История Полтавы

Соколовский, Алексей Никанорович

• 

Подробности

Просмотров: 42206

Соколовський, Олексій Никанорович — український аґроґрунтознавець, академік АН УРСР (з 1929), дійсний член ВАСГНІЛ (з 1935), заслужений діяч науки УРСР (з 1945). Разом з М. Вавиловим проходив практику на Полтавському дослідному полі. На фасаді головного корпусу Полтавської сільськогосподарської дослідної станції ім. М. І. Вавилова (вул. Шведська № 86) О. Н. Соколовському встановлена меморіальна дошка.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 881

Фото: https://ru.wikipedia.org/wiki/Соколовский,_Алексей_Никанорович

 

Соколовський Олексій (1884 — 1959), видатний аґроґрунтознавець, д. чл. АН УРСР (з 1929), кол. Всеукр. Академії С.-Г. Наук (з 1926, її перший през.), Всесоюзної Академії С.-Г. Наук (з 1935) і кол. Укр. Академії С.-Г. Наук (з 1956), родом з с. Великої Бурімки (тепер Черкаської обл.) з священичої родини. 1908 закінчив Київ. Ун-т, 1910 — Моск. С.-Г. Ін-т, з 1911 працював у лябораторіях рос. ґрунтознавців і аґрохеміків Д. Прянишникова і В. Вільямса; з 1922 — проф. Моск. Межевого Ін-ту, з 1924 — Харківського С.-Г. Ін-ту (з 1944 його дир.); одночасно з 1924 очолював катедру ґрунтознавства, з 1945 — лябораторію ґрунтознавства АН УРСР, з 1956 — дир. створеного на її базі Н.-Д. Ін-ту Ґрунтознавства (тепер Укр. Н.-Д. Ін-т Ґрунтознавства і аґрохемії ім. О. Соколовського). У сер. 1930-их pp. був заарештований і перебував на засланні.

Праці С. (понад 140) присвячені вивченню фіз.-хем. властивостей ґрунту, впливу обмінних катіонів на механічні й водні властивості ґрунту, окультурення підзолистих і солонцюватих ґрунтів, ролі кальцію у збагаченні ґрунтів на гумус і фіксації в ґрунті мінеральних кольоїдів та гумусу тощо. С. створив новий напрям у вивченні кольоїдів ґрунту, зробив цінний вклад у розвиток теорії про ґрунтовий кольоїдний комплекс, умови структуро-утворення й аґрономічне значення структури ґрунту тощо. Він є основоположником кольоїдно-хем. технології ґрунтів, запропонував методу осолонцювання ґрунту для боротьби з фільтрацією води у зрошувальних каналах, ставках тощо. С. автор підручника з с.-г. ґрунтознавства, який вийшов кількома вид. укр. і рос. мовами («Курс сільсько-господарського ґрунтознавства», 1951) та підготував багатьох ґрунтознавців. 1971 видано у Києві «Избранные труды» С.

Джерело:

Енциклопедія українознавства. Словникова частина. — Париж, Нью-Йорк, 1976. — Т. 8. — С. 2800-3200. Стор.2943-2944

Фото: http://www.nbuv.gov.ua/institutions/issar/sokolovsky.html, в "Енциклопедії..." ідентичне.

 

Соколовський, Олексій Никанорович (01.03.1984–25.04.1959), ґрунтознавець, організатор сільсько-господарської науки та освіти в Україні, академік АН УРСР (1929) по напряму «сільськогосподарські науки», дійсний член ВАСГНІЛ (1935), президент Всеукраїнської академії сільсько-господарських наук (тепер Національна академія аграрних наук України) (1931–1938).

Закінчив Полтавську гімназію (1902) [Т.Б., див. В. Андрієвський "Три громади"], природниче відділення фізико-математичного факультету Київського університету (1908), сільсько-господарське відділення Московського сільсько-господарського інституту (1910) за фахом «ґрунтознавець-хімік». Був залишений на кафедрі ґрунтознавства для підготовки до професорського звання, викладач кафедри (1911–1924). Протягом 1915–1916 рр. начальник 15-го передового загону Земського союзу при 60-й піхотній дивізії. У 1919 р. захищає при МСГІ свою магістерську дисертацію «Из области явлений, связанных с коллоидальной частью почвы». Як секретар оргкомітету бере участь у створенні Наукового інституту добрив ВРНГ РСФСР (тепер «НИУИФ им. Я.М. Самойлова»). У 1920 р. обирається професором Сибірського сільськогосподарського інституту. З 1922 р. — спочатку професор, а потім завідувач кафедри Московського межевого інституту. Професор (з 1924 р.) та завідувач кафедри Харківського сільськогосподарського інституту. Ініціює створення і очолює науково-дослідну кафедру ґрунтознавства по лінії НКО УСРР та аспірантуру при ній. У 1931 р. на її основі був створений ВНДІ сільськогосподарського ґрунтознавства, що з 1932 р. переїхав до Києва і почав працювати як ВНДІ соціалістичного землеробства. З 1922 р. член Секції ґрунтознавства, а з січня 1926 р. по жовтень 1927 р. голова Сільськогосподарського наукового комітету України. У 1931 р. створює при кафедрі ґрунтознавства ХСГІ лабораторію хімії ґрунтів АН УСРР (з 1945 р. лабораторія ґрунтознавства АН УРСР), на основі якої у 1946 р. був створений теперішній ННЦ «Інститут ґрунтознавства і агрохімії НААН», який з 1959 р. носить ім’я О.Н. Соколовського. З 21 травня 1931 р. по січень 1935 р. президент Всеукраїнської академії сільськогосподарських наук.

