История Полтавы

Особенности строительства жилых комплексов в Полтаве 1930 - 1950 годов

• 

Подробности

Просмотров: 13020

Особливості будівництва житлових комплексів у Полтаві
1930 – 1950 років

Проблема реконструкції міст Радянської України була розв’язана шляхом створення у 1930 році Державного інституту проектування міст (Діпроміст) у Харкові, де здійснювалось централізоване проектування нових генеральних планів. Перші проекти Діпроміста були націлені на реалізацію програми формування промислових центрів міст з їх обов’язковим зв’язком з житловою зоною робітників підприємств. Крім того, згідно з планами, нові житлові осередки забезпечувались повним комплексом культурно-побутового обслуговування та необхідною інфраструктурою. Цей метод проектування обумовив виникнення поняття «житловий комплекс». При цьому, типовий квартал поділявся на декілька житлових утворень, котрі складались з периметральної або рядкової 4-5 поверхової забудови та закладів громадського обслуговування, розміщених у незабудованій середній частини. Вільний внутришньоквартальний простір відводився під озеленення та благоустрій [1, 2, 7].

У числі генеральних планів реконструкції міст 1931 – 1935 років Діпромістом був розроблений проект планування Полтави, яким передбачалось впровадження прогресивних містобудівних заходів – комплексної забудови кварталів. Відповідно до генплану у 30-ті роки в Полтаві було розпочато спорудження ряду житлових комплексів. Забудова здійснювалась крупними промисловими підприємствами з метою організації житлових осередків для своїх робітників. Так, в означений період були зведені наступні об’єкти:

• житловий комплекс-квартал прядильно-ткацького комбінату по вулиці Пушкіна №88, який складався з житлового будинку із закладами громадського обслуговування у першому поверсі, будівлі дитячого садку, впорядкованого та озелененого двору;

• житловий комплекс заводу «Метал» на Павленках, котрий до 1941 року був реалізований лише в частині будівництва двох багатоповерхових житлових будинків із розміщенням побутових закладів у перших поверхах. Слід зазначити, що супутній громадській об’єкт – середня школа, був запланований до спорудження, але не зведений внаслідок початку Великої Вітчизняної війни;

• багатоповерховий будинок-комплекс першого робітничого житлового кооперативу по вулиці Жовтневій №46, що займав частину кварталу та формував фронт новозапроектованої адміністративної площі. Вільний дворовий простір був озеленений, наповнений елементами благоустрою та малими архітектурними формами, гральними та спортивними майданчиками;

• житловий комплекс для військових льотчиків на території авіамістечка Полтава-4, до складу якого входили багатоповерхові житлові будинки із обслуговуючими установами у перших поверхах, окремі будівлі культурно-побутового призначення, елементи озеленення та благоустрою. Означений комплекс був автономним житловим утворенням, котре мало усі необхідні складові для повноцінного функціонування закритого містечка;

• житловий комплекс паровозоремонтного заводу на Подолі по вулиці Пролетарській, якій складався з п’ятьох багатоповерхових житлових будинків та пекарні. Цей осередок потребував подальшого розвитку в частині спорудження додаткових малоповерхових будинків, гуртожитку, благоустрою території. Програма укрупнення комплексу була реалізована після Великої Вітчизняної війни.

Завдання комплексної та ансамблевої відбудови Полтави у повоєнні роки стала одним з першочергових при складанні 1944 року плану реконструкції міста. При цьому первісна ідея створення житлових комплексів трансформувалась у містобудівну необхідність організації цілісної забудови вздовж головних вулиць з формуванням не тільки житлових, але й громадських комплексів [6, 8]. Крім того, важливим стало питання ансамблевості забудови з визначенням стильової характеристики архітектурного середовища міста. У перше повоєнне десятиріччя у Полтаві були відбудовані, реконструйовані, завершені будівництвом або споруджені нові міські комплекси. Серед них житлові осередки промислових підприємств, що були зведені у 30-х роках, комплекс привокзальної площі Полтава-Південна, оточення площі ім. Леніна будинками навчального призначення, нові житлові квартали прядильно-ткацького комбінату по вулиці Жовтневій на відтинку між Корпусним садом та площею ім. Зигіна та ін.

