Соловей, Оксана Дмитриевна

Соловей, Оксана Дмитрівна (02.07.1919, Полтава—2004, м. Сейнт-Пол, США), письменниця, перекладачка.

22 вересня 1992 року в актовому залі Полтавського краєзнавчого музею на черговому занятті університету українознавства ім. В. Кричевського виступала гостя з далекого американського міста Сент-Пол, українська письменниця Оксана Дмитрівна Соловей. Присутні, затамувавши подих, слухали її розповідь про батька Дмитра Федоровича Солов’я, автора книг про жахливу добу сталінщини — "Розгром Полтави", та "Голгота України". В першій розповідалось про винищення полтавської інтелігенції на початку 20-х років, в другій — про московськобільшовицький окупаційний терор в Україні між першою і другою світовими війнами.

З великою любов’ю говорила пані Оксана про свого батька, творчий розмах якого був досить широкий, а шлях життя тернистий, важкий. Вона прочитала уривок з автобіографії батька, де він, живучи в еміграції, писав, що літературна праця дає йому мало "матеріальної користі", але він її виконує лише "з свідомости свого національного обов’язку". Ці слова зворушили слухачів і змусили багатьох задуматись.

У цій розмові вдячна донька славетного батька лише побіжно згадувала про себе, залишаючи поза увагою відомості про своє життя і творчість. Та у нас не так багато талановитих полтавок, щоб не заціватись Оксаною Соловей — перекладачкою, поеткою, журналісткою, етнографом, а насамперед — великою патріоткою України.

Оксана Дмитрівна народилася в Полтаві в складний час громадянської війни, коли ще продовжувалась боротьба за українську державність, учасником якої був її батько. У той час Дмитро Федорович працював інструктором культосвітніх справ при Полтавській спілці споживчих товариств, редагував журнал "Полтавський кооператор" та був одним із організаторів просвітнього союзу "Українська культура", розгромленого 1920 року більшовиками. Мати Оксани Дмитрівни, Марія Іванівна Шаруда, була шишацькою козачкою (прізвищем Шаруда письменниця послуговувалась пізніше як псевдонімом). Лише раннє дитинство її минуло в Полтаві, бо вже в 1923 році батьки переїхали до Харкова. Там вона навчалася в середній школі, здобула вищу освіту на фізико-математичному факультеті Харківського університету. А кохалась же на літературі. Пізніше пояснювала: "Я свідомо не пішла на літературний факультет, бо знала, що треба буде говорити не те, що думаєш". Успішно закінчивши навчання, Оксана Дмитрівна одержала рекомендацію для вступу до аспірантури, але почалася війна. Про перебування в Харкові під час окупації вона розповіла у спогадах "У Просвіті і навколо" ("Український засів", 1992, № 1(5).

Родина Солов’їв покинула Харків влітку 1943 року. Мандри на Захід були тяжкі. У статті "Не датися в руки" ("Сучасність", 1991, № 7 — 8) Оксана Дмитрівна розповіла про від’їзд з рідної землі, про поїздку через Словаччину, Австрію аж до Тюрінгії, де й зупинились. Разом із нею їхали в еміграцію дочка Костя Буревія — Оксана, сестра Лесі Українки Ольга Косач-Кривинюк, актор Йосип Гірняк, вчений Юрій Шевельов. Посвідки Червоного Хреста врятували їх від сталінських людоловів, які нишпорили навіть в американській зоні. "Полювання на радянських громадян відбувалось повсюдно, — пише вона. — Можна наводити десятки і десятки фактів, як люди викидалися з вікон, вискакували з потягів, кінчали самогубством, аби тільки не вертатись додому".

До 1950 року сім’я Дмитра Солов’я перебувала в Західній Німеччині, а потім переїхала до Америки. Оксана Дмитрівна спершу мила посуд у шпиталі, працювала в страховій компанії, нарешті її запросили в інженерний відділ місцевої компанії міста Сент-Пол, де працювала 31 рік аж до виходу на пенсію.

