История Полтавы

Письма Николая Витальевича Лысенко

• 

Подробности

Просмотров: 8317

Микола Віталійович Лисенко. Листи.

Публікується за виданням: М. В. Лисенко. Листи. – К. : Мистецтво, 1964. Упорядкування, примітки та коментарі О. Лисенка.

Переведення в html-формат: Борис Тристанов.

Публікуються тільки листи М. В. Лисенка до Григорія Іпатійовича Маркевича, а також до М. Ф. Комарова, В. Чайченка (Б. Д. Грінченка), В. Самійленка, О. Русова, І. Шрага та Б. С. Познанського, в яких мова йде про підготовку до відкриття пам'ятника І. П. Котляревському в Полтаві.

Перед текстом листа вказується його номер у виданні, сторінки, на яких він опублікований, та джерело публікації. Коментарі упорядника перенесені до тексту листів і позначені цифрами червоного кольору. Примітки щодо особистостей, які згадуються у листах, зроблені на підставі покажчика імен і позначені цифрами зеленого кольору. Вступна стаття Валентини Іванівни Скриль, ст. наукового співробітника Полтавського літературно-меморіального музею І. П. Котляревського.

Микола Віталійович Лисенко
і громадсько-культурне життя Полтави початку XX ст.

2012 рік можна з повним правом назвати роком Миколи Віталійовича Лисенка. Адже у цьому році минуло 170 років від дня народження та соті роковини з дня смерті видатного українського композитора. Проте Микола Віталійович не лише талановитий композитор, фолькльорист, педагог: він був центром культурного життя України кін. XIX - поч. XX ст. Саме навколо М. Лисенка, М. Старицького, М. Кропивницького та родини Косачів-Драгоманових гуртувалась тоді українська культурна громадськість. Служіння Україні, рідному народу вони вважали високим обов'язком. Темпераментний, енергійний, небайдужий, він намагався охопити увагою все, що стосувалось українського життя не лише у Києві, але й сприяв просуванню української ідеї по всій Україні. Борячись за національні інтереси, він завжди принципово, а інколи і різко відстоював свою позицію. Про це яскраво свідчить та роль, яку відіграв М. В. Лисенко в організації урочистостей з нагоди відкриття пам'ятника І. П. Котляревському в Полтаві 1903 року. Глибоко розуміючи значення творчості І. Котляревського не лише для розвитку української літератури і культури, а й для національного самоусвідомлення, він прагнув надати святу загальнослов'янського, можливо, навіть загальноєвропейського резонансу.

Уже в кінці XIX ст., коли наближалось 100-річчя першого виходу в світ «Енеїди», Микола Віталійович з притаманним йому ентузіазмом береться за організацію ювілейних заходів. 12 січня 1897 р. він надсилає листа до українських письменників - В. Чайченка, В. Самійленка, О. Русова, І. Шрага, пізніше звертається також до Б. Познанського та Б. Грінченка і висуває ідею видати до ювілею української літератури «... збірку творів сучасних письмовців наших, що працюють на рідній ниві українського слова» [2, с. 281]. Закінчує лист словами: «У повній надії, що не одмовите щиро патріотичним заходам і причинитеся до спільної товариської праці українських літераторів» [3, с.282].

Кульмінацією ювілейних заходів до 100-ліття української літератури було заплановано відкриття пам'ятника І. П. Котляревському у Полтаві. Але ця шляхетна справа наштовхувалася на спротив і безліч перешкод. І гальмування почалось після того, як з Петербурга надійшов лист виконуючого обов'язки начальника Головного управління друку М. Соловйова, який не рекомендував ставити пам'ятник, мотивуючи таку позицію тим, що ніякої української літератури нема й не може бути, відповідно ж немає й класиків, щоб їх так високо шанувати.

Суголосне цьому у Полтавських губернських відомостях № 62 (1896 р.) з'явилась стаття з пропозицією замість пам'ятника великому полтавцю використати зібрані гроші на побудову будинку, в якому розмістились би просвітницькі заклади. Стаття закінчується впевненістю автора у підтримці даної пропозиції: «Я глубоко убежден, в том что ни один из подписавшихся не только не возразит, но й в полне сочувственно отнесется к этому предложению». [1, с.160] Позиція викладена у статті говорила про те, що автор стоїть на урядових позиціях і підписана ініціалами «І. Ф. П». Подібним ініціативам на засіданні Думи аргументовано заперечує відомий в Полтаві книговидавець, власник книгарні Григорій Іпатійович Маркевич. Віддаючи належне принциповості Г. І. Маркевича, М. В. Лисенко у листі від 04.03. 1898 р. зазначає: «Та у нас у Києві так і дивляться, що одвоювання проекта пам'ятника належить в Думі цілком Вам. Коли б не Ви виступили з гарячою промовою і не боронили б обчеського бажання усієї свідомої України, то б паничі полтавські та подла чужа нам інтелігенція з головою на чолі одсунули б ідею постанови пам'ятника Котляревському і заміняли б на який-небудь дом з читальнею, де б довіку не вчулася наша рідна українська мова»[4, с 288].

Коли ж дискусії щодо доцільності відкриття пам'ятника минули, пам'ятник був готовий, М. В. Лисенко з притаманною йому активністю опікується організаційними моментами свята, не обходячи своєю увагою жодних дрібниць.

В листах до того ж Г. І. Маркевича він закликає не проспати свята: «Я мислю, що ювілею такому, як наш — імені Ів. Котляревського — треба достойно виступити перед лицем не кажу Росії, — ся звикла до скандалів, — але Слов'янщини, Європи»[5, с.362].

Що ближче урочистості, тим більш стурбовані і не дуже стримані листи летять до Полтави.

Микола Віталійович турбується про те, щоб організаційний комітет вчасно розіслав запрошення всім гостям свята. 16.07.1903 р. він пише : «Ви доведете до того, що ніхто до Вас не приїде і будете в собственом полтавськом соку плавати.» В іншому листі від 25.07.1903 гнівно питає: «Чи Ви хочете разом з урядом утопити наше свято у багнюці?» [6, с.366].

Своєю увагою він намагається охопити кожну організаційну дрібницю. Сам особисто звертається до начальника управління Києво-Полтавської дороги, щоб той «дав полегкість перевезти хор і оркестр в Полтаву даром туди і назад. Зіньківський зробив це з особенним удовольствієм, дає великий пульмановський вагон на 65 душ 3 класу, котрий довезе всіх в Полтаву, завезе на запасний путь і ждатиме нас назад одвести» (11.08.1903 р.) [7,с.375].

М. В. Лисенко намагається охопити все: якою мовою будуть зроблені написи на пам'ятнику, хто і якою мовою читатиме «слово» про Котляревського. У листі від 20.08.1903 р. пише: «Це ж позорно читати у себе вдома біографію того чоловіка, який писав лишень по-українському на чужій мові»[8, с.378-379]. Турбується щоб не доручили цю справу «непевній людині вроді Павловського»[9, с.377]. Опікується також концертними номерами, турбується про розселення гостей: «... треба ж дамам і дєвіцам дати ну хоч можливий комфорт чистоти, спокою, не розкоші, боронь Боже»[10, с.376]. Для організації всіх цих заходів вважає за потрібне попіклуватись про збільшення видатків на організацію свята. У листі від 10.08.1903 р. вимагає: «Як знаєте, рвіть у знаменитого Павловського додатку бюджета на цей предмет... або ж виключайте з програми кантату»[11, с.374]. В цьому ж  листі продовжує: «Бажано, дуже бажано, щоб Павловський сам роздавав учащимся біографію і портрети Котляревського учням і народу»[12, с.374].

Вважає за потрібне, щоб на святі були присутні не лише урядовці, інтелігенція, а також і простий народ. У листі від 30.07.1903 р. запитує: «Да, а народ буде закликаний на свято? Хоч по 1 - 2 із волості, і для його виставу театральну треба. Це ж важніше, ніж для інтелігенції»[13, с.372].

Із вищенаведеного бачимо, що М. В. Лисенко дозволяє собі різкі висловлювання стосовно шанованого у Полтаві І.Ф. Павловського. Скоріш за все тому, що останній був прибічником урядової позиції щодо відкриття пам'ятника батьку української літератури. М.В.Лисенко ж надзвичайно гаряче боронив українські інтереси «яко щирий українець»[14, 281], як він сам себе називав у листі до Г. О. Коваленка 26 грудня 1896 р.

Сердечні вболівання М. В. Лисенка не були марними, адже це завдячуючи і йому також стоїть в Полтаві пам'ятник І. П. Котляревському, що є окрасою нашого міста.

Джерела та література:

1. І.Дмитриев Н. К истории открытия памятника И.П.Котляревскому в Полтаве. - «Киевская старина», 1903. № 83, октябрь, С.160.

2. М.В.Лисенко. Листи. -- К.: Мистецтво, 1964. - С. 281.

3. Там само. - С. 282.

4. Там само. - С. 288.

5. Там само. - С. 362.

6. Там само. - С. 366.

7. Там само. - С. 375.

8. Там само. - С. 378-379.

9. Там само. - С. 377.

10. Там само. - С. 376.

11. Там само. - С. 374.

12. Там само. - С. 374

13. Там само. - С. 372.

14. Там само. - С. 281

Скриль Валентина Іванівна,
ст. науковий співробітник Полтавського
літературно-меморіального музею
І. П.Котляревського

 

 

 

58, стор. 135-136. До Г. І. Маркевича. 31 березня 1882 p.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (архів Г. І. Маркевича, фонд 25, № 176).

[31 березня 1882 p.
Київ.]           

Любий земляченьку Григорію N ¹.

Оце тепер тільки, увільнившись од різних клопот та праці, можу Вам одписати. Заремба був уже у мене. Партитуру «Б'ють пороги» я віддав до перепису; міркувались ми з їм теж і про програму. Дай Вам боже щастя і вдачі, щоб зібрали грошей на таке спасенне діло, як помник Тарасові ², бо скрізь через гніт занедбані у нас наші справи і пам'ять нашого великого поета теж поневіряється. За того й могила западеться.

^1. Григорій N — Григорій Іпатович Маркевич. Очевидно, М. В. Лисенко не міг згадати, як звали Маркевича по батькові і тому поставив у зверненні латинську літеру N.

^2. ...Щоб зібрали грошей на... помник Тарасові. — Йдеться про збір коштів на побудову пам'ятника Т. Г. Шевченку в Києві, організований Г. І. Маркевичем на початку 80-х років у Катеринославі.

Що обходить того, щоб я приїхав дати концерт, то це діло неможливе, бо з провідної неділі знов починається моя робота у казенних закладах, як-от інститут, жіноча гімназія. Шкода, та нема чого робити.

Сім'ї усіх Донців низько вклоняюсь і кланяюсь. Що ж у вас там діється? Чи так, як і вперше, усі для себе і ніхто для всіх? О земле, земле українська, розлучнице християнська! Чи у вас хоч хто виписує «Діло» львівське, дозволене російським урядом? У Києві має виходити літературна українська збірка під назвою «Рада» великими книжками 30-35 аркушів друкованих.

На літо маємо на гадці наймати собі дачу у Каневі, на горах, так що й Полтавщина уся, мов на долоні, і Дніпро під ногами берег риє, Тарасова оселя побіч, у Київ і в Кременчук водний шлях недалеко. Місцина, кажуть, чудова, коли б тільки судилося найняти.

Щасти ж боже Вам у всьому доброму і з Вашим концертом, щоб якнайбільше було зиску. Тільки-но раджу, коли оркестр буде поганий, то не споганьте ним Ви мої «Б'ють пороги» і співайте краще під фортепіанний уклад (клавіраусцуг).

Будьте ж, милий земляченьку, здорові і богові милі з Дончаком, Щасти Вам сердечний боже на зріст людей.

Щирий Ваш приятель

М. Лисенко.

Київ, 31 марта 1882 p.

60, стор. 144-145. До Г. І. Маркевича. 7 червня 1882 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (архів Г. І. Маркевича, фонд 25, № 177).

7 червеця 1882 р.
Канів.         

Ось відки вже, добродію любезний, пишу до Вас і одповідаю на Ваш лист до мене у Київ. Останніми днями, як вибирались з Києва до Канева, таку біганину справляли, що ніколи було й дихати, не то що листи писати.

Що обходить газети «Діло», що одбираєте тепер, то це ж я з Вашого бажання вдавсь до редакції «Киевской старины» і казав списатись зі Львовом, щоб висилали на ім'я Ваше тую газету. Ціна ж навіть у російських рублях виставлена угорі газети, скільки припада платити пренумерати (підписної ціни).

Ми з сім'єю і старими ледве що осіли у Каневі. Потроху зачинаю до роботи тулитись. Роду нашого житиме тут безліч, а в Прохорівці через станцію три сім'ї товаришів древніх і сердешних: Беренштам ², Науменко ³ і Трегубов ⁴, усі з сім'ями. Раз на тиждень, звичайно, у неділю, будемо бачитись. Може, й Ви нагадаєтесь приплисти у нашу резиденцію обапол Дніпра?

^2. Беренштам Вільям Людвігович (1839-1904) — педагог і громадський діяч.

^3. Науменко Володимир Павлович (1852-1919) — історик, журналіст, громадський діяч, редактор журналу "Киевская старина".

^4. Трегубов Єлисей Куприянович (1849-1920) — педагог і літературний діяч, член редакції журналу "Киевская старина".

Як Вам ведеться, коханий? Що доброго поробляєте? Я оце мушу налягти викінчити клавіравсцуга до «Різдвяної ночі», бо восени Сєтов ⁵ має її конче ставити у Києві, то ж я й седю з ранку до смерку над тим писанням нудним, а жива робота над «Тарасом» ¹ поки мусить гуляти.

^1. ...Жива робота над «Тарасом». — М. В. Лисенко працював над оперою «Тарас Бульба».

^5. Сєтов (Сетгофер) Йосип Якович (1835-1894) — оперний співак і актор, антрепренер Київського оперного театру

Дончакам, душам любезним, від мене щиренько вклоняйтесь. Хай не забувають разом з Вами про щирого до всіх вас друга

М. Лисенка.

Вийшла недавно з друку наукова брошура Комарова ⁶: «Про комах,— яка од їх користь або шкода в господарстві». Дозволена і друкується перша дітська читанка (хрестоматія). Ця для нас праця і дозвіл її великої ваги.

^6. Комаров Михайло Федорович (літературний псевдонім: Уманець, 1844-1913) — письменник і громадський діяч.

87, стор. 172-173. До Г. І. Маркевича. 31 березня 1887 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 178).

31 березня 1887 р.
Київ.          

Шановний, коханий земляченьку Григорій Іпатович!

Вибачте ласкаво, що на обидва Ваші листи я й досі не озвався, не полічіть мене за якого гордовитого, думного чоловіка, хоч Ви пак таким зроду не знали. Присяй богу, до останнього концерту, що відбувся допіро 21 марта, не мав я й вільної хвилинки й усю свою кореспонденцію занедбав геть дощенту, та тепер ось і надолужую провини свої, просячи вибачення по людіх. Добре ж хоч Ваші замовки посповнювались, позасилали Вам усі пісні. А ми тут у піст дали аби два концерти: перший, 28 лютого, на другому тижні у суботу, був спеціально хоровий з самих пісень українських різних циклів: історичних, бурлацьких, чумацьких, хлоп'ячих, вуличних, дівочих. Звичайно, попри тому були два соло мої на фортепіані і солоспівів: сопрано, тенора і баса. Це було у залі Купецького зібрання. Хор так співав, як ніколи, напрочудо: справді, це був ніби якийсь оркестріон, до того всі голоси в гармонії зливались, споювались і навіть жіночі голоси, котрі звичайно пискотять на верхах, тут, наче в органі, рівно й звучно споювались в масі. Особливий ефект винесли веснянки, чаруючо виконані. Хоч в обох концертах, правда, аудиторія не була повна, чого ні один рік попереду не бувало (крах страшенний грошовий та ще й безліч концертів всього посту, та, нарешті, німецька трупа з Пассартом по скаженим цінам), але ж зато публіка лишала залу у великому залассі.

Програму другого концерту, що відбувся 21 березня, в суботу на п'ятому тижні, засилаю. Цей концерт з оркестром давав я у театрі Сєтова ¹, де ми з Вами слухали оперету «Гаспароне». Тут особливо подобала публіка фінал з IV дії з мого «Тараса Бульби», де хор з оркестром і солістами виконують. Теж дуже яро приймали «Верховину» з коломийкою, до якої я ще додав легеньку оркестрову (до коломийки) із кларнетів, корнів, валторн, струнного квартета і ударних: бубона з тріанголою. Дуже мило звучить.

^1. Сєтов (Сетгофер) Йосип Якович (1835-1894) — оперний співак і актор, антрепренер Київського оперного театру

Тепер вже спочиваємо. Зайшов страсний тиждень. Друзі наші співочі пороз'їздились по домівках, і ми собі видихуємо усю вагу минулої тяженної праці, від якої здорово подавсь і змарнів.

Видатки грошові так великі, що із зібраних яких рублів до 800 мені ледве-ледве що зосталось.

Прийміть же наші привітання Вам і жінці Вашій з наступаючим Великоднем. Дончаку від мене і його жінці щирий поклон.

А трупі українській не дає ходу в Києві Дрентельн ². Лихо тяжке було, єсть і буде, аж поки він тут буде та часи не покращають.

^2. Дрентельн Олександр Романович (1820-1888) — київський генерал-губернатор.

Щиро Вас обнімаю, друже.

Ваш М. Лисенко.

97, стор. 181-182. До Г. І. Маркевича. 18 вересня 1888 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 179).

18 сентября [18]88. Київ.

Шановний мій добродію Григорію Іполитовичу! ¹.

Дуже довго не одповідав Вам через те, що не міг видрати примірника отчета про святкування ювілея нашого київського інституту ². Розхапали були ті примірники, і я вже мусив з ласки прохати у своєї начальниці, п. Ернст. Отож вона ледве вчора спромоглась дати мені, що я й засилаю Вам. Хоча я й єсть інспектором музики в Київському інститутові, але в тій справі — особливо в співі — не ведемо своїх занять по уложеному регламенту, тримаємось певних прийомів, узнаних за найвідповідніші в музичній педагогії, і я состою в цій справі наблюдателем преподавания і уживаю щороку екзамени, ставлю бали і даю характеристику — опис кожної піаністки по всіх класах. Спів же окремо ведеться і не підпада моїй віді.

^1. ...Григорію Іполитовичу. — Тут замість «Іпатовичу» помилково написано «Іполитовичу».

^2. ...Київського інституту. — Йдеться про Інститут шляхетних дівиць.

Оце все, що я, добродію, знайшов потрібним і можливим Вас сповістити на офіціальній мові моєї вітчизни.

Четвертий же збірник і хоровий ³ вже, певно, давно одібрали-сте від Корейва ⁶. Цікаво було б почути присуд, як Вам подобавсь IV збірник і які хиби в ньому помітили. Оце від початку літа жду з Петербургу дозволу друкувати третій хоровий і третю серію «Музики до «Кобзаря», та й досі чиновники гальмують, вони навіть помщаються, не даючи дозволу по кілька місяців. Приміром, я в марті послав український текст до концерту, що давав у апрілі, а дозвіл од їх одібрав в кінці юня. Добре ж, що був Дрентельн ⁷ і дав од себе — як і щороку давав — дозвіл!!

^3. Четвертий же збірник і хоровий. — Йдеться про четвертий збірник українських народних пісень для голосу з фортепіано в обробці М. В. Лисенка і другий десяток українських народних пісень для хору.

^6. Корейво Болеслав Вікентійович — власник нотно-книжкової крамниці у Києві, видавець.

^7. Дрентельн Олександр Романович (1820-1888) — київський генерал-губернатор.

