История Полтавы

Большой народный праздник в Полтаве

• 

Подробности

Просмотров: 5394

Велике народне свято в Полтаві

Публікується за виданням: Велике народне сьвято в Полтаві // Газета "Буковина", Чернівці: чис. 92, 03.(16.).08.1903, стор. 3, чис. 93, 06.(19.).08.1903, стор. 3, чис. 97, 15.(28.).08.1903, стор. 3, чис. 99, 20.08.(02.09.).1903, стор. 3, чис. 104, 31.08.(13.09.).1903, стор. 2, чис. 106, 05.(18.).09.1903, стор. 1, чис. 107, 07.(20.).09.1903, стор. 2, чис. 109, 12.(25.).09.1903, стор. 1, чис. 110, 14.(27.).09.1903, стор. 2, чис. 110, 14.(27.).09.1903, стор. 3.

Переведення в html-формат — Борис Тристанов. Особливості авторської мови і правопису збережено.

Висловлюю подяку Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника за надані матеріали.

Буковина. Чис. 92, 03.(16.).08.1903, стор. 3

Відкритє памятника І. Котляревского в Полтаві. Дня 30. і 31. cт. ст. б. р. відбуде ся в Полтаві на Українї торжественне відкритє памятника Івана Петровича Котляревського. — Відкритє памятника славного поета родоначальника нової доби україньскої лїтератури являє ся незвичайною подїєю в житю українського народу і представляє собою факт, маючий загально-культурне значінє. — Відкритєм памятника занимає ся полтавска городска управа. — Проґраму самого торжества подамо в найблизшім числї.

Буковина. Чис. 93, 06.(19.).08.1903, стор. 3

Торжество відкритя памятника Івана Котляревского в Полтаві, відбуде ся як ми доносили в послїднім числї, на днях 30. і 31. ст. ст. серпня з слїдуючою проґрамою: Першого дня (30. серпня) посьвяченє памятника на могилї І. Котляревского при участи предcтавителїв адмінїстрациї, духовеньства, дворяньства, земства і учачої ся молодїжи в місцевих заведенях, а відтак посьвяченє і відкритє памятника Котляревському на бульварі єго імени. Опісля торжественне засїданє міскої ради в просьвітнім будинку Н. В. Гоголя о годинї 7½ вечером, на якім відбуде ся: Відкритє засїданя привітною промовою міского голови, відчитанє короткого історичного мемориялу і звіт Управи що-до будови памятника, а відтак відчит про артистичне і лїтературне значінє творів Котляревского і єго вплив на україньску лїтературу і вкінци виголошенє та відчитанє привітів з нагоди торжества. — Другого дня (31. серпня) відбуде ся загально-доступний лїтературно-музикальний ранок Комісиї народних відчитів в просьвітнім домі Гоголя о годинї 1-ой в полудне. На проґраму ранка зложать ся: відчит біоґрафії Котляревского з уривками з єго творів і мрачними картинами, що відносить ся до єго імени, житя і дїяльности поета. Відтак стануть відсьпівані піснї з "Наталки Полтавки" і віддеклямовані виїмки з "Енеїди" ілюстровані мрачними картинами. Вкінци відсьпіває хор кантату, написану на сю цїль Миколою Лисенком. О год. 4-5 пополудни обід, виданий містом для почетних гостий, а вечером торжественне представленє "Наталки Полтавки" з музичним віддїлом і апотеозою на кінци. Дохід призначений на фонд для відкритя міскої школи ім. Котляревского.

Буковина. Чис. 97, 15.(28.).08.1903, стор. 3

На відкритє памятника Котляревского в Полтаві постановила управа київского лїтературно-артистичного товариства вислати адресу на мові росийскій і україньскій від імени товариства і кромі того .уповажнило секретаря І. М. Стешенка взяти участь в торжествах відкритя памятника в характері представителя товариства. Харківске ґубернске земство і харківска міска управа висилає також подібну адресу, а надто делєґатів. Управу міста Харкова будуть заступати окремі репрезентанти.

Буковина. Чис. 99, 20.08.(02.09.).1903, стор. 3

Відкритє памятника Ів. Котляревского в Полтаві. "Полт. Вєстнїк" пише: До виконаня на етноґрафічнім вечері, посьвяченім памяти Котляревского, кантати композитора Лисенка, орґанїзує ся великий хор, в якого склад, крім хору самого Лисенка і місцевих любителїв сьпіву, війде також хор архиєрейских сьпіваків, з яким заключено вже договір, і мішаний хор малорускої театральної дружини Кропивницкого. Весь хор буде складатись з більше чим 100 осіб. Що-до орхестри, то єї, як показує ся, не буде міг зложити, директор музичної школи Ахшаримов, до якого звернув ся в тій справі комітет, бо члени орхестри виїхали на лїто на відпустку. Однак ся обставина не впливає на зміну проґрами. Кантата вимагає повної орхестри і мусить війти до проґрами, хотяй би мало ся спровадити орхестру з Харкова або Київа.

