Материалы к биографии Е. X. Чикаленко
- Подробности
- Просмотров: 2077
Володимир Леонтович. Матеріяли до життєпису Є. X. Чикаленка
Публікується за виданням: Леонтович, Володимир Миколайович. Зібрання творів [Текст] : в 4-х томах / В. М. Леонтович. - К. : Сфера. - (Б-ка газети "Рада"). Т. 3 : Повість. Спогади. - 2004. - 356 с. Стор. 298-302.
Опубліковано у форматі .djvu на сайті Libruk. Українська електронна бібліотека.
Перша публікація: «Тризуб», ч. 42, 1929.
Переведення в html-формат — Борис Тристанов.
— 298 —
МАТЕРІЯЛИ ДО ЖИТТЄПИСУ Є. X. ЧИКАЛЕНКА*
Після смерти Є. X. Чикаленка і його громадська діяльність, і він сам як громадський діяч були всебічно освітлені багатьма видатними українськими діячами і письменниками, але в усіх їхніх пам'яткових промовах та
* Між цими Матеріалами і Спогадами Євгена Чикаленка є невідповідності. Наприклад, за Спогадами Євген Харлампович відбував термін адміністративного догляду у Перешорах, а не на хуторі своєї дружини. Та й не всі селяни скористалися з його порад - Т.Б.
— 299 —
статтях мова переважно іде про діяльність Євгена Харламповича за останні 25 років, себто за часи, коли він був вже немолодою, цілком сформованою людиною, і сливе нема відомостей про його особисте життя, про те, серед яких обставин і під якими впливами складалася ця видатна людина. Це і зрозуміло, бо більшість з тих, хто писали та промовляли про його, люди або значно молодші, або познайомилися з ним вже в пізніших роках.
Думаю, що повний життєпис, історія розвитку такої людини, як Євген Харлампович, мусить бути повчаючим, а скласти його повинно бути потребою нашої любови та поваги до небіжчика.
На жаль, і я можу дати для життєпису тільки небагато уривчастих відомостей, дещо, що чув од самого Євгена Харламповича та од його знайомих старших поколінь, бо хоч ми і часто бачилися і були в приятельстві, та це було прикметою нашого покоління і наших часів, що в наших зустрічах сливе весь час забірали обговорення громадських справ та розмови на суспільні теми, і тільки зрідка говорили ми про особисті справи та життя кожного з нас, а ще і познайомився я з Євгеном Харламповичем ближче вже аж тоді, коли йому було год за сорок. Але я сподіваюся, що такі ж спогади подадуть й инші земляки і так назбирається досить мате-ріялу для життєпису.
* * *
Євген Харлампович був родом з Херсонщини, де в Ананьївському повіті дістав у спадок маєток понад 2000 десятин. На Херсонщині оселився його дід, прийшовши звідкись з більш північних частин України. Земля на Херсонщині за тих часів була дуже дешева і дід Є. Харламповича орендував та купував землю і випасував на ній отари овець і з того забагатів. Було в його двоє синів. Чомусь (хоч такого звичаю, здається, ніде на Україні і не було) брати між собою склали умову, що обоє пороблять заповіти один на користь одного і той, хто житиме довше, дістане в спадщину після брата його маєток з тим, що, хто б то не був, а після смерти мусить залишити обидві частини дідизни Євгену Харламповичу. Батько його умер рано, і його маєток по заповіту перейшов дядькові Євгена Харламповича. Дядько був нежонатий і служив якимсь урядовцем у повітовому місті. Він додержував умови з небіжчиком-братом, опікувався Євгеном Харламповичем і ставився до його, як до свого спадкоємця. Не знаю чому, мабуть, тому, що вчився у реальній гімназії, Євген Харлампович дістав вищу освіту вільним слухачем у Харкові. Там він зійшовся з Мальованцями [Мальований Володимир Григорович] і вступив до їхньої партії, отже, вже тоді в ньому виявилися і національна свідомість, і інтерес до громадських справ.
Між іншим, він приїздив з якимсь дорученням партії до В. В. Лесевича, який тоді (у 82-84 роках) мешкав під адміністративним доглядом у Полтаві після адміністративного заслання до Сибіру.
— 300 —
Врешті в адміністрації виникли підозріння щодо благонадійности Євгена Харламповича, і він був висланий під догляд поліції на Лубенщину на хутір своєї першої жінки (близько с. Юсковець), рожденної Садікової, з якою познайомився і одружився у Харкові. Чомусь Євген Харлампович сам назвав адміністрації містом свого постійного мешкання хутір своєї дружини, а не дядьків маєток.
Там прожив Євген Харлампович п'ять років і жив, здається, дуже замкнено, принаймні мені ніколи не довелося ні від кого з лубенців чути про його, хоч на Лубенщині мешкало тоді кілька українофілів старшого покоління (Номис, Камінський, Милорадович [можливо Василь Петрович] й інші). Юсковці — велике село, переважно козаче, було там і 2-3 небагатих панських родин, але у них громадських інтересів було небагато і, мабуть, Євген Харлампович почував себе в Юсковцях самотнім.
Відбувши термін адміністративного догляду, Євген Харлампович переїхав з родиною на Херсонщину, де з доручення дядька господарював у їхньому маєтку. Дядько Євгена Харламповича був людина кремезної вдачі, мав свій вироблений в народньому густі погляд на людей та людські взаємини, а ще й хотів свої думки прищепити і племінникові. Тому, коли вони стрівалися, чи в маєтку, чи в місті, він не проминав научати та давати поради Євгенові Харламповичу, що стосувалися не стільки хліборобства, скільки того, як, на його думку, мусить жити та поводитися господар. Здебільшого поради ті висловлював він у формі народних приказок. От для прикладу одна з них, яку часто уживав і Євген Харлампович: «Що маєш зробити взавтра, зроби сьогодні, а що маєш з'їсти сьогодні, з'їж завтра».