А я вперше почув, що Ви єсть інспектор в інституті ⁴.

^4. ...Інспектор в інституті. — Після переїзду з Катеринослава Г. І. Маркевич став інспектором Полтавського інституту шляхетних дівиць.

І вже тут погудка, що ніби попович ⁵ водить за ніс начальницю і орудує, як хоче. Але — про це нічичирк. Щиро вітаю Вас, друже-земляче.

^5. ...Ніби попович — тобто Г. І. Маркевич (він був сином попа).

Ваш М. Лисенко.

98, стор. 182-183. До Г. І. Маркевича. 2 березня 1889 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 180).

1889 III. 2. [Київ.]

Любий мій, дорогий земляченьку Григорію Іпатовичу!

Спасибі Вам велике і щире і тим двом добродіям, що повітали мене телеграмою про поспіх колядок. Віддайте їм од мене найщиршу подяку за увагу і пам'ять до мене. Я ж серцем радію, що розклад мій так припав до вподоби людям і молодому товариству. Вже коли сердешній Полтаві не везе на обчеську свідомість національну, на гуртування в патріотичні кружки, то бодай хоч піснею, художеством її проймає. А вона, тая Полтава, віддавна, історично, з-за часів Пушкаря ¹ відзначалась слабою прихильністю до своїх крайових, українських інтересів.

^1. ...З -за часів Пушкаря. — Мартин Пушкар — полтавський козацький полковник, соратник Богдана Хмельницького у визвольній боротьбі українського народу проти польської шляхти.

Вибачте ж, друже, і ті ласкаві обидва добродії, що я озиваюсь трохи пізно; забарився, бо не було мене у Києві.

Занудившись за своєю народною сценою, ми удвох з Горленком ⁴ їздили в Одесу одволожити душу на українському театрі. І вже ж напилися того нестяму й заласся: бо рано й вечір не виходили з театру. А тут, повернувшись додому, довелось одбувати свято щорічне ²; треба було й хори підучити та інше.

^2. ...О дбувати свято щорічне — відзначати Шевченкові роковини.

^4. Горленко Василь Петрович (1853-1907) — український письменник, мистецтвознавець, фольклорист та етнограф.

Од мене й Ольги Антонівни ³ повітайте щиро Вашу шановну дружину. Дай же боже милосердний, щоб і над Вашим містом засіяло сонце правди.

^3. Ольга Антонівна — друга дружина М. В. Лисенка (уроджена Липська).

Щиро обіймаю Вас

М. Лисенко. Київ, 2 марта 89 p.

104, стор. 185-186. До Г. І. Маркевича. 2 січня 1890 р.

Друкується за рукописом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 181).

2 генваря 1890. Київ. Рейтерская ул., д. № 19.

Коханий мій друже-земляче!

Здоровлю Вас, голубе, і Вашу щироповажну добродійку з Новим роком. Поздоров Вас боже усякого щастя, щоб на ниві нашій питимій родило таких щирих та певних синів отецьких, який Ви єсть. Ваші накази я виконав твердо. «К[иевскую] с[тарину]» висилатимуть, як наказали-сте. Сердешно радію, що доля Вас визволила з казенних мурів ¹ і що Ви стали на чолі співочого гурту. Саме оце перед різдвом прийшов транспорт з закордону моїх видань: III десяток гуртових пісень; 4 нумера з музики до «Кобзаря»: а) Дума («У неділю вранці рано»), б) Дует «І широкую долину»; в) «Ой крикнули сірі гуси» і г) «Реве та стогне Дніпр широкий». Усі ці нумери я казав Корейвові Вам відослати. З хорових я Вам цими днями теж вишлю новий мій хорик на текст Шевченка: «Орися, ниво-десятино» і другий вінок з веснянок...

^1. ...Доля... визволила з казенних мурів. — Мається на увазі казенна установа, тут — Полтавський інститут шляхетних дівиць.

Треба конче піддержати «Киев[скую] стар[ину]», єдиний орган історичний український, хоч і в російській мові. Видання київського альманаху «Вістка» заборонено, але послана жалоба Мин[истерству] вн[утренних] дел.

Є й у мене хор хлоп'ячий добрий, а жіночий поганий. Думка дати концерта, якщо здобуду путящих жіночих голосів.

Щиро обіймаю Вас і цілую. Жінці од нас обох з дітками привітання сердешне.

Ваш М. Лисенко.

114, стор. 195-197. До М. Ф. Комарова. 23 жовтня 1891 р.

Друкується за машинописною копією, що зберігається у відділі рукописів та рідкісної книги Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького (архів М. Ф. Комарова, № 552, арк. 390-а—392).

23 жовтня. [18]91. Київ.

Шановний мій добродію Михайло Хведоровичу! ⁵

Оце берусь Вам одповідь подати на ті запитання, які Ви через мене пересилали до Адесу. На деякі запитання, звичайно, можна було рішуче одмовити, а про деякі хиби — в формі дезидерата або що.

^5. Комаров Михайло Федорович (літературний псевдонім: Уманець, 1844-1913) — письменник і громадський діяч.

На першу точку, скажу Вам, що більшість творів, які складали собою «Вістку» ¹, надруковані зостались по галицьких часописях, у «Дзвінку», «Зорі»; деякі були удруге подані до цензури і ось аж допіру вийшли з друку. Приміром, «У найми», «До мирового». Драматичний твір «Пилип Музика» ² після заборони одіслано до автора у Москву. Спишіться з Янчуком, якщо дозволить друкувати, то засилайте у «Зорю».

^1. «Вістка» — київський літературно-художній альманах, що був заборонений царською цензурою.

^2. «Пилип Музика» — драма Дмитра Маркевича.

На другу точку, за помник Котляревського у Полтаві. Трегубов ³ у Полтаву не їздив овсі, каже ж, що могила Котляревського, власне, так добре зроблена, кладка кам'яна така певна й стала, що хіба нужда є обшарувати наново вапною. Хрест кам'яний цілий стоїть. По його думці тих грошей, що лежать в управі, досить було б на такі незначні роботи коло упорядкування могили (не беручи на увагу, звичайно, якби заманувся хтось величнішого поставити, як мармуровий або мідяний помник, колону або що). Але горе, каже, в тому, що всі ці гроші і скільки б їх взагалі не було б, стереже голова Трегубов ⁴, родич нашого, брат у других, котрий задля своєї української вдачі копійки на це не вийме і не дасть, поки не буде мати дозволу від губернатора. Єдиний можливий шлях до цього є пані Волькенштейн ⁵; в сім'ї її губернатор стоїть дуже добрим знайомим. І уся перша сума 350 крб., зібрана з гуляння й спектакля, які обов'язані п. Волькенштейн, що раз у себе на вечорі вдалась до губернатора з проханням дозволити збір грошей у тій меті. Тепер же поки ще пані не впросить губернатора, а губернатор не прикаже милостиво голові, щоб гроші пустити у діло, до якого призначені, голова ані зрушить з місця. В тій меті Александр Александрович Русов ⁶ напише зараз пані Волькенштейн і про наслідки будемо по часі знати. Було питання купити ціле обійстя — дворище, котре колись належало Котляревському і де він жив. Воно продавалося весною з публічних торгів за 5000 руб. Русов усе те дворище бачив і пропонував Кропивницькому ⁷, Садовському ⁸ купити, щоб тамечки колись, може, у потошні часи театр[альне] училище вибудувати. Але наші артисти одмовились, що гроші, якими посідали, пішли на землі, хутори, маєтки. Чи продане теє обійстя,— невідомо. Точка 3. Жінці Бойко вислано буде через 2 дні 50 карбованців. Ви їй про це теж маєте змогу сповістити.

^3. Трегубов — Єлисей Киприянович Трегубов.

^4. Голова Трегубов — Віктор Павлович Трегубов, полтавський міський голова в 1889-1906 pp.

^5. Волкенштейн Ольга Степанівна — дружина полтавського лікаря О. О. Волкенштейна.

^6. Русов Олександр Олександрович (1847-1915) — статистик, етнограф, публіцист, член Української громади.

^7. Кропивницький Марко Лукич (1840-1910) — корифей української сцени, драматург.

^8. Садовський (Тобілевич) Микола Карпович (1856-1933) — корифей української сцени.

Точка 4. Про праці наукові я вам влітку казав. Ця гадка не залишена, і редакційний комітет має зібратись і рішать це діло задля наукових збірників. Галицькій «Зорі» підпомагають ті, хто має белетристичний хист. У товаристві ж, крім Нечуя ⁹, як нам відомо, сил белетристичних нема. Пише інколи з киян Самійленко ¹⁰, Одарка Романенко ¹¹, Дніпрова Чайка ¹².

^9. Нечуй-Левицький Іван Семенович (Нечуй, 1838-1918) — український прозаїк, перекладач.

^10. Самійленко Володимир Іванович (1864-1925) — український письменник.

^11. Романова (Романенко) Одарка Володимирівна (1853-1922) — українська письменниця.

^12. Василевська Людмила Олексіївна (літературний псевдонім: Дніпрова Чайка, 1861-1927) — українська письменниця.

«Киевская старина» може друкувати в себе хіба саму бібліографію; політичні ж справи, економічні й всякі інші, як Вам теж відомо, не може ніяк подавати.

Точка 5. За минуле літо видано 4 книжки. Раніш Мирного ¹³ видавали, поки писав. Взагалі солідні речі, оповідання, романи тощо; останніми ж часами мусимо дрібноту приймати до друку, бо більші літературні сили замовкли, а з нових малеча об'являється.

^13. Мирний Панас Якович (Рудченко Афанасій Якович, 1849-1920) — український прозаїк та драматург.

Точка 6. Книжна торгівля не таке легке діло, як Вам здається. Киньтесь лишень тепер до цього Корейва ¹⁴, то він Вам купить 2 примірника нового якого видання, а надалі лишить собі адреса про случай потреби. Отакі всі книгарі стали тепереньки. Ухопив шилом патоки, погандлював, бере знову трішки, та все отак потрошку та з папкою.

^14. Корейво Болеслав Вікентійович — власник нотно-книжкової крамниці у Києві, видавець.

Три рукописи віддав заледве тепер Самійленкові ¹⁵, щоб поніс до книгарів з дорадою друкувати. А то, як виїхав Косач ¹⁶ з Києва, ні одна вівця і не повернеться.

^15. Самійленко Володимир Іванович (1864-1925) — український письменник.

^16. Косач Петро Антонович (1841-1909) — член редакції журналу «Киевская старина», батько Лесі Українки.

Ждемо з Волині сими днями правобережного барда, торбаніста Вігдорта ¹⁷, що жив з давніх-давен у князя Сангушка ¹⁸, а тепер у графині Потоцької ¹⁹. Виписуємо його порухати й покритикувати. Ачей старий приїде? Це є, певне, тип польсько-українського напрямку, тип Падури, Баньковського et tutti quanti ^*. Коли б навіть таке, то й то цікаве. Будете знати, якщо збудеться сеанс.

^* І всі інші (лат.).

^17. Відорт Франц Каетановйч — відомий співак-торбаніст, внук торбаніста Грегора Відорта.

^18. Сангушко — поміщик на Правобережній Україні.

^19. Потоцька — графиня, власниця маєтків на Правобережній Україні.

Любов Болеславовні й всій сім'ї, й всьому шановному товариству від мене й моєї жінки щире привітання. Щиро стискаю руку Вашу.

М. Лисенко.

А як йде діло з виданням творів Зіньківського? Чи багато вже зібрано?

116, стор. 198-199. До Г. І. Маркевича. 6 грудня 1891 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 182).

6 студня [18]91.

Київ. Рейтерская ул., д. 19.

Любий друже, коханий земляченьку Григорію Іпатовичу!

Сьогодні у нас в інституті музичний вечір так собі, з поводу свята Миколиного. Я звичайно його урехтовував. Отож приїздю на вечір, аж лист од Вас. Читаю, думаю собі: добре діло не поміха. Спасибі добрим людям, що свого не забувають, як навкруги все обледачіло, зсобачилось. Скінчив свою справу, вернувсь додому і зараз ось чиню Вашу волю: приробив, як там міг, кінця до щедрівки, коли Ви вже страхаєтесь псальми.

Пильнуйте ж, щоб оце дописане щораз слабшало потроху (росо а росо dim. e smorzando) і звелось нарешті «на нет», наче б то колядники помалу-малу віддаляються і зникають. Щоб тр—р—рр—ррр зачудувало і зчарувало слухачів. Помилку писарську я виправив: ля на ля-бемоль, як Ви й догадувались. Колядку «Ой співали три янголи», звичайно, співайте усю, бо вона дуже красна; лиш на останці її хай баси теж вріжуться з своїм язичеським (поганським) «коли мало — дайте сало» і т. д. Ця архаїчна, прадавня поганська колядка мусить бути, бо складена тоді ще, коли мелодія містилася на трьох звуках; далі вже з'явилися 4-звучні і ще далі — 5-звучні мелодії.

Спасибі, голубе, за ласку і пам'ять до мене і сім'ї у такі глухі, чорстві часи, коли люди різняться і стороняться один одного. Живемо, спасибі богові, потроху. «Тараса» викінчив ¹, оркеструю доперва. Та так робота; гайно йде, що боже борони! Хіба тільки уночі і працюю, як усі геть обляжуть, бо удень та ввечері ніколи. Крім заробітків, що беруть у мене увесь день від 9-5, я ще член-експерт у театральній оперній комісії від Думи; я в Обществе любителей музыки — одним з директорів по музиці, я й член драматического товариства русского, поєлику воно, здихаючи, ухопилося за постанову українських драматичних творів. Просто розшарпаний і мене найбільш болить, що цим чортзна-чим я мушу робити, залишаючи свого діла, оркестровку «Тараса», і це страшенно гальмує мою другу дорогу працю коло артистичного хору задля концертів у Європі, куди мене вже кличуть, з Відня, наприклад.

^1. «Тараса» викінчив. — Восени 1891 р. М. В. Лисенко закінчив роботу над клавіром опери «Тарас Бульба».

Різдво, повинно, у Києві пробуватиму. Написав одну цікавеньку річ, похвалюють люди. Як над'їдете, послухайте; що ж обходить до «Б'ють пороги», то я б і сам радіший концерта дати в Полтаві, коли це можливо єсть, тільки свята істина знову,— що у своєму краї, у своєму граді бажаним гостем не будеш, та ще в малоросейськом городе. Так воно мені видається. А втім,— хто його зна?

Будьте ж здоровенькі з шановною Вашою жінкою, чого сердешно бажаємо ми вкупі з жінкою. Щиро Вас люблячий і шануючий

М. Лисенко.

117, стор. 200-201. До Г. І. Маркевича. 29 січня 1892 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 183).

29 січня [18]92. Київ.

Вибачте, коханий земляченьку, що за нікольством довго не одмовляв Вам. Приспіло такого багато роботи, що не знаєш, за що й ухопитись попереду. Вже хоть і пізно, а й Вас поздоровляю з Новим роком. Поздоров боже усякого добра, найпаче здоров'я та миру душевного.

Що міг, то посилаю. Студент поганенько переписав новий спів мій, посилаю його Вам. Акомпанемент до «Гамалії» («Ой нема, нема») теж посилаю, хоч і боюсь, щоб не пропало. Пам'ятайте, що це унікум! Задля того кажіть списати під власним доглядом і зараз мені наопак перешліть. Партитуру оркестрову до «Гей не дивуйте» маю, але не важуся вислати, щоб не загубилася як. Вже коли будете мати пильну потребу у їй, то кажіть тут у Києві переписати за гроші.

Веснянку теж посилаю, яко партитуру; її скопіруйте окремі голоси, а дирижерові вона послугуватиме яко партитура.

Що ваша Полтава там,— спить, як і наш Київ? І тут життя точиться так.., аби день до вечора. У нас же ще й трупи української не пускають; тільки й того, що драматическое русское общество, имевшее цели обрусительные, теперки, здихаючи через конкуренцію з спеціальною російською трупою Соловцова ¹, взялось рятувати своє життя, ставлючи од часу до часу українські спектаклі, на що заручилось дозволом генерал-губернатора. Я там членом, Русов ², молодь — студентство. Оце за тиждень ставимо «Мартина Борулю» Карого ². Для Києва нова п'єса, певно, зволіче публіку. Ото й всього. Я, три роки покинувши хора, думаю зібрати та концерта вчистити на жадання людей. Та, мабуть, чи й вдасться? Ви повірите, що не докличешся голосів за гроші, за проценти з концерту. Чорти батька зна що за часи настали, які люди стали.

^1. ...3... російською трупою Соловцова. — Відомий театральний діяч, актор і режисер М. Соловцов заснував у Києві в 1891 р. російську театральну драматичну трупу, яка за короткий час стала однією з кращих в тодішній провінції.

^2. Карий — Іван Карпович Карпенко-Карий (Тобілевич).

^3. Русов Олександр Олександрович (1847-1915) — статистик, етнограф, публіцист, член Української громади.

Шкода дуже, що не довелося побачитись. Коли то трапиться?

Прийміть же Ви вдвох від нас обох щире привітання Вас щиро люблячих.

М. Лисенко.

Гроші 10 карб. передав у редакцію «К[иевской] с[тарины]» і адрес зятя Вашого.

152, стор. 238-239. До Г. І. Маркевича. 4 травня 1894 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури АН УРСР ім. Т. Г. Шевченка (фонд 25, № 184).

4 мая [18]94. Київ.

Шановний мій добродію, любий земляченьку Григорій Іпатійович!

Є в мене думка зібрати добрий мішаний гурт (хор чоловіка 40) і з доброю українською, широкою програмою їхати на французьку виставу у Москву ¹ на два місяці — іюль і август. Для цього треба зібрати у Київ людей з добрими голосами (мужчин чоловіка 25 і жінок душ 15), почати з їми репетиції і вчення місяця з півтора і тоді відправлятись у Москву. Для сього треба чималі гроші, але вони знайдуться.

^1. ...На французьку виставу у Москву. — Подорож з хором на французьку виставку у Москві не відбулась за браком коштів.

Порайте мені, голубчику, людей з добрими голосами, тенорів, басів, може, й з жіноцтва є у Вас на прикметі сопрани або альти. Звичайно, я шукатиму і в Києві і, певно, дещо знайду, але й по других городах бажано мати заруку.

Якщо такі суть у Вас у Полтаві в хорах або й на стороні то подайте мені, голубе, адресу їх, а моя Вам адреса ось: Рейтарська ул., д. № 19.

Не відмовте мені, будь ласка, якнайскорше одписати, зібравши відомості. Бо якщо на справу піде, то з 15 мая треба б уже й почати вчення, бо вчити є чимало чого.

Вашій шановній жінці добродійці від нас обох з жінкою уклоніться дуже. Щось давно Вас не було у нас у Києві.

Щиро обіймаю Вас і цілую, любий мій земляченько.

Ваш М. Лисенко.

161, стор. 248. До Г. І. Маркевича. 23 грудня 1894 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 185).

Київ, 23.ХІІ [18]94.

От спасибі ж Вам, мій любий та коханий земляче, Григope Іпатовичу, за турбацію, що з ласки пішли й урехтували діло комісії моїх «Пісень та співів» у п. Каливоди ².

^2. Каливода Тетяна Василівна.

