Екатерина ІІ "Великая"

Катерина ІІ (02.05(21.04).1729 —17(06).11.1796) — рос. імператриця (1762—96). До приїзду в Росію і прийняття православ’я (28 черв. 1744 з ім’ям Катерина Олексіївна) — принцеса Софія-Фредеріка-Августа з нім. династії Ангальт-Цербст. Від серп. 1745 — дружина спадкоємця рос. престолу Петра Федоровича (від груд. 1761 — імп. Росії Петро III). Після палацового перевороту 28 черв. 1762, здійсненого гвард. полками в Санкт-Петербурзі, і вбивства Петра III узурпувала владу й відтоді відома як К. II.

Певну роль у здійсненні перевороту відіграв гетьман К. Розумовський, який разом зі старшим братом О.Г. Розумовським входив до найближчого кола великої княгині Катерини Олексіївни. Саме в розташування його гвард. полку (Ізмайловського) в ніч на 28 черв. прибула Катерина Олексіївна й прийняла там як імператриця від гвардійців присягу на вірність. За розпорядженням К. Розумовського в друкарні Петерб. АН заздалегідь було тиражовано маніфест про сходження К. II на престол.

Серед активних учасників перевороту було кілька українців, зокрема гвард. офіцери брати Захар і Михайло Дубянські — сини колиш. духівника імп. Єлизавети Петрівни — Федора Дубянського.

У лип. 1764 під прикриттям політ. "змови Мировича" в Шліссельбурзькій фортеці було вбито утримуваного там уже 20 років колиш. рос. імп. Івана VI Антоновича (н. 1740 — скинутий з престолу 25 листоп. 1741). Безпосереднього виконавця "змови" — офіцера Василя Мировича, онука одного з сподвижників гетьмана І. Мазепи Федора Мировича (див. Мировичі), за наказом К. II було страчено в С.-Петербурзі. Солдатів, які були підлеглими Мировичу і разом з ним діяли як "змовники", було прогнано крізь тисячний стрій (покарання побиттям палицями) й розіслано по віддалених гарнізонах. Натомість убивці Івана Антоновича — його тюремні охоронці — отримали нагороди і хоча й були відставлені від військ. служби, але зі збереженням грошового жалування.

К. II була прихильницею абсолютизму й стосовно України проводила політику, спрямовану на остаточну ліквідацію її держ. автономії та інкорпорацію її тер. до Російської імперії. У листоп. 1764 К.Розумовського було звільнено з посади гетьмана, а сам гетьманату інститут ліквідовано. Для управління Україною була створена 2-га Малоросійська колегія на чолі з графом П. Румянцевим (див. П. Румянцев-Задунайський). В інструкції, власноруч написаній у листоп. 1764 до щойно призначеного генерал-губернатора Малоросії, К. II піддала нещадній критиці адм.-політ., соціальний і військ. устрій Гетьманщини, її судочинство і госп. уклад (див. також "Записка о непорядках в Малороссии"). Вона охарактеризувала період гетьманування К. Розумовського як час втрачених для імперії фіскальних можливостей. "Россия, — зазначалося в інструкції, — во время последнего гетманского правления почти никакой от того народа пользы и доходов поныне не имела". Імператриця звертала увагу свого намісника на те, що малороси, на її думку, відчувають стосовно всього великоросійського "внутреннюю ненависть", а тому, орієнтуючи його на радикальні дії, спрямовані на якнайшвидше перетворення Гетьманщини в звичайну провінцію імперії, вона водночас радила йому мати "и волчьи зубы и лисий хвост".

За рекомендацією К. II (вона не довіряла результатам попередніх переписів нас. в Гетьманщині) 1765—69 було здійснено Генеральний опис Лівобережної України, у ході якого складалися списки місц. оподатковуваного нас. та обліковувалися його земельний фонд й ін. майно.

