История Полтавы

Дорошенко, Дмитрий Иванович

Подробности

Просмотров: 47223

Дорошенко, Дмитро Іванович (08.04.1882 р., Вільно – 19.03.1951 р. Мюнхен) – видатний представник державницького напряму в українській історіографії, відомий громадсько-політичний і культурний діяч.

Дорошенко походив із славетного козацького роду, що дав Україні у XVII ст. двох гетьманів – Михайла та Петра Дорошенків. Прадідів хутір під Новгородом – Сіверським постійно нагадував Дмитрові про славне минуле роду. Проте 8 квітня 1882 р., коли народився майбутній історик, його батьки жили далеко від України – у Вільно. Україна для малого Дмитра вперше постала лише в оповідях батька – Івана Яковича. У Вільно Дорошенко дістав класичну гімназичну освіту (1892 – 1901 рр.).

Група учасників українських наукових курсів у Львові 1904 р.

Стоять: 1-ий ряд: Юл. Ситник, 2. Ол. Скоропис, 3. Дм. Розов, 4. Вол. Загайкевич, 5. Т. Єрми (п-ні Боднарова), 6. Мих. Мочульський. — 2-ий ряд: 7. Вол. Лаврівський, 8. Е. Голицинський, 9. Юл. Бачинський, 10. М. Крушельницька (Дроздовська), 11. Дм. Дорошенко, 12. Я. Грушкевич, 13. Л. Чикаленко, 14. Д. Шухевичівна Старосольська, 15. Мих. Грушкевич, 16. Ст. Дольницький, 17. А. Хомик, 18. М. Росткович. — 3-ий ряд: 19. Вол. Дорошенко, 20. М. Підлісецька (Мудракова), 21. Г. Чикаленківна, 22. К. Голицинська, 23. О. Андрієвська, 24. М. Липа, 25. І. Липа, 26. Ф. Шолудько, 27. В. Панейко, 28. Л. Сміщук, 29. Л. Гарматій. Сидять: 1-ий ряд: 30. П. Рябков, 31. Т. Ревакович, 32. І. Брик, 33. М. Ганкевич, 34. Ф. Вовк, 35. М. Грушевський, 36. І. Франко, 37. М. Грушевська, 38. Вол. Гнатюк. — 2-ий ряд: 39. М. Дверницька, 40. В. Чикаленківна, 41. А. Трушева, 42. І. Труш.

Під час літніх канікул він постійно їздив на прадідів хутір, перечитував книги з родинної бібліотеки, слухав оповіді пасічників про давні часи. Особливе враження справляв на хлопця великий портрет гетьмана Мазепи, виконаний на замовлення діда. Дмитро мріяв навчатися у Київському університеті Св. Володимира – середовищі студентів-українців та значному центрі національно-культурного руху. Однак через заборону Міністерства освіти він змушений був вступити у 1901 р. до Варшавського університету. Через півроку Дорошенкові все ж удалося перевестися до Петербурзького університету, який давав значно вищий рівень наукової підготовки. З метою поглиблення своїх знань на терені україністики Дорошенко влітку 1904 р. побував у Львові, де на українських університетських курсах слухав виклади з історії України М. Грушевського та з історії української літератури – І. Франка. [У 1903 р. Дмитро Дорошенко був присутнім на відкритті пам'ятника Іванові Котляревському. Свої враження від цієї події описані ним у його споминах "Мої спогади про давнє-минуле (1901-1914)" - Т.Б.]

У 1905 р. політичні обставини змінилися. Дорошенко покидає Петербург і повертається на Україну. У 1906 р. Дорошенко одружився з відомою драматичною актрисою Наталею Михайлівною Васильченко. Незабаром у них народився син Урхан. Навесні 1909 року після закінчення історико-філологічного факультету Київського університету Дмитро Дорошенко одержав запрошення до Катеринослава на посаду викладача Комерційного училища. Катеринослав спочатку справив гнітюче враження на Дмитра Івановича та його дружину Наталю Михайлівну, але згодом подружжя активно включилось в суспільне життя міста. Дорошенки стали членами «Просвіти». Дмитро Іванович розвинув лекторську діяльність. Дмитро Дорошенко був також співпрацівником Катеринославської вченої архівної комісії, виконував обов’язки секретаря аж до свого від’їзду з Катеринослава. У цей період він опублікував десятки статей про визначних українських діячів: Т. Шевченка, Б. Грінченка, М. Грушевського, Г. Барвінок, М. Лисенка, Д. Яворницького; про українську мову, освітні та громадсько-наукові заклади, театральні події, етнографічні регіони України, особливо про Катеринославщині («З минулого Катеринославщини», 1913 р.), про сучасне політичне становище та українські справи. 1913 році Дорошенки переїхали до Києва. На початку 1914 року катеринославські друзі спробували знову перевести його назад до Катеринослава, навіть обрали почесним членом катеринославської «Просвіти». 

