История Полтавы

Красицкий, Фотий Степанович

Подробности

Просмотров: 44861

Красицький, Фотій Степанович (1873 — 1944) — український художник.

У 1888 — 1892 навчався у Київ. рисувальній школі М. І. Мурашка, з 1903 постійно працював у Києві: викладав у худож. училищі (1912 — 1920) та інституті (1927 — 1939, з перервами). Створив політ. карикатури для київ. журналу "Шершень". Жив на Пріорці, на тепер. вул. Брюсова (кол. Межигірський пров. № 20/16), де встановлено мемор. дошку художнику. Твори зберігаються в Нац. художньому музеї. Помер у Києві, похований на Байковому кл. 1961 на його честь названо вулицю.

На зламі двох епох пройшло життя художника Фотія Красицького (1873-1944) . Народився він у селі Зелена Діброва. З ранніх літ хлопець малював де тільки міг - на стінах, дверях клуні, на запітнілому вікні, і вчитель сільської школи наполегливо радив батькам віддати його в науку.

Так почалася дорога у мистецтво Фотія Красицького - вихідця з роду Тараса Шевченка. Адже батько його, Степан Антонович - син рідної сестри Тараса Григоровича - Катерини. І, напевно, природні нахили до мистецтва свого великого родича передалися його нащадкам, серед яких Фотій Красицький виявився одним із найталановитіших. Отож, у 15-річному віці прийшов він з торбою своїх малюнків до Миколи Мурашка - засновника знаменитої Київської рисувальної школи. І був зарахований до числа його учнів, незважаючи на наївність своїх робіт, бо Мурашко серцем відчув, що має справу з непересічним талантом.

Слід зазначити, що вчитель не лише дбав про освіту свого учня, а й прагнув увести його в коло тодішньої київської культурної еліти. Мурашко познайомив Красицького з композитором Віталієм Лисенком, який запропонував йому, ще скромному учневі, зробити художнє оформлення домашньої вистави його опери-казки "Коза-дереза", де режисером була сама Леся Українка! Все те окрилювало Фотія Красицького і він кожну вільну від навчання хвилину малював, малював, малював. Дніпрові краєвиди, сценки з життя рідного села, де проводив літні канікули, і, нарешті, створив олівцевий портрет свого покровителя Миколи Лисенка, який гідно увінчав його навчання в школі Миколи Мурашка. Продовжив освіту в Одеській художній школі.

Згодом Фотій Красицький в ступає до Вищої художньої школи при Петербурзькій Академії мистецтв. Саме тут він створює свої перші картини - "У найми", "У хаті сільського шевця", де на першому плані - мотив убогого існування простого трударя, так знайомий йому зі свого селянського дитинства. Йому поталанило навчатися у великого Рєпіна, який палко підтримав тягу свого учня до національної української тематики. Він же схвально оцінив ескіз картини "Гість із Запоріжжя", що стала найвищим набутком у творчому доробку Фотія Красицького.

...Густе світло надвечірнього сонця щедро заливає садок, де тут і там бовваніють вулики невеликої пасіки. А ось і курінь пасічника, біля входу в який сидить геть посивілий господар, колишній запорожець, пригощаючи свого гостя - кремезного козака у синіх шароварах та червоній накидці. Він після міцної наливки, взявся було за бандуру, та припинив бренькання, коли мати підвела своїх дітей, доньку і сина, аби показати гостеві. Гість усю увагу зосередив на хлопцеві, який стоїть, засоромившись, у білій сорочечці та полотняних шароварах. Малий він ще, але вже відчувається в ньому дрімаюча сила майбутнього козака - захисника Вітчизни. І ту приховану силу добре відчув загартований у боях з бусурманами запорожець, пильно і з надією вдивляючись у нащадка батьківської слави. Виросте хлопець і сповнить ті надії...

Картина "Гість із Запоріжжя", по суті, єдина, класично завершена тематичною композицією. Красицький дедалі частіше надає перевагу жанровим, з простим сюжетом композиціям типу "Якби ви не панич" [ці картини виставлялась у Полтаві на художній виставці 1903 р., присвяченій відкриттю пам'ятника І. П. Котляревському - Т.Б.], "Селянська дівчина біля тину", "Жінки в полі", "У свято", "Подруги", "Біля криниці", часто пише пейзажі з дитинства знайомих куточків рідного краю ("Село Кирилівка", "В саду", "Похмурий день", "Село в долині"). Але найбільшим досягненням передреволюційних років у творчості художника стали портрети. Серед найвдаліших - портрети Лесі Українки (1904), художника Ждахи (1928), академіка Д.Багалія (1929), М.Старицького (1931), письменника О.Кундзіча (1933) та інші.

Революційні події 1905-1907, 1917 рр., звичайно, не могли пройти осторонь чутливої натури митця. Він, схильний до лірико-побутових сюжетів, відгукується на драму класових сутичок гострими малюнками в сатиричному журналі "Шершень".

Фотій Красицький реалізує себе в Шевченкіані. Ту серію на Шевченківську тему, яку він розпочав ще в 1895 році, художник продовжив в олійних портретах Кобзаря 1899 року, пейзажі села Кирилівка 1901, портреті Т.Шевченка 1905 року, у 30-х роках він увінчує картиною "Шевченко в майстерні". Писав підготовчі ескізи, виконав безліч замальовок, але в кінцевому рахунку залишився незадоволеним композицією. Така ж доля і картини "Смерть Шевченка" 1940 року, де задум явно не відповідав здійсненню. Це полотно, як виявилося, стало "лебединою піснею" художника...

В історії українського мистецтва він посів почесне місце глибоко національного народного художника.

Джерело:

http://wek.kiev.ua/uk/Красицький_Фотій_Степанович

Фото: http://www.zsu.zp.ua/; репродукція: http://www.art-catalog.ru