История Полтавы

Воинственный вандализм как принцип отношения к архитектурным памятникам Полтавы

• 

Подробности

Просмотров: 20221

Трегубов В. О., Бєлявська О. Ю. Войовничий вандалізм як принцип ставлення до архітектурних пам’яток Полтави. – Полтавське регіональне відділення Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини, Полтава, 2004.

Вступ

Перемога Віктора Ющенка – це не завершення помаранчевої революції свідомості українців, а лише початок тривалої, важкої чистки держави і суспільства від гидоти минулої влади. прикро, але факт залишається фактом: зміни НАГОРІ майже невідчутні НА МІСЦЯХ. Біля керма міст залишилися старі, реакційні за ідеологією, невігласні за духовністю, злочинні за корумпованістю владні структури. вони, маючи неабиякий досвід мімікрувати і пристосовуватися, перефарбовуються, адаптуються, чіпляючись за свої годівниці. Які б гасла не виголошувалися ними сьогодні – їх сутність не змінилася. вони є ворогами нової України.

Не крові прагнемо ми, а очищення. Ми не хочемо і не будемо чекати змін у майбутньому. Ми маємо діяти рішуче і без сумнівів. Бо можновладці минулого зруйнують здобутки Майдану задовго до наступних виборів. На Майдані ми відстоювали НАШЕ право на чисту Україну. Ми її не отримали. Місцева влада та ж сама – кучмівська, непорядна, нечиста.

Сучасні політичні, економічні та законодавчі умови діяльності українських архітекторів, м’яко кажучи, далекі від досконалості. відсутність повного пакету ДБН, принижуючі розцінки проектних робіт, несумлінна конкуренція в галузі архітектурного проектування – це не головне, а другорядне.

трагедією для української архітектури є поширене не тільки в Полтаві, але й в усій Україні зухвале, невігласе втручання влади у творчий процес фахівців-архітекторів, нехтування владою не тільки моральними нормами, але й законами України.

Повна безкарність владних чиновників за брутальне втручання в архітектуру має бути зупинена законодавчо і рішуче, через те, що ми можемо дуже скоро втратити всі історичні надбання, архітектурне довкілля, професійне право на творчість, науковість реставраційних рішень.

Україні потрібна низка принципово нових законів, які повинні повернути архітекторам архітектуру як галузь наукової, проектно-творчої діяльності, захистити фахівців від сваволі можновладців та чиновників.

Сьогодні в Україні не діє Закон "Про авторське право та суміжні права". Місцеві керівники глузують з нього, знущаються над архітекторами, які насмілюються робити спроби захищати свої авторські права. провінційні архітектори (за винятком окремих найвідоміших майстрів України) – це майже завжди ошукані, безправні виконавці владної волі (особливо, коли це стосується проектування на замовлення влади чи проектування під наглядом влади).

Їм можна не заплатити за роботу, їх авторські проектні рішення можна спотворити через владні забаганки, а затверджені та погоджені проекти – відкинути і почати робити щось інше, більш "потрібне" владі. Особливо, коли ця влада набула авторитарних рис, ознак "містечкової диктатури".

Така влада інтенсивно прищеплює архітекторам конформізм і безхребетність шляхом "перекривання кисню" у професійній діяльності тим архітекторам, які намагаються дотримуватися кодексу професійної честі, містобудівні ради перетворює в слухняний апарат реалізації "своїх" рішень та "зарубання" рішень опозиційних владі авторів. Оскільки в обласних та районних центрах України провідні архітектори-практики водночас є й членами містобудівних рад і членами місцевих осередків спілки архітекторів, зрозуміло, що переважна більшість практикуючих архітекторів рано чи пізно починає плазувати перед начальством, прекрасно розуміючи, що навіть конструктивна опозиційність владі призведе до втрати замовлень, що стане фактичною професійною "смертю".

Така авторитарна влада свідомо формує місцеві архітектурні керівні органи саме з тих архітекторів, які покірно та запопадливо виконують всі забаганки "власть предержащих", селекціонує касту архітектурних холуїв, яка після самої влади стає головним ворогом архітектури.

