Директория Украинской Народной Республики

Директорія Української Народної Республіки - найвищий орган державної влади Української Народної Республіки, створений в листопаді 1918. Наприкінці квітня, розпустивши Українську Центральну Раду та проголосивши Українську Державу, до влади прийшов обраний 29.4.1918 на з'їзді Земельних Власників (н. назва - Хліборобський Конгрес) гетьманом України П.Скоропадський. Незабаром проти дій гетьманської адміністрації розгорнувся опозиційний рух політичних партій просоціалістичної орієнтації, які в травні 1918 утворили Український Національний Державний Союз (згодом - Український Національний Союз). 13.11. 1918 у Києві відбулося таємне засідання Українського Національного Союзу, на якому розглядалося питання про повстання проти П. Скоропадського. Учасники зборів, в яких брали участь представники українських політичних партій, Селянської Спілки. профспілки залізничників та командування Січових Стрільців, ухвалили розроблений Повстанчим оперативним штабом план збройного виступу. Присутні відхилили ідею негайного відновлення Української Народної Республіки і вирішили визначити форму державного правління після усунення від влади гетьмана. Для керівництва антигетьманським повстанням було створено тимчасовий верховний орган - Директорію УНР. До складу Директорії увійшли В. Винниченко (УСДРП) - голова, члени - С. Петлюра (УСДРП), О. Андрієвський (УПСС), Ф. Швець (Селянська Спілка) і А. Макаренко (безпартійний, від профспілки залізничників). Обраний заочно С. Петлюра був затверджений Головним Отаманом Армії УНР. Приступивши до виконання своїх обов'язків, Директорія створила тимчасовий уряд - Раду завідуючих державними справами та Військовий Революційний Комітет (М. Авдієнко, В. Чехівський, А. Пісоцький, З. Висоцький, М. Галаган, Н. Загородній і М. Марченко). Протигетьманське повстання було прискорене проголошенням П. Скоропадським 14.11.1918 федеративної спілки з майбутньою небільшовицькою Росією. 15.11.1918 члени Директорії виїхали у Білу Церкву, місце розташування своєї основної військової сили - Січових Стрільців.

Днем раніше туди прибув С. Петлюра. 16.11.1918 відділи Січових Стрільців зайняли Білу Церкву та Фастів і виступили в напрямку Києва. 18.11.1918 відбувся Мотовилівський бій 1918, в якому гетьманські формування були розбиті. 20 - 21.11. республіканські війська, підійшовши до Києва, розпочали його облогу. На бік Директорії масово переходили гетьманські частини, дислоковані в різних районах України, та приєднувались численні повстанські загони на чолі з отаманами Зеленим, М. Григор'євим, Ангелом та ін. Загальна чисельність військових з'єднань, які підпорядковувались наказам Директорії, в грудні 1918 становила більше 100 тис. чол. (за деякими даними - бл. 300 тис. чол.). Наприкінці листопада - поч. грудня 1918 Армія Української Народної Республіки контролювала майже всю територію України. Після укладення Директорією угоди про нейтралітет з командуванням німецьких військ в Україні 12.12.1918 частини Армії УНР розпочали загальний штурм Києва. В результаті дводенних запеклих боїв з противником відділи Січових Стрільців і Дніпровська дивізія здобули місто. 14.12.1918 гетьман України П. Скоропадський зрікся влади, передав управління країною Раді Народних Міністрів і виїхав за кордон. 19.12.1918 Директорія УНР урочисто в'їхала в Київ.

26.12.1918 було проголошено відновлення УНР і призначено перший уряд на чолі з В. Чехівським - Раду Народних міністрів УНР. За дорученням Директорії уряд скасував гетьманське законодавство і відновив дію законів УНР, ухвалив нові законодавчі акти - про передачу поміщицької землі селянам без викупу; закон про автокефалію Української Православної Церкви (1.1.1919), закон про скликання Трудового Конгресу України (5.1.1919) та ін. Після проголошення 22.1.1919 на Софіївському майдані у Києві Акту Злуки Західноукраїнської Народної Республіки і УНР до складу Директорії УНР увійшов Є. Петрушевич. Сесія Трудового Конгресу, який виконував роль предпарламенту об'єднаної України, враховуючи загострення воєнно-політичної ситуації в державі, тимчасово передала всю законодавчу, виконавчу і судову владу Директорії УНР. Голові Директорії доручили здійснювати функції глави держави.

