Казацкий потомок А. Д. Засядько как основатель ракетного рода войск в Российской империи (первая половина ХIХ века)

Козацький нащадок О.Д.Засядько як засновник ракетного роду
військ у Російській імперії (перша половина ХIХ століття)

Надія Кочерга,
кандидат історичних наук

Постановою Верховної Ради України за № 825-VI від 25 грудня 2008 року “Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2009 році” [1] визначені 39 пам’ятних дат і ювілеїв осіб, яких на державному рівні вшановують та будуть вшановувати українці за визначний вклад в історію та культуру людської діяльності.

Серед плеяди видатних діячів-ювілярів України 2009 року - постать Олександра Дмитровича Засядька (1779-1838) [2], ім’я якого носить найбільший кратер (d=120 км) на зворотному боці Місяця. В науковій військово-історичній літературі наш земляк О.Д.Засядько визначається як видатний російський конструктор бойових ракет, талановитий інженер-артилерист, генерал-лейтенант артилерії, учасник багатьох військових кампаній. Проте, мало кому відомо, що О.Д.Засядько – нащадок старовинного (понад 350 років) українського козацького роду, представники якого по чоловічій лінії – прапрадід Яків Засядько – реєстровий козак Хорольської сотні (1649), лубенський полковник (1659), прадід і дід - сотники Лютенської сотні: прадід Лук’ян Якович (1719.26.01 -1725; 1735-1736), дід Данило Лук’янович (1747.4.06) [3]. Пізніше дід Данило Лук’янович був приходським священиком Успенської церкви в Лютеньці [4]. Його батько Дмитро Данилович Засядько – став головним гармашем Запорозької Січі, родич останнього кошового отамана Петра Калнишевського, якого російська цариця Катерина II після зруйнування Запорозької Січі разом із іншою козацькою старшиною, незважаючи на їх проросійський курс, ув’язнила на 25 років у Соловецький монастир [5].

Мало кому відомо також, що запорозькі козаки гетьмана Євстафія Ружинського вперше в Європі в 1516 році застосували проти кримського хана Мелік-Гірея “заготовлені заздалегідь паперові ракети, котрі, коли кинути, могли перестрибувати з місця на місце і робити до шести пострілів кожна.

Кіннота тая, налетівши на татарський стан, запалила свої ракети, кинула їх поміж коней татарських і учинила в них велике сум’яття...” [6]. Можна припустити, що розповіді прадіда, діда про військову козацьку звитягу, й батька-гармаша про гарматну справу на Січі, про “вогненні рурки” запорожців, залишили в пам’яті і серці юнака незабутні враження [7].

Виникнення ракет тісно пов’язане з винаходом китайськими алхіміками і лікарями у середині IХ століття пороху із селітри, сірки і деревного вугілля. Спочатку його використовували для фейерверків, а потім як вибухівку. З Китаю порох потрапив до Індії, де у 1799 році в битві з індійцями під Серангапатамом англійський генерал Вільямс Конгрев “випробував” на собі дію ракет. Пізніше генерал розробив низку порохових снарядів, які були прийняті на озброєння англійської армії, зокрема, гігантські гармати, які стріляли ракетами. За прізвищем винахідника їх стали називати “конгревими”. Зовні ракети нагадували велику грубу петарду, в якій у нижній “казенній” частині запалювали шнур, вона із гучним свистом злітала по спеціальному лафету в бік противника на відстань 2700 м.

В Європі на початку ХIV століття ( Італія) винайшли гармату, яка стріляла картеччю, в ХVI столітті гармати з’явилися у Франції [8].     

В Росії Петро I витратив немало часу на створення і конструювання фейерверків, він же змайстрував освітлювальну ракету, яка була прийнята на озброєння російської армії і так і називалася “Петровская ракета”. На виготовлення фейерверків у Російській імперії, удосконалення їх витрачалося багато людської праці й коштів. Як приклад, можна вказати, що над фейерверком, запущеним у 1733 році “2 000 человек 10 недель столь ревностною охотой трудились” [9].

