Заливчий, Андрей Иванович

Заливчий Андрій Іванович

Заливчий, Андрій Іванович — Заливчий Андрей Иванович — (14.10.1892, с. Міські Млини Гадяцького пов. - 13.12.1918, Чернігів) - політичний діяч, письменник і публіцист.

Виростав у дуже бідній селянській родині: мати працювала наймичкою, а батькові часом доводилося прохати милостиню під церквою. Насправді був позашлюбною дитиною власника місцевого маєтку, харківського банкіра Рубінштейна. На його кошти закінчив із золотою медаллю 1-у Харківську чоловічу гімназію і вступив на юридичний факультет Харківського університету (1913 р.). Увійшовши до Харківської Української студентської громади, виступив одним із організаторів і керівників Юнацької Спілки. Наприкінці 1915 р. очолив виступ проти відправлення на фронт неблагонадійних студентів. За це був засуджений до довічного заслання в Тургайському краї (Казахстан). Після Лютневої революції 1917 р. повернувся в Україну, ввійшов до харківського осередку партії українських есерів. Вів активну роботу серед селян, зокрема, створював земельні комітети в Зіньківському повіті, редагував газету "Зіньківська народна управа". На І Всеукраїнському селянському з'їзді був обраний членом ЦК Селянської спілки, членом Центральної Ради. Підтримував орієнтацію лівого крила УПСР на союз із більшовиками. На Полтавському губернському з'їзді рад 25 лютого 1918 р. обраний головою президії Полтавського губвиконкому.

Після встановлення гетьманського режиму перейшов на підпільне становище. У травні 1918 р. обраний членом ЦК УПСР, увійшов до складу Українського повстанського комітету, який керував підготовкою повстання проти гетьмана. У листопаді 1918 р. очолив антигетьманське повстання в Чернігові. Під час бою броньовик, у якому знаходився А. Заливчий, зіпсувався й зупинився. Коли Андрій вискочив із машини, гетьманці закололи його багнетами.

Мав неабиякий літературний хист. Ще в школі робив українські переклади поезій латинських авторів. Написав кілька новел автобіографічного змісту "З літ дитинства".

Д. Соловей:

"Восени 1917 року, швидко після більшовицького перевороту в Росії, заїхав я на пару днів до Полтави. Хтось повідомив Андрія, і він забіг. Зустрілися ми як найближчі друзі, хоч не бачилися майже два роки. Був він такий же, як і раніше: низенький, чорнявий, з примруженими зеленкуватими жвавими очима. Почалися розмови та взаємна інформація. <...> І тут виявилося, що наші погляди и думки розходяться в протилежних напрямках. Я вважав, що коли старий політичний режим повалено, а умови для вільного громадсько-політичного життя здобуті, то дальше розпалювання класової ненависти непотрібне й небезпечне... <...> Андрій сміявся з мене. Він вважав, що революція тільки почалася. Що криваве винищення захисників старого режиму неминуче й потрібне. Що моїми устами говорить переляканий інтеліґент, який не може зрозуміти, що революції у білих рукавичках не роблять. <...> Його захоплювали промови й статті Леніна, він вважав шлях, обстоюваний більшовиками, за неминучий і єдино правильний. <...> Нитка, що раніше так міцно обох нас в'язала, зненацька урвалася".

Джерело:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор. 17-18

 

Highslide JS

Заливчий, Андрій Іванович (26(14).10.1892–13.12.1918) – політичний діяч, письменник і публіцист.

Н. в с. Млини (нині село Гадяцького р–ну Полтав. обл.). Навч. на юрид. ф–ті Харків. ун–ту, був кер. студентського руху Харкова. Чл. ЦК Соціаліст. юнацької спілки, один з організаторів студентського виступу проти відправки на фронт неблагонадійних студентів (1915), за що був засуджений до довічного заслання в Тургайську обл. (нині тер. Казахстану).

У берез. 1917 вернувся в Україну. Редагував газ. «Зіньківська народна управа», брав участь у створенні земельних к–тів у м. Зіньків. Чл. ЦК Селянської спілки, Української Центральної Ради. Належав до Української партії соціалістів–революціонерів, входив до її харків. орг–ції, був одним із засн. т. зв. фракції лівобережців, підтримував політ. орієнтацію лівого крила партії. В трав. 1918 увійшов до складу Укр. революц. к–ту, який керував підготовкою протигетьманського повстання 1918. Як чл. ЦК УПСР (боротьбистів) інспектував повстанські загони на Житомирщині, Харківщині, Полтавщині. В листоп. 1918 за наказом Українського військово–революційного комітету організував протигетьман. повстання на Чернігівщині. Загинув під час бойових дій у Чернігові.

Тв.: З літ дитинства. К., 1919; Дитинство. К., 1929; З літ дитинства: Автобіографічні новели. «Київ», 1988, № 3.

Літ.: Михайличенко Г. Вступне слово. В кн.: Заливчий А. З літ дитинства. К., 1919; УЛЕ, т. 2. К., 1990; Верстюк В.Ф., Осташко Т.С. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. К., 1998.

Т.С. Осташко.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України

Ссылки на эту страницу


1 Личности - З
[Особистості - З] - пункт меню
2 Писатели, публицисты, драматурги
[Письменники, публіцисти, драматурги] - пункт меню
3 Политические и партийные деятели
[Політичні та партійні діячі] - пункт меню
4 Указатель улиц
[Покажчик вулиць]

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919