Украинский свободный университет

Український вільний університет (УВУ) - перший вищий навчальний заклад і наукова установа української еміграції за кордоном. Заснований у Відні з ініціативи Союзу українських журналістів (В. Кушнір, О. Олесь), Товариства прихильників освіти (С. Дністрянський) і Українського соціологічного інституту (М. Грушевський). Під час заснування УВУ виявилися розбіжності у поглядах на його структуру між О. Колессою (традиційний університет) та М. Грушевським (народний університет), внаслідок чого останній відійшов від організаційних справ. Офіційне відкриття УВУ відбулося в Будинку інженерів і архітекторів у Відні 17.1.1921. Спочатку в УВУ було 90 слухачів, 12 професорів та три доценти. Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917-21 осередком політичної еміграції стала Прага, куди, за згодою міністерства шкільництва і просвіти Чехословаччини, переніс свою роботу УВУ. Урочисте відкриття ун-ту відбулося 23.10.1921. Адміністрація УВУ розмістилася у приміщеннях посольства Західно-Української Народної Республіки, а навчальний процес відбувався в аудиторіях та кабінетах Кардового ун-ту. Передбачалося також паралельне навчання студентів у ін. вищих навчальних закладах. Мовою викладання прийнято українську, хоча окремі предмети могли читатися іноземними мовами. У “празький” період функціонування УВУ діяли філософський (з історико-філологічним та природничим відділами) та правничий (юридичний) ф-ти. Ротація керівництва навчального закладу відбувалася щороку.

У період 1921-45 ректорами УВУ були О. Колесса (1921-22, 1925-28, 1935-37, 1943-44), С. Дністрянський (1922-23), І. Горбачевський (1923-24, 1931-35), Ф. Щербина (1924-25), Д. Антонович (1928-30,1937-38), А. Яковлів (1930-31, 1944-45), О. Мицюк (1938-39, 1940-41), І. Борковський (1939-10,1941-43), А. Волошин (1945). Деканами філософського ф-ту були С. Дністрянський, Д. Дорошенко, О. Колесса, А. Артимович, В. Біднов, Д. Антонович, В. Щербаківський, Б. Матюшенко, Ф. Слюсаренко; правничий ф-т очолювали Ф. Щербина, О. Ейхельман, Р. Лащенко, В. Старосольський, К. Лоський, С. Шелухин, О. Андрієвський. Щорічний набір студентів до УВУ становив 325 чол.: 221 на філософський ф-т, 104-на правничий. Найбільша кількість викладачів - 46 (з них 30 професорів) працювала в 1933/34 н. р. У 1920-30 роках викладачами УВУ були науковці світового рівня: О. Андрієвський, Д. Антонович, А. Артимович, В. Біднов, Л. Білецький, І. Борковський, С. Бородаєвський, І.Г орбачевський, С. Дністрянський, Д. Дорошенко, О. Ейхельман, О. Колесса, Д. Коропатницький, Б. Крупницький, В. Кубійович, З. Кузеля, Р. Лащенко, В. Липинський, М. Лозинський, І. Мірчук, О. Лотоцький, О. Орлов, Я. Пастернак, С. Рудницький, Ю. Русов, Ф. Слюсаренко, Р. Смаль-Стоцький, В. Старосольський, Д. Чижевський, О. Шульгін, С. Шелухин, В. Щербаківський, Л. Шрамченко, Ф. Щербина, А. Яковлів та ін. Вони читали й публікували курси історії та географії України, української історіографії та джерелознавства, історії українського права, церкви, мистецтва, етнології, археології, української мови та літератури, філософії, педагогіки.

Лише у перше десятиліття видавничий відділ УВУ випустив 27 томів наукових праць, окремі з яких увійшли до “золотого фонду” української науки. Викладачі УВУ представляли українську науку на міжнародних та регіональних з'їздах, конференціях, симпозіумах, підтримували зв'язки з українськими (зокрема, Науковим товариством ім. Т.Шевченка) та зарубіжними науковими товариствами, обиралися членами Всеукраїнської академії наук, почесними членами іноземних АН, ун-тів та ін-тів. Вони працювали в ун-тах Праги, Подебрад, Варшави, Львова, міст США. УВУ мав право надавати звання почесних докторів. До їх числа увійшли письменники О. Олесь, О. Кобилянська, Б. Лепкий, В. Стефаник, композитори О. Кошиць, В. Барвінський, громадські та наукові діячі І. Горбачевський, О. Колесса, А. Волошин та ін. У перше десятиліття свого існування УВУ надав ступінь доктора філософії або права 109 особам.

У міжвоєнні роки УВУ працював у складних умовах. У 1922 зменшилася сума субсидіювання ун-ту, що поставила його на грань закриття. Завдяки заходам ректора І. Горбачевського вдалося частково подолати труднощі й продовжити діяльність навчального закладу. На перешкоді повноцінного функціонування УВУ стало також зовнішньополітичне зближення Чехословаччини з СРСР та Польщею, внаслідок чого зменшено права української політичної еміграції у країні. У зв'язку з проголошенням автономної Карпатської України (1938) керівництво УВУ прийняло рішення про перенесення його роботи до Хусту, але угорська окупація Закарпаття перекреслила ці плани. Подальший поділ Чехословаччини і утворення протекторату Чехії і Моравії позначилося на становищі УВУ. Його підпорядковано ректору Кардового унту, змінено статут і учбову програму, а викладачів піддано суворій перевірці про “арійське” походження. Нездійсненною залишилася спроба перенести роботу УВУ до Ужгорода у 1942. Остаточного розгрому ун-т зазнав після вступу Червоної армії до Праги у травні 1945.