Головний гармаш Запорозької Січі Дмитро Засядько після ліквідації Січі, здобув дворянство, тому мав змогу обох синів своїх Данила (старший) і Олександра (молодший) послати навчатися до Артилерійського й Інженерного шляхетського кадетського корпусу в Санкт-Петербурзі. Олександр-кадет був взірцем старанності, “мав сильний розум, твердий від природи характер, серце, готове на самопожертву” і мало хто міг зрівнятися з ним у бажанні оволодіти науками. Так характеризували його біографи й дослідники. Читав із обов’язку і потреби, вільної від служби хвилини не мав – так веліла йому честь офіцера.

Вчився О.Д.Засядько добре, навчився не лише прийомам фехтування, але й тонкощам балістики, фортифікації, любив математику, фізику, віддаючи їм багато часу. Крім обов’язкових за програмою німецької та французької, він вивчив ще й латину, іспанську мову.

Із кадетського корпусу він був випущений підпоручиком, коли товариші по навчанню закінчували його в чині прапорщиків. Своє нове звання “поручик” Олександр Засядько отримав із рук О.В.Суворова, під керівництвом якого у 1799 році бере участь у знаменитому італійському переході через Альпи. Хоробрість О.Д.Засядька відзначена в боях за Мантую. Служив (1803-1809) в ескадрі Д.М.Синявіна, а незадовго до війни 1812 року (1809-1811) у складі Дунайської (Молдавської) дивізії під головуванням М.І.Кутузова, брав участь у боях із турками під Рущуком і на Дунаї. За героїзм при штурмі Ізмаїла Засядько нагороджений орденом Св. Володимира 4-го ступеня. В 1810 році за переправу через Дунай і взяття Туртукая – орден Св. Анни 2-го ступеня. За взяття Разграду – золота шпага “За хоробрість”. А ще – діамантові знаки до ордена Св. Анни 2-го ступеня. Почавши турецьку кампанію в чині капітана, закінчив її підполковником. Перед Вітчизняною війною 1812 року Олександр Засядько був уже видатним спеціалістом із артилерії.

У Вітчизняну війну 1812 року Олександр Дмитрович вступив командиром 15-ої артилерійської бригади і 29-ої легкої роти і за кампанії 1812 – 1814 років до наявних нагород додав ордени Св.Георгія і Св.Володимира 3-го ступеня, пруський орден “За заслуги на полі бою” і чин полковника .

Закінчивши Вітчизняну війну у віці тридцяти шести років, Олександр Засядько у розквіті сил і на вершині слави, йде у відставку і вирішує присвятити себе розкриттю таємниць “запорозьких і конгревових ракет”. Спостережливий, чудовий знавець військової справи, всебічно освічений О.Д.Засядько розумів значення бойових ракет для армії, але він також знав, що від царського уряду, який не терпить ніяких новацій, не можна очікувати допомоги в організації робіт по створенню вітчизняних ракет.

Тому він продає під Одесою маєток і на Полтавщині обладнує власну піротехнічну лабораторію з кузнею, де працює по двадцять годин на добу в будь-яку пору року. “Вменяя всегда в священную себе обязанность и особенное счастье быть по возможности полезным службе искал я открыть способ употребления ракет средством зажигательным, и хотя не имел никогда видеть или получить малейшие сведения, коим образом англичане делают и в войне употребляют, думал, однако же, что ракета обыкновенная, с должным удобством приспособленная, есть то самое, что они столь необыкновенным и важным открытием высказать пытаются” [10].  

Протягом двох років винахідник і дослідник О.Д.Засядько проводив свої досліди на лузі і в створеній лабораторії. Помічником О.Д.Засядька з 1814 року був його слуга Василь Лакша, сільський хлопець [11].

Спочатку були проблеми з паливом для ракет. Кілька місяців знадобилось для того, щоб підібрати економічний і енергомісткий склад порохових сумішей. Понад рік він запускав на лузі ракети різних конструкцій. І навчився робити це так, що результати випробувань стали співпадати із розрахунковими траєкторіями. Але для цього йому прийшлося створити свою власну теорію ракетної тяги – нову галузь науки, якої тоді ще не існувало. Щоденна виснажлива робота дала свої результати. Він сконструював і виготовив перші зразки ракет різного калібру: двохдюймові (51 мм), два з половиною дюйми (64 мм) і чотирьохдюймові (102 мм), різні за тактичним застосуванням. Ракети запалювальні – для підпалювання фортечних укріплень, і ракети гранатні (фугасні) для знищення противника.