Прагнучи зарекомендувати себе перед зх. країнами як "освіченого монарха" (див. Освічений абсолютизм), К. II сприяла пожвавленню сусп.-політ. життя в імперії, в т. ч. в Україні, зокрема ініціювала вибори депутатів до Законодавчої комісії з вироблення "Нового Уложення" (див. Комісія законодавча 1767—1768) та складання "наказів" депутатам від різних верств нас. В роботі комісії взяли участь представники від центр. урядових установ, дворянського стану (див. Дворянство), нас. міст, козаків і навіть від державних селян. К. II власноруч написала і свій "наказ" до комісії, в основу якого поклала низку прогресивних для свого часу ідей, зокрема про поділ влади, реліг. толерантність, гуманне поводження із заарештованими тощо. Найменш розробленим і досить невиразним в її "наказі" був лише розділ про селян. Однак уже перші засідання комісії засвідчили, що імператриця не планує змінювати традиційні соціально-екон. і політ. курси д-ви. Її уряд просто проігнорував найбільш важливі положення, що містилися в "наказах" від непанівних верст нас., а в груд. 1768 під приводом початку війни з Османською імперією діяльність комісії було припинено на невизначений час.

У 1760—80-х рр. були остаточно ліквідовані укр. козац. військо, запороз. військо, лівобережні й слобідські козацькі полки, а також традиційний адм.-військ. устрій в Україні. На тер. 5 колиш. слобідських козацьких полків було утворено Слобідсько-Українську губернію. Її центром ставав Харків, а колиш. полкові міста Охтирка, Суми, Ізюм і Острогозьк (нині місто Воронезької обл., РФ) перетворені на провінційні містечка. Решта населених пунктів перейменовувалась у військ. слободи. Із п’яти козац. слобідських полків були сформовані гусарські полки (див. Гусари), що увійшли до складу рос. армії.

Лівобереж. козац. полки також були реорганізовані. На базі цих полків за указом від 28 черв. 1783 було створено 10 регулярних кавалерійс. полків, що теж увійшли до складу рос. армії. Повне злиття укр. козац. війська з рос. армією відбулося 1789 і 1791, відтоді всіх укр. військовиків офіційно стали називати так само, як і рос., — солдатами і офіцерами.

23 квіт. 1775 спец. рада при К. II розробила детальний план ліквідації Нової Січі та її збройних сил. Проти Січі в черв. 1775 кинули регулярні військ. частини, що по завершенні тогочасної рос.-турец. війни поверталися з театру бойових дій. За чисельністю вони в 10 разів переважали збройні сили козаків Січі. Після зайняття Нової Січі тамтешні оборонні споруди були повністю зруйновані, там було розміщено рос. гарнізон.

На поч. 1780-х рр. ліквідація Укр. . козац. д-ви завершилася. За указом від 27(16) вересня 1781 Гетьманщина була розділена на Київське намісництво, Чернігівське намісництво та Новгород-Сіверське намісництво, що становили одну Малоросійську губернію (пізніше Малоросійське генерал-губернаторство). Традиційний поділ на полки та сотні було скасовано. Невдовзі перед тим на частині тер. Слобідської України було утворено Харківське намісництво (1780), пізніше в Пд. Україні — Катеринославське намісництво (1783), згодом — Вознесенське намісництво (1795). У Правобережній Україні після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польші 1772, 1793, 1795) було створено три намісництва — Ізяславське намісництво, Брацлавське намісництво та Подільське намісництво.

Припинили свою діяльність й укр. фінансові та судові інстанції. 1782 укр. поштову службу було повністю підпорядковано загальнорос. департаменту пошт. 1786 було ліквідовано Малоросійську колегію.

Натомість було створено принципово новий, імперський адм.-політ. апарат. У адм. і суд. установах переважну більшість місць посіли представники місц. еліти. Більша частина козацької старшини перейшла на службу до нової влади. Ті, хто залишався у війську, одержували той чи ін. офіцерський чин рос. армії. Спочатку старшинські чини були зрівняні з рос. військ. табельними чинами (див. Табель про ранги 1722), потім, 1784, — скасовані (залишилися тільки офіцерські чини). За указом К. II від 3 трав. 1783 на тер. Лівобереж. та Слобідської України було юридично затверджено кріпацтво. За Жалуваною грамотою дворянству 1785 укр. козац. старшина була зрівняна в правах і привілеях з рос. дворянством.

Після секуляризації церк. і монастирських земельних володінь, здійсненої згідно з указом від 10 квіт. 1786, православна церква в Україні повністю втратила свою автономію, а після приєднання до Рос. імперії Правобереж. України (1793) там була ліквідована Українська греко-католицька церква: унійні єпархії були скасовані, їхнє майно конфісковано, унійні храми передавалися православним. Під тиском імперської адміністрації до правосл. Церкви 1794—95 перейшло понад 1,5 млн греко-католиків.