Буковина. Чис. 104, 31.08.(13.09.).1903, стор. 2

Торжество відкритя памятниника Ів. Котляревского в Полтаві. Від вчера обходить вся Україна-Русь велике народне сьвято в родиннім місцї Івана Котляревского, в Полтаві. В містї де перед 134 роками побачив сьвіт Іван Котляревский, де провів частину свого житя і на віки спочив, відкрито вчера памятник, щоби почтити память першого україньско-руского поета, котрий дав почин до відродин України-Руси. На се торжество зі Львова виїхав редактор "Руслана" Лев Лопатиньский, який буде заступати також тов-о "Сокіл", відтак виїхали ще до Полтави: проф. унїверситету др. Студиньский, яко делєґат Наук. Товариства ім. Шевченка; п. Кость Паньківский, відпоручник Тов-а ім. Котляревского; пос. Романчук, делєґат "Просьвіти"; др. Левицкий, редактор "Дїла"; др. Грушкевич упрошений делєґат "Академічної Громади"; др. Лесь Кульчицкий з Коломиї, редактор "Поступа" і делєґат тамошних народних товариств.

Буковина. Чис. 106, 05.(18.).09.1903, стор. 1

Велике народне сьвято в Полтаві.

Певно нїкому із делєґатів австрийскої України, які вибирали ся на сьвято відслоненя памятника Котляревскому й не мріялось, що сьвято се відбуде ся так величаво, як се в дїйстности було. Поїзд, що йшов з ночі з четверга на пятницю з Києва до Полтави був переповнений гістьми з ріжних закутків України. Все, що грає бодай трохи визнатнїйшу ролю в культурнім житю України, представники найріжнороднїйших заведень і корпораций, вкінци множество унїверситетскої молодїжи — все то спішило звеличати всенародне сьвято. В Полтаві на двірци привитали приїжих місцеві Українцї і відпоручники мійскої ради. Місто застали вже сьвяточно прибране. З дахів і вікон повівали хоругви, звішались ґірлянди і китицї цьвітів; коло памятника, завиненого білою занавісою викінчували ще ріжні прикраси. З вікон придорожних вихилялись голови цїкавих а по улицях збивались люди у гуртки придивляючись, як нескінчений ряд "ізвощиків" віз гостий з двірця. Особливо звертали на себе увагу приїзжі із Галичини і Буковини; з тих одних приміщено в "Европейскій гостинницї", другим відступив адвокат Перцович безкористно цїлий свій дім до розпорядимости. Сейчас по перебраню поїхали делєґати з Галичини і Буковини до городского голови представитись і заявити, які хто товариства заступає. Делєґатів з'їхалось 10, а то з Галичини: пос. Романчук (від тов. Просьвіта), проф. др. Студиньский (від тов. ім. Шевченка), д. Губчак (від тов. Руска Бесїда), др. Евген Левіцкий (від редакциї Дїла), д. Лопатиньский (від редакциї Руслана), др. Яр. Грушкевич (від тов. ім. Котляревского), писатель Стефаник (від Лїтер. наук. Вістника), др. Л. Кульчицкий (від руских тов. з Коломиї); з Буковини: др. Мирон Кордуба (від руских тов в Чернівцях) і д. Василь Сїмович (від тов. "Сїч" в Чернівцях). Привіт у городского голови д. Трегубова випав дуже сердечно, тим більше, що сей говорив з нами по україньски. Проча часть сего дня зійшла на огляданю міста і нарадах що до тактичного поступованя підчас самого сьвята. В суботу 12-го почались торжества. О год. 1-ій з полудня відправлено панахиду на могилї Котляревского далеко за містом на кладбищи. Могила батька нової україньскої лїтератури прикрашена тепер прекрасним гранїтним пямятником і віддїлена огорожею від прочого кладбища і від могили другого полтавского поета, звістного переводчика "Ілїяди" Гнїдича. Панахида, відправлена полтавским митрополитом Іляріоном, стягнула безчисленні товпи публики, які залягли цїле кладбище і обсадили всї дерева. За огороду пускали тілько представників правительственних урядів і висланників з австрийскої України. Панахиду закінчив преосьв. Іляріон короткою бесїдою.