Ракетні снаряди в сучасному розумінні були примітивними, для їх створення винахідник використовував підручні матеріали: вірьовки, дерев’яні палиці і т.д., але вони мали всі елементи класичної ракети.

Highslide JS

Запалювальна ракета складалася із циліндричної металічної гільзи, наповненої ракетним складом, зверху був ковпак із запалювальною сумішшю у вигляді пасти. До гільзи прикріплялася дерев’яна палиця, яка забезпечувала стабілізацію ракети в польоті. В ракетному заряді запалювальної ракети просвердлювався канал конічної форми на три чверті його довжини. Ту частину ракетного каналу, яка не просвердлювалася, винахідник образно назвав “глухим каналом”. Між “глухим каналом” і запалювальним ковпаком вміщувався прошарок із сухого річкового мулу. Призначення такого прошарку – утримувати утворені при горінні ракетного складу гази від проникнення до запалювального ковпака, щоб виключити виникнення пожежі ще на пусковій установці. При штурмі фортеці, коли запалювальна ракета падала, полум’я запалювальної маси в запалювальному ковпачку підпалювало все, що могло горіти. На циліндричну гільзу замість запалювального ковпака О.Д.Засядько запропонував закріплювати розривну гранату – це вже була фугасна ракета.

Особливою удачею винахідника були пускові установки залпового вогню (УЗВ) [12], коли з однієї триноги (“козла”, “верстака”) майже одночасно або поодинці вистрілювалися шість ракет. Вони були розміщені в два яруси: три верхні ракети в трьох жолобах. Установки були легкими і без особливих зусиль могли переноситися ракетниками на нові позиції, що давало більшу маневреність при нанесенні штурмового удару. О.Д.Засядько винаходить і пристосування для наведення ракет.

Протягом двох років невпинної праці з великою кількістю дослідних запусків ракет О.Д.Засядько досягнув дальності їх польоту 2300 метрів. Свою дослідницьку, винахідницьку та конструкторську діяльність виклав у праці „О деле ракет зажигательных и рекошетных” (1817), яка стала на той час першою досить повною настановою по виготовленню та бойовому використанню ракет у російській армії.

В цей же рік із Полтавщини до Санкт-Петербургу від О.Д.Засядька надходить рапорт на ім’я барона Меллер-Закомельського із описом свого винаходу. Засядько вказує на легкість, дешевизну і незвичайну зручність у перевезенні ракет, дає рекомендації із застосування нової зброї при обороні фортець і узбережжя.

Рапорт полковника О.Д.Засядька передається імператору Олександру I, який був надзвичайно задоволений безкорисливістю винахідника, який навіть не вимагав винагороди. Імператор вигукнув:” Слава богу! Есть еще офицеры в русской армии, которые служат из одной только чести!” [13].

Продавши батьківський хутір, луки, кузню, створену власними руками, О.Д.Засядько на ці кошти лаштує весною 1818 року великий обоз із верстаками та ракетами і вирушає із Лютеньки до Санкт-Петербургу. У військовому міністерстві при підтримці генерала Анрі Жомені йому нарешті вдалося добитися дозволу на випробування ракет [14].

Ракети О.Д.Засядька спочатку випробовувалися на артилерійському полігоні під Петербургом у присутності військового міністра імперії П.П. Коновніцина та членів царської родини на чолі із великим князем Костянтином – брата царя, який проникнувся глибокою повагою до винахідника. На цих випробуваннях була зафіксована дальність польоту ракет у дві тисячі вісімсот вісімдесят вісім саженів (понад 6 км.). Пізніше подібні випробування були проведені в ставці (Могилів) фельдмаршала М.Б.Барклая-де-Толлі, який знав О.Д.Засядька ще з Вітчизняної війни 1812 року. Після успішних випробувань в армії, Барклай-де-Толлі повідомив у Санкт-Петербург про користь і необхідність мати бойові ракети на озброєнні російської армії. Відтоді розпочинається історія ракетної артилерії Російської армії.