За роки правління К. II Україна була остаточно позбавлена власної військ. сили, власних держ. інституцій і власної церкви. Це призвело до того, що українці на тривалий час втратили перспективу нац. розвитку.

Разом з тим у результаті російсько-турецької війни 1768—1774, російсько-турецької війни 1787—1791 та 3-х поділів Польщі до складу Рос. імперії ввійшли майже всі етнічні укр. землі, окрім Галичини, Буковини та Закарпатської України, а також Крим. п-ів.

1787 К. II здійснила подорож на південь України і до вже завойованого Криму. Під час відвідування Катеринослава (нині м. Дніпропетровськ), заснованого Г. Потьомкіним і названого на її честь, імператриця брала участь у закладці фундаменту Свято-Преображенського собору. 1792 вона схвалила пропозицію місц. властей Катеринослава встановити на тер. міста їй пам’ятник. (Щоправда, відкриття останнього відбулося набагато пізніше — 1846; пам’ятник проіснував до лют. 1917).

Дружні стосунки К. II та герм. імп. Йосифа ІІ сприяли розробці т. зв. грец. проекту — відновлення Візант. імперії під скіпетром онука К. II великого князя Костянтина Павловича.

У гуманітарній сфері політика К. II відзначалася посиленою русифікацією нац. земель, що входили до складу імперії: 1766 Синод видав указ Києво-Печерській лаврі друкувати тільки ті книги, що пройшли його цензуру, 1769 за указом того ж Синоду укр. книги в церквах були замінені на моск., а букварі укр. мовою були повністю вилучені з ужитку. 1783 у Київ. академії (див. Києво-Могилянська академія) було офіційно запроваджено рос. мову викладання, згодом (1786) в обов’язковому порядку була введена система навчання, узаконена для всіх навч. закладів Рос. імперії. 1789 за ініціативою К. II в С.-Петербурзі було видано "Сравнительный словарь всех языков", в якому українська мова характеризувалася як рос., спотворена польською. Неодноразові пропозиції щодо відкриття на укр. землях, зокрема в Києві, вищої школи, не знайшли позитивного вирішення з боку уряду К. II.

З початком Французької революції кінця 18 століття К. II остаточно стала на шлях реакції. Останні роки її правління позначилися переслідуваннями прогресивної інтелігенції, закриттям багатьох видань, зокрема сатиричних журналів, у діяльності яких раніше вона сама брала активну участь. 1796 вона планувала збройне втручання у внутр. справи революц. Франції.

У К. II було 12 фаворитів: С. Салтиков (1752—54), С.-А. Понятовський (1755—58; майбутній король Польщі — Станіслав-Август Понятовський), граф Г. Орлов (1760—72), О. С. Васильчиков (1772—74), князь Г. Потьомкін (1774—76), П. Завадовський (1776—77), С. Зорич (1777—78), І. Римський-Корсаков (1778— 79, родич композитора), О. Ланськой (1779—84), О. Єрмолов (1785—86), граф О. Дмітрієв-Мамонов (1786—89), кн. П. Зубов (1789—96).

Померла від інсульту.

Тв.: Записки императрицы Екатерины II. Москва, 1990 (Репринтне відтворення вид. Лондон, 1859).

Літ.: Путро А.И. Левобережная Украина в составе Российского государства второй половины ХVIII века. Киев, 1988; Брикнер А. История Екатерины Второй, т. 1—2. М. 1991 (Репринтне відтворення вид. СПб., 1885); Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини 1760—1830. К., 1996; Пчелов Е. Романовы. История династии. М., 2001.

О.І. Путро.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України

 

Посещение Полтавы Императрицей Екатериной II-й.

В 1787 г., 7 июня, Императрица Екатерина II, путешествуя по России, на возвратном пути из Крыма, посетила Полтаву.*) Императрицу сопровождали: Г. А. Потемкин, А. В. Суворов, М. И. Кутузов и друг. Об этом посещении находим следующие подробности в статье Г. В. Есипова: "Путешествие Императрицы Екатерины II в южную Россию в 1787 году" **), которые и приводим здесь.


*) По почтовому тракту из Кременчуга на Кобеляки, а оттуда в Полтаву.

**) "Киевская Старина" 1892 г., т. XXXVI, февраль, стр. 308—306. См. также: "Записки Одесского Общества Истории и Древностей" 1853 г., т. 3, стр. 273—288.