Під час першої світової війни Д. Дорошенко займався справами біженців з Галичини, багато їздив по прифронтовій смузі, із цих вражень виникла ідея створення книги «По рідному краю». Один із фундаторів Української Центральної Ради, 4 – 10 березня 1917 – товариш голови УЦР, заступник губернського комісара Київської губернії (віце-губернатор). 26 березня 1917 обрано членом тимчасового ЦК Союзу українських автономістів-федералістів, із червня 1917 – член Української партії соціалістів-федералістів. У квітні – серпні 1917 – комісар Тимчасового уряду Галичини та Буковини (з правами генерал-губернатора). 13 серпня 1917 Дорошенку було доручено сформувати новий склад Генерального секретаріату Української Центральної Ради, але принципові розходження з головою УЦР М. Грушевським змусили його відмовитися від головування в уряді. Був призначений губернським комісаром УЦР на Чернігівщині. За Української Держави – міністр закордонних справ. У жовтні 1918 у Швейцарії Дорошенко провадив переговори з представниками країн Антанти про визнання суверенітету України та надання їй допомоги. Після утворення Директорії УНР – професор української історії в Українському державному Кам’янець-Подільському університеті. 

Навесні 1919 року місто перейшло під владу більшовиків і Д.Дорошенко змушений був покинути Україну. Деякий час він проживав у Празі, де вивчав чеську мову, літературу та історію. Тут він теж брав активну участь в українському громадському житті, а пізніше і в Румунії, куди згодом переїхав. Далі були Італія, Австрія, Німеччина. Для подружжя Дорошенків почалось життя емігрантів. В еміграції жилось тяжко, доводилось часто міняти квартири, Дорошенки сумували за Україною і збирались повернутись, але зупиняла відсутність коштів. Нарешті 1922 року Дмитра Івановича обирають професором Українського Вільного університету та Карлового університету по кафедрі історії України. З літа 1926 року Д.Дорошенко почав працювати в Українському науковому інституті в Берліні, читав курси історії України та української літератури, а також нариси української історіографії. Далі знов була Прага. П’ять років він викладав у вищих школах, займався науковою працею. З 1936 року і до початку війни вчений працював у Варшавському університеті на кафедрі історії всесвітньої церкви. Звідси у 1937 – 1938 роках він їздив до Канади на запрошення Інституту ім. Петра Могили в Саскатуні, читав лекції в ряді міст. 1939 року професор повернувся до Праги. З перенесенням університету до Німеччини Д. Дорошенко переїхав до Аугсбурга, а потім – до Берліна та Мюнхена як професор Українського Вільного університету та Православної богословської академії. Влітку 1945 року в Аугсбурзі була створена Українська вільна академія наук і тоді ж Д.Дорошенко був обраний її першим президентом. У 1947 році Д. Дорошенко прийняв запрошення Вінніпезької колегії Св. Андрія і до 1951 року викладав там історію України, одночасно продовжував очолювати Українську вільну академію. Тяжко захворівши, вчений повернувся до Мюнхена, де 19 березня 1951 року помер.

Джерела:

Енциклопедія історії України

Фотографії: Педагогічний музей України; https://uk.wikipedia.org

Дорошенко, Дмитро Іванович [08.04.1882, м. Вільно, тепер м. Вільнюс, Литва – 19.03.1951, м. Мюнхен, Німеччина] – укр. історик, публіцист, громад. і держ. діяч, редактор, бібліограф.

