История Полтавы

Жук, Андрей Ильич

Подробности

Просмотров: 42617

Жук, Андрій Ілліч (псевдоніми — А.Андрієнко, А.Ільченко, А.Вовчанський, Хрущ, А.Беволит, А.Критський; криптоніми — А.Ж., А.Б., А.К-ий, А.В., Observator; 01.07.1880—03.09.1968) — громадський і політичний діяч, публіцист, кооператор, історик революційного руху та суспільно-політичної думки, геополітик. Дійсний чл. Наукового товариства імені Шевченка (1961).

Н. в с. Вовчок (нині с. Вовчик Лубен. р-ну Полтав. обл.). Походив з родини потомственних козаків. Закінчив 3-річну парафіяльну школу, подальшу освіту здобув самотужки. Працював пом. волосного писаря Вовчанського волосного правління, пом. письмоводителя земського дільничного начальника, писарем волосного суду. Від 1898 — канцелярист Лубен. повітової земської управи (див. Земські управи). Під впливом С.Андрієвського, В.Шемета, В.Леонтовича, родини Яновських активно включився в укр. рух. Був чл. лубен. нелегального укр. гуртка, яким керували М.Порш і О.Кірст (1900—01 цей гурток став первинною орг-цією Революційної української партії). Почав друкуватися з 1901, перша хронікальна публікація з’явилася в «Літературно-науковому вістнику». В тому ж році одержав посаду в стат. бюро Полтавської губернії, нач. якого був О.Русов. Незабаром переїжджає в м-ко Білопілля, де за протекцією В.Леонтовича працює урядовцем на залізничній станції. 1901—02 як неблагонадійний був взятий до війська, восени 1902 у зв’язку з хворобою комісований. Переїхав до Харкова 1903, намагався створити гурток РУП серед співробітників залізниці. Поширював нелегальну літ. на ст. Люботин, був заарештований, у жовт. 1904 попав під амністію й вийшов з харків. в’язниці. В подіях революції 1905—1907 брав участь як сільс. агітатор разом з одним із засн. РУП Д.АнтоновичеМ. 1906 вдруге заарештований і ув’язнений до київ. Лук’янівської тюрми. 1907 разом із членами ЦК Української соціал-демократичної робітничої партії В.Винниченком і В.Степанківським вийшов з тюрми під грошову заставу родини Юркевичів. Невдовзі усі троє перейшли австро-рос. кордон. 1907—14 жив у Львові, працював у Ревізійному союзі укр. кооперації (РСУК) на посадах ред. його періодичних видань.

Поділяв погляди тієї частини рупівців, які вирішення нац. питання пов’язували зі здійсненням соціальних перетворень. Від 1906 — чл. ЦК УСДРП, підтримав політичну лінію М.Порша, який намагався не розривати стосунків УСДРП з Російською соціал-демократичною робітничою партією. Співробітник парт. пресових органів «Гасло» та «Селянин» (1902—03), що виходили в Чернівцях й у Львові, «Вільна Україна» (1906) в Санкт-Петербурзі, «Слово» (1906—07) в Києві, «Соціал-демократ» (1907) у Полтаві, «Боротьба» (1906). У Львові співробітничав із с.-д. виданням «Земля і воля» (1908), був головою Закордонної групи УСДРП Наддніпрянщини у Львові (1908—11), співред. парт. час. «Праця» (1909—10) й одночасно редактором органу РСУК журналів «Економіст» і «Самопоміч» (1909—14). 1909 на просвітньо-екон. конгресі т-ва «Просвіта» (див. Просвіти) виступив із програмним рефератом про значення кооперації у визвол. змаганнях укр. народу. Чл. управи т-в «Просвіта» та «Сільський господар» (1910—14), співробітничав з їхніми органами «Письмо з “Просвіти”» та «Господарський часопис», а також дописував до «Діла» й «Ради».