"Когда Императорский поезд начал приближаться к городу Полтаве, началась с крепости пушечная пальба, а в церквах колокольный звон; при въезде в город, перед построенными триумфальными воротами***), встретили все начальники легкоконных полков и сопровождали Императрицу в город верхами возле кареты; у триумфальных ворот комендант поднес Императрице ключи от крепости, здесь же стояло полтавское купечество, мещане и ремесленники с их значками; у соборной церкви встретил с крестом и поднес его к карете Императрицы Амвросий, архиепископ Екатеринославский и Херсоно-Таврический.


***) Где ныне пересекаются улицы Александровская и Монастырская. Въезд Екатерины II-й в Полтаву был со стороны нынешней Кобелякской улицы, по которой шла транспортная дорога на г. Кобеляки.

Помещение для Императрицы приготовлено было в доме Черниговского губернатора А. С. Милорадовича (39). Здесь, у подъезда; встретили: Потемкин, гофмаршал князь Барятинский, правитель Екатеринославский И. М. Синельников с дворянством.


39) Еще ранее приезда Императрицы в Полтаву, Потемкин писал Милорадовичу: "При избрании места в Полтаве для построения дворца, не нашел я там ничего лучше и способнее загородного вашего дома. Красота и приятность положения его заставили меня назначить там быть помянутому зданию, и остается мне только ваше превосходительство через сие просить о вашем на то соизволении, в котором я и не сомневаюсь". Усадьба генерал-поручика А. С. Милорадовича была там, где ныне городской сад. ("Письмо из Херсона от 26 мая 1783 г." в брошюре графа Г. А. Милорадовича: "Андрей Степанович Милорадович, командир Севского пехотного полка 1763—1771 г.", Чернигов, 1892 г., изд. 3, стр. 17).

После обеда, к которому было много приглашенных, особенно военных, Императрица некоторое время гуляла в саду со своею любимицею камер-фрейлиной А. С. Протасовой. Вечером к карточной партии с Императрицей приглашены были А. М. Дмитриев-Мамонов, граф Кобенцель и граф Сегюр.

Вечером около дома и в саду была иллюминация плошками.

На а следующий день, 8 июня, в 11 часу утра, Императрица в двухместной карете, в сопровождении всей свиты, выехала осмотреть местность Полтавского сражения. За каретой следовали все военные начальники, штаб и обер-офицеры легкоконных полков, в Полтаве бывших. Императрица осмотрела старые редуты и шведскую могилу, и прибыла к Крестовоздвиженскому монастырю; у святых ворот ожидало Императрицу духовенство: Амвросий, архиепископ Екатеринославский, Серафим, митрополит Лакедемонский, и Каллиник, епископ Врестенский. Архиепископ Амвросий сказал приветственную речь, поднес животворящий крест, Императрица приложилась к кресту, при пении певчих, предшествуемая духовенством, взошла в церковь к литургии, которую совершил архиепископ Амвросий. По окончании литургии, возглашена была вечная память Императору Петру I, потом Императрица, посетив архиепископа Амвросия в его келье, возвратилась к обеду во дворец в 1 часу.

В 6 часов граф Безбородько представил Императрице приехавшего ко двору молдавского господаря Александра Маврокордато, после чего Императрица выехала со всей свитой за город смотреть на бывшие в лагерях полки. Войска было: конного 70 эскадронов, пехоты четыре батальона гренадер и четыре батальона егерей.

Объехав все полки, которые отдавали честь с музыкой и барабанным боем, Императрица вышла из экипажа и из палатки, для нее приготовленной, любовалась войском, которое маршировало мимо палатки под предводительством генерал-аншефа князя Ю. В. Долгорукова (+ 8 ноября 1830 г.); напоследок "все войско, имея 40 орудий полевой артиллерии, атаковало неприятеля перед собой представленного, причем во всех движениях доказало совершенное устройство и похвальную расторопность". — Так записано в современном Камер-Фурьерском Журнале.

