История Полтавы

Институт благородных девиц: культуроведческий контекст (к 185-летию со дня основания Полтавского института благородных девиц)

• 

Подробности

Просмотров: 15841

Дівочий інститут: культурознавчий контекст
(до 185-річчя від дня заснування Полтавського дівочого інституту)

12 грудня 1818 р. в губернському місті Полтаві на кошти дворянства з ініціативи дружини Малоросійського військового губернатора князя Миколи Григоровича Рєпніна Варвари Олексіївни (уродженої Розумовської) заснований перший серед губернських міст, шостий в Російській імперії середній навчальний заклад для збіднілих дворянських дівчат. На той час середніх навчальних закладів світського характеру у Полтаві було тільки два: народне училище, відкрите в 1799 р. попечителем Харківського університету графом С.О.Потоцьким, перетворене потім згідно із Статутом 1804 р. в "повітове", і громадянська гімназія, відкрита в 1808 р., директором якої став І.Д.Огнєв (1).

Перебуваючи в свій час головою благодійного жіночого товариства в Санкт-Петербурзі, В.О.Рєпніна, донька міністра освіти Олексія Розумовського, внучка останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського, палка прихильниця культурно-просвітницьких ідей, приїхавши в 1816 р. разом із чоловіком до Полтави, відкрила в своєму домі на власні кошти пансіон для 12 збіднілих дворянських дівчат замість закритого на той час пансіону (існував з 1808 р.) Параски Яківни Кочубей, дружини відомого своїм меценатством полтавського поміщика Семена Михайловича Кочубея, нащадка В.Л.Кочубея (2).

Прагнучи зібрати таке ж благодійницьке жіноче товариство і в Полтаві, В.О.Рєпніна звертається до дворянства з пропозицією  створити для освіти та виховання дворянських дітей, особливо із збіднілих родин, дівочого інституту. Міцну підтримку в цьому їй надавав  чоловік, М.Г.Рєпнін, який за своїм високим і впливовим становищем генерал-губернатора, рішучим і енергійним характером учасника  Вітчизняної війни 1812 р., досвідом перебування на посаді кюрфюрста Саксонії (1813-1816 рр.) дав задуманій справі швидкий рух. Старший син старовинного російського дворянського роду Волконських, молодший із яких - Сергій, став декабристом, Микола Григорович доводився  родичем великому письменникові Л.М.Толстому, захопленому  військовою хоробрістю князя, пораненого з  військовим прапором в руках під час атаки кавалергардів під Аустерліцем (1805 р.). Князь Андрій Болконський із всесвітньо відомого роману Лева Толстого "Війна і мир" мав реального прототипа у житті – ним був М.Г.Рєпнін (Волконський). Прізвище Рєпнін, за давньою традицією російських дворянських родів, з метою збереження родової гілки матері, за окремим дозволом імператора перейшло до старшого із п’яти синів.

В перших числах січня 1817 р. проект утворення в Полтаві дворянського благодійницького інституту з пояснювальною до нього запискою  княгиня Рєпніна передала для зачитування в нещодавно зведеному (1810 р.;  архітектор -  О.Захаров) будинкові дворянського зібрання (нині кінотеатр імені І.П.Котляревського).

Викладачі Дівочого інституту.

Серед 25 пунктів вказаного проекту (3) слід виокремити загально-установчі (1-7), навчально-педагогічні (8-17), фінансово-економічні положення. В проекті зазначалось, що в основу створення дівочого інституту покладена благодійницька турбота дворянства про долю 15 (за кількістю повітів) збіднілих дворянських дочок, яким буде забезпечене належне їх стану виховання і влаштування подальшого їх життя після закінчення цього навчального закладу.

Прийом до дівочого інституту передбачалось здійснювати на основі існуючих правил, встановлених для вихованок дівочих інститутів Російської імперії. Управління всіма справами інституту повинне бути доручене раді, створеній дворянством, яка щорічно мусила б звітувати про роботу на зборах інституту, та публікувати цей звіт для оприлюднення на дворянському зібранні.

Вихованки Дівочого інституту.

Незалежність цієї дворянської ради від громадянських властей окремо обумовлювалась княгинею в проекті. Гарантувати її мала прихильність імператриці Єлизавети Олексіївни, яка опікувалася подібними закладами в Петербурзі та Москві, а після звернення полтавського дворянства, очікувалося, що поширить свою турботу і на новостворений середній навчальний заклад їх міста. Окремо слід зазначити, що вищої освіти для жінок у Російській імперії не передбачалося ніякими статутами і царськими указами.

Княгиня передбачала проектом, що для дівчат-дворянок, передбачала княгиня цим проектом, повинні були викладатися правила високої моралі, спеціально для цього запрошеними викладачами, включаючи й іноземних. Навчання пропонувалось вибудовувати за наступними предметами: Закон християнський, російська мова, чистописання, граматика, синтаксис, риторика і логіка, арифметика – перші чотири дії до прогресії, географія і історія скорочені; малювання, танці, музика, мови іноземні – французька і німецька, їх граматики і синтаксис. Поняття про домашнє господарства, економне його ведення, рукоділля, окремо зазначалося в проекті княгині Варвари, слід розглядати як особливо важливі предмети при вихованні дівчат із збіднілих дворянських родин з метою придбання ними навичок утримувати себе і родину набутими вміннями.