Від 1909 почав підтримувати «ревізіоністичну» течію в УСДРП, ініціює загальнопарт. дискусію про висунення на чільне місце в програмі нац. питання, про шукання союзників у таборі націонал-демократії, пропагує ідею укр. держ. незалежності. 1911 разом зі своїми прихильниками В.Дорошенком, В.Степанківським та О.Назаріївом був виключений з УСДРП її лідерами Л.Юркевичем, М.Поршем і В.ВинниченкоМ. Відтоді вважав себе продовжувачем надкласових традицій РУП. Був ініціатором і учасником березневої 1911 наради наддніпрянських емігрантів, на якій було створено групу «Вільна Україна», що ставила своїм завданням пропаганду ідеї незалежної України. 1912 заснував Український інформаційний комітет, на основі якого з початком Першої світової війни був утворений Союз визволення України (СВУ). Був секретарем і фактичним керманичем СВУ, офіційно будучи лише чл. проводу, спів-ред. видань і періодичного органу — «Вісника Союзу визволення України». Робив усе можливе, щоб СВУ не сприймався громадськістю креатурою держ. безпеки Австро-Угорщини й Німеччини. Чимало зробив для формування з укр. полонених синьожупанної й сірожупанної д-зій.

У серп. 1914 переїхав до Відня. Був чл. Головної української ради (1914—15), Загальної української ради від Наддніпрянської України (1915—16) Боєвої (потім — Центр.) управи УСС (1915—20; див. Легіон Українських січових стрільців). Перебував на дипломатичній службі в посольстві Української Держави у Відні. На запрошення посла В.Липинського відав справами укр. військовиків, колиш. полонених рос. армії. На поч.. черв. 1919 призначений радником МЗС Української Народної Республіки. Був секретарем двох нарад голів дипломатичних представництв УНР—ЗУНР (див. Західноукраїнська Народна Республіка) за кордоном (Відень, 18—22 червня та Карлсбад, 6—14 серп. 1919). Наприкінці 1919 увійшов до Української народної партії, яка стояла на монархістських позиціях. На знак незгоди з політикою С.Петлюри на укладання союзницької угоди з Польщею у лют. 1920 пішов у відставку. Працював деякий час референтом диктатора ЗО УНР Є.Петрушевича. На поч.. 1920-х рр. співпрацював із Закордонним центром ЗУНР у Відні. Друкувався в органах центру — «Український прапор» (Відень—Берлін, 1920—29) й «Рада» (Львів), дописував до укр. часописів Америки і Канади. Співзасн. Всеукр. нац. ради, до якої увійшли партії, опозиційно налаштовані до С.Петлюри. Належав до тієї її частини, яка вважала, що відбудова незалежної України повинна розпочатися з побудови самостійної України в межах Галичини. Був співробітником органу партії хліборобів-демократів «Нове слово» (Зальцведель). 1922 заснував К-т оборони зх. укр. земель, був співробітником ж. «Визволення» (1923), на сторінках якого пропагував ідею галицько-волин. д-ви. Після 1923 перейшов на радянофільські позиції, сподіваючись на побудову самостійної України націонал-комуністами (див. Націонал-комунізм). 1930 відійшов від активної політики, повернувся до Львова й обійняв посаду кер. стат. відділу РСУК, який об’єднував понад 3000 кооперативів. Співробітничав у періодичних органах Союзу: «Господарсько-кооперативний часопис», «Кооперативна республіка» та «Календарець кооператора». Був ред. «Кредитової кооперації» (органу Центробанку у Львові), членом Т-ва українських кооператорів, що мало стати ідеологічним осередком укр. кооп. руху. Спогади й історико-політологічні статті в 1930-ті рр. друкував у львів. кооп. календарі-альманасі «Дніпро». Після початку Другої світової війни й рад. окупації Львова 1940 таємно перейшов рад.-нім. кордон й оселився на старій віденській квартирі. Був активним діячем укр. віденської громади, її орг-цій. Друкувався в сусп.-політ. періодиці Європи, США й Канади: «Українському віснику» (Берлін), «Краківських вістях» (у часи II світ. війни), «Вільній Україні», «Українському самостійнику» та «Сучасності». Останні роки життя присвятив дослідженню історії укр. революц. руху поч. 20 ст. й зокрема РУП, нац. сусп.-політ. думки.

