История Полтавы

Символика Полтавских масляничных росписей

• 

Подробности

Просмотров: 14286

Символіка Полтавських олійних розписів

Полтавські розписи XVIII-XX ст. дуже різноманітні за стилем, вони увібрали всю красу навколишньої природи, у взірцях переважає рослинний світ. Та в основі декоративних систем лежить релігійно-апотропеїчний принцип, котрий "привів пізніше до розвитку естетичного смаку в населення і незвичайно високо розвинув орнаментаційний хист у нашого народу" [5, с.177].

Через руйнівну дію часу не збереглися найдавніші оздоблені дерев'яні вироби, та завдяки сталості традиційної культури до нашого століття (й тисячоліття!) дійшли мальовані та дерев'яні зразки орнаментів, основи яких закладалися в давнину.

За технікою полтавські розписи мають схожість з малюванням на глиняних виробах Трипілля. Порівнявши орнаментальні системи трипільської мальованої кераміки та розписів дерев'яних побутових виробів XVIII-поч. XX ст., можемо спостерігати багато спільного.

По-перше, елементом, що часто зустрічається на трипільських узорах, є солярний знак – втілення Сонця. І найбільш розповсюдженим елементом давніх полтавських розписів було "яблуко" – червоний круг з різними варіантами внутрішнього заповнення.

Пізніше уособленням Сонця в полтавських розписах, поруч з "яблуком", стала "квітка" та синтезований елемент "яблуко"-"квітка".

По-друге, одним з найуживаніших мотивів на полтавських дерев’яних мальованих виробах є "бігунці" та "бордюри", подібні до трипільських спіралей, та полтавські "віночки" – переосмислені трипільські "сварги".

Розглянемо полтавський мотив "бордюр".

В горизонтально окресленій лініями смузі на певній відстані один від одного розташовані червоні круги з внутрішнім графічним заповненням – "яблука". Між собою "яблука" з'єднані нахиленими смугами, що йдуть знизу догори направо, подібно до трипільських орнаментальних схем [3, с.199], які, на думку Б. Рибакова, символізували безперервний біг часу. Полтавські з'єднувальні елементи малювалися завжди червоним (не зеленим!) кольором, а посередині елемента ставилося маленьке сонечко, що підтверджує "небесне" походження цього елемента. Назвемо цей елемент "шляхом" – шляхом Сонця, який воно проходить від однієї сонячної фази до іншої, буденним життєвим шляхом людини, яким вона живе від одного великого сонячного свята до іншого. Акцент в розташуванні з'єднувального елемента – на вивищенні, на розвитку (так само, як і на трипільських аналогах) [3, с.199]. Одночасно з'єднувальний елемент символізував вужа-охоронця як посланця водяної стихії й був посередником між землею та небом. Можливо, саме цей елемент є графічним втіленням ідеї "священної" діагоналі (яка в традиційному побуті виявляється в сталому розташуванні печі й покуття), співвідношення мікро- та макрокосмосу, священного домашнього вогнища та божественного Вогню.

Простір між "яблуками" та "шляхом" в полтавських розписах заповнювався контрастними до основного зображення додатковими елементами – листочками, рисками, які підсилювали загальний рух композиції.

По обидва боки від обмежуючих "бігунець" ліній на полтавських мальованих виробах позначали, подібно до трипільських, "гірлянди дугових ліній" [3, с.196], що було втіленням образу води. Зверху мотиву – небесні води, знизу – підземні.

Тож, як бачимо, побудова й образна мова полтавських "бордюрів" та трипільських спіралей багато в чому подібні.

Розглянемо ще один характерний полтавський мотив – "віночок".

Полтавські "віночки" продовжують сутність "бігунця", але своєю побудовою надають певний порядок часу, вони є ідеограмою українського річного календаря. Розвиненим аграрним народам притаманне володіння чіткою інформацією про природні цикли. Український календар симетричний – 4 пори року, 4 найбільші сонячні свята. Рік на полтавських розписах уявлявся колом, складеним з 4 або 8 сонць, з'єднаних між собою "шляхом". В центрі "віночка" – велике променисте "яблуко", або пишна "квітка", або мотив "три квітки". Навколо віночка навхрест по-діагоналі розташовані по три концентричні промені, а всього їх дванадцять.

