История Полтавы

Доценко, Александр

Подробности

Просмотров: 21601

Доценко Олександр, фото 1919 року (ЦДАКФДУ)

Доценко Олександр (1897-07.06.1941) - підполковник Армії УНР.

Народився на Полтавщині. Навесні 1915 р. закінчив Сорочинську семінарію, згодом — Віленське військове училище, яке у 1915 р. було евакуйоване до Полтави. У складі 107-го піхотного Троїцького полку брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — підпоручик.

З 15.12.1918 р. - старшина для доручень при Головному Отамані С. Петлюрі. У 1919-1922 рр. — особистий ад'ютант Головного Отамана С. Петлюри.

У 1923—1924 рр. видав два томи (з п'яти запланованих) збірника документів «Літопис української революції». Помер та похований у Кракові.

Джерела:

Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924. — С. 66; Тризуб. — Нью-Йорк. — 1966. — Ч. 38. — С. 24; Майстренко І. Історія мого покоління. — Едмонтон. — 198.5. — С 14.

Джерело:

Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української народної республіки (1917-1921): Наукове видання. - К.: Темпора, 2007. - 536 с.: іл. Стор. 146

Доценко, Олександр (25.08.1897, хут. Семариняки Миргородського пов. Полтавської губ. – 7.06.1941, Краків) – військовий діяч та історик, археограф.

Закінчив Великосорочинську учительську семінарію ім. М. Гоголя (1915) та Віленське військове училище, евакуйоване до Полтави. Маючи чудовий бас, у семінарській церкві прекрасно читав Апостола та був солістом у хорі. З поч. 1919 і до виїзду Петлюри до Парижу (1920) підполковник Армії УНР, служив осавулом (ст.ад’ютантом) гол. отамана С. Петлюри, мав у своєму розпорядженні багато документів - листів, протоколів тощо.

На основі першоджерел написав "Літопис Української Революції". Вийшла у світ частина другого тому - кн. 4 (Брат проти брата. – К.; Львів, 1923) та 5 (Польща визнає самостійність України. – Львів, 1924), де автор найближче підійшов до проблеми воєнно-іст. біографії С. Петлюри ( вид. 2: Філадельфія, 1988). Зауваги щодо праці Д. висловлювали Д. Донцов (ЛНВ.– Том 85. – 1924), І. Мазепа (Україна в огні й бурі революції.– Б.м.,1951.– Вип. ІІ) та Л. Цегельський (Від леґенд до правди.– Нью-Йорк; Філадельфія, 1960). 6 книга 2-го тому – корпус оперативної документації – вийшла під назвою "Зимовий похід: 6.ХІІ.1919 - 6.V.1920" як 13 том у серії "Праць Укр. Наукового ін-ту" (Варшава, 1932; вид. 2: Нью-Йорк: Орденська рада Ордену Залізного Хреста Армії УНР, 1969). Написав статтю про ґенезу цього походу (Календар Червоної калини, 1933), а також цикл статей "Чотири повстанські рейди та їх ліквідація" – про рейди отамана Сагайдачного, Холодний Яр – Херсон (Літопис Червоної калини. – 1932.– Ч. 11), от. Залізняка, Хирівка-Володарка (1932.– Ч. 12), от. Мірошниченка, Хирівка-Кирилівка (1933.– Ч. 1), от. Ю.Тютюнника (1933.– Ч. 4-5), начерк історії Звенигородського коша Вільного козацтва (Календар Червоної калини на 1933 рік. – Львів, 1932). Статті "Під московським ярмом" (Новий час.– Львів, 1925.– Ч. 28), "Невідома сторінка з легенди про українських січових стрільців" (Календар "Червоної калини" на 1934 рік.– Львів, 1933) та "Визвольні змагання 1917-1923: Армія УНР, 1917-1921" (УЗЕ.– Том 3). На поч. 30-х знайшов собі працю приватно (у Каліші?). 1939 з приходом большевиків виїхав на Захід з дружиною та дочкою. Його майно привласнив один із червоних командирів. Похований на Раковіцькім кладовищі.

Літ.: Е У. – Т.ІІ. – С.586; Малий словник історії України. – К., 1997. – С.140; Липовецький І. П. Полк. Олександер Доценко // Дороговказ. – Торонто, 1966. – Травень-серпень. – Ч. 11-12 (30-31). – С.15; Майстренко Ів. Історія мого покоління. – Едмонтон, 1986. – С.14; Яхненко Нат. Від бюра до Бриґідок.– Бераля; Мюнхен, 1986. – С.30; Стрельський Г. Діячі України доби національно-визвольних змагань // Історія в школі. – 1998. – № 5-6. – С.54.

Сергій Білокінь

Джерело:

Українські історики XX століття: Біобібліографічний довідник / Серія "Українські історики". — Київ: Інститут історії України НАН України, 2004. — Випуск 2, частина 2. — 382 с. Стор.149-150 (Інститут історії України НАН України)