На ім’я імператора Олександра I фельдмаршал відправив донесення, в якому не тільки дав позитивну оцінку бойовим якостям ракет Засядька, а й запропонував підвищення його в генерал-майорський чин.

Олександр I прийняв цю пропозицію і у віці 39 років (квітень 1818)  О.Д.Засядько став генерал-майором російської армії. На початку 1820 року він відбуває за призначенням до 2-ої армії в Одесу, де влітку одружується на доньці полковника Гейера, одеського градоначальника, Єлизаветі Максимівні [15], із якою матиме протягом життя шість синів і двох доньок. Правнук О.Д.Засядька – Олександр Федорович Засядько (1910 -1963 рр.) – також блискучий винахідник, відомий державний діяч СРСР, міністр вугільної промисловості, нагороджений багатьма орденами і медалями, його ім’ям названа одна із шахт Донецького басейну в Україні.

25 листопада 1820 року термінова депеша відкликає О.Д.Засядька із Одеси до Санкт-Петербурга, де він отримує імператорський наказ про його переведення до столиці та призначення очолити щойно створене вище Артилерійське училище, а також управління Петербурзьким арсеналом, піротехнічною лабораторією і Охтинським пороховим заводом.

Оскільки училище не мало свого приміщення, генерал-майор, залишивши для сну тільки 4 години на день, енергійно взявся за керівництво будівництвом нових корпусів на набережній Неви біля Літєйного мосту. В 1822 році ці корпуси вміщали приміщення для занять, відпочинку, навчальні лабораторії, бібліотеку, їдальню для юнкерів. Кошти, відпущені для будівництва О.Д. Засядько витрачає настільки бережливо, що на зекономлені добивається придбання для училища необхідних фізичних приладів, кількох сотень томів для бібліотеки. Хоча він обіймає кілька посад, головною для нього стає посада начальника училища. Спочатку Артилерійське училище визнали зразковим, а пізніше й усі підопічні йому військові частини, виробничі приміщення були визнані зразковими. В училищі О.Д.Засядько увів навчальний курс про ракети, створив навчальну ракетну базу. В середині ХIХ століття на базі вищого училища буде створена Михайлівська артилерійська академія.

У кінці 1822 року артилерійське училище відвідує імператор Олександр I, який високо оцінив зразковий стан навчального процесу, стройової підготовки юнкерів. За виявлену старанність у службі генерал О.Д.Засядько нагороджується орденом Св.Анни 1-го ступеню і землею в Саратовській губернії [16].

У період керівництва Охтинським пороховим заводом і піротехнічною лабораторією О.Д.Засядько робить низку винаходів:

– пороховий млин, що убезпечував від низки ранніх вибухів при виробництві пороху;

– гарматний каліброметр;

– лафет із гарматою для оборони фортець;

– переносний пристрій для пересування особливо крупного калібру і інших тягарів.

Винахідник також працює над теоретичними дослідженнями про властивості металів для поліпшення якості відливок, можливості багаторазової відливки нових гармат із старих.

Наприкінці 1825 року О.Д.Засядько виїздить у Крим, де лікується й перебуває більшу частину наступного року.

Після повернення в Санкт-Петербург в кінці 1826 року О.Д.Засядька призначають начальником штабу артилерії російської армії при генерал-фельдцейхмейстері великому князеві Михайлові.

Одним із перших наказів О.Д.Засядька на новій посаді був наказ від 11 квітня 1828 року про створення постійної ракетної роти, яка з 18 січня 1831 року офіційно йменувалася як 1-а ракетна рота [17].

В роту набиралися переважно вихідці із України (найбільше з Полтавщини) і козаки. Очолив роту Андрій Балабуха – син однокашника і земляка О.Д.Засядька. Перед російсько-турецькою війною 1828-1829 років гвардійська ракетна рота мала 23 чоловіки командного складу і 303 чоловіки рядових. В роті знаходилось пускових верстаків шеститрубних для 20-фунтових ракет і по 8 верстаків для 12- і 6-фунтових ракет. Безпосередньо на штурм Браїлова рота взяла з собою 3322 ракети 36-, 20-, 12 і 6- фунтового калібру, з них 1 900 готових і 1431 „набиті одними гільзами” [18].

