История Полтавы

Казенная палата

Подробности

Просмотров: 58285

Полтавська Казенна палата. Державна адміністративна установа. Створена в 1802 р. Складалася з присутствій та відділень. Очолювалась управляючим. Здійснювала нагляд за надходженням у губернське і повітові казначейства державних прибутків у вигляді податків і зборів та контроль за витратами коштів установами. Також проводила торги на казенні підряди, поставки і відкупи. Ліквідована в 1917 р.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 783

Казенна палата — губернська адм.-фінансова установа в Російській імперії. Ств. в результаті проведення губернської реформи 1775. 1782—83, з ліквідацією полково-сотенного (див. Полковий устрій, Сотенний устрій) та введенням губернського адм.-тер. поділу, казенні палати стають реальністю соціально-екон. життя Слобідської України, Лівобережної України та Пд. України, а після 2-го 1793 та 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) — і Правобережної України. В «Учреждениях для управления губерниями» 1775 віце-губернаторами або «поручиками правителя (губернатора)» називалися голови К.п. До складу К.п. також входили: директор економії, радник, асесори та губернський скарбник. При К.п. перебували стряпчі казенних справ, а також секретар, протоколіст-регістратор, бухгалтер, архіваріус і канцелярські службовці. Штатні розписи казенних палат, як і структура, не раз змінювалися. Палати проводили ревізії нас., відали обліком податних станів, доходів і витрат у губернії, рекрутськими справами (див. Рекрутська повинність), здійснювали контроль за надходженням податків. Вони також наглядали за казенними і приватними з-дами й ф-ками, землями, лісами, хлібними запасовими магазинами, митницями, соляними промислами, винними відкупами і підрядами; управляли державними селянами, вели держ. буд-во, в т. ч. шляхів і мостів, забезпечували перевезення. 1795 в Катеринославській губернії, Вознесенській губернії, Волинській губернії, Подільській губернії та Брацлавській губ. за указом імп. Катерини II організовувалися військ. експедиції для забезпечення хлібом армії. 1802 зі створенням мін-ва фінансів К.п. переходять у його відомство. Відтепер К.п. складалася із 5—7 відділів: господарчого, винного й соляного, казначейств, контрольного, лісового та ін. Віце-губернатор, радники, губернський скарбник, губернський контролер та один або декілька асесорів, згідно зі штатним розписом, становили загальне присутствіє К.п.

Від початку створення казенних палат у них зосереджувалося все фінансове управління губерній, з часом їхні повноваження були звужені. Так, 1805 буд. експедиції передано губернським правлінням. Після створення Мін-ва держ. маєтностей та його місц. підрозділів (1837—38), а також введення віце-губернатора до складу губернського правління як помічника губернатора з питань заг. управління губернією К.п. почав очолювати голова, який призначався й звільнявся імператором за поданням міністра фінансів. Голова, крім заг. керівництва К.п., брав участь у засіданнях різних губернських комітетів, комісій. Фактично він був другою після губернатора особою в губернії і зазвичай мав більший чин, ніж віце-губернатор.

Після утворення губернських акцизних управлінь (1863) і контрольних палат (1865) казенні палати припинили відати землями і лісами, питними зборами, а займалися переважно рахунками та звітами про статки і витрати грошей у підвідомчих казначействах, обліком податного нас., торгами, постачанням рекрутів (до запровадження військової повинності загальної в 1874).

Згідно із законами від 30 трав. 1878 та 30 квіт. 1885, казенні палати відали казначейськими питаннями, переписом нас., переведенням податних осіб в ін. стани, проведенням торгів із казенних підрядів і поставок, справами про накладення стягнень за порушення статутів казенного управління (до 300 рублів) та правил про мита, торгівлю й промисли. Також казенні палати наділялися правами адм. юстиції в межах, установлених статутами казенного управління, крім акцизних справ (див. Акциз). Казенні палати не займалися безпосередньо стягненням податків, зборів та недоїмок, а залучали до цього поліцію. В 1880-х рр. у Рос. імперії було 66 казенних палат, а на поч. 20 ст. їх кількість зросла до 74. Згідно зі штатним розписом 1900, казенні палати поділялися на 4 категорії, відповідно до кількості нас. губернії, розвитку торгівлі й пром-сті та оборотів підвідомчих казначейств. До складу палат входили управляючий казенною палатою (раніше — голова), його пом. (С.-Петерб., Моск., Варшавська губернії, Київська губернія, Ліфляндська губернія, Харківська губернія, Казанська, Пермська губернії, Херсонська губернія), начальники відділень, секретарі, чиновники з особливих доручень, бухгалтери, столоначальники та 1 чл. від уряду в губернському розпорядчому к-ті (С.-Петерб., Моск., Київська, Гродненська, Волин., Подільська, Віленська, Бессарабська, Оренбурзька, Херсон. губернії). У цей період у підпорядкуванні казенних палат перебували повітові казначейства, податні інспектори та їхні помічники, які визначали доходи від маєтностей, що підлягали оподаткуванню, та, за законом від 15 січ. 1885, податкові присутствія для завідування податковим збором (процентним і розкладочним) з торг. і пром. підпр-в, що сплачували гільдійський збір (див. Купецькі гільдії).

У ході революц. подій 1919 казенні палати в Україні юридично були ліквідовані радянською владою.

Літ.: Козловский Я.И. Казенные палаты и подведомственные им учреждения в России. История и современное устройство их в связи с кратким изложением устройства государственного управления вообще, бюджетной системы и организации правительственных касс. Рига, 1901; Зайончковский П.А. Правительственный аппарат самодержавной России в XIX в. М., 1978; Ерошкин Н.П. Крепостническое самодержавие и его политические институты: Первая половина ХIХ века. М., 1981; Морякова О.В. Система местного управления России при Николае I. М., 1998; Жвалюк В.Р. Податкові органи Російської імперії в Україні у другій половині ХIХ — на початку ХХ ст.: Організаційно-правові засади діяльності. К., 2001.

В.М. Орлик.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України