Невдовзі дядько Євгена Харламповича помер. Чуючи наближення смерти, викликав він Євгена Харламповича до себе у місто, довго востаннє розказував йому, научаючи, як він повинен жити і хазяйнувати, а тоді попростився і звелів їхати додому і, як не прохав Євген Харлампович, не дозволив йому залишитися при собі: «Нема чого тобі тут сидіти, жнива надходять, щоб ще хліб не сипався од недогляду, — приїдеш вже, коли я вмру, поховати».
По дядьковій смерті Євген Харлампович зробився власником великого маєтку і міг упорядкувати як господарство, так і відносини з селянами по своїй уподобі та поглядах.
Євген Харлампович був людиною народницького напрямку з певним нахилом до соціялістичних ідей, принаймні остільки, що свою власність вважав він не стільки своєю, скільки громадською, що лише випадково прийшла йому до рук. Тому, яко людина, віддана своїм переконанням і такої кремезної вдачі, що ніколи не дозволяла собі не робити того, що вважала своїм обов'язком, був він все своє життя такий щедрий на громадські потреби і такий ощадний в особистому житті.
— 301 —
Часи його пробування під адміністративним доглядом були саме часами, коли радикальна інтелігенція зневірилася в так званому хожденії в народ семидесятих років для мандрівної агітації. В ті часи поширилась думка, що для того, щоб придбати вплив на людей, щоб прищеплювати їм свої погляди, треба жити серед тих людей, витворити з ними сталі зв'язки і подавати їм не ті чи інші поодинокі ідеї, політичні чи соціяльні, одрізнені од усіх інших питань, а треба вплинути на весь їхній світогляд, підняти їхній загальний розвиток. Думаю, що ця ідея тих часів і прихилила Євгена Харламповича до того, що він оселився на селі.
Свої відносини з селянами він упорядкував в такий спосіб. З великого свого маєтку він залишив у своєму розпорядженню невелику частину, так ніби для зразкового господарства. Більшу ж частину своєї землі давав селянам за певну частину врожаю і з умовою, щоб вони додержувалися на ній такого ж сівозвороту, як Євген Харлампович у себе, починали усі польові роботи одночасно з ним та обробляли землю і сіяли хліб так, як він казатиме. Неслідком цього усі селяни села Перешор (так звалося село, де мешкав Євген Харлампович) мали завжди добрий урожай та багатіли.
Такі умови міг він ставити селянам, а вони погодилися на них тільки через те, що йому дійсно було чому навчати селян у хліборобстві, бо він був видатним знавцем в усіх галузях господарства.
Особливе значення для збільшення урожаїв попереду в перешорських селян, а далі й у цілій околиці мали популяризація і досконале переведення в своїм господарстві Євгеном Харламповичем ідеї заховування в землі вологости. Ту ідею подав проф. Костичів і викладав її як в лекціях, так і в сільськогосподарській літературі, але вона в такій мірі тяжко поширювалася між хліборобами, що траплялися господарі, закінчивши Петровську Разумовську сільськогосподарську академію, які або зовсім не додержувалися ідеї Костичова, або прикладали її з такими порушеннями, що наявно було, що вони її зле розуміють. Само собою, що вони і не досягали тих корисних наслідків, які напевне мали б бути при досконалім її виконанні.
На Україні, себто там, де заховання вологости було особливо потрібне, а надто в селянських господарствах, способи обробітку, які радив Костичів для заховування вологости, поширювалися тим слабше ще через те, що через цензурні заборони сільськогосподарська література малася тільки російською мовою.
Євген Харлампович засвоїв ідеї Костичова з такою виразністю, як мало хто з господарів тих часів, свідомо пристосував способи їх переведення до місцевих умов і послідовно і сам на своїх посівах прикладав їх, і вимагав їх доконання од своїх орендаторів, вияснюючи їм з властивим йому умінням популяризувати корисність цієї системи. Дякуючи
— 302 —
цьому урожаї, особливо озимих хлібів, були в нього і в його орендаторів багато кращі, ніж скрізь по околиці, а за сухих років, коли довкола хліб вигорав, на перешорських полях стояли буйні пшениці.
З роками система хліборобства Євгена Харламповича в головнішому остільки була засвоєна його орендаторами, що надалі постійне керування їхнього господарювання Євгеном Харламповичем стало непотрібне. Дуже позначився його вплив і на загальному розвитку їх, так що він вважав надалі мешкати постійно в селі вже непотрібним, а саме тоді по містах почався зріст громадських інтересів та розвиток ідейного життя, міста росли, а міська людність починала відчувати свою силу та ставити уряду свої вимоги. Але в значній частині міська інтелігенція була чужа Україні або несвідома національно, і українські національні інтереси знаходили серед неї малий відгук та малий інтерес. Євген Харлампович бачив, що наспівають часи, коли треба переносити свою працю на ширшу арену, і почав виїздити на зиму попереду до Одеси, а згодом до Києва; в міру того, як зростав український рух, залишався у місті все довше та все більше і більше віддавав і власних сил, і допомоги грішми українським справам. Між іншим і свою агрономічну роботу переніс він з вузького обширу одного села на всеукраїнські простори, склавши та видавши кілька надзвичайно цінних агрономічних брошур, які, коли пощастило вирвати для них цензурний дозвіл, витримали багато видань, з них останні по кілька десятків тисяч примірників.
«Тризуб», ч. 42, 1929