Я, одібравши Вашого листа, мерщій пишу до музикального магазину Корейва ³, щоб негайно зібрав по 15 примірників кожного № і вислав завтра ж «наложенным платежом» у Полтаву на Ваше ім'я з передачею в музикальний магазин Каливоди. Ви, як одберете звіщення на цю посилку, зараз і занесіть його до Каливоди, хай сплатить кошти дороги і забере її. А Ви, голубе, підіть тоді до нього, перелічіть укупі, чи всі примірники суть «наліцо», і тоді хай напише Каливода розписку, що прийняв на комісію стільки екземплярів з уступкою 30% і гроші і учот проданим екземплярам производить будет по требованию моему. Розписку сховайте у себе або перешліть до мене. Нехай же він виставля у вікно екземпляри, та, може, і в «Губернские ведомости» дасть рекламу, що, мовляв, поступили в продажу вышедшие только что из печати романсы и песни Николая Витальевича Лисенка к малорусскому тексту Гейне.

^3. Корейво Болеслав Вікентійович — власник нотно-книжкової крамниці у Києві, видавець.

Не можу вволити Вашої волі, приїхати у Полтаву. В сім'ї моїй слабують да й гостей сподіваємось, роду закликаного ¹.

^1. ...Да й гостей сподіваємось, роду закликаного. — М. В. Лисенко натякає на з'їзд українських громад, що мав відбутися у Києві.

Ось нехай чесні люди вистараються, щоб в обчеській читальні були конче українські видання, книжки, газети і т. ін., портрети писателів українських і між їми Т. Шевченка, Котляревського, Квітки, Гребінки, Куліша, Гулак-Артемовського, Стороженка, Сковороди, усі на видному місці, в добрих показних рамах.

Я Вам, голубе, перепишу не сьогодні-завтра новинку і вишлю бандероллю.

Шкода велика, що Ви не завітаєте до нас. Може, зустрінете д. Падалку ⁴, він же у Вас у Полтаві (бодай, чи не статистик), то перекажіть йому, що дуже хочемо мати його за гостя у себе у Києві на 3-4 день різдвяних свят.

^4. Падалка Лев (Лука) Васильович (1859-1927) — український статистик, історик, археолог, етнограф, краєзнавець, громадський діяч.

Хай же бог щастить Вам з шановною жінкою Вашою зустріти у здоров'ї свята й діждати Нового року.

Ольга Антонівна ⁵ і я вітаємо Вас щирим серцем.

^5. Ольга Антонівна — друга дружина М. В. Лисенка (уроджена Липська).

Ваш щиро поважаючий і пам'ятаючий

М. Лисенко.

170, стор. 256-257. До Г. І. Маркевича. 17 листопада 1896 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 186).

Київ, 17 ноября 1895.

Коханий земляче Григорію Іпатьєвичу!

Давно ми з Вами, голубе, бачилися, давно і словом перекидалися. І не за горами б, здавалося, живемо, а, дивись, рік сплине,— не почуєш, що з чоловіком робиться.

Ви, звичайно, читали мою відозву до земляків у «Полтавских губернских ведомостях», де я прохав по змозі присилати мені матеріали обрядових народних пісень як текстуально, так і з мотивами, це я вчинив і в Одесі, і в Харкові, і в Чернігові, і в Києві і Ви, повірте слову, нізвідки не мав ні одповіді, ні запитання, хіба тільки з Опошні від якогось сіньйора, що, похваставши, що в його безліч є усяких пісень, зараз же спитав, а що дасте? Я йому зразу ж одповів, запитавши, які ж у його є пісні, бо мені не всякі потрібні, самі тільки обрядові, і додав, за гроші питаючи, а що ж Ви хочете, оцінуйте; але на мій лист не було вже одповіді, замовк, наче утоп. А другий прикажчик у Києві у чайному магазині озвався, що він родом з Харківської губернії і що коли я йому зараз дам 50 карбованців, то він поїде додому і спише увесь процес (не ритуал) весільний во всех мельчайших подробицях. Оце й всього од України. Та я й сам бачу, що ще сяк-так тексти попосилати могли б, а записати мелодії — кат його втне. Треба самому їхати та й записати у підмогу до того матеріалу, що є і в мене зібраний.

Будьте ласкаві, голубе, підіть до магазину Каливоди ¹ і кажіть при собі зробити рахунок, скільки продано екземплярів моїх «Пісні та співи» до текста Гейне, гроші і рахунок їм мені зараз же вислати. Я так роблю раз на рік рахунок з усіма нотарями, яким роздаю на комісію свої твори.

^1. Каливода Тетяна Василівна.

Сими днями має вийти з друку у Москві мій VI великий збірник українських народних пісень (40 номерів), ціна 2 p. 50 коп. Разом з ним вийде і перша українська дітська оперка «Коза-дереза» в одній дії. Кажу перша, бо є в мене написано ще дві, крім сієї: «Пан Коцький» (теж у IV діях з звірячого побиту) і «Зима й Весна» (з народної міфології, у 2-х діях).

Як живете з жінкою, чи здоровенькі ходите? Якими художніми інтересами живитесь? Може, збираєтесь на різдво до нас?

Од нас обох з жінкою прийміть обоє наше щире привітання і пам'ять.

Щирий, як і завжди до Вас, коханий земляче,

М. Лисенко.

179, стор. 264-265. До Г. І. Маркевича. 18 березня 1896 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 187).

18 марця [18]96. Київ.

Коханий, сердешний земляче Григорію Іпатовичу!

Здоровлю Вас із шановною дружиною Вашою з найближчою паскою за себе і за жінку. Подай Вам боже здоров'я і миру душевного.

Голубе мій, позаяк Ви з ласки несли досі тягар посередництва межи мною і магазином Каливоди, то не відмовте і далі в люб'язній Вашій співучасті. Діло в тім, що, вийшовши і винісшись з своїми музичними творами з магазину Корейва ¹ (крім, звичайно, тих творів, котрі ще, куплені їм, зостаються у його, поки він їх розпродасть), я, поки суд та діло, держу їх у себе на складі у своїм мешканні. І видрукував 3000 екземплярів каталогу своїх творів, розіслав скрізь по всіх музичних магазинах полудневих, а також і столичних. Визначив у каталозі звичайну уступку для магазинів, а тепер ще в додаток надумавсь змінити і вираз: «пересылка на счет покупателя», а замінюю його, що й пересилка на мій кошт. Таким побитом послав я і в Полтаву до магазину Каливоди ³, до того самого, що під час мого знакомства, як був я з хором, жалівся на Корейва і вимовляв бажання, щоб зо мною особисто мати діло. Тепер же на посланий каталог, де помічені і уступки, він навіть і не одкликається. Що ж це? Невже в Полтаві не знаходяться люди, котрим цікаво знати і мати новий, VI збірник українських народних пісень, дитячу оперу, унові видану «Козу-дерезу» і т. інш. Це ж чорт батька зна що! Я не набиваюся ніде і ніколи з своїми творами, але щоб обходитись такою глухою і німою байдужістю, це вже немає смислу. Зрештою, по таких городах, де в мене суть добрі приятелі, при заступництві котрих можна безпечно віддавати фортепіанні твори на комісію, я й на комісію віддаю з уступкою навіть 50%.

^1. ...Винісшись з своїми музичними творами з магазину Корейва. — М. В. Лисенко розірвав свої ділові стосунки з власником нотної і книжкової крамниці Б. В. Корейво, якому давав на комісію власні видання своїх музичних творів, через неохайне ставлення останнього до виконання замовлень покупців. Корейво — Корейво Болеслав Вікентійович — власник нотно-книжкової крамниці у Києві, видавець.

^3. Каливода Тетяна Василівна.

Все це побуджує мене писати Вам і просити піти до магазину Каливоди і розтолкувати йому ² і запитати, що цей факт свідчить, що він, одібравши мій каталог, ні словом не озвавсь, і як це надалі розуміти? Харків, Пінськ, Одеса і інші городи озвались, а Полтава мовчить. Не відмовте, голубе, у Вашій помочі і зробіть це для мене і сповістіть мене о наслідки Вашої розмови з Каливодою.

^2. ...Піти до магазину Каливоди і розтолкувати йому. — Фактично власницею магазину була Тетяна Василівна Каливода. Її помічником і керуючим магазином був Іван Микитович Глібов, якого М. В. Лисенко помилково називає скрізь Каливодою.

Ще раз вітаю сердешно за себе і за жінку.

Щиро Вас поважаючий і люблячий

М. Лисенко.

189, стор. 281-282. До В. Чайченка, В. Самійленка, О. Русова, І. Шрага.. 12 січня 1897 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Державної публічної бібліотеки АН УРСР (фонд М. Лисенка, І, 42124).

Дд. Чайченку ³, Самійленку ⁴, Русову ⁵, Шрагу ⁶.

[12 січня 1897 р. Київ.]

Шановний добродію!

Року 1898 має відбутись відкриття у Полтаві пам'ятника нашому першому письменникові українському і першому українському драматургові Івану Котляревському ¹. Було б пожадано перед тим часом появити друком, побіч творів славного нашого письмовця, відповідно важності момента, збірку творів сучасних письмовців наших, що працюють на рідній ниві українського слова.

^1. ...Має відбутись відкриття... пам'ятника... Івану Котляревському. — Через перешкоди з боку реакційних кіл, які гальмували збирання коштів на спорудження монумента, пам'ятник Котляревському в Полтаві було відкрито лише в 1903 р.

^3. Грінченко Борис Дмитрович (літературні псевдоніми: В. Вільховський, М. Тримач, Чемеріч, їв. Перекотиполе, В. Чайченко, Л. Яворенко, 1863-1910) — український письменник-фольклорист, етнограф, філолог і педагог.

^4. Самійленко Володимир Іванович (1864-1925) — український письменник.

^5. Русов Олександр Олександрович (1847-1915) — статистик, етнограф, публіцист, член Української громади

^6. Шраг Ілля Людвігович (1849-1918) — присяжний повірений у Чернігові, громадський діяч.

Річ звичайна, що шановні письменники мають уважати, щоб як зміст творів, так саме стиль і зразкова, чиста мова задоволили можливо строгим вимогам такого видання.

Отож бюро, що має приймати надіслані твори і обрати жюрі для оцінки тих творів, найсердечніше просить Вас, шановний добродію, прийняти участь в сій збірці літературним утвором ² якого роду будь, по вподобі Вашій, — чи драматичним твором, а чи романом, новелою, оповіданням, віршами, байкою, критично-художньою розправою, взірцевим перекладом з чужої літератури чи науковою працею.

^2. ...Прийняти участь в сій збірці літературним утвором. — У зв'язку з наміченим відкриттям пам'ятника було випущено збірку «На вічну пам'ять Котляревському», в ній були вміщені поезії В. Самійленка — «Над руїнами» і «Те Deum», поезії Б. Грінченка та інші твори.

У певній надії, що не одмовите щиро-патріотичним заходам і причинитеся до спільної товариської праці українських літераторів, просимо засилати твори свої до Києва на таку адресу: Редакція журнала «Киевская старина».

(Послано 1897 І.12-го.)

197, стор. 288-289. До Г. І. Маркевича. 4 березня 1898 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 188).

Адреса моя: Мариинско-Благовещенская ул., д. № 89.

Київ, 4 марця 1898 р.

Шановний мій земляче Григорію Іпатовичу!

Багато років уплило, як ми з Вами бачилися, поділялися думками-гадками. Щось і Ви вже одцуралися Києва, бо не знати коли і були у йому.

Вам відома турбація з помником Івану Котляревському. Та у нас у Києві так і дивляться, що одвоювання проекта пам'ятника належиться в Думі цілком Вам. Коли б не Ви виступили з гарячою промовою і не боронили б обчеського бажання усієї свідомої України, то б паничі полтавські, та подла чужа нам інтелігенція з головою на чолі, одсунули б ідею постанови пам'ятника Котляревському і заміняли б на який-небудь дом з читальнею, де б довіку не вчулася наша рідна українська мова.

Ну, тепер, коли вже ця ідея пам'ятника усталилася, зміцніла, думати треба про достатки грошові. Отож ближче всього про концерт. Писалося й до мене, і я до людей полтавських писав, а все якось не владувалось. Аж приїздив до нас Лука Васильович Падалка ¹, любий земляк, і привіз звістку, що пам'ятник у сьому році, в августі, ніяким чином не може бути викінченим, і, значиться, і святкування відкриття його теж не справдиться. Ну, значиться, приготування одкладається на рік та й ще й з хвостом. А як же бути з концертом? Чи давати його безпремінно теперечки, на Великдень, чи, може, цей час взагалі уже не догідний задля концертів, і, маючи в перспективі літо, і осінь, і зиму, краще одсунути на справжній концертний сезон цей концерт? Розміркуйте добре, поважно і, не гаючи й хвилини, оповістіть мене, бо якщо тепер треба це зробити, то треба ж Вам хорові ноти вислати да просити Вашої ласки чи добродія Різенка ² розучити і підготовити мені хори, а я б уже, під'їхавши, надав колориту і фарби. Для того, голубе, поміркуйте добре з д. Різенком, чи варт тепер це діло вчиняти, чи заждати надалі. Може, малий час зостався, може, на Великдень учащі роз'їдуться по домівках, і це все впливатиме погано на збір грошей. Співаків з Києва нема рації везти, бо ж коштуватиме багато грошей, а це знесилить касу. Треба ужити всі місцеві сили плюс харківські. Так моментально, голубе, одписуйте мені обширо про все.

^1. Падалка Лев (Лука) Васильович (1859-1927) — український статистик, історик, археолог, етнограф, краєзнавець, громадський діяч.

^2. Різенко Іван Миколайович (1846-1932) — хоровий диригент, педагог, громадський діяч.

8 марта, у неділю, буде мій другий хоровий концерт український. Бере участь хор в 60 душ і солісти.

Щиро Вас обіймаю. Жду Вашої одповіді найхудчіш.

Ваш М. Лисенко.

200, стор. 290. До Б. С. Познанського. 6 квітня 1898 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 23, № 490).

[6 квітня 1898 р.
Київ.]         

Коханий мій, незабутній, вічно пам'ятливий Борисе! ² Як давно тебе не бачив! Писав колись листа до тебе з поводу збірника, маючого видаватися на свято створення помника Котляревському, але від тебе на цей циркуляр анічичирк!

^2. Познанський Борис Станіславович (1841-1906) — письменник і етнограф, друг М. В. Лисенка.

Оце зненацька вступив до господи нашої славний твій син-юнак, та такий же жвавий, чулий, відчуваючий усьому доброму... Через нього я й поквапивсь до тебе озватися.

Треба, голубе, конче, щоб ти був у Києві в початку серпня, коли буде у Києві сільськохозяйствена виставка і науковий з'їзд ¹. До сього з'їдуться багато земляків звідусіль. Буде змога познайомитись, пізнатися, порозумітися. Я дуже радий, що маю нагоду тобі про се сказати через сина, а не через пошту. Вважай же і пам'ятай. Так просили й просять усі твої і мої щирі друзі.

^1. ...Коли буде у Киеві... науковий з'їзд. — Восени 1897 р. під виглядом наукового з'їзду в Києві відбувся з'їзд українських громад з метою створення загальноукраїнської організації. Перші загальні збори обрали М. В. Лисенка членом Ради, в якій він брав активну участь до самої смерті.

Ну, обіймаю тебе міцно, вітаю за себе й за жінку.

Щиро тебе кохаючий

М. Лисенко.
Київ, 6 цвітня 98 р.

208, стор. 299-300. До М. Ф. Комарова. 17 грудня 1898 р.

Друкується за машинописною копією, що зберігається у відділі рукописів і рідкісної книги Одеської наукової бібліотеки ім. М. Горького (архів М. Ф. Комарова, № 522, арк. 400-401).

17 грудня. Київ. [18]98.

Любий, дорогий Михайло Хведоровичу! ³

У суботу, 21-го грудня, у нашій літературно-артистичній салі ¹ святкуємо 100-літню річницю появи «Енеїди» Котляревського, 2 реферати читатимуть автори: Людмила Черняхівська ⁴ і Науменко ⁴. Привітні вірші до Котляревського Старицького ⁵, Олени Пчілки ⁶, Лесі Українки ⁷ і Стешенка ⁸. Спів і, нарешті, мій гімн до тексту Шевченка «На вічну пам'ять Котляревського» ² при солі, хорі. Присилайте на ім'я правління Літературно-артистичного общества у суботу колективну привітну українську телеграму і молоді теж.

^1. ...У нашій літературно-артистичній салі. — Літературно-артистичне товариство було засноване у Києві в 1895 р. за ініціативою групи діячів літератури і мистецтва. До правління разом з представниками російської громадськості входили і українські діячі, в тому числі і М. В. Лисенко. Товариство влаштовувало літературні і музичні вечори, присвячені російським, українським і взагалі слов'янським письменникам та композиторам.

^2. ...Гімн... «На вічну па м'ять Котляревського». — Йдеться про одночастинну кантату М. В. Лисенка.

^5. Старицька (Черняхівська) Людмила Михайлівна — українська письменниця, дочка М. П. Старицького.

^3. Комаров Михайло Федорович (літературний псевдонім: Уманець, 1844-1913) — письменник і громадський діяч.

^4. Науменко Володимир Павлович (1852-1919) — історик, журналіст, редактор журналу «Киевская старина».

^5. Старицький Михайло Петрович (літературний псевдонім: Гетьманець, 1840-1904) — письменник, поет, драматург, організатор українського театру.

^6. Пчілка Олена (Косач Ольга Петрівна, 1849-1930) — українська письменниця, видавець журналу «Рідний край», мати Лесі Українки.

^7. Леся Українка (Лариса Петрівна Косач, 1871-1913) — українська письменниця і громадська діячка.

^8. Стешенко Іван Матвійович (1874-1918) — український філолог і педагог.

Ваш М. Лисенко.

209, стор. 300. До Г. І. Маркевича. 22 грудня 1898 p.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 190).

Київ, 22 студня 1898 p.

Мариинско-Благовещенская ул., д. № 95.

Дякую Вам, земляче коханий Григорію Іпатовичу, за Вашу ласку, клопіт і прихильність до моїх поручень. Ну, що ж, не пощастило з петицією ¹, — всяко буває. Але завжди треба мати на увазі посаду для свого доброго чоловіка. Що мене обходить, то я не похваляюся вдачею: скільки я не кидавсь по людях, по музшколах — нема охочих їхати у Полтаву, хоч і які завидні самостайні посади виникають з Ваших прохань ². Так той Київ принаджує до себе людей, що корінці попускали тута, що не хочуть та й годі. Може, по якімсь часі і знайдеться чоловік подходящий. Бо знов і рекомендувати Вам чоловіка треба не аби ж якого, з дипломом консерваторським, званія «свободного художника», таким тільки і може бути інспектор, наблюдающий за музикальними класами. Якщо є змога, заждіть, кажу, бо на разі нема чоловіка, де я не питав, де не шукав.

^1. ...Н є пощастило з петицією. — Йдеться про клопотання з приводу влаштування на посаді Ф. Г. Шульги (див. лист 211).

^2. ...З Ваших прохань. — Г. І. Маркевич порушив клопотання про вихід у відставку з посади інспектора музики в Полтавському інституті шляхетних дівиць і шукав собі заміну [упорядник помилився — Г. І. Маркевич був в інституті інспектором класів, а не інспектором музики - Т.Б.].

Цікавитесь моєю кантатою до Котляревського? А щоб приїхати самому у Київ, дечого багато перечути! Ви щось розледачіли, здорово обваженіли, мабуть, і посивіли за всі роки? Коли ми востаннє бачились, я вже, далебі, забув.

Вкупі з Ольгою Антонівною ³ вітаємо Вас з жінкою з наближаючими різдвяними святами. Щасти боже у здоров'ї.

^3. Ольга Антонівна — друга дружина М. В. Лисенка (уроджена Липська).

Щиро Вас люблячий і шануючий

М. Лисенко.

211, стор. 302. До Г. І. Маркевича. Кінець грудня 1898 p.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 189).

[Кінець грудня 1898 p.
Київ.]              

Ласкавий і коханий земляченьку Григорію Іпатовичу!

