Кравченко, Василий Григорьевич

Highslide JS

Кравченко, Василь Григорович (25.04.1862 р., м. Бердянськ — 20.03.1945 р., м. Ростов-на-Дону). Видатний етнограф, фольклорист, діалектолог, краєзнавець і літератор. Протягом 1929-1930 рр. знаходився під слідством і відбував покарання в Житомирській в'язниці.

Народився В. Г. Кравченко в місті Бердянську 25 квітня 1862 р. Його батько, безземельний селянин, що походив з козаків-запорожців, свого часу приписався до бердянських мі-щан2. Мати, як згадує внучата племінниця Василя Григоровича - житомирянка Л. Є. Савинкова, була з кріпаків, і поміщик виміняв її на щеня знаменитої породи.

Глибокий інтерес до народної культури зародився у Василя Кравченка ще в дитячі роки. Помітним був вплив на його майбутнє завідуючого Бердянською гімназією, керівника літературного гуртка народовольця В. Л. Мартиновича. Завдяки піклуванню і допомозі останнього Василь Григорович і вступив 1877 року до Феодосійського вчительського інституту. Ще в стінах інституту студент В. Кравченко захоплюється етнографією: вивчає побут робітників і селян, записує пісні, прислів'я. Закінчивши 1880 року із золотою медаллю інститут, він планує на практиці реалізувати свої задуми. Та сталося непередбачене. Заарештовують В. Л. Мартиновича, а В. Кравченка, який опинився в списках осіб, що були у близьких стосунках з крамольним педагогом, позбавляють права вчителювати. Після цього він за власним бажанням вступає на військову службу «вольноопределяющимся». Тоді ж, 1880 року, вступає до юнкерської школи в Одесі, де на нього великий вплив справив приятель М. П. Драгоманова – викладач історії Л. Смоленський. Він підтримував у юнака інтерес до історії та народознавства. Під впливом улюбленого вчителя В. Кравченко починає разом з другом дитинства і однокашником по юнкерській школі Трохимом Зінківським з 1880 року добирати матеріали для українсько-російського словника, який редагував М. Ф. Комаров. Ця робота в Одеському науковому гуртку фактично стала початком дослідницької діяльності В. Г. Кравченка, остаточно сформувала його інтереси.

Після закінчення юнкерської школи Василь Кравченко продовжив службу в 126-му Рильському піхотному полку, виконуючи обов'язки завідувача полкової бібліотеки, квартирмейстера, скарбника. І все ж він не полишає своїх наукових уподобань. Дбайливо записує народознавчі матеріали, налагоджуючи зв'язки з відомими українськими культурними діячами Б. Д. Грінченком, В. Б. Антоновичем, М. С. Грушевським, Ф. К. Вовком, Є. К. Тимченком, М. В. Лисенком, М. М. Коцюбинським. Згодом матеріали В. Кравченка, зібрані під час служби в армії, були видруковані в «Этнографических материалах» Б. Д. Грінченка.

Відбуваючи службу в 126-му Рильському піхотному полку, що дислокувався на Волині, зокрема в Острозькому повіті, офіцер Кравченко записував розповіді солдат про їхнє життя. Ці записи побачили світ не лише в «Материалах» Б. Грінченка, а й у першому томі «Трудов Общества исследователей Волыни», а також видані окремою книжечкою 1902 року в Житомирі. В останній відтворюється розповідь солдата Лукаша Зіневича із села Курозвани Гощанської волості Острозького повіту про весільний обряд у його рідному селі.

Сувора військова служба не могла задовольнити волелюбного юнака. З 1892 року В. Г. Кравченко стає «наглядачем» охорони на австрійському кордоні, а з жовтня 1898 року переїжджає до Житомира, влаштувавшись на посаду старшого помічника наглядача Першого округу Волинського губернського акцизного управління. Отримавши посаду в акцизі, Василь Григорович дістає можливість часто спілкуватися з робітниками цукрових заводів, тютюнових фабрик, гуралень тощо. Перші його етнографічні матеріали, що з'явилися в губернській газеті «Волынь», журналі «Киевская старина», схвально зустрінуті читачами.

З дня створення Товариства дослідників Волині (1909 р.) В. Кравченко став одним з його найактивніших членів, працював в етнографічній та економічній секціях.