Велика кількість ракет, необхідних для армії, потребувала розширення їх виробництва. Ракети – складні пристрої, щоб їх можна було виготовляти на одному, навіть найбільшому, заводі тодішньої Росії. Довелося розподіляти замовлення по всій імперії на державних і приватних підприємствах, але остаточне збирання їх відбувалося у спеціальному „ракетному закладі”, начальником якого було призначено підполковника В.М.Внукова [19]. Тут же готували і кадри майбутніх ракетників. Александровському чавунно-ливарному заводу в Петербурзі Засядьмо наказав: ”сколь возможно поспешнейшим образом” виготувати шість великих пресів із відповідними пристосуваннями для набивки ракет. Залізні піддони і гранати також довелося замовити тут, бо Петербурзький казенний чавунно-ливарний завод був завантажений виготовленням спускних труб для ракетних верстаків. На Іжевському заводі брали мідь для спускних труб.

В очікуванні назріваючих військових дій „ракетний заклад” вирішено було передислокувати в Тульчин, де тоді стояла 2-а армія. Ракетні установки, гільзи триноги, гранати, спускні труби, преси – все це необхідно було відправити із Шосткінського порохового заводу до Тульчина. Туди ж Засядько розпорядився терміново відправити із Шосткінського порохового заводу „…мякоти пороховой 1600 пудов, селитры 242 пуда, серы мягкой 80 пудов, угля ольхового молотого 120 пудов»[20].

В квітні 1828 року розпочалася російсько-турецька війна. Російські війська впевнено звільняли від турецьких завойовників українські території, відтісняючи турків. Могутня турецька фортеця Браїлов двічі піддавалася штурму російськими військами і обидва рази безрезультатно. Втрати росіян при першому штурмі були значними – 5 тисяч воїнів. Генерал Прозоровський, який командував штурмом, коли йому доповіли про це – заридав. Останні невдачі повністю зломили генерала і скоро він помер. При новому штурмі фортеці Браїлов головнокомандуючим російськими військами був генерал І.Ф.Паскевич.

Становище російських військ було далеко не благополучним. Війська страждали від нестачі харчів, розпочалися епідемії у військах. Військові дії велися в’яло, без загального стратегічного плану штурму фортеці. Турки добре знали становище російської армії і надіялись відсидітися за товстими стінами фортеці.

Генерал Паскевич зібрав військову раду. Фортецю повинні були штурмувати із трьох напрямів. Головним напрямом командував генерал-майор Трофімов. Його завданням було захоплення головної цитаделі Браїлова – Бійцівської вежі. На другому напрямі була група військ під командуванням підполковника Антоненка. Вони повинні були брати бастіон біля Старого валу. Третя група під командуванням майора Хорольського, повинна була активно демонструвати напад на фортецю з протилежного боку. Артилерією командував О.Д.Засядько На військовій раді він доповів, що очікує транспорт, яким везуть винайдені ним нові пускові ракетні установки. На жаль, „1-а ракетна рота”, якою командував А.Балабуха, затримувалась. Прибув тільки транспорт Лацького, в якому були збирачі ракет, а не самі ракетники.

Генерал Засядько пообіцяв навчити їх, як користуватися ракетною зброєю. Відібрали добровольців. Протягом тижня генерал особисто навчив 23 роти ракетників. У ніч перед штурмом ракетники знаходилися на передовій. Навколо фортеці розмістилися пускові установки з ракетами. План штурму фортеці Засядьмо розробляв сам. Коли стало світати, генерал подав сигнал до бою. Перший залп нанесли фугасними ракетами, які із страшним свистом летіли до фортеці і там вибухали. Стало видно як удень. Після короткої перерви ракетний залп повторили, але вже запалювальними снарядами. Фортеця горіла. В гарнізоні виникла паніка, скориставшись якою на штурм пішли російські війська. У лівій частині фортеці вибухнули склади із снарядами, групі підполковника Антоненка уже в фортеці довелося навіть відступити через сильну пожежу. Остання відчайдушна атака відбулася на валу фортеці, але вона не змогла врятувати гарнізон турецького Сулеймана паші від поразки.