Потрібна докорінна зміна існуючого становища. Управління архітектури повинні бути виведені із структур місцевих органів самоврядування, стати незалежними і самостійними органами архітектурного контролю, підпорядкованими Держбуду, а ще краще – Держкомархітектури, підзвітними місцевим організаціям спілки архітекторів України. Головний архітектор міста повинен обиратися шляхом таємного голосування всіх місцевих архітекторів, а його кандидатура – затверджуватися Радою Держкомархітектури. Потрібно скасувати чи принципово оптимізувати процедуру ліцензування архітекторів, оскільки зараз ліцензування – це або формальний процес, або інструмент пресингу для непокірних, або просте викачування коштів у вигляді плати за ліцензію.

Болячки архітектурної професії відомі кожному архітектору. На прикладі умов архітектурної діяльності, створених останнім часом міською владою у Полтаві, ми хочемо показати, наскільки божевільними, небезпечними і загрозливими для архітектури вони можуть бути.

Головну увагу читачів ми звернемо на наругу, вчинену полтавськими чиновниками над видатною пам’яткою XVIII сторіччя – Святоуспенським собором в Полтаві. Але не тільки собор став полігоном демонстрації самодурства влади. протягом останнього часу, на словах декларуючи захист і розвиток духовності, дбайливе ставлення до інтелекту, творчості, історії, культури, науки, місцеві керівники під "проводом" колишнього міського голови Полтави, а нині народного депутата України А. Кукоби насправді ґвалтують полтавську історичну архітектуру.

ЗЛОЧИН 1: СВЯТОУСПЕНСЬКИЙ КАФЕДРАЛЬНИЙ СОБОР –
ХРОНІКА ВАНДАЛІЗМУ

23 квітня 1999 року постановою Кабінету Міністрів України № 700 була затверджена Державна програма відтворення видатних пам'яток історії та культури України. До цієї програми був включений Святоуспенський кафедральний собор в Полтаві - видатна пам'ятка українського бароко. Собор був споруджений у середині XVIII сторіччя коштом козаків Полтавського полку. У 1934 році собор був висаджений у повітря.

Протягом 1973-1990 років одним з авторів цих рядків, а саме, В. Трегубовим, були здійснені історико-архівні та бібліографічні пошуки, збір та аналіз іконографії стосовно собору. На підставі зібраних унікальних матеріалів В. Трегубовим був виконаний перший варіант проектного відтворення Святоуспенського собору в Полтаві.

Улітку 1991 року під час оприлюднення проекту з ним ознайомився перший заступник міського голови Полтави М. Лазаренко, який висловив упевненість у необхідності та можливості відтворення втраченої пам'ятки.

Але події серпня 1991 року, подальше погіршення економічної ситуації в країні загальмували початок відтворення собору.

У вересні 1994 року громадськість Полтави створила Комітет відродження Святоуспенського собору. Головою Комітету був обраний В. Трегубов.

Протягом двох польових сезонів 1995-1996 років експедицією архітектурного факультету Полтавського державного технічного університету під керівництвом В. Трегубова були проведені розкопки, дослідження та обміри історичних фундаментів собору. Отримані результати, численні знахідки залишків історичного соборного декору дали можливість виконати другу, значно уточнену редакцію проекту відтворення собору.

9 грудня 1995 року Президент України видав указ № 1138/95 "Про заходи щодо відтворення видатних пам'яток історії та культури", згідно з яким було створено Президентську Комісію для розробки Державної програми та складання переліку видатних пам'яток, які передбачалося відтворити. Головою президентської Комісії був призначений П. Т. Тронько.

20 грудня 1995 року голова Комітету відродження Святоуспенського собору в Полтаві В. Трегубов надіслав до президентської Комісії науково обґрунтоване подання щодо включення собору до Державної програми.

У січні 1996 року аналогічне подання (підготовлене також В. Трегубовим) було направлене до президентської Комісії Полтавською облдержадміністрацією.

У березні 1996 року заступник Голови президентської Комісії Л. Прибєга повідомив В. Трегубова про безумовне включення Святоуспенського собору в Полтаві до Державної програми.