"Полтавское сражение явилось перед нами (писал граф Сегюр (+ в 1803 г.) в своем дневнике) в живой, движущейся, одушевленной картине, близкой к действительности. Русская армия разделилась на две половины, из коих одна заняла русские окопы, другая шведские редуты. По распоряжению Потемкина, чрезвычайно согласно, отчетливо и скоро перед взорами Царицы произведены были все эти маневры, какие могли изобразить нам подобие этой решительной битвы. Движение вперед кавалерии, развернувшей фронт из четырех колонн, стремительная атака, живой и сильный огонь пехоты в то время, как левое крыло вело фальшивую атаку на лес и обходило правый фланг неприятеля, — все это чрезвычайно верно изображало сражение.

Удовольствием и гордостью горел взор Екатерины; казалось, кровь Петра Великого струилась в ее жилах. Это величественное и великолепное зрелище достойно увенчало наше романическое и вместе историческое путешествие. Князь Потемкин поднес Императрице чудесное жемчужное ожерелье; она осыпала его подарками и щедро раздавала чины и ордена генералам и офицерам" (40).


40) "Записки графа Сегюра о пребыванииии его в России в царствование Екатерины II (1785—1789), перевод с французскаго, Спб., 1865 г., стр. 231—232.

Принц Нассауский де-Линь (+ 13 декабря 1814 г.), сопровождавший Императрицу в этом путешествии, говорит: "Кто видел Екатерину при обозрении Ею поля Полтавского, тот убедился, что Она была Достойная Наследница скипетра и духа Петра Великого. Взглянув на место, где должна была решиться участь двух царств, Она произнесла следующие достопамятные слова: "Смотрите, от чего зависит жребий государств. Один день, несколько часов решают их судьбу. Одна легкомысленная самонадеянность уничтожила всю славу, все успехи Карла XII. Тот, кто приводил в ужас Германию, тот самый побежден и бежал с поля Полтавского, а без того и Нас бы здесь не было".

Императрица пробыла на поле Полтавского сражения до 8 часов вечера; а перед отъездом в город статс-дама графиня А. В. Браницкая (+ 15 августа 1838 г.), здесь же в палатке, представила ей съехавшихся жен военных начальников и дворян — все жалованы к руке, и при пушечной пальбе Императрица возвратилась в Полтаву.

В этот день Потемкину пожалован титул "князя Таврического". Преосвященному Амвросию, архиепископу Екатеринославскому, пожалован бриллиантовый крест, с повелением носить его на черном клобуке, подобно как митрополиту. (К.-Ф. Журнал). Губернский предводитель дворянства, бригадир Лалош произведен в генерал-майоры и уволен с пенсией по 600 руб. в год. Генерал-поручик Чорба получил орден св. Владимира 2 й степени: генерал-майор Алымов и бригадир Николай Адабапи — Владимира 3-й степени, затем более 40 человек пожалованы 4-й степенью того же ордена.

Суворову пожалована табакерка с вензелем в 3000 руб., гетману Браницкому табакерка с портретом в 2500 руб., высшему духовенству и на монастыри 5000 руб.

На следующий день, 9 июня, все съехались благодарить Императрицу; к числу награжденных совершенно неожиданно Императрица присоединила генерал-аншефа Преображенского полка премьер майора Ю. В. Долгорукова и генерал-майора действительного камергера А. М. Дмитриева-Мамонова; первый пожалован был в подполковники, а второй — в премьер-майоры Преображенского полка.

Перед отъездом все откланивались, жалованы были к руке и, между прочим, простились с Императрицей граф К. П. Браницкий и жена его статс-дама Александра Васильевна.

При выходе на крыльцо, здесь полтавские купцы и мещане поднесли хлеб-соль и разные фрукты. В шестиместную карету были приглашены: статс-дама графиня Скавронская, камер-фрейлина Протасова, Дмитрий Мамонов, граф Кобенцель и граф Сегюр. Проехав крепость, Императрица, встреченная у собора Успения Пресвятой Богородицы преосвященным Амвросием, взошла в церковь, отслужила молебен и потом, в 9 часов утра, при пушечной пальбе и колокольном звоне, в сопровождении верхами генералитета и эскадрона Острогожского легкоконного полка, Императорский поезд выехал из Полтавы к обеду на станцию "Карловку" (41).


41) Накануне (8 июня) Она сделалала подарок Потемкину: "Князь Григорий Александрович! Приемля с особенным удовольствием труды и старания ваши в доставлении продовольствия войскам Нашим, начальству вашему вверенным, с выгодой и сбережением казны, Всемилостивейше жалуем вам сто тысяч рублей, кои вы можете взять из сумм, в распоряжение ваше назначенных, на счет возвращения их в будущем году из кабинета. Пребываю всегда вам благосклонны. Екатерина". (Из дел Государственного архива, V, 85).

