История Полтавы

Пильчиков, Николай Дмитриевич

• 

Подробности

Просмотров: 63398

Пильчиков, Микола Дмитрович (1857-1908), фізик.

Народився в Полтаві [син Пильчикова Дмитра Павловича - Т.Б.]. Закінчив Харківський університет (1880 р.). Працював там же, з 1889 р. — професор. У 1894—1902 рр. — професор Новоросійського університету. В 1902—1908 рр. — професор Харківського технологічного інституту.

Наукові праці присвячені оптиці, земному магнетизму, електро- і радіотехніці, радіоактивності, рентгенівським променям, електрохімії та метеорології. 1883 р. здійснив геофізичні дослідження у районі Курської магнітної аномалії і вперше подав думку про те, що подальші дослідження зможуть привести до відкриття багатих родовищ залізних руд. Заснував у Харківському університеті магнітно-метеорологічне відділення та метеостанцію, в яких здійснював дослідження з поляризації світла та метеорології. Сконструював сейсмограф, рефрактометр.

На базі оригінальних експериментів відкрив низку незнаних властивостей рентгенівських променів. Відкрив і застосував на практиці явище фотогальванографії. Винайшов спосіб керування різними механізмами й пристроями по радіо, заклав початок радіотелемеханіки. Для захисту радіопередач від перехоплення сконструював так званий радіопротектор. Збудував у Харківському технологічному інституті першу в місті радіостанцію. Заснував журнал "Известия Харьковского технологического института".

Ще навчаючись у 1-й Полтавській гімназії, М. Д. Пильчиков захоплено займався експериментами та винаходами у галузі техніки, фізики й хімії. 1878 р. студент-другокурсник Харківського університету винайшов електричний фоноавтограф, на кілька десятиріч випередивши зарубіжних дослідників, серед них і Т. Едісона, фонограф якого був механічним приладом.

Після завершення університетського курсу М. Д. Пильчикова було залишено на кафедрі фізики для підготовки до професорського звання. Його талант експериментатора й винахідника розкрилюється і міцніє. Тільки за 1881—1887 роки він створює 18 наукових праць, винаходить і будує дев’ять власних фізичних та фізично-хімічних приладів, з-поміж яких рефрактометр для рідин здобув визнання в Росії та за кордоном. У цi ж роки М. Д. Пильчиков здійснив піонерську за своїм значенням роботу: спеціально дослідив район магнітних аномалій у Курській губернії, відкрив нові пункти та встановив територіальні межі поширення аномалій. Ці досягнення молодого дослідника було відзначено срібною медаллю Російського географічного товариства.

На зібраному матеріалі Пильчиков захистив навесні 1888 р. у Петербурзькому університеті магістерську дисертацію, в якій заклав основи теорії аномалій геомагнетизму та вперше обгрунтував наявність "щонайбагатших покладів залізної руди" в межах Курської магнітної аномалії. Це його передбачення, як відомо, цілком справдилося.

У 1888—1889 рр. М. Д. Пильчиков перебував у науковому відрядженні за кордоном, де працював у лабораторіях видатних французьких фізиків Г. Ліппмана (згодом Нобелівського лауреата), А. Корню, Н. Маскара. Тут він здійснив немало важливих досліджень з електрохімії, зокрема розробив ефективний оптично-гальванічний засіб вивчення процесу електролізу, виступав з доповідями на II Міжнародному конгресі електриків та I Міжнародному метеорологічному з’їзді. Його було обрано членом Французького фізичного товариства та Міжнародного товариства електриків.

Після повернення на батьківщину М. Д. Пильчиков стає професором Харківського університету, читає курси з фізики й метеорології та провадить дослідження з поляризації світла й атмосферної оптики. 1891 р. він заснував магнітно-метеорологічне відділення фізичного кабінету та університетську метеорологічну станцію. Вчений обстоював потребу вивчення високих шарів атмосфери за допомогою спеціальних стратостатів і з цією метою запропонував конструкцію герметизованої кабіни — провісника сучасних космічних скафандрів. Цей харківський період творчості позначений також низкою блискучих експериментів, створенням нових методів досліджень, конструюванням дотепних приладів — інклінатора, однониткового сейсмографа та інших.

