История Полтавы

Генбачев, Владимир Иосифович

• 

Подробности

Просмотров: 70523

Генбачів Володимир Йосипович (10.07.1872 — після 1926) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Генбачів Володимир, фото 1919 р. (ЦДАКФДУ)

Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, 3-тє військове Олексіївське училище (1892). Служив у 2-й вилазній батареї Новогеоргїївської фортечної артилерії та 3-й Закаспійській артилерійській бригаді. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1903). У 1908—1912 рр. викладав в Олексіївському військовому училищі (Москва). У 1914 р. — начальник штабу 2-ї стрілецької бригади. Нагороджений Георгіївською зброєю (03.02.1915). З 24.10.1916 р. — командир 6-го стрілецького полку. З 15.09.1917 р. — в. о. начальника відділу штабу 4-ї армії. З 15.10.1917 р. — генерал-майор.

З 17.08.1918 р. — начальник штабу 6-го Полтавського корпусу Армії Української Держави. Після протигетьманського повстання у Полтаві намагався проїхати до Києва, але був заарештований, перебував під домашнім арештом.

Команда ІІІ корпусу УГА в Стрию. Січень 1919 р. В. Й. Генбачів сидить у центрі.

З грудня 1918 р служив в Українській Галицькій армії. У травні—липні 1919 р. — командувач III-го та IV-го Галицьких корпусів. У липні—листопаді 1919 р. — начальник тилу УГА.

У грудні 1919 р. перейшов до Збройних Сил Півдня Росії. У 1920 р. емігрував. Після 1922 р. повернувся в Україну, в Єлисаветград (Зінов'євськ), де жив принаймні до 1926 р. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. - Ф. 1078. - Оп. 2. - Спр. 37, загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 43-зв. — 44; Список полковников 1914. - СПб. - 1914. - С. 1077; Список Генерального штаба 1914. - СПб. - 1914. - С. 450; Список Генерального штаба 1917. — Петроград. — 1917. — С. 81; Б.Ч. (Василь Чабанівський) Спогади про повстання проти гетьмана в Полтаві//Табор. - Варшава. - 1928. - Ч. 9. - С 96-100; Ключенко О. Генеральна Булава уГА//Літопис Червоної Калини. - Львів. - 1931. - Ч. 4. - С 5-10; Ключенко О. Генералітет УГА//Літопис Червоної Калини. - Львів. - 1931. - Ч. 10. - С 4-7; Оме-лянович-Павленко М. Спогади українського командарма. - Київ. - 2002. - С 67, 170, 177, 180.

Джерело:

Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української народної республіки (1917-1921): Наукове видання. - К.: Темпора, 2007. - 536 с.: іл. Стор. 104

Світлини В.Й. Генбачіва надані Іваном Володимировичем Судаковим.

Світлина команди ІІІ корпусу УГА - https://uk.wikipedia.org/wiki/Третій_Корпус_УГА

  

Генбачов, Володимир Йосипович.

Нар. 10 липня 1872 у Полтаві, з дворян. Петровський Полтавський кадетський корпус 1890, 3-тє Олександрівське військ. училище 1891, академія Генштабу 1903. Офіцер артилерії Новочернігівської фортеці, 20-ї, 22-ї кін.-арт. батарей, 3-ї Запасної арт. бригади Варшавського військ. округу; штабу 13-го арм. корпусу, 3-ї Закаспійської арт. бригади, 141-го піх. Можайського полку, ст. ад'ютант штабу 36-ї піх. дивізії у рос.-япон. війні. Викладач Олексіївського військ. училища 1908-1912, штаб-офіцер для особливих доручень штабу 12-го арм. корпусу, нач. штабу 2-ї арт. бригади в Радомі. У роки І світ. війни - на фронті, нач. штабу 3-ї піх. бригади, ком. 6-го піх. Лібавського полку, генерал-майор.

В українській армії з кінця 1917. За Гетьманату - нач. постачання 3-го арм. корпусу, нач. штабів Полтавської залоги, 6-го Полтавського арм. корпусу. 1918-1919 в Галицькій армії, нач. штабу 3-го галицького корпусу в боях проти польських військ.

Восени 1919 вибув у ЗСПР. 1920 евакуйований в Константинополь. З 1923 у Франції. Помер 8 січня 1957. Похований на великому Орлеанському цвинтарі.

Джерело:

Литвин М.Р., Науменко К.Є. Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. - Львів; Харків: «Видавництво Сага», 2007. - 244 с. Стор.65

 

фото 1914 г. 

