Скоропадский, Павел Петрович

Просмотров: 46693

Скоропадський, Павло Петрович [3(16).5.1873 - 28.4.1945; за ін. дан. -26.4.1945] - визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, гетьман України (1918).

Походив із старовинного українського козацько-шляхетського роду Скоропадських. Н. у Вісбадені (Німеччина). Дитячі роки провів у с. Тростянці Прилуцького повіту на Чернігівщині. У 1886-93 навчався у Петербурзькому пажеському корпусі, який закінчив у чині корнета. Служив у гвардійському Кавалергардському полку російської армії. Брав участь у російсько-японській війні 1904-05, під час якої командував 5-ю сотнею 2-го Читинського козацького полку Забайкальського козацького війська. За проявлений у боях героїзм нагороджений Золотою Георгіївською зброєю. Згодом призначений ад'ютантом головнокомандувача російських військ на Далекому Сході генерала М. Ліневича. У грудні 1905 призначений флігель-ад'ютантом російського імператора Миколи II. З вересня 1910 - командир 20-го драгунського Фінляндського полку, а з квітня 1911 - командир лейб-гвардії Кінного полку. 25.3.1912 С. присвоєно звання генерал-майора і зачислено до імператорського полку. З поч. Першої світової війни 1914-18 командував кінним полком, 1-ю Гвардійською кавалерійською дивізією. 3 1916 - генерал-лейтенант.

У січні 1917 призначено командуючим 34-м армійським корпусом, що дислокувався на території України. В липні-серпні 1917 за наказом (18.7.1917) командувача Південно-Західного фронту генерала Л. Корнілова С. розпочав українізацію корпусу (див. Перший український корпус). Корпус, реформування якого завершено на поч. жовтня 1917, налічував 60 тис. бійців і до поч. 1918 залишався однією з найдисциплінованіших і найбоєздатніших частин. Корпус С., контролюючи р-н Шепетівка-Козятин-Христинівка-Вапнярка, не допускав збільшовизовані частини у глиб території України. Протягом 1917 авторитет С. як воєначальника значно зріс і в жовтні 1917 на з'їзді Вільного козацтва його було обрано почесним військовим отаманом. С., який ніколи не брав участі у новітнім національнім русі, під впливом революційних подій змінив свої погляди на українську справу. У листопаді 1917 корпус під командуванням С., ставши на захист Української Центральної Ради, роззброїв побл. Вінниці 2-й гвардійський корпус, який намагався прорватись на допомогу більшовицьким частинам у Києві, і під вартою вислав його у Росію. Відстоювання генералом концепції творення (будівництва) української армії на регулярній основі та всезростаюча популярність С. серед військовиків викликала неприхильне ставлення Генерального Секретаріату УНР до його особи. Через розходження з керівництвом УЦР та Генеральним Секретаріатом військових справ у питаннях будівництва українських збройних сил С. 25.12.1917 подав у відставку і передав командування Українським корпусом генералу Гандзюку.

Знаходячись в опозиції до політики УЦР, зокрема, її соціальних експериментів, С. з поч. 1918 намагався знайти спільників для поширення власної ідеї побудови державної влади в Україні. У березні 1918 в Києві за сприянням С. створена політична організація Українська громада (пізніше - Українська народна громада), яка розпочала підготовку до встановлення в Україні автократичної влади. Ця організація знайшла підтримку Союзу земельних власників, Української демократично-хліборобської партії, частини землевласників і промислово-фінансових кіл, а також німецького військового командування, які були незадоволені соціально-економічною політикою УЦР. 29.4.1918 на Всеукраїнському хліборобському конгресі С. обрано гетьманом України. Того ж дня з'явилася “Грамота до всього українського народу”, в якій повідомлялося про розпуск УЦР і земельних комітетів, про звільнення всіх міністрів та скасування всіх законів і розпоряджень Генерального Секретаріату і Тимчасового уряду щодо власності, відновлювалося право приватної власності, підтверджувалися права малоземельних селян на отримання землі тощо. Одночасно з “Грамотою” опубліковано “Закони про тимчасовий державний устрій України”. Згідно з цим документом замість УНР проголошувалась Українська Держава; вся повнота виконавчої і законодавчої (до скликання Українського Сойму) влади переходила до гетьмана України; гетьман призначав Отамана (голову) Ради Міністрів; С. ставав Верховним головнокомандувачем Української армії і флоту тощо.