З 1894 р. М. Д. Пильчиков працює професором фізики Новоросійського університету. Тут після появи звісток про досліди В. К. Рентгена він першим в Україні й одним з перших у Росії здійснив вдалі експерименти з Х-променями, відкривши низку ще незнаних їхніх властивостей.

На 1896 р. припадає публікація здійсненого вченим відкриття: на основі застосування власного оптично-гальванічного засобу дослідження електролізу М. Д. Пильчиков встановив можливість фіксувати зображення предметів нарощуванням рельєфу на металевих пластинках. Так уперше у світі було відкрито та застосовано на практиці явище електрофотографування, назване вченим фотогальванографією.

В Одесі М. Д. Пильчиков провів немало віртуозних експериментів і з радіозв’язку. Він прийшов ще до одного видатного досягнення — винайдення способу керування різними механізмами й пристроями по радіо. 5 квітня 1898 р. уперше продемонстрував це своє досягнення, почавши відлік подальшому розвитку радіотелемеханіки. У 1899 —1900 рр. М. Д. Пильчиков здійснив експериментальні й теоретичні дослідження з радіоактивності. В Одесі він заснував перший в Росії за часом спорудження фізичний інститут при університеті, а також вимірювальну лабораторію — одну з найбагатших у тогочасних університетах.

1902 р. М. Д. Пильчиков повернувся до Харкова, де очолив кафедру фізики та фізичну лабораторію у Технологічному інституті. Він збудував першу в місті радіостанцію, де продовжив дослідження з радіозв’язку, зокрема створив модель радіокерованого протимінного захисту для військових кораблів, обладнав радіостанцію на автомобілі тощо. На цей час припадає й завершення його роботи над проблемою захисту радіопередач від перехоплення. Вчений сконструював для цього так званий радіопротектор, випробуваний на бойових кораблях Чорноморського флоту в серпні 1903 р.

Унаслідок енергійних зусиль М. Д. Пильчикова фізична лабораторія інституту за п’ять років перетворилася на найбагатшу і найкраще обладнану з-поміж інших вищих технічних закладів тогочасної Росії. Він мріяв перетворити її на фізичний інститут, сам навіть спланував триповерховий лабораторний корпус для нього. Одначе тим планам не судилося здійснитися: виснажений напруженою боротьбою за демократизацію інститутського життя у 1905—1907 рр. проти реакціонерів-чорносотенців, М. Д. Пильчиков 19 травня 1908 р. пострілом у серце обірвав своє життя.

Творча спадщина вченого — це близько 100 праць, понад 25 оригінальних приладів та установок, кілька нових експериментальних методів досліджень

Джерело:

http://www.ukrop.com/ua/encyclopaedia/100names/6111.html

 

Пильчиков, Микола Дмитрович (9/21.05.1857, Полтава — 6/19.05.1908, Харків) — фізик-експериментатор, автор винаходів світового значення; професор, член-кореспондент Тулузької Академії наук, член Лондонського Фарадеївського товариства, Американського електрохімічного товариства, Французького фізичного товариства, Міжнародного товариства електриків, ряду наукових товариств Росії.

