Кудрявцев, Павел Емельянович

Кудрявцев, Павло Омелянович (1885(?)-01.02.1921) - генерал-поручик Армії УНР (посмертно).

Народився в слободі Ряській Костянтиноградського повіту Катеринославської губернії. Походив із родини священика. Закінчив Костянтиноградську гімназію, Полтавську духовну семінарію. Вчився у Катеринодарському політехнічному інституті, з 3-го курсу вступив однорічником 2-го розряду до 1-го Катеринодарського козачого полку. Закінчив Новочеркаське козаче училище (1909), вийшов хорунжим до 1-го козачого Нерчинського полку Забайкальського козачого війська (урочище Київське, Далекий Схід). У складі цього полку на чолі 3-ї сотні брав участь у Першій світовій війні (полком командував на той час П. Врангель). Останнє звання у російській армії — військовий старшина (помічник командира 1-го Нерчинського козачого полку).

З листопада 1917 р. — приділений до Українського Генерального Військового секретаріату. З грудня 1917 р. — працівник Військового міністерства Центральної Ради, учасник вуличних боїв у Києві проти більшовиків у січні 1918 р. З березня 1918 р. — губернський комісар на Полтавщині. Відмовився визнати владу гетьмана П. Скоропадського і 05.05.1918 р. був усунутий з посади та заарештований. З 29.11.1918 р., після протигетьманського повстання, знову став губернським комісаром Полтавщини та командувачем 6-го Полтавського корпусу військ Директорії. З кінця січня 1919 р. — помічник командувача Окремого Залізнично-Технічного корпусу Дієвої армії УНР. З 29.05.1919 р. - начальник 9-ї Залізничної дивізії Дієвої армії УНР. У листопаді 1919 р. захворів на тиф. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою. З 19.05.1920 р. — помічник військового міністра УНР, генерал-хорунжий. Помер від тяжких наслідків перенесеного плямистого тифу, похований у Тернополі. Посмертно підвищений до звання генерала-поручика.

Джерела:

ЦДАВОУ - Ф. 1075. - Оп. 2. - Спр. 698. -С. 4_15; Некролог//Український Вістник. — Львів. — 1921. — Ч. 7. — С. 3; Некролог//Наша Зоря. — 1921. — Ч. 4; Євтимович В. Здобуття «Пра-ги»//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч. 3. — С. 5—18; Вінтоняк І. Укр. Галицький курінь у Полтаві, 1918 р.//Український Скиталець. — Ио-зефів. - 1922. - Ч. 13. - С 1-3; Ч. 14. - С 9-11; Ч. 15. - С 9-11; Ч. 16. - С 2-4; Несвіцький О. Полтава у дні революції та в період смути 1917— 1922. — Полтава. — 1995. — С. 55; Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924. — С. 34; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С 66.

Джерело:

Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української народної республіки (1917-1921): Наукове видання. - К.: Темпора, 2007. - 536 с.: іл. Стор. 226

 

Кудрявцев Павел Емельянович, р. 1885 в слободе Ряской Константиноградского у. Сын священника. Константиноградская гимназия. Полтавская духовная семинария, Алексеевское военное училище 1907. Офицер 1-го Нерчинского полка Забайкальского казачьего войска. Войсковой старшина, помощник командира того же полка. Участник боев в Киеве янв. 1918. 1919-1920 в армии УНР. Генерал-поручик. В эмиграции в Польше. Ум. 1 фев. 1921 в Тернополе. /330; 683/

Источник:

Волков, Сергей Владимирович, д.и.н. База данных № 2: «Участники Белого движения в России»

 

Кудрявцев, Павло Омелянович — Кудрявцев Павел Емельянович — (1873, Полтавщина — 01.02.1921, Тернопіль) — військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР.

Народився в сім'ї священика. Навчався в Полтавській духовній семінарії, Катеринодарському політехнічному інституті. Новочеркаському козачому училищі. Служив у кубанських козачих військових частинах. Під час світової війни — козачий полковник, один із організаторів УГВК. У березні-квітні 1918 р. — полтавський губернський комісар. За часів Директорії командував Полтавським корпусом, згодом Залізничною дивізією. У травні 1920 р. призначений товаришем військового міністра УНР. Помер невдовзі після переходу через Збруч.

Джерело:

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор.66

 

Кудрявцев, Павло Омелянович. Нар. 1873 на Полтавщині. Реальне училище, Казанське піх. юнкер. училище 1894. Офіцер 160-го піх. Абхазького полку в Гомелі Віленського військ. округу. В роки І світ. війни ком. піх. полку.

В українській армії 1917, делегат II Всеукраїнського військ. з'їзду, член Українського Генерального Військ. Комітету, учасник українізації рос. частин. Півд.-Зах. фронту.

За Гетьманату перебував в ув'язненні. В Армії УНР 1919 командувач укр. військ Полтавської губ., ком. Залізничної пішої дивізії на більшовицькому і денікінському фронтах. 1920 заст. Військ. міністра УНР. Генерал-хорунжий. Помер 1 лютого 1921 у Тернополі.

Джерело:

Литвин М.Р., Науменко К.Є. Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. - Львів; Харків: «Видавництво Сага», 2007. - 244 с. Стор.118

 

Ссылки на эту страницу


1 Из былого. Том ІІ. От Гетмана до Директории
[З минулого. Від Гетьмана до Директорії]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1923.
2 Личности - К
[Особистості - К] - пункт меню
3 Полтава в дни революции и в период смуты 1917-1922 гг.
[Полтава у дні революції та в період смути 1917-1922 рр.] - Несвицкий А. А. Дневник. 1917-1922 г.
4 Учились в Полтаве
[Вчилися в Полтаві] - пункт меню

Поддержать сайт
Карта ПриватБанка:

4149 4390 0512 1235