Помочь сайту

4149 4993 8418 6654

Долгоруков, Василий Михайлович

Highslide JS

Долгоруков, Василь Михайлович (12(01).07(за ін. даними 06).1722–10.02(30.01).1782) – військ. і держ. діяч Російської імперії, князь.

З роду Рюриковичів, син князя Михайла Долгорукова (1668–1750) та його дружини Євдокії (1675–1729). Н. в м. Москва. 13-річним зарахований драгуном до Укр. корпусу. Брав участь у російсько-турецькій війні 1735–1739. За відзнаку в штурмі Перекопських укріплень 1736 дістав за поданням Б.-К.Мініха чин прапорщика попри те, що попередньо імп. Анна Іванівна звеліла довічно тримати його в солдатах (більшість близьких родичів Д. було на той час репресовано за претензії на верховну владу в країні). Учасник рос.-шведської війни 1741–43, де зробив кар’єру з молодшого офіцера у прем’єр-майори. 1743 повінчався з Анастасією Волинською, з якою мав двох синів і трьох дочок. У серед. 1740-х рр. у ранзі підполковника служив генеральс-ад’ютантом свого дядька – президента Військ. колегії кн. В.Долгорукова.

Від 1747 – полковник, командир Тобольського полку, 5 січ. 1756 (25 груд. 1755) номінований ген.-майором. На Семилітній війні 1756–1763 був двічі поранений. Від 1758 – ген.-лейтенант, 1762 – ген.-аншеф. На початку російсько-турецької війни 1768–1774 орудував д-зією у складі армії П.Румянцева (див. П.Румянцев-Задунайський), котра на Україні взимку 1768/69 зупинила 70-тис. військо крим. хана Крим-Гірея, після чого став на чолі 2-ї рос. армії й із 24-тис. експедиційним загоном у черв. подолав оборонну перекопську лінію, а на Кримському п-ові завдав поразки турец.-татар. армії Селім-Гірея III. Протягом літа здобув гол. стратегічні пункти ханства, чим сприяв сходженню в ньому на престол Сагіб-Гірея II. По тому – нач. обсерваційного корпусу, дислокованого біля Нової Січі (з гол. квартирою в Полтаві).

1775 викликаний імп. Катериною II до Москви, удостоївся титулу «Кримський», але, не одержавши очікуваного фельд-маршальського жезла, образився й демонстративно пішов у відставку. В останні роки життя, з 22(11) квіт. 1780, обіймав посаду моск. головнокоманд., зосередивши у своїх руках військ. та цивільну владу над містом.

Кавалер багатьох орденів, зокрема св. Олександра Невського (1759), св. апостола Андрія Первозванного (1769, алмазні знаки 1775), св. Георгія 1-го класу (1771). За хоробрість нагороджений шпагою з діамантами (1775).

П. у м. Москва. 1842 у м. Сімферополь йому споруджено пам’ятник.

Літ.: Долгоруков П.В. Сказания о роде князей Долгоруковых. СПб., 1842; Рескрипты князю В.М. Долгорукову по Запорожскому низовому войску. «Записки Императорского Одесского общества истории и древностей», 1875, № 9; Частные письма князю В.М. Долгорукову. Там само; Андреев А.Р. Князь Василий Михайлович Долгоруков-Крымский. М., 1997.

П. Г. Усенко.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України

 

Долгорукий (Долгорукий-Кримський) Василь М. (1722–1782) – військовий діяч, полководець, благодійник.

Князь, ген.-аншеф (1762). Фундатор іконостасу соборної Успенської церкви (1773) м. Полтава. Під намісними іконами були намальовані герби кн. Д. і віршовані написи на його честь. На простінках собору були вміщені батальні сценки із зображенням штурму Перекопської фортеці, перемоги над турками і зайняття м. Кафи 1771 московськими військами, під сценками – герби Д. На кошти Д. відлили церковний дзвін вагою 365 пудів (1780). У ризниці собору зберігався поясний портрет Д., 26 прапорів Полтавського ополчення 1812 і 1855. З портрета зроблено копію 1870–1871 для Одеського товариства історії та старожитностей. З неї полтавський митець В. Побоков виконав копію для експозиції ПКМ. Портрет Д. намалював О. Рослен (1776, ДТГ, Москва).

Наприкінці 19 ст. іконостас продали до с. Безсали на Лохвиччині, а замість нього спорудили новий, еклектичний (за визначенням відомого українського поета й критика мистецтва М. Філянського, «антихудожній витвір ринкового виробництва»). Авт. іконостасу (1899–1902) – ікономалювальники Феодосій Гажієнко з Полтави і Андрій Сидоренко з Лубен.

Літ.: Арандаренко, 1852. – С. Зб, 37-38; Грановский, 1901. – С. 139; Левицкий О. Отчет об осмотре старинных храмов в г. Полтаве и мм. Богачке й Шишаках Миргородского уезда // Чтения в Ист. Об-ве Нестора Летописца. – К., 1903. – Кн. 17. – С. 23, 24; П.Ф.Л. Летописная заметка о Полтавском кафедральном Успенском Соборе, относящая к 1899–1902 годам // ПЕВ.ЧН. – 1903. – № 14. – С. 638; ЕІУ, Т. 2, 2004. – С. 435.

В. М. Ханко

Джерело:

Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009 - http://history-poltava.org.ua

Ссылки на эту страницу


1 Государственные и местные деятели. Управленцы
[Державні та місцеві діячі. Управлінці] - пункт меню
2 Личности - Д
[Особистості - Д] - пункт меню
3 Отчет об осмотре старинных храмов в г. Полтаве и в мм. Богачке и Шишаках, Миргородского уезда
[Звіт про огляд старовинних храмів в м.Полтаві і в мм. Багачці і Шишаках, Миргородського повіту] Левицкий Орест Иванович. Отчет об осмотре старинных храмов в г. Полтаве и в мм. Богачке и Шишаках, Миргородского уезда // "Чтения в Историческом Обществе Нестора-летописца", кн. XVII, в. II, отд. V. Стр. 15-43
4 Полтава (Из живописного путешествия по России Издателя О. З.)
[Полтава (З мальовничої подорожі по Росії Видавця О. З.)] // Отечественные записки. Часть XLII. Апрель, 1830. № 120
5 Славны бубны за горами, или Путешествие мое кое-куда 1810 года
Долгорукий И. М. Славны бубны за горами, или Путешествие мое кое-куда 1810 года. — Соч. кн. И. М. Долгорукого; предисловие и комментарии: О. Бодянский. Издание Императорского Общества истории и древностей российских при Московском университете. Москва, в университетской типографии, 1870. Главы XIV-XIX, стр. 59-88.

Помочь сайту

4149 4993 8418 6654