На підставі виявлених у 1996 році нових - унікальних за детальністю матеріалів по собору була виконана остаточна проектна концепція, яка лягла в основу виконаного протягом 1996-2000 років ескізного проекту відтворення Святоуспенського собору в Полтаві.

Одночасно з науково-проектними роботами по відтворенню собору голова Комітету (з жовтня 1996 року Комітет був реорганізований у обласний Фонд відтворення видатних пам'яток) В. Трегубов протягом 1994-2003 років здійснював широке висвітлення проблеми відтворення пам'ятки у засобах масової інформації, у наукових виданнях, в інтерв'ю та передачах місцевих та загальнодержавних радіо- та телекомпаній.

Протягом 1994-1999 років полтавські керівники і, зокрема міський голова А. Кукоба, не тільки не сприяли, але й усіляко заважали роботі по відтворенню собору. Головним аргументом Кукоби проти відбудови пам'ятки була її підпорядкованість українській православній Церкві Київського патріархату. Неодноразово при особистих зустрічах з В. Трегубовим, Кукоба заявляв, що він почне відбудову собору тільки тоді, коли, за його словами, "попи помиряться". "Автокефалам", як Кукоба називав УПЦ КП, він "собор не будуватиме".

Але улітку 1999 року, під час підготовки до 1100-річного ювілею Полтави, готуючись до початку своєї передвиборчої кампанії, Кукоба задекларував початок відтворення собору. Він добре розумів, що відтворення собору як пам'ятки буде вигідно працювати на його політичне реноме.

До ювілею міста біля ділянки майбутнього відтворення був споруджений пам'ятний знак про започаткування Президентом України Л. Кучмою відтворення Святоуспенського собору. Цей знак мав відкривати президент, але під час перебування у Полтаві Кучма не знайшов для цього часу. Знак освячував патріарх Філарет, а відкривали його Міністр оборони О. Кузьмук та міський голова А. Кукоба.

Від вересня 1999 до червня 2000 року обіцянки почати відтворення залишались обіцянками.

Нарешті у червні 2000 року відтворення собору розпочалося. Але відразу розпочалося з грубих порушень. Згідно з "порядком розробки, погодження та затвердження проектної документації на відтворення втрачених пам'яток історико-архітектурної спадщини", затвердженим наказом Держбуду України від 22 квітня 1998 р. № 86 дозвільна документація (концепція відтворення, програма відтворення, пакет відповідних актів, реставраційне завдання тощо) та ескізний проект відтворення собору перед початком відтворювальних робіт повинні були бути затверджені Держбудом та президентською Комісією. Про необхідність суворого дотримання цих вимог автори неодноразово, починаючи з листопада 1999 року, письмово повідомляли місцеве керівництво. Усі наші попередження А. Кукобою та його "командою" були проігноровані.

У лютому 2001 року автори проекту відтворення Святоуспенського собору в Полтаві захистили своє авторське право й отримали свідоцтво про державну реєстрацію прав авторів на цей твір.

Використовуючи методи силового тиску на керівництво техуніверситету (наших керівників), А. Кукоба примусив нас розпочати виконання робочої документації, за якою до грудня 2001 року була споруджена підземна частина собору та виведено його надземний цоколь до рівня 0,850 м.

Передвиборча кампанія А. Кукоби на цей час уже завершувалася, тому будівництво собору було законсервовано. Під приводом недоцільності роботи взимку.

Але будівельний майданчик заростав бур'янами півтора роки.

Лише у липні 2003 року у А. Кукоби (на той час уже народного депутата України) "зненацька" знову прокинулася зацікавленість у продовженні відтворення. Дивним чином це співпало зі зростанням політичного рейтингу В. Ющенка. Цілком ймовірно, що собором А. Кукоба вирішив "застрахуватися" на майбутнє. Причому ця страховка була безпрограшною. Виграє у майбутніх президентських виборах В. Ющенко - тоді А. Кукоба буде виглядати "патріотом", бо задовго до президентських перегонів розпочав відтворення собору УПЦ КП. Виграє провладний кандидат - тоді А. Кукоба матиме козирі як "свідомий реалізатор Державної програми відтворення видатних пам'яток".