Освіті та вихованню дворянок згідно з проектом передбачалось присвятити дев'ять років, щороку приймаючи в дівочий інститут підлітків жіночого роду від 8 до 10 років. Вихованки повинні були бути неодмінно з родів, які доказали своє шляхетне походження. Окрім 15 дворянок визначалась також певна кількість пансіонерок (залежно від стану і можливостей приміщень вказаного закладу). Пансіонерками могли стати дівчатка віком не молодше 9 і не старші 12 років – також дворянки, а також дочки купецтва перших двох гільдій, обов’язково християнської релігії.

Вихованки дівочого інституту за його кошт утримувались повністю: одяг, навчання, харчування, відпочинок. Пансіонерки не отримували тільки одяг, який їм забезпечували батьки. Річний внесок за виховання і навчання пансіонерок складав суму вартістю 500 крб.

Пункт 21 вартий того, щоб його процитувати повністю мовою оригіналу “Публичныя ежегодно испытанія послужат обществу благодеющему всякий раз новым уверением в успехе полезного их содействия к благу страны сей; имеющим попечение о воспитании, доказательством их усердия, к оправданию оказанного им доверия, а воспитанницам поощреніем к дальнейшим успехам в образовании сердца и ума через одобрение, ими заслуживаемое» (4).

Інтер'єри Дівочого інституту.

Передбачалося, що вихованки будуть випускатися кожні дев’ять років, долею їх опікуватиметься дворянська рада, а на їх місце знову в інститут прийматиметься 15 дворянських дівчат.

До проекту докладалася пояснювальна записка, в якій княгиня-укладачка підкреслювала:

а) необхідність при створенні дівочого інституту фундувати основний капітал, процентами з якого було б назавжди забезпечене утримання 15 вихованок ;

б) про складання радою інституту із суми, яку жертвує дворянство, запасного капіталу для задоволення не передбачуваних витрат;

в)по розширення дій ради турботою про тих вихованок, які закінчили курс навчання, допомогу тим із них, хто в ній потребує;

г) про укладання дворянською радою правил для тих опікунів, хто бажає бути почесними членами ради.

17 січня 1817 р. Губернський маршал О.Ф.Данілєвський запропонував дворянському зібранню запропонований княгинею проект, особливо підкресливши його благодійницький зміст.

Зібрання дворян того ж дня своїм актом ухвалило про затвердження проекту, запропонувавши на утримання дівочого інституту пожертвувати від дворянства по 50 коп. з кожної селянської душі, яка знаходилась у власності дворянства. Гроші запропоновано внести в дворічний термін. Княгиню Варвару Рєпніну дворянство просило взяти на себе клопіт очолити раду дівочого інституту. Дворянське зібрання ухвалило передати даний акт з ухвалою на розгляд Малоросійського військового губернатора.

Князь Рєпнін через три дні подав до Санкт-Петербурзького військового генерал-губернатора клопотання і в лютому 1817 р. надійшов дозвіл для дворянства Полтавської губернії приступити до створення в Полтаві дівочого інституту. Правда, із забороною пожертви дворян не покладати на селянство, і збирати їх не за кількістю залежних від дворян селян-кріпаків, а виключно за можливостями і прагненнями до пожертви кожного дворянина.

Про отриманий із Санкт-Петербурга дозвіл генерал-губернатор М.Г.Рєпнін звідомив губернського і повітового маршалів, приклавши до свого листа ще й копію листа-відповіді міністра юстиції Д.П.Трощинського, в якому останній, як дворянин Полтавської губернії, висловлював свою готовність принести пожертву на створення дівочого інституту. Князь Рєпнін, не обмежуючись цим повідомленням, звернувся з листами - запрошеннями взяти участь у збирання коштів на створення дівочого інституту до багатьох землевласників губернії, які мешкали в Москві, Санки-Петербурзі, за кордоном.

Колишній губернський маршал (з 1803 до 1805 рр.) дійсний статський радник С.М.Кочубей, у листі до княгині Рєпніної від 24 серпня 1817 р. запропонував для приміщення дівочого інституту свій власний будинок з усіма будівлями і землею в безкоштовне і безстрокове володіння.

3 січня 1818 р. в Полтаві відбувалися дворянські вибори, на яких губернським маршалом обрано дійсного статського радника В.І.Чарниша. Дворянське зібрання переглянуло проект створення дівочого інституту, доповнивши і змінивши деякі його статті, а 12 січня 1818 р. затвердивши:

а) Положення про благодійницький для дворянок інститут;

б) штат інституту;

г) правила для вибору 15 вихованок у повітах.

