История Полтавы

Гаевский, Степан Ефимович

Подробности

Просмотров: 18102

У першому ряду крайній справа — єпископ Сильвестр Гаєвський. Кінець 1940-х

Сильвестр (Гаєвський, Степан Юхимович) (1876, Волинь – 1975) – державний і церковний діяч, єпископ, науковець, педагог.

Закінчив Київський університет (1912). Учасник національно-визвольних змагань, у 1918–1919 працював на посаді державного секретаря Директорії УНР. У міжвоєнний період займався педагогічною та науковою працею в галузі літературознавства. Дійсний член ВУАН, проф. Кременчуцького ІНО. Заарештовувався радянською владою у 1922 та 1933. З початком нацистської окупації включився у процес відродження УАПЦ, очевидно, входив до складу ВПЦР. З берез. 1942 очолював судовий відділ Вищого Церковного Управління. У трав. 1942 хіротонісаний на єпископа Лубенського. Під його юрисдикцією знаходилось бл. 100 парафій. Незважаючи на відсутність єпископа УАПЦ у Полтаві, нацисти не дозволяли С. керувати там церковним життям, хоча висвячення духовенства він здійснював для обох єпархій. У груд. 1942 С. відвідав Харків, де зустрівся з митрополитом Феофілом. Під час зустрічі висловлював невдоволення гітлерівською політикою в Україні. Радянські спецслужби наводять такий його вислів: «…Німці так настроїли проти себе населення, що зараз неможливо говорити про них як визволителів, а їх втручання у справи церкви, прагнення підвести її і духовенство під ранжир своїх військових закладів і своїх унтер-офіцерів, фельдфебелів, зневажає і церкву, і народ та робить перебування німців в Україні чим далі – все більш нестерпним». У 1944 виїхав на еміграцію до Німеччини. З 1949 жив у Австралії.

О. А. Білоусько

Джерело:

Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009 - http://history-poltava.org.ua

Гаєвський, Степан Юхимович (чернече ім’я Сильвестр; псевдоніми і криптоніми – С.Гай, С.Смілянець, С.Юхимич, Л.Гайка, С.Г-кий, С.Г-ій, С.Ю., ст.Г-кий; 23.11, за ін. даними, 09.01.1876–09.09.1975) – літературознавець, освіт. і церк. діяч. Дійсний чл. НТШ, Укр. наук. т-ва, УВАН.

Н. в с. Михиринці (нині село Теофіпольського р-ну Хмельн. обл.). Закінчив історико-філол. ф-т Київ. ун-ту (1913), учень В.Перетца. 1918 – професорський стипендіат цього вузу. 1919–22 – викл. Кам’янець-Подільського ун-ту, 1923–29 – викл. різних вузів та шкіл Києва. 1926–30 – н. с. Комісії давнього укр. письменства при ВУАН, 1928–30 – н. с. Комісії старої історії України при ВУАН та н.-д. каф-ри історії України в Києві. Засн. і перший секретар Київ. будинку вчених (1927–28). 1929–31 – професор вузів міст Полтава та Кривий Ріг. Після арешту 1933 у справі УВО (див. «Української військової організації» справа 1933) висланий до Серед. Азії. 1939–41 викладав у м. Кременчук. 16 трав. 1942 обраний єпископом Української автокефальної православної церкви і хіротонізований на єпископа Лубенського з ім’ям Сильвестр. 1943 виїхав до Німеччини. Від 1949 – в Австралії, де мав окрему парафію св. Афанасія Лубенського. 1953 обраний правлячим єпископом з титулом архієпископа Мельбурнського та Австрало-Новозеландського. 1962 вийшов на пенсію. 1965 приєднався до УАПЦ в юрисдикції канадської митрополії.

Досліджував давньоукр. літописи, різні редакції повісті «Александрія», висвітлював церк. життя.

П. у м. Мельбурн (Австралія).

Тв.: Київські списки повісті «Александрія». К., 1912; «Александрія» в давній українській літературі (Вступ і тексти). К., 1929; Церковний устрій в Україні. Новий Ульм, 1946; Франків «Мойсей»: розвідка і текст поеми. Нью-Йорк, 1948; УАПЦ і партії для Батьківщини: Парафія св. Афанасія Лубенського в Сіднею. Сідней, 1953; Іван Франко: Основні ознаки творчості. Мельбурн, 1956.

Літ.: Чигрин М. Правлячі єпископи. Владика Сильвестр. В кн.: Альманах з нагоди 40-ліття УАПЦ в Австралії і Новій Зеландії. 1948–1988. Сідней, 1900; Теодорович А. Українська Автокефальна Православна Церква в Австралії і Новій Зеландії. В кн.: Українці в Австралії: Матеріяли до історії поселення українців в Австралії. Мельбурн, 1966; Енциклопедія української діяспори, т. 4. К.–Мельбурн, 1995.

О.В. Юркова.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України