История Полтавы

Зеров, Николай Константинович

• 

Подробности

Просмотров: 69176

Зеров, Микола Костянтинович — Зеров Николай Константинович — (14/26.04.1890, Зіньків - 03.11.1937, Соловки) — літературознавець, критик, поет, перекладач.

Народився у сім'ї вчителя, пізніше інспектора народних шкіл. Навчався в Зіньківському повітовому училищі, Охтирській і Київській 1-й гімназіях та на історико-філологічному факультеті Київського університету Св. Володимира (1908—1912 pp.). По закінченню студій вчителював у Златополі (1912—1917 рр.) та Баришівці (1917—1920 pp.), викладав у Київському архітектурному інституті (1918—1920 pp.), редагував бібліографічний журнал "Книгар" (1919—1920 pp.). З 1923 p. — професор української літератури Київського інституту народної освіти. У 1928—1929 рр. приїздив на Полтавщину, де зустрічався з письменниками Г. Майфетом, П. Ванченком, О. Ковінькою.

Микола Зеров. 1 травня 1915 року

Літературну діяльність розпочав у 1912 p. Друкувався в часописах "Літературно-науковий вісник", "Життя і Революція", "Червоний Шлях", "Зоря". Належав до київських неокласиків. Відстоював автономізм мистецтва. Вбачаючи в насаджуваній на Україні радянській культурі новий різновид провінційної залежності від Москви, висунув гасло європеїзму та звернення до античних першоджерел. Поетичним творам М. Зерова притаманна висока культура художнього мислення, інтелектуальна напруга, тонкий естетичний смак. Під оболонкою його досконалих сонетів та олександрійських віршів, заглиблених у минувшину, не згасав гострий пульс сучасності. Проте елітарна лірика поета-вченого була проголошена "буржуазною" і викорчувана з пролетарською нещадністю. У 1935 p. М. Зеров був заарештований, звинувачений у керівництві українською контрреволюційною націоналістичною організацією і засуджений на 10-літнє ув'язнення в Соловецькому таборі смерті, де й загинув.

Твори: збірки поезій і переклади — "Антологія римської поезії" (1920 p.), "Камена" (1924 p., 2-е вид.: 1943 p.), переклад "Мазепи" Ю. Словацького (1925 p.), "Sonnetarium" (1948 p.), "Catalepton" (1952 p.), "Corollarium" (1958 p.); історико-літературні розвідки — "Нове українське письменство" (1924 р.), "До джерел" (1926 p.), "Від Куліша до Винниченка (1928 p.)".

Джерело:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор.198

Фото - http://uk.wikipedia.org/wiki/Зеров_Микола_Костянтинович

Зеров, Микола Костянтинович народився 26 квітня 1890 р. у повітовому місті Зінькові на Полтавщині в багатодітній сім'ї вчителя місцевої двокласної школи. (Мати, Марія Яківна, походила з козацького роду Яреськів із-під Диканьки). По закінченню Зіньківської школи, де його однокласником був славетний у майбутньому гуморист Остап Вишня, Зеров учився в Охтирській та Першій київській гімназії. В 1908 — 1914 роках — студент історико-філологічного факультету Київського університету.

1912 р. з'являються друком перші статті та рецензії Зерова в журналі "Світло", газеті "Рада". 1914 — 1917 рр.— він викладач латини в Златопільській гімназії. З 1917 р. Зеров учителює з Другій київській гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства, з 1919 р. працює професором Київського архітектурного інституту, а з осені 1923 р. він професор Київського інституту народної освіти.

Микола Зеров справедливо вважається лідером "неокласиків" — групи поетів, перекладачів, літературознавців і критиків, до якої зараховують також О. Бургардта, М. Драй-Хмару, М. Рильського і П. Филиповича. Хоча вони формально не утворювали окре-мішньої літературної організації, їхня спільність — у високих естетичних критеріях, що полягали в пріоритеті загальнолюдських цінностей у мистецтві. У своїй оригінальній поетичній творчості Зеров віддав перевагу сонетам і александрійським віршам, які вирізнялися досконалістю форми і глибинним філософським проникненням у буття. Як перекладач він здійснив багато в чому неперевершені й на сьогодні інтерпретації античної спадщини, французьких "парнасців", а також творів багатьох інших класичних поетів.