Подчиненным Потемкина и местному дворянству Императрица в тот же день, в Полтаве, выразила через Потемкина также особую благодарность:

"Князь Григорий Александрович! Во время путешествия Моего через губернию Екатеринославскую и область Тавричеекую, видев надлежащее устройство ревностное и радетельное прехождение должностей вашими подчиненными, усердие и добрую волю дворянства и прочих обществ, поручаю вам всем им объявить отличное Мое удовольствие и благоволение". (Из дел Государственного архива, V, 85). — (См. "Киев. Стар.", 1892 г., т XXXVI, март, стр. 458, подстрочное примечание в статье Г. В. Есипова: "Путешествие Императрицы Екатерины II в южную Россию в 1787 году".

О пребывании Суворова в Полтаве сохранился следующий анекдот. Когда в Полтаве Императрица, довольная маневрами войск, спросила Суворова: "чем мне наградить вас?" — "Ничего ненадобно, Матушка", отвечал Суворов: "давай тем, кто просит, ведь у тебя и таких попрошаек, чай много?" Императрица настояла. — "Если так, Матушка, спаси и помилуй: прикажи отдать за квартиру моему хозяину — покою не дает, а заплатить нечем!" — "А разве много?" сказала Екатерина, — "Много, Матушка, — три рубля с полтиной" важно произнес Суворов. Деньги были выданы, и Суворов рассказывал "об уплате за него долгов" Императрицей. "Промотался!" говорил он: "хорошо, что Матушка за меня платит, а то беда бы..." (42).


42) "История Суворова" Н. А. Полевагого, Спб., 1843 г., стр. 113. "Русские люди", т. I. стр. 226—227.

В институтском саду находилась до 1870 г. (а затем была сломана) беседка *), в которой Екатерина II, после бывших на поле полтавском маневров, принимала князя Потемкина и, собственноручно угостив его чаем, поздравила прозванием "Таврического". Местность эта в то время принадлежала г-же Стороженковой, урожденной Милорадович, а впоследствии перешла во владение М. С. Кочубея (43).


*) Беседка эта находилась над обрывом, — она была каменная, с колоннами, в византийском стиле.

43) В Полтаве же Императрица предписала сенату заготовить похвальную грамоту на имя князя Потемкина, с означением его подвигов, которыми совершено присоединение Тавриды к России, дано благоустройство сему краю и проч., вследствие чего пожаловано ему проименование "Таврического". ("Двор и замечательные люди в России во второй половине XVIII ст." А. И. Вейдемейера, изд. И. Эйнерлинга, Спб., 1846 г., ч. II, стр. 42).

Источник:

Бучневич В. Е. Записки о Полтаве и ее памятниках. 2-е изд. Исправл. и дополн. Полтава. 1902 г. Стр. 27-29