До квітня 2004 року роботи на соборі рухалися мляво, фінансування проектних робіт практично не було, на будівельні роботи теж виділялися крихти. Протягом січня-квітня 2004 року перший заступник міського голови М. Юхименко, який проводив на будівництві так звані "штаби", годував авторів проекту та будівельників обіцянками про те, що А. Кукоба уже вирішив у Києві питання про фінансування робіт і багатомільйонні кошти ось-ось надійдуть. Розуміючи важливість безупинної роботи на соборі, автори продовжували виконувати проектну документацію безоплатно.

До середини квітня стіни собору у відповідності до науково обґрунтованої проектної документації були зведені до рівня 7 метрів.

13 квітня 2004 р. на будівельний майданчик зненацька приїхав А. Кукоба. улаштувавши у властивій для нього манері брутальний "розгін" присутнім, він призначив наступний "штаб" на 15 квітня.

14 квітня 2004 р. було прийняте рішення Полтавського міськвиконкому № 101, яке фактично скасувало Постанову Кабміну стосовно Святоуспенського собору в Полтаві, оскільки перевело собор з категорії видатної пам'ятки у категорію звичайної новобудови.

15 квітня 2004 року стало чорним числом у подальшій долі пам'ятки. А. Кукоба забажав суттєвого зниження висоти собору, зменшення товщини стін другого ярусу, влаштування залізобетонних перекриттів історично єдиного внутрішнього простору собору. За офіційною мотивацією, начебто для прискорення та здешевлення будівельних робіт. справжніми мотивами (на думку компетентних фахівців – юристів, правників, працівників правоохоронних органів) повинні зацікавитися відповідні компетентні державні установи.

Ігноруючи заперечення авторів, принижуючи їх гідність, нехтуючи законодавчими нормами України, Законом України "Про авторське право", А. Кукоба заявив, що "відлучає" авторів від проектування, збивши, таким чином, за його словами, "пиху" з непокірних, та доручає "перепроектувати" собор за його забаганками головному художнику Полтави А. Чорнощокову.

На наші спроби довести божевільність та неприпустимість такого знущання над пам'яткою загальнодержавного рівня А. Кукоба відреагував з притаманною йому брутальною лютістю.

Саме тут доречно зазначити, що від квітня 2002 року у Полтаві немає міського голови. Місто більше двох років живе поза правовим полем. склавши офіційно повноваження міського голови у зв'язку з обранням народним депутатом України, фактично А. Кукоба по цей час безроздільно править містом, залишивши в апараті виконкому своїх ставлеників.

На наші неодноразові письмові звернення та протести, направлені першому заступнику міського голови М. Юхименку (колишньому головному архітектору Полтави!), головному архітектору Полтави (доктору архітектури, професору!!!) В. Вадімову, керівнику генпідрядної організації О. Ландарю, начальнику міської інспекції ДАБК Г. Зірці ми відповідей практично не отримали.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

За всіх "відповідав" відписками лише В. Вадімов. Він від самого початку сваволі в усних бесідах з авторами визнав, що діються грубі порушення чинного законодавства, але офіційно реагувати на сваволю А. Кукоби відмовився, бо боявся викликати "гнів батька". Бо виступивши проти сваволі А. Кукоби, він ризикував втратити недавно отриману (і так давно омріяну) посаду головного архітектора Полтави.

При цьому усі зазначені керівники в усних розмовах з нами визнавали, що здійснюється не тільки порушення всіх діючих норм та законів, але й наруга над наукою, духовністю, людською гідністю. І при цьому всі вони зізнавалися, що бояться заперечувати "всемогутньому батькові". Директор державного проектного інституту "Міськбудпроект" навіть сказав нам, що зупинити сваволю А. Кукоби на місцевому рівні нам ніколи не вдасться та порадив за захистом пам'ятки звертатися до вищих керівних інстанцій України.