Будова мотиву "віночок" напрочуд багатомірна. Вона символізує одночасно й існування за законами Космосу, і символ родючості, безперервності хліборобського циклу, й охороняюче "замкнене" коло, бо родючість треба захищати. Також це виважена, самодостатня естетична система.

"Зберігаючий спосіб життя предків, календар є небесним зразком земного порядку" [2, с.612]. " Календар всюди священний" [2, с.612], а тим більше, в українців як нації хліборобської. Цілорічно ми вшановуємо коло-календар. Семантика кола простежується в проявах матеріальної культури – в забудові житла, в їжі, в одязі, в танцях, піснях, оздобленні побутових та ритуальних предметів.

Виникнення ідеограми українського календаря можемо віднести до епохи раннього землеробства. Подібні структури зустрічаємо на трипільській кераміці. Навколо центрального елементу укладено чотири основних круглих елемента, з'єднаних смугою-діагоналлю.

"Сонце в трипільському спіральному орнаменті було лише ознакою неба, та не господарем світу" [3, с.199].

В полтавських віночках сонце також є ознакою неба, а втіленням Бога, Абсолютного Розуму, Таємничого білого світу є центральний елемент, навколо якого укладено "віночок" (одне велике променисте "яблуко", "квітка" або "триєдина квітка").

У трипільських "Сваргах" відчувається велика космічна енергія, відголоски "акту" світотворення, а українські мальовані "віночки" на дереві більш земні й спокійніші.

Пластично й змістовно "віночок" – процес злиття людини з навколишнім світом, а ромб – акт втручання у природу з метою відтворення. У цих двох основних, на наш погляд, елементах української орнаментики – коло-сварга-віночок та перехрещений квадрат-ромб – зоране засіяне поле, відображені засади продуктивного способу існування, ромб та колорух стали першопочатком творення нескінченної варіативності орнаментики українців.

Найвиразніше мотив "віночок" зафіксований на весільних скринях, на круглих та хрестоподібних тарілках.

Розглянемо хрестоподібну тарілку з 4 пелюстками. Форма тарілки підкреслена червоним бортиком. На декорованому полі – зображення тричастинного Світового дерева в оточенні "віночка" – вічного бігу світила. Триярусну, увінчану маленькими сонечками, вертикальну побудову мають головні складові "вазону" – троянди. Колорит зображення – контрастний: на синьому тлі червоно-оранжеві яблука "віночка" та троянди "вазону".

Орнаментація тарілки та її функціональність – багатомірні. На Великдень на середину тарілки ставився високий круглий хліб, зверху запалювалася свічка. В пелюстки довкола хліба вкладалися яйця-писанки – зародки життя.

Виходила об'ємна, "діюча" модель Всесвіту! З поєднання двох стихій (Води й Вогню) утворювалося життя, символом його продуктивного способу був і є хліб. Хліб, можливо, "...само божество.." [1, с.272].

При дослідженні трипільських жител археологи знайшли хрестоподібні хатні вівтарі – "... в кожній хаті були якісь особливі місця, як наче хрести із заокругленими кінцями, вироблені із глини найкращої якості, винесені над поверхнею долівки на чверть метра. Пофарбовані червоною фарбою. На них були якісь кола, заглибини, наче блюдця. Видко, що ці підвищення багато разів любовно підправлялися. Коли зняли один такий "хрест" монолітом для ґуманського музею, – під ним виявилося ще давніше святе місце. Кругле. В інших хатах були й круглі підвищення, а з цього археологи зробили висновок, що первісна форма була кругла, а вже потім вона розрослася на чотири сторони світу... Таке особливе місце було облямоване бортиком... А може, це було "сонце в хаті"? Недарма воно стояло якраз під круглим вікном та розташоване на чотири сторони світу. Може, це місце мало таку саме святість, як і покуття в нашій селянській хаті? Чи, точніше було б сказати: наше святе місце, покуття, успадковане від предків, що жили колись на цих землях?" [1, с.92-93].

Можливо, на думку Д. Гуменної, в трипільській хаті, на підвищенні, "сонці в хаті", стояв сніп-дідух, хлібне божество? Та й "неолітична кутя протягом усього різдвяного циклу стоїть на покутті, найсвятішому місці в хаті" [1, с.273].