Після приходу до влади С. приділяв велику увагу вирішенню економічно-фінансових проблем держави, сприяв створенню системи судівництва, здійснював розбудову Збройних сил Української Держави. У жовтні 1918 очолив Вищу земельну комісію, яка мала розробити і провести аграрну реформу. Велику увагу С. приділяв формуванню регулярної української армії. Окремим універсалом (16.10.1918) відновив козацтво, очолив Велику козацьку раду. Особливо значними були досягнення С. у сфері національно-культурної політики. С. намагався українізувати державний апарат та загальноосвітню школу, сприяв створенню в Україні цілої низки національних державних наукових і культурно-освітніх інституцій, зокрема, Державного українського університету в Києві, Українського університету в Кам'янці-Подільському, Державного українського архіву, Національної галереї мистецтв, Українського історичного музею, Української національної бібліотеки, Української академії наук.

У період правління С. Українська Держава підтримувала активні дипломатичні відносини з державами Четверного союзу, дипломатичні місії було вислано до Швейцарії, Фінляндії, Швеції, Норвегії. У червні-вересні 1918 гетьманський уряд врегулював взаємні стосунки з Доном (Всевеликим Військом Донським), Кубанню і Кримом. 12.6.1918 підписано прелімінарну мирну угоду з РСФРР, і протягом літа-осені 1918 українська делегація (гол. С.Шелухин) вела переговори з представниками Раднаркому (гол. Х. Раковський) у Києві про укладення мирного договору між обома країнами. У жовтні 1918 призначено представника гетьманського уряду в Румунії (В.Дашкевич-Горбацький). 4-17.9.1918 С. перебував у Берліні, де мав офіційні зустрічі з вищими посадовими особами Німеччини, зокрема з кайзером Вільгельмом II.

Політика гетьманського уряду на чолі з Ф. Лизогубом, спрямована на відновлення дореволюційного соціально-економічного ладу та захист інтересів консервативно-власницьких верств (поміщиків, великих промисловців і фінансистів), участь в уряді, в основному, представників російських партій (кадети, октябристи), деякі з яких мали антиукраїнські переконання, відштовхнули від співпраці з С. націонал-демократичні сили і призвели до створення 5.8.1918 опозиційного гетьманській владі Українського національно-державного союзу (у серпні 1918 перетворений в Український національний союз).

Діяльність місцевої гетьманської адміністрації (повернення майна та землі поміщикам, ліквідація селянських комітетів, встановлення 12-годинного робочого дня тощо) викликала стихійний масовий опір українського селянства і робітництва, який придушувався каральними експедиціями відділів Державної варти, підрозділів німецько-австрійських військ та російських офіцерських дружин.

Восени 1918, намагаючись стабілізувати становище в країні та знайти шляхи для консолідації суспільних сил в ім'я зміцнення української державності, С. активізував спроби досягнення компромісу з українськими політичними силами, що перебували в опозиції. 5.10.1918 відбулися переговори гетьмана з керівниками УНС (В. Винниченко, А. Ніковський і Ф. Швець), під час яких делегація Союзу вказала на необхідність проведення аграрної реформи, вироблення демократичного виборчого законодавства і запропонувала реорганізувати кабінет міністрів шляхом включення до нього представників опозиційних організацій. Наслідком зустрічі стало сформування 24.10.1918 Ф. Лизогубом нового уряду, до складу якого увійшло 5 представників від УНС (А. В'язлов, В. Леонтович, О. Лотоцький, М. Славінський, П. Стебницький). Проте компромісний склад Ради Міністрів (гетьман був змушений рахуватися і з силами, що виступали за об'єднання України з білогвардійськими силами Росії у боротьбі проти більшовиків) не влаштовував лідерів УНС, і вони продовжували підготовку повстання проти гетьманської влади. Після виступу більшості уряду проти проведення Українського національного конгресу (за задумом керівництва УНС, конгрес як “народоправний орган” мав відіграти головну роль у “легітимному” поваленні Гетьманату) міністри, представники УНС, вийшли з уряду. 14.11.1918 С. утворив новий уряд на чолі з С. Гербелем та видав “Грамоту”, в якій оголосив про федерацію України з майбутньою небільшовицькою Росією (“Грамота” підписана С. без зазначення титулу і ствердження підпису відповідаль-ного міністра). Такі дії С. стали приводом до початку повстання проти гетьманського режиму, керівництво яким здійснювала Директорія УНР.