Взяття Браїлова – перша перемога ракетної зброї і ракетного роду військ російської армії. Були потім і інші перемоги: під Ахалціхом, Сілістрією, могутньою фортецею Варною. Майбутній російський письменник Олександр Вельтман, який був очевидцем подій, так писав про осаду Варни у своїх щоденникових записах: „Осадна артилерія із знову створених укріплень під стінами Варни і зі всіх кораблів флоту сипле 70 тисяч ядер, бомб, гранат і ракет в обложену фортецю: громить огорожі та будинки й змушує капітан-пашу просити пощади”. Ці слова засвідчують ракетний внесок Засядька в швидку перемогу російської армії у російсько-турецькій війні 1828-1829 рр. Протягом цієї війни ракетну артилерію було використано в доволі широких масштабах: на суші (гірські війська, зокрема, мали полегшені ракетні в’юки) й на морі (ракетами були озброєні кораблі Чорноморського флоту та Дунайської флотилії).

Війна закінчилася в жовтні 1829 року. Олександр Дмитрович уже в чині генерал-лейтенанта повернувся в Росію, отримавши посаду начальника штабу. Але здоров’я “залізного генерала” більше не могло витримувати нелюдських навантажень. Пережиті інсульти „апоплексичні удари” змусили його 2 лютого  1834 після 37 річної служби піти у відставку і „кинути смертний якір” у Харкові, за 80 верст від якого був маєток його дружини.

Останні 4 роки його життя проходили в тяжкій хворобі, яка мучила його. Та все ж його могутній розум і воля наполегливо шукали вирішення проблеми судноплавства через дніпровські пороги, смілива мрія винайти таку машину, яка б дозволила це зробити, покликала навіть до Катеринослава (на острів Хортицю), де він приходить до висновку, що дійсно можна влаштувати вільне плавання з допомогою винайденої машини.

Він глибоко переконаний, що бойові ракети це лише початок переселення людей у інші світи, пророчо передбачаючи в середині ХIХ століття космічну еру ХХ століття. Досвід О.Д.Засядька, його ґрунтовно розроблені принципи реактивної тяги, балістики, ракет – все це допомогло Кибальчичу, а згодом Ціолковському, Кондратюку зробити нові кроки в теорії ракетної техніки...

Серед науковців немає єдності стосовно дати народження, дати і року смерті першого артилериста-ракетника Росії. 230 років від народження О.Д.Засядька минуло 20 лютого 2009 року [2]. Помер він у травні 1838 року в Куряжському монастирі під Харковом, куди його привезли, виконавши останню волю генерал-лейтенанта.

П’ять років тому, відзначаючи 225-ту річницю його народження, в Україні здійснювалися заходи із вшанування видатного земляка - урочисто встановлена і відкрита меморіальна дошка в селі Лютенька (автор – скульптор М.М.Цись), погашена марка і випущений в обіг конверт із портретом О.Д.Засядька ( художники – філателісти В.Чередниченко, Ю.Логвин, В.Бестер, О.Євтушенко, О.Ярославцев).

На сайті Гадяцької районної адміністрації вміщена стаття І.Ф.Чайки “Спалах далекої зірки” (газета “День”, № 73 від 19 квітня 2008 р.) [22], в якій висловлюється впевненість автора у гідному пошануванні сина України не тільки вічним зеленим пам’ятником його імені – знаменитим дубовим урочищем – Засядьківщина, яке шумить поблизу с. Лютеньки, а й глибоким знанням і повагою сучасної молоді до талановитого офіцера-земляка.