Тим часом, А. Чорнощоков, протизаконно використовуючи наші проектні розробки (ескізний проект та робочі креслення), ігноруючи наші письмові заперечення, виконав "замовлення" А. Кукоби і спотворив собор. Деякі примірники оригіналів спотворених А. Чорнощоковим креслень нам вдалося вилучити з будмайданчика собору.

Ми були змушені захищати видатну пам'ятку на всіх рівнях і звертатися до Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради, Держбуду України, Всеукраїнського Фонду відтворення видатних пам'яток імені Олеся Гончара, Українського Товариства охорони пам'яток історії та культури.

Найбільш активну, принципову позицію у захисті пам’ятки зайняв Держбуд України. Але численні листи-заборони Держбуду, направлені до полтавського міськвиконкому, залишилися без реакції. Наші скарги до Кабміну, Адміністрації Президента у "кращих традиціях" радянських часів поверталися до полтавської облдержадміністрації, а звідти направлялися до міськвиконкому – конкретного і фактичного ініціатора наруги над пам’яткою. Як і що відповідали керівники міста, видно з їх відписок.

За дорученням Українського Товариства охорони пам'яток історії та культури, Всеукраїнського Фонду відтворення видатних пам'яток імені Олеся Гончара та Держбуду України 6 липня 2004 р. із перебігом спотворення собору ознайомилася комісія фахівців, яка зробила рішучі висновки щодо виявлених грубих порушень при відтворенні собору.

За підсумками роботи комісії 12 липня автори проекту відтворення Святоуспенського собору були запрошені до Держбуду України, куди передали пакет документів, креслень та фотографій - красномовних свідчень того, що в Полтаві здійснюється не відтворення, а знущання над пам'яткою.

Із офіційним протестом проти спотворення Святоуспенського собору та дискредитації Державної програми відтворення видатних пам'яток виступили Голова Всеукраїнського Фонду відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара, академік П. Т. Тронько та Голова Всеукраїнського Товариства охорони пам’яток історії та культури України, академік П. П. Толочко.

Але заборона Держбудом продовження робіт на соборі А. Кукобою була проігнорована. Собор у спотвореному вигляді (нижчий на 11 метрів від історичного, із абсурдними залізобетонними перекриттями в інтер'єрі зі спотвореним декором другого рівня, спрощеними та спотвореними куполами тощо) наприкінці вересня був закінчений у загальнобудівельних роботах.

А. Кукобою були попрані не тільки здоровий глузд, але й Указ Президента, Постанову Кабінету Міністрів, Закон України "Про авторське право та суміжні права". А. Кукоба намагається довести, що може безкарно знущатися над науковою працею, над роботою авторів-архітекторів, які півтора десятиліття працювали над документально обґрунтованим проектним відтворенням собору.

Замовник відтворення - громада Святоуспенського собору УПЦ КП - мовчить, бо залякана можливістю відібрання собору та передачі його УПЦ. Цим нардеп не раз відверто погрожував громаді на робочих нарадах на будмайданчику собору.

Архітектурна громадськість Полтави, хоча й обурена сваволею, але теж мовчить, не бажаючи потрапляти "батькові на олівець". Так заявив на вимогу представників архітектурної громадськості для захисту собору від наруги скликати екстрене зібрання обласної організації Спілки архітекторів України її голова М. Карюк.

Місцеві ЗМІ (ручні ЗМІ А. Кукоби), які від 1995 року активно висвітлювали роботу авторів на розкопках історичних фундаментів собору, їх архівні пошуки, проектно-відтворювальні роботи, тепер чомусь теж замовкли. Єдиною газетою Полтави, яка надрукувала матеріал про знущання над пам'яткою, була опозиційна владі "Полтавська думка". Матеріал про спотворення собору також надрукував часопис А+С (АСС).

Знущання над пам'яткою треба негайно зупиняти, бо на спотворену частину собору, яку обов'язково треба буде демонтувати, вже викинуті величезні кошти.

