История Полтавы

Мешковский, Евгений Васильевич

• 

Подробности

Просмотров: 25489

Мішковський, Євген Васильович

Нар. 9 лютого 1882 у шляхетській сім'ї на Полтавщині. Переяславська церковна школа, Полтавська духовна семінарія. Чугуївське піх. юнкер. училище 1905, академія Генштабу 1912. Офіцер 198-го резервного Олександра Невсь-кого полку в Петербурзі, 197-го піх. Лісного полку, ком. роти Лісного полку в Свеаборзі, мобілізаційного відділу Петербурзького військ. округу. В роки І світ. війни на Півд.-Зах. фронті нач. штабу 12-ї Сибірської стр. дивізії, штаб-офіцер для особливх доручень штабу 32-го арм. корпусу, нач. служби зв'язку 2-ї армії у Ченстохові, нач. штабу 105-ї піх. дивізії в Одесі, Туркестанської дивізії в Луцьку.

В українській армії 1918, представник Армії УНР при штабі німецького піх. корпусу. За Гетьманату член української делегації на переговорах з більшовицькою Росією, щодо демаркації українсько-російського кордону, нач. оперативного відділу Генштабу. З грудня 1918 нач. штабу Галицької армії. У ході українсько-польської війни керував реорганізацією армії, формуванням корпусів і бригад. З березня 1919 нач. штабу Сх. фронту, Волинської групи, Армії УНР. 1920 1-й генерал-кватирмейстер. Генерал-хорунжий. В бою під Чорним Островом 6 липня 1920 поранений. Помер 9 липня, похований у Тернополі.

Джерело:

Литвин М.Р., Науменко К.Є. Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. - Львів; Харків: «Видавництво Сага», 2007. - 244 с. Стор.138

 

Мєшківський Євген, фото 1918 року

Мєшковський (Мишковський), Євген (12.4.1882 - 9.7.1920) - український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР.

Н. на Полтавщині. В 1912 закінчив Академію Генштабу в Петербурзі. Учасник Першої світової війни 1914-18, полковник російської армії. В 1918 - начальник оперативного відділу Генштабу Армії УНР, з 10.12.1918 - начальник штабу Української Галицької Армії. В січні-лютому 1919 М. розробив план реорганізації Галицької Армії, реалізація якого дозволила значно підвищити боєздатність Збройних Сил ЗУНР. З 26.2.1919 - начальник штабу Східного фронту (команд, полк. Хилобоченко), пізніше Волинської групи і Армії УНР. У 1920 - генерал-квартирмейстер Генштабу Армії Украінської Народної Республіки. У складі українських частин брав участь у радянсько-польській війні 1920. У липні 1920 М. був смертельно поранений в бою з більшовицькими військами під Чорним Островом. Похований у Тернополі.

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. http://history.franko.lviv.ua

 

Мешковский, Евгений Васильевич (09.02.1882 - 09.07.1920 н.ст.). Православный. Уроженец Полтавской губ. Образование получил в Полтавской духовной семинарии (окончил 2 класса) и Чугуевском пехотном юнкерском училище (1905). В службу вступил 23.01.1901. Из училища выпущен подпоручиком (ст. 22.04.1905) в 198-й пехотный резервный Александро-Невский полк. Позже служил в 197-м пехотном Лесном полку. Поручик (ст. 09.08.1908). Штабс-капитан (ст. 09.08.1912). Окончил Императорскую Николаевскую военную академию (1912; по 1-му разряду). По выпуску из академии приказом по генштабу №27 за 1913 прикомандирован на 1 г. к своему (197-му пехотному) полку для командования ротой. Участник мировой войны. Капитан (ст. 09.08.1914). На 02.1915 в чине капитана ГШ ст. адъютант штаба 12-й Сибирской стрелковой дивизии. Награжден орденом Св. Владимира 4-й ст. с мечами и бантом (ВП 22.02.1915). Позже ст. адъютант штаба 1-й Финляндской стр. дивизии. За отличия в прежней должности награжден Георгиевским оружием (ВП 10.11.1915). Ст. адъютант штаба 105-й пех. дивизии (с 14.12.1915). Подполковник (пр. 1916; ст. 15.08.1916). Ст. адъютант отд. генерал-квартирмейстера штаба 11-й армии (с 26.11.1916). В 1918 начальник оперативного отдела ген. штаба армии УНР. Начальник штаба Украинской Галицийской армии (с 10.12.1918). В 01.-02.1919 разработал план реорганизации армии, позволивший значительно поднять боеспособность вооруженных сил ЗУНР. С 26.02.1919 начальник штаба Западного фронта (команд. полк. Хилобоченко). Позже на той же должности в Волынской группе и армии УНР. В 1920 генерал-квартирмейстер генерального штаба армии УНР. В составе украинских частей участвовал в польско-советской войне 1920. Смертельно ранен в бою с частями РККА у Черного Острова. Похоронен в Тернополе.

