История Полтавы

Полтавская Круглая площадь

Подробности

Просмотров: 5081

Полтавська Кругла площа

Доленосною подією, яка вплинула на подальшу історію розвитку Полтави, архітектурне обличчя міста, була червнева битва 1709 року між арміями шведського короля Карла ХІІ і московського царя Петра І. Коли майже через століття внаслідок чергової зміни адміністративно-територіального устрою Малоросії постало питання визначення нової губернії, то замість Лубенської, – як центру колишньої Вишневеччини, чи то Роменської – міста проведення другого за обігом товарів імперського Іллінського ярмарку, "столицею" новоствореної губернії, а звідси і назвою останньої, стає Полтава [3, с.291].

Відомий дослідник регіональної історії Іван Павловський писатиме: "Це була епоха, коли Полтава зі скромного полкового містечка стає губернським містом і ... перетворюється за новим типом. Ми не знаємо, – продовжує Іван Францевич, – в її історії іншого моменту, коли суспільне, економічне життя і саме обличчя міста зазнали б такої швидкої і різкої зміни, як саме в ці роки" [4, с.55]. "Хрещеним батьком" нового статусу міста був генерал-губернатор Малоросійської губернії С.Вязьмітінов. Невеличке (до восьми тисяч чоловік населення) провінційне містечко, яке ні за своєю промислово-господарською та культурологічною потужністю навіть і близько неможливо було поставити до ряду імовірних губернських столиць, в березні 1802 року оголошують губернським центром. [5, с.10,14] Підтвердженням непривабливості догубернської Полтави є добре відомі слова французького посла графа Сегюра: "Полтава невеличке містечко, кепсько прикрашене і небагатолюдне, не має жодної визначної будівлі" [5, с.9]. Проте якщо на спокушеного паризьким лоском француза Полтава могла не справити враження, то за свідченнями співвітчизників місто справді, м'яко кажучи, не сяяло – як в переносному, так і в прямому розумінні цього слова. Покриті пилом ґрунтові дороги і площі під час дощів перетворювалися в непролазну багнюку, яка навіть була "оспівана" поетом П.Вяземським, зграї бродячих собак і домашньої худоби в самому центрі міста, жодного вищого культурно-освітнього закладу – все це реалії життя догубернської Полтави. Коли перший генерал-губернатор О.Куракін прибув до міста, то здивовано констатував відсутність в Полтаві продуктивної молоді, яка за браком початкових закладів освіти вимушена була здобувати знання в інших містах [6, с.47].

Справа рушила з місця навесні 1802 року: разом з природою, за визначенням професора Ізм. Срезневського, пробуджувалась до життя "безтурботно-нудна, простодушно-пустельна, хоча і мила Полтава" [3, с.329]. Серед невідкладних завдань – визначення нового центру міста. Колишній історичний – Червона площа – за браком простору не міг розмістити усі необхідні адміністративні установи губернської Полтави. Згідно з початковим проектом 1802 року їхнє розміщення планувалося лінійно вздовж вулиць Мало-Петровської та Олександрівської (суч. вул. Леніна і Жовтнева на відрізку від Кооперативного технікуму до Успенського собору) [1, с.25]. Для здійснення масштабних перетворень на запрошення О.Куракіна до міста прибуває талановитий випускник Московської архітектурної школи М.Амвросимов, приїзд якого був обумовлений вимогою перетворити Полтаву "в малом виде Петербург". Саме такий вислів-побажання наводить І.Павловський, говорячи, підкреслюємо, взагалі про містобудівні плани О.Куракіна [5, с.54]. Прибувши до Полтави, М.Амвросимов відмовляється від лінійної розбивки центру міста на кшталт петербурзького генплану, натомість пропонує розмістити адміністративні будинки по колу на новій площі, в центрі якої б гармонійно постав би пам'ятник Слави.

Враховуючи значення для Росії полтавської перемоги (пригадаймо слова Петра І: "… ныне уже совершенно камень во основание С.-Петербурга положен" [8, с.231]) в першу чергу в безпеці і, звісно, в наступній розбудові північної столиці, з часом вже радянські історики-краєзнавці будуть ототожнювати і шукати спільні риси поміж полтавською Круглою площею і петербурзькою Двірцевою, "забуваючи" про зовсім відмінний концептуальний підхід у розробці планування центральної частини обох міст, зумовлений геоландшафтним фактором: радіально-кільцеве планування в умовах ворсклянської правобережної тераси та лінійно-магістральне обабіч невських рукавів. Крім того, радянські дослідники з невідомих причин нехтують елементарною хронологією, визнаючи первинною Двірцеву площу, говорячи про Полтаву не інакше, як про "малий Петербург", або ж "Петербург в мініатюрі" [2, с.78; 7, с.96]. Проте кожній із них притаманне своє неповторне архітектурне обличчя, а головне – історія створення.