Ссылки на эту страницу


1 Бунчук
[Бунчук] - военная регалия
2 Бутурлин, Александр Борисович
[Бутурлін Олександр Борисович] (1694-1767), генерал-поручик, генерал-кригскомиссар, позднее генерал-фельдмаршал, граф, правитель Малороссии (1742)
3 В десятую годовщину
[В десяту річницю 22.1.1918-22.1.1928] – Андриевский Виктор (речь на торжественной академии в украинской станице при г. Калише 22.1.1928) // Тиражом "Лагеря". Калиш. 1928. Типография издательства "Черномор"
4 В родном гнезде (летопись рода Бутовских)
[У рідному гнізді (літопис роду Бутовських)] - Алексей Дмитриевич Бутовский
5 Вайнгортовские чтения - 2002
[Вайнгортівські читання] - материалы первой научной конференции
6 Вайнгортовские чтения - 2003
[Вайнгортівські читання] - материалы второй научной конференции "Вайнгортовские чтения"
7 Воейков, Федор Матвеевич
[Воєйков, Федір Матвійович] (1703-1778), генерал-аншеф, военный и государственный деятель
8 Воспоминания (1861-1907)
[Спогади (1861-1907)] – Євген Чикаленко. // Українська вільна академія наук у США. Нью-Йорк. 1955
9 Воспоминания о Полтавской битве, открытие памятника Петру Великому, в 1849 году, и Шведская могила в Полтаве
[Спогади про Полтавську битву, відкриття пам'ятника Петру Великому, в 1849 році, та Шведська могила у Полтаві] - П. И. Бодянский // Полтава. Типография Губернского Правления. 1849
10 Воспоминания юношеских дней: 1897-1906
[Юрій Коллард. Спогади юнацьких днів: 1897-1906. Українська Студентсьтка Громада в Харкові і Революційна Українська Партія (РУП)] // Срібна сурма, Торонто, 1972
11 Выдающиеся личности изобразительного искусства Полтавского края периода ХIIIV-ХХ столетий
[Видатні постаті образотворчого життя Полтавського краю періоду ХVІІІ-ХХ сторіч] - Курчакова Ольга, Бочарова Светлана
12 Генерал-губернаторства
[Генерал-губернаторства]
13 Гетман, Гетманата институт
[Гетьман, Гетьманату інститут] - высшее звено системы государственного управления в Гетманщине в 1649–1764 гг.
14 Гоголь на Родине
[Гоголь на батьківщині] Гоголь на Родине: Альбом художественных фототипий и гелиогравюр, относящихся к памяти Н.В. Гоголя / Издание фотографии И. Ц. Хмелевского в Полтаве. Светопечать С.В.Кульженко, Киев. 1902 г.
15 Государственные и местные деятели. Управленцы
[Державні та місцеві діячі. Управлінці] - пункт меню
16 Дневник (1907-1917)
[Щоденник (1907-1917)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1907-1917). – К.: Темпора, 2011.
17 Долгоруков, Василий Михайлович
[Долгоруков, Василь Михайлович] (1722-1782), военный и государственный деятель Российской империи, князь
18 Евгений (Булгарис, Элевферий)
[Євгеній (Булгаріс, Елевферій)] (1716—1806), церковный и педагогический деятель, ученый, писатель
19 Екатеринославское наместничество
Екатеринославское наместничество
20 Записки о Полтаве и ее памятниках
[Записки про Полтаву та її пам`ятники]. Бучневич Василий Евстафиевич. Полтава. 1902
21 Значение полтавского боя для украинской государственности
[Значіння полтавського бою для української державности] – Андриевский Виктор. Речь на торжественной академии 10 июля 1927 г. в Украинской Станице при г. Калише // Варшава. 1927. Накладом "Табору"
22 Зубов, Платон Александрович
[Зубов, Платон Олександрович] (1767-1822) – государственный деятель, фаворит императрицы Екатерины II, светлейший князь, генерал от инфантерии, генерал-адъютант, генерал-губернатор Екатеринославского наместничества
23 Иван VI Антонович
[Іван VI Антонович] (1740—1764), российський император (1740—1741)
24 Из былого. Том ІІ. От Гетмана до Директории
[З минулого. Від Гетьмана до Директорії]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1923.
25 Институт благородных девиц: культуроведческий контекст (к 185-летию со дня основания Полтавского института благородных девиц)
[Дівочий інститут: культурознавчий контекст (до 185-річчя від дня заснування Полтавського дівочого інституту)] - Кочерга Надежда Константиновна
26 История и будущее уникального памятника (Лютеранская кирха Петра и Павла в Полтаве)
[Історія і майбутнє унікальної пам’ятки (Лютеранська кірха Петра і Павла в Полтаві)] - Жук В. Н., Трегубов В. О.
27 Кадетский корпус
[Кадетський корпус] – Микола Бутович // "Вестник". Нью-Йорк. Год XIII. Ч. 5 (127). Май 1959. Стор. 24-29; Ч. 6 (128). Июнь 1959. Стор. 19-22; Ч. 7-8 (129-130). Июль-август 1959. Стор. 19-23