Награды: ордена Св. Станислава 3-й ст. (19.05.1912); Св. Владимира 4-й ст. с мечами и бантом (ВП 22.02.1915); Георгиевское оружие (ВП 10.11.1915).

Высочайшие приказы по военному ведомству. Информацию предоставил Илья Мухин (Москва)

"Военный орден святого великомученика и победоносца Георгия. Биобиблиографический справочник" РГВИА, М., 2004.

Список Генерального штаба. Исправлен на 01.06.1914. Петроград, 1914

Список Генерального штаба. Исправлен на 01.01.1916. Петроград, 1916

Список Генерального штаба. Исправлен на 03.01.1917. Петроград, 1917

М. Капустяньский "Похiд украiнських армiй на Киiв-Одесу в 1919 роцi", Евген Маланюк Уривки зi спогадiв. Киiв, 2004

Источник:

Русская армия в Первой мировой войне

 

Мешковский Евгений Васильевич, р. 12 фев. 1882 в Киеве. Из дворян Полтавской губ. Полтавская духовная семинария, Чугуевское пехотное юнкерское училище 1905, академия Генштаба 1912. Полковник, начальник штаба 1-й Туркестанской стрелковой дивизии. Георгиевский кавалер. 1918 в гетманской армии; с 10 апр. и на 25 авг. 1918 начальник оперативного отдела Генштаба, затем в украинской армии. Генерал. Ум. от ран 11 июня 1920 в Тернополе. /107; 330; 363; 490; 552; 683/

Источник:

Волков, Сергей Владимирович, д.и.н. База данных № 2: «Участники Белого движения в России»

 

Лицар честі та обов’язку

“Хтось казав, що українці не вміють шанувати своїх героїв, – писав Євген Маланюк. – А там, де немає пошани до визначних особистостей, не може витворитись традиція, що грає таку велику ролю у вихованні Нації, в накресленні її історичних завдань і шляхів”, – з цієї думки почав нарис про Євгена Мешківського поет Євген Маланюк.

12 лютого 2007 року виповнилося 125 років від дня народження Євгена Васильовича Мешківського (Мєшковського). Хто, крім деяких істориків, скаже, що це був за чоловік? Справді, вийдіть на вулиці Києва, Львова, Полтави, Луцька чи Хмельницького і запитайте першого зустрічного (і тисячного теж), хто такий Євген Мешківський, і що почуєш? Крім милої посмішки, яка виказує невігластво, що побачиш? Про Донецьк, Харків, Дніпропетровськ чи Луганськ вже не згадую…

Єдине місто, де ще не забули генерала-хорунжого Армії УНР Євгена Мешківського, це Тернопіль, бо там на Микулинецькому кладовищі дивом збереглася його могила...