"Викрутивши суглоби" полтавській Святоуспенській громаді УПЦ КП і примусивши її мовчати, А. Кукоба зробив із видатною пам’яткою те, що хотів – зухвало спотворив її за власним розсудом. За законами України саме замовник разом із підрядником несуть відповідальність за спотворення пам’ятки. Саме вони повинні за власний кошт розібрати спотворену частину собору і повернутися до історичної правди. Саме на громаду та на підрядника "команда" А. Кукоби "перевела стрілки" на випадок, якщо доведеться відповідати за скоєні злочинні дії.

Безкарні протиправні дії влади загострили питання про неприпустимість передачі видатних пам’яток на баланси місцевих органів, громадських організацій (у тому числі, і релігійних громад) чи приватних осіб. Видатні пам’ятки загальнодержавного значення повинні бути у загальнодержавній власності і їх збереженням та суворим дотриманням міжнародних та українських законів щодо їх реставрації чи відтворення повинні опікуватися відповідні фахові органи.

У нас, як у авторів, залишилася лише єдина можливість захистити нашу роботу і видатну пам’ятку – звернення до суду. Як швидко та об'єктивно буде розглянуто справу – зрозуміло без слів.

А тим часом у спотвореному соборі ведуться опоряджувальні роботи, львівськими різьбярами виконується іконостас, який за образом та композицією не має ніякого відношення до історичного. До речі, проект відтворення історичного іконостасу теж виконаний В. Трегубовим та Р. Ругаловим і теж, як і проект відтворення собору захищений державним авторським свідоцтвом. На це свідоцтво теж чхає полтавська влада. Йде пошук художників-монументалістів, які повинні розписувати інтер’єр собору. Спотворення продовжується.

Чи вдасться нам його зупинити?

ЗЛОЧИН 2: СПОТВОРЕННЯ АНСАМБЛЮ
КРУГЛОЇ ПЛОЩІ В ПОЛТАВІ

Всесвітня відомість архітектурно-містобудівного ансамблю Круглої площі в Полтаві не потребує доведення. Унікальний комплекс пам’яток архітектури класицизму першої половини XIX сторіччя є у всіх підручниках з історії світової архітектури та містобудування. Захарівські зразкові проекти тільки в Полтаві були з’єднані у цілісне органічне утворення. Їх відтворення з руїн у повоєнній Полтаві, делікатне доповнення історичного ансамблю будинками, витриманими у класицистичній традиції зробило цей ансамбль перлиною вітчизняного архітектурного та містобудівного мистецтва.

Ансамбль в цілому, і кожна будівля окремо мають державні охоронні номери. Унікальний ансамбль є пам’яткою загальнодержавного значення.

У грудні 2003 року за вказівкою А. Кукоби в охоронній зоні ансамблю, в порушення усіх норм і правил були розпочаті роботи по спорудженню гігантського для масштабів Полтави підземного комплексу. У травні 2004 року комплекс був зданий в експлуатацію. Єдиною організацією, яка не погодила проект (затверджений заднім числом, бо будівництво здійснювалося "з листа") була організація Товариства охорони пам’яток. Підземний комплекс отримав надземні споруди: скляний купол поруч з будинком Дворянського зібрання та скляний циліндричний ліхтар підземного переходу поруч з будинком присутственних місць. В обох випадках ці архітектурні об’єми, розташовані в охоронних зонах як зазначених історичних будинків, так і ансамблю в цілому, брутально втрутилися в ансамбль Круглої площі, спотворили його, знищили його цілісність. При виконанні благоустрою території підземного комплексу був знищений історичний головний вхід до Корпусного саду, який розташований в центрі ансамблю, зруйнований надземний зв’язок саду з головною пішохідною вулицею Полтави – Жовтневою, який існував з моменту спорудження ансамблю, тобто з початку XIX сторіччя. Перспектива Жовтневої вулиці, яка історично замикалася монументом Слави (арх. Тома де Томон), тепер замкнена входом до підземного переходу та циліндричним скляним ліхтарем.

Офіційною версією аврального спорудження підземного комплексу та переходу була "турбота батька" про безпеку пішоходів та необхідність створення додаткових об’єктів обслуговування народу у центрі Полтави. Як свідчать дослідження компетентних фахівців, фактичною версією є зовсім інше. Але кому в Україні та світі є справа до долі якогось там історичного ансамблю? І тому за потвору, встромлену у тіло архітектурно-містобудівної пам’ятки, поки що ніхто не відповів.