Діяльність В. Г. Кравченка в товаристві була плідною і багатогранною. Коли 1913 року за ініціативою доктора мінералогії П. А. Тутковського в Житомирі відкривається Волинський центральний музей (згодом Волинський науково-дослідний), його директором стає Василь Григорович Кравченко. До збирання експонатів він залучив учителів, студентів, службовців. На цій посаді він розвиває традиції, започатковані першим директором музею, відомим істориком і археологом Я. В. Яроцьким. Пліч-о-пліч з Василем Григоровичем працювали такі відомі краєзнавці як С. Гамченко, О. Фотинський, Ф. Закусило, В. Боровиков, М. Корчинський, М. Белонін.

У Товаристві дослідників Волині Василю Григоровичу Кравченку вдалося реалізувати пораду письменника М. М. Коцюбинського щодо видання етнографічних матеріалів окремими книжками. Всі три томи були спочатку опубліковані в «Трудах Общества исследователей Волыни». «Пісні, хрестини та весілля (етнографічні матеріали)», «Народні оповідання й казки» і «Звичаї в селі Забрідді та по деяких інших недалеких від цього села місцевостях Житомирського повіту на Волині». Матеріали до першого тому Василь Григорович зібрав протягом 1889-1904 рр., другого – протягом 1889-1910, третього – протягом 1912-1913 рр.

На основі цього величезного матеріалу про народне життя В. Г. Кравченко влаштував у 1907 році при Волинському музеї етнографічну секцію. Цього ж року в Житомирі створюється місцева організація українського товариства «Просвіта». В його статуті відзначалося, що «товариство має на меті допомагати розвиткові української культури і першим чином просвіті українського народу його рідною мовою у Житомирі й у Волинській губернії». Очолювала товариство дружина В. Г. Кравченка – Олімпіада Михайлівна Орловська (після неї – поетеса Людмила Волошка).

За наказом властей від 11 травня 1912 р. «Просвіта» змушена була припинити свою діяльність. Цьому розпорядженню передував обшук на квартирі В. Г. Кравченка в Житомирі на Великій Бердичівській, 101 (тепер 89).

Стривожений таким перебігом справ, В. Г. Кравченко звертається з листом до одного з почесних членів Товариства дослідників Волині – академіка Петербурзької академії наук О. О. Шахматова.

Лист до О. О. Шахматова Василь Григорович закінчує з жалем, що не зможе завершити ту наукову справу, якій він віддав всю душу, і просить порушити клопотання, щоб дозволили залишитися на Волині.

Петербурзький вчений гаряче відгукнувся на тривожний лист з Житомира. Адже він добре знав і високо цінував великий внесок В. Кравченка в етнографічну науку. Саме за пропозицією О. Шахматова 1912 року Василю Григоровичу Кравченку Академією наук було присвоєно звання професора. Відділення російської мови і словесності Російської Академії наук «в виду выдающегося научного интереса, представляемого этими материалами» - тобто, зібраними В. Кравченком, розпорядженням від 29 вересня 1912 р. вирішило надати матеріальну допомогу в розмірі 400 рублів виключно на друкування цих матеріалів. Та грошей вистачило вченому лише для надрукування другого тому. На цей час за плечима В. Г. Кравченка було багато цікавих народознавчих матеріалів, видрукованих у часописах «Буковина», «Поступ», «Зоря», «Діло», «Літературно-науковий вісник», «Громадська думка», «Рада», «Маяк», «Світло», а також, як зазначає Василь Григорович в автобіографії, «ціла низка психологічних оповідань з красного письменства». Незалежно від того «видавнича Спілка» у Львові в 1902 році видала том творів під назвою «Буденне життя» - книгу на 302 сторінки.

Завдяки клопотанню авторитетного «патрона» на певний час вдалося врятувати Василя Григоровича від заслання. Та через два роки (у 1914-му) В. Кравченка все ж таки відправили до міста Коврова Владимирської губернії, де він пробув до 1916 року і де ним була зібрана низка «частушок» фабричних робітників.

Повернувшись із заслання у 1916 році до Житомира, Василь Григорович знову працював у акцизному відомстві, яке залишив остаточно 1920 року. В цей час він займав і різні посади в місцевих органах влади. Сама ж влада в Житомирі протягом 1918-1920 рр. змінювалася немов у калейдоскопі: з рук у руки вона переходила за невеликий проміжок часу 14 разів (!). Василь Григорович співпрацював з радянською владою, але в той же час приймав у себе вдома й самого Симона Петлюру, про що згодом нагадали опальному професорові.