Євгена Мешківського поет Євген Маланюк назвав “генералом-лицарем”, “людиною, яка не знала кривих ліній, тільки – прості”. Іменем Мешківського в українських містах мали би бути названі проспекти і центральні площі. Пам’ятники йому мали б височіти і в Києві, де він народився, і в Луцьку, де був комендантом міста, і в Тернополі, де закінчив свій шлях служіння Батьківщині, і в Чорному Острові, де був смертельно поранений. Тоді, 6 липня 1920 року, більшовицька кіннота несподівано атакувала потяг, в якому перебував штаб Армії УНР. І, здавалося б, у безвихідній ситуації начальник штабу української армії Євген Мешківський повів штабних старшин в атаку. В цьому переможному бою Мешківського було смертельно поранено…

Військовий геній Мешківського помітили ще за царизму. Він, випускник Миколаївської академії Генерального штабу, обіймав чимало високих посад, зокрема був начальником штабу 105-ї пішої дивізії, а пізніше очолював штаб 1-ї Туркестанської стрілецької дивізії. В Армії Української Держави полковник Мешківський був начальником оперативного відділу Генерального штабу, який, за визначенням Євгена Маланюка, “творив головний нерв не тільки військового, а навіть і політичного життя того часу”.

10 грудня 1918 р. Євген Мешківський очолив штаб Української галицької армії, а пізніше – штаб Дієвої армії УНР. В ході українсько-польської війни із галицьких напівпартизанських бойових груп за короткий час створив сучасну армію. Працював він і на інших високих посадах, рішучо і безкомпромісно намагаючись врятувати нашу Батьківщину.

Народився Євген Васильович Мешківський 12 лютого 1882 р. в козацько-шляхетській родині. Дитинство провів на Полтавщині в українському середовищі. Любов до України і гордість за своє походження прищепила мати. Спершу пішов стежкою священика, потім різко звернув на військову. За героїзм у роки Першої світової війни нагороджений усіма можливими орденами, а також Георгіївською зброєю. Під час служби у гетьманській армії принципово не вживав російської мови, а на звернення до нього російською, не відповідав і вимагав звертатися до нього українською.

Денікінці, хоч і ненавиділи його, все ж, вважали найбільш яскравим українським старшиною, а сотник Євген Маланюк називав його “справжнім запорожцем”. У “Книзі спостережень” він писав: “Сувора дисциплінованість чисто військового, зимного й світлого розуму, солідний науковий багаж, і дійсно геніальна пам’ять – ось його найбільш яскраві прикмети. У нього була воля... чисто полководчеського типу”.

До всього, Євген Мешківський був ще й людяним чоловіком. Попри небезпеку, він постійно відвідував тифозні бараки в Рівному, читав козакам газети, інформував, підбадьорював їх. Там, у Рівному він і занедужав на тиф. Генерал-полковник Микола Капустянський сказав про Євгена Мешківського, що той – “справжній богатир тілом і духом, людина нестримної енергії, великої працездатності й лицарської вдачі”.

Від імені Історичного клубу “Холодний Яр”, головною метою діяльності якого є дослідження Визвольної боротьби українського народу та вшанування захисників Вітчизни, звертаюся до громадськості та міського голови Тернополя пана Романа Заставного з пропозицією вшанувати пам’ять Євгена Мешківського.

1. Насамперед необхідно облаштувати його могилу на Микулинецькому кладовищі, поставивши і вказівники до місця його останнього спочинку, щоб тернополяни і гості міста могли відшукати це поховання і покласти квіти вдячності.

2. За участю громадськості та керівництва міста провести вечір пам’яті “генерала-лицаря” (вислів Євгена Маланюка).

3. Перейменувати одну з центральних вулиць чи площ міста, назвавши іменем цього військового і державного діяча доби УНР та Української Держави.

Будьмо гідними кращих синів України!

Роман КОВАЛЬ,
президент Історичного клубу “Холодний Яр”

Джерело:

http://www.ukrnationalism.org.ua/news/?n=2606