Прикладом радикальної реконструкції та впорядкування міських територій став житловий комплекс прядильно-ткацького комбінату на земельній ділянці у межах вулиць Жовтневої, Артема, Зигіна та Халтуріна, котра 1949 року була виділена підприємству для житлового та культурно-побутового будівництва згідно з проектом планування міста, виконаним Діпромістом УРСР. До Великої Вітчизняної війни ці квартали були забудовані корпусами промислових підприємств, складськими приміщеннями та малоцінними одноповерховими житловими будинками. Новим генеральним планом реконструкції Полтави 1944 року передбачалась ліквідація означених споруд з подальшим проведенням багатоповерхової житлової та культурно-побутової забудови. Особливою умовою при формуванні образно-композиційного рішення була визначена необхідність створення парадної частини головної міської магістралі при в’їзді у місто [4, 5].

Для ефективного розв’язання містобудівного завдання існуюча загальна ділянка вздовж вулиці Жовтневої між вулицями Артема та Халтуріна була розділена на два самостійних квартали новою вулицею Нечуя-Левицького, що прокладалася паралельно існуючим вулицям Артема і Халтуріна. Означені квартали планувались до забудови житловими комплексами, до складу яких входили дитячі дошкільні установи, клубна будівля, озеленення та благоустрій внутрішньоквартальних територій. Для виокремлення ділянки необхідної площі з метою раціонального розміщення клубу прядильно-ткацького комбінату було запропоновано прокласти додаткову вулицю паралельно вулицям Артема та Нечуя-Левицького та розташовану між ними (тепер пров. Клубний). Таким чином, після коригувань первісного генерального плану земельна ділянка прядильно-ткацького комбінату була розділена на три окремих квартали, два з яких  призначались для житла, а третій – для громадської функції (рис. 1).

З метою виконання головного завдання – створення парадного в’їзду до міста, архітектурно-планувальними завданнями головного архітектора 1949 року поверховість нових будівель вздовж Жовтневої вулиці була визначена у межах 3-4 поверхів із використанням типових проектів для можливості застосування потоково-швидкісних методів будівництва, але з урахуванням прив’язки до місцевих містобудівних умов та будівельних матеріалів. Виходячи з наявних виробничих можливостей було запропоновано використання шлакоблоків та цегли як основного стінового матеріалу, стрічкової черепиці для виконання покрівельних робіт, тинькування з кольоровими, теракотовими і майоліковими вставками, а також обличкування плиткою «кабанчик» – для оздоблення поверхні фасадів. У перших поверхах кутових будинків передбачалося влаштування торгівельних закладів.

Восени 1951 року технічною нарадою при головному інженері Всесоюзного Державного проектного інституту „Діпролегпром” у Москві були рекомендовані до повторного застосування в Полтаві проекти житлових 4-х поверхових будинків, розроблені Харківським Міськбудпроектом у 1950 році для Ворошиловська (тепер Алчевськ) та Запоріжжя. Коригування фасадів та прив’язку проектів до місцевості виконували фахівці Полтавської обласної проектної контори «Облпроект» при обласному відділі у справах архітектури згідно з уточненим архітектурно-планувальним завданням головного архітектора міста 1952 року.

У 1954 році перший з житлових будинків, розміщений на розі вулиць Жовтневої та Нечуя-Левицького за адресою: вул. Жовтнева №75/2 був завершений будівництвом. Цей об’єкт виявився єдиним, що був споруджений відповідно до проекту планування кварталів прядильно-ткацького комбінату з дотриманням вимог щодо образно-композиційного рішення. Інші будівлі, що містяться на червоній лінії вулиці Жовтневої, були споруджені на кілька років пізніше, за часи тотальної ліквідації архітектурних надмірностей на фасадах (рис. 2).

Проте, забудова новопрокладеної вулиці Нечуя-Левицького проводилась одночасно з кутовим будинком по вул. Жовтневій №75/2, що зумовило спорудження подібного за образно-композиційним рішенням кутового 4-поверхового житлового об’єкту на розі вулиць Нечуя-Левицького та Зигіна за адресою вул. Нечуй-Левицького №6 (рис. 3).

На протилежному боці означеної вулиці архітектурно-планувальним завданням головного архітектора 1952 року було рекомендовано прийняти до прив’язки проект повторного застосування, розроблений Ленпроектом для зведення у Ленінграді (тепер Санкт-Петербург). Таким чином, у 1955 році по вулиці Нечуя-Левицького №3 та №5 були споруджені симетричні 3-поверхові житлові будинки, між якими формувався проїзд до внутрішньоквартального простору (рис. 4).

Окрім житлових будинків, на парному боці вулиці Нечуя-Левицького за типовим проектом був збудований дитячий садок, образно-композиційне рішення якого являє собою примітивну композицію об’ємів без декоративного оздоблення фасадів, що пояснюється часом будівництва, коли проектні розробки підлягали максимальному спрощенню.