Звичайно, каламутні роки громадянської війни перешкоджали повноцінній науковій діяльності В. Кравченка. Під час революції, коли ліквідували приватні бібліотеки, коли взагалі гинула сила книг, В. Г. Кравченко, стоявши близько до бібліотечної роботи, разом з тодішнім ректором Волинського ІНО П. Абрамовичем рятували книжки, переносили на власних спинах, бо засобів не було. Унаслідок В. Г. Кравченко дістав дві пахових варовини (грижі), після того переніс невдалу операцію».

Отож у Житомирі В. Кравченко з П. Абрамовичем здійснили високий громадянський подвиг, що його у ті ж роки вчинили в Києві колишні житомиряни П. А. Тутковський та В. І. Липський, створюючи серед голоду і розрухи Всенародну бібліотеку – тепер бібліотека Акаемії наук України імені В. І. Вернадського.

24 липня 1920 р. наказом завідуючого Волинською губнаросвітою П. Г. Постоєва В. Г. Кравченка було призначено завідуючим етнографічним відділом Волинського науково-дослідного музею, який був заснований ним же в 1907 році. Тут на повну потужність розгортається діяльність Василя Григоровича як етнографа-дослідника. Музейну роботу він поєднував з просвітительською (читання лекцій, участь у семінарах, роботі курсів, педчитань), організацією та облаштуванням музеїв і краєзнавчих товариств на периферії. До цієї роботи вчений залучає студентську молодь і вчителів, здійснює за їхньої участі комплексні дослідження народних промислів, місцевих виробництв, побуту населення, зокрема нацменшостей.

Так, у 1924 році під керівництвом В. Кравченка було проведено ряд експедицій у Троянів (тепер Житомирського району). За розробленою ним же програмою експедиція зібрала відомості топографічного, географічного та історико-етнографічного характеру. Програма, а також фактичні матеріали, зібрані учасниками експедиції, були відзначені на з'їзді музейних працівників у Харкові як зразок справді наукового підходу до вивчення місцевих промислів. З цього часу музей починає, згідно з розробленим Василем Григоровичем планом, серію досліджень «національностей» на Волині.

За участю музею і під безпосереднім керівництвом В. Кравченка створювались спеціальні етнографічні гуртки, комісії, семінари, товариства, краєзнавча діяльність яких охоплювала практично всі напрями народознавства. Ним разом зі студентами інституту видавався унікальний рукописний журнал «Етнограф».

1924 року етнографічний відділ музею, керований В. Г. Кравченком, мав 1501, а вже наступного року – 1619 експонатів. Рівень діяльності цього закладу був настільки високий, що в 1925 році на базі Волинського музею в Житомирі планувалося створити Науково-дослідний інститут. У середині 20-х років музей, як ніколи, інтенсивно розвивався. В ньому діяли геологічний, географічний, ботанічний, зоологічний, сільськогосподарський, педагогічний, археологічний, історичний, промисловий і бібліотечний відділи та відділ мистецтв. Число експонатів музею у 1924-1925 рр. зросло з 80 до 189 тисяч. Музей був справжнім центром усієї краєзнавчої роботи на Волині.

Незважаючи на солідний вік, постійні нестатки, Василь Григорович продовжує збирати етнографічний матеріал. Становище вченого мало чим відрізнялося від умов життя вчителів, хоча за кваліфікацією В. Кравченка було віднесено до третьої групи наукових працівників, яка «стояла настільки високо, що в Житомирі з восьми професорів до третьої належало лише дві особи». Енциклопедичні знання з життя і побуту українського народу професор В. Кравченко залюбки передає студентам Житомирських вищих педагогічних курсів, де йому було вперше дозволено викладати дисципліну «етнографія». Водночас він керує аспірантською групою при етнографічному відділі Волинського науково-дослідного музею (музей мав як справжня наукова установа власну аспірантуру з трьома секціями).

Лекції з краєзнавства та етнографії Василь Григорович читає для студентів місцевого інституту народної освіти, на всіляких курсах у Житомирі та у населених пунктах Волині, в музеї. Тільки з 1920 по 1927 рр. в етнографічному відділі Волинського музею учителям, студентам, робітникам, селянам, учням ним прочитано понад 800 лекцій.

Через два роки органами ДПУ було сфабриковано політичний судовий процес над діячами вигаданої «Спілки визволення України», якою нібито керував академік Сергій Єфремов. Серед паперів заарештованого вченого слідство виявило листи від В. Г. Кравченка. Цього було достатньо, щоб притягнути Василя Григоровича до відповідальності. Хоч листування В. Кравченка і С. Єфремова ніякого відношення до політики не мало, В. Г. Кравченка заарештували у справі СВУ 17 вересня 1929 р.

