Королив-Старый, Василий Константинович

Королів-Старий, Василь Костьович (16(4).02.1897 — 11.12.1943), письменник, перекладач, науковець у галузі тваринництва.

Як письменника Василя Короліва-Старого читач нашого часу лише відкриває. Можливо, з подивом: що за письменник? Чому досі був невідомий? Все стане на місце, якщо скажемо: він з еміграції, або, як тепер узвичаєно мовити, з діаспори.

І все-таки хоч і поволі, але повертається до нас це ім’я, як і багато інших імен українських письменників, що були свого часу обставинами долі розвіяні по чужих світах. 1993 року київська "Веселка" випустила з друку "Чарівне намисто" В. Короліва-Старого — збірочку популярних казочок про гарних, працьовитих і люблячих дівчаток. Вийшла вона вперше ще 1937 року, та оце аж тепер доходить до нас. Як і твори багатьох інших письменників.

Звідки ж було знати про нього читачеві раніше, якщо навіть у радянських енциклопедіях про Короліва-Старого не згадувалось. Раніше від нього заговорили про Наталену Королеву, його дружину, бо раніше почали друкувати у нас її твори. Принаймні, 1992 року вже були видані її "Легенди старокиївські"...

Отут є нагода сказати про те, що Наталену Королеву з роду Дуніних-Борковських зробив українською письменницею не хто інший, як він, Королів-Старий. Справа в тому, що Наталена народилася в Іспанії, зростала у Франції, а потім якийсь час жила в Києві і мусила виїхати за кордон. Їй було 30 років, коли вони зійшлися на щасливе життя і спільну творчу працю. Перша дружина Василя Костьовича покинула його ще в Києві...

Досі глухо говорилося про зв’язки Василя Короліва-Старого з Полтавщиною. Знали не більше того, що навчався в Полтаві. Але як і звідки він сюди потрапив? Невідому сторінку життя письменника розкрила випадкова зустріч у Диканьці з донькою письменника і перекладача Олекси Діхтяра Аллою Олексіївною Діхтяр. Виявилося, що дружина О. І. Діхтяра Варвара Юхимівна з роду Королівих, тобто Василь Костьович їй двоюрідний брат. 1908 року о. Костянтин, батько Василя, обвінчав Олексу Діхтяра і Варвару Корольову (написання прізвища була саме таке — на російський зразок). Це було в диканській Троїцькій церкві, настоятелем якої був о. Костянтин. Алла Олексіївна знає від матері (батько помер рано, в 1936 р.) про дружні стосунки з Василем Костьовичем в його київський період і пізніше листування, навіть після того, як Королів емігрував.

За офіційними даними, В. Королів-Старий народився у містечку Ладані Прилуцького повіту Полтавської губернії в сім’ї священика. Невідомо, коли сім’я о. Костянтина, що складалася з дружини і трьох дітей, опинилася в селі Чернещині (тепер — Диканського району), де його спіткала велика трагедія — смерть від холери дружини і двох дітей. Він залишився лише з одним сином Василем. Як розповідає Алла Олексіївна, після того о. Костянтин мав прихід у Великих Будищах, а ще пізніше, очевидно, з початку цього століття і до 1920 року служив у диканській Троїцькій церкві. Зістарівшись, він жив якийсь час у родині Діхтярів, але Олексі Івановичу за те влада колола очі, через те він змушений був повернутися в Чернещину, де й помер. Син у цей час перебував у Чехословаччині...