Окремі розділи експозицій Полтавського обласного краєзнавчого музею та музею авіації та космонавтики імені Юрія Кондратюка присвячені викладу життєвого та творчого шляху О.Д.Засядька – сміливого експериментатора і конструктора бойових ракет, які ним же вперше були застосовані в російській армії. Проте діяльний і творчий масштаб цієї особистості: її військово-інженерний талант, організаторські вміння, особиста відвага й мужність, висока моральність, безкорисливість, самовідданість та наполегливість у досягненні поставленої мети потребують висвітлення його яскравої долі не тільки в художній літературі [21], а й у наукових дослідженнях, виготовленні і  встановленні пам’ятника, створення державного музею О.Д.Засядька з метою героїко-патріотичного виховання підростаючих поколінь.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Постанова Верховної Ради України за № 825-VI від 25 грудня 2008 року “Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2009 році”(додаток) // Зоря Полтавщини. - №№ 15-16. – 2009. – 4 лютого. - С.3. (До тексту)

2. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Т.ХII (23). – С.Петербург, 1894. - С.325. (До тексту) (До тексту)

3. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Т.II. – К.,1910. – С.146-147; The Cossack Administation of the Hetmanate by George Gajecky. Volum I / Cambridge, Massachusets, 1978.- С.384.; Кривошея В.В. Українська козацька старшина. Ч.I. Урядники гетьманської адміністрації. Вид.2-е: доп., уточ. і випр. –К.:Стилос, 2005. – С.208. (До тексту)

4. Грановский А. Полтавская єпархия в ее прошлом (до открытия епархии в 1803 г.) и настоящем: (историко-статистический опыт). Вып.I. – Полтава: Типолитография М.Л.Старожицкого, 1901. – С.302. (До тексту)

5. Руденко О.П., Комеліна О.А. Полтавці – ракетно-космічній науці: Олександр Дмитрович Засядько (1779-1838) / Навчально-методичний посібник для студентів, учнів старших класів та вчителів. –Полтава, 2000. – С.24. (До тексту)

6. Історія Русів/ Пер. І.Драча: вступ. ст. В.Шевчука. – К.:Рад. письменник, 1991. – С.54. (До тексту)

7. Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці. Зб. нарисів /Упоряд. і передм. О.К.Романчука –Львівська істор.- просв.організ. “Меморіал”. – 1992. – С.288. (До тексту)

8. Мировая энциклопедия: Наука и история. - Москва: Астрель-АСТ. – 2004.- С.163. (До тексту)

9. Топунов Л. А.Д.Засядко – конструктор боевых ракет/ http://epizodsspace.testpilot.ru/bibl/tm1949/6/zas.html. (До тексту)

10. Цит. по: Голованов Я.К. Дорога на космодром.- М., 1982. – С.78. (До тексту)

11. Кислов В., Колосов В., Федоров В. Бойові ракети “залізного генерала”// Хроніка-2000. Український культурологічний альманах. Вип.35-36. – С.270. (До тексту)

12. Никонов В.П. Рождение ракетного оружия/ www.space.com.ua/gateway/news.nsf. (До тексту)

13. П.И.Качур. Александр Дмитриевич Засядко //Земля и Вселенная. -№4. -1993.; Жарский А.П.,Тихомиров А.В. Есть офицеры, которые служат из одной чести! //Военно-исторический журнал. -№12. -2008. –С.56. (До тексту)

14. Явлинський Б.М. Ракетник № 1// Прапор. – 1980.№9. –С.108-111. (До тексту)

15. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Т.II. – К.,1910. – С.147. (До тексту)

16. Жарский А.П., Тихомиров А.В. Указ. праця, с.58. (До тексту)

17. http://antologifo.narod.ru/pages/list/histore/istRras.htm. (До тексту)

18. Топунов Л. Указ праця. (До тексту)

19. Кислов., Колосов В.,Федоров В. Указ.праця, с.273. (До тексту)

20. Никонов В.П. Указ. праця. (До тексту)

21. Нікітін Ю. Золота шпага Засядька. –К.: Молодь, 1979. (До тексту)

22. www.hadiach-rajon-vlada.org.ua (До тексту)


© Кочерга Н. К
При використанні, посилання
на авторів обов'язкове.

Ссылки на эту страницу


1 Кочерга Надежда Константиновна
[Кочерга Надія Костянтинівна] - пункт меню

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919