Кривенко, Евгений Иванович
- Подробности
- Просмотров: 19134
Кривенко, Євген Іванович (3.02.1912 — 21.02.1960), поет
Десятки поетів писали про красу і принадність Полтави. Але не часто відчуєш таку щиру, гарячу любов до рідного міста, як у творах Євгена Кривенка. "Не могу я слышать без волненья о Полтаве..." — писав він у вірші "Ляля Убийвовк". Полтаві, де поет прожив 17 років, він присвятив багато поезій. Найбільше їх — цілий цикл — у збірці "Мечты сбываются". І написані вони після відвідання рідного міста в 1952 році.
В архіві покійного краєзнавця Володимира Самуйла зберігся напис автора на книжці "Мечты сбываются": "На память о совместных прогулках по Полтаве, которые способствовали появленню этой книги". Володимир Францович розповідав мені, як вони вдвох пройшли тоді по Пушкінській мимо колишнього індустріального технікуму, який у 1931 році закінчив Є. Кривенко, як потім стояли на Панянській горі, вдивляючись у синє Заворскля й новобудови Подолу. Поет був у задумі — здавалося, в його голові вже народжувалися нові поетичні рядки про юність, перше кохання, про улюблене місто:
Юность моя,
Песня моя, слава,
Как ти мне по-новому близка,
Все
Перетерпевшая Полтава,
Ворскла наша,
Милая река...
Повінь почуттів і спогадів, пережитих у Полтаві, розлилась чудесними віршами циклу "Улица юности моей". Ніжні, щирі слова знайшов поет для рідної Ворскли:
Над тобой в раздумье долгом
Я стою в тени ветвей.
Не Днепро ти и не Волга,
Только сердцу всех милей.
Вірш "Гора Панянка" Є. Кривенко присвятив Тамарі Залевській, з якою зустрічався тут в юності. З цієї гори видно Південний вокзал, звідки від’їжджав після закінчення технікуму до Туркменії. Дівчина не прийшла попрощатись, і дороги їх назавжди розійшлись. Через двадцять років поет прийшов на те місце, де чекав колись своє кохання...
На цю тему він написав багато хвилюючих ліричних віршів. "Как дела? В какой ты нынче роли?" (Т. Залевська стала актрисою), "Мачухи", "Зашумели, закачались клены". Всі вони, пройняті прозорим і вразливим смутком, в той же час дихають силою любові до життя, рідного краю, Полтави.
У поезії Євгена Кривенка щасливо поєднались ніжність і проникливість Єсеніна з могутніми ритмами Маяковського, якого він слухав у Полтаві. Поет сам говорив, що нема долі кращої, як
Душой быть нежным и певучим,
Неукротимым, как они.
Чтоб жить, трудиться не впустую,
Чтоб цветом цвесть, огнем гореть
И землю так любить родную,
Чтоб за нее лишь умереть.
Свою любов втілював він у кожне слово. Вона пульсує й у віршах, присвячених історичному минулому ("Среди редутов полтавских", "Герой Полтави" та ін.) Звичайно ж, ці вірші писалися в дусі сфальсифікованої історії того часу.
Є. І. Кривенко прийшов у літературу з багатим життєвим досвідом. Йому було що сказати і сказати по-своєму. Але не все, що хотів, виспівав до кінця: тяжка хвороба передчасно обірвала пісню. Роки, що минули після смерті поета, не зістарили кращі вірші його поетичних збірок "Иду к тебе" (1956), "Радость моя, Украина" (1957), "Ласточки летают высоко" (1960), "Станция Мечта" (1961), "Стихотворения и поэмы" (1965). Писав він і прозу — повісті "Ночной сигнал" (1959), "Там, где была тишина" (1960, 1973, 1982), "Наша Любушка" (1962).
Рідній Полтаві поет і письменник Євген Кривенко віддав своє любляче серце.
Могила Євгена Івановича Кривенко.
Джерело:
Фото могили надав Заставенко Ігор