Маєте голос і вплив у Полтавській земській управі, ужийте усяких способів і заходів, голубе, щоб на свободну вакансію секретаря губернської управи у Полтавській губернській земській управі рекомендувати, та сильно, состоящего у Владикавказькій думі і управі секретарем Хведора Григоровича Шульгу ², нашого чоловіка, практичного, дотошного чоловіка.

^2. Шульга Федір Григорович — секретар Владикавказької міської думи.

Що зробите у цьому напрямку, сповістіть, голубе, мене негайно. У Вас у Полтаві повиганяли своїх людей через їх же помилки, що в чуже діло втручались, то ж треба своїми ж і постать займати. Будьте ласкаві, поклопочіть у цьому ділі.

25 цього місяця обходили ювілей Котляревського у нашому Літературно-артистичному товаристві дуже пишно при величезному натовпі людей. Я ставив свою кантату до цього написану на слова Шевченка при солі тенора, баритона, хори — жіночий, чоловічий і мішаний. Чудесні були реферати, декламації, привітні вірші й слова до поета і 18 телеграм з усіх кінців Росії, України і Галичини і все це по-українському.

Щиро Вас із жінкою О. А. ¹ вітаю і ждатиму одповіді.

^1. Ольга Антонівна — друга дружина М. В. Лисенка (уроджена Липська).

Ваш шануючий і люблячий

М. Лисенко.

Київ, 1 студня 1898 p. ²

^2. ...1 студня [грудня - Т.Б.] 1898 p. — Ця дата помилкова, бо в листі йде мова про події (святкування ювілею І. Котляревського), що відбулися 25 грудня.

228, стор. 316. До Б. Д. Грінченка. 15 жовтня 1899 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Державної публічної бібліотеки АН УРСР (І, 42123).

[15 жовтня 1899 р. Київ.]

Шановний добродію Борисе Дмитровичу ¹!

Удаюся до Вас з великим проханням від себе й від усього видавничого комітету, що займається зібранням й виготуванням збірника з творів українських письменників до відкриття пам'ятника Котляревському.

^1. Грінченко Борис Дмитрович (літературні псевдоніми: В. Вільховський, М. Тримач, Чемеріч, Ів. Перекотиполе, В. Чайченко, Л. Яворенко, 186311910) — український письменник-фольклорист, етнограф, філолог і педагог.

Прошу Вас найщиріше надіслати нам Ваш який прозовий твір з найостанньої, свіжішої продукції. Коли нема готового, напишіть хоч невеличкий який скіц, новелку, оповідання. Нічого казати, що бажано було б, щоб і мова твору була взірцева, позаяк у цьому збірникові треба показати, оскільки виросла мова від часу Котляревського.

Просимо Вас не відмовити в нашій гарячій просьбі і подарувати свою лепту до загальної скарбниці національної.

Вітаю Вас сердешне й свідчуся щирим поважанням.

М. Лисенко.

Київ, 15 жовтня 99 р.

254, стор. 338-339. До Г. І. Маркевича. 10 серпня 1901 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 191).

Київ, 10.VIII 1901.

Любий мій, дорогий приятелю Григоріє Бенедиктовичу!

Ну, хоч убийте, не згадаю, як Вас по батькові, вибачте ласкаво. Одібрав Вашого листа саме в той час, як тут у мене був великий шарварок, багацько гостей, і не було й хвилі зайвої думати про одповідь Вам. Учора Гулак ² вислав Вам потрібні ноти щодо хору чоловічого і мішаного. Якщо в Полтаві знайдуться у Вас солісти вокальні, то можна б і сольові номери вплести у програму. Я б гадав нашвидку так упорядкувати:

^2. Гулак-Артемовський (Гулак) Яків Петрович (1860—1939)—службовець Південно-Західної залізниці, аматор музики і театру.

Відділ перший

1. «Ой що ж бо то та й за ворон». Виконає чоловічий гурт.

2. Соло жіноче: «Хустиночка», або «Не вернувся із походу».

3. «Ой діброво, темний гаю» — виконає мішаний гурт.

4. Дует «На півночі, на кручі» — виконають: тенор — баритон або сопрано — альт.

5. а) «Не хочу я женитися»: Шевченко — Лисенко.

б) «Не дивуйтеся, дівчата» і «Од села до села» Лисенка — виконає мішаний гурт.

6. а) «Червоная калинонька» (з Звенигородщини).

б) «Ой ти зіронько та вечірняя» (з Романівки, Сквирського повіту) — народні пісні; виконає чоловічий гурт.

7. Соло. Ось: «У мене був коханий рідний край»

або: «Доля» (про тенора або баритона),

або: «Понад полем іде» (баритон) — відспіва тенор або баритон.

8. «Пряля» — слова Щоголева ³, твір Лисенка; виконає жіночий гурт.

^3. Щоголів Яків Іванович (1824-1898) — український поет і музикант-аматор.

9. Дует «Ой на гору козак воду носить»— виконає тенор — баритон.

10. Прославний хор з «Утопленої» Лисенка. Виконає мішаний гурт.

Програма, певно, буде завелика, то можна її скоротити по вподобі. Бажав би дуже особисто бути на той час у Полтаві і самому своєю особою вшанувати дорогого ювілята ¹; та не знаю, чи буду в стані це зробити, бо, здається, в інституті починаються уроки з 25-26. Не будем «предрешать», а здамося на волю божу і на щасні обставини.

^1. ...В шанувати дорогого ювілята. — Йдеться про ювілей О. О. Русова.

Дай же боже Вам добре діло довести до щасливого кінця.

Щиро Вас пам'ятаючий, люблячий і шануючий

М. Лисенко.

256, стор. 341-342. До Г. І. Маркевича. 29 жовтня 1901 p.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 192).

Київ, 29 жовтня 1901 p.

Душевний приятелю і дорогий земляченьку Григорію Іпатовичу!

Дуже-дуже Вам вдячний, що обізвались до мене: того тільки я бажав. Справді, добродійка презусова ¹ вашого Полтавського музичного товариства пані Надежда Головня ², вона ж почасти і родичка мені, удалась до мене з проханням узяти участь в симфонічному зібранні і заграти щось з оркестрою, де б полтавці мали спосіб почути мене яко піаніста. А при тому подає дораду свого концерта урехтувати. Питає, щоб під їх фірмою концерта поставити, яко екстренне зібрання, і тоді вони беруть на себе клопіт урехтування, або ж од себе поставити, незалежно од їх. Звичайна річ, що я, яко не місцевий чоловік, здавсь на першу дораду. Але ж, коли в симфонічному концерті треба виявити себе як безстороннього музику, то у власному вже годі особу свою під загал людський підводити, але треба її як сина і горожанина українського виявити помежи інших творів. Для того я б між іншого бажав би хоч би два номера хорові українські поставити у концерті, в кожному з двох розділів по одному хоровому. Пам'ятаю, що вислано було Вам кілька моїх хорів з Києва до ювілею О. О. Р[усо]ва ³. От би знадобилися вони. Можна б поставити у першому розділі жіночий хор а) «Пряля» і б) будь-який там спільний з мужчинами гурт (який вислано Вам) і в другому розділі можна самітній чоловічий гурт, наприклад, «Ой ти зіронько та вечірняя»,— яко а, і спільний з жіночим хором. Коли б ласка Ваша була, шановний і коханий земляченьку, то Ви б у великій пригоді стали б мені, підучивши їх, де я б уже ворсу і палітуру навів. Коли б що було до потреби, то не відмовте одмовити, запитати і потребувати,— зараз же виконаю.

^1. Презус — голова правління.

^2. Головня Надія Миколаївна (бл. 1865-1922) — арфістка в оркестрі Д. В. Ахшарумова у Полтаві, директор Полтавського відділу Російського музичного товариства.

^3. Русов Олександр Олександрович (1847-1915) — статистик, етнограф, публіцист, член Української громади.

Я не пам'ятаю, які пісні і хори Гулак ⁴ висилав Вам, чи є між їми такі, щоб задовольнили моєму розписові вище згаданих хорів. Пані Головня рекомендувала мені театр новий. Я, звичайно, згодився. Рекомендувала знизити можливо ціни на міста, я на все згодивсь, як присудять по місцевих обставинах. Раяла у будень визначити концерт (бо у неділю італійська опера гратиме у театрі), я й на те згодивсь. До того ж я не можу довго задлятися у Полтаві, яко служебник в інституті, днів 6 з дорогою та й уже. Здається, усе сказав. Якщо треба — обзовіться.

^4. Гулак-Артемовський (Гулак) Яків Петрович (1860-1939) — службовець Південно-Західної залізниці, аматор музики і театру.

Щиро стискаю руку Вашу. Дуже шануючий і люблячий Вас

М. Лисенко.

P. S. Якщо добрий голос бас Грушівський ⁵ згодився б проспівати, то дуже б вдячний був: може б, заспівав «Понад полем іде», «Гетьмани, гетьмани» або «Минають дні». Є нові: серенада «У гаю, гаю вітру немає» і другі.

^5. Грушевський — співак.

258, стор. 342-343. До Г. І. Маркевича. 6 листопада 1901 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 193).

Київ, 6 падолиста 1901 р.

Дорогий, любий земляченьку Григорію Іпатовичу!

Учора одібрав я листа від шановної Над[ії] Мик[олаївни] Головні ¹, де вона між іншим пише, що Ви гуртом зважили, щоб мій концерт був незалежно устроений од фірми отдел[ения] Имп[ераторского] муз[ыкального] общ[ества]. Як же тоді це зробиться? Поза очі хто ж за мене попіклується за залю і за рекламу, афішу, білети і усе таке інше? Я далебі і в тямки не візьму, як воно це може статися. Над[ія] Мик[олаївна] пише, що Ви, любий, з ласки узялися зібрати хор мішаний і ждете лишень присилки й вказівки, що співати. Отож я зараз Гулакові ² переказав, і він сьогодня Вам вишле партії голосів до мужських хорів і до мішаних:

^1. Головня Надія Миколаївна (бл. 1865-1922) — арфістка в оркестрі Д. В. Ахшарумова у Полтаві, директор Полтавського відділу Російського музичного товариства.

^2. Гулак-Артемовський (Гулак) Яків Петрович (1860-1939) — службовець Південно-Західної залізниці, аматор музики і театру.

«Ой що ж бо то та й за ворон» (муж[ський]),

«Ой ти зіронько та вечірняя» (муж[ський]),

«Червоная ой та калинонька» (муж[ський]).

Мішаний:

«Орися, ниво» (з Шевченка),

«Ой діброво, темний гаю» (з Шевченка),

«Коли б мати не била» (весела),

«Пряля» (для самого жіночого хора).

І указує, що днем концерту повинно бути 24 ноября, єдиний вільний вечір для дворян, що мають з'їхатися на земське зібрання і з 25 почнуть свої засідання. Для того треба, щоб хори були твердо вивчені, бо задля репетиції зостається 23-24 та, хіба, ранок 24-го. Але в день концерту не можна вже обважати співців довгою репетицією та і самому треба відпочити. Здаюся на волю божу та на Вашу ласку. Оце ж треба обмислити, де й інструмента, рояля здобути, бо в Полтаві, мабуть, не так-то легко достати.

Над[ія] Мик[олаївна] задає мені питання, що я можу дати скрипакові грошей за його участь у концерті. Далебі, що не можу розцінувати всього. Хто ж його зна, який може бути збір у концерті, може, Полтава і не одвідає концерта, і концерт буде у порожній залі. Здаюсь у цьому питанню знов-таки на Вас і інших дорогих місцевих людей, які оцінують його працю. Він з євреїв, і Над[ія] Мик[олаївна] пита мене, чи я поділяю які-небудь передсуди щодо євреїв. Я нічого лихого не поділяю супроти євреїв і вважаю їх за дуже здібних людей з темпераментом. Але все ж платню ніяк не можу скласти.

А чи буде ж соліст який, щоб заспівав, баритон або що? Ви писали про Грушевського ³ якогось; чи він згодиться ж проспівати? Можна попросити його проспівати «Понад полем іде» або «Гетьмани», або «Доле, де ти?». Можна і вислати дещо ефектовне. Сповістіть, бога ради. Щодо цін на міста у залі, то держіться поглядів і вимог полтавців. Чи Ви ж одібрали мого листа, що я до Вас зараз же написав у відповідь на Вашого листа?

^3. Грушевський — співак.

Щиро обіймаю Вас, люблячий і поважаючий Вас

М. Лисенко.

259, стор. 344-345. До Г. І. Маркевича. 11 листопада 1901 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 194).

Київ, 11 падолиста 1901.

Любий і коханий земляче Григорію Іпатовичу!

Учора прийшов Ваш лист, писаний 8 падолиста. Гулак ¹ вже вислав Вам вперед кількома днями партії голосів, а чого не вислав, мовляв, то вказав у друкованих десятках хорових, котрі, певне ж, суть у Полтаві і які за мій кошт можуть бути узяті. Щасти боже з розученням... Щодо соліста, то я розміркував — може, і краще, я привезу Влодека ² — тенора (пам'ятаєте, він був улітку з хором моїм 1899 р.?), у його є український репертуар, який з-під мого приводу він співатиме.

^1. Гулак-Артемовський (Гулак) Яків Петрович (1860-1939) — службовець Південно-Західної залізниці, аматор музики і театру.

^2. Влодек Флор Феодосійович (1879-біля1930) — співак (тенор) и драм. актор.

Коли знадобиться розход невеличкий на хор, як Ви пишете, то, звичайно, я прийму його.

Бог його віда, чи будуть охочі одвідати мого концерта? Як ускочимо по вуха в розходи, а публічность зостанеться глуха і німа, в той час будемо знати, по чім ківш лиха.

Чи одобряете приїзд Влодека? У його дуже приятний тенор; учивсь в Петербурзькій консерваторії і йому дали стипендію Фігнера, але з-за клімату мусив кинути Вавілона російського, слабительний хлопець.

Думав би таку програму виставить:

Відділ І

1. Allegro de concert — Chopin.

2. Спів — соло (тенора).

3. а) «Пливе човен» (баркарола),

б) «Ой зрада карі очі, зрада»,

в) «Ходить гарбуз по городу» (гавот) для фортепіано — виконає автор.

4. Хор.

5. a) "Impromptu" (styl Chopin) б "Serenade"

в) "Valse" d-moll. Сочинения Н. В. Лысенко. Исполнит автор.

Відділ II

6. «Героїчне скерцо» для фортепіано Лисенка. Исполнит автор.

7. Соло для скрипки «Елегійне каприччіо» — исполнит Г.

8. На украинские темы: а) «Сонце низенько», б) «Ой чия ти, дівчино», в) «Гречаники» із сюїти Лисенка. Исполнит автор.

9. Солоспів (тенор).

10. Хор.

11. Украинская рапсодия «Шумка-думка» Лисенка. Исполнит автор.

Як Вам се здається? Чи апробує добродій і любі земляки?

Щиро Вас обіймаю і ждатиму одповіді.

Щирий Ваш

М. Лисенко.

Коли б тільки хор добре знав свої номері, бо часу на репетицію зі мною буде зовсім-зовсім мало.

260, стор. 345-346. До Г. І. Маркевича. 14 листопада 1901 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 195).

14 падолиста 1901. Київ.

Шановний і любий земляченьку Григорію Іпатовичу!

Одібрав я учора листа від Надежди Ніколаєвни Головні ¹. Вона мене запитує остаточно, коли я хочу визначити день мого концерту. Пише про залю 2-го Общ[ественного] собр[ания], яко єдину у Полтаві, що можна узяти під концерт, бо театр Кастеляно не дасть дешевше, як за 350-400 руб. та до того, каже, якщо у 2-го Общ[ественного] собр[ания] узяти залю, то Кастеляно навмисне таку оперу визначить в день концерта, щоб зацікавити публіку і одвернути од концерта.

^1. Головня Надія Миколаївна (бл. 1865-1922) — арфістка в оркестрі Д. В. Ахшарумова у Полтаві, директор Полтавського відділу Російського музичного товариства.

Нарешті, радить мені, якщо б я зміг приїхати удруге для концерта, підождати, перенести свій концерт на 1 або 2 грудня, а тим часом, каже, Кастеляно 28 виїздить на цілий місяць з Полтави з трупою, тоді, каже, узяти театр за дешеву ціну і визначити там концерт на 1 або 2 грудня. Таким способом уникається конкуренція опери, хор вивчити може найкраще, а я б то, як приїду 21 на симфонічний, зробив би репетицію, проказав би все що й до чого і тоді знов би приїхав 30 для свого концерту. Ця гадка, на мій погляд, дуже добра і практична. Вона каже, щоб я у Вас поспитав поради у цій справі. Дак як Ви гадаєте?

Хоч мені і тяжче двічі замість разу приїздити, але ж отакі перешкоди і близький час між симфонічним концертом і моїм примушують послухати цієї ради, і я б пристав до її доради. А як Ви? Слухаю Вашого голосу. Вона б і Вас сповістила про цей план, дак підвердила собі ногу і цілий тиждень лежить у ліжку і Вас не бачила.

В кожному разі, якщо концерта одсунути на 1 або 2 грудня, все ж рекламу і афішу треба конче виставити у Симфонічному зібранні 22 падолиста. І треба напевне перевіритись, чи справді Кастеляно цей виїде з трупою 28 з Полтави і за скільки тоді можна театр узяти.

Оці всі відомості, голубе, треба якнайшвидше подати мені.

А хору чим більше часу для студії, тим краще, думаю.

Жду Вашої любої відповіді і обіймаю Вас.

Ваш М. Лисенко.

Біжу мерщій в інститут, там сьогодні у нас концертова одправа.

261, стор. 346-347. До Г. І. Маркевича. 1 грудня 1901 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 196).

1 грудня 1901 р.
Київ.          

Шановний, любий земляче Григорію Іпатовичу!

Чи я Вам подавав повну програму концерта? Час би їй уже і вийти. Якщо Ви вирішили, щоб Шопена заграти, то з його і починати.

Отделение І

1. Allegro de concert Шопена. Соло на фортепиано исп[олнит] Н. В. Л[ысен]ко.

2. «Чи ми ще зійдемося знову?» Соло для тенора (можна з аком[панементом] віолончелі). Муз. Лисенка. Исп[олнит] Ф. Ф. Влодек ¹.

^1. Влодек Флор Феодосійович (1879-біля1930) — співак (тенор) и драм. актор.

3. Соло для фортепиано:

а) Баркарола («Пливе човен»),

б) Тема з варіаціями («Ой зрада, карі очі»),

в) Гавот («Ходить гарбуз по городу»). Соч[инение] Н. В. Лысенко. Исп[олнит] автор.

4. Гетьмани, гетьмани» или «Ой Дніпре мій, Дніпре» или «Минають дні, минають ночі». Соло для баритона Соч[инение] Н. В. Лысенко. Исп[олнит] Курдиновский ².

^2. Курдиновський Віктор Васильович (1868-1937) — співак, артист Московського оперного театру Зіміна.

5. Хор. (Поставте номери самі, порадившись з компетенцією).

Отделение II

6. Номера из украинской сюиты на народные темы. Соч[инение] Н. В. Лысенко.

а) «Помалу-малу, братику, грай».

б) «Сонце низенько» (сарабанда).

в) «Гречаники» (токката).

Исп[олнит] автор.

7. "Capriccio elegico" для скрипки с фортепиано, сочинение] Н. В. Лысенко. Исп[олнит] г. Волынский ³.

^3. Волинський Михайло Зиновійович (1877-1942) — скрипач, концертмейстер симфонічного оркестру Д. В. Ахшарумова в Полтаві, пізніше — викладач Одеської музичної школи ім. П. С Столярського.