Слід додати, що для об’єднання новозбудованих об’єктів частини житлового комплексу були зведені огородження, що містились на червоних лініях вулиць Жовтневої, Нечуя-Левицького та Зигіна. Ці елементи благоустрою складались з цегляних стовпчиків, увінчаних декоративними вазами, металевого ґратчастого заповнення, воріт і хвірток (рис. 5).

Найбільш значущою складовою житлового комплексу прядильно-ткацького комбінату стала клубна будівля із залом на 600 місць, зведена у 1960 році за проектом повторного застосування, виконаного Харківським Діпротрансом Головтранспроекту СРСР Міністерства шляхів сполучення для ст. Микитівка Сталінського гірничого округу (тепер, очевидно, Донецького р-ну), який був прийнятий до будівництва у 32 містах і селищах Радянського Союзу [3] (рис. 6).

Відповідно до проекту прив’язки площа перед клубом планувалась до огородження цегляними стовпчиками з металевим ґратчастим заповненням. З боку тильного фасаду було передбачено влаштування скверу з повним набором елементів паркового благоустрою, а перед головним фасадом пропонувалось створення фонтану та партерного озеленення. Однак ці пропозиції не були реалізовані внаслідок економічних причин, які полягали у скороченні відомчих асигнувань на благоустрій [4, 5] (рис. 7).

Рис. 7. Проект генерального плану території клубу 1952 року.

Таким чином, проводячи аналіз реконструктивних заходів у Полтаві за генеральними планами 1935 та 1944 років, слід відмітити позитивну тенденцію до комплексності та ансамблевості забудови. Незважаючи на те, що ці містоутворюючі принципи декларувались керівними архітектурними органами для застосування на теренах всієї країни, на прикладі Полтави можна спостерігати, як комплексний підхід до вирішення поставленого містобудівного завдання вплинув на створення єдиного ансамблю центральної частини міста. Крім того, забудова кварталів житловими комплексами виявилась ефективною за щільністю та організацією культурно-побутового обслуговування мешканців осередків. Головною причиною незавершеності розглянутого житлового комплексу стало введення у дію Постанови ЦК КПРС і РМ СРСР 1955 року «Про усунення надмірностей у проектуванні та будівництві», якою припинялось спорудження складних архітектурних композицій з високим рівнем деталізації головних фасадів [9]. Внаслідок різкого скорочення термінів будівництва, кількості асигнувань, швидкого впровадження індустріального будівництва освоєння кварталів прядильно-ткацького комбінату було закінчено пізніше намічених строків, а архітектурне середовище вирішено у значно спрощеному вигляді.

Використані джерела:

1. Архитектура Советской Украины / В.П. Дахно, С.К. Килессо, Н.С. Коломиец и др. – К.: Будивэльнык, 1986. – 160 с.: ил.

2. Архітектура України. 1917 – 1967 / Г.В. Головко, В.П. Бібіков, В.Д. Єлізаров та ін.; за ред. Г.В. Головка. ‑ К.: Будівельник, 1967. – 143 с.: іл.

3. Баглей О., Цейтлін Б. Досвід застосування повторних проектів клубів // Архітектура і будівництво. – 1955. ‑ №3. – С. 8 ‑ 10.

4. Державний архів Полтавської області. Ф. Р. ‑ 4911. ‑ оп. 4. ‑ спр. 107, 163, 175, 176, 186, 275.

5. Державний архів Полтавської області. Ф. Р. ‑ 5851. ‑ оп. 4. ‑ спр. 707, 790, 829, 1525, 1687.

6. Заболотний В. Житлове будівництво на Україні і завдання архітектурно-будівельної науки // Архітектура і будівництво. – 1953. ‑ №4. – С. 1 – 3.

7. Нариси історії архітектури Української РСР (Радянський період) / Редкол.: Г.В.Головко та ін. – К.: Держбудвидав УРСР, 1962. – 351 с.: іл.

8. Орєхов В. Проектування і будівництво – на рівень сучасних вимог // Архітектура і будівництво. – 1953. ‑ №2. – С. 3 – 5.

9. Про усунення надмірностей у проектуванні та будівництві: Постанова Центрального Комітету КПРС і Ради Міністрів СРСР // Архітектура і будівництво. – 1955. ‑ №6. – С. 1 ‑ 3.

Джерело:

Полтава: архітектура, історія, мистецтво. Матеріали III наукової конференції "Вайнгортівські читання", грудень 2009 р. – Полтава. 2009. Стор. 17-25.

---

© Бєлявська О.
При використанні, посилання
на автора обов'язкове.