ЗЛОЧИН 3: "РЕСТАВРАЦІЯ" ІСТОРИЧНОЇ ОГОРОЖІ
ПОЛТАВСЬКОГО ГУБЕРНСЬКОГО ЗЕМСТВА

Восени цього, 2004 року, багатостраждальний будинок Полтавського губернського земства (арх. Кричевський) – перлину українського народного стилю нарешті почали реставрувати. Паралельно з роботами по оновленню фасадів була здійснена варварська "реставрація" історичної муровано-гратчастої огорожі території будинку, яка мала численні деформації. Цегляні стовпчики та цоколь огорожі були дбайливо розібрані, цеглу пронумерували. Начебто з метою повернення її на місце після виправлення та підсилення фундаментів огорожі.

Спроби здійснити відновлення огорожі закінчилися спорудженням абсолютно нового цоколя та стовпчиків (у змінених розмірах та пропорціях) із сучасної лицьової цегли. Таким чином було знищено невід’ємну композиційну складову ансамблю будинку Кричевського.

Слава "реставраторам"?

ЗЛОЧИН 4: "РЕСТАВРАЦІЯ" ПАМ'ЯТНИКА
СЛАВИ У КОРПУСНОМУ САДУ

У вересні 2004 року пам’ятник Слави (арх. Тома де Томон) у Корпусному саду Полтави піддали косметичній "реставрації". Колону слави оточили риштуванням, з якого здійснювалися обробка заіржавілих місць чавунної колони та фарбування колони.

В одну з ночей невідомими зловмисниками були викрадені деталі скульптури орла – чотири стріли, які тримав орел у парузах.

Не переймаючись навіть пошуком архівних матеріалів та фотодокументів, за якими можна було б з максимальною точністю відтворити не тільки форму, розміри але й взаємне розташування стріл-блискавок, міське керівництво розпорядилося виготовити стріли, за довжиною, формою та їх місцем у скульптурній композиції віддалено нагадуючими історичні стріли. Тепер орел тримає громовиці, довші за історичні.

Але "найефектнішим" є їх взаєморозташування: замість попарного розташування двома групами стріли тепер тирчать у чотирьох напрямках віялом, подібно до того, як розчепірюють пальці деякі представники нашого суспільства.

Але кому в Україні є справа до того, що орел тепер дещо не той, якого посадив на колону Тома де Томон і якого навіть вдалося зберегти під час Другої світової війни? Так він тепер і сидить, розставивши стріли, мов пальці.

"Слава" полтавським "реставраторам"!

ЗЛОЧИН 5: "ЗОЛОТО" КУПОЛІВ ПОЛТАВСЬКИХ
ІСТОРИЧНИХ ТА СУЧАСНИХ ХРАМІВ

Серед найвідоміших архітектурних пам’яток Полтави по праву знаходиться ансамбль Хрестовоздвиженського монастиря, спорудженого у стилістиці українського бароко протягом XVII-XVIII сторіч. Центральним об’єктом ансамблю є унікальний семибанний собор. Від самого початку існування й до 2004 року істинним кольором куполів як собору так і дзвіниці та інших церков монастиря (як, утім, переважної більшості православних барокових храмів України) був, звичайно, зелений колір.

Зеленим були пофарбовані куполи справжнього Святоуспенського кафедрального собору в Полтаві, про який йшла мова у першій частині цієї книжки.

Укритим мідними листами, без будь-якого фарбування чи "золочення" нами був запроектований і споруджений храм Пантелеймона Цілителя в Полтаві.

Протягом літа-осені 2004 року Полтавою прокотилася кукобівська пошесть повального "золотого фарбування" куполів вищезазначених храмів.

Внаслідок цього, здавалося б, "невинного" чи "шляхетного" дійства, ініційованого А. Кукобою і реалізованого його "прибічниками", перелічені храми зорово стали обезголовленими, втратили природно існувавші, контрастні до неба завершення, їх верхівки "провалилися" на тлі неба, розчинилися в ньому.