З кладбища пішли всї до новопоставленого памятника, який стоїть у самім центрі міста, при Мало-Петровскій улици, яка веде з Київского до Харківского двірця, так що кождий переїжджаючий через Полтаву мусить коло него з'упинитись. Бульвар, який тягне ся від памятника на північ, названо тепер іменем Котляревского. Огорожа памятника вся була убрана дубовими листями, цьвітами і вінцями, а з усїх сторін повівали хоругви. Здвиг народа був ще більший як на кладбищи. Заняті були не тілько всї притикаючі улицї, які мимоходом кажучи у Полтаві незвичайно широкі, вікна і балькони домів, але й всї дахи були густо обсаджені.

Почав ся молебен, відправлений преосьв. Іляріоном з соборним і мійским духовеньством. По многолїтию представникам мійскої управи і всїм що причинились до здвигненя сего памятника віцеґубернатор С. Фонвізін стягнув покривало і очам представив ся памятник в цїлій красї. Чотирогранна гранїтова колюмна закінчена погрудєм автора "Енеіди". Під бюстом означені лїта родженя і смерти поета (1769—1838), низше золотими буквами виписано імя Котляревского, а ще низше кілька стрічок з "Москаля-чарівника":

Де згода в семействі,
Де мир і тишина,
Щасливі там люди,
Блаженна сторона.

По під се йде чудово вироблений скульптором Л. В. Позеном горелєф на тему взяту з "Енеіди". На противній сторонї памятника надпись із Шевченка:

              Слава
Сонцем засіяла,
Не вмре кобзар, бо на віки
Єго привітала.

На двох останних сторонах памятника поміщені горелєфи тогож Позена із "Наталки Полтавки" і "Москаля-Чарівника".

Сейчас по відслоненю памятника рушив похід депутаций і представників з вінцями. Всї вінцї зложено у підніжа памятника; було їх около 70, з тих 7 срібних. Появу галицких і буковиньских представників повитано гучними оплесками. На підвисшенє вийшов д. Грінченко і почав відчитувати написи на вінцях.

(Далї буде.)

Буковина. Чис. 107, 07.(20.).09.1903, стор. 2

Велике народне сьвято в Полтаві.

(Далї.)

Вечером того-ж самого дня, (субота 12-го) відбуло ся торжественне засїданє городскої думи в домі просьвітних заведень імени Гоголя. Театральна саля, в якій відбувало ся засїданє, була украшена цьвітами і вінцями, які в полуднє зложено на памятникови Котляревского. Радні міста засїли на сценї представляючій лїс. Публика заповнила щільно всї місця, так що многі мусїли відійти з нїчим. Засїданє отворив д. Трегубов мовою, в якій підчеркнув відношенє до ідеї памятника Котляревскому міста Полтави і численних, розкинених по всїй Россиї почитателїв поета. Закінчив привітом зібраним гостям. Після сего прочитано справозданє комітету будови памятника. З него замітити треба, що памятник коштував 15.000 рублїв та що д. Позен всї свої роботи коло него виконав зовсїм безкористно. Відтак виголосив д. Стешенко знаменитий відчит про значінє Котляревского в україньскій лїтературі і артистичну цїну єго творів. Хоча відчит тревав цїлу годину, вся публика вислухала єго з великим напруженєм і цїкавостию і нагородила прелєґента довго невмовкаючими оплесками.

Слїдуючу точку програми виповнили два коротші відчити в формі привітів. Перший виголосила звістна писателька панї Косачева (Олена Пчілка) з разу по росийски а відтак по україньски, другий панї А. Я. Ефименко звістна зі своїх розвідок у "Кієвскій Старинї". За сим прийшла черга на привіти делєґатів з буковиньскої і галицкої Руси. Привіти в україньскій мові зложено у формі адрес на руки городского голови. Появу Галичан і Буковинцїв на сценї повитано френетичними оплесками і кождий привіт оплескувано з окрема з незвичайним одушевленєм. По наших делєґатах прийшла черга на адреси: харківского унїверситету, міст: Харкова, Києва, Чернигова, Лубен і др. За ними виходить на сцену писатель Коцюбиньский і починає читати адресу по україньски. Напруженє в цїлій авдиториї величезне, бо всї заздалегід знали, що Українцям не буде дозволено говорити по україньски. Однак д. Коцюбиньский скінчив без перешкоди свою довгу адресу, а публика нагородила єго невмовкаючими оплесками. Підчас сего ґубернатор остентативно опустив льожу і вийшов геть. Виступає якась панночка [Андрієвська] і починає знова читати адресу по україньски. Тут перебиває їй городский голова і заявляє, що публично говорити по україньски росийским підданим "нєльза". Панночка уходить і не віддає адреси, лише забирає єї з собою. На сцену виходить присяжний повірений д. Міхновский і запитує городского голову, від кого вийшов заказ уживаня україньскої мови на україньскім сьвятї. На відповідь голови, що від мінїстра Плєве, заявив д. Міхновский: "Дивно, як міг мінїстер видати таке незаконне розпорядженє! Прошу о відпись протоколу нинїшного засїданя ради, щоби я міг внести рекурс до сенату. В Россиї нема закона, котрий збороняв би людинї уживати своєї рідної мови. У мене є тоже україньский адрес, а що я єго прочитати не можу, то беру собі єго назад, а Вам віддаю лиш папку". З сими словами опустив салю а за ним вийшла цїла публика, опускаючи демонстративно місце, де заборонено читати по україньски. Остало лише з 15 люда, котрі мали читати адреси. Кождий з них зближав ся до голови і заявляв: "У мене україньска адреса, а що я єї читати не могу, то беру собі єї назад", а навіть ті у яких були росийскі адреси, заявляли: "Так, як недозволено читати україньских адрес, не прочитаю вам і росийскої". Словом, демонстрация випала величаво, поважно і солїдарно, та зробила на всїх велике вражінє. Се був справдї момент, здіймаючий серця у гору! А бачучи ту величезну солїдарність і піднеслий настрій, мимохіть шепталось: "Ще не вмерла і не вмре!"

