История Полтавы

Гулак-Артемовский, Яков Петрович

Подробности

Просмотров: 3745

Гулак-Артемовський, Яків Петрович (26. 11(08.12).1861, с. Москаленки Канів. пов. Київ. губ., нині Богуслав. р-ну Київ. обл. – 09.03.1939, с. Немішаєве, нині смт, похов. у с. Микуличі Бородян. р-ну Київ. обл.) – співак (тенор), громадський діяч. Онук поета-байкаря П. Гулака-Артемовського.

Закінчив Київську духовну семінарію (1877). У 1884 переїхав до С.-Петербурга, де організував хор із солдат і чиновників, любителів співу. Репертуар хору складався переважно з укр. нар. пісень, що мали популярність у ті часи у столич. публіки. 1888 повернувся до Києва, до 1920 працював діловодом в Управлінні Південно-Західної залізниці. За порадою М. В. Лисенка, з яким познайомився 1889, закінчив Київську музичну школу (1894). Був одним з найближчих його помічників в орг-ції та діяльності хору, де й сам від 1890 співав. 1888, вперше відвідавши могилу Т. Шевченка у Каневі, захопився ідеєю впорядкування прилеглої території. Фактично Г.-А. висунув ідею створення заповідника на Чернечій горі. Завдяки його старанням збільшилася територія, що належала до могили, було висаджено 8 тис. дерев, обладнано огорожу та споруджено східці. Разом з В. Науменком, М. Лисенком, І. Нечуєм-Левицьким ініціював збір коштів на утримання могили поета і створення музею на ній. Був неодноразово заарештовувася, зокрема 24 вересня 1905 за зберігання нелегал. літ-ри, сидів у в’язницях Ніжина, Новозибкова (нині Брян. обл., РФ), Києва. Товаришував з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, К. Стеценком, О. Кошицем, родиною Б. Грінченка, був чл. «Літературно-артистичного товариства» у Києві. У будинку Г.-А. в Немішаєвому часто збиралися відомі діячі укр. культури. 1906 організував хори учнів у селах Немішаєве та Микуличі. Залишив спогади про М. Лисенка, опубл. в кн. «Живі сторінки української музики» (К., 1965).

Літ.: Філіпенко Т. 19 разів арештований (Листи Я. Гулака-Артемовського до О. Кошиця) // Альм. Укр. Нар. Союзу на рік 1992. Джерзі Ситі; Нью-Йорк, 1992.

Н. М. Рій, Ю. О. Беззубенко

Джерело:

Енциклопедія сучасної України