Більшість викладачів та студентів встигла виїхати на Захід, проте частина викладацького складу на чолі з о. А. Волошином, що залишилася в місті, була репресована, майно й архів УВУ конфіскували радянські окупаційні органи влади або ж були розграбовані “колекціонерами”. За ініціативою В. Щербаківського, до якого приєдналася група науковців з Історичного наукового інституту з Берліна на чолі з І. Мірчуком, діяльність УВУ було відновлено восени 1945 в Мюнхені. До його розбудови долучилося молодше покоління українських дослідників, що емігрувало за кордон, уникаючи репресій радянської влади. Навчальний процес в УВУ відновився вже у 1946/47 н. р. Наступного року в ун-ті навчалось 493 студенти, а навчальний процес забезпечували 44 професори, 16 доцентів, 18 викладачів та асистентів. Діяльність ун-ту стала можливою завдяки фінансовій підтримці Конгрегації для Східної Церкви Апостольського Престолу (єп. І. Бучко став куратором УВУ) та фонду “Українського видавництва” у Кракові. Проте і в перші повоєнні роки матеріальне становище ун-ту залишалося непевним, особливо після проведення у Західній Німеччині грошової реформи (1948). У 1949 в УВУ навчалося 272 студенти, в 1950 - 137, у 1956 стаціонарні заняття були припинені. У перше повоєнне десятиліття в ун-ті видано 206 докторських і 103 магістерських дипломи. 16.9.1950 баварський федеральний уряд надав УВУ статус приватного ун-ту з академічними правами.

У 1950 роках значне скорочення навчального процесу УВУ компенсовував широкою видавничою діяльністю. З 1957 почали виходити “Наукові записки”, курси лекцій, розширився обсяг заочного навчання студентів. У цей час УВУ налагодив відносини із зарубіжними науковими установами, осередками українознавства у США, Канаді, Франції. Становище УВУ поліпшилося після заснування Товариства сприяння українській науці (1962), що дало можливість у 1965 відновити навчальний процес. Розпочали роботу також курси українознавства, сходознавства, англомовні курси, що навчали слухачів у зимовий та літній періоди. Педагогічний колектив зріс з 56 чол. у 1965 до 84 у 1981. На пожертвування митрополита Й. Сліпого у 1974 УВУ придбав велике приміщення для аудиторій, кабінетів та бібліотеки. Щорічно ун-тет проводив наукові конференції, відзначав ювілеї видатних українських діячів, роковини української державності, організовував мистецькі виставки. З 1981 при УВУ почав роботу Інститут досліду національних проблем. У 1966-81 докторські дипломи отримали 98 випускників, 36 - магістерські.

У післявоєнні десятиліття ректорами УВУ були В. Щербаківський, І. Мірчук, Ю. Панейко, М. Васильїв, О. Кульчицький, В. Орелецький, Ю.  Бойко, В. Янів. У післявоєнний період в ун-ті плідно працювали видатні українські історики Д. Дорошенко, О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко; географи С. Рудницький, В. Кубійович; філологи С. Смаль-Стоцький, О. Колесса, Ю. Шевельов, Я. Рудницький, О. Горбач; філософи Д. Чижевський, І. Мірчук, О. Кульчицький, В. Янів; етнографи З. Кузеля, В. Петров; історики мистецтва Д. Антонович, В. Залозецький; історики церкви В. Біднов, М. Чубатий, О. Лотоцький; правники С. Дністрянський, А. Яковлів, В. Панейко; економісти В. Тимошенко, О. Мицюк, Є. Гловінський.

Протягом всього часу свого існування УВУ намагався активно впливати на наукове та суспільно-політичне життя в Україні. Позбавлені можливості легальної співпраці, його співробітники несли слово правди про Україну, її історію та культуру через друковані органи, радіо. З їхньою допомогою друкувалися твори “шістдесятників”. Реальні можливості співпраці з українськими науковими установами та навчальними закладами стали можливі лише після проголошення незалежності України. Розпочалися обміни науковими делегаціями, стажування українських істориків в УВУ, проведення спільних заходів. Науковці УВУ брали участь у роботі І-ІІІ Конгресів україністів, наукових конференціях, проведених в Україні. Докторські та магістерські дипломи ун-ту отримали молоді українські вчені. Нині УВУ зберігає значення важливого осередку інтелектуального життя українців у Німеччині та світі.

О. Мазур (Львів).

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. (http://history.franko.lviv.ua)

Ссылки на эту страницу


1 Наука
[Наука] - пункт меню
2 Университеты, академии, институты
[Університети, академії, інститути] - пункт меню

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919