П. у М. Відень.

Чимало його ненадрукованих праць про сусп.-політ. життя на Лубенщині від 19 до поч. 20 ст., нариси (про діячів укр. руху — В.Доманицького, В.Дорошенка, А.Лівицького, Л.Когута, Ю.Колларда, В.Сімовича, Ю.Сірого та багатьох ін., уривки спогадів, щоденник за 60 років, багатюще листування з укр. есдеками й В.Липинським) складають його особистий архівний фонд, що зберігається в Канад. нац. архіві в Оттаві. Фонд Ж. містить архів СВУ.

Тв.: Статистика українських бурс в Галичині. Львів, 1911; Українська кооперація в Галичині. Львів, 1913; Рятункова акція для Великої України. Львів, 1933; Українська кооперація в Польщі. Львів, 1934; Як дійшло до заснування «Союзу визволення України» В кн.: Календар-альманах «Дніпро» на 1935 р. Львів, 1934; До історії української політичної думки перед [першою] світовою війною. «Harvard Ukrainian Studies», т. 9, N 3—4; Братство тарасівців (Організація українського національного активізму 90-х рр. минулого століття. «Український вісник», 1943, № 15(114); Революційна українська партія. Там само, № 24/25(123/124); Автобіографії ерупістів. Василь СімовиЧ. «Вільна Україна», 1954, Ч. 3; Український революційний рух на Донщині в 1904—1905 рр. Там само, 1954, Ч. 3; Моя журналістська діяльність. I. На Наддніпрянській Україні, до еміграції (1901—1907). «Український самостійник», 1960, № 7—8; Автобіографія Дмитра Антоновича. «Сучасність», 1961, № 1; Лубенська конституція української держави. Там само, 1961, № 11; Пам’яті Миколи Порша (1877—1944). Там само, 1962, № 1(13); Автобіографії ерупістів. Аркадій Кучерявенко (1876—1937). «Вільна Україна», 1962, Ч. 35—36; Михайло Русов і його батьки (Роля родини Русових в українському громадському житті). Там само, 1963, № 6(30), 9(33), 10(34); Проф. М.Грушевський і Союз визволення України в роках Першої світової війни. «Молода нація», 2002, № 3(24).

Літ.: Витанович І. Андрій Жук (Ільченко), кооператор-громадянин. Львів, 1938; Andriewska O. The polities of national identity: Ukrainian Question in Russia, 1904—1912. Harvard Universitу, 1991; Жук Ю. Спогади про батька. «Політика і час», 1994, Ч. 4; Сніцарчук Л. Жук А. В кн.: Українська журналістика в іменах. Матеріали до енциклопедичного словника, вип. 3. Львів, 1996; Патер I. Андрій Жук: політик, кооператор, публіцист. «Вісник Львівської комерційної академії», Львів, 1998, т. 2, Ч. 3; Патер І., Пастушенко Р. Андрій Жук (1880—1968). В кн.: Українські кооператори: історичні нариси, кн. 1 Львів, 1999; Срібняк І. Полонені українці в Австро-Угорщині та Німеччині (1914—1920). К., 1999; Срібняк І., Соловйова В. Українські військово-санітарні місії в Німеччині та Австро-Угорщині (1918—1920). К., 2000; Патер І. Союз визволення України: проблеми державності і соборності. Автореф. дис. на здоб. науК. ступ. д-ра іст. науК. Львів, 2000; Осташко т. А. Жук в добі національно-визвольних змагань. «Молода нація», 2002, № 3(24); Патер І. А. Жук і Союз визволення України. Там само; Гирич І. У тіні В. Липинського (А. Жук як політичний мислитель й дослідник історії визвольного руху). Там само; Його ж. «Федераліст» очима «самостійника» (до історії написання статті А. Жука «М. Грушевський та СВУ»). Там само; Ясь О. А. Жук у світлі сучасної української історіографії. Там само.

І. Гирич.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України