З поч. 1919 Директорія вимушена була діяти в надзвичайно складних внутрішніх і зовнішніх умовах. Молода українська держава знаходилась в кільці ворожих сил, найнебезпечнішими серед яких були більшовики, денікінці та війська Антанти. Ще наприкінці листопада - на поч. грудня 1919 радянська Росія без оголошення війни розпочала воєнну агресію проти України (див. українсько-більшовицька війна 1917-21). 16.1.1919 після тривалих безплідних намагань прокомуністично настроєних діячів УНР (В. Виниченко, В. Чехівський, М. Шаповал та ін.) дипломатичними засобами порозумітися з Москвою, Директорія УНР оголосила війну РСФРР. Незважаючи на героїчну боротьбу республіканських військ проти частин Червоної армії у Лівобережній Україні, 5-6.2.1919 більшовики захопили Київ. Директорія УНР і уряд. залишивши столицю, були змушені змінювати місце перебування в залежності від воєнної ситуації.

Прагнучи ліквідувати хоча б один з фронтів, більшість членів Директорії виступила за переговори з командуванням військ Антанти, які в цей період займали майже всю територію півдня України. Не погоджуючись з цим рішенням, 11.2.1919 (за іншими даними - 10.2. 1919) В. Винниченко вийшов зі складу Директорії. Головою став С.Петлюра. 13.2.1919 у Вінниці був створений новий уряд на чолі з С. Остапенком. Однак, незважаючи на поступки Директорії на переговорах з представниками французького командування в Одесі і Бірзулі, досягти компромісу з Антантою щодо умов надання Армії УНР матеріально-технічної допомоги не вдалося.

Після евакуації в квітні військ Антанти з території України Директорія у Рівному створила уряд під проводом Б. Мартоса. 4.5.1919 зі складу Директорії вийшов О. Андрієвський, який підтримав спробу державного перевороту, очоленого отаманом В. Оскілком. В червні 1919 під натиском більшовицьких військ Директорія була змушена переїхати до Кам'янця-Подільського. До її складу входили С. Петлюра, А. Макаренко, Ф. Швець і С. Петрушевич. Останній займався справами тільки Галичини. 27.08.1919 Директорією було проведено нову реорганізацію уряду. Його очолив Іс. Мазепа.

На протязі літа-осені 1919 Директорія робила спроби стабілізувати воєнно-політичну ситуацію в Україні. Проте відкрита агресія кількох іноземних держав та неприхильне ставлення деяких лідерів Антанти до незалежності УНР на Паризькій мирній конференції .1919-20 звели нанівець ці намагання. 15.11.1919 (за іншими даними - 14.11.1919) на спільній нараді членів Директорії та уряду УНР було прийнято рішення про скасування повноважень Ф. Швеця і А. Макаренка, які виїжджали для проведення роботи за кордон. У постанові наради визначалося, що на час їх відсутності “керування справами Республіки покладається на Голову Директорії пана Головного Отамана Симона Петлюру, який іменем Директорії затверджує всі закони і постанови, ухвалені Радою Народніх Міністрів”. Правовий статус існування Директорії як найвищої влади в УНР у складі однієї особи регулював закон “Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці”, ухвалений урядом 12.11.1920. На основі цього закону Директорія УНР в особі Голови Директорії мала затверджувати ухвалені Державною Народною Радою закони; затверджувати прийняті Радою Народних Міністрів призначення та звільнення; ухвалені Державною Народною Радою умови з іноземними державами та ін. Закон передбачав, що при неможливості виконання Головою Директорії своїх обов'язків, влада передавалася заступникові Голови Державної Народної Ради, а до її скликання - Колегії (мала складатися з трьох членів: голови Ради Народних Міністрів, порядкуючого у Найвищому суді УНР і представника всіх політичних партій). До початку роботи Колегії Голову Директорії заступав у випадку необхіцності Голова Ради Народних Міністрів. Наприкінці 1920 Директорія УНР втратила контроль над територією України і С. Петлюра був змушений емігрувати. Після загибелі 25.05.1926 С. Петлюри у Парижі верховну владу в УНР перейняв тодішній голова уряду УНР за кордоном А. Лівицький.

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. (http://history.franko.lviv.ua)