Походив зі старовин. козац.-гетьман. роду. З 1901 навчався у Варшав. ун-ті, через деякий час перевівся до Петербурз. ун-ту. Там зі-йшовся з Укр. громадою, яка обрала його головою (1903). У 1904 перебував у Львові, де на унів. курсах слухав виклади з історії України М. Грушевського та з історії укр. л-ри І. Франка. Почав займатися наук. роботою, з 1905 активно співпрацював з період. вид. «Нова громада», «Рада», «Україна», «Літературно-науковий вістник», «Волинь», «Полтавщина», «Хлібороб», «Рідний край», «Украинская жизнь», «Южная заря». У трав. 1906 був запрошений до Петербурга на посаду секретаря журн. «Украинский вестник» – органу укр. парлам. громади, але після розгону першої Держ. думи повернувся до Києва, де відновив навчання в Київ. ун-ті; паралельно співпрацював з газ. «Рада», яку видавав Є. Чикаленко. Весною 1909 закінчив з відзнакою іст.-філол. ф-т Київ. ун-ту й отримав запрошення на вчител. посаду до Катеринослава. У Катеринославі Д. познайомився з Д. Яворницьким, організував і редагував двотижневик «Дніпрові хвилі». У канікуляр. час перебував у Києві (Боярка), де виконував редактор. обов'язки в газ. «Рада». З 1914 викладав історію у комерц. школі і був бібліотекарем Київ. публ. б-ки. Після лютнев. революції 1917 Тимчас. урядом Росії був призначений крайовим комісаром Галичини і Буковини, а під час формування Укр. Центр. Ради став її членом. У гетьман. уряді 1918 Д. був міністром закордон. справ. Після повалення уряду (січ. 1919) став доц. Кам'янець-Поділ. ун-ту. У квіт. 1919 виїхав до Праги, у трав. – до Відня. У 1922 став редактором часоп. «Українське слово», що виходив у Берліні. Обраний чл.-кор. Вищ. школи слов'ян. студій Лондон. ун-ту, проф. УВУ та Карлового ун-ту в Празі, д. чл. НТШ (1923). У 1926–1931, окрім викладання в ун-тах, очолював Укр. наук. ін-т у Берліні. Православ. ф-т Варшав. ун-ту запросив його очолити каф. історії всесвіт. церкви (1936–1939). Також викладав в ун-тах Канади (1937–1938), УВУ в Празі (1939–1945). Після переїзду до Німеччини, був президентом УВАН (1945–1951). Серед його числен. наук. пр. – «Історія України 1917–1923 рр.» (Нью-Йорк, 1954), «Нарис історії України» (Мюнхен, 1966; Київ, 1991); «Мої спогади про недавнє минуле» (Мюнхен, 1969) та ін.

Тв.: Народная украинская литература: Сб. отзывов на нар. укр. изд. – СПб., 1904; Указатель источников для ознакомления с Южной Русью. – СПб., 1904; Покажчик літератури українською мовою в Росії за 1798–1897 рр. // Науковий ювілейний збірник українського університету, присвячений Т.Г. Масарикові для вшанування 75-их роковин його народження. – Прага, 1925. – С. 142–238; Найновіша література про П. Куліша: Інформаційний огляд видань і розвідок за остан і 15 літ // Зап. НТШ. – Л., 1927. – Т. 148;* Бібліотека Якова Марковича // Укр. книга. – 1937. – № 9–10. – С. 203–204; Володимир Антонович і його життя й наукова і громадська діяльність. – Прага, 1942; Євген Чикаленко. Його життя і громадська діяльність. – Ужгород, 2008.