У своїх спогадах про С. Петлюру В. Королів згадував, як, вступивши до Полтавської бурси (духовного училища), познайомився з Симоном і підтримував цю дружбу довгі роки. Після бурси Василь Костьович вчився у Полтавській семінарії, але не пішов по стопах свого батька. Він одразу вступає до Харківського ветеринарного інституту, закінчує його і певний час працює за фахом. З його спогадів відомо, що був дільничним ветлікарем Полтавського земства у Малій Перещепині. В роки першої російської революції, що пожвавила національно-визвольний рух в Україні, В. Королів був заарештований і потрапив на деякий час до в’язниці (як він каже, "полтавські арештантські роти"). Мешкаючи на селі, займався культурно-освітньою працею, тоді ж почав дописувати до газет. Десь після 1905 року Василь Костьович уже в Києві. Через М. Левицького він знайомиться з Є. Чикаленком і приходить у редакцію газети "Рада", стає її секретарем. У Києві Королів-Старий співпрацює й з іншими виданнями, підписуючись різними псевдонімами та криптонімами (у книзі О. Дея "Словник українських псевдонімів" (1969) їх зареєстровано аж 30, серед них, крім найбільш вживаного В. Старий, зустрічаються і такі, як К-ьов В. та Диканський В., що прямо зв’язує його з Полтавщиною). У Києві Василь Костьович стає співзасновником, а потім і директором видавництва "Час", укладає народні календарі, пише і видає популярні книжки і брошури про догляд за тваринами ("Скотолічебник", "Кролики" та ін.).

З великою енергією працює він у сфері культури під час української революції. В 1917 — 19 роках він редагував відомий книгознавчий журнал "Книгар" та очолював одне з кращих київських видавництв "Час". Він дбав про "справу українську" через видання і поширення українських книжок й інших видавців закликав до цього ж (Книгар. — 1918, ч. 16).

1919 року В. Королів-Старий виїхав до Чехословаччини як член української дипломатичної місії. У Празі він працював на посаді доцента сільськогосподарської академії у Подєбрадах, видав підручники з зоології та фізіології тварин. В еміграції активно працював і над художньою творчістю — писав романи, п’єси, дитячі оповідання. 1923 року вийшов роман для молоді "Чмелик". Цікавим є дослідження "Нечиста сила", в якому автор по-своєму інтерпретує українську демонологію. Для дітей написав п’єсу-казку "Русалка-жаба", оповідання "Зух Клаповух та Роман Лопух". 1930 року опублікував спогади про Симона Петлюру, з яким не тільки навчався в Полтаві, але й співпрацював у Київському губернському земстві, зокрема в питанні упорядкування могили Т. Г. Шевченка. 1942 року в "Краківських вістях" публікувалися мемуари Короліва-Старого. Крім того, Василь Костьович перекладав з чеської мови.

Помер письменник у місті Мельник поблизу Праги. Дружина Наталена Королева прожила після нього ще понад 20 років і похована там само. Прийде час і в Диканьці буде належно вшановано пам’ять вірного сина українського народу, письменника, вченого і громадського діяча Василя Костьовича Короліва-Старого.

Джерело:

http://www.pollitra.pi.net.ua

Ссылки на эту страницу


1 Воспоминания (1861-1907)
[Спогади (1861-1907)] – Євген Чикаленко. // Українська вільна академія наук у США. Нью-Йорк. 1955
2 Дневник (1907-1917)
[Щоденник (1907-1917)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1907-1917). – К.: Темпора, 2011.
3 Дневник (1918-1919)
[Щоденник (1918-1919)] – Євген Чикаленко. // К.: Темпора, 2011.
4 Дневник (1919)
[Щоденник (1919)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ—Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 34-202.
5 Дневник (1920)
[Щоденник (1920)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ—Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 204-528.
6 Личности - К
[Особистості - К] - пункт меню
7 Мои воспоминания о недавнем прошлом (1914-1920 годы)
[Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Друге видання. Українське видавництво. Мюнхен. 1969
8 Научные работники и изобретатели
[Науковці та винахідники] - пункт меню
9 Переводчики
[Перекладачі] - пункт меню
10 Писатели, публицисты, драматурги
[Письменники, публіцисти, драматурги] - пункт меню
11 Учились в Полтаве
[Вчилися в Полтаві] - пункт меню

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598