Боровиковский, Лев Иванович
- Подробности
- Просмотров: 92052
Боровиковський, Левко Іванович (1806-1889) - український поет, етнограф і філолог. Народився у с. Мелюшках Хорольського повіту (тепер Хорольського р-ну) в родині козака. Навчався у Хорольському повітовому училищі (1819-1922 рр.), Полтавській гімназії (1822-1826 рр.) і Харківському університеті (1826-1930 рр.). З 1838 р. до середини 50-х pp. - викладав у Полтавській гімназії та інституті шляхетних дівчат історію, географію, російську словесність, латинську мову; у 1852 р. став інспектором полтавської гімназії. Через хворобу незабаром пішов у відставку. Останні роки мешкав у Мелюшках і Хоролі. Помер і похований у Мелюшках на сільському цвинтарі. Могила розшукана хорольськими учнями під керівництвом учителя-краєзнавця К. О. Ходосова. У 1961 р. на могилі встановлено цегляний обеліск, який у 1986 р. замінений мармуровим пам'ятником. Літературну діяльність розпочав у 1828 р. Найвідоміший твір - балада "Маруся". За життя вийшла збірка "Байки і прибаутки" (1852). Боровиковський перекладав твори А. Міцкевича, О. Пушкіна. Уклав словник української мови. Відомий як збирач українського фольклору. Похований на сільському цвинтарі с. Мелюшки Хорольського району. Могила розшукана хорольськими учнями під керівництвом учителя-краєзнавця К. О. Ходосова. В 1961 р. на могилі встановлено цегляний обеліск, який в 1986 р. замінений мармуровим пам'ятником. Іменем Л. І. Боровиковського названо вулицю у Полтаві.
Джерело:
Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 72
Портрет: e-Енциклопедія історії України
Боровиковський,
Левко
Іванович
Походив з того ж козацького роду, що й видатний художник Володимир Боровиковський (класик живопису доводився йому дядьком). Виріс усебічно обдарованою людиною, але не щасливої долі. Вчився у Хорольському повітовому училищі (1819—1822 pp.), Першій полтавській гімназії (1822—1826 pp.). Харківському університеті (1826—1830 pp.). Створив літературні твори, які стали окрасою української романтичної поезії. До Т. Шевченка був найвідомішим на Україні автором романтичних балад. Талановитий лірик виконав в українській поезії реформаторську функцію, довівши, що не лише "смішне й низьке", а й "високе" можна передавати українською мовою. Упродовж свого життя написав 24 балади і думи, 20 пісень, 26 п'єс, понад 600 байок, зібрав близько 1200 зразків народної творчості. Кращими в доробку поета вважаються ліричні твори кінця 1820-х — поч. 1830-х рр.: балада "Маруся" (1829 p.), поезії "Бандурист" (1830 p.), "Ледащо" (1830 p.), "Чарівниця" (1831 p.), "Козак" (1831 p.), "Вивідка" (1834 p.). Друкувався переважно в часописах і альманахах. Єдиною книгою, що вийшла за життя автора, була збірка "Байки і прибаютки", видана А. Метлинським у 1852 p. Деякі балади і думи досі не розшукано. Після закінчення університету працював викладачем в навчальних закладах Росії. В 1838 p. переїхав до Полтави, де викладав у гімназії й інституті шляхетних панн. У зв'язку з психічним захворюванням на поч. 1850-х рр. був змушений вийти у відставку, потім усамітнився в рідному селі. Сучасники вважали, що поета вже немає серед живих. Він же, забутий усіма, помер глибоким старцем.
Джерело:
Білоусько О.А., Мирошниченко В.І. Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII - початок XX століття. Стор. 111
Народний поет Левко Боровиковський
Цей поет займає місце серед найбільших українських романтиків. Називали його "одним з піонерів нової української літератури", "реформатором і новатором вітчизняної літератури", навіть класиком. Велика роль Боровиковського в захисті рідної мови. Він дав зразки справжньої поезії, доказавши, що не лише "смішне й низьке", а й "високе", глибоко душевне можна передавати українською мовою. І оригінальною творчістю, і перекладами, і працею на ниві фольклористики та мовознавства Левко Іванович збагатив скарбницю духовної культури українського народу й разом з іншими поетами свого часу підготував грунт для творчого злету титана українського слова Тараса Шевченка.
Л. І. Боровиковський народився 22 лютого 1808 року в селі Милюшках Хорольського повіту в родині дрібного поміщика. Його батько був сином миргородського живописця, братом класика живопису В. Л. Боровиковського. Все життя поет був тісно зв’язаний з рідним селом, тут записував фольклор, тут і помер.
Навчався юнак спершу в Хорольському повітовому училищі, потім у Полтавській гімназії, яку закінчив 1826 року, та в Харківському університеті. В студентські роки збирав народну творчість і почав писати. Належав до відомої "харківської школи романтиків". Закінчивши зі ступенем кандидата філософський факультет, Боровиковський понад 20 років працював у гімназіях Курська, Новочеркаська та Полтави, викладаючи російську словесність, географію, латинську мову, історію. В 1838 році брав участь у похованні І. П. Котляревського та розборі його архіву. Викладав також у Полтавському дівочому інституті, а з 1852 року був інспектором Полтавської гімназії. Психічна хвороба змусила піти у відставку.
До поетичної творчості Боровиковський прийшов від фольклору й під його впливом був усе життя. Писав частково російською мовою. Один із перших творів — балада "Молодиця" (1828). Великою популярністю користувалась балада "Маруся" (1829), що є вільною переробкою відомої "Светлани" В. А. Жуковського. В 30-і роки поет написав низку ліро-епічних творів: "Чарівниця", "Бандурист", "Ледащо" та інші, переклав "Фариса" і "Кримські сонети" А. Міцкевича, "Зимній вечір" та "Два ворони" О. С. Пушкіна, укладав словник української мови тощо. Ці твори друкувалися в журналах і альманахах "Вестник Европы", "Украинский альманах", "Ластівка", "Отечественные записки". Писав також байки і приказки, зібрані в однойменній збірці, що вийшла 1852 року в Києві. Був він також добрим педагогом.
Творчість Боровиковського позитивно вплинула на розвиток українського художнього слова. Він утвердив жанр ліричної балади, усталив байку-гумореску. Крім побутових тем і загальнолюдської моралі, окремі байки мають соціальний зміст. Це такі, як "Пан", "Суд", "Голова", "Громада" та ін. Його художній досвід використали в своїй творчості Л. Глібов, С. Руданський, радянські байкарі.
Нелегкий шлях пройшов сам поет, не легший — і його творчість. Лише 1967 року вперше з’явилося повне зібрання творів Л. Боровиковського, куди ввійшли, крім віршів і байок, прозові твори, фольклорні записи та листи. Він підтримував зв’язок з І. Срезневським, А. Метлинським, М. Максимовичем.
Л. Боровиковський — талановитий послідовник Івана Котляревського. Він опирався на кращі традиції стилю автора "Енеїди". Героїчний образ козака Енея знайшов дальший розвиток у ліро-епічних творах Боровиковського — баладах "Козак", "Палій" та ін. Він був поетом народним, відданим ідеї дальшого розвитку української літератури.
Джерело:
Петро Ротач, „Колоски з літературної ниви” (http://www.pollitra.pi.net.ua)