Ссылки на эту страницу


1 Воспоминания (1861-1907)
[Спогади (1861-1907)] – Євген Чикаленко. // Українська вільна академія наук у США. Нью-Йорк. 1955
2 Дневник (1907-1917)
[Щоденник (1907-1917)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1907-1917). – К.: Темпора, 2011.
3 Дневник (1918-1919)
[Щоденник (1918-1919)] – Євген Чикаленко. // К.: Темпора, 2011.
4 Дневник (1919)
[Щоденник (1919)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ—Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 34-202.
5 Из былого. Том І. 1917-й год на Полтавщине
[З минулого. Том І. 1917-ий рік на Полтавщині]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1921
6 Из былого. Том ІІ. От Гетмана до Директории
[З минулого. Від Гетьмана до Директорії]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1923.
7 К характеристике правых партий
[До характеристики правих партій] – Андриевский Виктор (из доклада, прочитанного 16-17/XII.1920 г. в украинском военном лагере в Райхенберге) // Берлин. 1921. Из типографии Гофмана в Зальцендели
8 Клепатский/Клепацкий, Павел Григорьевич
[Клепацький, Павло Григорович] (1885—после 1938), историк-архивист, профессор
9 Ковалевский, Николай Николаевич
[Ковалевський, Микола Миколайович] (1892-1957), политический и государственный деятель, кооператор, публицист, исследователь национальной политики СССР
10 Ливицкий, Андрей Николаевич
[Лівицький, Андрій Миколайович] (1879—1954), общественно-политический и государственный деятель, юрист, президент УНР в изгнании (1926-1954 гг.)
11 Липа, Иван Львович
[Липа, Іван Левович] (1865—1923), общественно-политический деятель, писатель, врач
12 Липинский, Вацлав Казимирович
[Липинський, Вацлав Казимирович] (1882—1931), политический деятель, историк, историософ, социолог, публицист, теоретик украинского консерватизма, идеолог украинского монархизма
13 Мои воспоминания о давнем прошлом (1901-1914 годы)
[Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Издательский союз "Тризуб". Виннипег, Манитоба. 1949
14 Мои воспоминания о недавнем прошлом (1914-1920 годы)
[Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Друге видання. Українське видавництво. Мюнхен. 1969
15 Неелов (Палий-Неело), Борис Васильевич
[Неїлов (Палій-Неїло), Борис Васильович] (1876—1956), полковник РА, генерал-хорунжий Армии УНР, Георгиевское оружие, воспитанник ППКК (1895)
16 О’Коннор-Вилинская, Валерия Александровна
[О’Коннор-Вілінська, Валерія Олександрівна] (1866–1930), общественная деятельница, писательница
17 Петлюра, Симон Васильевич
[Петлюра, Симон Васильович] (1879—1926), общественный, политический и государственный деятель, журналист
18 Покликання "Варягів", чи організація хліборобів?
Вячеслав Липинський. Покликання "Варягів", чи організація хліборобів? (Кілька уваг з приводу статті Є. Х. Чикаленка "Де вихід?") / «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с.
19 Полтава в дни революции и в период смуты 1917-1922 гг.
[Полтава у дні революції та в період смути 1917-1922 рр.] - Несвицкий А. А. Дневник. 1917-1922 г.
20 Понятенко, Прокопий Дмитриевич
[Понятенко, Прокіп Дмитрович] (1878,Полтава—1971), общественно-политический деятель, журналист, писатель
21 Скоропадский, Павел Петрович
[Скоропадський, Павло Петрович] (1873—1945), украинский государственный и политический деятель, военачальник, гетман Украины (1918)
22 Сливинский (Слива), Александр Владимирович
[Сливинський (Слива), Олександр Володимирович] (1886—1956), подполковник РА, полковник Армии Украинской Державы, орден св. Георгия 4 ст., Георгиевское оружие, воспитанник ППКК (1905)
23 Слюсаренко, Владимир Алексеевич
[Слюсаренко, Володимир Олексійович] (1857—1933), генерал от инфантерии, генеральный бунчужный
24 Соколовский, Юрий Юрьевич
[Соколовський, Юрій Юрійович] (1875,Полтава—1922), общественный и государственный деятель
25 Украинская демократично-хлеборобская партия (УДХП)
Украинская демократично-хлеборобская партия (УДХП)
26 Украинские органы государственного управления
[Українські органи державного управління] - пункт меню
27 Универсалы Украинской Центральной Рады
Универсалы Украинской Центральной Рады
28 Формирование Серой дивизии во Владимире-Волынском
[Формування Сірої дивізії у Володимирі-Волинському] – Николай Бутович // "За державність". Материалы к истории войска украинского. Сборник XI. Торонто. 1966. Стр. 18-41
29 Чеховский, Владимир Мусиевич
[Чехівський, Володимир Мусійович] (1876—ок.1938), политический и церковный деятель, председатель Совета Министров (26.12.1918—13.02.1919)
30 Чижевский, Павел Иванович
[Чижевський, Павло Іванович] (1860-1925), общественный и политический деятель, депутат 1-й Государственной думы от Полтавской губернии (подписал Выборгское воззвание), воспитанник ППКК (1877)
31 Шинкарь, Николай Ларионович
[Шинкар, Микола Ларіонович] (?-1920), политический и военный деятель

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919