8. «Коли розлучаються двоє». Дуэт для тенора и баритона, соч[инение] Н. В. Лысенко. Исп[олнят] гг. Влодек ⁴ и Курдиновский ².

^4. Влодек Флор Феодосійович (1879-біля1930) — співак (тенор) и драм. актор.

9. Хор (Поставте самі заглавія, як умовились.)

10. Украинская рапсодия «Шумка-думка», соч. Н. В. Лысенко. Исп[олнит] автор.

Посилаю д. Курдиновському мого «Безмежнеє поле», дуже ефектного романса. Нехай на bis вивчить. Буде йому в репертуарі гарна річ.

Мені донесли, що одного дня зі мною, 5-го грудня, йде концерт політехніків. Це ж абсурд один другому шкодити. Я питавсь пані і пана Головні, як бути, щоб поміркувалися з Вами і іншими, рішили та й дали мені пораду. І досі ні вісточки од їх. Бога ради, рішіть спільно це питання та й ударте телеграму мені завтра, 2-го грудня, бо завтра увечері я гадаю виїхати у Полтаву з 10-часовим поїздом.

Треба б щоб афіші хоч за три дні були публіці відомі.

Може, настрій у публіки такий мізерний і кепський до мого концерту, що не варто і рушати з Києва? Зауважте та й скажіть мені телеграмою.

Щиро Вас обіймаю.

Ваш М. Лисенко.

263, стор. 348-349. До Г. І. Маркевича. 16 січня 1902 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 197).

16.I 1902 р. Київ.

Любий, коханий земляченьку Григоріє Іпатовичу!

Заголовок до хору зробіть такий:

«Стелыся, барвинку» мелодія (не народна) зайшла з Галичини; на хор поклав М. Лисенко.

Текст перепишіть російським правописом з ы і одішліть у цензуру. До якого цензора Ви вдаряєте, певно, до київського, бо й Харків засила рукописи до київського цензора. Прикладіть 60 коп. марку. Як одберете, тоді друкуйте або у Лейпцігу у Редера ², або у Гроссе ³ у Москві. (Хоть гірше тут, так скоріше і пошлини не платити.)

^2. Редер Карл Готліб (1812-1883) — власник нотодрукарні в Лейпцігу.

^3. Гроссе — власник нотодрукарні і видавець.

«Тумана» ¹ не можна дати, бо мається замір усі №№ «Утопленої» видати окремо.

^1. «Туман» — хор М. В. Лисенка з опери «Утоплена» «Туман хвилями лягає».

Щодо видань книгарні «Киевской старины», то Ви удайтеся просто до Василя Пилиповича Степаненка ⁴ і з їм увійдіть в умови. Це ж є чесна людина і все, що можливо зробити, він землякові зробить. Я од себе ще його прохатиму.

^4. Степаненко Василь Пилипович — громадський діяч, народний учитель.

Ідзіковського ⁵ питав, чи увійшов би з Вами в спілку відносно продажу нот, дак він одмовив — не хоче; згадав і Аренштейна ⁶, а все ж не схотів.

^5. Ідзіковський Владислав Леонович — власник книжково-нотної крамниці, видавець.

^6. Аренштейн — нотний видавець у Львові.

Обіймаю Вас. Щирий Ваш покірник

М. Лисенко.

Якісь ще зосталися мої рукописи, то вишліть, будь ласка. 12 січня відбувся мій концерт з оркестром і хором в 60 душ.

Який Ви необережний у листі з назвищами!

267, стор. 352-353. До Г. І. Маркевича. 30 травня 1902 p.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 198).

30-е мая 1902 p. Київ.

Коханий, любий земляченьку Григоре Іпатовичу!

Чи Ви що видаєте з нот, а чи ще не вирушили цим шляхом? Як Ваша книжна справа стоїть? Голубчику любий, дізнайтесь зараз же, де тепер знаходиться добр[одій] Курдиновський ¹ (баритон), чи в Полтаві, чи де? Якщо в Полтаві, я б мав його прохати поїхати зо мною з хором українським по південних країнах: Катеринославщині, Донщині, Чорноморії, туди геть до Кавказа. Якщо буде діло, то й на Кавказі. Якщо його нема у Полтаві, де він саме пробуває? Якщо він ні при якому місті, ні при ангажементі, то дайте, голубе, йому зараз же знати, щоб він обізвавсь до мене телеграмою на мій кошт, а якби міг приїхати у Київ, то це б було найкраще, бо я б із ним умовивсь і репертуар пройшов би з їм. Тут би йому і помешкання знайшов або дешеве, або дарове зовсім. Тільки, будьте ласкаві, не заборіть цієї справи: вона мені дуже потрібна. Бо виїжджати-вирушити з Києва гадаю 16-18 червня (іюня), а приготовитись треба ж часу. Хочу до Катеринослава переїхати, як бог допоможе, через полтавські повітові міста, як Ромен, Лохвиця, Миргород, Хорол і через Кременчук Дніпром у Катеринослав і далі. Чи губернатор новий приїхав уже в Полтаву? Що воно за їден? До нього треба мені удатись за дозволом співати хорові концерти у повітах. Як Вам здається, чи дозволить? Чи все тихо у Полтавщині? Чи життя плине звичайним колом?

^2. Курдиновський Віктор Васильович (1868-1937) — співак, артист Московського оперного театру Зіміна.

Прошу ж Вас, любий земляче, з першою відворотною поштою одмовити мені на всі ці запитання, найпаче ж про Курдиновського.

Зробіть ласку, потурбуйтесь. Щирим серцем обіймаю Вас.

Ваш М. Лисенко.

269, стор. 354-355. До Г. І. Маркевича. 9 червня 1902 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 199).

9.VI [1]902. Київ.

Дорогий мій та любий земляченьку Григорію Іпатовичу!

Нема та й нема од Вас звістки: вже, мабуть, днів 5-6 минуло, як од Вас прийшов лист, що гадаєте піти до губернатора та спитати його дозволу. Отже, нема од Вас ні вісточки.

Вже і з Петербурга з драмат[ичної] цензури прийшло розрішення текстів, і од городів християнських теж повідомлення листами маю, що всі ждуть і раді слухать (Ромни, Лохвиця, Гадяч, Миргород, Хорол). А головне, біда у тому, що поки нема вістки з Полтави, не можна передового заздалегідь висилати з Києва, а то ж є діло великої важності — зарані послати, анонсірувати, устроїти з залою, афішами, білетами. Крім того, зоставатися у Києві далі 20-го юня неможливо, бо семінарам ¹, котрі кінчають 11-го останні екзамени, не буде чим жити і де мешкати. А дні минають та й минають,— не знаєш, що думати й гадати.

^1. Семінари — семінаристи.

Написав я до Еварницького ², як Ви радили, адресуючи на ім'я миргородського предводителя дворянства, Малинки, щоб він написав од себе губернаторові, попросив у нього дозволу для моїх концертів у Полтавській губернії. Чи застав мій лист Еварницького.., теж не відаю. Та ще чи не помилкою Ви мені написали, що Малинка предводитель Миргород[ського] повіту, коли є ще Малинка, предводитель Хорольського повіту, і той мені писав в справі концерту взагалі? А, може, у Миргородському другий Малинка?

^2. Еварницький (Яворницький) Дмитро Іванович (1855-1940) — археолог, директор музею козацької старовини у Катеринославі.

Благаю Вас, голубе, дайте ж мені вістку, чи буде що з дозволом на Полтавщину. Вона мені дуже важна, бо це край перед степом, Катеринославщиною, Донщиною і далі мені відомий, і мене знають люди; тут є надія і поспіх мати, а там уже, як бог приведе.

Жду вістки скорої, найскорішої, а чи, може, хоч і телеграмою на мій кошт.

Обіймаю Вас щиро.

Ваш М. Лисенко.

271, стор. 356-357. До Г. І. Маркевича. 5 липня 1902 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 200).

Лозова, 5.VII [1]902.

Любий, коханий земляченьку Григорій Іпатович!

Довелось до Вас, голубе, удаватися. Переїхали ми Полтавщину з великим успіхом, доїхали до Катеринослава, там дещо теж мали, але тут довелося змінити — скинути передового й обрати нового, але, як слов'яне, виправили його у дорогу за сутки до себе і для того поспіху не мали у Павлограді; у Лозовій думаємо завтра дати концерта. Маршрут наш був такий: Слав'янськ, Юзово, Таганрог, Ростов, Маріуполь, Бердянськ, а далі через Озовське море у Керч, Феодосію, Ялту, Севастополь і далі. Передовий нам телеграфує, що в Слав'янському і Юзовім не можна зовсім давати. Це нас поставило в тяжке, критичне становище: їхати в цілком невідомі сторони — більш ніж рисковито. Ми зважились назад через Полтавщину повернутись, де нас так сердешно, радо вітали. І ось напереді стоїть Полтава. Тут ми хтіли б дати 2 концерти. Хор у нас добрий, свіжих голосів 30 душ, два прекрасних солісти: тенор Орлов ¹ (має з сентября співати в Москві в часній опері) і Свириденко ² — баритон, хороший співець. Візьміть, голубе, на себе труд зробити анонси на концерти 9-го і 11-го іюля по прилагаємим програмам, поки до Вас прибуде з Таганрога наш передовий, студент Раєвський ³, якому ми вже телеграфували, щоб вертавсь у Полтаву. Разом посилається рекомендательний лист до голови вашого Трегубова ⁴ од Домбровського ⁵, суд[ебного] следователя у Миргороді, которий просить у нього помоги для нас і уступки на залі театра. Може, з головою порайтеся, де краще дати, куди публіка охотніше йде. Закажіть і афіші по програмам, а ціни, які знайдете безобідні для нас і для публіки. Обіймаю Вас сердешно.

^1. Орлов — співак, учасник лисенківських хорових концертів.

^2. Свириденко Микола Петрович (біля 1876-1903) — артист опери (баритон) и концертний співак.

^3. Раєвський — студент Київського університету, учасник хору М. Лисенка.

^4. Трегубов Віктор Павлович (1842-1909) — полтавський міський голова.

^5. Домбровський — судовий слідчий у Миргороді.

Ваш М. Лисенко.

272, стор. 357. До Г. І. Маркевича. 28 серпня 1902 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 201).

[28 серпня 1902 р.
Київ.]          

Любий, дорогий Григорію Іпатовичу!

Прийміть же, голубе, Якова Петровича Гулака-Артемовського ¹ і поможіть йому людей позганяти з добрими голосами, бо од Полтави треба чогось сподіватись в голосовому смислі. Курдиновського ² чи Ви звістили? Він, певне, запроханий в оперну трупу, а втім — може й згодиться поїхати.

^1. Гулак-Артемовський (Гулак) Яків Петрович (1860-1939) — службовець Південно-Західної залізниці, аматор музики і театру.

^2. Курдиновський Віктор Васильович (1868-1937) — співак, артист Московського оперного театру Зіміна.

Із винних Вам 50 карб. 25 к[рб]. посилаю: поки не маю змоги платити, а далі платитиму.

Увесь тягар позики на мене упав, а рівноправний хор — роз'їхавсь та й по всьому. Про цю мою Вам платню скажіть чи звідоміть Мик[олу] Андр[ійовича] Дмитрієва ³.

^3. Дмитрієв Микола Андрійович (1867-1908) — полтавський присяжний повірений, видавець журналу «Рідний край».

Ноти ж Вам Гулак везе. Обіймаю Вас.

Щиро Вас люблячий

М. Лисенко.

Київ, 19 28/VIII 02.

277, стор. 362-363. До Г. І. Маркевича. 1903 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 202).

[1903. Київ.]

Любий Григорію Іпатовичу!

Я мислю, що ювілею такому, як наш — імені Ів. Котляревського — треба достойно виступати перед лицем не кажу Росії,— ся звикла до скандалів,— але Слов'янщини, Європи. Коли треба ставити який твір, де бере участь хор, то даймо собі, що твір буде, може, слабий, але щоб сила виконавська була дужа, потужна. Для того хор мусить бути й численним, — думаю найменш душ 60-70 мішаного хору. Київ, як я писав, може дати душ 16-18 мішаного; решту Полтава мусить дати. Беріть з любителів найкращих і з архієрейського хора найлучші голосові сили басів й тенорів, а теж альтів і сопрано. Огулом душ 45-50. Думаю, що й полтавське жоноцтво і дівоцтво із граждан інтелігентних не поцуралось би у такому випадку помочі дати. Це ж місцеве полтавське свято, а враз і загальноукраїнське і слов'янське.

Яків Петрович Гулак ¹ сьогодні вислав Вам по 5 примірників на голос. Там починається з женського хору: «Підуть корови із діброви»; далі через 29 тактів мужський хор співа: «Недавно, недавно у нас в Україні старий Котляревський отак щебетав» і далі вже «Все зосталось» — мішаний хор аж до кінця.

^1. Гулак-Артемовський (Гулак) Яків Петрович (1860-1939) — службовець Південно-Західної залізниці, аматор музики і театру.

Оркестр складається: 2 флейти, 2 гобоя, 2 кларнета, 2 фагота, 2 корні, 2 труби, 2 тромбони і струнний квартет.

Весь Ваш М. Лисенко.

280, стор. 365-366. До Г. І. Маркевича. 9 липня 1903 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 203).

9 липня 1903 р.
Київ-Китаїв.   

Я вже на дачі з сім'єю у Китаєві, любий земляче Григорію Іпатовичу! Одібрав Вашого листа з запрошенням на відкриття пам'ятника, на брання участі. Дякую за пам'ять і шану. Як, дасть бог, буду жив і здоров, то радо братиму участь. А цього літа у моєму здоров'ї погано зачалося: склероз сосудів серця так підкравсь і такі напади тяжкі й несподівані виявив, що я здорово засмутивсь. Примушений зректись багато дечого в їжі, купатися заборонено, мушу йод пити.

Кепська справа, що у Вас у Полтаві нема ні голосів, ні людей, які б стали до помочі у таку важну хвилину свідомого становища України. Не можна Вам, — просіть добродія Різенка ⁴ знайти голоси серед семінарської молоді, хіба не озвуться, щоб укомплектувать собою хор на славу славного Полтавця?? Дак ловіть же їх та присоглашайте. Без оркестра годі святкувати. Нема в Полтаві, — їдьте в Харків до Іллі Ілліча Слатіна ⁵, до Сокальського, наймайте симфонічний оркестр, нехай прибуде в августі перед 30, днів за 2-3 для срепетировання, асигнуйте на це гроші. А то ж як? Хіба казенні та городські повинності платити? Ні, це плата на українське свято, а не на провінцію російську. А ви в простоті душі і наївності гадаєте сыграть кантату оркестром братьев Тобилевичей ¹ із 10-12 єврейчиків?! Курдиновського ⁶ наймайте, торгуйтесь, платіть. Запитайте Тобілевичів, чи є у їх добрий тенор соліст, і мене сповістіть. За Затиркевичку ² напишіть і спитайте, де вона, ось кого: станція Дмитровка, Либаво-Роменской железной дороги, в село Ярошевку, Василю Петровичу Горленку ⁷. Вона десь близько коло його мешкає, у сусідстві. Заньковецька ⁸? Та вона ж, здається, тепер зовсім безголоса, а як ні, то вона десь у Сибіру з власною трупою, бо з 16 іюня почала у Саратові на 16 вистав, далі у Ростові-на-Донці, а далі в Сибіру, так вона мені сама казала в кінці мая.

^1. ...Гадаєте сыграть кантату оркестром братьев Тобилевичей. — Необізнаний з оркестровою партитурою кантати М. В. Лисенка «На вічну пам'ять Котляревському», Г. І. Маркевич мав на увазі обійтись складом невеличкого оркестру української трупи братів Тобілевичів, оскільки симфонічний оркестр Д. В. Ахшарумова був у той період в гастрольній подорожі. Тобілевичі — І. К. Карпенко-Карий, М. К. Садовський, П. К. Саксаганський.

^2. Затиркевичка — Затиркевич-Карпинська Ганна Петрівна, видатна українська актриса.

^4. Різенко Іван Миколайович (1846-1932) — хоровий диригент, педагог, громадський діяч.

^5. Слатін Ілля Ілліч (1845-1931) — музичний діяч, директор Харківського відділу Російського музичного товариства.

^6. Курдиновський Віктор Васильович (1868-1937) — співак, артист Московського оперного театру Зіміна.

^7. Горленко Василь Петрович (1853-1907) — український письменник.

^8. Заньковецька Марія Костянтинівна (1854-1934) — корифей української сцени.

Хіба ж Вам Микола Андрійович ³ не казав просити на «вчене слово» Володимира Павловича Науменка ⁹? Що ви за дивні люди! Лізете до Житецького ¹⁰, розбитого, паралізованого, і думаєте, що він кудись поїде. І Науменко зна, що його прохатимуть, тільки ніяк досі не діждеться запросин. Де ж ваша комісія, щоб усе те робила, писала? О, Азіє!! Яка була, така й досі; спить, проспала все і ще не проснулась. А Різенка знайдіть, пошліть за їм, вивезіть, найміть (розвертайте калитку общественную на славянское дело), хай вивчить. Партитуру сам напишу і вишлю. Ще один тиждень такої політики і поведения, і я отойду прочь. Нехай тільки не получать приглашеній усі, яких я вказав.

^3. Микола Андрійович — М. А. Дмитрієв (1867-1908) — полтавський присяжний повірений, видавець журналу «Рідний край».

^9. Науменко Володимир Павлович (1852-1919) — історик, журналіст, редактор журналу «Киевская старина».

^10. Житецький Павло Гнатович (1836-1911) — письменник, філолог, етнограф і фольклорист.

Вибачайте за гірке слово, воно од серця. Кияне дивують такому способу ведения дела.

Бувайте здорові, благомислящі і благодеятельні, а то худо будет.

Ваш М. Лисенко.

281, стор. 366-367. До Г. І. Маркевича. 16 липня 1903 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 204).

Київ, 16.VII 1903.

Що ж Ви гаїтесь, любий Григорій Іпатовичу, з приглашением учреждений, лиц, особ и прочего? Досі Ви не прислали ні в Думу київську, ні голові, ні Літературно-артистичному обществу etc., etc., etc., по всіх тих адресах, які я Вам подав. Це ж не жарти! Ви доведете до того, що ніхто до Вас не приїде і будете в собственном полтавськом соку плавати. Може, це кому з хитроумних одисеїв, у кормила стоящих, і на руку, але тільки не людям взагалі, не гражданам, не європеям. Кожен день пропущений комісією дасть мінус.

Ми вже частным образом оповістили деякі учрежденія, щоб готувати делегатів і адреси, але вони з зневір'ям дивляться, не получаючи ні бумаги, нічого. Це ж треба їм, щоб підскочило під сесію та обміркувати справу, та вибрати ліцо, та написати адрес etc., etc. Це ж робиться не тяп-ляп! А скільки ж то тих закликів, запрошень треба: кожному земству, кожній управі. Може, у вас рук, людей нема, щоб оборудовать?

Кажу Вам, що досі Ви вже повинні були розіслати всім тим, принаймні, що я адреси подав. Це ж глухе літо: нема нікого в городі, і життя точиться по крапельці і засідання так само. На це ж треба рахувати і з цим треба числитись. Ну, хто в університеті, в Академії, в Політехнікумі єсть тепер? То хоч зарані набіжить хто, та сяк-так скличе, та щось вигадають. Але ж на все це треба часу. А до того Ви забуваєте, що це ж православіє та ще й російського закалу; значиться, під стіл до времени.

На вас, на управцях; на комісії буде лежать тяжка одвічальність, коли ви, стряхнувши вікове кунктаторство ¹, не візьметесь з надмірною енергією за це діло, числячись з кождою хвилькою, а не то що годиною. Ми й без того своє рідне діло кожен раз просипаємо, прокгавлюємо, дак хоч тут не даймося незавидній долі себе ошукати, себе оскандалізувати. Моментально пишіть і розсилайте скрізь, усюди,— то ще, може, не проспите. А, може, вас давить Китай? Біс його батька зна.