Народився в сім'ї педагога і громадського діяча Д. П. Пильчикова. Від батька сприйняв активну життєву позицію, непримиренність до неправди і гніту. Закінчив Полтавську гімназію (1876 p.) і фізико-хімічний факультет Харківського університету (1880 p.). Студентом-другокурсником винайшов електричний фоноавтограф, на кілька десятиліть випередивши зарубіжних дослідників. У 1880-х рр. розробив теорію магнітометричних методів розвідки аномалій геомагнетизму, вперше обґрунтувавши наявність покладів залізної руди в межах Курської магнітної аномалії. В 1889—1894 рр. працював у Харківському університеті. Заснував магніто-метеорологічне відділення фізичного кабінету та університетську метеостанцію. Для дослідження високих шарів атмосфери запропонував конструкцію герметизованої кабіни (портаеронавта) — провісника сучасних космічних скафандрів. У 1894 p. перейшов на роботу в Новоросійський університет в Одесі, де вперше на Україні у 1896 p. здійснив есперименти з Х-променями; використав їх для діагностики захворювань шляхом просвічування, винайшов та побудував потужну фокус-трубку. Першим у світі відкрив та застосував на практиці явище електрофотографування, назвавши його фотогальванографією. Провів чимало експериментів з радіозв'язку, винайшовши спосіб керування різними механізмами й пристроями по радіо (1898 р.). У цій справі наш земляк на кілька місяців випередив серба Н. Теслу, якому досі помилково приписується першість у радіотелемеханіці. В 1899—1900 рр. М. Пильчиков здійснив перші в Україні дослідження з радіоактивності, ставши одним з піонерів ядерної фізики. Повернувшись у 1902 р. до Харкова, очолив кафедру фізики та фізичну лабораторію Технологічного інституту. Збудував нерухому і рухому (на автомобілі) радіостанції, вирішив проблему захисту радіопередач від перехоплення, створив модель радіокерованого протимінного захисту для військових кораблів. Лабораторія М. Пильчикова стала передовим осередком науки в усій Російській імперії.

Одночасно вів активну громадську роботу. В 1892 p. став одним із засновників Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові, був членом Харківської громади, боровся за демократизацію вищої освіти. Обстоюючи ідею використання здобутків науки лише для мирної мети, пропонував створити авторитетну наукову установу під назвою Міжнародна академія вічності. Новаторська діяльність ученого-громадянина наштовхувалася на перешкоди й переслідування чорносотенців від науки. Цькування особливо посилилося після поразки революції 1905—1907 рр. Виснажений нерівною боротьбою, М. Пильчиков за два дні до свого 51-го дня народження пострілом у серце обірвав своє життя.

Пильчиков, Николай Дмитриевич. Род. в 1857 г. в Полтаве, сын бывшего преподавателя истории в Полтавском кадетском корпусе. Окончил Полтавскую гимназию (1876) и Харьковский университет (1880 г.), был оставлен для приготовления к профессуре. Окончил школу: "Ecole de hautes etudes" в Париже. Был профессором физики в Харьковском университет (до 1904 г.), затем в Новороссийском, а с 1902 по день кончины (окончил жизнь самоубийством) в Харьковском технологическом институте. Он устроил в Харьковском университете магнитометеорологическое отделение физического кабинета, метеоролог. станцию, в Новороссийском измерительную физическую лабораторию, в Харьковском технологическом станцию беспроводной телеграфии. Он хлопотал о разрешении издавать "известия Харьковского Технологического Института" и был первым редактором. Его труды, большей частью на французском языке (см. словарь Брокгауза, дополнит. том). Другие работы печатались в "Записках Новороссийск. университета", Метеорологич. Вестнике и др. Он был действительным членом Тулузской академии наук и членом многих заграничных обществ. Его работа: "Материалы к вопросу о местных аномалиях земного магнетизма" издана отдельно (магистерская диссертация). Список его работ см. физико-математический факультет Харьковского университета за сто лет, стр. 87-88. П. увлекался музыкой (скрипкой) и малорусской поэзией и поместил несколько стихотворений в сборнике доктора Александрова — "Складка" (под инициалами М. П.). Скончался года два назад. [см. "Первое дополнение к Словарю" - Т.Б.]

Источник:

И. Ф. Павловский. Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века. Полтава. Типо-литография преемников Дохмана. 1912. Стр. 151-152