14.12.1918 С. підписав зречення від влади. Після вступу військ Директорії УНР до Києва С. деякий час перебував у місті, але невдовзі таємно виїхав до Берліна. Протягом двох років жив у Швейцарії. Згодом поселився у м. Ванзеє біля Берліна. Входив до Ради присяжних Українського союзу хліборобів-державників, але згодом через розбіжності у поглядах з В. Липинським вийшов з цієї організації і разом із своїми однодумцями заснував Союз гетьманців-державників. Був співорганізатором численних філій гетьманських осередків у багатьох країнах світу. Заходами С. у 1926 створено Український науковий інститут при Берлінському ун-ті.

Під час Другої світової війни С. відстоював перед офіційними колами Німеччини інтереси українців, сприяв звільненню з фашистських концтаборів С. Бандери, А. Мельника, Я. Стецька та ін. 16.4.1945 під час бомбардування станції Платлінг (біля Мюнхена, Німеччина) С. було тяжко поранено. Помер у лікарні монастиря Меттен. Похований в Оберсдорфі.

В. Задунайський (Донецьк).

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. - http://history.franko.lviv.ua

 

Highslide JS
Генерал-майор свиты его величества
П. П. Скоропадский - командир Конного полка. 1914 г.

Скоропадский, Павел Петрович (03.05.1873 - 24.06.1945). Православный. Из дворян. Крупный помещик Черниговской и Полтавской губерний, праправнук гетмана И.И. Скоропадского. Образование получил в Пажеском корпусе (1893). В службу вступил 15.08.1891. Выпущен Корнетом (ст. 07.08.1893) в Кавалергардский Ея В-ва полк. Поручик (ст. 07.08.1897). Штабс-Ротмистр (ст. 07.08.1901). Участник русско-японской войны 1904-05. Адъютант начальника Восточного отряда (01.05.-01.10.1904). Затем в штабе 3-го Сибирского арм. корпуса. Командир сотни 2-го Читинского полка Забайкальского казачьего войска. За боевые отличия награжден золотым оружием (1905). Ротмистр (ст. 07.08.1905). Флигель-адъютант (1905). Полковник (ст. 06.12.1906). Командир 20-го драг. Финляндского полка (04.09.1910-15.04.1911). Командир л-гв. Конного полка (с 15.04.1911). Ген-майор (пр. 1912; ст. 06.12.1912; за отличие) с зачислением в Свиту Его Величества. Награжден орденом Св. Георгия 4-й ст. (ВП 13.10.1914; за отличие командиром л-гв. Конного полка). С 03.10.1914 командир 1-й бригады 1-й гв. кав. дивизии, затем начальник Сводной кав. дивизии (1914). С 29.07.1915 командующий 5-й кав. дивизией. Ген-лейтенант (ст. 12.09.1915). Начальник 1-й гв. кав. дивизии (с 02.04.1916). С 22.01.1917 командир 34-го арм. корпуса. По решению Временного правительства этот корпус начал украинизироваться и со 02.07.1917 стал называться 1-м Украинским корпусом. 06.10.1917 на съезде Вольного казачества в Чигирине провозглашен атаманом – главой военных формирований Центральной Рады. 29.12.1917 подал в отставку. 29.04.1918 на съезде хлеборобов в Киеве избран гетманом Украины. С началом вывода герм. войск с территории Украины и националистического восстания С. Петлюры 14.12.1918 отрекся и бежал в Германию. Возглавлял одну из группировок украинской эмиграции. В 04.1945 выехал из Берлина на юг Германии. В пути на ст. Меттен в Баварии был смертельно контужен во время бомбардировки англо-американской авиации.