За п'ять місяців 67-річний вчений витримав десять допитів та очних ставок. Особливу зацікавленість органів викликали зв'язки Василя Григоровича з політичними, громадськими і культурними діячами, що виявляли себе на ниві національного відродження України. У справі було вміщено знімок вченого, зроблений у в'язниці. Зараз він зберігається в Житомирському державному літературному музеї.

З в'язниці Василя Григоровича Кравченка було звільнено у березні 1930 року.

У цю скрутну хвилину В. Г. Кравченка запросив до себе на роботу в Дніпропетровськ директор історичного музею професор Д. І. Яворницький. У 1931 році він надав Василеві Григоровичу посаду завідувача етнографічного відділу і квартиру в приміщенні музею. Вдячний професор із завзяттям знову береться за роботу.

Коли Михайло Васильович помер, його дружина Софія Яківна надіслала Житомирському краєзнавчому музею 138 експонатів - документів, фотознімків, листів, книг з особистого архіву професора В. Г. Кравченка, що повернулися знову до його рідного міста. Сам В. Кравченко, не дочекавшись сина із заслання, помер 20 березня 1945 р. на 83-му році життя в Ростові-на-Дону, на чужині.

[У 1903 р. Михайло Кравченко брав участь у відкритті пам'ятника Іванові Котляревському у Полтаві. Див. Юрій П'ядик. Фотографія з багатьма невідомими - Т.Б.]

Джерело:

М. Ю. Костриця, Г. П. Мокрицький. Класик української етнографії / // Реабілітовані історією: у 7-и кн. - Житомир : Полісся, 2006. - Кн. 1. Житомирська обл. - С. 162-172.

Фотографії: Енциклопедія сучасної України, https://uk.wikipedia.org

 

Ссылки на эту страницу


1 Алчевская, Кристина Алексеевна
[Алчевська, Христина (Христя) Олексіївна] (1882–1931), украинская поэтесса, переводчик, педагог
2 Воспоминания (1861-1907)
[Спогади (1861-1907)] – Євген Чикаленко. // Українська вільна академія наук у США. Нью-Йорк. 1955
3 Демченко, Иван Александрович
[Демченко, Іван Олександрович] (1856–?), врач, этнограф
4 Дневник (1907-1917)
[Щоденник (1907-1917)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1907-1917). – К.: Темпора, 2011.
5 Дневник Василия Кравченко
Василь Кравченко. Щоденник // Неопалима купина : літературно-художній та історичний журнал / Видавництво "Генеза" ; Інститут системних досліджень освіти України. - К. : Генеза, 1995, № 7-8, стор. 25-48
6 Мои воспоминания о давнем прошлом (1901-1914 годы)
[Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Издательский союз "Тризуб". Виннипег, Манитоба. 1949
7 Перша революція
Олександер Лотоцький. Сторінки минулого. Частина друга // Серія мемуарів, книга 3. Варшава. 1933. Стор. 276-284
8 Праздник в Полтаве
Сьвято в Полтаві // Газета "Руслан", Львів: чис. 196, 30.08.(12.09).1903, стор. 1, чис. 198, 02.(15.).09.1903, стор. 2, чис. 201, 05.(18.).09.1903, стор. 1, чис. 201, 05.(18.).09.1903, стор. 2, чис. 202, 06.(19.).09.1903, стор. 1, чис. 202, 06.(19.).09.1903, стор. 2, чис. 203, 07.(20.).09.1903, стор. 1, чис. 203, 07.(20.).09.1903, стор. 2, чис. 203, 07.(20.).09.1903, стор. 3, чис. 204, 10.(23.).09.1903, стор. 2, чис. 204, 10.(23.).09.1903, стор. 3, чис. 205, 11.(24.).09.1903, стор. 2, чис. 205, 11.(24.).09.1903, стор. 3, чис. 208, 14.(27.).09.1903, стор. 3, чис. 209, 16.(29.).09.1903, стор. 1, чис. 209, 16.(29.).09.1903, стор. 2, чис. 210, 17.(30.).09.1903, стор. 1, чис. 210, 17.(30.).09.1903, стор. 2, чис. 211, 18.09.(01.10).1903, стор. 1, чис. 211, 18.09.(01.10).1903, стор. 2
9 Фотография со многими неизвестными
[Фотографія з багатьма невідомими] - Юрій П'ядик // Вітчизна. 1989, № 2. Стор. 194-205

Поддержать сайт