Один із засновників сучасного агрономічного ґрунтознавства і сприяв його розвитку в Україні. Основним напрямом наукової діяльності було вивчення фізико-хімічних властивостей ґрунтів, складу обмінних катіонів і впливу їх на механічні та водні властивості ґрунту. Всебічно дослідив роль кальцію у збагаченні ґрунтів на гумус і фіксації в ньому колоїдів, в окультуренні підзолистих і солонцюватих ґрунтів. Зробив цінний внесок у розвиток теорії про ґрунтовий колоїдний комплекс, створив новий напрям у вивченні колоїдів ґрунту, визначив роль їх у формуванні структури, обґрунтував роль структури ґрунту у формуванні ґрунтової родючості, розробив схему генетичної класифікації ґрунтів. Багато зробив для створення нового типу ґрунтових карт, був відповідальним редактором карти ґрунтів УРСР М 1:1000000, виданої у 1935 р., стояв біля витоків організації суцільних великомасштабних ґрунтових обстежень, проведених в Україні у 1956–1960 рр. Він є засновником нової галузі науки — колоїдної технології ґрунтів, запропонував метод осолонцювання для боротьби з фільтрацією води із зрошувальних каналів, ставків тощо. О.Н. Соколовський — автор понад 140 наукових праць, написав підручник з ґрунтознавства, який вийшов у світ п’ятьма виданнями. Створив наукову школу українських ґрунтознавців. Член Міжнародної асоціації ґрунтознавців, віце-президент Міжнародної комісії з фізики ґрунтів, був одним із засновників радянського товариства ґрунтознавців.

28 квітня 1938 р. О.Н. Соколовський був заарештований за звинуваченням у тому, що був активним учасником антирадянської організації «українських есдеків», входив до підпільного обкому УСД і проводив антирадянську та шкідницьку діяльність щодо відбудови українського національного центру, був пов'язаний з націоналістами і «ворогами народу» — Шумським, Скрипником, Озерським, а також контактував у своїй праці з відомими українськими есерами. 25 лютого 1939 р. О.Н. Соколовський пише заяву на ім’я Сталіна, в якій зазначає, що він під тиском підписав заздалегідь підготовлені слідчими протоколи зізнань, але не має ніяких стосунків з ворогами радянської держави. 22 квітня 1939 р. відбувся суд над О.Н. Соколовським, М.Д. Токаревським, О.К. Тесленком, М.Д. Рогозіним, С.Я. Косенком і Т.К. Поповим. Їм також було інкриміновано бажання повалення радянської влади шляхом збройного повстання і створення «самостійної української фашистської держави». Серед інших звинувачень О.Н. Соколовському також висувалось знищення дослідних сільськогосподарських станцій і пропагування «шкідливої» теорії мілкої оранки ґрунту. Незважаючи на непідтвердженість усіх пунктів звинувачення, військовий трибунал вирішив призначити О.Н. Соколовському, М.Д. Токаревському, С.Е. Косенку вищу міру покарання — розстріл з конфіскацією особистого майна. Однак після касаційної скарги Військова Колегія Верховного Суду СРСР відмінила вирок стосовно всіх засуджених і направила скаргу на «додаткове дослідження», починаючи зі стадії попереднього слідства. 3 січня 1940 р. академік О.Н. Соколовський був звільнений за відсутністю складу злочину та 27 лютого 1940 р. поновлений у всіх правах і наукових званнях. Арешт академіка АН УСРР та ВАСГНІЛ, найближчого друга і соратника академіка М.І. Вавілова О.Н. Соколовського не був випадковим: у 1930 р. О.Н. Соколовський разом із М.Т. Рильським виступили громадськими звинувачувачами на суді по справі «Спілки визволення України». Після суду над фігурантами СВУ, а це переважно були представники української інтелігенції, серед них і академік АН УСРР С.О. Єфремов (1876–1939), було заарештовано, за різними даними, спочатку 70, потім ще 300 і, в кінці кінців, 30 000 осіб. Крім того, за час роботи в Україні, після повернення з Москви у 1924 р., О.Н. Соколовському вдалося «нажити» собі ряд принципових наукових опонентів, які не сприймали його дещо авторитарний стиль керівництва і тим паче — дискусії. На першому місці у цьому «списку» — професор Г.Г. Махов (1886–1952). Саме з ним на сторінках провідних періодичних видань УРСР у них точилась дискусія щодо теорії мілкої оранки взагалі та солонців і солончаків зокрема.

Література: Академік Соколовський Олексій Никанорович: життєвий шлях та наукова діяльність / В.А. Вергунов, Н.М. Новосад, В.А. Зозуля, К.Б. Новосад; за ред. С.А. Балюка. — Х.: КП «Друкарня № 13», 2006. — 164 с.; Професор Махов (Махів) Григорій Григорович (1886–1952) : біобібліогр. покажч. наук. пр. за 1914–1994 роки / УААН, Ін-т гідротехніки і меліорації, Уклад. та наук. ред. В. А. Вергунов. — К., 2005. — 119 с.

Джерело:

В.І. Вернадський. Листування з українськими вченими  (стр. 225-227)

Портрет: http://www.issar.com.ua/uk/pro-instytut