(Конець буде.)

Буковина. Чис. 109, 12.(25.).09.1903, стор. 1

Велике народне сьвято в Полтаві.

(Конець.)

Коли перший день сьвята через росийскі промови і адреси мав бодай в части офіцияльно-росийску примішку, то в другім дни гомонїло при всякій нагодї, при всїх точках празника виключно рідне україньске слово. Відповідно до сего й загальний настрій став більш піднеслий, більш патріотичний. Забуваючи про дїйстність здавати моглось, що все то відбуває ся не в самодержавній Росиї а десь у свобідній, вимріяній, независимій Українї...

О ½l. год. в полудне почав ся музикальний ранок. Саля мійского театру виповнена мабуть ще більш, як попередного дня — вся публика у сьвяточних одежах. На сценї уставлений амфітеатрально мішаний хор у живописних народних україньских і історичних козацких строях. Сей хор се вибрані голоси — числом около 200 — з чотирох ріжних хорів київских і полтавских. Перед сценою орхестр з около 50 людий. А всїм тим управляє така незрівнана майстерска сила як найбільший наш композитор Лисенко. Справдїшний пир для уха! Чогось подібного урядити ми не в силї!

Ранок складав ся з сольових сьпівів, мішаних і мужеских хорів з орхестрою, деклямаций і сьвітляних картин на полотнї, які представляли малюнки до творів Котляревского, єго памятник, дім де уродив ся і т. и. Для цїкавих подаємо програму в цїлости:

1. "На вічну память Котляревскому" Т. Шевченка; М. Садовский виголосив.

2. "Гомонїла Україна" із поеми Шевченка "Гайдамаки", муз. Лисенка, відсьпівав Г. Внуковский.

3. Сьвітляні картини із альбому рисунків П. Мартиновича.

4. "Пливе човен" нар. пісня; ул. для хору Лисенко; мішаний хор.

5. "Чого менї тяжко?", "Ой, стрічечка до стрічечки". Слова Т. Шевченка, муз. Лисенка; відсьп. Н. Калиновска.

6. "Гей не дивуйте!" нар. пісня; ул. для хору і оркестри Лисенко.

Часть II.

1. "Ой, що-ж бо то за ворон", нар. пісня ул. для хору Лисенко; мужеский хор.

2. "Ой, у полї озеречко, посїю я конопельки", нар. піснї, ул. для хору Лисенко; мішаний хор.

3. "У досьвіта встав я". Слова Кулїша, муз. Лисенка; відсьпівав Г. Внуковский.

4. Кантата "На вічну память Котляревскому". Слова Шевченка, муз. Лисенка; виконали тенор, барітон, мішаний хор і оркестра.

Всї точки були виконані з правдивим артизмом і незвичайною прецизиєю. Публика що хвиля попадала в одушевленє і принуджувала безнастанними оплесками до повтореня многих частий програми. А вже правдиву бурю оплесків викликувала кождоразова поява д. Лисенка. За труди, які він понїс при урядженю сего сьвята нагороджено єго чудовим лавровим вінцем, який вручено композиторови при послїдній точцї програми, кантатї зложеній нарочно на нинїшне торжество. Коли в послїдне запущено занавісу, всї счудувались, побачивши, що сей ранок протягнув ся до 5-ої год. вечера.

