История Полтавы

Художественная резьба

Подробности

Просмотров: 17673

Художнє різьблення - вид українського народного декоративно-ужиткового мистецтва, виготовлення з дерева частин і деталей будівель, ходового транспорту, меблів, культових речей, предметів хатнього вжитку, малої пластики. Цехи, що об'єднували ремісників, у т. ч. теслів, бондарів, стельмахів, меблярів, виникли в серед. 17 ст. у Полтаві, Кобеляках, згодом — у Гадячі. Скасування кріпацтва в 1861 р. й розвиток капіталістичних відносин сприяв новим формам кустарного виробництва, якими опікувалося Полтавське земство. Воно заснувало широку мережу навчальних закладів, надавало технічну допомогу, турбувалося про добробут і репрезентацію виробів на виставках. З 1922 р. майстри обробки дерева об'єдналися в 21 артіль (189 чол.) системи "Українкустарспілка". На цей період припадає діяльність теслярсько-різьбярських майстерень у Полтаві, Великих Будищах і Переяславі. У 1929—1960 рр. функціонувала спеціалізована фабрика "Спорт і культура" у Полтаві з філією у с. Жуки. Асортимент: побутові речі, статуетки, сувеніри, різьблені лінійними візерунками. Їх у значній кількості експортували. У повоєнну добу різьблення полтавського краю значно пішло на спад і лише працівники сувенірного цеху Кременчуцького лісгоспзагу (з 1969) виготовляють традиційні предмети з тригранно-виїмчастим різьбленням.

На Полтавщині історично склалися художні й ремісницькі осередки обробки дерева, кожний з них має свої особливості. Серед найзначніших Грунь і Куземин Зіньківського повіту. Чепурно зроблені ремісниками вози, сапи, колеса знаходили збут у Катеринославі, Чернігові і Харківській губернії. Для Золотоніського повіту (Вереміївка, Васютинці) характерне суцільне заповнення площин розетками, зірками, зернятками на санях і возах, щедре вживання поліхромії на круглих і хрестоподібних мисках, мисниках, дверних одвірках, віконницях. Неглибокі врізані групи орнаментів прямолінійних форм на спинках і насадах возів — для Миргородського повіту (Велика Багачка). Колеса для волових і кінних возів, чумацьких маж робилися у Попівці, Хомутці, Мачухах, Зуївцях. Довершені простих форм ложки виготовляли у Хитцях Лубенського повіту, складніших — косарські ложки, держаки яких завершувалися головами коней,— у Груні. Там само робили чумацькі коряки й миски, михайлики (корячки для пиття) з лінійними візерунками. Прянишні форми із зображенням птахів, рибок, коників — у Золотоноші, мотивів сонця, хреста, "дерева життя" — у Великих Будищах, рослинні галузки й букети — в Устивиці, Яреськах. Окрему групу складають прянишні форми з людськими постатями — берегині (жінки з піднятими руками), вершники, інколи — улюблена в народі композиція "Козак Мамай". Серед хатніх прикрас виділялись мисники й божники з поглибленим різьбленням, краї яких мали фігурні прорізи. У меморіальному будинку І. П. Котляревського у Полтаві зберігся унікальний різьблений сволок з написом і датою 1705 р.

Значну мистецьку вагу становило церковне художнє різьблення (сницарство), куди, крім іконостасів, входили також аналікіоти, хрести, постаті святих, янголів. Як правило, їх різьбили з м'яких порід дерев й фарбували золотом. Відомо, що іконостаси на Полтавщині виготовляли: Стефан Мутяниця для Преображенського собору Мгарського монастиря біля Лубен (1685), Сисой Шалматов — для соборів Лубен, Лохвиці, Ромен, Полтави (1763—1773).

Полтавське класичне народне різьблення включає техніки: тригранно-виїмчасте різьблення (побутових речей, меблів, споруд), рельєф (в оздобленні іконостасів, кіотів), а також круглу пластику. Остання у вигляді зооморфних чи антропоморфних додатків до предметів щоденного вжитку (ложки, ополоники, сільнички, коряки), завершень на мисниках, полицях, балок хат (коники) започаткована в сивій давнині і дійшла до початку 20 ст. Різьбярі вживали обмежену кількість простих лінійних форм: прямі й ламані лінії, порізки, трикутні, прямокутні та ромбоподібні форми, "підківки", горошинки. До них долучали розетки: прості (спіраль, павутинка, вихор або "млинок", з трикутників, "сливок") або ускладнені.

Вперше вироби народних митців і ремісників експонувалися на виставках сільських творів на Іллінському ярмарку в Ромнах (1846,1847, 1848) і в Полтаві (1851, 1853). У значній кількості різьблені речі, дрібна пластика, меблі представлялися на виставках України та за її межами. За описами й каталогами виставок 2-ї половини 19 — початку 20 ст. відомі імена талановитих народних митців. Серед них: дід, батько й син Іван, Федот і Прокіп Юхименки з Великих Будищ, Гаврилко Кулько, Федір Коваль з с. Жуки, Павло Комашко з Полтави, Яків Іщенко з Гадяча, ложкарі Федір Процюга та Марко Шапоренко з Лубенського повіту. Різьбярі 20 ст.: Яків Халабудний, Василь Гарбуз, Антон Голуб (експоненти міжнародної виставки 1937 р. у Парижі), Іван Коваль, Валентин Нагнибіда, Микола Зацеркляний.

Художнє різьбярство Полтавщини досліджував В. П. Лапа (1937). Зразки художнього різьбленого дерева зберігаються в музеях Полтави, Києва, Кременчука, Лохвиці, Лубен, Миргорода. У 1912—1913 рр. Полтавське губернське земство видало серію альбомів кустарного складу "Украинское народное творчество".

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 837-839