История Полтавы

Репнина, Варвара Николаевна

Подробности

Просмотров: 51201

Рєпніна, Варвара Миколаївна (31.07.1808 — 9.12.1891)

Ім’я Варвари Миколаївни Рєпніної, небоги відомого декабриста Сергія Волконського і "доброго ангела" Т. Г. Шевченка, як він сам називав її за доброту і натхнення, було тісно пов’язане з культурним життям України середини XIX століття, зокрема Полтавщини. З ім’ям княжни Рєпніної поєдані життєві епізоди Тараса Шевченка часу його першої подорожі в Україну (1843), його юнацькі симпатії. У відомій посвяті до поеми "Тризна", адресованій Варварі Миколаївні, Шевченко щиро зізнався:

Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихоструйными речами
Мечты о рає пробудил...

Цим "райським мріям" не судилося збутись. Минуть роки, десятиліття, і сумне, неподілене кохання молодої княжни, доньки Полтавського генерал-губернатора до колишнього кріпака, великого українського поета Шевченка, стане темою віршів, поем і повістей у творчості багатьох поетів, письменників і драматургів.

В. М. Рєпніна народилася в Москві, але від часу переїзду батьків [Рєпнін-Волконський Микола Григорович і Рєпніна-Волконська Варвара Олексіївна - Т.Б.] до Полтави (це сталось 1816 року) знайшла собі в Україні другу батьківщину, яку щиро полюбила. У Полтаві вона навчалася в інституті шляхетних панн, брала участь у різних благодійних заходах, відвідувала театр, де бачила гру М. Щепкіна, була знайома з І. Котляревським, В. Капністом, П. Гулаком-Артемовським, М. Цертелєвим. Від батька дівчина успадкувала гуманне, доброзичливе ставлення до простого народу, якому завжди намагалася допомагати і, по суті, присвятила все своє життя.

З 1842 року В. М. Рєпніна мешкала в Яготині, який тоді належав до Полтавської губернії і де оселились батьки. В їхній родині жили тоді талановиті сестри-сироти Псьол — Олександра, Глафіра і Тетяна. В липні 1843 року Олексій Капніст привіз до Яготина Тараса Шевченка для копіювання портрета батька княжни. Поет і художник був прийнятий всією князівською родиною привітно і щиросердно. Теплі стосунки склалися в нього з молоддю — княжною Варварою і сестрами Псьол.

Варвара Миколаївна з розумінням і глибокою симпатією поставилась до творчості Шевченка, сприяла поширенню перших естампів його "Живописної України", пізніше допомагала у влаштуванні вчителем малювання в Київському університеті. Щодо цих благородних рис в її характері знаходимо в некролозі такі слова: "Варвара Миколаївна була не тільки другом і заступницею, але й добрим генієм, уособленим сумлінням поета. Вона підтримувала в ньому віру в його високе покликання і з властивою їй відвертістю не раз висловлювала йому гіркі істини, коли він збочував на невірний шлях" (Н. С. Памяти кн. В. Н. Репниной //Киевская старина. — 1892, февраль).

У своєму ранньому автобіографічному творі "Девочка" В. Рєпніна за головним героєм Березовським сховала любий їй образ Шевченка. Тарас Григорович тоді ж, в 1843 році, прочитав рукопис твору і зрозумів почуття авторки. В листі до Варвари Миколаївни він писав: "О добрий ангел! Молюсь и плачу пред тобою, ты утвердил во мне веру в существование святых на земле!". Але той факт, що вони знаходились на різних суспільних щаблях, переважив, і їхні шляхи розійшлись.

Пізніше, коли Т. Г. Шевченко потрапив на заслання, В. Рєпніна докладала зусиль, щоб полегшити долю поета, листувалася з ним, надсилала йому книги, аж доки в 1850 році граф Орлов із III відділення брутально пригрозив їй, і відтоді листування між ними припиняється. Відомо 8 листів Шевченка до Рєпніної і 16 Варвари Миколаївни до поета.

На початку 50-х років XIX століття княжна, залишаючись одинокою, з Одеси, де Рєпніни мали помешкання, переїздить до Москви, де й прожила до смерті. 1866 року вона видала книжку "Листи молодої жінки про виховання", підписану псевдонімом "Лізварська". Напевно, не вся її творчість опублікована. Відомі її спогади про зустрічі з Шевченком і Гоголем, опубліковані в журналі "Русский архив". Цінні відомості про Т. Г. Шевченка з часу його перебування на Полтавщині записав з вуст княжни літературознавець М. Чалий.

До самої смерті Варвара Миколаївна свято берегла пам’ять про свого багатостраждального друга, розповідала про нього своїм знайомим, жваво цікавилася тим, що писали про Шевченка журнали. Взимку 1883 року вона писала М. Чалому, біографу Шевченка: "Я почула з великим задоволенням, що Полтавське земство на останньому своєму зібранні вирішило дати 500 крб. на полагодження могили Шевченка". За кілька місяців вона передала до Полтави через свого племінника 180 крб. із своїх заощаджень "на пам’ятник або могилу Шевченка".

Благодійність стала смислом життя Варвари Рєпніної. Сучасник писав про неї: "її двері були завжди відчинені для вбогих і знедолених". Одним вона допомагала грішми, іншим писала листи і прохання, влаштовуючи чиюсь долю.

Померла В. М. Рєпніна на 83-му році життя і була похована в Московському Алєксєєвському монастирі поряд із своєю вірною подругою Г. І. Борковською, яку вона не набагато пережила. Дозволимо закінчити статтю рядками з некролога: "...смерть її є в кожному разі суспільною втратою, і майбутній історик російського суспільства поза сумнівом віднесе її до гурту тих чистих і благородних людей, які помітно впливали на суспільство самим фактом свого існування".

1925 року Михайло Возняк опублікував у Львові книжку під назвою "Шевченко й княжна Рєпніна", де містилося й її автобіографічне оповідання "Дівчинка". За словами вченого, Шевченко шанував у ній "благородний розум, смак і ніжні, піднесені почуття". Це завжди привертатиме увагу культурних людей до Варвари Рєпніної, скільки б часу не пройшло.

Джерело:

Петро Ротач, "Колоски з літературної ниви" - http://www.pollitra.pi.net.ua