История Полтавы

Неизвестная повстанческая организация Полтавского края (1929-1930 гг.)

Подробности

Просмотров: 15333

Віктор Ревегук, Надія Кочерга, кандидати історичних наук, доценти.
Невідома повстанська організація Полтавського краю (1929-1930 рр.)

Рік 1929 – рік «великого перелому» став початком примусової суцільної колективізації сільського господарства і викликав загальний опір селянства. Одним із проявів протибільшовицького руху опору стала таємна повстанська організація державницького  спрямування, яка виникла у вересні 1929 р. у селі Бугаївці Жовнинського району Кременчуцької округи  з ініціативи М.Х.Маслича – делегата 1-го Всеросійського з’їзду Рад  і члена першого складу Всеросійського ЦВК.

Організація дістала назву «Штаб Війська Українського» [ШВУ] і мала на меті повалення радянської влади і відновлення незалежності України у формі Української Народної Республіки та Конституції УНР від 29 квітня 1918 р. Програма організації передбачала збереження існуючого зрівняльного землекористування, але закріплення  селянських наділів у приватну власність. Під час агітації підпільники ставку робили на середняка.  До кінця 1929 р. ШВУ мав осередки у 13 населених пунктах Глобинського, Градизького, Жовнинського і Семенівського районів Кременчуцького округу, до яких входило близько 150-200 різних за соціальним статусом і майновим становищем селян. В окремі райони ШВУ були призначені організатори, а в селах – старші груп.

ШВУ планував підняти загальне народне повстання проти більшовицького режиму, сформувати українську армію на традиціях армії УЕР. Були призначені командири Січової (П.Черевань) і Запорізької (М.Кухаренко) дивізій та  розпочато формування двох полків – у Семенівському і Жовнинському районах.

Повстання мало початися одночасно на теренах Кременчуцького, Черкаського і Полтавського округів напередодні жнив 1930 р. з тим, щоб не дати більшовикам вивезти хліб із України.

Через «сексотів»  чекісти виявили ШВУ уже в листопаді 1929 р., а операція по його ліквідації була проведена в ніч з 21 на 22 січня 1930 р. Всього було заарештовано 102 чоловіка. Матеріали слідства склали 6 грубезних томів і були виявлені авторами цього дослідження в архіві управління СБУ в Полтавській області.

Згідно вироку «трійки» при колегії ДПУ УСРР 27 учасників підпільної організації були розстріляні, решта одержали від 3 до 10 років ув’язнення. В 1990 р. всі вони були реабілітовані.

ШВУ була найбільшою з відомих підпільних організацій українського селянства в період колективізації  сільського господарства.

Микола Харитонович Маслич  народився 1892 року в селі Бугаївці в сім’ї селянина-бідняка. Початкову освіту здобув у місцевій земській школі, після якої продовжив навчання у технічному училищі („механічній школі”) у Кременчуці, по закінченні якого працював токарем по металу на промислових підприємствах міста. Там познайомився з ідеями російської соціал-демократії і в 1910 році вступив до РСДРП, поділяв погляди меншовиків. В 1913 році М.Маслича  мобілізували на військову службу, яку він здійснював як моторист на кораблях Балтійського флоту. Водночас займався революційною діяльністю серед матросів. Як визнаний лідер балтійських моряків після Лютневої революції 1917 року  був обраний від Центробалта делегатом першого Всеросійського з’їзду рад, увійшов до складу Центрального Виконавчого Комітету і від нього був делегований  на конференцію Червоного Хреста до Москви. Більшовицького перевороту М.Маслич не сприйняв і розірвав стосунки з РСДРП. Відтоді в жодній із політичних партій він не перебував і працював в організаціях Всеросійського Червоного Хреста спочатку на Кавказі, а в часи української держави гетьмана П.Скоропадського – в Києві. Активної участі в українській революції не брав. Під час другого приходу російських більшовиків в Україну М.Маслич повернувся до рідного села і був обраний головою Мозоліївського волосного виконавчого комітету. Працював на цій посаді лише півтора місяця і був заарештований Чека за стандартним звинуваченням у „контрреволюційності”. Майже три місяці покарання відбував у кременчуцькій тюрмі і був звільнений з ув’язнення повстанцями отамана Григор’єва у травні 1919 року. Після цього М. Маслич відійшов від активного громадського життя і зосередився на веденні власного невеликого господарства у своєму селі.

Декілька років М.Маслич перебував у місцевому товаристві спільного обробітку землі, але надії на колективне господарювання не справдилися. Мав 11 десятин землі, двоє коней і сім’ю з десяти непрацездатних осіб. Напередодні „наступу соціалізму по всьому фронті” в 1928 році М.Маслич позичив 525 карбованців і разом із двома односельцями придбав у складчину парову молотарку. Здавалося, в сім’ї запанує достаток, але настав рік „великого перелому”. Місцева влада зарахувала його до категорії „куркулів” і обклала податком в індивідуальному (експертному) порядку. Маючи 200 карбованців боргу, він мав заплатити 253 карбованці податку та 126 карбованців самообкладання, що було для нього непосильним. В результаті цього господарство М.Маслича було розорене дощенту.

“Придивляючись до життя селян, - говорив на слідстві  М.Маслич після арешту, - перебуваючи в їх середовищі, часто ділячись враженнями і цікавлячись думками окремих груп селян, я переконався в тому, що деякі заходи Радвлади пов’язані з індивідуальним обкладанням, викликають масове  невдоволення, що межує з яскраво вираженою ворожістю до Радянської влади... Спостерігаючи всю цю безрадісну картину, яка створила надзвичайно тяжкі умови для селян, я почав задумуватися над тим, як би знайти шляхи виходу з цього скрутного становища”.

© Ревегук В. Я., Кочерга Н. К
При використанні, посилання
на авторів обов'язкове.