Формування Круглої площі в Полтаві триває впродовж 1805 – 1811 років коштом відомого мецената С.Кочубея. За цей час від Успенської дзвіниці в бік нового центру була прокладена Олександрівська вулиця (суч. вул. Жовтнева). Першою новобудовою площі став Полтавський Малоросійський поштамт.

1809 року. Протягом 1809-1811 років зведено: будинок Дворянського зібрання, Губернські та Повітові присутні місця, будинки трьох губернаторів (цивільного, віце- і генерал-губернатора).

Отже, на 1811 рік центр Полтави мав вигляд колоподібної площі, і неважливо, що деякі з будівель перебудовувалися в майбутньому. Головне те, що по периметру останньої вже стояли сім із восьми адміністративних будівель. Окрім того, площу пронизувала класична восьмирадіальна система розбивки вулиць, кожна з яких виходила у напрямку головних містобудівних домінант старої Полтави, переважно церков. При цьому найбільша магістраль – вулиця Олександрівська – проходила (і проходить) через центр площі із заходу на схід. Двірцева площа має зовсім іншу систему розбивки центральних вулиць, яка, до того ж, далека від геометричної пропорційності полтавської, а головна петербурзька магістраль – Невський проспект – зовсім проходить осторонь самої площі. Більше того, на початку ХІХ ст. простір біля Зимового палацу не мав вигляду замкнутого кола. Лише у 1829 році завдяки старанням К.Россі вона набуває дугоподібності, після того, як архітектор з'єднав будівлю двох міністерств (фінансових та іноземних справ) з Генеральним штабом Тріумфальною аркою. Тільки з появою Штабу Гвардійського Корпусу (арх. О.Брюллов, 1843 р.) та Вільного економічного товариства (арх. І.Черник, 1846 р.) Двірцева площа перетворюється на замкнуте коло [9, с.445-448]. У Полтаві до того часу вже декілька років була зведена остання і найбільша за своїми розмірами архітектурна споруда Круглої площі – Петровський Кадетський Корпус (арх. М.Бонч-Бруєвич, 1840 р.). Навіть домінанта полтавської площі – пам'ятник Слави з'являється набагато раніше подібної споруди Двірцевої: полтавський монумент 1811 року (арх. Ж.Т. де Томон, М.Амвросимов), петербурзька Олександрівська колона.

1834 року (арх. Монферан). Ще одним доказом первинності полтавської площі можуть бути також слова відомого мандрівника, видавця петербурзьких "Вітчизняних Записок" П.Свиньїна про те, що центр Полтави "зробив би честь самій столиці…" [10, с.2].

За майже двовікову історію Кругла площа неодноразово змінювала свою назву: з Олександрівської першої чверті ХІХ століття – на Корпусний сад в середині 40-х років, з Мазепиного гаю за часів УНР – на Жовтневий парк з 20-х років минулого століття. На сьогодні яку б назву вона не мала, потрібно пам'ятати, що виключною особливістю полтавської площі є те, що зразкові будівлі для губернських міст, розроблені професором архітектури А.Захаровим, зібрані тільки в Полтаві воєдино, репрезентуючи унікальний – єдиний в Україні композиційно завершений архітектурний ансамбль доби губернського класицизму.

Література:

1. Ігнаткін І.О., Вайнгорт Л.С. Полтава. Історико-архітектурний нарис. – К., 1966.

2. Історія міст і сіл УРСР. Полтавська область. – К., 1979.

3. Павловский И.Ф. Полтава в ХІХ ст.// Киевская Старина. – Т.ХLC. Ноябрь – Декабрь. – 1905.

4. Павловский И.Ф. К истории полтавского дворянства 1802 – 1902 г. – Полтава, 1906.

5. Павловский И.Ф. Очерк деятельности Малоросийского генерал-губернатора кн. А.Б.Куракина. – 1914.

6. Письма генерал-губернатора кн. А.Куракина из Малороссии // ТПУАК. Под ред. И. Павловского, перевод Л.Несвитской. – Вып.6. – Часть І. – 1909.

7. Полтава. Книга для туристов. – Харьков, 1982.

8. Письма и бумаги императора Петра Великого. – Т. 9. – Вып. І. – М., Л., 1950.

9. Пилявский В., Тиц А., Ушков Ю. История русской архитектуры. – Л., 1984.

10. Свиньин П. Полтава. Из журнала путешествия по России // Отечественные Записки. – № 120. – Апрель. – 1830.

Джерело:

Полтава: архітектура, історія, мистецтво. Матеріали II наукової конференції "Вайнгортівські читання", грудень 2003 р. – Полтава. 2003. Стор. 90-92.

© Павлов В.
При використанні, посилання
на автора обов'язкове.