А може, хрестоподібний вівтар, обмежений бортиком, – то хатнє поле? Місце, де на вологе зерно крізь кругле віконце падало проміння життєдайного сонця, й воно проростало? Чому глиняне підвищення часто з любов'ю підновлювали?

Припущень багато, та безперечним є те, що використання хрестоподібної просторової структури мало культове значення, пов’язане з хліборобським циклом.

Поруч з християнськими іконами в українській хаті існував давній землеробський вівтар – хрестоподібна дерев'яна мальована тарілка, функціональні, орнаментальні та семантичні витоки якої сягають неолітичних часів.

Розглянемо ще один вид полтавських мальованих виробів – типову, як для "давніх" зразків, скриню (с. Великі Будища, друга половина XVIII ст.). Для зручності скористаємося методом розгортки (за Юр. М.).

Чоло скрині має тричастинний поділ – велике центральне поле в обрамленні з боків двох невеликих. Велике декоративне поле прикрашає "вазон", а два менших – "гілки"-"бігунці". На вікові та причілках скрині розташовані "віночки". "Віночки" мають таку структуру: навколо променистого центрального укладено вісім менших, подібних між собою, "яблук", з'єднаних "шляхом". Тло скрині має синій колір, а елементи декору – червоно-оранжеві, жовті та білі.

Спробуємо трохи абстрагуватись.

Без сумніву, перед нами універсальна модель Світу, але саме українська концепція побудови організованого Космосу. Переважають елементи орнаменту "яблука". Коло, червоний круг – знак Сонця, тож перед нами у вигляді вазону з антропоморфними рисами жінки-прародительниці – сонячне дерево, дерево Світла, дерево Світу.

"...Отже віра, що в почині світа було первовічне добре Єство, або збірно – добрі Єства, не так первовічні, як відвічні, про яких зродження нема ніякого спомину – і що лиш вони причинилися до генези світа Первовічним добрим Єством проявлюється найвище Єство духовне, – Творець і Господь світа, – Бог. Всі прочі народи, з малими виїмками, мають космогонійні міти з дуалістичним світоглядом. Справді дивне, що серед такої многоти народів, які жили, або й жиють в округ Українців... удержався монотеїзм..." [4, с.222].

Крім образу світового дерева, вазон на скрині є й втіленням Дерева роду, Дерева молодої сім’ї, яка утворюється з поєднання "гілок" двох родин.

У вигляді скрині – тривимірної структури, – де світова вісь – дерево-вазон, а навколо щоденно й цілорічно рухається світило, зберігались й дійшли до нас давні уявлення українців про світоустрій. Сокровенні скарби народу – духовні та матеріальні – було довірено охороняти жінці-матері – прародительниці, недарма скриня переходила від бабусі до онучки як посаг.

При виготовленні скрині роль будівничого відводилася чоловікові, він виконував роботи з дерева, а процесом зовнішньої орнаментації скрині (як і інших побутових виробів) займалася, за традицією, жінка, яка дбала й про її наповнення.

На прикладі орнаментики скрині ми можемо простежити загальні історичні етапи у розвитку нашого етносу. Основи декорування закладалися у часи формування рільничої культури. З розширенням знань людей про світоустрій видозмінювалися та ускладнювалися орнаментальні системи, але вихідні засади лишалися незмінними.
Провівши порівняння зразків орнаментів на дерев'яних виробах XVIII-XIX-XX ст. з мальованою керамікою Трипілля, ми знайшли чимало спільного як в складових елементах, в мотивах розписів, так і в символіці.

Література:

1. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє. – Нью-Йорк, 1978.

2. Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2-х т./ Гл. ред. С.А. Токарев. – М., 1997. – Т.1.

3. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. – М.,1994

4. Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечора. – Київ, 1994

5. Щербаківський В. Українське мистецтво: Вибрані неопубликовані праці. – Київ,1995.

Джерело:

Полтава: архітектура, історія, мистецтво. Матеріали II наукової конференції "Вайнгортівські читання", грудень 2003 р. – Полтава. 2003. Стор. 111-115.

---

© Мохірєва Ю. А.
При використанні, посилання
на автора обов'язкове.