Дворянство ухвалило клопотатися перед В.О.Рєпніною про її керівництво радою та опікуванням справами інституту. До складу ради опікунів дворянство обрало В.І.Чарниша, полтавського повітового маршала С.Ф.Левенця, членами ради дівочого інституту: директора училищ Полтавської губернії з 1802 р., відомого українського та російського письменника, громадського діяча генерального суддю В.В.Капніста, М.М.Новікова. До участі в засіданнях ради запрошувався С.М.Кочубей.

На квітень 1818 р. зібрані від дворян пожертви в сумі 36 187 крб.передані одному із членів дворянської ради маршалу Полтавського повіту С.Ф.Левенцю.

4 квітня 1818 р. дворянська рада дівочого інституту перейняла на себе від дворянського зібрання всю переписку, що відносилась до його створення, доручила С.Ф.Левенцю зайнятися пристосуванням будинку С.М.Кочубея під дівочий інститут, а вже в травні на асигновані радою 10 000 крб. в ньому розпочалися будівельні роботи.

Після отримання у серпня 1818 р. з міністерства народної освіти положення про Полтавський дівочий інститут, де вказувалося на дозвіл приступити до його виконання, дворянська рада з 1 жовтня 1818 р. приймає на роботу перших чотирьох класних дам, і розпочинає набір 15 дівчат дворянського громадянського утримання. 1 листопада вступає на посаду директриси запрошена з Парижу француженка Юлія Олексіївна Реньї. На день відкриття дівочого інституту (12 грудня 1818 р.) в ньому повинні були навчатися 20 вихованок: громадського утримання 15, пансіонерок княгині Рєпніної – 4, і одна своєкоштна.

З метою забезпечити подальше майбутнє дівочого інституту 16 жовтня 1818 р. дворянське зібрання Полтави ухвалює виділити 100 тис.крб. для придбання у С.М.Кочубея будинку із садибою, землею і будівлями. 18 жовтня в повітовому суді укладена угода між Кочубеєм і радою інституту про продаж ним інституту за 70 тис. асигнацій своєї землі із садибою, садом, городом, гаєм, полями і лугами 983 дес.448 кв.саж. – близько 100 га Н.К.). Садиба Кочубея була розташована на Південно-Східному узвишші при виїзді з міста в селище Нижні-Млини. Будівлі складалися із дерев'яного будинку на 18 кімнат, п’яти дерев’яних флігелів і різних присадибних будівель. В саду садиби над урвищем стояла мурована альтанка з колонами візантійського архітектурного стилю, з якої відкривався чудовий краєвид на Ворсклу, віддалені луки, поля, ліси. Згідно з друкованими джерелами (5), ця альтанка мала своє історичне минуле: цариця Катерина II, в 1787 р. відвідала Полтаву, повертаючись із Новоросійська. 8 червня, після перебування на військових маневрах на полі Полтавської битви, під командуванням князя Потьомкіна і князя Суворова, відпочивала в будинку генерал-поручика А.С.Милорадовича (побудованому до її приїзду), та вручила в цій альтанці князю Потьомкіну звання Таврійського. Альтанка проіснувала до 1870 року, а потім за ветхістю зникла.

Любов Олексіївна Яновська

Слід віддати належне благодійності С.М.Кочубея, оскільки із зазначеної в угоді суми – 70 тис. крб. він відступив для дворянства ще 20 тис. З умовою заснувати для однієї вихованки стипендію ім.. П.Я.Кочубей (своєї на той час померлої вже дружини). Але із тих коштів, що залишилися, на руки С.М.Кочубею передано дворянською радою всього лише 10 тисяч крб.. Стипендія ж імені П.Я.Кочубей з’явилася в дівочому інституті тільки в 1884 р.(через 65 р.) після її заснування.

Середній навчальний заклад для жіноцтва у Полтаві – один із найдавніших, він заснований на благодійницьких умовах майже одночасно із ліцеями - Рішельєвським у Одесі (1817 р.), Крем’янецьким (1819 р.), Ніжинським (з 1820 р.).

Дівочий інститут закінчила у 1881 р. видатна українська письменниця-демократка Любов Яновська, творчість якої високо цінував І.Я.Франко. Тут навчалися сестри Глафіра і Олександра Псьол, перша художниця, друга поетеса, які товаришували із Т.Г.Шевченком.

Література:

1. Бодянский О.Памятная книжка Полтавской губернии за 1865 г.Полтава, 1865,с.207.

2. Арандаренко Н. Записки о Полтавской губернии. Полтава,1852, ч.3,с.22.

3. Мазанов П. Полтавский институт благородных девиц.1818-1898 Полтава, с.5-8.

4. Там само, с.6.

5. Киевская старина,1892, февраль.

Джерело:

Полтава: архітектура, історія, мистецтво. Матеріали II наукової конференції "Вайнгортівські читання", грудень 2003 р. – Полтава. 2003. Стор. 93-98.

 

© Кочерга Н. К.
При використанні, посилання
на автора обов'язкове.