^1. Кунктаторство — нерішучість, вичікування.

Про хор любительський, архієрейський, про оркестр — про все сповіщайте. Добродій Ахшарумов ³ повинен би у цій справі помочі дати, дещо, може, доведеться з Харкова запросити: духових інструментів, бо Полтава всього не має. Попри духових треба, щоб струнного квінтета не було мало, бо на йому вся звучність лежить.

^3. Ахшарумов Дмитро Володимирович (1864-1938) — скрипач, диригент симфонічного оркестру при Полтавському відділі Російського музичного товариства.

Клавіравсцуг я оддав уже в роботу друкарську ². Хочу дуже, щоб зарані вийшло з Друку до свята.

^2. ...Клавіравсцуг я оддав уже в роботу друкарську. — Йдеться про кантату М. В. Лисенка «На вічну пам'ять Котляревському», створену ще в 1895 р.

Ще ж раз: засипайте моментально — не чухаючись — приглашеніями і за кордон теж скоріше. А Погорєлку і начальнику двіженія послали приглашеніє? Це ж для вашої вигоди. Та звістіть мене, якщо послали.

^3. Погорєлко Микола Костянтинович — керуючий Київсько-Полтавською залізницею.

Весь Ваш М. Лисенко.

Просто не знаю, де узяти тенора на соліста. Чи не дасте поради?

282, стор. 368-370. До Г. І. Маркевича. 25 липня 1903 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 205).

Китаїв під Києвом, 25.VII 1903.

Ваш лист від 18.VII одібрав. Знов повинен Вам сказати, любий земляче, що не по честі комісія ваша робить. Я послав ще в іюні місяці Вам усі адреси київські, львівські і які в голову прийшли, а Ви й досі нікому нічого не написали. Це ж зрада! У Києві ніде, ні в Думі, ні в голови, ні в Літературно-артистичному товаристві, ну, словом, ніде не одержали од Вас і натяку на запросини. Що ж це таке, питають кияне? Чи ви, полтавці, хочете разом з урядом утопити наше свято в багнюці і зробити його «келейно, для себе»? З Галичини пишуть і кажуть, що не чуть нічого з Полтавщини. Що ж Ви собі думаєте? На келейне свято ні одна душа з них не приїде. Один-єдиний момент самосвідомого відношення до свого патріотичного обов'язку, щоб його висвітлити широко перед людьми, і то бажають вкупі з ворогами замолчать, затоптать, чтобы не повадно было хохлам мечтать в самом деле, что они нечто. От, прогавили ж уже сесію Думи, і вона збереться лишень 26 августа. А?! Позору і скандала ніхто з нас не хоче зносить. Ми вправі будемо дивиться і вважати це свято яко ваше лишень місцеве, полтавське, а не наше, загальноукраїнське.

Так само і з музикальним відділом. Буде хор відповідний для такого широкого свята душ 70, будемо орудувати, а ні — шкода й заходу! Хай буде в вас 20 душ любителів, наймайте весь архієрейський хор з басами, тенорами, альтами, сопранами, викликайте обов'язково весь хор Саксаганського ³, просіть зараз же, платіть, нехай учать. Де ж ті діви-девицы, що в Полтаві співали на моєму концерті? Невже ж вони, що тоді і по-українському гуторили, а тепер завізвати їх, закликати зарані, щоб кращі голоси з'їхались, даймо, тижня за два, та розучили добре. Київ може дати чоловіка 18-20; межи їх жіночих голосів 12: 6 сопрано, 6 альтів. Їм же треба буде дати помешкання сяке-таке і прохарчувати днів 3-4. Щодо дороги, то тут зробимо усе можливе, щоб улегшати розход: приміром, Гулакові ⁵ вже обіцяно, що дадуть вагон окремий і візьмуть 1/4 за білет з персони; але коли ви пошлете от комітету почотне закликання д. Погорєлку ⁴ і начальнику двіженія Києво-Полтавської дороги, то зараз же про це сповістіть мене або Гулака ⁵, і тоді хтось із нас двох піде до Погорєлка і попросить полегкості. Можна думати, що хазяїн дороги задля такої мети і даром провезе у Полтаву і назад і дасть для цього окремий вагон. Проста вигода підказує Вам послати їм почотноє приглашеніє.

^3. Саксаганський (Тобілевич) Панас Карпович (1859-1940) — корифей української сцени

^4. Погорєлко Микола Костянтинович — керуючий Київсько-Полтавською залізницею.

^5. Гулак-Артемовський (Гулак) Яків Петрович (1860-1939) — службовець Південно-Західної залізниці, аматор музики і театру.

Ну а оркестр чи можна ж на цей час достати у Полтаві? Без його як же обійтися? Треба на цей час скинути з себе облуду хохла, стати хоч на час поляком, євреєм, росіянином, які можуть перейнятися важністю момента і все пустити в хід: енергію, труд, смілость (о, яке це страшне слово для українця!) і з-під землі добути все, що треба. Зібрати і приєднати оркестр міг би Дмитро Володимирович ¹ — дирижер полтавських симфонічних концертів, а пані Головня ⁶ могла б помочі дати: вона дуже енергійна. Треба ж знати, чи Курдиновський ⁷ згодиться співати?

^1. Дмитро Володимирович — Д. В. Ахшарумов (1864-1938) — скрипач, диригент симфонічного оркестру при Полтавському відділі Російського музичного товариства.

^6. Головня Надія Миколаївна (бл. 1865-1922) — арфістка в оркестрі Д. В. Ахшарумова у Полтаві, директор Полтавського відділу Російського музичного товариства.

^7. Курдиновський Віктор Васильович (1868-1937) — співак, артист Московського оперного театру Зіміна.

А з цим нещасним написом «Іван Котляревський»,— скільки довелося винести у боротьбі хоч би й сердешному Миколі Андрійовичу ⁸, один по одному одпадають, далі пристають, далі знов узнають: к чему это? Одна фігура Івана Францовича ² на цьому фоні чого варта? І все те боїться, холопствує, продає букву за буквою. І чого воно боїться, і кого боїться? Того, що все вирива до останнього і, вириваючи, викрадаючи, ще й в морду б'є. Адже ж од його ні ласкою, ні бійкою довіку нічого не вимантачиш, бо треба ж хоч ієзуїтством, хоч азіатським лукавством одбирати, викрадати своє. Скажете — це ж дріб'язок; коли ж усе крупне самі продали, прокгавили, проспали, так треба хоч за дріб'язок чіплятись. Нас і ненавидять, презирають вороги, що ми — чиновні душі на законном, легальном основанії своє продаємо, зубами не вириваємо, не виборюємо. Шевченко каже: «Схаменіться, недолюдки, багном не оскверніте образ божий!!».

^2. Іван Францович — І. Ф. Павловський (1851—1922), полтавський педагог, історик, деякий час був заступником полтавського міського голови.

^8. Вірогідно Дмитрієв Микола Андрійович (1867-1908) — полтавський присяжний повірений, видавець журналу «Рідний край».

Глядіть же, не прокгавте Слов'янщини: чехів, сербів, поляків, болгар і інших. Здобудьте адреси їх знаменитих осіб й інституцій. Європу теж.

В посланих адресах я, здається, проминув ще: Баку — доктору, помощнику городового врача Люцію Ремігієвичу Кобилянському ⁹; інженеру Байздренку Андрію Михайловичу ¹⁰, Бібіку (К° «Надежда»), Шрамченку ¹¹ (учителю реального училища), Томськ — професору Іоанікію Малиновському ¹², Київ — художнику Пимоненку ¹³.

^9. Кобилянський Люцій Ремігійович (1855-1941) — український лікар, громадський і культурний діяч, автор спогадів про М. В. Лисенка.

^10. Байздренко Андрій Михайлович — інженер.

^11. Шрамченко Олександр Миколайович (1859-1921) — філолог, викладач російської мови в Бакинському реальному училищі.

^12. Малиновський Іоанікій (Онікій) Олексійович (1868-1932) — історик, правознавець, громадський діяч, академік ВУАН.

^13. Пимоненко Микола Корнилійович (1862-1912) — український художник.

Не знаю, чи Вам переказував Микола Андрійович, що бажано було б бачити декого з полтавців 9 і 10 августа в Києві. Спитайте його.

Не слухайте свинячих рил городського самоуправління. Робіть, як розум, честь, гонор потребують на широкий масштаб, бо інакше Європа і Слов'янщина рознесе все. Жду одповіді.

Ваш М. Лисенко.

283, стор. 370-372. До Г. І. Маркевича. 30 липня 1903 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 206).

30.VII [1]903. Київ.

Простіть, простіть, простіть — вибачте, друже любий, коханий Григорію Іпатовичу, за різкі слова, які зроду, ad hominem ^*, не малися мною в замірі. Коли я писав так різко, то мав на увазі виключно комісію славетну, а не Вас, бо вона ж довела до скандалу, засилаючи запросини за місяць до свята, тямлючи добре, що це ж глухе літо, коли в городах нікого нема. Значиться, треба було рахувати, що за 2—3 місяці розіслати, щоб люди приміли зібратися, обміркувати, вибрати делегата, написати адресу. Ну, а тепер, що ж буде з цього дива? Ну, хіба ж це не зрада справі?! Ось я, приміром, одібрав запросини аж двічі, найпершим. Нащо воно мені? Я й без того був би приїхав, а учрежденія в Києві, Одесі, Чернігові, Галичині і інш. і досі не одібрали. Значиться, простіть, мої домисли мали рацію, коли я казав, що комісія робить наче в руку тим адміністраторам, яким на серці лежить, щоб свято було за ширмами, келейно, домашньо.

^* По щирості (лат.).

Ви пишете, що коштів нема і не видають, скільки треба. А для чого ж обід нам ставити і на його сотні рублів мантачити? Чи не краще було б замість коштів на обід гроші ті повернути на потрібне у святі, а не на безсмислені осетри, шампанське і нерозлучні тости?

Ergo, я сам думаю виїхати у Полтаву 26 увечері. Оркестр, звичайно, буде грати у спектаклі «Наталка Полтавка», але коли ж він зробить репетицію? Бо він же прибуде з хором і проч. 29-го о 10-ій годині ранку. Зрешти я не знаю і не даю слово диригувати «Наталкою», не бачивши партитури і не бувши певним, що буде досить часу на репетиції. Краще і певніше, щоб прибув дирижер Тобілевичів. Платний концерт і платний спектакль та ще по оперним цінам!! Для мене це nonsens. Я приміром і не знаю і не чув, щоб город, скликаючи гостей, здирав з їх гроші за вистави п'єс того автора, якого чествують. А чом ви не догадались Трегубова ¹ потрусить — чоловіка-багатиря, представника міста? Що йому значить 300 карбованців! Та кому ж і благотворить, як не таким представникам, та ще дукам-багатирям? А то де ж, люде приїдуть, втрачаючи які гроші на подорож у два кінці, як галичани або ще інші слов'яни, а тут на тобі — пресловуте православне хлібосольство дожилося до того, що ще хоче за угощеніє гроші — та які! — дерти. Я цього не переваріваю, голова і серце од цього одвертаються у мене з огидою. Обложіть краще своїх статечних людей у Полтаві, яким, дай бог, 25-50 крб. не составлять тяжі. Невже не знайдеться 8-10 чоловіка, які б дали по 25 р., не почухавшись? А народний концерт; може, і народ, значить, для якого концерта дають, теж платитиме? Що це робиться? Як же ви ходите за Іванами Францовичами, і як вони можуть серед вас жити та ще ви їх і слухаєте. Народ буде платити на юбілеї Котляревського!!.. Ну, Малоросія в наші дні! Ай да хлебосолы-хохлы!— скажуть московські гості і матимуть рацію. Мені пишуть з-за кордону галичани і слов'яни і питають, як це ми потрапимо у Полтаві куди-будь, як приїдемо, бо ми ж не знаємо нікого і нічого? Дак завважте, щоб у вас була молода образована (освічена) компанія людей з значками юбілейними, яка б знаходилась на вокзалі в ті дні (може, 29, 30 і 31) і мав би кожен свою функцію. У кожного був би свій район квартир і кожен би знав, кого куди везти. Галичан, буковинців — туди, поляків — туди, сербів-чехів — туди. Чуєте? Оборудуйте це конче, зараз, зарані.

^1. Трегубов Віктор Павлович (1842-1909) — полтавський міський голова.

Чи хор буде в українських костюмах чи в європейських? Чи, може, саме жіноцтво в національних? Я вже питав Вас. Ви не одповіли. Одмовте зараз же про це. Чи нема в вас гарненького сопрано в жіночому хорі, щоб вивчила те невеличке тріо в кантаті: сопрано, альт і тенор. («Засне долина, на калині і соловейко задріма».) Якщо є, настойте, щоб вивчила конче, бо в нас, хоч убий, нема.

Ні «Б'ють пороги», ні «Туман хвилями» не йдуть, на мій погляд, на концерті. Гулак ² послав Вам ноти народних пісень: «Ой гиля, гиля», «Посію я конопельки», «Ой у полі озеречко», «Коли б мати не била», «Полюбила коваля», «Гей не дивуйте» для мужського хора з оркестром. Хай вивчать добре і слова, щоб вимовляли добре. Крім того, будуть соло сопрано, тенора, може, баритона на слова Шевченка. Не забудьте одпечатать розкішні пам'яткові афіші (на рожевому атласі), як це роблять в бенефіси артистів.

^2. Гулак-Артемовський (Гулак) Яків Петрович (1860-1939) — службовець Південно-Західної залізниці, аматор музики і театру.

Ну, як же буде з оркестром? Чи я ж винен, що написав кантату з великим оркестром, де беруть участь і дерев'яні всі духові (кларнет, гобой, фагот, флейта), і мідяні (валторна, труба, тромбони), крім, звичайно, струнних. Я це предкладаю на позір усім, що це ж скандал буде, як з програми виключити те, що визначено. Тепер за хор. Саксаганський ³ і його хор, думаю (треба списатись, порозумітись), не повинні б брати при такому святі грошей, гонорару. За архієрейський хор, як Ви кажете, триста руб., що він править, це ж гірше ляха свої діти розпинають; треба ж підняти крик усюди, що за яких 50-60 тактів люди можуть, чи дають собі право, дерти взагалі гроші для такого національного свята. Треба ж побити общественним мнєнієм деришкурів і заставити їх співати, коли не даром, то за малу плату. Та їх же треба на публіку общеську вивести. Так само і Курдиновському ⁴ рублів 20 дати, вияснивши, що нехай дере з кого хоче, а не з матері латану свитину.

^3. Саксаганський (Тобілевич) Панас Карпович (1859-1940) — корифей української сцени

^4. Курдиновський Віктор Васильович (1868-1937) — співак, артист Московського оперного театру Зіміна.

Я Вам писав і не одібрав в одповідь ні слова за те, що чи дадуть помешкання і харч тим 18 душам хору, що з Києва приїдуть на 3-4 дні. Я далі просив, щоб запросини послати Погорєлку ⁵ — інженеру-строїтелю Полтавсько-Київської дороги і управляючому цієї дороги і щоб про це нас сповістили, то ми поїдемо до його і сподіваємось, що він нам дасть даровий зовсім вагон для хора в обидва кінці. Це ж вам буде полегкість, як дорога нічого не коштуватиме. Мені треба це зараз ж знати, а досі мовчали. Не сердьтеся, вибачте, щиро Вас люблячий

^5. Погорєлко Микола Костянтинович — керуючий Київсько-Полтавською залізницею.

М. Лисенко.

Да, а народ буде закликаний на свято? Хоч по 1—2 із волості, і для його виставу театральну треба. Це ж важніше, ніж для інтелігенції.

284, стор. 373-374. До Г. І. Маркевича. 10 серпня 1903 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 207).

10.VIII 1903. Київ.

Любий земляче Григорію Іпатовичу!

Позаяк часу дуже мало, добр[одій] Кошовий ¹ зараз їде додому, то я одповідаю Вам лишень на запитання. Трупа Гайдамаки тепер в Житомирі; писати до нього: в Гор[одской] театр антрепренеру малорусской труппы г-ну Гайдамаке ². Пошліть йому запросини, просіть уклінно його хор, дуже добрий хор з жіночими добрими голосами, а до того дуже добрим диригентом-хормейстером д. Домерщиковим ³ (по сцені Олексієнко Алексей Николаевич). Просіть уклінно для такої важної хвилі духового життя України.

^1. Кошовий — знайомий М. В. Лисенка у м. Полтаві.

^2. Гайдамака Дмитро Абрамович (1864-1936) — антрепренер української трупи.

^3. Домерщиков Олексій Миколайович (псевдонім: Олексієнко) — диригент української трупи Гайдамаки.

Я писав Вам, що партій більше не дамо, у нас самих обмаль, а звеліть перевести через гектограф.

Про г-жу Іскру-Гуріну ⁴, — і не думайте запрошувати, це нікчемство. Вже коли не розшукали в Прилуччині п. Затиркевич ⁵, то у Тобілевичів же повинна бути артистка на цю ролю, а ні, то вже скорше просіть пані Маньківську ⁶ у трупі Гайдамаки; вона є матір жінки Гайдамаки. А ні, то просіть мою небогу рідну, Марію Михайлівну Старицьку ⁷; вона живе з батьком у Дарниці на дачі № 6.

^4. Іскра-Гуріна Марія Степанівна — учасниця аматорського драматичного гуртка.

^5. Затиркевич-Карпинська Ганна Петрівна (1856-1921) — видатна українська актриса.

^6. Маньківська Марія Яківна — артистка трупи Гайдамаки.

^7. Старицька Марія Михайлівна (1866-1930) — педагог по класу української драми в Музично-драматичній школі М. В. Лисенка, дочка М. П. Старицького.

Про обід Вам розкаже д. Кошовий, як і взагалі про всі питання, що обходять свято. Научную речь о Котляревском проквасили: за 3-4 тижні научных речей і розвідок люди не напишуть. Ви зосталися цілком без наукової промови, хіба, згодиться пані Юхименко ⁸ у Харкові, котра писала про це, або професор Львівського університету д. Студинський ⁹, котрий спеціально студіював Котляревського твори. До його вдайтеся або до нього через Володимира Шухевича ¹⁰ (Львів, у. Собіщини, 7), просячи його схилити Студинського і приїхати у Полтаву. А Старицький Михайло Петрович ¹¹ і досі не одібрав запросин ваших.

^8. Єфименко (Юхименко) Олександра Яківна (1848-1919) — історик, етнограф, член Російського географічного товариства.

^9. Студинський Кирило Йосипович (1868-1941) — літературознавець і громадський діяч, професор Львівського університету.

^10. Шухевич Володимир Йосипович (1850-1915) — педагог, громадський діяч, голова львівського співацького товариства «Боян».

^11. Старицький Михайло Петрович (літературний псевдонім: Гетьманець, 1840-1904) — письменник, поет, драматург, організатор українського театру.

Ми багато начулися доброго про особу вашого господина Павловського ¹². Йому завдячити багато приходиться за ті вчинки, в яких він бере таку видну участь... Адрес Марка Вовчка ¹³, тепер Лобач, я подав Вам ще в іюні, десь у Ставропольській губернії, в селі Александровка чи що. Про професора Пулюя ¹⁴ знаю, що він чита в Празькім університеті фізику. Тенор буде, здається, п. Внуковський ¹⁵, завтра піду до нього, а баритона дайте. Невже ж за два десятка тактів він візьме 50 рублів?!

^12. Павловський Іван Францович (1851—1922) — полтавський педагог, історик, деякий час був заступником полтавського міського голови.