Літ.: Бібліографія праць Д. Дорошенка за 1899–1942 роки. – Прага, 1942; Винар Л. Дмитро Дорошенко: Видатний дослідник української історіографії і бібліографії // Укр. історик. – 1982. – № 3–4. – С. 40–78; Дорошенко Дмитро Іванович – український історик, літературознавець, бібліограф, публіцист // Баженов Л.В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ–ХХ ст.: Історіографія. Бібліографія. Матеріали. – Камянець-Подільський, 1993. – С. 200–201; Дорошенко Дмитро Іванович (26.03.1882, м. Вільнюс – 19.03.1951, м. Мюнхен) – відомий український історик, літературознавець, бібліограф, публіцист // Баженов Л.В. Історичне краєзнавство Правобережної України ХІХ – на початку ХХ ст.: Становлення. Історіографія. Бібліографія. – Хмельницький, 1995. – С. 199; Григора Д. Дорошенко Дмитро Іванович // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопед. слов. – Л., 1997. – Вип. 4. – С. 71–73; Дорошенко Дмитро Іванович // Довідник з історії України: (А–Я). – К., 2001. – С. 222; Смогоржевська І. Бібліографічна діяльність Дмитра Дорошенка // Вісн. Книжк. палати. – 2001. – № 12. – С. 42–45; Рум'янцев В.О. Дорошенко Дмитро Іванович // Державні, політичні та громадські діячі України: Політичні портрети: Навч. посіб. для студ. навч. закл. – К., 2002. – С. 294–297; Сохань С.В. Дорошенко Дмитро Іванович // Особові архівні фонди інституту рукопису: Путівник. – К., 2002. – С. 149–152; Ясь О. Дорошенко Дмитро Іванович // Українські історики ХХ століття: Біобібліогр. до- від. – К.; Л., 2003. – Вип. 2, ч. 1. – С. 105–106; Осташко Т.С. Дорошенко Дмитро Іванович // ЕІУ: В 5 т. – К., 2004. – Т. 2: Г–Д. – С. 455; Дорошенко Дмитро Іванович // Бібліотеки Киян: Словник власників / Авт.-упоряд. А. Кончаковський. – К., 2005. – С. 42; Кузьминська О. Дорошенко Дмитро Іванович // Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України: Біобібліогр. довід. – К., 2005. – Ч. 1. – С. 186–190; Палієнко М. Дорошенко Дмитро Іванович // "Кіевская старина" у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – К., 2005. – С. 226–227; Дорошенко Дмитро Іванович // Дениско Л.М. Автографи на книгах із колекції рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського: Каталог. – К., 2007. – С. 35; Веденєєв Д.В. Дорошенко Дмитро Іванович // ЕСУ. – К., 2008. – Т. 8: Дл–Дя. – С. 339; Дорошенко Дмитро // Видатні діячі українського національного відродження (ХІХ–ХХ ст.): Біогр. довід.: Навч. посіб. для студ. ун-ту спец. «Історія» / упоряд.: Т.Ю. Антілогова. – Луганськ, 2008. – С. 64–66; Дорошенко Дмитро Іванович // Малюта О. «Просвіта» і Українська Державність (друга половина ХІХ – перша половина ХХ ст.). – К., 2008. – С. 395–398; Дорошенко Дмитро Іванович // Кулеша Н. Українська преса у Німеччині 1919–1945 рр.: Формування та функціонування: Монографія. – Л., 2009. – С. 275–276; Дорошенко Дмитро Іванович // Бондар Ю.В., Головатий М.Ф., Сенченко М.І. Енциклопедія для видавця та журналіста. – К., 2010. – С. 92–93; Дорошенко Дмитро Іванович // Є. Чикаленко, А. Ніковський. Листування. 1908–1921 роки / Упоряд.: Н. Миронець, Ю. Середенко, І. Старовойтенко. – К., 2010. – С. 360; Дорошенко Дмитро Іванович // Є. Чикаленко, С. Єфремов. Листування. 1903–1928 роки / Упоряд. та вс. ст. І. Старовойтенко. – К., 2010. – С. 330; Дорошенко Дмитро Іванович (1882–1951) // Онопрієнко В.І. Історія української науки: Курс лекцій. – К., 2010. – С. 571; Хміль О. Бібліографічна спадщина Дмитра Дорошенка // Бібліографічна комісія Наукового товариства імені Шевченка у Львові (1909–1939): напрями діяльності та постатті: Зб. наук. пр. – Л., 2010. – С. 153–169.

Джерело:

Українські бібліографи (випуск 1). Біографічні відомості. Професійна діяльність. Бібліографія / ДЗ «НПБУ»; Авт.-уклад.: Р.С. Жданова, Н.І. Абдуллаєва, В.О. Кононенко; наук. ред. В.О. Кононенко, Н.Я. Зайченко; відп. ред. Т.І. Вилегжаніна. – К., 2008. – 232 с. – http://nplu.org/article.php?id=41