Награды: ордена Св. Анны 4-й ст. (1904); Св. Анны 3-й ст. с мечами и бантом (1904); Св. Станислава 2-й ст. с мечами (1905); Св. Владимира 4-й ст. с мечами и бантом (1905); Золотое оружие (ВП 20.06.1907); Св. Анны 2-й ст. с мечами (1906); Св. Владимира 3-й ст. (1909); Св. Георгия 4-й ст. (ВП 13.10.1914).

Залесский К.А. Кто был кто в Первой мировой войне. М., 2003.

"Военный орден святого великомученика и победоносца Георгия. Биобиблиографический справочник" РГВИА, М., 2004.

Список старшим войсковым начальникам, начальникам штабов: округов, корпусов и дивизий и командирам отдельных строевых частей. С.-Петербург. Военная Типография. 1913.

Список генералам по старшинству. Составлен по 15.04.1914. Петроград, 1914

Источник:

Русская армия в Первой мировой войне

Фото: ЦГАКФФД Санкт-Петербурга

Ссылки на эту страницу


1 Болбочан, Петр Никифорович
[Болбочан, Петро Никифорович] (1883-1919), военный деятель, полководец
2 В десятую годовщину
[В десяту річницю 22.1.1918-22.1.1928] – Андриевский Виктор (речь на торжественной академии в украинской станице при г. Калише 22.1.1928) // Тиражом "Лагеря". Калиш. 1928. Типография издательства "Черномор"
3 Винниченко, Владимир Кириллович
[Винниченко, Володимир Кирилович] (1880-1951), украинский политический и государственный деятель, писатель
4 Воспоминания (1861-1907)
[Спогади (1861-1907)] – Євген Чикаленко. // Українська вільна академія наук у США. Нью-Йорк. 1955
5 Восстание против Гетмана (Серая дивизия)
[Повстання проти Гетьмана (Сіра дивізія)] – Николай Бутович // "Вестник". Нью-Йорк. Год XIII. Ч. 2 (124). Февраль 1959. Стр. 22-24; Ч. 3 (125). Март 1959. Стр. 24-26.
6 Временное рабоче-крестьянское правительство Украини
[Тимчасовий робітничо-селянський уряд України] - советское правительство в Украине
7 Всеукраинские крестьянские съезды 1917 и 1918 гг.
[Всеукраїнські селянські з'їзди 1917 і 1918 рр.]
8 Гетман, Гетманата институт
[Гетьман, Гетьманату інститут] - высшее звено системы государственного управления в Гетманщине в 1649–1764 гг.
9 Гетманщина (Гетманское Государство)
[Гетьманщина (Гетьманська Держава)]
10 Государственные и местные деятели. Управленцы
[Державні та місцеві діячі. Управлінці] - пункт меню
11 Государственный Сенат Украинского государства
[Державний Сенат Української держави] - высший судебный орган Украинского государства
12 Две веры
[Дві віри] – Виктор Андриевский. Миттенвальд. 1950. На правах рукописи. Речь, произнесенная 27 января 1950 на протестном вече в Миттенвальде против пертрактаций украинских социалистов с группой Керенского
13 Директория Украинской Народной Республики
Директория Украинской Народной Республики
14 Дневник (1918-1919)
[Щоденник (1918-1919)] – Євген Чикаленко. // К.: Темпора, 2011.
15 Дневник (1919)
[Щоденник (1919)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ—Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 34-202.
16 Дневник (1920)
[Щоденник (1920)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ—Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 204-528.
17 Дорошенко, Владимир Викторович
[Дорошенко, Володимир Вікторович] (1879–1963) – украинский библиограф, книговед
18 Значение полтавского боя для украинской государственности
[Значіння полтавського бою для української державности] – Андриевский Виктор. Речь на торжественной академии 10 июля 1927 г. в Украинской Станице при г. Калише // Варшава. 1927. Накладом "Табору"
19 Из былого. Том ІІ. От Гетмана до Директории
[З минулого. Від Гетьмана до Директорії]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1923.
20 Из Киева до Полтавы в 1918 году
Сава Крилач. З Києва до Полтави в 1918 році // Календар-альманах "Дніпро" на звичайний рік 1940. Річник XVII. Львів. 1939. Накладом Українського Товариства Допомоги Емігрантам з України у Львові (Ринок, 10). Стop. 63-74.