^13. Вовчок Марко (Марія Олександрівна Вілінська, за першим чоловіком — Маркович, за другим чоловіком — Лобач-Жученко; 1833-1907) — українська письменниця.

^14. Пулюй Іван Павлович (1845-1918) — український письменник і громадський діяч, професор Празького університету.

^15. Внуковський Григорій Іванович — співак.

Оркестр. Без оркестра кантати у вас не буде, не дам. Коли я не гожуся з вами вивести українську національність з хуторянської обстанови на європейський шлях, в велику минуту представити Україну перед лицем всіх слов'янських братніх народів і європейських мужів в сфері іскуства, то нема чого мене просити, щоб я «снизошел» на келейне виконання душ 80 хора під акомпанемент фортепіанчика. Це є [нерозбірливо] дітського світогляду і розуміння штуки. Оркестр з 30 чоловік, що тепер грає у Шато де флер в часній опері, требує за 4 дні 28-29-30 і 31.VIIІ (де хочете грати і куди хочете грати), крім безплатного проїзда (ну, це і може устроїмо через Погорєлка ¹⁶ і для хора теж) і помешкання з харчами, ще 300 рублів плати за чотири дні — 28, 29, 30 і 31 августа. Як знаєте, рвіть у знаменитого Павловського ¹² додатку бюджета на цей предмет, хоч із м'ясом його, або ж виключайте з програми кантату. Мої слова оправдають всі росіяне і європейці з слов'янами. Одповідь найшвидше прошу, хоч і телеграмою. Торгувався не я сам, уступок не було от цифри. Хай же учить Саксаганський ¹⁷ свій хор, правда, при условії, коли буде оркестр.

^16. Погорєлко Микола Костянтинович — керуючий Київсько-Полтавською залізницею.

^17. Саксаганський (Тобілевич) Панас Карпович (1859-1940) — корифей української сцени

Ви не одписали мені, які ж пісні українські співатимуть полтавці на народному концерті; ми б теж розучили і зміцнили їх хор. Бажано, дуже бажано, щоб Павловський ¹² сам роздавав учащимся біографію і портрети Котляревського — учням і народу. Дуже бажано. А чи ж будуть допущені національні костюми в хорі хоч у жіноцтва?

285, стор. 374-376. До Г. І. Маркевича. 11 серпня 1903 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 208).

Київ, 11.VIII 1903.

Любий земляче!

На сьогоднішній лист Ваш одповість Вам Гулак ¹, бо я стомлений страшенно: зрання був у Пущі-Водиці,— дачне місце в Городському лісі за 25 верст, де живе тенор Внуковський ², що братиме участь в кантаті і концерті. Я з їм проходив вокальні партії. Потратив на це годин зо три, далі вернувсь у город, заїхав в Управлєніє Києво-Полтавськой железной дороги до начальника движения и тяги Зіньківського ³, де просив, щоб він з свого боку дав полегкість перевезти хор і оркестр у Полтаву даром туди і назад. Зіньківський зробив це з особенним удовольствієм, дає великий пульмановський вагон на 65 душ 3-го класу, котрий довезе всіх у Полтаву, завезе на запасний путь і ждатиме нас назад одвезти. Просив тільки нікому про це не казати. Ось уже для комісії і скидка цілковита по перевозці людей.

^1. Гулак-Артемовський (Гулак) Яків Петрович (1860—1939)—службовець Південно-Західної залізниці, аматор музики і театру.

^2. Внуковський Григорій Іванович — співак.

^3. Зіньківський Володимир Васильович — начальник служби руху і тяги Київсько-Полтавської залізниці.

Чув стороною, ніби п. Затиркевич ⁴ служить у Суслова ⁵ в трупі, котра начебто з'єдналась допіру з трупою Гайдамаки ⁶ і пробував тепер у Житомирі. Пишіть, розвідуйте.

^4. Затиркевич-Карпинська Ганна Петрівна (1856-1921) — видатна українська актриса.

^5. Суслов (Резников) Онисим Зиновійович (1858-1929) — антрепренер української трупи.

^6. Гайдамака Дмитро Абрамович (1864-1936) — антрепренер української трупи.

А Ви все ж таки і не сказали, які ж саме народні пісні думають співати ваші архієрейці і полтавські з ними любителі, щоб і наші співаки ці пісні підучили.

Тепер слухайте саме важне.

Я Вам писав учора, що «научную речь» про Котляревського ви всі прокгавили: Науменко ⁷ зрікся цілком. Тепер Житецький Павло ⁸ рекомендує Вам запросити зараз же, поки не пізно (хоч телеграмою чи як) Івана Матвійовича Стешенка ⁹, чоловіка, студіювавшого твори Котляревського, написавшого працю «Поезія Котляревського», котру Академія наук в лиці Веселовського ¹⁰ узнала за дуже талановиту працю, поручила Кримському ¹¹, яко спеціалісту, прорецензувати; той дав за неї дуже добру рецензію; за те Стешенка Академія нагородила печатним одзивом. Житецький каже, коли вже виявилось, що старі українські сили не спромоглися через те або інше прислужитись такій важній хвилі, то рекомендує молодого, котрий може виконати цю працю. Тільки треба обов'язково, щоб Ви моментально послали з Полтави йому запросини написати таку наукову розправу (Київська городська управа, Івану Матвійовичу Стешенку), бо вважайте на російське пекло; цю роботу, котру він зробить під доглядом Житецького, він повинен послати Вам, а Ви — попечителю Київського округа, на його розгляд і утверждєніє, і тоді лишень він буде мав право її читати публічно. Скільки ж це часу потрібно на ці метаморфози?! Все залежить од Вас, кунктаторів, щоб «спасти отечество». Жду одповіді про оркестр і згоди на умовини. За ці гроші Ви маєте право обидва дні — 30 і 31 заставити їх грати де вгодно, коли вгодно і скільки вгодно. Не пам'ятаю, що Ви щось пишете про помешкання. Звичайно, треба ж дамам і дєвіцам дати ну хоч можливий комфорт чистоти, спокою, не розкоші, боронь боже. Мужчинам менше того, але все ж щоб це не мало фізіономії втрутити їх в казарму, як москалів на тісних фатєрах, на вонючій соломі, на з'їдення блощицями і блохами. Те ж саме і музикантам. А чи Волинський ¹², батько і діти його, скрипач, флейтист, не дали б у цьому поміч і яко музиканти, і яко устроїтелі? Га? Бо в оркестрі, мабуть, добра доза ізраїля. Попросіть Надежду Николаевну Головню ¹³, щоб взяла партію піаніно.

^7. Науменко Володимир Павлович (1852-1919) — історик, журналіст, громадський діяч, редактор журналу "Киевская старина".

^8. Житецький Павло Гнатович (1836-1911) — письменник, філолог, етнограф і фольклорист.

^9. Стешенко Іван Матвійович (1874-1918) — український філолог і педагог.

^10. Веселовський Олександр Миколайович (1838-1906) — російський вчений, історик літератури, академік.

^11. Кримський Агатангел Юхимович (1871-1942) — видатний український вчений, сходознавець і слов'янознавець.

^12. Волинський Михайло Зиновійович (1877-1942) — скрипач, концертмейстер симфонічного оркестру Д. В. Ахшарумова в Полтаві, пізніше — викладач Одеської музичної школи ім. П. С Столярського.

^13. Головня Надія Миколаївна (бл. 1865-1922) — арфістка в оркестрі Д. В. Ахшарумова у Полтаві, директор Полтавського відділу Російського музичного товариства.

А де ж взяти баритона? Слухайте, не диво, коли Курдиновський ¹⁴ з Кисловодська (!!!) бере 50 рублів, скільки ж дорога йому коштує?

^14. Курдиновський Віктор Васильович (1868-1937) — співак, артист Московського оперного театру Зіміна.

Зауважте добре: хори з любителів, архієрейські і Саксаганського ¹⁵ повинні знати партії свої в кантаті на зубок, бо зводити хори ці із оркестром достанеться тільки один день, 29-го августа. Хай стережуться; скажіть їм од мене.

^15. Саксаганський (Тобілевич) Панас Карпович (1859-1940) — корифей української сцени

Виїхати раніше, як 28, неможливо, бо оркестр кінча оперу 27 в 12 часов ночі, та й хористам, що більшість по службах знаходиться, теж не можна.

Глядіть же, пильнуйте про все, про що пишу, а головне, про научну розправу і про Стешенка.

Ваш М. Лисенко.

286, стор. 376-377. До Г. І. Маркевича. 15 серпня 1903 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 209).

15.VIII 1903.
Київ.       

Будьте ласкаві зараз же одповісти, шановний Григорій Іпатовичу, чи наукову промову можна буде у вас читати на язику краю 20-мільйонового народу? Це перше. Друге: чи така промова має потребу бути ствердженою попечителем округа, чи ні? Коли вона потрібна бути ствердженою, то пришліть просьбу о разрешенії на ім'я Стешенка ¹ в Київ, городську управу: він до неї долучить свою рукопись і зараз же подасть до попечителя. Це скорочує значно процедуру, на яку не вистачить часу. А коли це не потрібно, то й краще.

^1. Стешенко Іван Матвійович (1874-1918) — український філолог і педагог.

Просимо розібрати добре питання в комісії, хто буде читати на святі біографію Котляревського і освітлювати його діяльність, щоб не насмердів хто, глядіть, коли приручать непевній людині, вроді Павловського ². За цим страшенно бентежаться кияни, бо православні верноподданные завжди ручі сморід учинити в значну хвилю родини. Притніть розумом і перегляньте рукопис і вонь, коли трапиться в самому дусі твору, вичеркніть геть к чорту, щоб не червоніти перед європейськими людьми, слов'янами і братчиками.

^2. Павловський Іван Францович (1851-1922) — полтавський педагог, історик, деякий час був заступником полтавського міського голови.

Чи роздаватимуться твори й життєпис Котляревського учням? Треба заздалегідь завважити, щоб у театрі на виставі драматичній і взагалі на засіданнях ювілейних зоставляли місця для приїжджих гостей у Полтаву — проханих почесних і непочесних, переважно для гостей, що рознесуть у світ славу й погудку, а поменше старалися б про прокурорів, жандармів і казацких азіятів.

Всі ці уваги дуже пильні; візьміть їх у резон.

Як ідуть студії з хором? Мені видається, що треба б мені трохи — днем-двома — раніше прибути, провірити темпи, нюанси, дух розучених хорів раніше од хору і оркестру.

Думаємо двигнути «Гей не дивуйте» з оркестровою прелюдією і супроводом. Партії, звичайно, і на Полтаву дамо. Нащо ставити «Туман хвилями» або «Б'ють пороги»? Ми виробляємо дещо з народних пісень. До нової оказії. Одповідь потрібна скоро.

Ваш М. Лисенко.

287, стор. 377-378. До Г. І. Маркевича. 18 серпня 1903 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 210).

18.VIII [1]903.
Китаїв.       

Любий земляче Григорію Іпатовичу!

20 їду в Київ зробити першу коректурну репетицію з оркестром. Усе у їх є, та фаготів немає. Доведеться якось замінювати. Я хотів би і другу оркестрову репетицію тут зробити, щоб бути з цього боку певним. Та чи зголосяться музики: вони звикли за репетиції окрему платню брати по одному руб. Вряд чи згодяться. Оркестр і хор і інші виїдуть 28.VIII увечері об 11 годині. Приїдуть у Полтаву 29-го о 10-ій. Того ж дня доведеться, може, дві репетиції зробити сукупних з хором і оркестром: за дня і увечері. Бо ансамбль — річ завжди не легка. Зрешти 30 і 31 вже ніколи буде репетирувати. Я ж думаю-рішаю і всі апробують, щоб виїхати 26, щоб провірити добре полтавські хори, як вони розучили партії і чи знають на зубок, як я писав і питав.

Чи послали приглашеніє Порфирію Даниловичу Демуцькому ¹, доктору, організатору ста душ хора з народа. Село Охматов, пошта Жашків, Київської губернії.

^1. Демуцький Порфирій Данилович (1860-1927) — український музичний етнограф і композитор.

288, стор. 378-379. До Г. І. Маркевича. 20 серпня 1903 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 211).

20.VIII [1]903.
Київ.        

Це у Вас така садова комісія, Григорію Іпатовичу, що серед города засіє бульвар вівсом? Серед города хочете поле завести? Город так город. Краще б засадили бульвар добрим деревом — каштанами, тополями та шосірували б добре самий бульвар, та обіч єврейські брудні магазини упридобити, то це б був європейський вигляд бульвару, а то — вівсом засіяти, щоб зазеленіло?..

По яких же нотах оркестр вивчить «Наталку»? Хіба у мене є партитура оркестрова «Наталки»? У мене є тільки фортепіанний уклад (клавіраусцуг) та й годі. Партитуру «Наталки» шукати треба у трупах драматичних українських. У Тобілевичей ¹ візьміть, бо в їх не може її не бути, а в мене нічого нема. Та нехай, до речі, і диригент їхній приїде та перейде з оркестром номери з «Наталки», бо він коло того діла щодня ходить і зна «Наталку», як облуплену, а я ні, і часу на те не маю. Якби я міг яких дві-три репетиції з їми зробити, то, може, і взявся б, а тут пахне однією не більше, то вже просіть завсегдатая цим ділом орудувати. Пишіть зараз же до Миколи Карповича і просіть його диригента. А в їх, у Харкові, і перша скрипка продиригує який там № хору або соло. Я Вам рішуче одмовляю диригувати «Наталкою», і це не є каприз, це є неможливість.

^1. Тобілевичі — І. К. Карпенко-Карий, М. К. Садовський, П. К. Саксаганський.

Якраз знайшли читача біографії Котляревського, доручаючи якомусь воспитателю корпуса. Я ж кажу: хохол єсть такая животная, що сама лізе на съедение, коли не в пельку до російських лібералів, то в шляхетську пащу. Що у вас своїх людей нема? Зрешти, з-за чого ви не даєте Грінченкові ² читати біографію по-українськи. Це ж позорно читати у себе вдома біографію того чоловіка, який писав лишень по-українському, на чужій мові. Ні один чесний українець з Києва не осквернить себе читати біографію Котляревського інакше як по-українському. Кого запитували, чи не можна «з ласки» прочитати біографію Котляревського по-українському, і хто це відказав, що на се не буде дозволу... Хто сей доброволець, що рішає таке «небезпечне і гостре питання» (!) за якогось варяга, сіріч начальства. Ото й горе, що ви раз у раз чіпаєте цих варягів непотрібними запитаннями. Ну, звичайно, варяг глубоко-мисленно уставить в землю лбом, промукає: нет, это не в целях правительства. Рекомендую вам на общерусском, государственном языке читать. Ось у що виродилась хохлаччина і ее примерное bon enfant'cтво ^*, котре хто не схоче стриже, топче, плює, ганить... Що скажуть і що повезуть додому ті десятків 2—3 галичан, а вони їдуть, що почують в таку рішучу хвилю богобоязнених хохликов, що й біографію чоловіка не важуться по-своєму виголосити. За Михайла Петровича Старицького ³ ручуся, що на государственном языке він не зголоситься читати. Про уривки з «Енеїди»,— то інша річ; напишіть йому, попросіть.

^* Добра поведінка (фр.).

^2. Грінченко Борис Дмитрович (літературні псевдоніми: В. Вільховський, М. Тримач, Чемеріч, Ів. Перекотиполе, В. Чайченко, Л. Яворенко, 186311910) — український письменник-фольклорист, етнограф, філолог і педагог.

^3. Старицький Михайло Петрович (літературний псевдонім: Гетьманець, 1840-1904) — письменник, поет, драматург, організатор українського театру.

Знайте, що галичан поїде більш десятка зі Львова — мені пишуть. Тут будуть професори, посол, а, може, і посли українсько-руські до віденського парламенту; а з Чернівців на Буковині теж кілька. Весь край Галичини, а також усі товариства просвітні і наукові повисилають на руки міської управи привітні письма. Делегати ж повезуть з собою вінці з написами-відповідями, щоб зложити на пам'ятнику. А тут мізерія православна, захудала, засніжена, буде упражняться на государственном языке. Ні, одкиньте цю гадку і зробіть, як належиться, чесно, полицарськи.

Я думаю зарані приїхати, може, навіть 26. Треба зібрати хори. Просіть д. Лісовського ³ акомпанувати у кантаті.

^3. Лісовський Леонід Леонідович (1866-1934) — композитор, музикознавець і педагог.

Київський же хор і оркестр виїдуть не раніше 28 увечері, може, 27.

Обнімаю Вас

М. Лисенко.

289, стор. 380. До Г. І. Маркевича. 20 серпня 1903 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 212).

20.VIII [1]903.
Київ         

Любезний серцю Григорію Іпатовичу!

Підписав доперва условіє з музикантами — оркестром. На харч вони, кажуть, приймуть і грішми замість клопоту вам — 100 рублів. Гулак ¹ каже — це є вигідніше, ніж харчувати вам їх. Перевозка оркестра з вокзала на квартиру на ваш щот, але не більше 30 карбованців. Майте на увазі, що й хор треба теж перевезти у два кінці.

^1. Гулак-Артемовський (Гулак) Яків Петрович (1860—1939)—службовець Південно-Західної залізниці, аматор музики і театру.

Нема баритона, хоч плач, хоч серце вирви. Зрадив Семенцов ². Кличте Курдиновського ³, бо скандал. Партію його в кантаті я можу вислати в Полтаву. Він же може і в концерті заспівати українські номери. Добродій Грінченко ⁴ рішуче одповів, що біографію Котляревського прочитає тільки по-українському, по-російському не хоче.

^2. Семенцов Роман — співак.

^3. Курдиновський Віктор Васильович (1868-1937) — співак, артист Московського оперного театру Зіміна.

^4. Грінченко Борис Дмитрович (літературні псевдоніми: В. Вільховський, М. Тримач, Чемеріч, Ів. Перекотиполе, В. Чайченко, Л. Яворенко, 186311910) — український письменник-фольклорист, етнограф, філолог і педагог.

Хай добре готують хори, бо я приїду зарані перевірити, як знають.

Ваш Лисенко.

290, стор. 380-381. До Г. І. Маркевича. 24 серпня 1903 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 213).

Київ, 24 серпня 1903.

Оце я вже останнього, гадаю собі, листа до Вас пишу, любий Григорію Іпатовичу, бо вже маю у вівторок, 26 виїхати у Полтаву о 10-й годині увечері. З поміччю божою думаю уранці о 10 годині бути у Полтаві. Поїду до Миколи Андрійовича Дмитрієва ¹, бо він мене запрошував раніше до себе. А Івана Петровича Булюбаша ² сердешно дякую за кровне почуття, якби його ласка, щоб прийняв до себе Михайла Петровича Старицького ³ з двома доньками, драматичною артисткою Марією Михайлівною ⁴ дівицею і Людмилою Михайлівною Черняхівською ⁵ — писателькою. Перекажіть йому мою щиру просьбу. А свою доню Галину з моєю ученицею Щербаківською ⁶ якби Микола Андрійович разом зі мною прийняв, то б я був вельми йому зобов'язаний. Вони обидві в моєму хорі співають, але я хтів би їх коло себе мати. Якщо йому зручно, то хай вибачить мою нахабність. У вас там така тіснота і тиск людей сподіваються, що і місця не буде. Ось і пані Косач Ольгу Петрівну ⁷ з дочкою писателькою Лесею Українкою ⁸ теж десь би треба замістити. Я боюсь тривожити пані Головню ⁹, може б у їх? Якщо можна, то треба б зараз у Гадяч написати (дача «Зелений гай») і сповістити зарані їх.