28 Крестовоздвиженский монастырь
Крестовоздвиженский монастырь
29 Кречетников, Михаил Никитович
[Кречетніков, Михайло Микитович] (1729—1793), русский военный и государственный деятель, генерал от инфантерии, генерал-губернатор Малороссии (1790—1793)
30 Личности - Е
[Особистості - Е] - пункт меню
31 Мартинович. Воспоминания А. Сластьона
[Мартинович. Спогади О. Сластьона] // Кооперативное издательство "Рух". Харьков, 1931
32 Материалы к истории Петровского Полтавского кадетского корпуса ( 1)
[Матеріали до історії Петровського Полтавського кадетського корпусу] - с 1-го октября 1903 г. по 1-е октября 1904 г. Год первый. Собрал полковник А. Д. Ромашкевич. Полтава. 1904.
33 Мирович, Василий Яковлевич
[Мирович, Василь Якович] (1740—1764), политический деятель, организатор неудачного дворцового переворота 1764 г.
34 Мои воспоминания о давнем прошлом (1901-1914 годы)
[Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Издательский союз "Тризуб". Виннипег, Манитоба. 1949
35 Неплюев, Иван Иванович
[Неплюєв, Іван Іванович] (1693-1773), тайный советник, сенатор, правитель Малороссии (1742)
36 Обер, Артемий (Артур) Лаврентьевич
[Обер, Артемій Лаврентійович] (1843—1917), скульптор
37 Общественные заслуги Райзеров
[Громадські заслуги Райзерів] – Матвей Григорьевич Астряб
38 Павел І
[Павло І] (1754—1801), российский император (1796—1801)
39 Петр ІІІ Федорович (Карл Петер Урлих)
[Петро ІІІ Федорович] (Карл Петер Урлих) (1728—1762), российский император (1761-1762)
40 Письма из Полтавы (1900-1921 г.г.)
[Листи з Полтави (1900-1921 г.г.)] - Короленко В. Г.
41 Покровский (Пушкаревский Покровский, Пушкаревский Вознесенский) женский монастырь
[Покровський (Пушкарівський Покровський, Пушкарівський Вознесенський) жіночий монастир]
42 Полтава. Историческая справка
Полтава. Историческая справка
43 Полтавские празднества
[Полтавські свята] - Короленко В. Г.
44 Полтавский институт благородных девиц Мазанов
Полтавский институт благородных девиц. Мазанов Петр Иванович. Полтава, 1898
45 Потемкин, Григорий Александрович
[Потьомкін, Григорій Олександрович] (1739—1791), российский государственный и военный деятель, дипломат, генерал-фельдмаршал, князь
46 Прекратившийся род
[Рід, що скінчився] - Алексей Дмитриевич Бутовский
47 Псалидас, Афанасиос
[Псалідас, Афанасіос] (1767-1829) — греческий ученый и педагог
48 Разумовский, Кирилл Григорьевич
[Розумовський, Кирило Григорович] (1728—1803), последний гетман Левобережной Украины, граф, российский генерал-фельдмаршал, президент Петербургской академии наук
49 Румянцев-Задунайский, Петр Александрович
[Румянцев-Задунайський, Петро Олександрович] (1725—1796), полководец и государственный деятель, генерал-фельдмаршал, граф, генерал-губернатор Малороссии (1764-1790 гг.), президент Малороссийской коллегии (1764-1786 гг.)
50 Русь-Украина и Московщина-Россия
[Русь-Україна та Московщина-Россія] – Историко-политическое исследование Лонгина Цегельского. С картой Украины. Второе, переработанное издание. Царьград. Из типографии Союза освобождения Украины. 1916
51 Серая дивизия
[Сіра дивізія] – Николай Бутович // "Вестник". Нью-Йорк. Год XII. Ч. 11 (121). Ноябрь 1958. Стр. 29-31. Год XIII. Ч. 1 (123). Январь 1959. Стр. 25-30.
52 Табель о рангах
Табель о рангах
53 Трощинский, Дмитрий Прокофьевич
[Трощинський, Дмитро Прокопович] (1754—1829), действительный тайный советник, полтавский губернский маршал, меценат украинской культуры
54 Труды Полтавского церковного историко-археологического комитета. Выпуск первый
[Праці Полтавського церковного історико-археологічного комітету. Випуск перший] / Полтава. 1908
55 Труды Полтавского церковного историко-археологического комитета. Выпуск третий
[Праці Полтавського церковного історико-археологічного комітету. Випуск третій] / Полтава. 1912
56 Україна на переломі, 1657-1659
Вячеслав Липинський. Україна на переломі, 1657-1959. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім століттю. / Історичні студії та монографії; т. 3 – Відень ; Київ : Видання Дніпровського Союзу Споживчих Союзів України ("Дніпросоюз"), 1920. – 304 с.
57 Цертелев, Николай Андреевич
[Цертелєв, Микола Андрійович] (1790-1869), фольклорист
58 Черта оседлости
Черта оседлости

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919