21 К характеристике правых партий
[До характеристики правих партій] – Андриевский Виктор (из доклада, прочитанного 16-17/XII.1920 г. в украинском военном лагере в Райхенберге) // Берлин. 1921. Из типографии Гофмана в Зальцендели
22 Кисляков, Владимир Николаевич
[Кисляков, Володимир Миколайович] (1875-1919), генерал-майор
23 Кияницын, Владимир Сергеевич
[Кіяніцин, Володимир Сергійович] вице-президент Общества сельского хозяйства, государственный и земский деятель
24 Колокольцев, Василий Григорьевич
[Колокольцев, Василь Григорович] (1867-1934), земский и государственный деятель, воспитанник ППКК (1886)
25 Кудрявцев, Павел Емельянович
[Кудрявцев, Павло Омелянович] (1873/85—1921), военный деятель, генерал-хорунжий Армии УНР
26 Ливицкий, Андрей Николаевич
[Лівицький, Андрій Миколайович] (1879—1954), общественно-политический и государственный деятель, юрист, президент УНР в изгнании (1926-1954 гг.)
27 Лизогуб, Федор Андреевич
[Лизогуб, Федір Андрійович] (1851—1928), общественный и государственный деятель, председатель Полтавской губернской земской управы (1901—1915), председатель Совета министров Украинской Державы (1918)
28 Липа, Иван Львович
[Липа, Іван Левович] (1865—1923), общественно-политический деятель, писатель, врач
29 Липинский, Вацлав Казимирович
[Липинський, Вацлав Казимирович] (1882—1931), политический деятель, историк, историософ, социолог, публицист, теоретик украинского консерватизма, идеолог украинского монархизма
30 Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Вступне слово та частина I: Українська наддніпрянська інтеліґенція й українська національна ідея.
31 Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Частина III: Про національну аристократію та про три основні методи її орґанізації: класократію, охлократію і демократію
32 Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Частина IV: Про політику, як умілість вибору такого методу здобування та орґанізації влади і орґанізації громадянства, який-би уможливив будову і збереженя окремої Держави на Українській Землі і забезпечив істнування та розвиток Української Нації.
33 Личности - С
[Особистості - С] - пункт меню
34 Мартос, Николай Николаевич
[Мартос, Микола Миколайович] (1858—1933), генерал от инфантерии, Золотое оружие, воспитанник ППКК (1875)
35 Милорадович, Елисавета Ивановна
[Милорадович, Єлисавета Іванівна] (урожд. Скоропадская; 1832—1890), общественная деятельница, меценатка, графиня
36 Михновский, Николай Иванович
[Міхновський, Микола Іванович] (1873—1924), политический и общественный деятель, юрист, журналист
37 Мои воспоминания о давнем прошлом (1901-1914 годы)
[Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Издательский союз "Тризуб". Виннипег, Манитоба. 1949
38 Мои воспоминания о недавнем прошлом (1914-1920 годы)
[Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Друге видання. Українське видавництво. Мюнхен. 1969
39 Николай Михновский (Очерк общественно-политической биографии)
[Микола Міхновський (Нарис суспільно-політичної біографії)] – Андриевский Виктор. // Визвольний шлях. Видає "Українська видавнича спілка" — 1974. — № 6 (315). Річник XXVII — С. 588-617
40 Осецкий, Александр Викторович
[Осецький, Олександр Вікторович] (1873—1937), генерал-майор РА, генерал-хорунжий Армии УНР, награжден Георгиевским оружием
41 Петлюра, Симон Васильевич
[Петлюра, Симон Васильович] (1879—1926), общественный, политический и государственный деятель, журналист
42 Плен генерала Корнилова в 1915 г.
[Полон генерала Корнілова 1915 р.] – Николай Бутович // "Вестник". Нью-Йорк. Год XII: Ч. 6 (116). Июнь 1958. Стр. 26-29; Ч. 7-8 (117-118). Июль-август 1958. Стр. 29-31; Ч. 9 (119). Сентябрь 1958. Стр. 28-29.
43 Покликання "Варягів", чи організація хліборобів?