Сейчас по тім був назначений офіціозний обід уряджений городскою радою в гостинницї "Монголїя". Сей обід дїйстно відбув ся, але в нїм не взяв участи нїхто з видатнїйших україньских дїячів. Бо-ж сїдати до спільного стола з людьми офіціозного сьвіта, против котрих, хоч посередно, вчера піднесено протест, було якось нїяково. Тому й з делєґатів австрийскої Руси не всї явились. Буковиньскі делєґати і двох із галицких відсунулись також від участи в бенкетї, солїдаризуючись вповнї з Україньцями.

О 8-ій год. вечером почалось представленє в мійскім театрі: виставлено "Наталку Полтавку" при слїдуючій обсадї:

Наталка — Л. П. Лїнїцка

Терпилиха — С. В. Тобилевичка

Макогоненко — М. Л. Кропивницкий

Тетерваковский — І. К. Карпенко-Карий

Петро — А. Л. Жулиньский

Микола — Н. К. Садовский.

Само собою понятне, що при такій обсадї представленє випало знаменито. Особливо поривав д. Садовский своєю незрівнаною грою і інтерпретациєю та способом сьпіваня народних пісень. Не меньш знаменитий був д. Кропивницкий. Публика часто переривала гру принуджуючи акторів до повтореня поодиноких уступів. По сто лїтах одушевила "Наталка" видцїв мабуть ще більше, як за першою появою.

По представленю повторив хор ще раз дві найкрасші піснї, які відсьпівано на музикальнім ранцї, а то з огляду на ту публику, яка рано не була в театрі із-за браку місця: "Гей не дивуйте" і кантату.

Апотеоза, що представляла Україну вкладаючу лавровий вінець на голову Котляревского, закінчила сей вечер а з ним і цїле сьвято.

Празнованє відкритя памятника Котляревскому в так величавий спосіб — се безперечно незвичайно важна подїя в нашім національнім житю і розвою. Цїле сьвято від початку до кінця було величезною і сьвітлою манїфестациєю україньства у самодержавній Росиї. Воно важне зарівно для закордонних Українцїв, як і для нас, австрийских. Для тамтих, бо в перве публично і офіцияльно залунали україньскі промови, подїя для них важнїйша чим би нам здаватись могло. Для нас, бо ми привикли вважати Україну пропавшою, пів мертвою, а побачили що там мабуть чи не більш патріотизму, одушевленя і охоти до жертв для народної ідеї чим у нас. Тілько більше таких сьвят, бо вони більш розбуджують і підносять духа чим томи статей і розвідок.

Буковина. Чис. 110, 14.(27.).09.1903, стор. 2

Дещо про Котляревського. В Полтаві, на Подолї, як передає "Полт. Вестнїк" живе в добрім здоровлю під сю добу вдова полтавского міщанина Варвара Федорівна Лелечиха (до подружя Красноштанова), яка має в теперішний час коло 110 лїт. До 1861 р. она була панщизняною "душею" у поміщика Білухи-Кохановского, опісля в протягу дов-

Буковина. Чис. 110, 14.(27.).09.1903, стор. 3

гого періоду часу служила у богатьох місцевих поміщиків, оставшись тепер одинокою посеред круга чужих людий. Живе она із своїх скромних средств і задля старечости не може працювати, а від 1899 р. назначила їй городска управа запомогу в висотї 3 рублїв на місяць. Ходить Лелечиха без чужої пожочи, говорить і чує добре. Після єї слів в 1828 і 1829 роках она служила у Івана Петровича Котляревского (памятає се по тім, що тодї була війна Росиї з Турками, про яку чула від Івана Петровича) занимаючись порядкованєм єго комнат і біля; єї тодї було більше як 30 лїт. При нїй також була тодї у Котляревского економкою вдова унтерофіцира Мартене Єфремова Веклевичева, якій по Котляр. припало все єго скромне майно. В сїм часї Іван Петрович був зовсїм сивий і виглядав на дуже старого та схорованого чоловіка; вусів і бороди зовсїм не носив. В гостях у него бувало небогато з єго приятелїв, частїйше за всїх Білуха-Кохановский і Стеблин-Каменьский, з яких сїмями Ів. Петр. був дуже заприязнений. До обіду переводив час на службі, спочивав не много, а вечером бував денебудь в гостях, або занимав ся читанєм книжок і ґазет. З простими людьми зносив ся радо і привітно, говорив з ними по україньски, шуткував, все усьміхав ся до всїх і все те всїх, що єго знали, привертало до него. Про дальшу жизнь і смерть Котляревского не знає нїчого задля того, що вельми довгий час була подальше від Полтави.