Перші переклади Оксани Соловей з’явилися в друці ще в 1946 році. З англійської перекладала твори Ділана Томаса, Карла Сендберга, Генрі Лонгфелло, Пітера Устінова, з французької — Альбера Камю, Веркора, Жана Кокто, з російської — О.Солженіцина, В. Шаламова та ін. Вона переклала з англійської дві визначні наукові праці Ю. Шевельова: "Українська мова в першій половині 20-го століття (1900 — 1941): стан і статус" (1987) і "Олександр Потебня і українське питання" (1992). За переклад твору Веркора "Море мовчить" одержала першу премію на літературному конкурсі Світової федерації українських жіночих , організацій (СФУЖО, 1965).

У літературному доробку О. Соловей — десятки оригінальних статей, заміток, спогадів, казок, віршованих творів. Серед них такі: "Століття "Пісні про Гаявату ("Нові дні", 1955), "Риси Шевченкової вдачі" ("Молода Україна", 1966), "Митарства української книги" ("Українські вісті", 1967), "Слово про письменника І. Багряного" (1969), "Тарас Шевченко — самостійна Україна" ("Тризуб", Міннеаполіс, 1982), "Харківський університет очима колишніх студентів" ("Сучасність", 1983), "До 50-річчя голоду на Україні" ("Українські вісті", 1983), "Не датися в руки: становище й настрої біженців українців в останні місяці війни і перші місяці миру" ("Сучасність", 1991) та ін.

Оксана Дмитрівна виступала і як редактор. Зокрема, вона відредагувала такі книжки: збірка віршів О. Лятуринської "Ягілка" (Вінніпег, 1971), М. Зерова "Лекції з історії української літератури" (Едмонтон, 1977), Д. Ф. Соловей "Розгром Полтави" ("Тризуб", 1974); до фундаментальної праці Г. Костюка "Зустрічі і прощання" (Едмонтон, 1987) опрацювала "Пояснення скорочень назв установ, організацій, журналів та рідкісних слів". В 1981 — 89 роках працювала на радіо "Свобода" і "Голос Америки", видавши понад 160 скриптів.

З 1966 року Оксана Соловей належить до Організації українських письменників у діаспорі "Слово"; з 1973 вона старший науковий співробітник ВУАН у Нью-Йорку, а з 1990 року — член-кореспондент цієї ж Академії. Як етнограф Оксана Дмитрівна вивчає український обрядовий хліб, видала серію з восьми карток, присвячених весільному хлібові.

Близько півстоліття ім’я О. Соловей з’являлося на сторінках періодичних видань української діаспори — Європи, Америки, Канади. Деякі видання варто назвати: "Через тернй" (Ганновер, 1946), "Арка", "Пу-гу" (1947, 1948, 1955), "Нові дні" (1954 — 56, 1971, 1990), "Українська літературна газета" (1956 — 1960), "Молода Україна" (1963 — 68, 1972, 1975), "Сучасність" (1967 — 1992), "Українські вісті" (1974 — 1993) тощо. Починаючи від 1960 року, О. Соловей здійснила понад 70 виступів перед українськими громадами в різних містах Америки, Канади і Австралії — з доповідями (про Т. Шевченка та інших українських письменників і діячів культури), читанням власних творів, розповідями про свої подорожі по багатьох країнах світу. Вона учасниця наукових конференцій з питань культури. На конференції "Україна і Захід" (1991, США) порушила питання торгівлі шедеврами мистецтва, вивезеними з України.

У 1992 — 93 відвідала Київ, Полтаву, Харків. Після цього писала в листі: "З віддалі Полтава видається не цілком реальною, наче мені ті відвідини снилися, марилися, і віриться і не дуже, що я там була. Очевидно, переступити через віддаль у півстоліття складніше, ніж думалося". В канадському журналі "Нові дні" (1993, січень) опублікувала враження від поїздки в Диканьку і на батьківщину М. В. Гоголя, в село Василівку.

Джерело:

Петро Ротач, "Колоски з літературної ниви" - http://www.pollitra.pi.net.ua

Ссылки на эту страницу


1 Личности - С
[Особистості - С] - пункт меню
2 Переводчики
[Перекладачі] - пункт меню
3 Писатели, публицисты, драматурги
[Письменники, публіцисти, драматурги] - пункт меню
4 Родились в Полтаве
[Народилися у Полтаві] - пункт меню

Поддержать сайт
Карта ПриватБанка:

4149 4390 0512 1235