Генбачев, Владимир Иосифович (10.07.1872 - 08.01.1957 н.ст.). Православный. Из потомственных дворян Полтавской губернии. Образование получил в Петровском Полтавском Кадетском Корпусе (1890). В службу вступил 01.09.1890. Окончил 3-е военное Александровское училище (1892). Выпущен Подпоручиком (ст. 04.08.1892) во 2-ю вылазочную батарею Новогеоргиевской крепостной артиллерии. Позже служил в 3-й запасной артиллерийской бригаде. Поручик (ст. 05.08.1895). Штабс-капитан (ст. 27.07.1899). Окончил Николаевскую академию Генерального штаба (1903; по 1-му разряду). Капитан (ст. 23.05.1903). Цензовое командование ротой отбывал в 141-м пехотном Можайском полку (20.10.1903-04.01.1905). Участник русско-японской войны 1904-05. Старший адъютант штаба 36-й пехотной дивизии (21.12.1904-29.10.1908). Состоял а прикомандировании к Алексеевскому военному училищу для преподавания военных наук (29.10.1908-04.05.1912). Подполковник (ст. 06.12.1908). Полковник (ст. 06.12.1911). В 04.05.1912-08.01.1913 штаб-офицер для поручений штаба 12-го армейского корпуса. Начальник штаба 2-й стр. бригады (назн. 08.01.1913; утв. 27.05.1914). Цензовое командование батальоном отбывал в 8-м стрелковом полку (09.05.-12.09.1913). На 01.1915 в том же чине и должности. Награжден Георгиевским оружием (ВП 03.01.1915). Состоял при Алексеевском военном училище для преподавания военных наук (с 18.10.1915). Начальник штаба Заамурской кон. дивизии (прибыл 07.08.1916). Командир 6-го стрелкового полка (с 15.10.1916). В конце 1917 ген.-майор, начальник пехотной дивизии. В 1918 в гетманской армии; с 29.06.1918 начальник штаба Полтавского губернского коменданта, с 17.08.1918 начальник штаба 6-го корпуса в Полтаве, с 1919 в Галицийской армии, командир 3-го корпуса, с осени 1919 в ВСЮР. В эмиграции в Константинополе. С 1923 во Франции. Жил в Орлеане. Работал в конторе Орлеанского химзавода. Похоронен на Большом Орлеанском кладбище.

Награды: ордена Св. Станислава 3-й ст. (1895); Св. Анны 3-й ст. (1905); Св. Станислава 2-й ст. (06.12.1909), мечи и бант к ордену Св. Анны 3-й ст. (приказ по 8-й армии № 447); Георгиевское оружие (ВП 03.01.1915).

1918 год на Украине. М. 2001

Данные и фото предоставленные правнуком ген. Гонбачева С. Генбачевым

"Военный орден святого великомученика и победоносца Георгия. Биобиблиографический справочник" РГВИА, М., 2004.

Список старшим войсковым начальникам, начальникам штабов: округов, корпусов и дивизий и командирам отдельных строевых частей. С.-Петербург. Военная Типография. 1913.

Список Генерального штаба. Исправлен на 01.06.1914. Петроград, 1914

Список Генерального штаба. Исправлен на 01.01.1916. Петроград, 1916

Список Генерального штаба. Исправлен на 03.01.1917. Петроград, 1917

Тинченко Я. Офицерский корпус армии Украинской Народной Республики. Киев, 2007

Источник:

Русская армия в Первой мировой войне

Полевой дневник г.-л. Г. П. Розалион-Сошальского (11.07.1914-16.04.1917). Полтава. 2017

 

Генбачев, Владимир Иосифович, р. 10 июля 1872 в Полтаве. Из дворян Полтавской губ. Полтавский кадетский корпус 1890, Александровское военное училище 1892. академия Генштаба 1903. Офицер Новогеоргиевской крепостной артиллерии. Генерал-майор, начальник пехотной дивизии. 1918 в гетманской армии; с 29 июня 1918 начальник штаба полтавского губернского коменданта, с 17 авг. 1918 начальник штаба 6-го корпуса в Полтаве, с конца 1918 в Галицийской армии, командир 3-го корпуса, с осени 1919 в Вооруженных силах Юга России. В эмиграции. После 1922 вернулся в СССР. Ум. после 1926 в Елисаветграде. Жена Варвара Ивановна (по 1 браку Гурская; р. 15 июля 1870), дети Ирина, р. 18 окт. 1901, Сергей, р. 18 сен. 1903 и Елена, р. 6 июля 1912. /46; 47; 70-104; 330; 490; 552; 683/

Источник:

Волков, Сергей Владимирович, д.и.н. База данных № 2: «Участники Белого движения в России»

 

Источник:

Список полковникам по старшинству. Составлен по 1 марта 1912 г. Стр.1616.

 

Источник:

Список полковникам по старшинству. Составлен по 1 марта 1914 г. Стр.1077. Полковник с 6 декабря 1911 г.