^1. Дмитрієв Микола Андрійович (1867-1908) — полтавський присяжний повірений, видавець журналу «Рідний край».

^2. Булюбаш Іван Петрович — громадський діяч, родич М В. Лисенка.

^3. Старицький Михайло Петрович (літературний псевдонім: Гетьманець, 1840-1904) — письменник, поет, драматург, організатор українського театру.

^4. Старицька Марія Михайлівна (1866-1930) — педагог по класу української драми в Музично-драматичній школі М. В. Лисенка, дочка М. П. Старицького.

^5. Старицька (Черняхівська) Людмила Михайлівна — українська письменниця, дочка М. П. Старицького.

^6. Щербаківська Євгенія Михайлівна — піаністка, учениця М. В. Лисенка по класу фортепіано.

^7. Пчілка Олена (Косач Ольга Петрівна, 1849-1930) — українська письменниця, видавець журналу «Рідний край», мати Лесі Українки.

^8. Леся Українка (Лариса Петрівна Косач, 1871-1913) — українська письменниця і громадська діячка.

^9. Головня Надія Миколаївна (бл. 1865-1922) — арфістка в оркестрі Д. В. Ахшарумова у Полтаві, директор Полтавського відділу Російського музичного товариства.

Михайло Петрович Старицький ³ буде декламувати з «Енеїди», а дочка його, Марія Михайлівна ⁴, та дуже добре декламує і могла б вірші батька свого продекламувати на вечорі чи зранку, писані до Котляревського. Тільки треба зараз написати до Бородая ¹⁰ в Київ, антрепренера Київської опери і в Народному домі драматичного театра, щоб увільнив Марію Михайлівну на ці два дні. Зробіть це зараз же, негайно.

^10. Бородай Михайло — антрепренер Київського оперного театру.

Як я приїду 27 августа о 10-ій годині ранку, то треба ж, щоб того дня скликали усі хори, ну, хоч зрання або по обіді о 5-й чи 6-й годині. Де ж краще, у театрі Гогольовому. Я буду перевіряти, як вивчили всі кантату і архієрейські, й аматорські співці. Темпи, нюанси, все. Піаніно чи рояль там повинно бути. Добродія Лісовського ¹¹ просіть грати партію cemballo (п'яніно) в оркестрі. Як Ви нічого не пам'ятаєте, що Вам пишу! Я ж Вам писав, щоб дали доброго сопрано для тріо в кантаті і для того послав Вам партію для неї з дрібно писаними партіями альта і тенора, і щоб Ваше сопрано вивчило добре цю партію. То так і робіть, бо в нас нема; як і альт музикальний трапився б, то й те до речі б дуже було. А тенор є у мене. Он баритона, хоч пропади, нема. Посилав і в Білу Церкву, то або заміщує начальника, або шлюб бере — нема. Дав басу співати з хором. Для того я й писав ще недавно, щоб Курдиновського ¹² обов'язково кликали. Хору привезено 18 чоловік. На харч оркестру видайте просто 100 карбованців на руки; це вигідніше, ніж самим харчувати, та вони інакше і не згоджуються. Глядіть же, усе, що пишу, зробіть, будь ласка.

^11. Лісовський Леонід Леонідович (1866-1934) — композитор, музикознавець і педагог.

^12. Курдиновський Віктор Васильович (1868-1937) — співак, артист Московського оперного театру Зіміна.

Ну, боже благослови! Вас вітаю і обіймаю, до побачення.

Ваш М. Лисенко.

Я питав і просив, а Ви теж зараз попросіть Миколу Карповича Садовського ¹³, хай привезе мужських 10-12 та жіночих 5 костюмів історичних вдягти декого з хору. Це було б дуже ефектно і мальовничо, різноманітно, а решта, — більшість в народних. Напишіть, попросіть. Напишіть же зараз Бородаю ¹⁰ в Київський Народний дом і попросіть відпустити Марію Михайлівну Старицьку ⁴.

^13. Садовський (Тобілевич) Микола Карпович (1856-1933) — корифей української сцени.

306, стор. 396. До Г. І. Маркевича. 12 вересня 1905 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 214).

12.ІХ [1]905. Київ.

Любий, шановний земляченьку Григорію Іпатовичу!

Вельми сердешно дякую Вам за книжки, «Виборне начало» доперва одібрав, краще сказати, забули домочадці сказати про книжку і поклали у кабінет мій 2 чи 3 либонь дні, а V т. творів Тобілевича ¹ досі ще не бачив, бо ніколи зайти до Степаненка ² у магазин, а звідти не присилають. Ваша книжка повинна дуже цікавою бути, зараз зачну її читати. Дуже, дуже вдячний Вам за пам'ять і ласку, а ще тим приятніше, що обидві вийшли першим тиском Вашої друкарні. Дай їй боже довгого і корисного віку, тій друкарні, щоб пишалася на всю лівобічну Україну, щоб найкращі твори українські зазнали у їй свій початок; не журіться і не турбуйтеся, що, може, одразу кульгає. Треба сподіватись, що при будучій конституції і при вільній пресі in spe ^* друкарня своє діло зробе.

^* В майбутньому (лат.).

^1. Тобілевич (Карпенко-Карий) Іван Карпович (1845-1907) — корифей української сцени, драматург.

^2. Степаненко Василь Пилипович — громадський діяч, народний учитель.

Сьогодня ж Вам вислана друкована «Пряля» («Рано вранці я вставала»). Користуйте нею, співайте та мене згадуйте. Я при тому просив прикласти і каталога моїх творів. Там, може, знайдете собі що до смаку, то й напишете мені, а я перекажу вислати...

Щасти ж боже Вам у справах Ваших. Всім серцем відданий Вам.

М. Лисенко.

308, стор. 398. До Г. І. Маркевича. 26 грудня 1905 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 215).

26.ХІІ 1905.

Київ.

Любий та шановний земляче Григорію Іпатовичу!

З різдвом святим здоровлю Вас і з виходом Вашої часописі «Рідний край» ¹. Прошу Вас, любий, зробити в другому числі таку об'явку од мене:

^1. ...Здоровлю Вас і з виходом часописі «Рідний край». — Газета «Рідний край» видавалася в Полтаві в період з 24 грудня 1905 р. по травень 1907 р. Видавцем газети був Г. І. Маркевич, редакторами — М. А. Дмитрієв та Г. Коваленко.

«В музикально-драматичній школі М. Лисенка у Києві (Велика Підвальна, 15) одкривається з нового року клас української декламації і сценічної гри. Удаватися до канцелярії школи по вищенаведеній адресі».

Прошу друкувати цілий місяць. Кошти прошу вирахувати і звістити, я гроші зараз вишлю.

Прошу Вас зазначити пренумерату мою на «Рідний край» на цілий рік. Я платитиму по одному рублю кожні чотири місяці і гроші зараз висилаю.

Щирим серцем вітаю Вас і обіймаю.

Щасти боже у здоров'ї і найлучшого поспіху в часописі.

Ваш М. Лисенко.

329, стор. 412. До Г. І. Маркевича. 11 квітня 1908 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 216).

11-е квітня [19]08.
Київ.         

Любий і дорогий Григорію Іпатовичу!

Що забув, то забув, винуюся і висилаю листочок до хору із «Невольника» — «Ревуть, стогнуть гори, хвилі». А решту, мій голубе, 1) український текст до «Гальки», 2) галицьку пісню «Цвітка дрібная» Шашкевича ³ з нотами і 3) Ваші рукописи — «Як умру» і другі ¹, «Ревуть, стогнуть», я у Полтаві ж, 4 квітня уранці, як ішли ми з Мишугою ⁴ обдивлятись земську управу, я заніс і передав через Н[иколая] Андрійовича] Дмитрієва ⁵ д[оброді]ю Даньковському ², щоб він віддав Вам. А він, видно, забув. У Даньковського і знайдете усі ті ноти.

^1. ...В аші рукописи — «Як умру» і другі. — Під час перебування М. В. Лисенка у Полтаві, куди він виїздив з концертом, Г. І. Маркевич передав йому для перегляду рукопис хору Г. П. Гладкого «Заповіт» на слова Т. Г. Шевченка, який готувався до друку з благодійною метою: прибуток з цього видання повинен був піти у фонд спорудження пам'ятника Т. Г. Шевченкові у Києві.

^2. Даньковський — Даньковський Григорій Андрійович, голова полтавського музично-хорового товариства «Боян».

^3. Шашкевич Володимир (1839-1885) — український письменник, редактор часописів «Вечорниці» та «Русалка».

^4. Мишуга Олександр Пилипович (1853-1922) — видатний співак, викладач співу в Музично-драматичній школі М. В. Лисенка.

^5. Дмитрієв Микола Андрійович (1867-1908) — полтавський присяжний повірений, видавець журналу «Рідний край».

Обіймаю Вас і цілую щиро аж тричі, приказуючи: Христос воскрес! Хай бог дає Вам здоров'я і в усіх справах Ваших доброго «поспішенія». Щиро люблячий і поважаючий Вас

М. Лисенко.

Розписку мою віддайте добродію Даньковському, а Мишузі я скажу, як зустріну, і він теж напише і одішле.

337, стор. 418-419. До Г. І. Маркевича. 28 січня 1910 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 217).

Київ, 28.1 [1]910.

Любий земляченьку Григорій Іпатовичу!

Радо зроблю, що Ви просите, і пораю Вам до співу що-небудь. Тільки рукописів не вишлю ні під яким зглядом, а оддам переписати і вишлю Вам наложеним платежем. З хорових можна переписати «Тихше, тихше, ходять звірі» — на мужський хор, слова Олеся ². Коли у Вас не співали у Полтаві «Івана Підкову» (вона видана вже друком), то це добрий номер. Є ще у мене свіжонаписаний хор мужеський до псальми Давидової «Боже, нашими ушима чули твою славу» у перекладі Шевченка. Тільки довгий хор, на два аркуші завдовжки. Є ще влітку написаний хор для мішаного гурту (с[опрано], а[льт], т[енор], б[ас]) на слова духовного тексту «Камо піду од духа твого і од лиця твого камо біжу», його ж можна співати двойним квартетом (2 с[опрано], 2 а[льти], 2 т[енори], 2 б[аси]).

^2. Олесь Олександр (Олександр Іванович Кандиба, 1878-1944) — український поет.

Із сольних речей є нові на текст Шевченка «Ой пішла я у яр за водою» і друга «Ой маю я оченята» — для сопрано. Для тенора: «За думою дума роєм вилітає». Дуети є для сопрана і тенора — «Зійшлись, побрались, поєднались» і другий — «Один у другого питаєм, нащо нас мати привела». Є й не на Шевченковську поезію музика: «У сні я плакав» — з Гейне (тенор, баритон). «Любов» — серенада з Олеся (тенор). «Айстри» — з Олеся. «Не той сиротина»— з Кониського (баритон). «Порвалися струни» — з Олеся (тенор). «В ясну ніч» — з Кониського (тенор). «Ти не моя, дівчино дорогая» — з Руданського (тенор) і другі. Які вподобаєте, — напишіть, скажу переписати і вишлю.

Алчевського ³ «Просвіта» київська хоче виписати на 14-15 марта на роковини, то чи приїде?

^3. Алчевський Іван Олексійович (1876-1917) — співак і композитор.

Вам можна рекомендувати тенора молоденького Коноваленка, учня моєї школи, як не знайдете.

Із сопран можна попросити п. Калітіну або п. Удовенко. Панна Лозинська теж має дуже приятний голос.

«Стелися, барвінку» даю Вам право видати друком, як власний видавець.

Що Вам живеться погано, то це не диво, бо кого ж уряд тепер не тисне, крім чорної сотні і такої іншої рванінаволочі? Але й поділом же Вам, полтавцям, коли ви всі дожилися до того, що у вас громади, гурта, громадського свідомого життя немає, — усі ви, філістери, позамикалися у своїх господах, позалазили на українську фортецю — піч, і байдуже всім вам до всього на світі; аби мені, мовляв, тепло та спокійно було. Тут, у Києві, всі знають, що робиться в Полтаві, як вона поводиться у національному питанні і в громадському житті, і всі обурюються, особливо на старих і особливо на молодих, які проквасюють життя своє на общеруські вопроси та оглядаються на російських лібералів, щоб не заподозрили їх, крий боже, в узості хохлацькой національной. Раби, підніжки, грязь, годували колись ляхів своїм м'ясом, а тепер єдіноє, неделімоє кривословіє плекають. Ні одпору, ні протесту, ні солідарності між собою. Полтава умерла — це пустка, наслєдіє Пушкаря полтавського, отож за те московські кати і їх виблюдки-землячки катують вас і доїдають ¹. Це божа кара. Може, гостро я кажу, але жовч кипить од лукавства землячків, які все покидали, зреклись усього святого і пішли услід за розбишацьким режимом і кривословієм, приспособившись до пирога государственого і обчеського.

^1. ...Наслєдіє Пушкаря полтавського, отож за те московські кати і їх виблюдки-землячки катують вас і доїдають. — У політичній обстановці, яка склалася в Росії під час наступу реакції після поразки революції 1905 року, М. В. Лисенкові було важко розібратися. Він гнівно таврував українських націоналістів за їх спілкування з російським великодержавним шовінізмом, але в той же час не міг зрозуміти, наприклад, позитивної ролі полтавського полковника Мартина Пушкаря, одного з найближчих соратників Богдана Хмельницького, учасника визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти.

338, стор. 419-420. До Г. І. Маркевича. 20 лютого 1910 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 25, № 218).

20.11 [1]910.

Київ.

Дорогий земляче Григорію Іпатовичу!

Довго не писав Вам через те, що ноти замовлені не були переписані. Тепер вони викінчені за виїмкою хору до псальми Давидової: рукопис мій, дадений «Просвіті» у переписку для концерту «Просвіти», не повернуто мені, і задержувати переписане не хочу, бо час спливає, а Вам вже треба і розучити.

1) «Камо піду од духа твого» (квартет), «Ой пішла я у яр за водою», «Ой маю я оченята», «За думою дума роєм вилітає».

2) «Три тости» — чоловічий хор. 3) «Сон» — мішаний хор. 4) Три менти. «Тихше, тихше» (чоловічий хор). «Порвалися струни» (Олеся), «В ясну ніч» (Кониського ¹), «Ти не моя, дівчино» (Руданського ²).

^1. Кониський Олександр Якович (літературний псевдонім: Перебендя, 1836-1900) — письменник і громадський діяч.

^2. Руданський Степан (1833-1873) — український поет.

Про Алчевського ³ розпитувала у Москві дочка Русова ⁴, шукала його там. Виявилось, що він у Парижі концертує. Хотіли якогось Швеця ⁵, знаменитого баритона, дак теж кудись з Москви виїхав. Може, ще Мишугу ⁶ з Варшави запитають.

^3. Алчевський Іван Олексійович (1876-1917) — співак і композитор.

^4. Русов Олександр Олександрович (1847-1915) — статистик, етнограф, публіцист, член Української громади.

^5. Можливо Швець Михаил Федорович (1880-1938) — артист опери.

^6. Мишуга Олександр Пилипович (1853-1922) — видатний співак, викладач співу в Музично-драматичній школі М. В. Лисенка.

Ви питаєте, хто б узявсь акомпанемент підробити до музичних номерів з «Вія» і «Пошились у дурні». Для цього треба ці номери прислати і роздивитись, скільки їх, які вони, та тоді можна і ціну об'явити, а як же за очі, наосліп казати. Вишліть, коли хочете, музичні номери, роздивлюся і слово своє скажу.

Кошиць родом з Київщини, з попівської родини, скінчив духовну академію, співав у хорі семінарському, диригував академічним хором з великим поспіхом. Здібний, талановитий чоловік, тепер у мене в школі учиться по спеціальному класу теорії і композиції. По моїй рекомендації чорноморський отаман козаків, маючи на меті позбирати з усього чорноморського козацтва пісні і видати їх, покликав його, і він за добрі гроші два роки об'їздив Чорноморію, позбирав велику силу співочого матеріалу, записав його і гармонізував на хори, оддавши отаманові до друку, а все те ж собі лишив і в концертах виконує. Тепер він состоїть диригентом хору студентів Київського університета і роз'їздить з їм по різних містах, збираючи з концертів гроші в касу бідних студентів. Розвідки його мають добру вартість. Він дуже добре керує хорами.

Кияне давали синові І. К. Тобілевича, Юркові, по 100 рублів за п'єсу і не зійшлися, бо Юрко загилив велику ціну.

Збірку українських народних пісень Руданського ², що Ви випадково знайшли, нема тут кому видавати. Мені казано, нехай Маркевич видає на користь фонду імені Руданського.

Щиро вітаю Вас і стискаю руку Вашу

М. Лисенко.

340, стор. 421-422. До Г. І. Маркевича. 7 грудня 1910 р.

Друкується за оригіналом, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР .(фонд 25, № 220).

Київ, 7.ХІІ 1910.

Любий, шановний земляче і приятелю Григорію Іпатовичу!

Я ще досі і не подякував Вас за люб'язний подарунок, за збірник драматичних творів незабутнього Марка Кропивницького ⁴. Спасибі, голубе, за пам'ять. На взаїм посилаю Вам виданий базилянами ¹ в Жовкві, в уніатському монастирі в Галичині, розкладений мною хор духовний «Пречистая діво, мати руського краю». Торік, як ми закликали з Чернівців на Буковині д. Маковея ⁵, професора українського язика Чернівецької гімназії, прочитати в нашому українському клубові реферат про літературний рух в Галичині, то ми урядили музичну вечірку, де між іншими проспівано було хором оцей кант. Він так уподобавсь Маковею, що той узяв у мене слово, що я йому пришлю, а він передасть базилянам для друку, котрі його розповсюдять тисячами по краю. І ось справді видрукували, та ще й як! Тутешнім попам і не снилася така робота. А вони ж друкували у власній своїй друкарні. Вважайте, язиці! Так от вдячні ченці, видрукувавши, прислали мені 50 примірників.

^1. Базиляни — уніатський монашеський орден василіян у Галичині.

^4. Кропивницький Марко Лукич (1840-1910) — корифей української сцени, драматург.

^5. Маковей Осип Степанович (1867-1925) — письменник, професор української мови в чернівецькій гімназії.

Ну, що ж, приятелю! Поставили у Києві 23 ноября викінчену мною сим літом трьохактну комічну оперу «Енеїда» ². Лібретто написав Садовський ⁶ в товаристві з Людмилою Старицькою-Черняхівською ⁷, а я усе те на музику перевів. Тепер вона йде у Києві з дуже великим поспіхом. Ось уже п'ять вистав з аншлагом і приставними стільцями минуло. Усім дуже подобається.

^2. Поставили у Києві 23 ноября... трьохактну комічну оперу «Енеїда». — Оперу «Енеїда» вперше поставила у Києві трупа М. К. Садовського.

^6. Садовський (Тобілевич) Микола Карпович (1856-1933) — корифей української сцени.

^7. Старицька (Черняхівська) Людмила Михайлівна — українська письменниця, дочка М. П. Старицького.

Є у мене готовий збірник до видання народних пісень дуже гарних і оригінальних з краю українського Покуття, де стикається Бессарабія, Херсонщина, межує Галичина. Та ж таки Україна, але дає і дещо оригінальне, нове, часом і нові звукові фарби. Чи не видали б Ви цього мого збірника ³, звичайно, з текстом і музикою до співу і з акомпанементом на фортеп'яно? Якщо були б у принципі згодні, то сповістіть мене. А тим часом будьте здорові. Щиро стискаю руку Вашу

^3. Чи не видали б Ви цього мого збірника, йдеться про збірник українських народних пісень, оброблених М. В. Лисенком для голосу в супроводі фортепіано, виданий згодом видавництвом журналу «Киевская старина».

М. Лисенко.