Зеров-критик брав активну участь у так званій літературній дискусії 1925—1928 років, підтримавши і теоретично обгрунтувавши позицію М. Хвильового. Йому також належить значна кількість змістовних досліджень з історії української літератури. Окремими виданнями на Україні вийшли книжки "Антологія римської поезії" (1920), "Камена", "Леся Українка", "Нове українське письменство" (1924), "До джерел" (1926), "Від Куліша до Винниченка" (1929).

Літературна творчість М. Зерова постійно супроводжувалася злісними нападками вульгарно-соціологічної критики, а з кінця 20-х років почалося справжнє політичне цькування письменника. 1930 р. його допитували на суді як свідка у так званому "процесі СВУ". А в ніч із 27-го на 28 квітня 1935 р. він був заарештований під Москвою на станції Пушкіно. 20 травня його відпроваджено до Києва для слідства. Звинувачення: керівництво контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією.

Після певних "тасувань" "групу Зерова" остаточно було визначено в складі 6 осіб: Микола Зеров, Павло Филипович, Ананій Лебідь, Марко Вороний, Леонід Митькевич, Борис Пилипенко.

Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні 1 —4 лютого 1936 р. без участі звинувачення й захисту розглянув судову справу № 0019—1936. М. Зерову інкримінувалося керівництво українською контрреволюційною націоналістичною організацією і, згідно з тодішніми статтями Кримінального кодексу УРСР, трибунал визначив йому міру покарання: десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіскацією приналежного йому майна. Цікава довідка у висновках по реабілітації М. Зерова: "Проверкой установлено, что бывший сотрудник НКВД УССР Овчинников, принимавший участие в расследовании данного дела, за нарушение социалистической законности осужден, а бывший сотрудник НКВД Литман за фальсификацию следственных материалов из органов госбезопасности уволен по фактам, дискредитирующим звание офицера". Отже, як насмішка звучало зізнання М. Зерова на суді: "С моей сторони был только один раз сделан призыв к террору — в форме прочтения стихотворения Кулиша на собрании у Рыльского". Йдеться тут про читання Зеровим вірша П. Куліша "До кобзи" на квартирі Рильського 26 грудня 1935 р., де два "неокласики" і молодий письменник Сергій Жигалко пом'янули розстріляних по звинуваченню в приналежності до міфічного "об'єднання українських націоналістів" О. Близька, К. Буревія, Д. Фаль-ківського, Г. Косинку та ін. Правда, випадком (випадком?) зайшов саме в цей час до Рильського і "представник газети "Пролетарська правда", присутність якого кілька разів згадувалася під час судового розгляду, але ні прізвища його не називалося, ні самого чомусь не допитувано, бодай як свідка, під час слідства...

На початку червня 1936 р. етап із засудженими у справі цієї "банди" прибув на Соловки. У короткі хвилини вільного часу Зеров повністю віддавався улюбленій справі — перекладу. За багатьма свідченнями, він завершив багаторічну роботу над українською версією "Енеїди" Вергілія (рукопис цього перекладу пропав або знищений).

Без будь-яких додаткових підстав і пояснень "справа Зерова та ін." була нагально переглянута "особливою трійкою" УНКВС по Ленінградській області 9 жовтня 1937 р. Як наслідок — Зерову, Филиповичу, Вороному і Пилипенку було винесено вищу міру покарання — розстріл. Усі вони полягли 3 листопада 1937 р.

Рішенням Військової колегії Верховного Суду СРСР від 31 березня 1958 р. вирок військового трибуналу КВО від 1—4 лютого 1936 р. і постанова "особливої трійки" УНКВС по Ленінградській обл. від 9 жовтня 1937 р. скасовані, справа припинена "за відсутністю складу злочину".

Микола Зеров реабілітований посмертно.

Джерело:

http://ukrlife.org/main/evshan/martyrolog.htm