Які дрібниці, скаже пересічний читач, цей змінений колір куполів. Але насправді це звичайний містечковий вандалізм, зразок агресивно завгоспного, а не професійного архітектурного ставлення до пам’яток.

ЗЛОЧИН 6: "ВІДТВОРЕННЯ" ІСТОРИЧНОЇ ДЗВІНИЦІ
СПАСЬКОЇ ЦЕРКВИ В ПОЛТАВІ

Останнім кроком (сподіваємося, що останнім і за часом, і за можливістю) у спотворенні історичного середовища центру Полтави стали дії, санкціоновані головним архітектором Полтави В. Вадімовим. Мова йде про відтворення історичного комплексу Спаської церкви в Полтаві. Церква є унікальною пам’яткою дерев’яної архітектури Полтавщини, за переказами саме в цій церкві був відслужений подячний молебень за перемогу у Полтавській битві, на якому був присутній Петро І.

13 березня 2002 року міськвиконкомом Полтави було прийняте рішення № 75 "Про відтворення комплексу Спаської церкви у м. Полтаві". На підставі цього рішення було видане архітектурно-планувальне завдання № 104, затверджене тодішнім головним архітектором Полтави Ю. Петруком, в якому, зокрема, було зазначено: "... виконати попередні комплексні науково-дослідницькі роботи: зібрати історико-архівні, іконографічні та бібліографічні матеріали...

Об’ємно-планувальне рішення дзвіниці виконати відповідно до іконографічних матеріалів (наявних фотографічних, графічних зображень, історичних креслень)".

На підставі зазначених документів на замовлення замовника - громади Спаської церкви нами – архітекторами В. Трегубовим та О. Бєлявською протягом 2002-2003 років були розроблені науково обґрунтований ескізний проект відтворення історичних дзвіниці, храмової огорожі та святих воріт комплексу Спаської церкви, виконаний повний комплект робочих креслень архітектурно-будівельної частини відтворення дзвіниці, огорожі та святих воріт.

Проект відтворення дзвіниці і огорожі був погоджений головним архітектором Полтави Ю. Петруком (погодження № 546 від 03.07.2002 р.). У цьому погодженні зазначено: "Робочим проектом передбачено відтворення історичної споруди дзвіниці у її первісних формах та розмірах".

Реалізація проекту розпочалася влітку цього року проведенням археологічних розкопок на місці відтворення дзвіниці. Від літа й до початку листопада 2004 р. ніякі будівельні роботи на майданчику дзвіниці на здійснювалися.

9 листопада ми, автори погодженого проекту відтворення дзвіниці, вночі випадково виявили, що на майданчику розпочаті знову ж таки авральні будівельні роботи. На наше запитання, чим викликані роботи вночі, виконроб відповів, що це "особиста команда першого заступника міського голови М. Юхименка". Зателефонувавши йому на мобільний телефон, ми висловили своє обурення тим, що будівництво розпочате без нашого відома та похапцем, утаємничено, вночі.

Наступного дня від представників замовника – громади Спаської церкви та інших офіційних джерел ми дізналися, що наприкінці літа 2004 р. головний архітектор Полтави В. Вадімов викликав до себе настоятеля Спаського храму і поставив його до відома, що керівництвом міста прийняте рішення не відбудовувати історичну дзвіницю, а спорудити на її місці маленький об’єм за зовсім іншим проектом, аргументуючи це рішенням відсутністю коштів.

Доречно зауважити, що відразу після нашого телефонного дзвінка М. Юхименку з будмайданчика миттєво прибрали техніку і роботи по спотворенню історичного ансамблю Спаської церкви зупинилися. Та чи надовго?

До яких ще варварських дій може вдатися нинішня полтавська влада? Над якою пам’яткою Полтави нею буде вчинено чергову наругу? Чи дозволимо ми, полтавські архітектори, продовжувати ґвалтування історичної архітектури Полтави?

Сподіваємося, що НІ!

Полтава
жовтень – листопад 2004 року.