлення «голландки», що демонструє можливість виготовлення якісної люльки в сучасних умовах.

Не будемо особливо акцентувати увагу на приготуванні глини, бо ця стадія є універсальною для виготовлення будь-якого виробу (відмінність може полягати лише в домішках та різновиді глини, пов’язаних з пластичністю матеріалу), а наведемо узагальнюючий  приклад приготування глиняної маси.

Завсяк для виготовлення будь-якого керамічного виробу спочатку підготовлюється маса. Зазвичай береться біла (для реконструкції люльки використовувалася біла каолінова) глина, очищена від різних вкраплень вапна, землі та камінців, розводиться у воді, перемішується  до стану густої сметани та добре проціджується. Залишки глини, коріння та камінці, що залишилися після проціджування, відкидаються з сита (до речі їх можна використати ще раз, розмішавши у воді). Очищена маса повинна відстояти до тих пір поки не осяде, а воду, що зібралася зверху над масою, зливають. Відстояну, густу масу викладають на гіпсові дощечки, для того щоб гіпс увібрав у себе зайву вологу, а глина стала тугішою. Можна винести на двір і залишити на сонці (під наглядом) для сильнішого підсихання.

Отриманий субстрат добре переминається до однорідного стану. Після цього  з глини збивають «бабу», від якої потім відриваються потрібні шматочки для подальшого формування. Добре перем’ята глина ділиться на частинки потрібного розміру, з яких качають кульки. Кожна кулька розкачується на дощечці таким чином, щоб вийшла довга трубочка (товщина трубки  становить, приблизно 1см). Ретельно вимірюється потрібна довжина заготовки (зазначимо, що якщо не враховувати усадку черепка, довжина «голландки», як мінімум, повинна становити від 30 до 45 см і більше); зайві частини заготовки відрізаються гострим стеком.

Окремо, від основної частини, виготовляється чашечка для тютюну (вона не пустотіла). Вона прикріплюється до ширшої частини заготовки та добре примазується (вся заготовка повинна бути повною – не пустотілою). Зібрана конструкція добре загладжується та обережно кладеться на бік, щоб та не погнулась.

Після цього готова заготовка обережно розрізається вздовж таким чином, щоб можна було отримати дві, приблизно рівні, частинки. Кожна з отриманих частинок викладається  на вологій ганчірці розрізом до гори, та за допомогою „петлі” (спеціального інструмента з невеликою петелькою на кінці) видаляються залишки глини з середини заготовки, утворюючи в ній пустоту (діаметр отвору, у сирому вигляді, повинен становити не менше 3.7 мм). Так само опрацьовується і чашечка для тютюну, перетворюючись на пустотілу ємність (товщина стінки повинна бути не меншою 3 мм). Коли обидві частини заготовки готові, краї, біля канавки, січуть гострим стеком і змазують їх шлікером. Підготовлені боковинки зліплюються  одна з одною по розрізу так, щоб краї не виступали. Вони щільно придавлюють одна до одної, а стики загладжують пальцями. Чашечка також загладжується, як з зовні, так і з середини. Після цього, тонким продовгуватим стеком, коригуються отвори люльки крізь  які проходить дим.

Загладжена люлька обережно відкладається підсихати. З матеріалів  археологічних досліджень відомі «голландки» з елементами декору. Зважаючи на це, під час реконструкції була здійснена спроба  відтворити орнамент. Він наносився як обідок навкруги чашечки для тютюну, у вигляді зооморфного, геометричного та рослинного орнаментів, за допомогою інструментів різної форми та конфігурації, спеціальних коліщат з нанесеними на них відповідними візерунками. Подібний інструмент дає змогу наносити безперервний орнамент на поверхню трубки. Значно  складнішим можна вважати спосіб нанесення візерунку за допомогою  гострого  стеку.  Орнамент, як правило, наноситься довільний, за бажанням майстра. Отриманий результат загладжується дуже обережно, щоб не зіпсувати декор.

Коли трубка стає майже сухою, її щільно затирають – лощать. Ця процедура може виконуватися як дерев’яним стеком, так і звичайним шматком скла. Перед проведенням даного процесу з люльки знімають усі нерівності і лише після цього здійснюється лощіння.  В результаті люлька стає гладкою та приємною на дотик.

Далі артефакт досушується на стелажі. Слід зазначити, що на цьому етапі треба запобігати імовірним протягам, наявність яких негативно відіб’ється на виробі. Під їх впливом недосушена люлька починає деформуватися і  виріб псується. Можливо саме цей фактор є одним із визначальних у процесі виготовлення люльки даного типу. За умови його позитивного подолання, коли виріб не зазнає деформації та повністю висихає, настає інша стадія  – випал. Рекомендована температура випалу для глини, з якої виготовлена люлька, повинна становити не менше 900˚С. Це пояснюється тим, що даний вид глини вогнетривкий і потребує більшої температури спікання — чим вищою вона буде, тим міцнішим стане черепок; крім того для наступного вибілення виробу висока температура також є обов’язковою умовою, адже саме в результаті впливу температурного фактору  виріб набуває білосніжного кольору.