Вячеслав Липинський. Покликання "Варягів", чи організація хліборобів? (Кілька уваг з приводу статті Є. Х. Чикаленка "Де вихід?") / «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с.
44 Политические и партийные деятели
[Політичні та партійні діячі] - пункт меню
45 Полтава в 1918 году
Наталія Дорошенко-Савченко. Полтава в 1918 році // Календар-альманах "Дніпро" на звичайний рік 1938. Річник XV. Львів. 1937. Накладом Українського Товариства Допомоги Емігрантам з України у Львові (Ринок, 10). Стop. 88-97.
46 Полтава в дни революции и в период смуты 1917-1922 гг.
[Полтава у дні революції та в період смути 1917-1922 рр.] - Несвицкий А. А. Дневник. 1917-1922 г.
47 Порш, Николай Владимирович
[Порш, Микола Володимирович] (1879–1944), политический и общественный деятель, экономист, публицист. Один из теоретиков укр. социал-демократического движения
48 Раковский, Христиан Георгиевич
[Раковський, Християн Георгійович] (1873—1941), политический и государственный деятель УСРР, председатель СНК УССР (29.01.1919—06.1923)
49 Симон Петлюра
Андрій Жук. Симон Петлюра // Календар-альманах "Дніпро" на звичайний рік 1934. Річник XI. Львів. 1934. Накладом Українського Товариства Допомоги Емігрантам з України у Львові (Ринок, 10). Стop. 101-114.
50 Сиротенко, Григорий Тимофійович
[Сиротенко, Григорій Тимофійович] (1888—1925), украинский военный деятель
51 Слюсаренко, Владимир Алексеевич
[Слюсаренко, Володимир Олексійович] (1857—1933), генерал от инфантерии, генеральный бунчужный
52 Союз земельных собственников
Союз земельных собственников (Всеукраинский союз хлеборобов-собственников)
53 Судьба братьев Кривобоков – опыт генеалогического исследования и поиска родственников, оставшихся в СССР
[Доля братів Кривобоків - досвід генеалогічного дослідження і пошуку родичів, які залишилися в СРСР] – Коротенко В. В.
54 Три громады. Воспоминания из 1885-1917 гг.
[Три громади. Спогади з 1885-1917 рр.] – Андриевский Виктор // Львов. 1938. Издатель Иван Тиктор
55 Украинская демократично-хлеборобская партия (УДХП)
Украинская демократично-хлеборобская партия (УДХП)
56 Украинская Держава (Гетманат)
Украинская Держава (Гетманат)
57 Украинский клуб в Полтаве (1913-1918): открытие и направления деятельности
[Український клуб у Полтаві (1913-1918): відкриття та напрямки діяльності] - Пустовит Тарас Павлович
58 Украинский университет в Полтаве
Украинский университет в Полтаве Віктор Андрієвський. Український університет у Полтаві // Календар-альманах "Дніпро" на звичайний рік 1938. Річник XV. Львів. 1937. Накладом Українського Товариства Допомоги Емігрантам з України у Львові (Ринок, 10). Стop. 97-102.
59 Универсалы Украинской Центральной Рады
Универсалы Украинской Центральной Рады
60 Устимович, Николай Николаевич
[Устимович, Микола Миколайович] (1863—1918), украинский государственный деятель периода Гетманата, председатель Совета министров (29.04.1918—30.04.1918)
61 Формирование Серой дивизии во Владимире-Волынском
[Формування Сірої дивізії у Володимирі-Волинському] – Николай Бутович // "За державність". Материалы к истории войска украинского. Сборник XI. Торонто. 1966. Стр. 18-41
62 Чеховский, Владимир Мусиевич
[Чехівський, Володимир Мусійович] (1876—ок.1938), политический и церковный деятель, председатель Совета Министров (26.12.1918—13.02.1919)
63 Чижевский, Григорий Павлович
[Чижевський, Григорій Павлович] (1886-1936), полковник Армии УНР, орден св. Георгия 4 ст.
64 Шемет, Владимир Михайлович
[Шемет, Володимир Михайлович] (1873-1933), общественно-политический деятель, депутат 1-й Государственной думы от Полтавской губернии (подписал Выборгское воззвание)
65 Шемет, Сергей Михайлович
[Шемет, Сергій Михайлович] (1875–1957), общественный и политический деятель
66 Шинкарь, Николай Ларионович
[Шинкар, Микола Ларіонович] (?-1920), политический и военный деятель