Жолкевский, Станислав

Жолкевський (Żоłkiewski), Станіслав (1547—07.10.1620) — військовий та політичний діяч Речі Посполитої. Н. в м-ку Турянець, поблизу м. Львів. Походив зі старовинного шляхетського роду герба «Любич», родинним гніздом якого було м. Винники (з 1603 — Жовква). Військову кар’єру розпочав за панування короля Стефана Баторія. Брав участь у Лівонській війні 1558—1583, насамперед у боях під Полоцьком (нині місто Вітебської обл., Білорусь), Великими Луками, Псковом (обидва нині міста Псковської обл., РФ), Торопцем (нині місто Тверської обл., РФ), у поході (1577) на Гданськ (нині місто в Польщі). Під час міжкоролів’я підтримав кандидатуру Сигізмунда III Ваза, давши відсіч прихильникам австрійського принца Максиміліана під Бичиною (1587, нині Польща). Був королівським секретарем, пізніше — гетьманом польним коронним (1588—1613), львівським каштеляном (1590—1608), київським воєводою (1608—18), старостою барським, кам’янецьким, грубешівським, яворівським, рогатинським, калуським, гетьманом великим коронним (од 1613) і великим канцлером коронним (од 1617). Братом Ж., імовірно, був Адам Жолкевський (п. 1615) — коронний обозний упродовж 1610—15, рогатинський староста (1613—15).

Ж. був керівником каральної кампанії Речі Посполитої, спрямованої на жорстоке придушення повстання Наливайка 1594—1596, зокрема, він розгромив повстанців поблизу Лубен на р. Солониця (прит. Сули, бас. Дніпра, див. Солоницька оборона 1596) і захопив у полон С. Наливайка. Протягом 1601—02 очолював війська Речі Посполитої, які воювали проти шведів в «Інфлянтах» (нині — тер. Естонії, Латвії). Під його началом були запорожці з гетьманом С. Кішкою, пізніше — І. Куцковичем. Ж. — один із керіників королівського війська, яке розбило під Гузовим (6 лип. 1607, нині м-ко Гузув поблизу Варшави) «рокошан» — повстанців Я. Зебжидовського, котрі виступили проти Сигізмунда III Ваза. У верес. 1609 вирушив у похід проти Російської д-ви.; у лип. 1610 дощенту розбив учетверо більше рос. військо під Клушиним, взяв у полон воєводу кн. Дмитра Івановича Шуйського, брата царя Василія Івановича Шуйського. Завдяки дипломатичному хисту Ж. частина рос. бояр перейшла на його бік, відкрила брами Москви і згодилася визнати новим царем королевича Владислава (згодом — польс. король Владислав IV Ваза). Цар Василій Іванович Шуйський був повалений. Отримавши звістку про те, що сам Сигізмунд III хоче стати рос. царем, Ж., розуміючи, наскільки мало шансів для успіху поляків у Москві, покинув рос. столицю, прихопивши з собою Василія Івановича Шуйського та його братів — рос. бояр Дмитра та Івана. За цей похід Ж. отримав 1613 уряд (посаду) гетьмана великого коронного. З осені 1612 боронив подністровські кордони Речі Посполитої від Османської імперії, уклав під Хотином мир з молдов. господарем Стефаном Томшею (18 жовт. 1612).

1614 видав дочку Катерину (п. 1615) за свого сподвижника — майбутнього великого коронного гетьмана С. Конецпольського. 23 верес. 1617 уклав у м-ку Буша (нині село Ямпільського р-ну Він. обл.) мирну угоду з Туреччиною на досить невигідних умовах, після чого виступив проти козаків, а 28 жовт. після переговорів підписав компромісну Вільшанську угоду 1617, піддану гострій критиці як польс. шляхтою, так і укр. козацтвом. 17 жовт. 1619 змусив козаків піти на підписання тяжкої для них Роставицької угоди 1619.

Ж. був визначним полководцем, який добре знав сильні і слабкі сторони противника, майстром атаки й оборони, умілим дипломатом. Під кінець життя мав великий вплив на політ. життя Речі Посполитої, з волі короля володів 9 староствами, 13 містами, 159 селами. Але водночас Ж. не міг уже втримувати в покорі запорожців, ефективно протидіяти ординським наскокам, як-от ногайців мурзи Кантеміра (див. Білгородська орда) 1619. Під час чергової війни Ж. заглибився на тер. Молдови й зазнав тяжкої поразки від турец.-татар. військ Іскендер-паші у Цецорській битві 1620 на берегах р. Прут (прит. Дунаю) 19 верес. Під час відходу, відбиваючися від ворожих сил, Ж. загинув на березі р. Дністер навпроти Могилева (7 жовт. 1620; нині м. Могилів-Подільський). Син Ж. Ян помер бездітним 1623, і величезна спадщина Ж. дісталася його старшій дочці Софії, яка вийшла заміж за магната Яна Даниловича.

Ж. залишив по собі значну епістолярну й мемуарну спадщину, яка є важливим джерелом з історії України, особливо історії запорозького козацтва кін. 16 — поч. 17 ст.

Тв.: Pisma. Lwów, 1861; Początek i progres wojny moskiewskiej. Warszawa, 1966.

Літ.: Prochaska A. Hetman Stanisław Żоłkiewski... Warszawa, 1927; Podhorodecki L. Stanisław Koniecpolski ok. 1592—1646. Warszawa, 1978; Грушевський М. Історія України-Руси, т. 7. К., 1995; Леп’явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. Чернігів, 1996.

Ю.А. Мицик.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України

Портрет - http://uk.wikipedia.org/wiki/Жолкевський

Ссылки на эту страницу


1 Государственные и местные деятели. Управленцы
[Державні та місцеві діячі. Управлінці] - пункт меню
2 Личности - Ж
[Особистості - Ж] - пункт меню
3 Полтавская крепость XVIII века как инженерное сооружение
Полтавская крепость XVIII века как инженерное сооружение. Валерий Трегубов, кандидат архитектуры

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919