Жаровня.  Вона є другою обов’язковою складовою повного комплекту. Базовий матеріал для її виготовлення — аналогічний попередньому.  Єдиною різницею між ними може виступати лише кількість піску чи глею в масі, а також домішка заліза (циндри), в окремих випадках для надання черепкові, в подальшому,  більш насиченого червоного кольору.

Жаровня  представляє собою невелику за розміром посудину на трьох ніжках з ручкою з боку. Виготовлення жаровні умовно можна розділити на два етапи:

• Гончарування

• Ліплення

На першому етапі за допомогою  гончарного кола формується невелика посудина об’ємом приблизно від 0,3 – 0,5 л. Потім, за допомогою гончарного ножика, заготовці надається форма горщика з розширеними до країв опука вінцями. Після зглажування виробу ножиком, по ньому пускаються широкі полоски від вінець до утору. Під час цієї потрібно дотримуватися того, щоб кожна полоса була однаковою по ширині. Перед тим як зрізати заготовку вінцям можна надати чотирикутну форму. Окремо, на гончарному колі, виготовляється ручка для жаровні. Вони бувають відкритого (з отвором на кінці) чи закритого типів. На тлі ручки, вздовж неї,  може використовуватися декор, наприклад — мережка. Для естетичної краси виробу, краї ручки можуть бути помережені так само, як вінця жаровні. Дані заготовки повинні підтугнути.

Другий етап, як вже зазначалося, це – ліплення. На цьому етапі виготовлюються ніжки. Качаються три невеликі кульки глини, а потім на основній частині жаровні знизу вони прикріплюються до утору на заздалегідь намічені місця. Після цього  проводиться добра обгонка ніжки в місці стику, а потім пальцями з цих кульок витягуються ніжки. Форма ніжки може бути як продовгуватою та загнутою на кінці, для доброї стійкості, так і  масивною, прямокутної форми, з копитцем на кінці. Важливо, щоб вони були однакові по довжині з пласким низом. Довжина ніжок повинна дорівнювати ½ висоті основи.

Наступною приліплюється ручка. До жаровні, у попередньо визначеному місці розташуванні, вона прикріплюється нижньою, розширеною, частиною  під кутом, приблизно 15°С. Опісля, по загладженій частині, відновлюється пошкоджений візерунок. Виріб останній раз загладжується і відставляється для подальшого висихання, щоб потім його можна було випалити.

В подальшому, випалена жаровня може бути використана  один раз для фіналізації  і перетворитися на теракотову, чорно-димлену чи полив’яну. Полива, в даному випадку, використовується для кращого ототожнення з реально існуючим зразком, виготовлюється вручну  з чистого свинцю та міді (на 10 кг свинцю — 400 г міді). Дані елементи пережарюються на вогнищі у спеціальному посуді з метою  отримання окису. До отриманої речовини рівними частинами  додається дрібний пересіяний, кварцовий пісок. Після цього випалину жаровню обмазують дьогтем і осипають поливою. Виріб обережно береться за не змащену частину та ставиться до печі. Температура випалу коливається від 830 – 1000°С.

Замість поливи може бути використане димлення. Для отримання очікуваного результату, в даному випадку, використовується цукор та вода. Береться вода з приблизною температурою 70°С і туди додається цукор  (на 5 л води 2 кг цукру). Все це все добре перемішується аж доки кристали повністю не розчиняться у воді. Після цього шкуркою опрацьовується  робоча поверхня жаровні (знімаються непотрібні частинки глини, рештки, що могли залишитися там після випалу). Зауважимо, що руки у майстра повинні бути чисті та обезжирені, бо якщо не буде виконуватися ця вимога, то на виробі, у контактній зоні, залишаться жирні плями,  а до замащеної поверхні дана суміш не пристане як слід. Підготовлений артефакт занурюється в описаний вище  розчин і залишається там на декілька хвилин,  щоб той добре ввібрав у себе розчинений цукор. Потім він витягується і ставиться на вінця, допоки  не витечуть залишки. Після обсихання жаровню ставлять до печі на температуру 360°С.  При цій температурі органіка вигорає, а річ набуває темно-сірого кольору.

Результатом проведення реконструкції стало виготовлення повного артефактного комплекту. В процесі його виготовлення з’ясувалося, що теоретичні засади  викладені у підручниках та наукових публікаціях не зовсім відповідають дійсності. Імовірно причина полягає у відсутності практичної перевірки аксіоматичного базису, основа якого була закладена ще у радянські часи, коли подібна практика не визнавалася доцільною з наукової точки зору. Нині теоретичну стереотипізацію є змога відкоригувати за допомогою практичної реконструкції. Подібний підхід дає змогу не тільки відтворити якийсь предмет побуту чи озброєння, але й зрозуміти можливі відмінності різних культур в один й той самий проміжок часу. В даному випадку — це європейський військовий побут.

Джерело:

Полтава: архітектура, історія, мистецтво. Матеріали III наукової конференції "Вайнгортівські читання", грудень 2009 р. – Полтава. 2009. Стор. 61-66.

© Окара І., Тітков О.
При використанні, посилання
на авторів обов'язкове.